Хабадпедія:Книга «Танія»/«Лікутей амарим»
| Книга «Танія» | ||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Титульний аркуш і передмова | «Лікутей амарим» | Шаар га-їхуд ве-га-емуна | «Ігерет га-тшува» | «Ігерет га-кодеш» | «Кунтрес ахарон» | |||||||
| «Лікутей амарим» | ||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| «Лікутей амарим» — розділ 1 | Розділ 1. Навчали [наприкінці розділу 3 трактату «Ніда»]: заклинають його: «Будь праведником і не будь нечестивцем, і навіть якщо весь світ цілком каже тобі: „Ти праведник“, — будь у своїх очах як нечестивець». І треба зрозуміти: адже ми вчили [Авот, розділ 2]: «І не будь нечестивцем у власних очах». І крім того, якщо він буде у своїх очах як нечестивець, він засмутиться і буде сумним, і не зможе служити Всевишньому в радості й з добрим серцем; а якщо він зовсім не засмутиться через це, це може довести його до легковажності, не дай Б-г. Але суть у тому, що ось, ми знаходимо в Гемарі п'ять категорій: праведник, якому добре, праведник, якому погано, нечестивець, якому добре, нечестивець, якому погано, і бейноні. І пояснили в Гемарі: праведник, якому добре, — завершений праведник; праведник, якому погано, — незавершений праведник. А в «Раая меемна», тижнева глава Мішпатім, пояснили: праведник, якому погано, — той, у кого зло в ньому підкорене добру тощо. А в Гемарі, кінець розділу 9 трактату «Брахот»: праведників судить добре начало тощо, нечестивців судить лихе начало, бейноні судять і те, і те тощо. Сказав Раба: «Такий, як я, — бейноні». Сказав йому Абає: «Пан не залишає життя жодному створінню» тощо. І треба зрозуміти все це як слід, а також зрозуміти те, що сказав Йов [«Бава батра», розділ 1]: «Владико світу, Ти створив праведників, Ти створив нечестивців» тощо, — а адже «праведник» чи «нечестивець» не сказано. І також зрозуміти сутність щабля бейноні, який безперечно не є половиною заслуг і половиною гріхів, бо якщо так, як міг Раба помилитися щодо себе, сказавши, що він бейноні, — а відомо, що його уста не припиняли повторення вчення, так що навіть ангел смерті не міг панувати над ним, — і як міг він помилитися в половині гріхів, не дай Б-г? І крім того, адже в той момент, коли людина чинить гріхи, вона називається завершеним нечестивцем [а якщо потім здійснила тшуву, називається завершеним праведником], і навіть той, хто порушує легку заборону з постанов книжників, називається нечестивцем, як наведено в розділі 2 трактату «Євамот» і в першому розділі трактату «Ніда»; і навіть той, хто міг протестувати й не протестував, називається нечестивцем [у розділі 6 трактату «Шавуот»]; і тим більше, за висновком від легкого до суворого, — той, хто нехтує якоюсь заповіддю-повелінням, яку може виконати, як кожен, хто може займатися Торою й не займається, про якого наші мудреці, благословенна їхня пам'ять, витлумачили: «Бо слово Г-спода зневажив він» тощо, «винищена, винищена буде» тощо; і очевидно, що він називається нечестивцем більше, ніж той, хто порушує заборону мудреців. А якщо так, мимоволі в бейноні немає навіть гріха нехтування вивченням Тори, і тому Раба помилився щодо себе, сказавши, що він бейноні*
Але пояснення цього — згідно з тим, що написав рав Хаїм Віталь, благословенна його пам'ять, у «Шаар га-кдуша» [і в «Ец хаїм», брама 50, розділ 2], що в кожної людини з Ізраїлю, чи то праведник, чи грішник, є дві душі, як написано: «І душі Я створив», — це дві душі: одна душа з боку кліпи і ситра ахра, і вона вбирається в кров людини, щоб оживляти тіло, як написано: «Бо душа плоті — у крові», і від неї походять усі погані якості — від чотирьох поганих стихій, які в ній, тобто гнів і гординя — від стихії вогню, яка підноситься вгору. А пристрасть до насолод — від стихії води, бо вода вирощує всілякі насолоди. А легковажність, насмішкуватість, хвастощі і пусті розмови — від стихії повітря. А лінощі і смуток — від стихії землі. І також добрі якості, які є в природі всіх євреїв від народження, як-от милосердя і гмілут хасадім, походять від неї, бо в євреїв ця душа кліпи — від кліпат нога, у якій є також добро, і вона — з таємниці Дерева пізнання добра і зла: Не так душі народів-ідолопоклонників: вони — від решти нечистих кліпот, у яких немає взагалі жодного добра, як написано в «Ец хаїм», брама 49, розділ 3, і все добро, яке роблять народи-ідолопоклонники, вони роблять для себе, як сказано в Гемарі на вірш «І милість народів — гріх», що всяка цдака й милість, які роблять народи-ідолопоклонники, — лише щоб звеличитися тощо: |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 2 | Розділ 2. А друга душа в євреїв — це справді частина Б-га згори, як сказано: «І вдихнув у ніздрі його душу життя, і Ти вдихнув її в мене, і як сказано в Зогарі: «Хто вдуває — зі свого нутра вдуває», тобто зі своєї внутрішності й глибини, бо внутрішню й глибинну життєвість, що в людині, він випускає, вдуваючи із силою:
Так, наприклад, душі Ізраїлю постали в думці, як написано: «Син Мій, первісток Мій — Ізраїль», «Сини ви Г-споду, Б-гу вашому». Пояснення: як син походить із мозку батька, так, якщо можна так сказати, душа кожної людини з Ізраїлю походить з Його, благословенний Він, думки й мудрості, бо Він мудрий, але не мудрістю пізнаваною, а Він і Його мудрість єдині, і як написав Рамбам*
І цим буде зрозумілий вислів наших мудреців, благословенної пам'яті, на вірш «І прилипнути до Нього»: кожному, хто прилипає до мудреців Тори, Писання зараховує, наче він прилип до Шхіни справді, бо через прилипання до мудреців Тори нефеш, руах і нешама амей га-арец зв'язуються й об'єднуються зі своєю первинною сутністю і своїм коренем у Вищій Хохмі, бо Він, благословенний, і Його мудрість — одне, і «Він — знання» тощо [а в злочинців і тих, хто бунтує проти мудреців Тори, живлення їхніх нефеш, руах і нешами — з категорії зворотного боку нефеш, руах і нешами мудреців Тори]. А те, що написано в Зогарі і в «Зогар хадаш», що головне залежить від того, щоб освятити себе саме під час подружньої близькості, не як сини амей га-арец тощо, — це тому, що немає нефеш, руах і нешами, яка не мала б шати від нефеш сутності його батька й матері, і всі заповіді, які він виконує, — усе через цю шату тощо, і навіть щедрий потік, який дають йому з Небес, — усе через цю шату. І якщо він освятить себе, то притягне святу шату для душі свого сина, і навіть якщо це велика душа, вона потребує освячення свого батька тощо. Але сама душа — ось, іноді душа безмежно високої людини приходить бути сином зневаженої й низької людини тощо, як написав Арі, благословенної пам'яті, — усе це в «Лікутей Тора», глава «Ваєра», і в «Таамей га-міцвот», глава «Берешит»: |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 3 | Розділ 3. І ось кожна категорія і щабель із цих трьох — нефеш, руах і нешама — складається з десяти аспектів, що відповідають десяти вищим сфірот, від яких вони походять, що поділяються надвоє, а саме три матері і сім подвійних, тобто Хохма, Біна і Даат і сім днів будови: Хесед, Гвура, Тіферет тощо. Так і в душі людини, яка поділяється надвоє: розум і мідот. Розум охоплює Хохму, Біну і Даат. А мідот — це любов до Всевишнього, і страх перед Ним, і трепет перед Ним, і прославляти Його тощо. А ХаБаД називаються матерями і джерелом для мідот, бо мідот — породження ХаБаД:
І пояснення цього в тому, що розум у розумній душі, який осягає будь-яку річ, називається іменем Хохма — «коах ма», а коли він виводить свою силу в дію, вдумуючись своїм розумом, щоб зрозуміти річ в усій її ясності й глибині з якоїсь речі мудрості, осягненої його розумом, це називається Біна. І вони — батько і мати, що породжують любов до Всевишнього, і трепет перед Ним, і страх перед Ним. Бо коли розум у розумній душі вдумується і дуже глибоко вникає у велич Всевишнього — як Він Мемале коль алмін і Совев коль алмін, і «кула камей ке-ла хашив», — народжується і пробуджується якість трепету перед величчю в його мозку й думці — тремтіти й соромитися перед Його величчю, благословенний Він, якій немає кінця й межі, і страх перед Всевишнім — у його серці. А потім його серце запалиться могутньою любов'ю, як вогненні іскри, із пристрастю, бажанням, прагненням і тужливою душею до величі Ейн Соф, благословенний Він, і це вичерпання душі, як написано: «Тужить і знемагає душа моя» тощо, і написано: «Прагне душа моя Б-га» тощо, і написано: «Прагне Тебе душа моя» тощо. А спрага — від стихії вогню в Б-жественній душі, як написали природознавці, і так само в «Ец хаїм»: стихія вогню — у серці, а джерело води й вологи — від мозку, і як сказано в «Ец хаїм», брама 50, що це категорія Хохми, яка називається водою, у Б-жественній душі. А всі інші якості — гілки трепету і любові та їхні породження, як пояснено в іншому місці. А Даат — від вислову «І людина пізнала Хаву», і це вислів зв'язку і з'єднання: він зв'язує свій розум міцним і дуже сильним зв'язком і твердо встромляє свою думку у велич Ейн Соф, благословенний Він, і не відволікає свого розуму. Бо навіть той, хто мудрий і розумний у величі Ейн Соф, благословенний Він, — якщо не зв'яже свій розум і не встромить свою думку твердо й постійно, не породить у своїй душі справжніх трепету і любові, а лише порожні фантазії. І тому Даат — це існування якостей та їхня життєвість, і він охоплює Хесед і Гвуру, тобто любов і її гілки та трепет і його гілки: |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — глава 4 | Розділ 4. І ще у кожної Б-жественної душі є три шати, тобто думка, мовлення і дія 613 заповідей Тори: коли людина виконує в дії всі заповіді дії, і в мовленні займається роз'ясненням усіх 613 заповідей та їхніх законів, і в думці осягає все, що може осягнути в ПАРДЕС Тори, — ось сукупність 613 органів його душі зодягнена в 613 заповідей Тори, а зокрема аспект ХаБаД його душі зодягнений в осягнення Тори, яку він осягає в ПАРДЕС у міру своєї здатності осягнення і кореня своєї душі нагорі. А мідот, тобто трепет і любов та їхні гілки й породження, зодягнені у виконання заповідей у дії і в мовленні, тобто у вивченні Тори, що дорівнює їм усім; бо любов — корінь усіх 248 заповідей-повелінь, і з неї вони виходять, і без неї в них немає справжнього виконання, бо той, хто виконує їх по-справжньому, — це той, хто любить Ім'я Всевишнього і бажає справді прилипнути до Нього, а неможливо справді прилипнути до Нього інакше як виконанням 248 повелінь, які є 248 органами Царя, так би мовити, як пояснено в іншому місці. А трепет — корінь 365 заборон, бо він боїться повстати проти Царя над царями царів, Святого, благословенний Він; або трепет більш внутрішній, ніж цей, — що він соромиться Його величі — противитися погляду Його слави й робити зле в Його очах, усяку мерзоту Всевишнього, яку Він ненавидить, — це кліпот і ситра ахра, живлення яких — від нижньої людини, і їхня хватка за неї — у 365 заповідях-заборонах. І ось, ці три шати з Тори та її заповідей, хоч і називаються шатами нефеш, руах і нешами, — разом із тим їхня гідність безмежно вища й більша за гідність самих нефеш, руах і нешами, як сказано в Зогарі, що Тора і Святий, благословенний Він, — усе єдине, тобто Тора — це мудрість і воля Святого, благословенний Він, а Святий, благословенний Він, Своєю славою і Сам — усе єдине, бо Він — той, хто знає, і Він — знання тощо, як наведено вище від імені Рамбама. І хоча Святий, благословенний Він, називається Ейн Соф, і велич Його недосліджувана, і жодна думка не охоплює Його зовсім, і так само Його волю й мудрість, як написано: «Недосліджуваний розум Його», і написано: «Хіба дослідженням знайдеш Б-га?», і написано: «Бо не Мої думки — ваші думки», — ось про це сказали: там, де ти знаходиш велич Святого, благословенний Він, там ти знаходиш Його смирення; і скоротив Святий, благословенний Він, Свою волю й мудрість у 613 заповідях Тори та їхніх законах, і в поєднаннях літер ТАНАХу та їхніх тлумаченнях, що в агадот і мідрашах наших мудреців, благословенної пам'яті, для того, щоб усяка нешама, або руах і нефеш, що в тілі людини, могла осягнути їх своїм розумом і виконати з них усе, що можна виконати, у дії, мовленні і думці, і через це зодягнутися всіма своїми десятьма аспектами в ці три шати. І тому Тору уподібнено до води: як вода сходить із високого місця на низьке, так і Тора спустилася з місця своєї слави — це Його, благословенний Він, воля й мудрість, і Тора і Святий, благословенний Він, — усе єдине, і жодна думка не охоплює Його зовсім, — і звідти вирушила й спускалася приховано щаблями, зі щабля на щабель, у сходженні світів, доки не зодягнулася в матеріальні речі й справи цього світу, якими є здебільшого, як і в цілому, заповіді Тори та їхні закони, і в поєднання матеріальних літер чорнилом на книзі — двадцять чотири книги, що в Торі, Пророках і Писаннях, — для того щоб усяка думка могла охопити їх, і навіть аспекти мовлення і дії, які нижчі за щабель думки, охоплювали їх і зодягалися в них. І оскільки Тора та її заповіді зодягають усі десять аспектів душі і всі її 613 органів з голови до ніг, ось вона вся зав'язана у вузол життя зі Всевишнім справді, і справді світло Всевишнього оточує і зодягає її з голови до ніг, як сказано: «Твердиня моя — сховаюся в Ньому», і написано: «Як щитом, благоволінням оточиш його», — це Його, благословенний Він, воля й мудрість, зодягнені в Його Тору та її заповіді. І тому сказали: «Краща одна година в тшуві й добрих справах у цьому світі, ніж усе життя світу прийдешнього», бо світ прийдешній — це коли насолоджуються сяйвом Шхіни, тобто насолодою осягнення, а жодне створіння, навіть із вищих, не може осягнути нічого, крім якогось світіння від світла Всевишнього, і тому це називається сяйвом Шхіни; але Святого, благословенний Він, Його славу і Його Самого, жодна думка зовсім не охоплює, крім як коли вона охоплює і зодягається в Тору та її заповіді, — тоді вона охоплює їх[1] і зодягається справді у Святого, благословенний Він, бо Тора і Святий, благословенний Він, — усе єдине. І хоча Тора зодягнулася в нижчі матеріальні речі, ось це як той, хто обіймає царя, для прикладу: немає різниці в ступені його наближеності й прилипання до царя, чи обіймає він його, коли той одягнений в одну шату, чи одягнений у кілька шат, оскільки тіло царя всередині них. І також якщо цар обіймає його своєю рукою, хоч вона й зодягнена в його шати, як сказано: «І правиця Його обіймає мене», — це Тора, яка дана з правого боку, тобто аспекту хесед і води:
|
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 5 | Розділ 5. А для додаткового роз'яснення добре пояснімо вислів «охоплює», який сказав Еліягу: «Немає думки, що охоплює Тебе» тощо. Ось, усякий розум, коли він осягає й розуміє своїм розумом якесь осяжне, — ось розум охоплює осяжне й обіймає його своїм розумом, а осяжне охоплене, обійняте й зодягнене всередині розуму, який осягнув і зрозумів його; і також розум зодягнений в осяжне в той час, коли осягає й охоплює його своїм розумом. Наприклад, коли людина розуміє й осягає якусь галаху в Мішні або в Гемарі ясно й досконало, — ось її розум охоплює й обіймає цю галаху, і також її розум зодягнений у неї в ту годину. І ось, ця галаха — це мудрість і воля Святого, благословенний Він, бо Йому було до вподоби, щоб, коли Реувен стверджуватиме так-то й так-то, для прикладу, а Шимон — так-то й так-то, рішення між ними було таким-то й таким-то; і навіть якщо цього не було й ніколи не буде, щоб справа дійшла до суду з такими твердженнями й вимогами, — усе ж, оскільки так було до вподоби волі й мудрості Святого, благословенний Він, що якщо цей стверджуватиме так, а той так, рішення буде таким, — ось коли людина знає й осягає своїм розумом це рішення згідно з галахою, викладеною в Мішні, або Гемарі, або в законовчителів, — ось вона осягає, охоплює й обіймає своїм розумом волю й мудрість Святого, благословенний Він, Якого не охоплює думка, як і Його волю й мудрість, — інакше як у їхньому зодяганні в галахот, викладені перед нами; і також її розум зодягнений у них. І це дивовижне єднання, подібного до якого немає, і нічого порівнянного з ним зовсім не знайти в матеріальному, — бути одним і справді єдиними з усіх боків і кутів. І це велика й дивовижна, безмежна перевага, яку має заповідь знання Тори та її осягнення над усіма заповідями дії, і навіть над заповідями, що залежать від мовлення, і навіть над заповіддю вивчення Тори, яка в мовленні, бо через усі заповіді мовлення і дії Святий, благословенний Він, зодягає душу й оточує її світлом Всевишнього з голови до ніг. А в знанні Тори, крім того що розум зодягнений у мудрість Всевишнього, — ось і мудрість Всевишнього всередині нього, у тій мірі, у якій розум осягає, охоплює й обіймає своїм розумом те, що може охопити й осягнути зі знання Тори, кожен за своїм розумом і силою свого знання й осягнення в ПАРДЕС. І оскільки в знанні Тори Тора зодягнена в душу людини та її розум і обійнята всередині них, тому вона називається хлібом і їжею душі, бо як матеріальний хліб живить тіло, коли його вводять справді в нього і всередину нього, і він перетворюється там на кров і плоть, як його плоть, і тоді воно живе й існує, — так у знанні Тори та її осягненні душею людини, яка добре вивчила її, вникаючи розумом, так що вона охоплена її розумом і з'єднується з ним, і вони стають одним, — вона стає їжею для душі й життям усередині неї від Життя життів, Ейн Соф, благословенний Він, зодягненого в Його мудрість і Його Тору, що всередині неї. І це те, що сказано: «І Тора Твоя всередині мене», і як сказано в «Ец хаїм», брама 44, розділ 3, що шати душ у Ган Едені — це заповіді, а Тора — це їжа для душ, які займалися в цьому світі Торою лішма, і як сказано в Зогарі, «Ваякгель», аркуш 210. А лішма — тобто щоб зв'язати свою душу зі Всевишнім через осягнення Тори, кожен за своїм розумом, як сказано в «При ец хаїм» [а їжа — це аспект внутрішнього світла, а шати — аспект макіфім; і тому сказали наші мудреці, благословенної пам'яті, що вивчення Тори дорівнює всім заповідям, бо заповіді — лише шати, а Тора — і їжа, і шата для розумної душі, яка зодягається в неї при її поглибленому вивченні й навчанні, і тим більше коли людина вимовляє устами в мовленні, бо дихання мовлення стає аспектом навколишнього світла, як сказано в «При ец хаїм»]: | редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 6 | Розділ 6. І ось, одне проти іншого створив Б-г: бо як Б-жественна душа складається з десяти сфірот святості й зодягається в три святі шати, так і душа ситра ахра від кліпат нога, зодягнена в кров людини, складається з десяти вінців нечистоти, тобто семи лихих якостей, що походять від лихих чотирьох стихій, згаданих вище, і розуму, що їх породжує, який поділяється на три, тобто Хохма, Біна і Даат, джерело якостей. Бо якості відповідають рівню розуму: дитина пристрасно бажає й любить дрібні, малоцінні речі, бо її розум малий і надто короткий, щоб осягнути речі цінніші за них. І так само вона сердиться й гнівається через дрібниці, і так само в хвастощах та інших якостях. І ці десять нечистих категорій — коли людина думає ними, або говорить, або робить, то її думка в мозку, її мовлення в устах і сила дії в її руках та інших органах називаються «шатами нечистоти» для цих десяти нечистих категорій, які зодягаються в них під час дії, мовлення чи думки. І це всі діяння, які чиняться під сонцем, де все — марнота й томління духу, і як сказано в Зогарі, глава «Бешалах», що вони — «сокрушення духу» тощо. І так само всі слова й усі думки, які не для Всевишнього, Його волі й служіння Йому, бо таке значення вислову ситра ахра, тобто «інший бік», який не є боком святості. А бік святості — це не що інше, як перебування й притягнення святості Святого, благословенний Він, а Святий, благословенний Він, перебуває лише на тому, що скасоване перед Ним, благословенний Він, — як у дійсності, як вищі ангели, так і в потенції, як усякий єврей унизу, який має силу бути справді скасованим перед Святим, благословенний Він, самопожертвою за освячення Імені Всевишнього. І тому сказали наші мудреці, благословенної пам'яті, що навіть коли один сидить і займається Торою, Шхіна перебуває тощо, а «над усяким зібранням десяти Шхіна перебуває завжди». Але все, що не скасоване перед Ним, благословенний Він, а є окремою річчю самою по собі, не отримує життєвість від святості Святого, благословенний Він, із категорії внутрішнього боку святості, її суті й сутності, у її славі і в ній самій, а лише з категорії зворотного боку, яка сходить зі щабля на щабель, міріади щаблів, у сходженні світів шляхом причини і наслідку та багатьох цімцумів, доки світло й життєвість не зменшилися настільки, применшення за применшенням, що можуть скоротитися й зодягнутися в категорії вигнання всередину цієї окремої речі, щоб оживляти її й підтримувати її існування з нічого в щось, щоб вона не повернулася до того, щоб бути нічим і небуттям, як спочатку, до того як була створена. І тому цей світ і все, що його наповнює, називається світом кліпот і ситра ахра, і тому всі справи цього світу тяжкі й злі, і нечестиві беруть гору в ньому, як сказано в «Ец хаїм», брама 42, кінець розділу 4*:
|
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарім» — розділ 7 | Розділ 7. Однак життєва тваринна душа в єврея, яка з боку кліпи, зодягнена в кров людини, як сказано вище, і душі чистої худоби, звірів, птахів і риб, дозволених у їжу, і існування й життєвість усього неживого й усього рослинного, дозволеного в їжу, а також існування й життєвість усіх дій, слів і думок у справах цього світу, у яких немає боку заборони — ні кореня, ні гілки з 365 заборон та їхніх відгалужень, за Торою і за постановою мудреців, — тільки вони не заради Небес, а за волею тіла, його бажанням і жагою; і навіть якщо це потреба тіла, справді його існування й життя, але його намір не заради Небес, щоб служити Всевишньому своїм тілом, — ці дії, слова й думки не кращі за саму життєву тваринну душу, і все — однаково для всіх — виливається й притягується з другого щабля кліпот і ситра ахра, тобто четвертої кліпи, що називається кліпат нога, яка в цьому світі, що називається світом Асія, — більша її частина, як ціле, зло, і лише трохи добра змішано в ній [із неї приходять добрі якості тваринної душі в єврея, як написано вище]. І вона — проміжна категорія між трьома цілковито нечистими кліпот і категорією та щаблем святості. І тому іноді вона включається в три нечисті кліпи [як написано в «Ец хаїм», брама 49, на початку розділу 4, від імені Зогару], а іноді вона включається й підіймається в категорію та щабель святості, тобто коли добро, змішане в ній, відбирається від зла, бере гору, підіймається і включається у святість, наприклад, у вигляді притчі, той, хто їсть жирне бичаче м'ясо і п'є ароматне вино, щоб розширити свій розум для Всевишнього і Його Тори, як сказав Рава: «Вино й пахощі» тощо, або щоб виконати заповідь насолоди Шабатом і святом, — тоді відбирається життєвість м'яса й вина, яка виливалася з кліпат нога, і підіймається до Всевишнього, як всеспалення і як жертва. І так само той, хто каже «мілта де-бдіхута», щоб прояснити свій розум і порадувати своє серце для Всевишнього, Його Тори й служіння Йому, які мають бути в радості, і як робив Рава зі своїми учнями: він казав перед ними спочатку «мілта де-бдіхута», і мудреці веселилися. Але той, хто з тих, що об'їдаються м'ясом і впиваються вином, щоб наситити жагу свого тіла й тваринної душі, тобто категорії стихії води з лихих чотирьох стихій у ній, від якої походить якість жаги, — ось, через це життєвість м'яса й вина, що в ньому, спускається і включається на час у цілковите зло, що в трьох нечистих кліпах, і його тіло стає для них шатою і колісницею на час, доки людина не повернеться до служіння Всевишньому і до Його Тори. Бо оскільки це було дозволене м'ясо й кошерне вино, тому вони можуть повернутися й піднятися разом із нею, коли вона повернеться до служіння Всевишньому, бо таке значення слів «дозволене» і «розв'язане», тобто що воно не прив'язане й не зв'язане в руках зовнішніх сил так, щоб не могло повернутися й піднятися до Всевишнього, тільки слід від нього залишається в тілі, і тому тілу потрібен «хібут га-кевер», як буде пояснено нижче. Не так із забороненою їжею та забороненими зв'язками, які від трьох цілковито нечистих кліпот: вони зв'язані й прив'язані в руках зовнішніх сил назавжди і не підіймаються звідти, доки не прийде їхній день і не буде поглинена смерть навіки, як сказано: «І дух нечистоти усуну Я з землі», — або доки людина не здійснить тшуву настільки велику, що навмисні гріхи стануть для неї справді як заслуги, тобто тшуву з любові, із глибини серця, великою любов'ю, пристрастю і тужливою душею — прилипнути до Нього, благословенний Він, і душа її прагне Всевишнього, як висохла й пустельна земля, бо досі її душа була в пустельній землі й у смертній тіні, тобто в ситра ахра, і була безмежно далека від світла лиця Всевишнього, і тому її душа прагне з іще більшою силою, ніж спрага душ праведників, як сказали наші мудреці, благословенної пам'яті: «На тому місці, де стоять ті, хто здійснив тшуву» тощо. І про цю тшуву з великої любові сказали, що навмисні гріхи стають для людини як заслуги, оскільки через це вона прийшла до цієї великої любові. Але тшува не з такої любові, хоч це правильна тшува і Всевишній простить людину, все ж вони не стали для неї заслугами і не підіймаються з кліпи повністю до часу кінця, коли буде поглинена смерть навіки. Однак життєвість у краплях сім'я, які вийшли з людини марно, хоч вона спустилася і включилася в три нечисті кліпи, — вона підіймається звідти через правильну тшуву й величезну зосередженість у Кріят Шма перед сном, як відомо від Арі, благословенної пам'яті, і на що натякається в Гемарі: «Кожен, хто читає „Шма“ на своєму ложі, — наче тримає обосічний меч» тощо, — щоб убити тіла зовнішніх сил, які стали шатою для життєвості в краплях, і життєвість підіймається з них, як відомо знавцям таємного вчення. І тому гріх марнування сім'я не згаданий у Торі в числі заборонених зв'язків, хоч він тяжчий за них і великий його гріх у категорії величини й множини нечистоти та кліпот, які він породжує і дуже-дуже примножує при марнуванні сім'я, більше, ніж при заборонених зв'язках; тільки при заборонених зв'язках людина додає силу й життєвість нечистій кліпі більшою мірою, так що не може підняти звідти життєвість через тшуву*:
|
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 8 | Розділ 8. І ще це — у забороненій їжі: тому вона й називається «ісур», бо навіть той, хто з'їв заборонену їжу через незнання заради Небес, щоб служити Всевишньому силою цієї їжі, і також діяв так, читав і молився силою цієї їжі, — життєвість, що в ній, не підіймається й не зодягається в слова Тори й молитви, як дозволена, бо вона зв'язана в руках ситра ахра з трьох нечистих кліпот, і навіть якщо це заборона мудреців, бо слова книжників суворіші за слова Тори тощо. І тому також лихе начало і сила, що жадає забороненого, — це демон із чужоземних демонів, тобто лихе начало народів-ідолопоклонників, душі яких із трьох нечистих кліпот; тоді як лихе начало і сила, що жадає дозволеного, щоб угамувати свою жагу, — це демон з єврейських демонів, оскільки воно може повернутися до святості, як сказано вище. Але все ж перш ніж воно повернулося до святості, воно — ситра ахра і кліпа, і також і після цього його решимо залишається прилиплим до тіла, оскільки з усякої їжі й пиття одразу утворюються кров і плоть від його плоті; і тому тілу потрібен «хібут га-кевер», щоб очистити й освятити його від нечистоти, яку воно отримало в насолоді цим світом і його втіхами, від нечистоти кліпат нога та єврейських демонів, — хіба що той, хто не насолоджувався цим світом усі свої дні, як Рабейну га-Кадош. А за пусті розмови в дозволеному, наприклад ам га-арец, який не може вчитися, має очистити свою душу від цієї нечистоти цієї кліпи через її обертання в «каф га-кела», як написано в Зогарі, глава «Бешалах», аркуш 59. Але для заборонених слів, таких як глузування, лихослів'я і таке інше, які цілком із трьох нечистих кліпот, «каф га-кела» [сама] не допомагає очистити й усунути їхню нечистоту з душі, але їй потрібно спуститися в геїном. І також тому, хто може займатися Торою, а займається пустими справами, «каф га-кела» сама не допомагає його душі, щоб очистити й освятити її, а лише тяжкі покарання, якими карають за нехтування вивченням Тори зокрема, крім загального покарання за всяке нехтування заповіддю-повелінням через лінощі — у геїномі снігу, як пояснено в іншому місці. І також той, хто займається науками народів-ідолопоклонників, вважається серед пустих справ щодо гріха нехтування вивченням Тори, як написано в «Законах вивчення Тори». І більше того, нечистота наук народів-ідолопоклонників перевершує нечистоту пустих розмов, бо ті зодягають і оскверняють лише мідот зі стихії святого руах у його Б-жественній душі нечистотою кліпат нога, що в пустих розмовах, які походять зі стихії лихого руах у цій кліпі, у його тваринній душі, як сказано вище, а не аспект ХаБаД у його душі, оскільки це слова дурості й неуцтва, які можуть вимовляти навіть дурні й амей га-арец. Тоді як у науці народів-ідолопоклонників він зодягає й оскверняє аспект ХаБаД своєї Б-жественної душі нечистотою кліпат нога, що в цих науках, які впали туди при розбитті посудин з аспекту зворотного боку святої Хохми, як відомо знавцям таємного вчення, — хіба що він робить їх сокирою, щоб рубати нею, тобто щоб безбідно заробляти ними на життя, аби служити Всевишньому, або вміє використовувати їх для служіння Всевишньому чи для Його Тори. І в цьому причина того, що Рамбам і Рамбан, благословенної пам'яті, та їхні однодумці займалися ними: | редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарім» — глава 9 | Розділ 9. І ось, місце оселі тваринної душі, яка від кліпат нога, у кожному єврею — у серці, у лівій порожнині, яка наповнена кров'ю, а написано: «Бо кров — це душа». І тому всі жаги, хвастощі, гнів і подібне до них — у серці, а із серця вони поширюються по всьому тілу й також підіймаються в мозок, що в голові, щоб думати й роздумувати про них і мудрувати в них, — як кров, джерело якої в серці, а із серця вона поширюється по всіх органах і також підіймається в мозок, що в голові. Але місце оселі Б-жественної душі — у мохін, що в голові, і звідти вона поширюється по всіх органах, а також у серці, у правій порожнині, у якій немає крові, як сказано: «Серце мудрого — праворуч від нього». І це любов до Всевишнього, як вогненні іскри полум'я, що палає в серці розумних, тих, хто розуміє і вдумується своїм знанням, що в їхньому мозку, у речі, які пробуджують любов. А також радість серця в славі Всевишнього й пишноті Його величі, коли очі мудреця, що в його голові, — у мозку його мудрості й розуміння — споглядають славу Царя і пишноту Його величі, якій немає межі, кінця й кордону, як пояснено в іншому місці. І так само інші святі якості, що в серці, — від ХаБаД, що в мохін. Однак ось, написано: «І народ сильніший за народ буде», бо тіло називається «малим містом», і як два царі воюють за одне місто, бо кожен хоче захопити його і царювати в ньому, тобто керувати його мешканцями за своєю волею, щоб вони корилися йому в усьому, що він їм звелить, так дві душі — Б-жественна і життєва тваринна, яка від кліпи, — воюють одна з одною за тіло і всі його органи. Б-жественна бажає й хоче, щоб тільки вона одна панувала над ним і керувала ним, і всі органи корилися їй і були повністю скасовані перед нею і стали колісницею для неї, і були вбранням для її десяти категорій і трьох її шат, згаданих вище, щоб усі вони зодягнулися в органи тіла і щоб усе тіло було наповнене тільки ними, і чужий не пройшов серед них, не дай Б-г, тобто щоб три мохін, що в голові, були наповнені ХаБаД Б-жественної душі, тобто мудрістю й розумінням Всевишнього, — вдумуватися в Його велич, якій немає межі й кінця, і породжувати з них через Даат трепет у своєму мозку і страх перед Всевишнім у своєму серці, і любов до Всевишнього, як вогонь, що палає в його серці, як вогненні іскри полум'я, щоб його душа тужила й знемагала від пристрасті й бажання прилипнути до Нього, до Ейн Соф, благословенний Він, усім серцем, усією душею і всім статком, із глибини серця, що в правій порожнині, щоб нутро його було вистелене любов'ю, повною і переповненою, доки вона не пошириться також у ліву порожнину, щоб придушити ситра ахра, стихію лихої води в ній, тобто жагу, яка від кліпат нога, — змінити й обернути її від насолод цього світу до любові до Всевишнього, як написано: «Усім серцем твоїм» — обома твоїми началами. А саме — щоб він піднявся, прийшов і досяг щабля великої любові й особливої прихильності, що перевершує щабель могутньої любові, подібної до вогненних іскор, і це те, що називається в Писанні «Любов з насолодами», — насолоджуватися Всевишнім подобою світу прийдешнього. А насолода — у мозку мудрості й розуму, який насолоджується осягненням Всевишнього і знанням Його, наскільки здатний осягнути його розум і мудрість, і це категорія води і «посіяного світла» у святості Б-жественної душі, яка обертає до добра категорію води в тваринній душі, з якої спочатку прийшли жаги до насолод цього світу, і як написано в «Ец хаїм», брама 50, розділ 3, від імені Зогару, що зло обертається і стає завершеним добром, як справжнє добре начало, коли з нього знімають брудний одяг, тобто насолоди цього світу, у які воно зодягнене. І так само всі інші якості, що в серці, — гілки трепету і любові, — будуть для одного лише Всевишнього, і вся сила мовлення, що в устах, і думки, що в мозку, будуть наповнені лише шатами думки й мовлення Б-жественної душі, тобто думкою про Всевишнього і Його Торою, щоб вона була його бесідою весь день, щоб уста його не припиняли навчання, а сила дії, що в руках, і в інших 248 його органах буде лише у виконанні заповідей, яке є третьою шатою Б-жественної душі. Але тваринна душа, яка від кліпи, бажає справді зворотного — заради блага людини, щоб вона подолала її і перемогла її, як у притчі про блудницю, що у святому Зогарі: | редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарім» — розділ 10 | Розділ 10. І ось, коли людина підсилює свою Б-жественну душу і так воює з тваринною, що виганяє й викорінює зло, що в ній, із лівої порожнини, як сказано: «І викорени зло з-поміж себе», але зло не обертається справді на добро, — вона називається незавершеним праведником і «праведником, якому погано», тобто в ній ще є найменша дещиця зла в лівій порожнині, тільки вона підкорена й скасована перед добром через свою малість; і тому їй здається, що «прогнав його, і той пішов» цілковито й повністю; але насправді, якби все зло в ній цілковито зникло й пішло, воно обернулося б справді на добро. А пояснення справи: ось завершений праведник, у якого його зло обернулося на добро і який тому називається «праведником, якому добре», — це через повне зняття забрудненого одягу зі зла, тобто найсильнішої огиди до насолод цього світу — насолоджуватися ними людськими насолодами лише для задоволення жаги тіла, а не для служіння Всевишньому, — бо вони виходять і виливаються з кліпи і ситра ахра; а все, що від ситра ахра, завершений праведник ненавидить досконалою ненавистю через велич його любові до Всевишнього і Його святості великою любов'ю з насолодами і згаданою особливою прихильністю, бо вони протилежні одне одному, як написано: «Досконалою ненавистю ненавиджу їх, ворогами стали вони мені. Досліди мене й пізнай серце моє» тощо. І в міру величі любові до Всевишнього така й міра величі ненависті до ситра ахра і досконалої огиди до зла, бо огида — повна протилежність любові, як і ненависть. А незавершений праведник — це той, хто не ненавидить ситра ахра досконалою ненавистю, і тому також не відчуває досконалої огиди до зла; а поки ненависть і огида не досконалі, мимоволі залишається якась дещиця любові й задоволення там, і забруднений одяг не знятий зовсім повністю, і тому воно не обернулося справді на добро, оскільки в нього ще є якась хватка в забрудненому одязі, тільки воно скасоване через свою малість і вважається як ніщо; і тому він називається «праведником, у якого зло підкорене й скасоване перед ним». І тому також його любов до Всевишнього не досконала, і тому він називається незавершеним праведником. І ось, цей щабель поділяється на міріади щаблів щодо аспекту малості зла, що залишилося від однієї з чотирьох лихих стихій, і щодо його скасованості через малість — у шістдесяти, для прикладу, або в тисячі й десяти тисячах і таке інше, для прикладу; і це аспект численних праведників, що в усіх поколіннях, як сказано в Гемарі, що вісімнадцять тисяч праведників стоять перед Святим, благословенний Він. Але про гідність завершеного праведника сказав Рашбі: «Бачив я бней алія, і вони нечисленні» тощо, бо тому вони називаються «бней алія», що обертають зло й підіймають його до святості, як сказано в Зогарі, у вступі, що коли рабі Хія хотів піднятися в чертог рабі Шимона бен Йохая, він почув голос, який виходив і казав: хто з вас, тих, що перетворюють темряву на світло й гіркоту на смак — на солодкість, перш ніж прийти сюди, тощо:
І ще вони називаються «бней алія» тому, що і їхнє служіння в категорії «роби добро», у виконанні Тори та її заповідей, — заради вищої потреби, дуже-дуже високо, до вершини висот, а не тільки щоб прилипнути до Нього, благословенний Він, угамувати спрагу своєї душі, яка прагне Всевишнього, як сказано: «О, всі спраглі, ідіть до води», і як пояснено в іншому місці, а як пояснили в «Тікуним»: «Хто такий хасид? Той, хто виявляє милість до свого Творця» — до гнізда Його, — щоб з'єднати Святого, благословенний Він, і Його Шхіну в нижніх, і як сказано в «Раая меемна», глава «Кі теце»: «Як син, який старається заради батька свого й матері своєї, яких любить більше, ніж себе самого, свою нефеш, руах і нешаму тощо, і віддає себе на смерть за них, щоб їх викупити» тощо, і як пояснено в іншому місці. [І обидва сходяться в одному, бо через бірурім, які відбирають із нога, підіймають маїн нуквін, і здійснюються вищі з'єднання, щоб звести маїн діхрін, — це і є води хасадім, що в кожній заповіді з 248 заповідей-повелінь, які всі є категорією хасадім і маїн діхрін, тобто притягненням святості Його Б-жественності, благословенний Він, згори вниз, щоб зодягнутися в нижніх, як пояснено в іншому місці]: |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарім» — глава 11 | Розділ 11. І це протилежне цьому: нечестивець, якому добре, — на протилежність праведникові, якому погано. Тобто добро, що в його Б-жественній душі, у його мозку й у правій порожнині його серця, підкорене й скасоване перед злом із кліпи, що в лівій порожнині. І це теж поділяється на міріади щаблів, що різняться кількістю і якістю скасування й підкорення добра злу, не дай Б-г. Є той, у кого підкорення й скасування зовсім малі, і навіть це не постійно й не часто, через короткі проміжки, а лише зрідка зло бере гору над добром і завойовує мале місто, тобто тіло, — але не все, а лише його частину, щоб вона корилася йому і стала для нього колісницею і шатою, щоб зодягнутися в одну з трьох її шат, згаданих вище: тобто або тільки в дію — чинити легкі, а не тяжкі гріхи, не дай Б-г, або тільки в мовлення — говорити «пил лихослів'я», глузування і таке інше, або тільки в думку — грішні помисли, які тяжчі за гріх; і навіть якщо він не помишляє про гріх, щоб учинити його, а лише про з'єднання чоловіка й жінки взагалі, — він порушує застереження Тори «І стережися всякої лихої справи»: щоб не помишляти вдень тощо; або ж це слушний час для заняття Торою, а він звільняє своє серце для пустого, як навчали в «Авот»: «Той, хто не спить уночі» тощо «і той, хто звільняє своє серце» тощо. Бо через будь-що з цих і подібних до них він називається нечестивцем у той час, оскільки зло в його душі бере гору над ним, зодягається в його тіло, вводить його в гріх і оскверняє його. А після цього в ньому бере гору добро, що в його Б-жественній душі, і він кається і просить у Всевишнього прощення й відпущення, і Всевишній простить його, якщо він повернувся належною тшувою за порадою наших мудреців, благословенної пам'яті, у трьох видах спокутування, які тлумачив рабі Ішмаель тощо, як пояснено в іншому місці. І є той, у кому зло бере гору більше, і в нього зодягаються всі три шати зла і вводять його в тяжчі гріхи й частіше, але в проміжках він кається, і до нього приходять думки про тшуву з аспекту добра в його душі, яке в проміжках трохи підсилюється; однак у нього немає такої сили, щоб перемогти зло й повністю відійти від своїх гріхів, щоб бути «тим, хто визнає й залишає». І про це сказали наші мудреці, благословенної пам'яті: «Нечестиві сповнені каяття», — це більшість нечестивих, у душах яких ще є аспект добра. Але той, хто ніколи не кається і до кого зовсім не приходять думки про тшуву, називається нечестивцем, якому погано, бо в ньому залишилося одне лише зло його душі, оскільки воно настільки взяло гору над добром, що те віддалилося з його нутра і перебуває в аспекті макіфа над ним згори. І тому сказали наші мудреці, благословенної пам'яті: «На всякому зібранні десяти перебуває Шхіна»: | редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 12 | Розділ 12. А бейноні — це той, у кому зло ніколи не бере гору настільки, щоб завоювати мале місто, зодягнутися в тіло і ввести його в гріх; тобто три шати тваринної душі, тобто думка, мовлення і дія з боку кліпи, не беруть у ньому гору над Б-жественною душею, щоб зодягнутися в тіло — у мозок, в уста й у решту 248 органів, — щоб ввести їх у гріх та осквернити їх, не дай Б-г; але лише три шати Б-жественної душі зодягаються в тіло, тобто думка, мовлення і дія 613 заповідей Тори. І він ніколи в житті не вчинив гріха і ніколи не вчинить, і ім'я нечестивця не застосовувалося до нього навіть на одну годину й одну мить за всі його дні. Однак сутності й самості Б-жественної душі, тобто її десяти аспектам, не належить одним царство й влада в малому місті, крім як у призначені часи, як під час Кріят Шма і молитви, що є часом мохін де-гадлут нагорі, а також і внизу це слушний час для кожної людини, коли вона зв'язує свої ХаБаД зі Всевишнім, щоб поглибити свій Даат у велич Ейн Соф, благословенний Він, і пробудити любов, подібну до полум'яних іскор, у правій порожнині свого серця, щоб прилипнути до Нього виконанням Тори та її заповідей із любові, — і це те, що пояснено в Кріят Шма, приписаному Торою, а його благословення до й після, встановлені мудрецями, є підготовкою до виконання Кріят Шма, як пояснено в іншому місці. І тоді зло, що в лівій порожнині, підкорене й скасоване перед добром, яке поширюється в правій порожнині з ХаБаД, що в мозку, пов'язаних із величчю Ейн Соф, благословенний Він. Але після молитви, з відходом мохін де-гадлут Ейн Соф, благословенний Він, ось зло знову пробуджується в лівій порожнині і жадає жаг цього світу та його насолод. Тільки оскільки не йому одному належить право царства й влади в місті, воно не може вивести свою жагу з потенціалу в дію, щоб зодягнутися в органи тіла в дії, мовленні й думці по-справжньому — поглибити свою думку в насолоди цього світу, як наповнити жагу свого серця, — бо мозок панує над серцем [як сказано в «Раая меемна», глава «Пінхас»] за його первісним устроєм і природою його створення; бо так створена людина від народження, що кожна людина може своєю волею, що в мозку, стримувати себе й панувати над духом своєї жаги, що в серці, щоб не виконувати бажань свого серця в дії, мовленні й думці, і цілком відвернути свою увагу від жаги свого серця до повної протилежності, і особливо в бік святості, як написано: «І побачив я, що мудрість має перевагу над дурістю, як перевага світла над темрявою». Пояснення: як світло має перевагу, панування і владу над темрявою, так що трохи матеріального світла відганяє багато темряви, яка відганяється від нього сама собою й автоматично, так сама собою відганяється велика дурість кліпи і ситра ахра, що в лівій порожнині [як сказали наші мудреці, благословенної пам'яті: «Якщо тільки в нього не ввійшов дух дурості» тощо], через Хохму, що в Б-жественній душі в мозку, яка бажає одна панувати в місті й зодягнутися у свої три згадані шати в усьому тілі, як сказано вище, тобто в думку, мовлення і дію 613 заповідей Тори, як сказано вище. І тим не менш він зовсім не називається праведником, бо ця перевага, яку має світло Б-жественної душі над темрявою і дурістю кліпи, що відганяється сама собою, — лише в трьох згаданих шатах, а не в її сутності й самості над сутністю й самістю кліпи; бо сутність і самість тваринної душі, що від кліпи в лівій порожнині, зовсім не зрушена зі свого місця в бейноні після молитви, оскільки в його серці, у правій порожнині, немає в розкритті полум'яних іскор любові до Всевишнього, а лише нутро його вистелене прихованою любов'ю, тобто природною любов'ю, що в Б-жественній душі, як буде написано нижче. І тоді дурість злого дурня може бути в розкритті в його серці, у лівій порожнині, — жадати всіх справ матеріальності цього світу, як дозволених, так і заборонених, не дай Б-г, наче він зовсім не молився. Тільки що стосується забороненого, йому не спадає на думку вчинити заборонене на ділі, не дай Б-г; але грішні помисли, які тяжчі за гріх, можуть піднятися в його мозок і бентежити його, відволікаючи від Тори й служіння, і як сказали наші мудреці, благословенної пам'яті: «Три гріхи, від яких людина не рятується жодного дня: грішний помисел і зосередженість на молитві» тощо. Тільки для цього допомагає решимо в мохін, і трепет перед Всевишнім, і любов до Нього, прихована в правій порожнині, — підсилитися й панувати над цим злом, яке жадає, щоб воно не мало панування й влади в місті вивести свою жагу з потенціалу в дію, щоб зодягнутися в органи тіла; і навіть в одному лише мозку помишляти про лихе воно не має панування й влади — помишляти, не дай Б-г, за своєю волею, що в мозку, так щоб він охоче прийняв, не дай Б-г, цей лихий помисел, що підіймається сам собою із серця в мозок, як сказано вище; але одразу при його підйомі туди він відштовхує його обома руками й відволікається від нього, щойно згадує, що це лихий помисел, і не приймає його охоче, навіть щоб охоче помишляти про нього, і тим більше — щоб допустити до свідомості вчинити його, не дай Б-г, або навіть говорити про нього; бо той, хто помишляє охоче, називається нечестивцем у ту годину, а бейноні ніколи не буває нечестивцем навіть на одну годину. І також у справах між людиною та її ближнім: щойно підіймається в нього із серця в мозок якась неприязнь і ненависть, не дай Б-г, або якась заздрість, або гнів, або образа і таке інше, — він зовсім не приймає їх у своєму мозку і своїй волі, а навпаки, мозок панує й володарює над духом, що в його серці, щоб зробити повну протилежність — поводитися з ближнім за мірою милості й виявляти до нього особливу любов, даючи йому її відчути, терпіти від нього до останньої межі й не гніватися, не дай Б-г, а також не платити йому за його справами, не дай Б-г, а навпаки — віддавати винним добром, як написано в Зогарі: вчитися в Йосефа з його братами: | редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 13 | Розділ 13. І цим буде зрозумілий вислів мудреців, благословенна їхня пам'ять: «Бейноні судять і те, і те» [тобто добре начало і лихе начало], бо написано: «Бо стоїть Він праворуч від убогого, щоб урятувати від тих, хто судить душу його»; і не сказали: «панують і те, і те», не дай Б-г, бо коли лихе начало має якесь панування й владу в малому місті, навіть на короткий час, він називається нечестивцем у цю годину. Але лихе начало — лише, у вигляді притчі, як суддя і даян, що висловлює свою думку в суді, і тим не менш може бути, що галахічне рішення не буде таким на ділі, бо є ще один суддя і даян, який із ним не згоден, і треба вирішити між ними, і галаха — за словами того, хто вирішує. Так лихе начало висловлює свою думку в лівій порожнині серця, а із серця воно підіймається в мозок, щоб помишляти про нього, і одразу з ним не згоден другий суддя — Б-жественна душа в мозку, що поширюється в праву порожнину серця, місце перебування доброго начала, — і галаха за словами того, хто вирішує, тобто Святого, благословенний Він, який допомагає доброму началу, як сказали наші мудреці, благословенна їхня пам'ять: «Якби Святий, благословенний Він, не допомагав йому, він би не здолав його». А допомога — це світіння, яким світло Всевишнього світить на Б-жественну душу, щоб вона мала перевагу й владу над дурістю дурня і лихого начала, як перевага світла над темрявою, як сказано вище. Однак оскільки зло в лівій порожнині в бейноні — у своїй силі, як від народження, жадати всіх насолод цього світу, і воно не скасувалося в меншості щодо добра і зовсім не зрушене зі свого місця, а лише не має панування й влади, щоб поширитися в органах тіла, через Святого, благословенний Він, який стоїть праворуч від убогого й допомагає та світить Б-жественній душі, — тому він називається «як нечестивець», як сказали наші мудреці, благословенна їхня пам'ять: «Навіть якщо весь світ цілком каже тобі: „Ти праведник“, — будь у своїх очах як нечестивець», але не нечестивець насправді, а нехай він вважає себе бейноні і не вірить світові, який каже, що зло в ньому скасувалося щодо добра, що є щаблем праведника; а нехай буде в його очах так, наче суть і сутність зла — у своїй силі й могутності в лівій порожнині, як від народження, і нічого не минуло й не пішло з нього, а навпаки, воно ще більше зміцніло з плином часу, бо він багато користувався ним у їжі, питті та інших справах цього світу. І навіть той, хто бажає Тори Всевишнього і роздумує про неї вдень і вночі лішма, — це зовсім не доказ, що зло зрушене зі свого місця, а може бути, що його суть і сутність — у своїй силі й могутності на своєму місці, у лівій порожнині, тільки його шати, тобто думка, мовлення і дія тваринної душі, не зодягаються в мозок, уста, руки та інші органи тіла, через Всевишнього, який дав панування й владу мозку над серцем; і тому Б-жественна душа в мозку панує в малому місті — в усіх органах тіла, щоб вони були шатою і колісницею для трьох її шат, щоб вони зодягалися в них, тобто в думку, мовлення і дію 613 заповідей Тори. Але суть і сутність Б-жественної душі не має панування й влади над суттю і сутністю тваринної душі в бейноні, крім як у ту годину, коли любов до Всевишнього розкрита в його серці в призначені часи, наприклад під час молитви і такого іншого; і навіть тоді це лише панування й влада, як написано: «І народ здолає народ» — коли цей підіймається, той падає, і коли той підіймається тощо: Б-жественна душа підсилюється й долає тваринну душу в джерелі гвурот, тобто в Біні, — роздумувати про велич Всевишнього, Ейн Соф, благословенний Він, і породити сильну любов до Всевишнього, як вогненні іскри, у правій порожнині свого серця, і тоді підкоряється ситра ахра, що в лівій порожнині. Але вона не скасовується повністю в бейноні, а тільки в праведника, про якого сказано: «І серце моє спустошене в мені», і він зневажає зло й ненавидить його найповнішою ненавистю й зневагою, або не найповнішою ненавистю, як сказано вище. Але в бейноні це, у вигляді притчі, як у сплячої людини, яка може знову пробудитися від сну; так зло в бейноні — як спляче в лівій порожнині під час Кріят Шма і молитви, коли його серце палає любов'ю до Всевишнього, а потім воно може знову пробудитися. І тому Раба вважав себе бейноні, хоча його уста не припиняли повторення вчення і Тора Всевишнього була його бажанням удень і вночі, із бажанням, потягом і прагненням, і душа його знемагала за Всевишнім у великій любові, як під час Кріят Шма і молитви; і він здавався собі бейноні, що молиться весь день, і як сказали наші мудреці, благословенна їхня пам'ять: «О, якби людина молилася весь день цілком»:
І ось, ця міра любові, згадана в бейноніім під час молитви через підсилення Б-жественної душі тощо, — щодо щабля праведників, які служать Всевишньому справді, ця категорія любові зовсім не називається справжнім служінням, оскільки вона минає і зникає після молитви, а написано: «Уста істини утвердяться навіки, а язик брехні — лише на мить». І все ж щодо щабля бейноніім вона називається досконалим служінням, справді за їхньою істиною, кожного за його щаблем на щаблі бейноніім, і я називаю і їхню любов у їхній молитві також «устами істини, які утвердяться навіки», оскільки в силах їхньої Б-жественної душі знову пробуджувати цю категорію любові завжди, у її підсиленні під час молитви кожного дня, через підготовку, належну кожній душі за її рівнем і щаблем. Бо ось, якість істини — це якість Яакова, який називається «середнім засувом, що проходить від краю до краю» — з вершини висот і щаблів до кінця всіх щаблів, і в кожній висоті й щаблі він проходить через серединну точку, тобто точку й категорію її якості істини. А якість істини — це спадщина без меж, і немає їй межі нагорі, до вершини висот, і всі висоти й щаблі внизу — як ніщо щодо висот і щаблів над ними [як відомо знавцям таємного вчення, що категорія голови і мохін нижніх щаблів нижча за категорію п'ят і ніг щаблів, вищих щодо них, і як вислів наших мудреців, благословенної пам'яті: «Ноги хайот — проти всіх них»]: |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 14 | Розділ 14. І ось, міра бейноні — це міра кожної людини, і за нею нехай тягнеться кожна людина, бо кожна людина може бути бейноні в усякий час і в усяку годину, бо бейноні не відчуває огиди до зла — це справа, віддана серцю, і не всі часи однакові, — а лише «ухиляйся від зла й роби добро», тобто справді на ділі, у дії, мовленні й думці, у яких вибір, можливість і право дані кожній людині — робити, говорити й думати навіть те, що проти жаги її серця і справді протилежне їй. Бо навіть у годину, коли серце бажає і жадає якоїсь матеріальної жаги, у дозволеному чи в забороненому, не дай Б-г, людина може перемогти себе й цілком відволіктися від неї, сказавши своєму серцю: я не хочу бути нечестивцем навіть на одну годину, бо я аж ніяк не хочу бути відокремленим і відлученим, не дай Б-г, від Всевишнього єдиного, як написано: «Гріхи ваші розділяють» тощо; але я хочу прилипити до Нього мою нефеш, руах і нешаму, зодягаючи їх у три Його, благословенний Він, шати, тобто дію, мовлення і думку у Всевишньому, Його Торі та Його заповідях, із прихованої любові, що в моєму серці до Всевишнього, як у серці всього Ізраїлю, які названі «тими, хто любить Твоє Ім'я»; і навіть найлегковажніший із легковажних може віддати свою душу заради святості Всевишнього, і я, звичайно, не гірший за нього; тільки в нього ввійшов дух дурості, і йому здається, що з цим гріхом він ще у своєму єврействі і його душа не відокремлена від Б-га Ізраїлю, і також він забуває свою любов до Всевишнього, приховану в його серці; але я не хочу бути дурнем, як він, щоб заперечувати істину. Чого не можна сказати про справу, віддану серцю, тобто щоб зло було справді огидне в серці й ненависне досконалою ненавистю або навіть не досконалою ненавистю, — ось це неможливо справді, цілком істинно, крім як через велич і силу любові до Всевишнього в аспекті любові з насолодами, насолоди Всевишнім, подібної до світу прийдешнього. І про це сказали наші мудреці, благословенної пам'яті: «Свій світ побачиш за життя» тощо; і не кожна людина удостоюється цього, бо це подоба отримання нагороди, і як написано: «Служіння-дар даю вам — ваше священство» тощо, як пояснено в іншому місці. І тому сказав Йов: «Ти створив праведників» тощо, і як сказано в «Тікуним», що в душах Ізраїлю є кілька видів щаблів і аспектів: хасиди, герої, що долають своє начало, знавці Тори, пророки тощо, праведники тощо, див. там:
І цим буде зрозуміле подвійне формулювання клятви: «Будь праведником і не будь нечестивцем». Адже, здавалося б, дивно: оскільки його заклинають «будь праведником», навіщо потрібно ще заклинати його, щоб він не був нечестивцем? Але це тому, що не кожна людина удостоюється бути праведником, і людина не має в цьому такого права вибору — справді насолоджуватися Всевишнім і щоб зло було справді огидне; і тому заклинають удруге: принаймні «не будь нечестивцем», бо в цьому право вибору й можливість дані кожній людині — панувати над духом своєї жаги, що в серці, і підкоряти своє начало, щоб не бути нечестивцем навіть на одну годину за всі свої дні, як в аспекті «ухиляйся від зла», так і в аспекті «і роби добро», а немає добра, крім Тори, тобто вивчення Тори, що дорівнює їм усім. Але тим не менш їй потрібно також встановлювати собі час, щоб радитися у своїй душі, як відчувати огиду до зла, наприклад за порадою наших мудреців, благословенної пам'яті: «Жінка — міх, повний нечистот» тощо. І таке інше. І також усякі страви й ласощі стають такими — міхом, повним тощо. І також усі насолоди цього світу: мудрець бачить, що з них народжується, — що їхній кінець згнити й стати червами й нечистотами; і навпаки — насолоджуватися й радіти Всевишнім через роздуми про велич Ейн Соф, благословенний Він, у міру своїх сил. І хоча людина знає у своїй душі, що не досягне цього щабля справді, цілком істинно, а лише в уяві, — усе ж вона зробить своє, щоб виконати клятву, якою заклинають: «Будь праведником», а Всевишній зробить те, що добре в Його очах. І ще: звичка панує над усім і стає другою натурою; і коли людина привчить себе відчувати огиду до зла, воно стане трохи огидним справді, а коли привчить себе радувати свою душу Всевишнім через роздуми про велич Всевишнього, — ось при «ітарута ді-лтата» — «ітарута ді-лейла», і при всьому цьому — може, виллється на неї дух згори, і вона удостоїться аспекту руах від кореня якогось праведника, який увійде в неї, щоб служити Всевишньому справжньою радістю, як написано: «Радійте, праведники, у Г-споді», і справді виповниться в ній клятва, якою заклинають: «Будь праведником»: |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 15 | Розділ 15. І цим буде зрозуміле сказане: «І знову побачите різницю між праведником і нечестивцем, між тим, хто служить Б-гу, і тим, хто не служив Йому»: різниця між тим, хто служить Б-гу, і праведником у тому, що «той, хто служить» — це форма теперішнього часу, тобто він посеред служіння, яке є війною з лихим началом, щоб здолати його й вигнати з малого міста, аби воно не зодягнулося в органи тіла, — а це справді служіння і велика праця — постійно воювати з ним; і це бейноні. Але праведник називається «служителем Г-спода» іменем-означенням, як ім'я «мудрець» або «цар» — у того, хто вже став мудрецем або царем; так і цей уже служив і повністю завершив служіння війни зі злом, так що «прогнав його, і той пішов», і «серце його спорожніло в ньому». І в бейноні теж є два щаблі: «той, хто служить Б-гу» і «той, хто не служив Йому»; і тим не менш він не нечестивець, бо ніколи в житті не вчинив навіть легкого гріха, а також виконав усі заповіді, які міг виконати, і вивчення Тори, що дорівнює їм усім, і уста його не переставали вчити, — тільки він не веде жодної війни з лихим началом, щоб перемогти його через світло Всевишнього, що світить на Б-жественну душу в мозку, який панує над серцем, як сказано вище, бо його лихе начало зовсім не протистоїть йому, щоб відволікти його від його Тори й служіння, і йому зовсім не потрібно воювати з ним; наприклад, він посидючий у навчанні за своєю природою від народження через переважання чорної жовчі, і також у нього немає війни з жагою до жінок, бо він холодний за природою, і також в інших насолодах цього світу він за природою позбавлений відчуття задоволення. І тому йому не потрібно так роздумувати про велич Всевишнього, щоб породити зі свого розуміння дух знання і трепету перед Всевишнім у своєму мозку, аби стерегтися порушити заповіді-заборони, і любов до Всевишнього у своєму серці, щоб прилипнути до Нього виконанням заповідей і вивченням Тори, що дорівнює їм усім, — йому досить прихованої любові, що в серці всього Ізраїлю, які названі «тими, хто любить Його Ім'я». І тому він зовсім не називається «тим, хто служить», бо ця прихована любов зовсім не його дія і служіння, а це наша спадщина від наших батьків для всього Ізраїлю, і як буде написано нижче. І також навіть той, хто не посидючий у навчанні за природою, але привчив себе вчитися з великою посидючістю, і звичка стала для нього другою натурою, — йому досить цієї прихованої любові, якщо тільки він не хоче вчитися більше за свою звичку. І цим буде зрозуміле сказане в Гемарі, що «той, хто служить Б-гу» — це той, хто повторює свій розділ сто один раз, а «не служив Йому» — це той, хто повторює свій розділ лише сто разів; і це тому, що в їхні дні було прийнято повторювати кожен розділ сто разів, як сказано там у Гемарі, у вигляді притчі про ринок погоничів ослів, яких наймають на десять парсаот за один зуз, а на одинадцять парсаот — за два зузи, бо це більше за їхню звичку. І тому цей сто перший раз, понад звичку, до якої він звик із юності, дорівнює їм усім і перевершує їх із більшою силою й могутністю, так що він називається «тим, хто служить Б-гу», бо, щоб змінити природу звички, потрібно пробудити любов до Всевишнього через роздуми про велич Всевишнього у своєму мозку, щоб панувати над природою, що в лівій порожнині, повній крові тваринної душі, яка з кліпи, від якої й походить природа, — і це досконале служіння для бейноні. Або пробудити приховану любов, що в його серці, щоб за її допомогою панувати над природою, що в лівій порожнині, — бо і це називається служінням: воювати з природою і лихим началом, пробуджуючи приховану любов у своєму серці; чого немає, коли в нього зовсім немає війни: ця любов сама по собі зовсім не називається його служінням: | редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарім» — глава 16 | Розділ 16. І це велике правило в служінні Всевишньому для бейноніім: головне — панувати й володарювати над природою, що в лівій порожнині, через світло Всевишнього, що світить Б-жественній душі в його мозку, щоб панувати над серцем, коли він вдумується своїм мозком у велич Ейн Соф, благословенний Він, щоб породити зі свого розуміння дух знання і трепету перед Всевишнім у мозку — бути «тим, хто ухиляється від зла» в заборонах Тори й мудреців, і навіть від легкої заборони їхніх слів, не дай Б-г, — і любов до Всевишнього у своєму серці, у правій порожнині, із пристрастю й бажанням прилипнути до Нього через виконання заповідей Тори й мудреців і вивчення Тори, що дорівнює їм усім. І більше того, треба знати велике правило в служінні для бейноніім: що навіть якщо рука його розуму й дух його розуміння не досягають того, щоб породити любов до Всевишнього в розкритті його серця, щоб його серце палало, як вогненні іскри, і бажало з відчутним у серці бажанням, пристрастю й прагненням прилипнути до Нього, а лише любов прихована в його мозку й таємницях його серця*
|
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — глава 17 | Розділ 17. І цим буде зрозуміле сказане: «Бо дуже близьке до тебе це слово: в устах твоїх і в серці твоєму, щоб виконати його». Адже, здавалося б, «у серці твоєму» суперечить нашому досвіду [а Тора вічна], бо зовсім не близько обернути своє серце від жаг цього світу до справжньої любові до Всевишнього, і як сказано в Гемарі: «Хіба страх — мала справа?», і тим більше любов. А також сказали наші мудреці, благословенної пам'яті, що саме праведники владні над своїм серцем. Але «щоб виконати його» означає любов, що приводить лише до виконання заповідей, — це «реута де-ліба», що в таємницях серця, хоч вона й не розкрита в його серці, подібно до полум'яних іскор. І це дуже близько й легко для кожної людини, яка має мозок у голові, бо її мозок у її владі і вона може роздумувати ним про все, про що забажає; і коли вона роздумуватиме ним про велич Ейн Соф, благословенний Він, то сама собою народиться в її мозку принаймні любов до Всевишнього, щоб прилипнути до Нього виконанням Його заповідей і Його Тори, — «і в цьому вся людина». Бо написано: «сьогодні виконувати їх» — сьогодні це саме світ дії, а завтра тощо, як пояснено в іншому місці. А мозок за своєю природою і первісним устроєм панує над лівою порожниною серця, і над його устами, і над усіма органами, які є знаряддями дії, — якщо тільки це не справжній нечестивець, як сказали наші мудреці, благословенної пам'яті, що нечестиві у владі свого серця, а їхнє серце зовсім не в їхній владі; і це покарання за величину й тяжкість їхнього гріха. І не говорила Тора про цих мертвих, які за життя називаються мертвими, бо насправді неможливо нечестивим почати служити Всевишньому, не здійснивши спершу тшуви за минуле, щоб зламати кліпот, які є розділювальною завісою і залізною перегородкою, що відокремлює їх від їхнього Батька Небесного, через сокрушення його серця й гіркоту його душі через його гріхи, як сказано в Зогарі на вірш «Жертви Б-гу — дух сокрушений, серце сокрушене» тощо, що через сокрушене серце сокрушується дух нечистоти ситра ахра [див. там, глава «Пінхас», аркуш 240, і глава «Ваїкра», аркуш 8, і аркуш 5а, і в коментарі Рамаза там]. І це аспект нижньої тшуви — підняти нижню гей, підняти її з її падіння, бо вона впала до зовнішніх сил, що є таємницею вигнання Шхіни, як сказали наші мудреці, благословенної пам'яті: «Вигнані в Едом — Шхіна з ними». Тобто коли людина чинить справу Едома, вона зводить і притягує туди аспект та іскру Б-жественності, що оживляє її НАРАН, зодягнені в неї, у тваринну душу з кліпи, що в її серці, у лівій порожнині, яка царює в ній, поки вона нечестива, і панує в її малому місті, а її НАРАН полонені в неї у вигнанні. А коли її серце сокрушується в ній і сокрушується дух нечистоти й ситра ахра, і «розвіються» тощо, — вона підіймається зі свого падіння й навіть стоїть прямо, як пояснено в іншому місці: | редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 18 | Розділ 18. І для додаткового доброго і ясного роз'яснення слова «дуже» у вірші «Бо дуже близьке до тебе слово це» тощо треба твердо знати, що навіть той, чий розум слабкий у пізнанні Всевишнього і в кого немає серця, щоб зрозуміти велич Ейн Соф, благословенний Він, і породити з цього дхілу у-рхіму хоча б у своєму мозку й розумінні, — усе ж дуже близьке до нього це слово: дотримуватися й виконувати всі заповіді Тори, і вивчення Тори, що дорівнює їм усім, устами й серцем буквально, із глибини серця, справді, у дхілу у-рхіму, тобто в прихованій любові, що в серці всього Ізраїлю, яка дісталася нам у спадок від наших праотців. Тільки треба випередити й спершу добре і ясно роз'яснити корінь цієї любові та її суть, і як вона дісталася нам у спадок, і як у неї включено також дхілу. І справа в тому, що праотці — це і є Колісниця, і тому вони удостоїлися притягнути НАРАН своїм синам після них навіки з десяти сфірот святості, що в чотирьох світах АБЕА, кожному за його щаблем і за його справами. І в усякому разі навіть найлегковажнішим із легковажних і злочинцям Ізраїлю притягується при їхньому з'єднанні нефеш нефеша Малхут світу Асія, яка є нижнім щаблем у святості Асії; і все ж, оскільки вона з десяти сфірот святості, вона охоплює їх усі, також і Хохму Асії, у яку зодягнена Хохма Малхут де-Ацилут, у яку зодягнена Хохма Ацилут, у якій світить світло Ейн Соф, благословенний Він, справді, як написано: «Г-сподь мудрістю заснував землю» і «Усіх їх Ти мудрістю створив». Виходить, що Ейн Соф, благословенний Він, зодягнений у категорію Хохми, що в душі людини, ким би вона не була з Ізраїлю, і категорія Хохми в ній разом із зодягненим у неї світлом Ейн Соф, благословенний Він, поширюється в усіх категоріях усієї душі, щоб оживляти її, від категорії її голови до категорії її ніг, як написано: «Мудрість оживляє тих, хто володіє нею» [а іноді злочинці Ізраїлю притягують дуже високі душі, які були в глибинах кліпот, як написано в «Сефер га-гілгулім»]:
Ось, Хохма — джерело розуму й розуміння, і вона вища за Біну, яка є розумінням і осягненням розуму; а Хохма вища за розуміння й осягнення і є їхнім джерелом. І таке значення слова «хохма» — «коах ма», тобто те, що ще не осягнуте, не зрозуміле і не охоплене осягненням. І тому в неї зодягається світло Ейн Соф, благословенний Він, якого думка зовсім не осягає. І тому весь Ізраїль, навіть жінки й прості люди, вірять у Всевишнього, бо віра вища за знання й осягнення, бо «дурень вірить усякому слову, а розумний розуміє» тощо; а щодо Святого, благословенний Він, який вищий за розум і знання і якого думка зовсім не осягає, усі перед Ним, благословенний Він, як дурні, як написано: «А я неук і не знаю, худобою був я перед Тобою. А я завжди з Тобою» тощо, тобто завдяки тому, що я неук і худоба, я завжди з Тобою. І тому навіть найлегковажніші з легковажних і злочинці Ізраїлю здебільшого віддають життя за святість Всевишнього і терплять тяжкі муки, аби не зректися Єдиного Б-га, навіть якщо вони неуки й прості люди і не знають величі Всевишнього. І навіть у тому небагатому, що вони знають, вони зовсім не роздумують і віддають життя зовсім не через знання й роздуми про Всевишнього, а без усякого знання й роздумів, але наче це річ, за якої зовсім неможливо зректися Єдиного Б-га, без усякої причини, доводу й відповіді. І це тому, що Єдиний Б-г світить і оживляє всю душу через Своє зодягання в аспект Хохми в ній, яка вища за знання й розум, що осягається й розуміється: |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 19 | Розділ 19. І для додаткового роз'яснення треба добре пояснити сказане: «Свічка Г-спода — душа людини». Значення: у євреїв, яких називають «людиною», душа подібна до світла свічки, яке завжди коливається вгору за своєю природою, бо світло вогню за природою прагне відокремитися від ґнота і з'єднатися зі своїм коренем нагорі, із загальною стихією вогню, що під сферою місяця, як сказано в «Ец хаїм». І хоча через це воно згасне й нічого не світитиме внизу, а також і нагорі, у своєму корені, його світло розчиниться як сутність у своєму корені, — незважаючи на це, цього воно бажає за своєю природою. Так і нешама людини, а також аспекти руах і нефеш бажає і прагне за своєю природою відокремитися й вийти з тіла і прилипнути до свого кореня і джерела у Всевишньому, Життя життів, благословенний Він, хоч вона стане нічим і небуттям і там цілком розчиниться як сутність, і нічого не залишиться від її колишньої сутності й самості, — незважаючи на це, така її воля і бажання за її природою. А «природа» — це запозичена назва для всякої речі, яка не в аспекті розуму і знання; і тут теж мається на увазі, що ця воля і бажання в душі не в аспекті розуму і знання та осяжного й зрозумілого інтелекту, а вищі за Даат й осяжний та зрозумілий інтелект, і це аспект Хохми в душі, у якій — світло Ейн Соф, благословенний Він. І це загальне правило в усьому боці святості: вона є лише те, що виходить із Хохми, яка називається вищою святістю, скасованою як сутність у світлі Ейн Соф, благословенний Він, зодягненому в неї, і не є чимось самостійним, як сказано вище, і тому називається «коах ма». І це повна протилежність аспекту кліпи і ситра ахра, з яких душі народів світу, які «трудяться для себе» і кажуть «давай, давай» і «дай мені проковтнути», щоб бути сущим і чимось самостійним, як сказано вище, на противагу аспекту Хохми; і тому вони називаються мертвими, бо «мудрість оживляє», і написано: «Помруть, і не в мудрості». І також нечестиві та злочинці Ізраїлю до того, як прийшли до випробування освятити Ім'я, бо аспект Хохми в Б-жественній душі з іскрою Б-жественності зі світла Ейн Соф, благословенний Він, зодягненою в неї, перебувають у стані вигнання в їхньому тілі, у тваринній душі з боку кліпи, що в лівій порожнині серця, яка царює й панує в їхньому тілі, у таємниці вигнання Шхіни, як сказано вище. І тому ця любов у Б-жественній душі, воля і бажання якої — прилипнути до Всевишнього, Життя життів, благословенний Він, називається прихованою любов'ю, бо вона прихована й покрита шатою-веретищем кліпи в злочинців Ізраїлю, і через це в них входить дух дурості, щоб грішити, як сказали наші мудреці, благословенної пам'яті: «Людина не грішить» тощо. Однак це вигнання аспекту Хохми стосується лише аспекту, що поширюється з неї по всій душі, щоб оживляти її; але корінь і суть аспекту Хохми в Б-жественній душі — у мохін, і вона не зодягається в шату-веретище кліпи, що в серці, у лівій порожнині, у стані справжнього вигнання. Тільки вона перебуває у стані сну у нечестивих і не діє в них увесь той час, поки вони зайняті своїм розумом і розумінням жаг світу. Але коли вони приходять до випробування у справі віри, яка вища за Даат і стосується самої душі, її аспекту Хохми, тоді вона пробуджується від свого сну й діє силою Всевишнього, зодягненою в неї. І як сказано: «І пробудився, як сплячий, Г-сподь», — щоб витримати випробування вірою у Всевишнього без усякого розуму, знання й осяжного ним інтелекту, здолати кліпот і жаги цього світу, у дозволеному й у забороненому, до яких людина звикла, згидувати ними й обрати собі Всевишнього своїм уділом і жеребом, віддати Йому свою душу заради освячення Його Імені. І хоч кліпот брали гору над нею всі її дні і вона не могла впоратися з ними, як сказали наші мудреці, благословенної пам'яті, що нечестиві у владі свого серця, — усе ж, коли вона приходить до випробування у справі віри у Всевишнього єдиного, основа якої «на горах святості», тобто в аспекті Хохми Б-жественної душі, у який зодягнене світло Ейн Соф, благословенний Він, — ось усі кліпот скасовані й знищені і стають справді як не бувші перед Всевишнім, як написано: «Усі народи — як ніщо перед Ним» тощо, і написано: «Бо ось вороги Твої, Г-споди, бо ось вороги Твої загинуть, розвіються» тощо, і написано: «Як тане віск від вогню, загинуть» тощо, і написано: «Гори, як віск, розтанули». І ось, світло Всевишнього, Ейн Соф, благословенний Він, зодягнене в Хохму душі, таке велике й могутнє, щоб вигнати й відштовхнути ситра ахра і кліпот, так що вони не зможуть торкнутися навіть її шат, тобто думки, мовлення і дії віри у Всевишнього єдиного, — тобто витримати випробування і віддати свою душу навіть для того, щоб не вчинити лише якусь дію проти віри у Всевишнього єдиного, наприклад поклонитися ідолу, хоч людина зовсім не вірить у нього в серці, а також щоб не сказати омани, не дай Б-г, про єдність Всевишнього, хоч її уста й серце не згодні, а серце її цілком у вірі у Всевишнього. І це називається дхілу, включений у рхіму, тобто в природну любов, що в Б-жественній душі всього Ізраїлю, яка бажає й хоче за своєю природою прилипнути до свого кореня і джерела — світла Ейн Соф, благословенний Він; бо через цю любов і цю волю вона за своєю природою боїться й страхається торкнутися навіть краю нечистоти ідолопоклонства, не дай Б-г, яке проти віри у Всевишнього єдиного, навіть своїми зовнішніми шатами, тобто мовленням або дією, без віри в серці зовсім: | редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 20 | Розділ 20. І ось, відомо всім, що заповідь і заборона ідолопоклонства, тобто два перші речення — «Я» і «Хай не буде в тебе», — це сукупність усієї Тори. Бо речення «Я» охоплює всі 248 заповідей-повелінь, а «Хай не буде в тебе» охоплює всі 365 заповідей-заборон. І тому ми чули лише «Я» і «Хай не буде в тебе» з уст Всемогутнього, як сказали наші мудреці, благословенної пам'яті, — бо вони сукупність усієї Тори. А щоб добре пояснити цю справу, треба спершу коротко згадати суть і сутність єдності Святого, благословенний Він, Який називається Єдиним і Одним, і всі вірять, що Він один, як був справді до створення світу, коли Він був один, і як сказано: «Ти — Він до того, як був створений світ, Ти — Він після того, як був створений» тощо. Пояснення: Він справді той самий, без усякої зміни, як написано: «Я, Г-сподь, не змінився». Бо цей світ, а також усі вищі світи не спричиняють жодної зміни в Його, благословенний Він, єдності своїм створенням із нічого в щось: бо як був Він один, Єдиний і Один, до їхнього створення, так Він один, Єдиний і Один, після того, як створив їх, бо усе перед Ним вважається як ніщо, справді як ніщо і небуття. Бо виникнення всіх світів, вищих і нижчих, із нічого в щось, та їхня життєвість і існування, що підтримують їх, щоб вони не повернулися в ніщо і небуття, як було, — це лише слово Всевишнього і подих Його, благословенний Він, уст, зодягнений у них. Для прикладу — як у душі людини, коли вона каже одне слово: одне це мовлення справді як ніщо навіть щодо сукупності її мовної душі, тобто її середньої шати, її сили мовлення, яка може говорити слова без кінця й межі; і тим більше щодо її внутрішньої шати, тобто думки, з якої виходять слова і яка є їхньою життєвістю; і нема чого й казати — щодо сутності й самості душі, тобто її десяти згаданих аспектів, ХаБаД тощо, з яких виходять літери цієї думки, зодягнені в це мовлення, коли людина говорить; бо думка — це теж аспект літер, як і мовлення, тільки вони духовніші й тонші, а десять аспектів ХаБаД тощо — корінь і джерело думки, і в них ще немає аспекту літер до того, як вони зодягнуться в шату думки. Наприклад, коли в серці людини виникає якась любов і пристрасть, перш ніж вона підніметься із серця в мозок, щоб думати й помишляти про неї, у ній ще немає аспекту літер, а лише просте бажання і прагнення серця до тієї речі, яка йому бажана; і тим більше — перш ніж виникла жага і пристрасть у її серці до цієї речі, а було лише в потенціалі її мудрості, розуму і знання, що їй було відомо, що ця річ бажана, приємна, добра і прекрасна, щоб досягти її і прилипнути до неї, наприклад вивчити якусь науку або з'їсти якусь смачну страву. Тільки після того, як уже виникла пристрасть і жага в її серці силою її мудрості, розуму і знання, а потім вона знову піднялася із серця в мозок, щоб думати й помишляти про неї, як вивести свою жагу з потенціалу в дію — досягти страви або вивчення науки на ділі, — ось тут народився в її мозку аспект літер, тобто літер, як мовою кожного народу, що говорять і помишляють ними про всі справи світу: | редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 21 | Розділ 21. І ось, міра Святого, благословенний Він, не як міра плоті й крові. Бо коли людина вимовляє мовлення, то подих мовлення в її устах відчувається і видається річчю самою по собі, відокремленою від свого кореня, тобто від десяти категорій самої душі. Але в Святого, благословенний Він, Його мовлення не відокремлене від Нього, благословенний Він, не дай Б-г, бо немає нічого поза Ним, і немає місця, вільного від Нього. І тому Його мовлення, благословенний Він, не як наше мовлення, не дай Б-г [як і Його думка не як наша думка, як написано: «Бо не Мої думки — ваші думки», і написано: «Так вищі шляхи Мої за шляхи ваші» тощо]. І Його мовлення, благословенний Він, називається іменем мовлення лише у вигляді притчі: як нижнє мовлення в людини розкриває тим, хто слухає, те, що було приховане й утаєне в її думці, так і нагорі, в Ейн Соф, благословенний Він, вихід світла й життєвості від Нього, благословенний Він, із приховування в розкриття, щоб творити світи й оживляти їх, називається іменем мовлення, і це і є десять речень, якими створений світ, а також уся решта Тори, Пророків і Писань, які осягнули пророки у своєму пророчому видінні. І ось, Його мовлення і думка, так би мовити, об'єднані з Ним у найповнішій єдності, у вигляді притчі, як мовлення і думка людини, поки вони ще в потенції її мудрості й розуму або в пристрасті й бажанні в її серці, перш ніж це піднялося із серця в мозок, щоб роздумувати про це в категорії літер, бо тоді ці літери думки і мовлення, що походять із цієї пристрасті й бажання, були в потенції в серці й об'єднані там у найповнішій єдності зі своїм коренем, тобто з мудрістю і розумом, що в мозку, і пристрастю й бажанням, що в серці. І так само точно, у вигляді притчі, об'єднані мовлення і думка Святого, благословенний Він, у найповнішій єдності з Його суттю і сутністю, благословенний Він, також і після того, як Його мовлення, благословенний Він, вийшло в дію при створенні світів, — як воно було об'єднане з Ним до створення світів, і немає жодної зміни перед Ним, благословенний Він, а лише для створінь, які отримують свою життєвість від категорії Його мовлення, благословенний Він, у категорії його вже здійсненого виходу в дію при створенні світів, коли воно зодягається в них, щоб оживляти їх, через сходження від причини до наслідку і сходження щаблів у багатьох і різноманітних цімцумах, доки створіння не зможуть отримувати від Нього свою життєвість і виникнення і не скасуються у своєму бутті. А всі цімцуми — категорія приховування лиця, щоб приховати й утаїти світло й життєвість, що притягуються від Його мовлення, благословенний Він, щоб вони не розкрилися в категорії великого розкриття, якого нижні не змогли б прийняти. І тому їм теж здається, що світло й життєвість мовлення Всюдисущого, благословенний Він, зодягнені в них, — наче річ, відокремлена від Його суті й сутності, благословенний Він, тільки притягувана від Нього, благословенний Він, як мовлення людини — від її душі. Але для Святого, благословенний Він, жоден цімцум, приховування й утаювання не приховує й не утаює перед Ним, і темрява — як світло, як написано: «І темрява не затьмарить від Тебе» тощо, бо цімцуми й шати — не окрема від Нього річ, благословенний Він, не дай Б-г, а як той равлик, чия шата — із нього самого й у ньому, як написано: «Бо Г-сподь — Він Б-г», і як пояснено в іншому місці. І тому «камей кула ке-ла хашив» справді: | редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 22 | Розділ 22. Однак, оскільки Тора говорила мовою людей, мовлення Всюдисущого, благословенний Він, названо в Торі іменем мовлення — буквально як мовлення людини, бо насправді такий шлях сходження й притягнення життєвості до нижніх — через безліч могутніх цімцумів найрізноманітніших видів, щоб із них були створені численні створіння найрізноманітніших видів; і настільки посилилися й примножилися цімцуми і вище приховування лиця, що можуть виникнути й бути створені також нечисті речі, кліпот і ситра ахра, і отримувати свою життєвість і існування від слова Всевишнього й духу уст Його, благословенний Він, при приховуванні лиця і сходженні щаблів. І тому вони називаються «іншими богами», бо їхнє живлення й життєвість виходять не з категорії лиця, а з категорії зворотного боку святості. А значення зворотного боку — як людина, що дає щось своєму ненависникові проти волі: вона кидає йому це наче через плече, бо відвертає від нього лице через ненависть до нього. Так і нагорі: категорія лиця — це внутрішній бік вищої волі і Його справжнє бажання, яким Всевишній бажає виливати життєвість усьому, що близьке до Нього, з боку святості. Але ситра ахра і нечистота — це мерзота для Всевишнього, яку Він ненавидить, і Він не виливає їй життєвість із внутрішнього боку волі й Свого справжнього бажання, наче бажає її, не дай Б-г, а лише як той, хто кидає через плече своєму ненависникові проти волі, — тільки щоб карати нечестивих і давати добру нагороду праведникам, які придушують ситра ахра. І це називається категорією зворотного боку вищої волі, благословенна вона. І ось, вища воля в категорії лиця — джерело життя, що оживляє всі світи; а оскільки вона зовсім не перебуває над ситра ахра, і також категорія зворотного боку вищої волі не зодягнена в неї по-справжньому, а лише оточує її згори, — тому вона місце смерті й нечистоти, хай береже нас Всевишній, бо та мала дещиця світла й життєвості, яку вона вбирає й отримує в себе з категорії зворотного боку святості нагорі, перебуває в ній у категорії справжнього вигнання, у таємниці згаданого вище вигнання Шхіни. І тому вона називається «іншими богами», бо це справжнє ідолопоклонство і заперечення єдності Царя над царями царів, Святого, благословенний Він, бо, оскільки світло й життєвість святості перебувають у ній у категорії вигнання, вона зовсім не скасовується перед святістю Святого, благословенний Він, а навпаки — підноситься, як орел, кажучи: «Я, і немає нікого, крім мене», і як сказано: «Моя річка, і я створив себе». І тому сказали наші мудреці, благословенної пам'яті, що гордовитість рівносильна справжньому ідолопоклонству, бо суть і корінь ідолопоклонства в тому, що щось вважається річчю самою по собі, відокремленою від святості Всюдисущого, а не повне заперечення Всевишнього, як сказано в Гемарі, що називають Його «Б-гом богів», але тільки вони теж вважають себе сутністю і річчю самою по собі і тим відокремлюють себе від святості Всюдисущого, благословенний Він, оскільки вони не скасовані перед Ним, благословенний Він, бо вища святість перебуває лише на тому, що скасоване перед Ним, благословенний Він, як сказано вище. І тому вони називаються «горами поділу» у святому Зогарі, і це заперечення Його справжньої єдності, бо «кула камей ке-ла хашив», і все справді скасоване перед Ним, благословенний Він, і перед Його волею, що оживляє їх усіх і постійно творить їх із нічого в щось: | редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 23 | Розділ 23. І при всьому вищесказаному буде зрозуміло й добре роз'яснено, з додатковим роз'ясненням, те, що сказано в Зогарі, що «Орайта ве-Кудша бріх Гу кула хад», а в «Тікуним» пояснили, що 248 заповідей — це «248 органів Царя», бо заповіді — це внутрішній бік вищої волі і Його справжнє бажання, зодягнене в усі світи, вищі й нижні, щоб оживляти їх, бо вся їхня життєвість і щедрість залежать від виконання заповідей нижніми, як відомо. Виходить, що виконання заповідей і їх дотримання — це внутрішнє вбрання для внутрішнього боку вищої волі, бо від цього діяння притягується світло й життєвість вищої волі, щоб зодягнутися у світи, і тому вони називаються «органами Царя» у вигляді притчі: як органи тіла людини — вбрання для її душі й повністю, цілковито скасовані перед нею, бо щойно в людини виникає бажання простягти руку чи ногу, вони негайно й одразу підкоряються її бажанню без усякого наказу й слова їм і без найменшого зволікання, а буквально в ту саму мить, як це виникло в її бажанні. Так, у вигляді притчі, життєвість виконання заповідей і їх дотримання повністю скасована перед зодягненою в неї вищою волею і стає для неї справді як тіло для душі. І так само зовнішнє вбрання Б-жественної душі в людині, яка дотримується й виконує заповідь, тобто сила й категорія її дії, зодягається в життєвість виконання заповіді й теж стає як тіло для душі для вищої волі й повністю скасовується перед нею. І тому також органи тіла людини, що виконують заповідь, у які під час виконання й дотримання заповіді зодягнена сила й категорія дії Б-жественної душі, стають справді колісницею для вищої волі, наприклад рука, що роздає цдаку бідним чи виконує іншу заповідь, і ноги, що йдуть заради заповіді, а також уста й язик, що вимовляють слова Тори, і мозок, що роздумує про слова Тори, трепет перед Небесами і велич Всевишнього, благословенний Він. І це те, що сказали наші мудреці, благословенної пам'яті: «Праотці — це і є Колісниця», бо всі їхні органи були святі й відокремлені від справ цього світу і ставали колісницею тільки для однієї лише вищої волі все їхнє життя:
Але думка і роздуми про слова Тори, що в мозку, і сила мовлення в словах Тори, що в устах, — які є внутрішніми шатами Б-жественної душі, і тим більше сама Б-жественна душа, зодягнена в них, — усі вони справді об'єднані повною єдністю з вищою волею, а не тільки є колісницею, бо вища воля — це і є сам предмет галахи, про який людина роздумує і говорить, бо всі галахот — окремі притягнення внутрішнього боку самої вищої волі: бо так виникло в Його волі, благословенний Він, що така-то річ дозволена, або кошерна, або звільнена, або невинна, або навпаки. І так само всі поєднання літер Танаху — притягнення Його волі й мудрості, які об'єднані з Ейн Соф, благословенний Він, у найповнішій єдності, бо «Він — той, хто знає, і Він — знання» тощо. І це те, що сказано, що «Орайта ве-Кудша бріх Гу кула хад», а не тільки «органи Царя», як заповіді. А оскільки вища воля, об'єднана з Ейн Соф, благословенний Він, у найповнішій єдності, перебуває в повному розкритті, без усякого приховування лиця взагалі, у Б-жественній душі та її внутрішніх шатах, тобто її думці й мовленні, у ту годину, коли людина займається словами Тори, — то і душа, і ці її шати в ту годину справді об'єднані з Ейн Соф, благословенний Він, у найповнішій єдності, як єдність мовлення і думки Святого, благословенний Він, із Його суттю і сутністю, як сказано вище, бо немає нічого окремого, крім як при приховуванні лиця, як сказано вище. І більше того, їхня єдність — з іще більшою силою й могутністю, ніж єдність світла Ейн Соф, благословенний Він, із вищими світами, оскільки вища воля перебуває в справжньому розкритті в душі та її шатах, що займаються Торою, адже вона і є сама Тора, а всі вищі світи отримують свою життєвість від світла й життєвості, що притягуються від Тори, яка є Його волею і мудрістю, благословенний Він, як написано: «Усіх їх Ти мудрістю створив». А якщо так, мудрість, тобто Тора, вища за них усіх, і вона і є Його воля, благословенний Він, яка називається Совев коль алмін, тобто категорія того, що не може зодягнутися всередину світів, а лише оживляє й світить згори в категорії макіфа, — і саме вона зодягається в душу та її шати в категорії справжнього розкриття, коли займаються словами Тори, «і хоч він не бачить» тощо [і тому може витримати, бо не бачить, — не так вищі]. І цим буде зрозуміло, чому така велика гідність заняття Торою — більша, ніж усіх заповідей, і навіть більша, ніж молитви, яка є з'єднанням вищих світів [а те, що той, у кого Тора не є його ремеслом, має перериватися, — це тому, що він і без цього переривається й нехтує]. І з цього розумний зможе притягнути на себе великий трепет при занятті Торою, коли вдумається, як його душа та її шати, що в його мозку й устах, справді об'єднані в найповнішій єдності з вищою волею і справді зі світлом Ейн Соф, благословенний Він, що розкривається в них, — із тим, перед чим усі світи, вищі й нижні, вважаються як ніщо, справді як нуль і небуття, так що Він не зодягається в них по-справжньому, а Совев коль алмін у категорії макіфа, щоб оживляти їх головною їхньою життєвістю, і лише якийсь відблиск зодягається в них — скільки вони можуть витримати, щоб не скасуватися у своєму бутті повністю. І це те, що сказано: «І звелів нам Г-сподь виконувати всі ці закони, щоб боятися Г-спода» тощо [і про цей великий трепет сказали: «Якщо немає мудрості — немає трепету», а Тора щодо нього називається «брамою до двору», як я написав в іншому місці], тільки не всякий мозок здатний витримати такий трепет. Але і тому, чий мозок зовсім не здатний витримати цього трепету, ні цілком, ні частково, через низький рівень його душі в її корені й джерелі — на нижніх щаблях десяти сфірот Асії, — цей трепет не перешкоджає на ділі, як буде пояснено нижче: |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 24 | Розділ 24. І це протилежне цьому: 365 заповідей-заборон Тори і всі заборони мудреців, оскільки вони проти Його, благословенний Він, волі й мудрості і справді їхня протилежність, відокремлені від Його, благословенний Він, єдності й однини справді досконалим відокремленням, точно як ситра ахра і кліпа, яка називається ідолопоклонством та «іншими богами», через приховування лиця Вищої Волі, як сказано вище. І також три шати душі з кліпат нога, що в євреїв, тобто думка, мовлення і дія, зодягнені в 365 заборон Тори й мудреців, а також сама сутність душі, зодягнена у свої шати, — усі вони справді з'єднані із ситра ахра і цією кліпою, яка називається ідолопоклонством. І більше того: вони скасовані й підкорені їй і набагато гірші й нижчі за неї, бо вона не зодягнена в речовинне тіло, і знає свого Пана, і не повстає проти Нього, щоб діяти, посилаючи своїх злих ангелів, не за дорученням Всюдисущого, благословенний Він, не дай Б-г, і як сказав Білам: «Не можу порушити повеління Г-спода» тощо. І хоч вона називається ідолопоклонством — адже Його називають «Б-гом богів», і вони зовсім не можуть порушити Його, благословенний Він, волю, бо знають і осягають, що Він — їхня життєвість і існування, які вони отримують з аспекту зворотного боку зворотного боку Вищої Волі, благословенна вона, що оточує їх. Тільки їхнє живлення й життєвість усередині них — у стані вигнання в них, так що вони вважають себе Б-жественністю, а це заперечення Його єдності; але все ж вони не заперечують Всевишнього повністю і не відкидають Його, кажучи «не Він», а називають Його «Б-гом богів», тобто їхня життєвість і існування виходять і сходять до них від Його, благословенний Він, волі, і тому вони ніколи не порушують Його, благословенний Він, волю. А якщо так, то людина, яка порушує Його, благословенний Він, волю, набагато гірша й нижча за ситра ахра і кліпу, яка називається ідолопоклонством та «іншими богами», і вона в досконалому відокремленні від єдності й однини Святого, благословенний Він, більше, ніж та, і наче заперечує Його єдність більше, ніж та, не дай Б-г. І як написано в «Ец хаїм», брама 42, кінець розділу 4, що зло в речовинному цьому світі — це осад грубих кліпот тощо, і воно — межа відбору тощо, і тому всі справи цього світу тяжкі й лихі, і нечестиві беруть у ньому гору тощо:
І тому сказали наші мудреці, благословенна їхня пам'ять, про вірш «Якщо збочить дружина його»: «Людина не чинить гріха» і т. д., — бо навіть блудниця, чий розум легковажний, панувала б над духом свого пожадання, якби не дух глупоти в ній, що покриває, приховує й затаює приховану любов, яка в її Б-жественній душі, — прилепитися до віри в Б-га, Його єдність і єдиність і не відокремитися, не доведи Б-г, від Його єдності, навіть якщо в неї відбирають життя за служіння ідолам, не доведи Б-г, і навіть за самий лише уклін без жодної віри в серці взагалі, і тим паче — щоб приборкати потяг і пожадання до розпусти, які — страждання легші за смерть, хай збереже Б-г. А різниця, яка в неї між забороною розпусти і забороною поклоніння ідолам, — це теж дух глупоти кліпи, що вдягає Б-жественну душу до аспекту Хохми в ній, але не включно з ним, через світло Б-га, вдягнене в Хохму, як сказано вище. Але по самій істині, навіть легкий гріх — той, хто його чинить, переступає вищу волю, благословенна вона, і він у повній відокремленості від Його, благословенний Він, єдності та єдиності більше, ніж ситра ахра і кліпа, яку називають «іншими богами» та ідолопоклонством у буквальному сенсі, і більше, ніж усе, що походить від неї в цьому світі, тобто нечисті тварини, звірі й нечисті птахи, плазуни й повзучі, і як вислів «Комар випередив тебе»: пояснення — навіть комар, який приймає і не виділяє, що є найнижчою кліпою і далекою від аспекту святості, що дає вплив, у граничному віддаленні, — випереджає грішника в нисходженні та спуску життєвості від вищої волі, благословенна вона, і тим паче інші нечисті живі істоти і навіть хижі звірі, які всі не змінюють свого призначення, і Його, благословенний Він, повеління охороняло їхній дух, хоча «сам він не бачить» і т. д. І як сказано: «І страх ваш і трепет перед вами буде на всіх звірах землі», і як пояснили наші мудреці, благословенна їхня пам'ять, що хижий звір не панує над людиною, хіба що вона здається йому худобою. А праведникам, з лиця яких не сходить образ Б-жий, — усі хижі звірі підкоряються перед ними, як сказано в Зогарі про Даніеля в рові з левами. А коли так, то грішник і той, хто переступає Його, благословенний Він, волю навіть легким гріхом у момент дії, — у граничному віддаленні від вищої святості, яка є Його, благословенний Він, єдністю та єдиністю, більше, ніж усі нечисті живі істоти, плазуни й повзучі, які отримують вплив від ситра ахра і кліпи ідолопоклонства. А те, що порятунок життя відсуває інші гріхи, а також «хай переступить, але не буде вбитий», — це, як пояснили наші мудреці, благословенна їхня пам'ять: «Сказала Тора: порушити заради нього один Шабат, щоб він дотримувався багатьох Шабатів», а не через легкість і тяжкість гріхів [знай, що ж бо Шабат тяжкий і рівний ідолопоклонству щодо шхіти віровідступника в одній справі, «Йоре деа», розділ 2, чого немає у віровідступника щодо заборонених зв'язків, і проте порятунок життя відсуває Шабат, а не заборонені зв'язки, але це постанова Писання], а лише після вчинення гріха, якщо це з тих гріхів, за які не належать карет і смерть від руки Небес, так що його Б-жественна душа не вмирає зовсім і не відтинається від свого кореня в Б-гові живому, а лише частково пошкоджуються її прилеплення і зв'язок з її коренем через цей гріх*
|
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 25 | Розділ 25. І це те, що написано: «Бо дуже близьке до тебе це слово» тощо, — бо в усякий час і в усяку годину в руці людини і в її владі усунути із себе дух дурості і забуття, згадати й пробудити свою любов до Єдиного Б-га, яка безперечно прихована в її серці без усякого сумніву. І це те, що сказано: «і в серці твоєму»; і в неї включений також трепет, тобто аж ніяк не відокремитися від Його, благословенний Він, єдності й однини, навіть ціною справжньої самопожертви, без усякої причини й осяжного розумом доводу, а за Б-жественною природою. І тим більше — у приборканні пристрастей, що легше за муки смерті, бо тим ближче до неї це слово — підкорити потяг, як в аспекті «ухиляйся від зла», навіть від легкого проступку з постанов книжників, щоб не порушити Його, благословенний Він, волю, оскільки цим вона відокремлюється від Його єдності й однини, як справді в ідолопоклонстві, у момент дії, — а адже і за ідолопоклонство можна здійснити тшуву потім. І хоча тому, хто каже: «Згрішу й покаюся», не дають можливості тощо, — це означає, що не підтримують його, щоб він мав слушну нагоду здійснити тшуву; але якщо він поквапив час і здійснив тшуву, немає нічого, що встояло б перед тшувою. І тим не менш кожна людина з Ізраїлю готова й має намір віддати життя за святість Всевишнього, щоб не поклонитися ідолу навіть на час, а потім здійснити тшуву. І це через світло Всевишнього, зодягнене в їхню душу, як сказано вище, яке зовсім не в аспекті часу й години, а вище за час, і панує й володарює над ним, як відомо. І як в аспекті «і роби добро» — зміцнитися, як лев, силою і мужністю серця проти потягу, який обтяжує її тіло і наводить на неї лінощі, від аспекту основи праху в тваринній душі, щоб вона не трудила своє тіло зі старанністю всякого роду працями й несенням тягаря в служінні Всевишньому, у якому є зусилля і праця, наприклад трудитися в Торі, поглиблено й устами — щоб не припинялися уста її від повторення, і як сказали наші мудреці, благословенна їхня пам'ять: «Завжди нехай людина ставить себе над словами Тори, як віл під ярмо і як осел під поклажу»; і так само — для молитви з наміром, справді з усіх сил; і так само — у служінні Всевишньому, пов'язаному з грошима, як служіння цдаки, і подібні до цього з воєн потягу та його хитрощів, щоб охолодити душу людини, щоб вона не жертвувала своїми грошима і здоров'ям тіла; адже протистояти йому й підкорити його дуже близько людині, коли вона візьме до серця, що здолати потяг у всьому цьому і більше того й зробити справді протилежне — дуже легко порівняно з муками смерті, хай береже нас Б-г; а муки смерті, хай береже нас Б-г, вона прийняла б із любов'ю й охоче, аби не відокремитися від Його, благословенний Він, єдності й однини навіть на час, щоб поклонитися ідолу, не дай Б-г, — і тим більше їй слід прийняти це з любов'ю й охоче, щоб прилипнути до Нього навіки, тобто коли вона виконає Його, благословенний Він, волю в цьому служінні, у ній розкриється внутрішня суть Вищої волі в аспекті лиця й великого розкриття, а зовсім не в приховуванні; а коли немає жодного приховування лиця у Вищій волі, тоді немає зовсім нічого відокремленого, щоб бути сущим і річчю самою по собі, і тому її Б-жественна і життєва душі та їхні шати — усі будуть з'єднані в найповнішій єдності з Вищою волею і світлом Ейн Соф, благословенний Він, як сказано вище. І ця єдність нагорі вічна, навіки, бо Він, благословенний Він, і Його воля — вище за час, і так само розкриття Його волі в Його слові, тобто Тора, вічне, і як сказано: «А слово Б-га нашого перебуде вовік», «і слова Його живі й перебувають» тощо, «і не змінить і не замінить Він Свого закону на віки вічні» тощо. Але внизу воно перебуває під владою часу — і лише в ту годину, коли людина займається Торою чи заповіддю, бо потім, якщо вона займається іншою справою, вона відокремлюється від вищої єдності внизу. І це коли вона займається цілком пустими справами, у яких зовсім немає потреби для служіння Всевишньому; але і тоді, коли вона потім знову повертається до служіння Всевишньому, до Тори і до молитви, і просить прощення у Всевишнього за те, що могла тоді займатися Торою і не займалася, — Всевишній простить їй, як сказали наші мудреці, благословенна їхня пам'ять: «Порушив заповідь-повеління й покаявся — не сходить із місця, доки йому не простять». І для цього встановили благословення «Прости нас» тричі щодня — за гріх нехтування вивченням Тори, від якого людина не вільна жодного дня, і подібно до щоденної жертви, яка спокутувала заповіді-повеління. І це не «згрішу й покаюся», якщо тільки в саму мить гріха людина не покладається на тшуву і тому грішить, як роз'яснюється в іншому місці:
І цим буде зрозуміло, чому Моше Рабейну, мир праху його, заповів у «Мішне Тора» поколінню, що ввійшло в Землю, читати «Шма» двічі на день, щоб приймати на себе владу Небес із самопожертвою, — адже він обіцяв їм: «Страх перед вами і трепет перед вами наведе Г-сподь» тощо. Але це тому, що виконання Тори та її заповідей залежить від того, щоб людина завжди пам'ятала про самопожертву своєї душі заради Всевишнього, за Його єдність, щоб вона була постійно зміцнена в її серці, справді вдень і вночі, не йшла з її пам'яті, бо цим вона зможе встояти проти свого лихого начала, щоб перемагати його завжди, в усякий час і в усяку годину, як сказано вище: |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 26 | Розділ 26. Однак у такій справі треба повідомити велике правило: як у перемозі над матеріальною річчю, наприклад, коли двоє борються один з одним, щоб повалити один одного, — якщо один лінивий і важкий, він легко буде переможений і впаде, навіть якщо він сильніший за іншого, — так точно і в перемозі над лихим началом: неможливо перемогти його лінощами й важкістю, що походять від суму і тупості серця, наче каменя, а лише спритністю, що походить від радості, відкритості серця та його чистоти від найменшого сліду тривоги й суму на світі. А те, що написано: «Від усякого суму буде користь», означає, що від нього буде якась перевага й гідність, — навпаки, із цього вислову випливає, що в сумі самому по собі немає гідності, а тільки з нього прийде й виникне якась перевага, і це — справжня радість у Всевишньому, Б-гові її, що приходить після справжнього суму у встановлений час про свої гріхи, із гіркотою душі й сокрушеним серцем, бо через це сокрушується дух нечистоти й ситра ахра і залізна перегородка, що розділяє її та її Батька Небесного, як сказано в Зогарі на вірш «Дух сокрушений, серце сокрушене» тощо. І тоді виповниться в ній початок цього місця Писання: «Дай мені почути радість і веселощі» тощо, «Поверни мені радість Твого спасіння, і духом шляхетним» тощо. І це проста причина встановлення Арі, благословенної пам'яті, — казати цей псалом після Тікун хацот, перед навчанням, щоб учитися в справжній радості у Всевишньому, що приходить після суму, бо ця радість має перевагу, як перевага світла, що приходить саме з темряви, як сказано в Зогарі на вірш «І побачив я, що мудрість має перевагу над дурістю, як перевага світла» тощо, див. там, і тому, хто розуміє, досить. І Писання каже про це прямо: «За те, що не служив ти Г-споду, Б-гові твоєму, у радості» тощо, і всім відоме пояснення Арі, благословенної пам'яті, цього вірша:
І ось, мудра порада, як очистити серце від усякого смутку й найменшої тривоги про світські справи і навіть про дітей, життя і прожиток: відомий усім вислів наших мудреців, благословенної пам'яті: «Як благословляють за добре» тощо, і в Гемарі пояснили: приймати з радістю, як радість явного і видимого добра, бо й це на добро, тільки воно не явне і не видиме очима плоті, бо воно — з Алма де-іткасья, що вище за Алма де-ітгалья, який є вав-гей імені Гаває, благословенний Він, а Алма де-іткасья — це йуд-гей. І про це сказано: «Щасливий муж, якого Ти напучуєш, Й-а» тощо. І тому сказали наші мудреці, благословенної пам'яті: про тих, хто радіє стражданням, Писання каже: «А ті, хто любить Його, — як схід сонця в силі його», бо радість — від його любові до близькості Б-га більше, ніж до всього життя цього світу, як написано: «Бо милість Твоя краща за життя» тощо. А близькість Б-га — з безмежно більшою перевагою і чеснотою в Алма де-іткасья, бо там — «сховок сили Його» і «той, хто перебуває під покровом Всевишнього». І тому він удостоюється «сходу сонця в силі його» в прийдешньому майбутньому, що є виходом сонця з його футляра, яким воно вкрите в цьому світі, а в майбутньому воно відкриється зі свого покриву, тобто тоді розкриється Алма де-іткасья і засяє та засвітить великим і могутнім розкриттям усім, хто покладається на Нього в цьому світі й укривається в Його тіні, тіні Хохми, яка є аспектом тіні, а не видимого світла і добра. І досить для того, хто розуміє: Однак сум через небесні справи — треба придумати поради у своїй душі, щоб позбутися його. Нема чого й казати — під час служіння, коли треба служити Всевишньому в радості й з добрим серцем; але навіть той, хто зайнятий справами і мирськими заняттями, — якщо під час його справ до нього приходить сум і тривога через небесні справи, відомо, що це хитрощі лихого начала, щоб потім увергнути його в жаги, не дай Б-г, як відомо, бо інакше звідки прийшов би до нього справжній сум через любов до Всевишнього чи трепет перед Ним посеред його справ? І ось, чи прийшов до нього сум під час служіння у вивченні Тори або в молитві, чи прийшов не під час служіння, — нехай візьме до серця, що зараз не час для справжнього суму, навіть для тривоги про тяжкі гріхи, не дай Б-г. Тільки для цього треба встановити певний час і слушну годину, при спокої розуму, щоб вдуматися у велич Всевишнього, проти Якого він згрішив, щоб через це його серце було справді сокрушене справжньою гіркотою, і цей час пояснено в іншому місці. І там же пояснено, що одразу після того, як його серце сокрушилося в ці встановлені часи, він має повністю усунути сум зі свого серця й вірити досконалою вірою, що Всевишній простив його гріх і щедро прощає, і це справжня радість у Всевишньому, що приходить після суму, як сказано вище: |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 27 | Розділ 27. А якщо сум не від неспокою про гріхи, а від лихих помислів і лихих жаг, які приходять йому в думки, — то якщо вони приходять до нього не під час служіння, а коли він зайнятий своїми справами, мирськими клопотами і таким іншим, навпаки, він має радіти своїй долі: хоч вони приходять йому в думки, він відволікається від них, виконуючи сказане: «І не блукайте за серцем вашим і за очима вашими, за якими ви блудите». І Писання говорить не про праведників, щоб називати їх тими, що блудять, не дай Б-г, а про бейноніім, подібних до нього, яким приходять у думки помисли про розпусту, чи то з дозволеною тощо, і коли він відволікається, він виконує цю заборону. І сказали наші мудреці, благословенна їхня пам'ять: «Сидів і не вчинив гріха — йому дають нагороду, наче він виконав заповідь». І тому він має радіти виконанню заборони так само, як справді виконанню заповіді-повеління. І навпаки, сум — від гордовитості: він не знає свого місця і тому засмучується, що не перебуває на щаблі праведника, адже до праведників, безперечно, такі дурні помисли не приходять. Бо якби він знав своє місце — що він дуже далекий від щабля праведника, і о, якби він був бейноні і не був нечестивцем усі свої дні хоча б одну годину, — адже така якість бейноніім та їхнє служіння: підкоряти потяг і помисел, що підіймається із серця в мозок, повністю відволікатися від нього і відштовхувати його обома руками, як сказано вище; і кожним відштовхуванням, яким він відштовхує його від своїх думок, підкоряється ситра ахра внизу, і пробудженням знизу — пробудження згори, і підкоряється ситра ахра нагорі, що підносить себе, як орел, щоб виповнилося сказане: «Якщо піднесешся, як орел» тощо, «звідти скину тебе, — слово Г-спода». І як надзвичайно звеличується в Зогарі, тижнева глава Трума [аркуш 128], велике задоволення перед Ним, благословенний Він, коли підкоряється ситра ахра внизу, бо підноситься слава Святого, благословенний Він, нагорі, над усім, більше за будь-яке інше прославлення, і це піднесення — більше за все тощо. І тому нехай не падає духом людина і нехай не засмучується сильно, навіть якщо так буде всі її дні в цій війні, бо, може, для того вона і створена, і це її служіння — постійно підкоряти ситра ахра. І про це сказав Йов: «Ти створив нечестивців», — не щоб вони були нечестивцями насправді, не дай Б-г, а щоб до них приходило подібне до діянь нечестивців лише в їхніх думках і помислах, а вони постійно воювали б, відволікаючи від них свою увагу, щоб підкоряти ситра ахра, але не могли б скасувати її повністю, бо це чиниться праведниками. І є два види задоволення перед Ним, благословенний Він, нагорі. Одне — від повного скасування ситра ахра і перетворення гіркого на солодке й темряви на світло, що чиниться праведниками. А друге — коли підкоряється ситра ахра, поки вона ще у своїй силі й могутності й підносить себе, як орел, і звідти скидає її Всевишній пробудженням знизу, що чиниться бейноніім. І це те, що наводить Писання: «І приготуй мені страви, як я люблю», — «страви» у множині, два види задоволення; і це вислів Шхіни до її синів, спільноти Ізраїлю, як пояснюється в «Тікуним». І як у матеріальних стравах, у вигляді притчі, є два види ласощів: один — зі смачних і солодких страв, а другий — із гострих або кислих речей, тільки вони добре приправлені й приготовлені так, що стали ласощами, які освіжають душу. І це те, що сказано в Писанні: «Усе зробив Г-сподь заради Себе, і навіть нечестивого — для дня лиха», тобто щоб він повернувся від свого нечестя і зробив своє зло днем і світлом нагорі, коли підкоряється ситра ахра і підноситься слава Святого, благословенний Він, нагорі. І більше того, навіть у цілком дозволених речах — щоразу, коли людина приносить у жертву свій потяг навіть на короткий час і має намір підкорити ситра ахра, що в лівій порожнині, наприклад хоче їсти і відкладає свою трапезу на годину чи менше, і займається в цю годину Торою, як наведено в Гемарі: четверта година — час трапези всіх людей, шоста година — час трапези знавців Тори. І вони морили себе голодом дві години з цим наміром, хоча і після трапези вчилися весь день. І так само якщо вона утримує свої уста від того, щоб говорити про мирські справи те, що її серце дуже бажає сказати, і так само в помислах своєї думки, навіть у найменшій мірі, — бо коли підкоряється ситра ахра внизу, підноситься слава Святого, благословенний Він, і Його святість нагорі багато разів, і від цієї святості сходить вища святість на людину внизу, щоб допомогти їй великою і величезною допомогою в служінні Йому, благословенний Він. І це те, що сказали наші мудреці, благословенна їхня пам'ять: «Людина освячує себе трохи внизу — її освячують багато разів згори», крім того, що вона виконує заповідь-повеління Тори «І освячуйтеся» тощо, коли освячує себе в дозволеному їй. І значення слів «І освячуйтеся» — щоб ви зробили себе святими, тобто хоч насправді вона не свята і не відокремлена від ситра ахра, бо та у своїй силі й могутності, як від народження, у лівій порожнині, — тільки вона підкоряє свій потяг і освячує себе. «І будьте святі» — тобто врешті-решт вона стане свята й справді відокремлена від ситра ахра, завдяки тому що її багато разів освячують згори й допомагають їй виганяти її зі свого серця потроху: | редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарім» — глава 28 | Розділ 28. І навіть якщо йому приходять помисли жаг та інші сторонні думки під час служіння в Торі або в молитві із зосередженістю, нехай не звертає на них уваги, а негайно відволічеться від них. І нехай також не буде дурнем, щоб займатися піднесенням якостей сторонньої думки, як відомо, бо ці слова сказані лише для праведників, до яких приходять не їхні власні сторонні думки, а лише чужі. Але той, до кого приходить його власна — з категорії зла, що в його серці, у лівій порожнині, — як він підніме її нагору, якщо сам він прив'язаний унизу:
Однак, незважаючи на це, нехай не падає його серце, щоб через це стати сумним і зневаженим під час служіння, яке має бути у великій радості; навпаки, нехай зміцниться ще більше й додасть сили всією своєю могутністю в зосередженості молитви, з радінням і особливою радістю, узявши до серця, що прихід сторонньої думки — від кліпи, що в лівій порожнині, яка веде війну в бейноні з його Б-жественною душею. А відомий шлях тих, хто воює, а також тих, хто бореться один з одним: коли один бере гору, другий теж напружується, щоб узяти гору, з усіх своїх сил. І тому, коли Б-жественна душа напружується й посилюється, щоб молитися, тоді й кліпа посилюється проти неї, щоб збентежити її і збити її своєю сторонньою думкою, — а не так, як помиляються люди, хибно доводячи з приходу сторонньої думки, що їхня молитва нічого не варта, бо якби молився як належить і правильно, до нього не приходили б сторонні думки. І правда була б за їхніми словами, якби була одна душа, яка і молиться, і вона ж думає й роздумує сторонні думки. Але справді це дві душі, що воюють одна з одною в мозку людини, кожна з яких хоче й бажає панувати в ньому, щоб мозок був заповнений тільки нею. І всі помисли про Тору і трепет перед Небесами — від Б-жественної душі, а всі мирські справи — від тваринної душі, тільки Б-жественна зодягнена в неї. І це як у притчі про людину, що молиться із зосередженістю, а навпроти неї стоїть нечестивий ідолопоклонник, базікає й говорить із нею, щоб збентежити її: адже її порада, звичайно, — не відповідати йому ні добрим, ні злим, а зробити себе як глухий, який не чує, і виконати написане: «Не відповідай дурневі за дурістю його, щоб і тобі не стати подібним до нього». Так нехай не відповідає нічого, жодного доводу й заперечення проти сторонньої думки, бо той, хто бореться з брудним, сам бруднеться, а лише нехай зробить себе як той, хто не знає й не чує помислів, що прийшли до нього, і усуне їх зі свого розуму, і додасть сили в могутності своєї зосередженості. А якщо йому важко усунути їх із розуму, бо вони дуже сильно турбують його розум, тоді нехай упокорить свою душу перед Всевишнім і молить Його, благословенний Він, у своїй думці, щоб помилував його за Своїм великим милосердям, як милує батько синів, що виходять із його мозку; і так нехай Всевишній помилує його душу, що виходить від Нього, благословенний Він, щоб урятувати її від бурхливих вод, і заради Себе нехай зробить, бо частина Всевишнього справді — народ Його: |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 29 | Розділ 29. Однак ще про одне треба дати пораду душам бейноніім, у яких часом, і в багато часів, буває притуплення серця, що стало як камінь, і він ніяк не може відкрити своє серце для служіння серцем — це молитва. І також часом він не може воювати з потягом, щоб освячувати себе в дозволеному йому, через важкість у своєму серці. І ось порада, дана у святому Зогарі, де сказав голова єшиви в Ган Едені: «Дерево, у якому не загоряється світло, розколюють його» тощо. «Тіло, у якому не загоряється світло душі, розбивають його» тощо. Значення «світла душі»: світло душі і розуму світить не настільки, щоб панувати над матеріальністю тіла. І хоч він розуміє й роздумує своїм розумом про велич Всевишнього, це не осягається й не прилипає до його мозку настільки, щоб він міг панувати над матеріальністю серця, через їхню матеріальність і грубість. А причина — грубість кліпи, яка підносить себе над світлом святості Б-жественної душі і приховує й затьмарює її світло. І тому треба розбити її і принизити до праху, тобто призначати часи, щоб принижувати себе, бути зневаженим у своїх очах, огидним, як написано: «І серце сокрушене» — дух сокрушений — це ситра ахра, яка і є сама людина в бейноніім, бо життєва душа, що оживляє тіло, — у своїй силі, як від народження, у її серці; виходить, що вона і є сама людина. А про Б-жественну душу в ній сказано: «Душа, яку Ти дав у мене, чиста вона», — «яку Ти дав у мене» саме, звідки випливає, що сама людина не є чистою душею, крім як у праведників, у яких навпаки: чиста душа, тобто Б-жественна душа, — це і є людина, а їхнє тіло називається «плоттю людини». І як вислів Гілеля Старшого його учням: коли він ішов їсти, він казав, що йде зробити милість приниженій і бідній, тобто своєму тілу, бо воно вважалося в нього як чуже, і тому він сказав, що робить йому милість тим, що годує його, бо сам він — не що інше, як одна лише Б-жественна душа, бо лише вона оживляє його тіло й плоть, бо зло, яке було в життєвій душі, зодягненій у його кров і плоть, перетворилося на добро і включилося справді у святість Б-жественної душі — у праведників. Але в бейноні, оскільки суть і сутність життєвої тваринної душі від ситра ахра, зодягненої в його кров і плоть, не перетворилася на добро, — вона і є сама людина; а якщо так, він далекий від Всевишнього граничною віддаленістю, адже сила жаги в його тваринній душі може жадати також заборонених речей, які проти Його, благословенний Він, волі, хоч він не бажає вчинити їх справді на ділі, не дай Б-г, — тільки вони не огидні йому по-справжньому, як у праведників, як сказано вище, розділ 12. І в цьому він гірший, мерзотніший і огидніший за нечистих тварин, гадів і плазунів, як сказано вище, і як сказано: «А я черв'як, а не людина» тощо. [І навіть коли в ньому посилюється його Б-жественна душа, щоб пробудити любов до Всевишнього під час молитви, вона не цілком справжня, оскільки минає й проходить після молитви, як сказано вище, наприкінці розділу 13.] І особливо коли він згадає нечистоту своєї душі через гріхи юності й шкоду, яку він завдав у вищих світах, а там це вище за час, і наче він завдав шкоди й осквернився справді сьогодні, не дай Б-г; і хоч він уже здійснив належну тшуву, адже головне в тшуві — у серці, а в серці є численні аспекти й щаблі, і все — за тим, яка людина, і за часом і місцем, як відомо тим, хто знає. І тому тепер, у цю годину, коли він бачить у собі, що в ньому не загоряється світло душі, із цього випливає, що сьогодні його тшува не прийнята і його гріхи розділяють, або що його хочуть підняти до вищої тшуви, з іще більшої глибини серця. І тому сказав Давид: «І гріх мій завжди переді мною». І також той, хто чистий від тяжких гріхів юності, нехай візьме до серця виконати вислів святого Зогару — бути з «володарів рахунку», тобто звести рахунок зі своєю душею про всі думки, слова і справи, які минули й пройшли від дня його появи на світ до сьогодні: чи були всі вони з боку святості, чи з боку нечистоти, хай урятує нас Милосердний, тобто всі думки, слова і справи, які не заради Всевишнього, не заради Його волі й служіння Йому, бо таке значення вислову ситра ахра, як сказано вище [у розділі 6]. І відомо, що щоразу, коли людина думає святі думки, вона стає в цей час колісницею для чертогів святості, від яких виходять ці думки; і так само навпаки — вона стає в цей час нечистою колісницею для чертогів нечистоти, від яких виходять усі лихі думки; і так само в мовленні і дії. Ще нехай візьме до серця більшість своїх снів, які — марнота й томління духу, бо його душа не підіймається нагору, і як сказано: «Хто зійде на гору Г-сподню? Чистий руками» тощо, «і ті лихі сторони приходять і прилипають до нього й повідомляють йому уві сні мирські речі» тощо, «а часом насміхаються з нього, і показують йому брехливі речі, і мучать його уві сні» тощо, як сказано в Зогарі, Ваїкра [аркуш 25а і 25б], див. там розлого. І ось, чим більше він заглиблюватиметься в ці предмети у своїй думці, а також у своєму вивченні книг, щоб його серце було сокрушене в ньому і він був зневаженим у своїх очах, огидним, як написано, — гранично огидним, і справді зневажати своє життя, — тим самим він зневажає й принижує ситра ахра, і принижує її до праху, і скидає її з її величі, гордовитості й гордині, якою вона підносить себе над світлом святості Б-жественної душі, щоб затьмарити її світло. І також нехай гримить на неї гнівним, грізним голосом, щоб принизити її, як сказали наші мудреці, благословенна їхня пам'ять: «Завжди нехай людина збуджує добре начало проти лихого начала, як сказано: „Тремтіть“» тощо, тобто гніватися на тваринну душу, тобто на його лихе начало, гнівним, грізним голосом у своїй думці, кажучи йому: «Ти злий, і нечестивий, і мерзенний, і огидний, і гидкий» тощо — усіма іменами, якими по праву назвали його наші мудреці, благословенної пам'яті, — «доки ти приховуватимеш від мене світло Ейн Соф, благословенний Він, що наповнює всі світи, яке було, є і буде однаково і в цьому місці, де я перебуваю, як було світло Ейн Соф, благословенний Він, одне до того, як був створений світ, без усякої зміни, як сказано: „Я, Г-сподь, не змінився“, бо Він вище за час тощо; а ти, гидкий, тощо, заперечуєш істину, видиму очима, — що все перед Ним справді як ніщо, у справжній істині, в аспекті чуттєвого зору». І ось, цим він допоможе своїй Б-жественній душі, щоб просвітити її очі істиною єдності світла Ейн Соф, у чуттєвому зорі, а не в аспекті одного лише слухання й розуміння, як сказано в іншому місці, що це корінь усього служіння. А причина в тому, що насправді в ситра ахра немає зовсім жодної реальності, і тому вона уподібнена до темряви, у якій немає зовсім жодної реальності і яка сама собою відступає перед світлом. І так ситра ахра: хоч у ній багато життєвості, щоб оживляти всіх нечистих тварин, і душі народів-ідолопоклонників, і також тваринну душу в Ізраїлі, як сказано вище, — тим не менш уся її життєвість не від неї самої, не дай Б-г, а з боку святості, як сказано вище; і тому вона цілком скасовується перед святістю, як скасовується темрява перед матеріальним світлом, — тільки щодо святості Б-жественної душі в людині Святий, благословенний Він, дав їй дозвіл і можливість підносити себе проти неї, щоб людина пробудилася здолати її і принизити її через смирення й приниженість свого духу і те, що вона зневажена у своїх очах, огидна; і пробудженням знизу — пробудження згори, щоб виповнилося сказане: «Звідти скину тебе, — слово Г-спода», тобто Він забирає в неї її владу і її можливість і вилучає в неї силу й дозвіл, які дав їй, щоб підносити себе проти світла святості Б-жественної душі, і тоді вона сама собою скасовується й відступає, як скасовується темрява перед матеріальним світлом. І як ми знаходимо це явно в Торі щодо розвідників: спочатку вони сказали: «Бо він сильніший за нас» — не читай «нас» тощо, бо вони не вірили у всемогутність Всевишнього; а потім знову сказали: «Ось ми, і піднімемося» тощо. Звідки ж повернулася й прийшла до них віра у всемогутність Всевишнього? Адже Моше Рабейну, мир праху його, не показав їм у проміжку жодного знамення й чуда про це, а лише сказав їм, як Всевишній розгнівався на них і поклявся не приводити їх у країну. І чим це допомогло б їм, якби вони не вірили у всемогутність Всевишнього, не дай Б-г, підкорити 31 царя, і через це зовсім не хотіли входити в країну? Але безперечно, це тому, що самі євреї — віруючі, сини віруючих, тільки ситра ахра, зодягнена в їхнє тіло, піднесла себе над світлом святості їхньої Б-жественної душі у своїй гордовитості й гордині, із зухвалістю, без сенсу й розуму. І тому, щойно Всевишній розгнівався на них і загримів гнівним, грізним голосом: «Доки цій злій громаді» тощо, «у цій пустелі впадуть ваші трупи» тощо, «Я, Г-сподь, сказав: так Я зроблю всій цій злій громаді» тощо, — і коли вони почули ці суворі слова, скорилося й сокрушилося їхнє серце всередині них, як написано: «І народ дуже сумував», — ситра ахра сама собою впала зі своєї влади, гордині й гордовитості, а самі євреї — віруючі. І з цього може навчитися всяка людина, якій приходять у думки сумніви у вірі, що це лише слова духу ситра ахра, що підносить себе над її душею, але самі євреї — віруючі тощо. І також у самої ситра ахра немає зовсім жодних сумнівів у вірі, тільки їй дано дозвіл бентежити людину словами брехні й обману, щоб примножити її нагороду, як спокуси блудниці, звернені до царського сина, брехнею й обманом із дозволу царя, як сказано у святому Зогарі: | редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 30 | Розділ 30. І ще нехай візьме він до серця виконати вислів наших мудреців, благословенної пам'яті: «Будь смиренним духом перед усякою людиною». І будь ним справді перед усякою людиною буквально, навіть перед найлегковажнішим із легковажних. А саме — згідно з висловом наших мудреців, благословенної пам'яті: «Не суди ближнього свого, доки не опинишся на його місці». Бо його місце спонукає його грішити: його заробіток у тому, щоб увесь день ходити ринком і бути з тих, хто сидить на розі, і очі його бачать усі спокуси, а «око бачить, і серце бажає», і його лихе начало палає, як піч, розпалена пекарем, як сказано в Гошеа: «Він палає, як полум'я вогню» тощо. Не такий той, хто ходить ринком мало, а більшу частину дня сидить удома; і навіть якщо він увесь день ходить ринком, може бути, що він не такий гарячий за своєю природою, бо лихе начало не однакове в кожній душі: є такі, чиє лихе начало тощо, як пояснено в іншому місці. Але справді і той, хто дуже гарячий за своєю природою і чий заробіток у тому, щоб увесь день бути з тих, хто сидить на розі, не має жодного виправдання своїм гріхам і називається завершеним нечестивцем за те, що немає страху Б-жого перед його очима. Бо йому слід було стриматися й панувати над духом жаги у своєму серці зі страху перед Всевишнім, який бачить усі його діяння, як сказано вище, що мозок від природи панує над серцем. І справді це велика й могутня війна — зламати лихе начало, що палає, як полум'я вогню, зі страху перед Всевишнім, і це як справжнє випробування. І тому кожна людина, відповідно до свого місця і щабля у служінні Всевишньому, має зважити й перевірити себе: чи служить вона Всевишньому на рівні й у категорії такої могутньої війни і такого випробування в категорії «роби добро», наприклад у служінні молитви із зосередженістю — виливати душу перед Всевишнім буквально всіма своїми силами, до виснаження душі, і воювати зі своїм тілом і тваринною душею в ньому, які заважають зосередженості, могутньою війною, і товкти й кришити їх на порох перед молитвою Шахарит і Арвіт щодня, а також під час молитви трудити себе працею душі й працею плоті, як буде докладно сказано нижче. І кожен, хто не досяг цієї міри — воювати зі своїм тілом такою могутньою війною, — ще не досяг категорії й рівня війни з лихим началом, що палає, як полум'я вогню, щоб воно було підкорене й зламане зі страху перед Всевишнім. І так само щодо благословення після трапези і всіх благословень на насолоди й на заповіді із зосередженістю, і нема чого й казати про намір виконувати заповіді заради них самих. І так само щодо заняття вивченням Тори — вчитися набагато більше, ніж йому хочеться і бажається за його природою і звичкою, через могутню війну зі своїм тілом. Бо коли людина вчиться трохи більше за свою природу, це мала війна, і вона непорівнянна й неподібна до війни з лихим началом, що палає, як вогонь, за яку називається завершеним нечестивцем той, хто не перемагає своє лихе начало, щоб воно було підкорене й зламане перед Всевишнім. І яка мені різниця — категорія «ухиляйся від зла» чи категорія «роби добро»: усе це повеління святого Царя, Єдиного й Одного, благословенний Він. І так само в інших заповідях, і особливо в тому, що стосується грошей, як служіння цдаки і подібне. І навіть у категорії «ухиляйся від зла» кожна розумна людина може знайти у своїй душі, що вона не ухиляється від зла повністю, в усьому й цілковито, там, де потрібна могутня війна на вищезгаданому рівні, і навіть нижче від вищезгаданого рівня, наприклад перервати посеред приємної бесіди чи розповіді, що ганьбить ближнього, навіть про невелику й дуже легку ваду, хоч це правда, і навіть щоб виправдати себе, як відомо з того, що сказав рабі Шимон своєму батькові, Рабейну га-Кадошу: «Не я це написав, а Єгуда-кравець написав», і той сказав йому: «Утримайся від лихослів'я» [див. там у Гемарі, на початку 10-го розділу «Бава батра»]. І подібно до цього багато речей, які трапляються дуже часто, і особливо в тому, щоб освячувати себе в дозволеному, що є заповіддю Тори, як сказано: «Святі будьте» тощо, «І освячуйтеся» тощо. А також слова книжників суворіші за слова Тори тощо. Але всі ці й подібні до них — із тих гріхів, які людина топче п'ятами, і вони також стали наче дозволені через те, що вона вчинила й повторила тощо. Але справді, якщо людина знає Писання, тримається Тори Всевишнього і бажає близькості до Б-га, великий гріх її, не знести, і вина її зростає вдвічі й удвічі більше за те, що вона не воює і не долає своє лихе начало на рівні й у категорії вищезгаданої могутньої війни, порівняно з виною найлегковажнішого з легковажних, що сидять на розі, далеких від Всевишнього і Його Тори, чия вина не така велика за те, що вони не придушують своє лихе начало, що палає, як полум'я вогню, зі страху перед Всевишнім, Який розуміє й бачить усі їхні діяння, як вина кожного, хто наблизився до Всевишнього, до Його Тори й служіння Йому, і як сказали наші мудреці, благословенної пам'яті, про Ахера: «Оскільки він знав Мою славу» тощо. І тому сказали наші мудреці, благословенної пам'яті, про амей га-арец, що навмисні гріхи стають для них як ненавмисні: | редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарім» — розділ 31 | Розділ 31. І ось, навіть якщо, довго заглиблюючись у згадані речі, годину чи дві, щоб бути в смиренні духу і з сокрушеним серцем, він прийде до великого суму, — нехай не турбується. І хоч сум — з боку кліпат нога, а не з боку святості, бо про бік святості написано: «Сила й радість — у місці Його», і Шхіна перебуває тільки в радості, і так само для слова галахи тощо, — але якщо сум про справи Небесні, він з аспекту добра, що в нога [і тому написав Арі, благословенної пам'яті, що навіть тривога про гріхи доречна лише під час сповіді, а не під час молитви і вивчення Тори, які мають бути в радості, саме з боку святості], — тим не менш такий шлях: підкоряти ситра ахра її ж родом і подобою, як сказали наші мудреці, благословенної пам'яті: «Із самого лісу — топорище для нього», і «зустрів його подібний до нього». І про це сказано: «У всякому сумі буде перевага», а перевага — це радість, що приходить після суму, як буде сказано нижче. Але насправді сокрушене серце й гіркота душі через її віддаленість від світла лиця Всевишнього і зодягання в ситра ахра зовсім не називаються сумом святою мовою, бо сум — це коли серце його тупе, як камінь, і немає життєвості в його серці; а в гіркоті й сокрушеному серці, навпаки, у його серці є життєвість, щоб переживати й горювати, тільки це життєвість з аспекту святих гвурот, а радість — з аспекту хасадім, бо серце охоплює обидва. І ось, іноді треба пробудити аспект святих гвурот, щоб підсолодити суди, тобто аспект тваринної душі і лихого начала, коли воно панує, не дай Б-г, над людиною, бо суди підсолоджуються тільки в їхньому корені; і тому сказали наші мудреці, благословенної пам'яті: «Завжди нехай людина збуджує гнів доброго начала», — тобто щоразу, коли вона бачить у своїй душі, що це потрібно. Але слушний час, особливий і придатний для цього для більшості людей, — коли вона й без того сумна через мирські справи або просто так, без усякої причини; тоді це слушний час обернути сум, щоб стати одним зі згаданих «тих, хто веде рахунок», і виконати вислів наших мудреців, благословенної пам'яті: «Завжди нехай збуджує» тощо, як сказано вище. І цим вона позбудеться суму через мирські справи, а потім прийде до справжньої радості, тобто нехай поверне до свого серця, щоб утішити його вдвічі після цих згаданих слів та істини, сказати своєму серцю: це правда, безперечно так, що я цілком далекий від Всевишнього, мерзенний і огидний тощо; але все це — я сам, тобто тіло з життєвою душею в ньому; але тим не менш у мені є справді частина Всевишнього, яка є навіть у найлегковажнішому з легковажних, — це Б-жественна душа зі справді іскрою Б-жественності, зодягненою в неї, щоб оживляти її, тільки вона у стані вигнання. І якщо так, то, навпаки, наскільки я цілком далекий від Всевишнього, огидний і мерзенний, настільки Б-жественна душа в мені в більшому вигнанні, і жалість до неї дуже велика; і тому я спрямую все своє прагнення й бажання на те, щоб вивести й підняти її із цього вигнання, повернути її в дім батька її, як у юності її, до того як вона зодягнулася в моє тіло, коли вона була включена в Його, благословенний Він, світло і цілком єдина з Ним; і також тепер так вона буде включена і єдина з Ним, благословенний Він, коли я спрямую все своє прагнення на Тору і заповіді, щоб зодягнути в них усі її десять аспектів, як сказано вище, і особливо в заповідь молитви — волати до Всевишнього в її біді через її вигнання в моєму мерзенному тілі, щоб вивести її з темниці й прилипити до Нього, благословенний Він. І це аспект тшуви і добрих справ, тобто добрі справи, які людина робить, щоб повернути частину Всевишнього до джерела і кореня всіх світів. І це буде її служінням усі її дні у великій радості — це радість душі, коли вона виходить із огидного тіла й повертається в дім батька її, як у юності її, під час Тори і служіння, і як сказали наші мудреці, благословенної пам'яті: бути всі свої дні в тшуві. І немає радості більшої, ніж вихід із вигнання і полону, як у притчі про царського сина, який був у полоні, молов у темниці й був спотворений у нечистотах, і вийшов на волю в дім свого батька-царя. І хоч тіло залишається у своїй мерзоті й огидності, і як сказано в Зогарі, що воно називається «машха де-хів'я», бо сутність і самість тваринної душі не обернулася до добра, щоб включитися у святість, — усе ж нехай її душа буде дорога в її очах більше, ніж зневажене тіло, щоб радіти її радістю і не змішувати й не бентежити радість душі сумом тіла. І ось, цей аспект — це аспект виходу з Єгипту, про який сказано: «Бо втік народ». Адже, здавалося б, це дивно: чому було так? Хіба, якби сказали Фараону відпустити їх на волю назавжди, він не був би змушений відпустити їх? Але це тому, що зло в душах Ізраїлю ще було в силі в лівій порожнині, бо їхня скверна не припинилася до дарування Тори; тільки їхнім прагненням і бажанням було, щоб їхня Б-жественна душа вийшла з вигнання ситра ахра, тобто нечистоти Єгипту, і прилипла до Нього, благословенний Він, і як написано: «Г-сподь — сила моя, і міць моя, і сховище моє в день біди» тощо, «оплот мій і сховище моє» тощо, «і Він — сховище мені» тощо. І тому про майбутнє, коли Всевишній усуне дух нечистоти з землі, написано: «І не втечею підете, бо йде перед вами Г-сподь» тощо. А щоб цей аспект тшуви був із більшою силою й могутністю, із глибини серця, і також радість душі була з додаванням світла й радості, нехай поверне до свого серця знання й розуміння, щоб утішити його від суму й скорботи, сказавши, як згадано вище: це правда тощо, але я не зробив себе сам. І чому зробив Всевишній так — спустив частину Його, благословенний Він, світла, що наповнює і оточує всі світи, перед Яким усе вважається як ніщо, і зодягнув його в «машха де-хів'я» і смердючу краплю? Немає цьому іншої причини, крім як: цей спуск — заради підйому, щоб підняти до Всевишнього всю життєву тваринну душу з кліпат нога і всі її шати, тобто аспекти її думки, мовлення і дії, через їхнє зодягання в дію, мовлення і думку Тори [і як я написав нижче докладно про суть цього підйому — як він є метою створення світу]. А якщо так, то ось що я зроблю, і це буде всім моїм прагненням усі дні мого життя, бо в них — усе життя мого духу й душі моєї, і як сказано: «До Тебе, Г-споди, душу мою піднесу», тобто зв'язати мою думку й мовлення з Його, благословенний Він, думкою й мовленням, а це і є самі закони галахи, викладені перед нами, і так само дію — у діянні заповідей. Тому Тора називається «тією, що відновлює душу», тобто повертає до її джерела і кореня, і про це сказано: «Повеління Г-спода справедливі, веселять серце»: | редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарім» — розділ 32 | Розділ 32. І ось, через виконання вищесказаного — щоб її тіло було зневаженим і огидним у її очах, а її радість була б лише радістю однієї душі, — це прямий і легкий шлях, щоб прийти до виконання заповіді «Люби ближнього свого, як самого себе» щодо кожної душі з Ізраїлю, від великого до малого. Бо оскільки її тіло зневажене й огидне для неї, а нефеш і руах — хто знає їхню велич і гідність у їхньому корені й джерелі в Б-гові живому? Тим більше що всі вони відповідають одне одному і в усіх них один Батько, і тому весь Ізраїль називається справді братами з боку кореня їхньої душі в Єдиному Б-гові, тільки тіла розділені. І тому в тих, хто робить своє тіло головним, а свою душу другорядною, не може бути між ними справжньої любові і братерства, а лише та, що залежить від чогось. І це те, що сказав Гілель Старший про виконання цієї заповіді: «Це вся Тора цілком, а решта — тлумачення» тощо. Бо основа й корінь усієї Тори — підняти й піднести душу над тілом, усе вище й вище, до основи й кореня всіх світів, а також притягнути світло Ейн Соф, благословенний Він, у Кнесет Ісраель, як буде написано нижче, тобто в джерело душ усього Ізраїлю, щоб бути саме «єдиним в Єдиному», а не коли є поділ, не дай Б-г, у душах, бо Святий, благословенний Він, не перебуває в ущербному місці, і як сказано: «Благослови нас, Батьку наш, усіх нас разом, світлом лиця Твого», і як роз'яснюється в іншому місці розлого:
А те, що сказано в Гемарі: той, хто бачить, що його товариш згрішив, зобов'язаний ненавидіти його і також сказати своєму вчителеві, щоб той його ненавидів, — це стосується його товариша в Торі й заповідях, щодо якого він уже виконав заповідь «Докори, докори ближньому твоєму» — тому, хто з тобою в Торі й у заповідях, — і тим не менш той не повернувся від свого гріха, як написано в «Сефер харедім». Але про того, хто не є його товаришем і не близький до нього, про це сказав Гілель Старший: «Будь з учнів Агарона: люби мир тощо, люби створіння й наближай їх до Тори». Тобто навіть тих, хто далекий від Тори Всевишнього і служіння Йому і тому називається просто «створіннями», треба притягувати міцними канатами любові — і все це, може, вдасться наблизити їх до Тори і служіння Всевишньому; а якщо ні — він не втратив нагороди за заповідь любові до ближніх. І також тих, хто близький до нього, і він докоряв їм, але вони не повернулися від своїх гріхів, яких заповідано ненавидіти, — заповідано також і любити, і те, і те істинне: ненависть — з боку зла в них, а любов — з боку аспекту прихованого в них добра, тобто іскри Б-жественності всередині них, що оживляє їхню Б-жественну душу; а також пробуджувати у своєму серці милосердя до неї, бо вона перебуває в аспекті вигнання всередині зла ситра ахра, що бере гору над нею в нечестивців, а співчуття скасовує ненависть і пробуджує любов, як відомо зі сказаного: «Яакову, який викупив Аврагама». [А цар Давид, мир праху його, сказав «Повною ненавистю ненавиджу їх» тощо лише про єретиків і апікорсів, які не мають частки в Б-гові Ізраїлю, як наведено в Гемарі, початок розділу 16 трактату «Шабат»]: |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарім» — розділ 33 | Розділ 33. Ще це буде справжньою радістю душі, особливо коли людина бачить у своїй душі в призначені часи, що треба очистити її й освітити радістю серця: тоді нехай поглибить свою думку й уявить у своєму розумі й розумінні суть Його, благословенний Він, справжньої єдності — як Він наповнює всі світи, вищі й нижчі, і навіть уся ця земля повна Його, благословенний Він, слави, і усе перед Ним вважається як ніщо справді, і Він один у вищих і нижчих світах, справді як був один до шести днів творіння, і також у тому місці, де був створений цей світ, небо і земля і все їхнє воїнство, був Він один, наповнюючи це місце, і також тепер так — Він один без усякої зміни, бо всі створіння справді скасовані перед Ним як сутності, подібно до скасованості літер мовлення і думки в їхньому джерелі й корені, тобто в сутності й самості душі, її десяти аспектах — Хохмі, Біні і Даат тощо, у яких ще немає аспекту літер до того, як вони зодягаються в шату думки [як написано в розділах 20 і 21 докладно, див. там], і як написано також в іншому місці матеріальний приклад цьому — скасованість сяйва й світла сонця в його джерелі, тобто в тілі сонячної кулі на небозводі: адже і там, безперечно, світить і поширюється його сяйво і світло, і навіть із більшою силою, ніж його поширення і світіння в просторі світу, тільки там він скасований як сутність у своєму джерелі й наче зовсім не існує:
І точно так, для прикладу, бітуль світу і того, що його наповнює, у своєму бутті щодо його джерела, яким є світло Ейн Соф, благословенний Він, як пояснено там докладно. І ось, коли він сильно заглибиться в це, зрадіє його серце і звеселиться його душа веселощами й співом усім серцем, і всією душею, і всім статком у цій вірі, бо велика вона, бо це близькість Б-га в буквальному сенсі, і в цьому вся людина і мета її створення і створення всіх світів, вищих і нижчих, — щоб у Нього була ця оселя в нижніх, як буде написано нижче докладно. І ось, яка велика радість простолюдина і найнижчого з людей, коли він наближається до царя з плоті й крові, який гостює і живе разом із ним у його домі, і тим паче безмежно — від близькості й перебування Царя царів царів, Святого, благословенний Він, і як написано: «Бо хто той, хто наважиться серцем наблизитися до Мене, — слово Г-спода»: І про це встановили віддавати хвалу й подяку Його, благословенний Він, Імені щоранку й казати: «Щасливі ми, який добрий наш уділ» тощо «і яка прекрасна наша спадщина», — тобто як людина радіє й веселиться спадку, що дістався їй, величезному багатству, над яким вона не трудилася, так і більше того, безмежно, нам слід радіти нашій спадщині, яку заповіли нам наші батьки, — справжній єдності Всевишнього, так що навіть на землі внизу немає нічого, крім Нього, і це Його оселя в нижніх світах. І це те, що сказали наші мудреці, благословенної пам'яті: 613 заповідей були дані Ізраїлю; прийшов Хавакук і поставив їх на одній, як сказано: «А праведник вірою своєю житиме», — тобто наче є тільки одна заповідь — одна лише віра, бо через одну лише віру людина прийде до виконання всіх 613 заповідей: тобто коли її серце радітиме й веселитиметься своєю вірою в єдність Всевишнього досконалою радістю, наче на ній лежить лише ця одна заповідь і вона одна — мета її створення і створення всіх світів, — то силою й життєвістю її душі в цій великій радості її душа піднесеться високо-високо над усім, що перешкоджає виконанню всіх 613 заповідей, зсередини й ззовні. І це те, що сказано: «вірою своєю житиме» — саме «житиме», як при воскресінні мертвих, для прикладу: так оживе її душа в цій великій радості. І це радість подвійна й подвоєна, бо, крім радості розумної душі від близькості Всевишнього і Його перебування з нею, ще й удвічі радітиме вона радістю Всевишнього і великим задоволенням перед Ним, благословенний Він, від цієї віри, завдяки якій ситра ахра по-справжньому підкоряється і темрява обертається на світло, тобто темрява кліпот у цьому речовинному світі, які затьмарюють і покривають Його, благословенний Він, світло до часу кінця, як сказано: «Поклав Він кінець темряві» [тобто «кінець правого боку», коли Він усуне дух нечистоти з землі, і відкриється слава Всевишнього, і побачить усяка плоть разом, і як буде пояснено нижче], і особливо в країнах ідолопоклонників, повітря яких нечисте й повне кліпот і ситра ахра; і немає радості перед Ним, благословенний Він, подібної до світла й радості від переваги світла, що приходить саме з темряви. І це те, що сказано: «Хай радіє Ізраїль Творцю своєму», тобто кожен, хто з потомства Ізраїлю, має радіти радістю Всевишнього, Який радіє й веселиться Своєю оселею в нижніх світах, які є аспектом справжньої матеріальної Асії. І це те, що сказано «Творцю своєму» у множині: це матеріальний цей світ, повний кліпот і ситра ахра, який називається «суспільним володінням» і горами поділу, а вони обертаються на світло і стають «приватним володінням» для Його, благословенний Він, єдності через цю віру: |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарім» — розділ 34 | Розділ 34. І ось, відомо, що праотці — це і є колісниця, бо всі дні свої вони ніколи не припиняли навіть на одну годину зв'язувати свій розум і душу з Владикою світів у згаданому вище самоскасуванні перед Його, благословенний Він, єдністю; а після них — усі пророки, кожен за щаблем своєї душі й свого осягнення; а щабель Моше Рабейну, мир праху його, перевершує їх усіх, бо сказали про нього, що Шхіна говорила з уст Моше. І щось подібне удостоївся Ізраїль при стоянні біля гори Синай, тільки вони не могли цього витримати, як сказали наші мудреці, благословенної пам'яті, що при кожному реченні відлітали їхні душі тощо, що і є згаданим вище самоскасуванням у бутті. Тому Він негайно сказав їм зробити Йому Мішкан, а в ньому Святеє Святих, для перебування Його Шхіни, що є розкриттям Його, благословенний Він, єдності, як буде роз'яснено далі. А відтоді як зруйнований Храм, немає у Святого, благословенний Він, у Його світі Мішкану і місця для Його перебування, тобто Його, благословенний Він, єдності, крім чотирьох ліктів галахи, тобто Його, благословенний Він, волі й мудрості, зодягнених у закони, викладені перед нами. І тому, після того як людина поглибить свою думку в предмет згаданого вище самоскасування, наскільки в її силах, нехай візьме до серця ось що: оскільки мій розум і корінь моєї душі занадто малі, щоб умістити — бути колісницею і Мішканом для Його, благословенний Він, єдності в справжній істині, бо моя думка зовсім не може осягнути й охопити Його, благословенний Він, жодним осягненням у світі, і немає в мене навіть крихти від осягнення праотців і пророків, — тому зроблю Йому Мішкан і місце для Його перебування, тобто заняття вивченням Тори, скільки в мене є дозвілля, у встановлені години вдень і вночі, за законом, даним кожній людині в законах вивчення Тори, і як сказали наші мудреці, благословенної пам'яті: «навіть один розділ уранці» тощо. І цим нехай зрадіє її серце й звеселиться, і нехай вона подякує за свою долю в радості й доброму настрої серця за те, що удостоїлася приймати в себе Всесильного двічі кожного дня, за своїм часом і дозвіллям, у міру того, чим Всевишній наділив її щедро:
І якщо Всевишній дасть їй ще більший достаток, то «чистий руками додасть сили», і добра думка тощо. А також увесь інший час дня, коли вона зайнята торгівлею, буде оселею для Нього, благословенний Він, через давання цдаки, яку вона дасть від своєї праці, бо це з атрибутів Святого, благословенний Він: «Як Він милосердний» тощо, і як написано в «Тікуним»: «Хесед — дроа ймина». І хоч вона дає лише п'яту частину, п'ята частина підіймає із собою всі чотири частини до Всевишнього, щоб бути оселею для Нього, благословенний Він, як відомий вислів наших мудреців, благословенної пам'яті, що заповідь цдаки рівноцінна всім жертвоприношенням, а в жертвоприношеннях усе живе підіймалося до Всевишнього через одну тварину, і все рослинне — через одну десяту міри тонкого борошна, змішаного з оливою, тощо. А крім цього, під час Тори й молитви підіймається до Всевишнього все, що вона їла, пила і чим насолоджувалася з чотирьох частин для здоров'я свого тіла, як буде пояснено нижче. І ось, усі окремі види вищезгаданих радостей душі нітрохи не перешкоджають тому, щоб вона була зневаженою й огидною у власних очах, із сокрушеним серцем і смиренним духом у самий час радості, оскільки те, що вона зневажена у власних очах тощо, — з боку тіла й тваринної душі, а те, що вона в радості, — з боку Б-жественної душі та іскри Б-жественності, зодягненої в неї, щоб оживляти її, як сказано вище [у розділі 31]. І подібно до цього сказано в Зогарі: «Плач укріплений у моєму серці з одного боку, і радість укріплена в моєму серці з другого боку»: |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарім» — розділ 35 | Розділ 35. І ось, для додаткового роз'яснення слова «виконати його», а також щоб зрозуміти хоч найменшу дещицю мету створення бейноніім і сходження їхніх душ у цей світ, щоб зодягнутися в тваринну душу, яка від кліпи та ситра ахра, — адже вони не зможуть усе життя вигнати її й витіснити з її місця в лівій порожнині серця, щоб із неї не підіймалися помисли в мозок, бо суть і сутність тваринної душі, яка від кліпи, перебуває в них у всій своїй силі й могутності, як при народженні, тільки її шати не зодягаються в їхнє тіло, як сказано вище; а якщо так, навіщо ж спустилися їхні душі в цей світ — трудитися марно, не дай Б-г, воювати все життя з лихим началом і не здолати його? — нехай же буде їм це втіхою, що втішає їх «кіфлаїм ле-тушія», і радує їхнє серце у Всевишньому, що перебуває з ними посеред їхньої Тори й служіння. І це випереджається словами Га-Єнуки [у Зогарі, глава «Балак»] на вірш «У мудрого очі його в голові його»: «Хіба в якомусь іншому місці очі людини? тощо. Але вірш, звичайно, такий: вчили ми, що людина не має пройти з непокритою головою чотири лікті. Чому? Бо Шхіна перебуває над її головою. І в кожного мудреця очі його і слова його — у його голові, тобто в Тому, Хто перебуває і стоїть над його головою. І коли очі його там — щоб знати, що те світло, яке горить над його головою, потребує оливи, бо тіло людини — ґніт, а світло горить нагорі. І цар Шломо вигукнув і сказав: „І хай не забракне оливи на голові твоїй“, бо світлу, що над його головою, потрібна олива, і це — добрі справи. І тому: у мудрого очі його в голові його». Кінець цитати. І ось, пояснення цієї притчі, у якій світло Шхіни уподібнено до світла свічки, яка не світить і не тримається на ґноті без оливи, — і так Шхіна не перебуває над тілом людини, уподібненим до ґнота, інакше як саме через добрі справи, і їй недостатньо її душі, яка — частина Б-жественного згори, щоб вона була як олива для ґнота, — ясне й зрозуміле кожному розумному. Бо ось, душа людини, навіть якщо вона завершений праведник, що служить Всевишньому у трепеті і любові з насолодами, усе ж не скасовується у своєму бутті повністю, щоб скасуватися й включитися у світло Всевишнього по-справжньому, стати одним і єдиним у повній єдності, але вона — річ сама по собі, що боїться Всевишнього і любить Його. Не так заповіді й добрі справи, які є Його волею, благословенний Він, а Його воля, благословенний Він, — джерело життя для всіх світів і створінь, що сходить до них через багато цімцумів і приховування лиця вищої волі, благословенна вона, і сходження щаблів, доки вони не зможуть виникнути й бути створені як щось із нічого і як річ окрема сама по собі і не скасуються у своєму бутті, як сказано вище. Не так заповіді, які є внутрішнім боком Його волі, благословенний Він, і там немає жодного приховування лиця: життєвість у них — зовсім не окрема річ сама по собі, а вона єдина і включена в Його волю, благословенний Він, і вони стали справді одним у повній єдності. І ось, суть перебування Шхіни — це розкриття Його Б-жественності, благословенний Він, і світла Ейн Соф, благословенний Він, у якійсь речі, тобто що ця річ включена у світло Всевишнього і повністю скасована перед Ним у своєму бутті, бо тоді в ній перебуває і розкривається Єдиний Б-г; але в усьому, що не скасоване перед Ним у своєму бутті повністю, світло Всевишнього не перебуває і не розкривається. І навіть завершений праведник, який прилипає до Нього великою любов'ю, — адже «жодна думка не осягає Його» зовсім, справді, бо істина Всевишнього, Б-га істинного, — це Його єдність і однина, те, що Він один — і немає нічого, крім Нього, справді. А якщо так, цей люблячий, який є щось, а не ніщо, — його думка зовсім не осягає Його, і світло Всевишнього не перебуває і не розкривається в ньому інакше як через виконання заповідей, які є Його волею й мудрістю, благословенний Він, справді, без усякого приховування лиця*
|
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарім» — розділ 36 | Розділ 36. І ось відомий вислів наших мудреців, благословенна їхня пам'ять, що мета створення цього світу в тому, що забажав Святий, благословенний Він, мати оселю в нижніх. І ось, перед Ним, благословенний Він, незастосовне поняття верху й низу, бо Він, благословенний Він, наповнює всі світи однаково. Але пояснення цього: перш ніж був створений світ, Він, благословенний Він, був один, єдиний і один, і наповнював усе це місце, у якому створив світ, і також тепер перед Ним, благословенний Він, так, тільки зміна — для тих, хто отримує Його, благословенний Він, життєвість і світло, які отримують через багато шат, що покривають і приховують Його, благословенний Він, світло, як написано: «Бо не може людина побачити Мене й залишитися живою», і як пояснили наші мудреці, благословенна їхня пам'ять, що навіть ангели, що називаються хайот, не бачать тощо. І в цьому суть сходження світів і їхнього спуску зі щабля на щабель через безліч шат, що приховують світло й життєвість від Нього, благословенний Він, доки не був створений цей світ, справді матеріальний і речовинний, і він — найнижчий за щаблем, нижче від якого немає, у сенсі приховування Його, благословенний Він, світла, і темрява подвійна й подвоєна, так що він повний кліпот і ситра ахра, які справді проти Г-спода, кажучи: «Я — і немає нікого, крім мене». І ось мета сходження світів і їхнього спуску зі щабля на щабель — не заради вищих світів, оскільки для них це спуск від світла Його, благословенний Він, лиця, але мета — цей нижній світ, бо так виникло в Його, благословенний Він, волі, щоб було задоволення перед Ним, благословенний Він, коли підкоряється ситра ахра і темрява перетворюється на світло, щоб світло Г-спода, Ейн Соф, благословенний Він, світило на місці темряви й ситра ахра всього цього світу цілком, із більшою силою і більшою могутністю та перевагою світла з темряви, ніж Його світіння у вищих світах, де Він світить через шати й приховування лиця, що приховують і утаюють світло Ейн Соф, благословенний Він, щоб вони не скасувалися в бутті. І для цього Святий, благословенний Він, дав Ізраїлю Тору, яка називається «міць» і «сила», і як сказали наші мудреці, благословенна їхня пам'ять, що Святий, благословенний Він, дає силу праведникам отримати свою нагороду в прийдешньому, щоб вони справді не скасувалися в бутті у світлі Г-спода, яке відкриється в майбутньому без усякої шати, як написано: «І не буде більше приховуватися вчитель твій» [значення: що не сховається від тебе крилом і шатою], «і очі твої бачитимуть учителя твого», і написано: «Бо наочно побачать» тощо, і написано: «Не буде тобі більше сонце світлом удень» тощо, «бо Г-сподь буде тобі вічним світлом» тощо. І відомо, що дні Мошіаха, і особливо коли оживуть мертві, — це мета й досконалість створення цього світу, заради чого він і був створений спочатку*:
|
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 37 | Розділ 37. І ось ця кінцева досконалість днів Мошіаха і воскресіння мертвих, тобто розкриття світла Ейн Соф, благословенний Він, у матеріальному цьому світі, залежить від наших діянь і нашого служіння весь час тривання вигнання. Бо причина нагороди за заповідь — сама заповідь, бо, виконуючи її, людина притягує розкриття світла Ейн Соф, благословенний Він, згори вниз, щоб зодягнутися в матеріальність цього світу, у річ, яка раніше була під владою кліпат нога й отримувала від неї свою життєвість, — це всі чисті й дозволені речі, через які виконується практична заповідь, наприклад пергамент тфілін, мезузи і сувою Тори, і як сказали наші мудреці, благословенна їхня пам'ять: «Для небесної справи придатне лише те, що чисте й дозволене у твоїх устах». І так само етрог, який не орла*:
І ось ще інше: сила життєвої душі, що вбирається в літери мовлення під час вивчення Тори, або молитви тощо, або в практичні заповіді, — адже весь її зріст і життєвість — з крові, яка від кліпат нога в буквальному сенсі, тобто з усієї їжі й питва, які він їв і пив і які стали кров'ю, — вони були під її владою й отримували від неї життєвість; а тепер вона перетворюється зі зла на добро і включається у святість за допомогою сили життєвої душі, що виросла з неї, яка вбралася в ці літери або в цю дію, які і є внутрішньою суттю Його, благословенний Він, волі без жодного приховування лиця, і їхня життєвість теж включається у світло Ейн Соф, благословенний Він, яке є Його, благословенний Він, волею; і в їхній життєвості включається і підноситься також сила життєвої душі, і завдяки цьому підніметься також уся сукупність кліпат нога, яка є сукупністю життєвості матеріального й речовинного цього світу, коли вся нешама і Б-жественна душа в усіх євреях, що поділяється в частковостях на шістсот тисяч, — коли кожна часткова душа виконає всі 613 заповідей Тори: 365 заповідей-заборон — щоб відокремити 365 жил крові життєвої душі в тілі, щоб вони не живилися й не отримували життєвість через гріх від однієї з трьох цілком нечистих кліпот, від яких виходять 365 заповідей-заборон Тори та їхні гілки, що від мудреців, — бо інакше життєва душа вже не зможе піднестися до Б-га, якщо осквернилася скверною трьох нечистих кліпот, для яких немає піднесення ніколи, а лише скасування і повне усунення, як сказано: «І дух скверни усуну з землі», — і 248 заповідей-повелінь — щоб притягнути світло Ейн Соф, благословенний Він, донизу, щоб піднести до Нього і зв'язати та з'єднати з Ним усю сукупність життєвої душі, що в 248 органах тіла, у повній єдності, щоб стати воістину одним, як було угодно Його, благословенний Він, волі — щоб у Нього була дира ба-тахтонім і щоб вони були Йому колісницею, як праотці. І оскільки сукупність життєвої душі в усій сукупності Ізраїлю буде святою колісницею для Б-га, тоді й сукупність життєвості цього світу, яка є кліпат нога, тепер вийде зі своєї скверни й нечистоти і підніметься у святість, щоб бути колісницею для Б-га в розкритті Його слави, і побачить усяка плоть разом, і Він з'явиться їм у пишноті величі Своєї сили, і слава Г-спода наповнить усю землю, і Ізраїль побачать на власні очі, як під час Дарування Тори, про яке написано: «Тобі було показано, щоб знати, що Г-сподь — Він Б-г, немає нікого, крім Нього»; і завдяки цьому будуть поглинуті й цілком скасовані всі три нечисті кліпот, бо їхнє живлення і життєвість від святості тепер — через кліпат нога, що посередничає між ними. І виходить, що вся мета Днів Мошіаха і воскресіння мертвих — а це розкриття Його, благословенний Він, слави і Б-жественності та усунення духу скверни з землі — залежить від притягнення Його Б-жественності і світла Ейн Соф, благословенний Він, у життєву душу, що в усій сукупності Ізраїлю, в усіх її 248 органах, через виконання нею всіх 248 заповідей-повелінь, і від усунення з неї духу скверни через дотримання нею всіх 365 заповідей-заборон, щоб від неї не живилися її 365 жил. Бо сукупність Ізраїлю, тобто шістсот тисяч часткових душ, — це сукупність життєвості всієї сукупності світу, бо заради них він створений, і кожна частка з них включає в себе і до неї належить життєвість однієї шестисоттисячної частини всієї сукупності світу, що залежить від її життєвої душі, — щоб піднести її до Б-га під час її піднесення, тобто тим, що він користується цим світом для потреб свого тіла і життєвої душі заради служіння Всевишньому, наприклад їжею, питвом і подібним, житлом і всіма предметами свого вжитку. Тільки ці шістсот тисяч часткових душ — корені, і кожен корінь поділяється на шістсот тисяч іскор, кожна іскра — одна душа; і так само в нефеш і руах у кожному світі з чотирьох світів — Ацилут, Брія, Єціра, Асія. І кожна іскра зійшла в цей світ, хоча це велике сходження і воістину аспект вигнання, бо навіть якщо він буде завершеним праведником, що служить Б-гові в трепеті й великій любові з насолодами, він не досягне ступенів своєї прилепленості до Б-га в дхілу у-рхіму, які були до його сходження в цей матеріальний світ, — ні цілком, ні частково, і немає зовсім жодного порівняння і подібності між ними, як відомо всякому розумному, що тіло не може витримати тощо; але його сходження в цей світ, щоб вбратися в тіло і життєву душу, — тільки заради того, щоб виправити їх і відокремити їх від зла трьох нечистих кліпот через дотримання 365 заповідей-заборон та їхніх гілок, і щоб піднести свою життєву душу разом із частиною сукупності цього світу, що належить до неї, і зв'язати та з'єднати їх зі світлом Ейн Соф, благословенний Він, яке він притягне в них через виконання всіх 248 заповідей-повелінь своєю життєвою душею, — бо саме вона виконує всі практичні заповіді, як сказано вище, і як написано [в «Ец хаїм», брама 26], що сама нешама зовсім не потребує виправлення тощо, і їй не треба було вбиратися в цей світ тощо, а лише щоб притягнути світло, щоб виправити їх тощо; і це точно подібно до таємниці вигнання Шхіни — щоб відібрати іскри тощо. І цим пояснюється те, що наші мудреці, благословенна їхня пам'ять, надзвичайно звеличували перевагу цдаки і сказали, що вона рівноцінна всім заповідям разом, і в усьому Єрусалимському Талмуді вона називається просто «заповіддю», бо такий був звичай мови — називати цдаку просто «заповіддю», оскільки вона головна з практичних заповідей і перевершує їх усі; бо всі вони — лише щоб піднести життєву душу до Б-га, адже саме вона виконує їх і вбирається в них, щоб розчинитися у світлі Ейн Соф, благословенний Він, вбраному в них; і немає в тебе заповіді, у яку життєва душа вбиралася б настільки, як у заповідь цдаки: адже в усі заповіді вбирається тільки одна сила життєвої душі і тільки під час виконання заповіді, але в цдаці, яку людина дає від праці своїх рук, — адже вся сила її життєвої душі вбрана у виконання її роботи чи іншого заняття, яким вона заробила ці гроші, і коли вона дає їх на цдаку, уся її життєва душа підноситься до Б-га; і також той, хто не годується своєю працею, — усе ж, оскільки на ці гроші він міг би купити харчі для життя своєї життєвої душі, то він віддає життя своєї душі Б-гові. І тому сказали наші мудреці, благословенна їхня пам'ять, що вона наближає Визволення, бо однією цдакою він підносить багато з життєвої душі — стільки сил і аспектів, скільки не міг би піднести з неї в багатьох інших практичних заповідях. А те, що сказали наші мудреці, благословенна їхня пам'ять, що вивчення Тори рівноцінне їм усім, — це тому, що вивчення Тори — у мовленні і думці, які є внутрішніми шатами життєвої душі, і також сама суть і сутність аспектів ХаБаД від кліпат нога, що в життєвій душі, включаються у святість у буквальному сенсі, коли він займається Торою з заглибленням і розумом; а те, що суть і сутність якостей ХаГаТ тощо бейноніми не можуть перетворити на святість, — це тому, що зло сильніше в якостях, ніж у ХаБаД, через те що вони живляться там від святості більше, як відомо знавцям таємного вчення: І ось ще інше, що перевершує їх усі, у перевазі заняття вивченням Тори над усіма заповідями, згідно з написаним вище від імені «Тікуним», що «248 повелінь — це 248 органів Царя»; і як у нижній людині, для прикладу, немає жодного порівняння і подібності між життєвістю в її 248 органах і життєвістю в мохін, тобто розумі, який поділяється на 3 аспекти ХаБаД, так точно, для прикладу, — з відмінністю в міріади відмінностей, безмежно, — світіння світла Ейн Соф, благословенний Він, що вбирається в практичні заповіді, щодо світіння світла Ейн Соф, що в аспекті ХаБаД, який у мудрості Тори, кожному за його розумом і осягненням. І хоча він осягає лише матеріально, адже Тора уподібнена до води, яка стікає з високого місця тощо, як написано вище. І попри це сказали наші мудреці, благословенна їхня пам'ять: «Не вивчення головне, а дія», і «Сьогодні — виконувати їх» написано, і переривають вивчення Тори заради виконання практичної заповіді, коли неможливо виконати її через інших, бо в цьому вся людина і мета її створення та її сходження в цей світ — щоб у Нього, благословенний Він, була дира ба-тахтонім саме, щоб перетворити темряву на світло, і слава Г-спода наповнить усю землю, саме матеріальну, і побачить усяка плоть разом, як сказано вище. Чого немає, коли можна виконати її через інших, — не переривають вивчення Тори, хоча вся Тора — не що інше, як пояснення практичних заповідей; і це тому, що вона — аспект ХаБаД Ейн Соф, благословенний Він, і, займаючись нею, він притягує на себе світло Ейн Соф, благословенний Він, з великою перевагою і світінням, безмежно більшим, ніж світіння і притягнення через повеління, які є органами Царя; і це те, що написано: «Рав Шешет: радій, душе моя, для тебе я читав, для тебе я вчив», як написано в іншому місці докладно: І ось це притягнення і світіння, яке людина притягує й випромінює від сяйва світла Ейн Соф, благословенний Він, на свою душу і на душі всього Ізраїлю, — це Шхіна, Кнесет Ісраель, джерело всіх душ Ізраїлю, як буде написано нижче, — через заняття Торою називається словом заклику: «коре ба-Тора»; значення в тому, що через заняття Торою вона закликає Святого, благословенний Він, прийти до неї, так би мовити, як людина, що кличе товариша, щоб той прийшов до неї, і як маленький син, що кличе батька прийти до нього, щоб бути з ним разом, в єднанні, і не розлучатися з ним і не залишатися одному, не дай Б-г. І це те, що написано: «Близький Г-сподь до всіх, хто закликає Його, до всіх, хто закликає Його в істині», а істина — це тільки Тора, тобто вона закликає Святого, благословенний Він, саме через Тору, на відміну від того, хто закликає Його не через заняття Торою, а лише так кричить: «Батьку, батьку», і як нарікає на нього пророк: «І немає того, хто закликає ім'я Твоє» тощо, і як пояснюється в іншому місці. І з цього поміркує розумний, щоб притягнути на себе великий трепет під час заняття Торою, як написано вище (розділ 23): |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 38 | Розділ 38. І ось, з усім вищесказаним добре зрозуміла постанова галахи, викладена в Талмуді й у законовчителів, що думка не дорівнює мовленню, і якщо людина прочитала «Шма» лише в думці й серці, з усією силою свого наміру, вона не виконала свого обов'язку і має прочитати заново; і так само в благословенні після їжі, приписаному Торою, та в інших благословеннях, встановлених мудрецями, і в молитві. А якщо вона вимовила устами, але не зосередила серце, вона виконала свій обов'язок постфактум і не має повторювати, крім першого вірша «Шма» і першого благословення молитви «Шмоне есре», як сказано [на початку другого розділу «Брахот»]: «Досі — заповідь наміру, звідси й далі — заповідь читання» тощо. І це тому, що нешама не потребує виправлення для себе через заповіді, а лише того, щоб притягнути світло для виправлення життєвої душі і тіла через літери мовлення, які душа вимовляє п'ятьма органами мовлення, і так само в заповідях дії, які душа чинить іншими органами тіла:
Але все ж сказали: молитва чи інше благословення без кавани подібні до тіла без душі. Пояснення: бо подібно до того як усі створіння в цьому світі, що мають тіло і душу, — а це «душа всього живого і дух усякої людської плоті», і «подих усього, що має в ніздрях подих життя», з усіх живих істот, — і Г-сподь оживляє їх усіх і постійно творить їх з нічого в щось світлом і життєвістю, які Він виливає в них, так що і в матеріальному тілі, і навіть у камінні та поросі, зовсім неживому, є світло і життєвість від Нього, благословенний Він, щоб воно не повернулося в небуття й ніщо, яким було, — і все ж немає жодного порівняння і подібності між аспектом світла і життєвості, що світять у тілі, і аспектом світла і життєвості, що світять у душі, яка є душею всього живого; і хоча в обох — те саме світло в аспекті приховування Лику, і однакові вбрання, у яких світло приховується, затаюється і вбирається, бо обидва вони — з цього світу, у якому в цілому однаково приховані світло і життєвість, що виходять від подиху уст Його, благословенний Він, в аспекті приховування Лику і сходження щаблів у сходженні світів від щабля до щабля численними й потужними стисненнями, доки не вбралися в кліпат нога, щоб оживляти весь матеріальний цей світ, тобто всі дозволені й чисті речі в цьому світі, а від неї і через неї отримують вплив речі нечисті, бо вона — аспект проміжний, як сказано вище, — все ж світіння, тобто притягнення життєвості, якою Г-сподь світить і оживляє через це вбрання, не однакове в усіх них в аспекті стиснення і поширення: бо в матеріальному тілі і у власне неживому, як каміння і порох, світіння перебуває в аспекті великого стиснення, подібного до якого немає, і життєвість у ньому така мала, що в ньому немає навіть рослинної сили, а в рослинному світіння не в такому великому стисненні. І в цілому вони поділяються на чотири щаблі: неживе, рослинне, тваринне, мовець — відповідно до чотирьох літер імені Гаває, благословенний Він, від якого вони отримують вплив. І подібно до того як немає порівняння і подібності світіння і притягнення життєвості, що в неживому і рослинному, до світіння і притягнення життєвості, вбраних у тваринне і мовця, хоча в усіх них те саме світло в аспекті приховування Лику, вбране в усіх них в одне вбрання, яке є вбранням нога, — так немає жодного порівняння і подібності між світінням і притягненням світла Ейн Соф, благословенний Він, яке є внутрішнім боком Його волі, благословенний Він, без жодного приховування Лику і вбрання, що світить і вбране в заповіді, які виконуються самою дією, — і так само в заповідях, що залежать від мовлення і вимовляння устами без кавани, що вважається справжньою дією, як сказано вище, — порівняно зі світінням і притягненням світла Ейн Соф, благословенний Він, що світить і вбране в кавану заповідей, які виконуються дією, яку людина вкладає в їх виконання, щоб пригорнутися до Нього, благословенний Він, через виконання Його волі, бо Він і Його воля єдині; і так само в кавані молитви і читання «Шма» з його благословеннями та інших благословень, бо своєю каваною в них він пригортає свою думку і розум до Нього, благословенний Він. І не те щоб пригорнення думки і розуму людини до Нього, благословенний Він, саме по собі було вищим за пригорнення виконання заповідей дією на ділі, як буде написано нижче, а тому, що й це теж Його воля, благословенний Він: пригортатися розумом, думкою і каваною заповідей, які виконуються дією, і каванот читання «Шма», молитви та інших благословень; і світіння цієї Вищої волі, що світить і вбрана в цю кавану, безмежно велике, високо-високо над світінням Вищої волі, що світить і вбрана у виконання самих заповідей дією і мовленням без кавани, — подібно до величі переваги світла душі над тілом, яке є посудиною і вбранням душі, як тіло заповіді — це посудина і вбрання її кавани. І хоча в обох — і в заповіді, і в її кавані — вбрана одна проста воля, у цілковитій простоті, без жодної зміни й множинності, хай Б-г милує, з'єднана з Його суттю і сутністю, благословенний Він, у цілковитій єдності, все ж світіння не однакове в аспекті стиснення і поширення*:
|
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 39 | Розділ 39. І тому ж ангели називаються «тваринами» і «худобою», як написано: «І лице лева праворуч» тощо, «і лице бика ліворуч» тощо, бо в них немає свободи вибору, і їхній трепет і любов природні для них, як сказано в «Раая меемна», глава «Пінхас». І тому гідність праведників вища за них, бо оселя душ праведників — у світі Брія, а оселя ангелів — у світі Єціра*:
А світ Ацилут, який вищий за розум, осягнення і розуміння для створеного розуму, бо Хохма, Біна і Даат Ейн Софа, благословенний Він, єдині там із Ним у повній єдності, єдності величезній і дивовижній, безмежно вищій за те, що у світі Брія, бо туди вони зійшли світити в аспекті скорочення, щоб створені розуми могли отримати від них ХаБаД — пізнати Б-га, і зрозуміти, і осягнути деяке осягнення у світлі Ейн Софа, благословенний Він, за силою створених розумів, які обмежені й скінченні, щоб вони не розчинилися у своєму бутті й не перестали зовсім бути в межах творінь, а лише повернулися б до свого джерела і кореня, який є Б-жественністю в буквальному сенсі. І ось, це скорочення — причина світіння, завдяки якому світять там ХаБаД Ейн Софа, благословенний Він, цим душам у світі Брія. Чого немає в Ацилуті, де вони не в аспекті такого скорочення: створені розуми не можуть отримувати від них, і тому жодна їхня думка зовсім не осягає там; тому він — оселя великих праведників, служіння яких набагато вище навіть за аспект дхілу у-рхіму, що походять від Біни і Даат про Його, благословенний Він, велич, — подібно до того як світ Ацилут набагато вищий за аспект Біни і Даат для створеного розуму; але їхнє служіння було в аспекті колісниці в буквальному сенсі для Ейн Софа, благословенний Він, — скасовуватися перед Ним у своєму бутті й розчинятися в Його, благословенний Він, світлі, вони і все, що в них, через виконання Тори і заповідей, подібно до того, як сказали: «Праотці — вони і є колісниця», тобто тому, що всі їхні дні це було їхнім служінням. Але той, у кого корінь душі занадто малий, щоб умістити це досконале служіння — скасовуватися і розчинятися в Його, благословенний Він, світлі у своєму служінні постійно, а лише час від часу, у години, коли нагорі благовоління, — як у молитві «Шмоне есре», яка в Ацилуті, і особливо в поклонах у ній, бо кожен поклін — в аспекті Ацилут [як сказано в «При ец хаїм» про зустріч Шабату], бо це суть бітулю в Його, благословенний Він, світлі, щоб вважатися перед Ним воістину нічим, — то й основне постійне місце його душі — у світі Брія [лише час від часу, під час благовоління, його душа підноситься в Ацилут в аспекті маїн нуквін, як відомо знавцям таємного вчення]: І ось, «нагорода за заповідь — заповідь», тобто за її нагородою ми дізнаємося її сутність і щабель. І нам нема діла до прихованого — це великі праведники, які є аспектом колісниці, — але лише до відкритого нам, за яким кожна людина потягнеться, щоб достовірно знати сутність і щабель служіння Всевишньому в дхілу у-рхіму, у розкритті її серця, що виходять із Біни і Даат про велич Ейн Соф, благословенний Він: місце його — у десяти сфірот Брії; а служіння в природних дхілу у-рхіму, що в її мозку, — у десяти сфірот Єціри. Але служіння без пробудження дхілу у-рхіму хоча б у її мозку в аспекті розкриття, тобто без пробудження природної любові, прихованої в серці, щоб вивести її з утаєності й приховування серця в розкриття хоча б у її мозку і принаймні в таємницях її серця, — а вона залишається прихованою в серці в її первісному вигляді, як була до служіння, — ось таке служіння залишається внизу, у світі поділу, який називається зовнішнім боком світів, і немає в ньому сили піднятися і включитися в Його, благословенний Він, єдність, тобто в десять святих сфірот, і як сказано в «Тікуним», що без дхілу у-рхіму воно не злітає вгору і не може піднятися й стояти перед Всевишнім. І це навіть якщо людина займається не «не лішма» у прямому сенсі, заради якоїсь сторонньої мети, не дай Б-г, а як сказано: «І страх їхній переді Мною — заповідь людей, завчена», тобто за звичкою, до якої вона звикла з дитинства, коли її батько й учитель привчали й учили її боятися Всевишнього і служити Йому, — і вона не займається по-справжньому лішма, бо по-справжньому лішма неможливо без пробудження природних дхілу у-рхіму, принаймні щоб вивести їх із приховування серця в розкриття в мозку і принаймні в таємницях її серця. Бо як людина не робить нічого заради ближнього, щоб виконати його волю, якщо тільки не любить його чи не боїться його, так неможливо робити заради Його, благословенний Він, Імені по-справжньому, лише щоб виконати Його волю, зовсім без згадування й пробудження любові до Нього і трепету перед Ним у її мозку, думці й принаймні в таємницях її серця. І також любов сама не називається служінням без принаймні нижнього трепету, який прихований у серці кожного єврея, як буде пояснено нижче. А коли людина займається «не лішма» у прямому сенсі, із якоюсь сторонньою метою заради власної честі, наприклад щоб стати знавцем Тори і таке інше, тоді ця стороння мета, яка з боку кліпат нога, зодягається в її Тору, і Тора перебуває в стані вигнання всередині кліпи на час, доки вона не здійснить тшуву, що приносить зцілення світу, бо, коли вона повертається до Всевишнього, із нею повертається і її Тора, яка була в ній. І тому сказали наші мудреці, благословенної пам'яті: «Завжди нехай людина займається» тощо, бо з «не лішма» прийде до лішма — неодмінно, бо неодмінно врешті-решт вона здійснить тшуву в цьому гілгулі чи в іншому гілгулі, бо «не буде відкинутий ними відкинутий». Але коли вона робить просто — ні лішма, ні «не лішма», — справа не залежить від тшуви, але щойно вона знову вивчить це лішма, то і те, що вона вивчила просто, з'єднується і приєднується до цього вивчення і злітає вгору, оскільки в нього ще не зодягнулася жодна кліпат нога. І тому «завжди нехай людина займається» тощо. І так само справа з молитвою без кавани, як сказано в Зогарі: |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарім» — розділ 40 | Розділ 40. Однак увесь час, поки людина не повторила й не вивчила це лішма, її вивчення не підіймається навіть до десяти сфірот, що світять у світі Єціра та Асія, бо сфірот — це аспект Б-жественності, і в них справді зодягається і з'єднується світло Ейн Соф, благословенний Він, а без дхілу у-рхіму воно не може піднятися й постати перед Г-сподом, як сказано в «Тікуним»; її вивчення підіймається лише до чертогів і осель, які є зовнішнім боком світів, де стоять ангели, і як сказав рав Хаїм Віталь, благословенної пам'яті, у «Шаар га-невуа», розділ 2, що з Тори без наміру створюються ангели у світі Єціра, а із заповідей без наміру створюються ангели у світі Асія, і всі ангели складаються з матерії й форми. Але Тора, що вивчається справді не лішма, наприклад, щоб стати знавцем Тори і таке інше, зовсім не підіймається нагору, навіть до чертогів і оселі святих ангелів, а залишається внизу, у матеріальному цьому світі, який є оселею кліпот*
|
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 41 | Розділ 41. Однак треба постійно пам'ятати початок служіння, його суть і корінь. А саме: хоча трепет — корінь для «ухиляйся від зла», а любов — для «роби добро», усе ж недостатньо пробуджувати одну лише любов для «роби добро», а треба принаймні спершу пробудити природний трепет, прихований у серці кожного єврея, — не повставати проти Царя над царями царів, Святого, благословенний Він, як сказано вище, — щоб він був у розкритті серця чи принаймні мозку, тобто принаймні вдуматися у своїй думці у велич Ейн Соф, благословенний Він, і Його царство, яке є царством усіх світів, вищих і нижніх, і Він — Мемале коль алмін і Совев коль алмін, як написано: «Адже небо й землю Я наповнюю», — і залишає вищих і нижніх і зосереджує Своє царство на Своєму народі Ізраїлі в цілому і на цій людині зокрема, бо людина зобов'язана сказати: «Заради мене створений світ». І вона, зі свого боку, приймає на себе Його царство, щоб Він був Царем над нею, і служити Йому, і виконувати Його волю всіма видами служіння раба. І ось, Всевишній стоїть над нею, і повна вся земля слави Його, і Він дивиться на неї і випробовує нирки й серце — чи служить вона Йому як належить. І тому треба служити перед Ним у страху й трепеті, як той, хто стоїть перед царем. І нехай заглибиться в цю думку й продовжить її, наскільки здатний осягнути її мозок і думка і наскільки має час, перед заняттям Торою чи заповіддю, наприклад перед надяганням таліта і тфілін. І нехай також вдумається в те, як світло Ейн Соф, благословенний Він, Совев коль алмін і Мемале коль алмін, тобто вища воля, зодягнене в літери й мудрість Тори чи в ці цицит і тфілін, і своїм читанням чи надяганням вона притягує Його світло, благословенний Він, на себе, тобто на частину Б-жественного згори, що всередині її тіла, щоб вона включилася і скасувалася в Його світлі, благословенний Він. А зокрема, у тфілін — щоб скасувалися й включилися категорії мудрості й розуміння в її Б-жественній душі в категорію мудрості й розуміння Ейн Соф, благословенний Він, зодягнених зокрема у відривки «Кадеш» і «Ве-гая кі євіаха», тобто не використовувати мудрість і розуміння своєї душі ні для чого, крім одного лише Всевишнього. І так само скасувати й включити категорію знання у своїй душі, що охоплює Хесед і Гвуру, тобто трепет і любов у її серці, у категорію вищого знання, що охоплює Хесед і Гвуру, зодягненого у відривки «Шма» і «Ве-гая ім шамоа», і це як сказано в «Шулхан арух»: підкорити серце й мозок тощо. А при зодяганні в цицит нехай має на увазі, як сказано в Зогарі, притягнути на себе Його царство, благословенний Він, яке є царством усіх світів тощо, щоб зосередити його на нас через цю заповідь, і це подібно до «Постав над собою царя». І тоді, навіть якщо при всьому цьому на неї не нападуть страх і трепет у розкритті її серця, усе ж, оскільки вона приймає на себе владу Небес і притягує на себе трепет перед Ним, благословенний Він, у розкритті своєї думки й волі, що в її мозку, — а це прийняття істинне, без усякого сумніву, бо така природа душ усіх євреїв — не повставати проти святого Царя, благословенний Він, — то Тора, яку вона вивчає, або заповідь, яку вона виконує, унаслідок цього прийняття і внаслідок притягнення трепету в її мозку, називаються повним служінням, як усяке служіння раба своєму панові й цареві. Не так, якщо вона вивчає й виконує заповідь однією лише любов'ю, щоб прилипнути до Нього через Його Тору і заповіді: це не називається служінням раба, а Тора сказала: «І служіть Г-споду, Б-гу вашому» тощо, «і Йому служіть» тощо. І як сказано в Зогарі [глава «Бегар»]: «Як цей бик, на якого спочатку надягають ярмо, щоб дістати з нього благо для світу тощо, так і людині треба спочатку прийняти на себе ярмо Царства Небесного тощо, а якщо цього в неї не знайдеться, святість не перебуває на ній» тощо [а в «Раая меемна» там, аркуш 111б сказано], що кожна людина має бути у двох категоріях і щаблях, і це категорія раба і категорія сина. І хоч є син, який також і раб, усе ж неможливо прийти до цього щабля без випередження вищого трепету, як відомо тим, хто знає:
І ось, навіть той, хто і в своєму мозку й думці не відчуває жодного трепету й сорому через низькість своєї душі порівняно з джерелом, з якого вона висічена, — з нижніх ступенів десяти сфірот Асії, — проте, оскільки він має намір у своєму служінні служити Цареві, це повноцінне служіння, бо трепет і служіння вважаються двома заповідями з-поміж 613 і не перешкоджають одна одній. І крім того, насправді він виконує і заповідь трепету тим, що притягує трепет у свою думку, бо в цю годину й мить принаймні на ньому страх Небес — принаймні як страх перед простою людиною з плоті й крові, хоч би й не царем, яка дивиться на нього і через яку він утримується від того, щоб зробити щось непристойне в її очах, бо це називається трепетом, як сказав раббан Йоханан бен Закай своїм учням: «Хай буде воля, щоб страх Небес був на вас, як страх перед плоттю і кров'ю» тощо. «Знайте: коли людина чинить переступ, вона каже: аби тільки мене не побачила людина» тощо. Тільки цей трепет називається нижнім трепетом і страхом гріха, який передує його мудрості, а вищий трепет — це трепет сорому тощо, бо є трепет і є трепет тощо. Але без трепету зовсім не злітає вгору самою лише любов'ю, як птах не може літати на одному крилі, бо дхілу у-рхіму — це два крила [як наводиться в «Тікуним»]; і так само трепет сам по собі — одне крило, і з ним не злітає вгору, хоча це називається служінням раба, а потрібен також аспект сина, щоб пробудити природну любов, приховану в його серці, щоб вона була бодай у розкритті його мозку, — пам'ятати свою любов до єдиного Б-га в думці та в бажанні прилипнути до Нього, благословенний Він. І таким буде його намір у занятті Торою чи цією заповіддю — щоб прилипли до Нього його Б-жественна і життєва душі та їхні шати, як сказано вище. Однак сказали наші мудреці, благословенної пам'яті: ніколи людина не повинна виокремлювати себе з громади; тому хай має намір з'єднати і прилучити до Нього, благословенний Він, джерело своєї Б-жественної душі і джерело душ усього Ізраїлю, яке є подихом уст Його, благословенний Він, що називається іменем Шхіна, тому що вона перебуває і вбирається всередині всіх світів, щоб оживляти їх і підтримувати їхнє існування, і саме вона виливає в нього цю силу мовлення, якою він вимовляє слова Тори, або силу цієї дії — виконати цю заповідь. А це єднання — через притягнення світла Ейн Соф, благословенний Він, донизу, через заняття Торою і заповідями, у які воно вбране; і хай має намір притягнути Його світло, благословенний Він, на джерело своєї душі та душ усього Ізраїлю, щоб з'єднати їх, і як наводиться нижче розлоге тлумачення цього єднання, див. там. І таке тлумачення слів «Заради єднання Святого, благословенний Він, і Його Шхіни від імені всього Ізраїлю»*
|
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 42 | Розділ 42. І ось, із того, що ми написали вище про нижній трепет, буде добре зрозуміло те, що сказано в Гемарі на вірш «А нині, Ізраїлю, чого вимагає від тебе Г-сподь, Б-г твій, — тільки тремтіти перед Г-сподом, Б-гом твоїм»: хіба трепет — мала справа? Так, для Моше це мала справа тощо. Бо, на перший погляд, відповідь незрозуміла, адже написано «вимагає від тебе».
Але суть у тому, що в кожній душі дому Ізраїлю є від аспекту Моше, учителя нашого, мир йому, бо він — із семи пастирів, що притягують життєвість і Б-жественність до всієї сукупності душ Ізраїлю, через що вони й називаються «пастирями». А Моше, учитель наш, мир йому, — сукупність їх усіх, і називається «Раая меемна». Тобто він притягує аспект даат до всієї сукупності Ізраїлю, щоб знати Б-га, кожному відповідно до міри осягнення його душі та її кореня нагорі і її живлення від кореня душі Моше, учителя нашого, мир йому, укоріненої у Вищому даат, що в десяти сфірот Ацилуту, з'єднаних зі своїм Випромінювачем, благословенний Він, бо Він і Його даат єдині, і Він — Той, Хто знає, і т. д. І більше того: у кожному поколінні сходять іскри від душі Моше, учителя нашого, мир йому, і вбираються в тіло й душу мудреців покоління, «очей громади», щоб навчати народ знання і пізнавати велич Б-га і служити Йому серцем і душею. Бо служіння в серці — відповідно до даат, як сказано: «Пізнай Б-га батька твого і служи Йому серцем цілісним і душею бажаючою». А про майбутнє він каже: «І не будуть більше навчати один одного, кажучи: пізнайте Г-спода, бо всі вони знатимуть Мене» і т. д. Але головне в даат — не саме лише знання, щоб знали велич Б-га з уст мудреців і з книжок; головне — заглибити свою свідомість у велич Б-га і закріпити свою думку в Б-гові з силою і мужністю серця і мозку, доки його думка не буде пов'язана з Б-гом міцним і сильним зв'язком, як вона пов'язана з матеріальною річчю, яку він бачить очима плоті і в яку заглиблює свою думку. Як відомо, даат — це вираз зв'язку, як: «І людина пізнала» і т. д. І ця сила і ця якість — пов'язувати свою свідомість із Б-гом — є в кожній душі дому Ізраїлю завдяки її живленню від душі Моше, учителя нашого, мир йому. Але оскільки душа вбралася в тіло, їй потрібне велике і могутнє зусилля, подвійне і багаторазове. Перше — це зусилля плоті: сокрушати тіло і впокорювати його, щоб воно не затьмарювало світла душі, як ми писали вище від імені Зоару: тіло, у яке не проникає світло душі, — сокрушають його; і це — за допомогою думок про тшуву з глибини серця, як написано там. А друге — це зусилля душі: щоб їй не було тяжким це служіння — напружувати свою думку, щоб заглиблюватися і вдумуватися у велич Б-га тривалий час поспіль. Бо міра цього часу не однакова для кожної душі. Є душа, чиста за своєю природою, до якої, щойно вона замислиться про велич Б-га, одразу приходить трепет і страх перед Б-гом, як написано в Шулхан арух, «Орах хаїм», розділ 1: «Коли людина замислиться про те, що великий Цар, Цар над царями царів, Святий, благословенний Він, Чия слава наповнює всю землю, стоїть над нею і бачить її діла, — одразу прийде до неї трепет» і т. д. А є душа низька за своєю природою і походженням із джерела, з якого вона висічена, — з нижніх щаблів десяти сфірот Асії, і вона може знайти у своїй думці Б-жественність лише з трудом і силою. А надто якщо вона осквернилася гріхами юності, бо гріхи розділяють і т. д. [як написано в «Сефер хасидім», розділ 35]. Але все ж — із трудом і силою: щоб його думка дуже зміцнилася з відвагою і великим зусиллям та великою глибиною, заглиблюючись у велич Б-га тривалий час, — напевно прийде до нього принаймні згаданий вище нижній трепет, і як сказали наші мудреці, благословенна їхня пам'ять: «Трудився і знайшов — вір», і як написано: «Якщо шукатимеш її, як срібла, і розшукуватимеш її, як скарбів, — тоді зрозумієш трепет перед Г-сподом». Пояснення: як людина шукає скарб і багатство, приховане в надрах землі, і копає за ним із величезним трудом, так треба копати з величезним трудом, щоб розкрити скарб страху Небес, прихований і схований у розумінні серця кожної людини з Ізраїлю, — це аспект і щабель, що стоїть вище часу, і це згаданий вище природний прихований трепет. Тільки щоб він дійшов до дії в аспекті страху гріха, щоб ухилятися від зла в дії, мові та думці, треба розкрити його із сокровенного розуміння серця, яке вище часу, привести його в аспект думки в буквальному сенсі, що в мозку, заглиблюючись у нього думкою протягом певного часу в буквальному сенсі, доки його дія не вийде з потенції в дію в буквальному сенсі, тобто ухилятися від зла і робити добро в думці, мові та дії заради Б-га, Який дивиться, і споглядає, і слухає, і прислухається, і розуміє всі його діла, і випробовує його нирки і серце, і як вислів наших мудреців, благословенна їхня пам'ять: «Вдивляйся у три речі» і т. д.: «Око бачить і вухо чує» і т. д. І хоча в Нього немає образу тіла, навпаки — усе розкрите і відоме перед Ним безмежно більше, ніж бачення оком і слухання вухом, для прикладу; але це, для прикладу, як людина, що знає і відчуває в собі все, що відбувається і діється в одному з усіх її 248 органів, наприклад холод чи жар, і навіть жар у нігтях її ніг, для прикладу, якщо вона обпеклася вогнем. І так само їхню суть і сутність і все, що з ними відбувається, вона знає і відчуває у своєму мозку. І подібно до такого знання, для прикладу, Святий, благословенний Він, знає все, що діється в усіх творіннях, вищих і нижчих, оскільки всі вони отримують вплив від Нього, благословенний Він, як написано: «Бо від Тебе все»; і це те, що кажуть: «І також жодне творіння не сховане від Тебе». І як написав Рамбам [і з цим погодилися мудреці Каббали, як написав Рамак у «Пардесі»], що, знаючи Себе, так би мовити, Він знає всі сущі творіння з істинності Свого існування і т. д. Тільки ця алегорія — лише щоб заспокоїти слух, але насправді алегорія зовсім не подібна до того, що вона ілюструє. Бо душа людини, навіть розумна і Б-жественна, зазнає впливу подій, що відбуваються з тілом, і його страждань через те, що вона буквально вбрана в життєву душу, буквально вбрану в тіло. Але Святий, благословенний Він, не зазнає, не дай Б-г, впливу подій світу і його змін, і навіть самого світу, бо всі вони не спричиняють у Ньому жодної зміни, не дай Б-г. І ось, щоб добре осягнути це нашим розумом, уже докладно писали мудреці істини у своїх книжках. Але всі євреї — віруючі, сини віруючих, без жодного дослідження людським розумом, і кажуть: «Ти — той самий до створення світу» і т. д., як сказано вище в розділі 20. І ось, кожна людина з Ізраїлю, хоч би ким вона була, коли вдумається в це тривалий час щодня — як Святий, благословенний Він, справді наповнює вищих і нижчих, і небеса і землю в буквальному сенсі, «слава Його наповнює всю землю» в буквальному сенсі, і Він дивиться, і споглядає, і випробовує її нирки і серце, і всі її діла і слова, і всі її кроки лічить, — тоді утвердиться в її серці трепет на весь день; коли вона знову вдумається в це, навіть легким вдумуванням, у будь-який час і в будь-яку годину, вона ухилятиметься від зла і робитиме добро в думці, мові та дії, щоб не повставати, не дай Б-г, перед очима Його слави, Яка наповнює всю землю, і як вислів рабана Йоханана бен Закая своїм учням, згаданий вище. І це те, що сказано в Писанні: «А тільки боятися Г-спода, Б-га твого, ходити всіма шляхами Його», — це трепет, що приводить до виконання Його, благословенний Він, заповідей у «ухиляйся від зла і роби добро», і це згаданий вище нижній трепет. А щодо Моше, тобто щодо аспекту даат, що в кожній Б-жественній душі Ізраїлю, це «дрібниця», як сказано вище, [бо даат — це те, що пов'язує сокровенне розуміння серця з аспектом розкриття в самій думці, як відомо знавцям таємного вчення]. І ще нехай пам'ятає, що як у царя з плоті й крові головний трепет — перед його внутрішньою суттю і життєвістю, а не перед його тілом, адже коли він спить, перед ним немає жодного трепету. А його внутрішня суть і життєвість не видимі очам із плоті, а лише очам розуму, через бачення очима з плоті його тіла й одягу, так що він знає, що його життєвість убрана в них. А якщо так, то точно так само йому слід боятися Б-га через бачення очима з плоті небес, і землі, і всього їхнього воїнства, у які вбране світло Ейн Софа, благословенний Він, щоб оживляти їх*.
І хоча це через убрання в багато вбрань, адже немає жодної різниці й відмінності в страху перед царем із плоті й крові, чи він нагий, чи вдягнений в одне вбрання, чи вдягнений у багато вбрань. Але головне — це звичка: привчати свою свідомість і думку постійно, щоб було утверджено в його серці й мозку постійно, що все, що він бачить очима, — небо, і земля, і все, що її наповнює, — усе це зовнішні вбрання Царя, Святого, благословенний Він, і завдяки цьому він завжди пам'ятатиме про їхню внутрішню суть і життєвість. І це включено також у слово «емуна», яке є виразом звички, якою людина привчає себе, як ремісник, що вправляє свої руки, і т. д. А також щоб завжди пам'ятати вислів наших мудреців «прийняття ярма Царства Небесного», що подібно до «Постав над собою царя», як пояснено в іншому місці тощо, бо Святий, благословенний Він, залишає вищих і нижніх і зосереджує Своє царство на нас тощо, а ми приймаємо тощо. І в цьому значення поклонів у молитві «Шмоне есре»: після прийняття ярма Царства Небесного мовленням у Кріят Шма — знову прийняти його справді в дії, ділом тощо, як пояснено в іншому місці: |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 43 | Розділ 43. І ось, про цей нижній трепет, який для виконання Його заповідей, благословенний Він, у категорії «ухиляйся від зла і роби добро», сказали: «Якщо немає трепету — немає мудрості». І в ньому є категорія малості й категорія величі. А саме: коли ця категорія трепету притягується зі споглядання величі Всевишнього — що Він Мемале коль алмін, і від землі до небозводу шлях у п'ятсот років тощо, і між небозводом і небозводом тощо, «ноги хайот — проти всіх них» тощо, а також сходження всіх світів, дуже-дуже високо, до вершини висот, — усе ж цей трепет називається зовнішнім і нижнім трепетом, оскільки він притягується від світів, які є вбранням святого Царя, благословенний Він, Який приховується, утаюється і зодягається в них, щоб оживляти їх і підтримувати їхнє існування, щоб вони були щось із нічого тощо. Тільки він — брама і вхід до виконання Тори й заповідей. Але вищий трепет, трепет сорому і внутрішній трепет, який притягується від внутрішнього боку Б-жественності, що всередині світів, — про нього сказали: «Якщо немає мудрості — немає трепету», бо Хохма — це «коах ма», і «Мудрість — із нічого знаходиться». І «Хто мудрий? Той, хто бачить те, що народжується», що означає: він бачить усяку річ — як вона народжується й виникає з нічого в щось словом Всевишнього і духом Його уст, благословенний Він, як сказано: «І духом уст Його — усе воїнство їхнє». А раз так, то небо, і земля, і все воїнство їхнє справді скасовані у своєму бутті в слові Всевишнього і дусі Його уст, і вважаються справді як ніщо, справді як нуль і небуття, як скасування світла і сяйва сонця в самому тілі сонця. І нехай людина не виключає себе із загального правила: що і її тіло, і нефеш, і руах, і нешама скасовані у своєму бутті в слові Всевишнього, а Його мовлення, благословенний Він, з'єднане з Його думкою тощо, і як сказано вище [розділи 20 і 21 ] докладно, у вигляді притчі з душі людини, що одне речення з її мовлення і думки — справді як ніщо тощо.
І це те, що сказано в Писанні: «Ось, трепет перед Г-сподом — це мудрість». Але неможливо осягнути цей трепет і мудрість інакше, як виконанням Тори і заповідей за допомогою нижнього трепету, зовнішнього. І це те, що сказали: «Якщо немає трепету — немає мудрості». І ось, у любові також є два щаблі: «Велика любов» і «Вічна любов». «Велика любов» — це любов із насолодами, і вона — полум'я, що підіймається само собою, і приходить згори як дар тому, хто досконалий у трепеті, як відомо за висловом наших мудреців, благословенної пам'яті: «Шлях чоловіка — шукати жінку», бо любов називається «чоловік» і «чоловіче», як сказано: «Згадав милість Свою», а «жінка, що боїться Г-спода», як відомо. А без попереднього трепету неможливо досягти цієї великої любові, бо ця любов — з аспекту Ацилут, де немає розриву й відокремлення, Б-же збав. Але «вічна любов» — це та, що приходить із розуміння і знання про велич Б-га, Ейн Софа, благословенний Він, Мемале коль алмін і Совев коль алмін, перед Яким усе справді вважається нічим, — подібно до скасування одного вислову в розумній душі, поки він у її думці або в бажанні серця, як сказано вище; через це заглиблення сама собою якість любові, що в душі, звільниться від своїх одягів, тобто не одягатиметься в жодне матеріальне чи духовне задоволення й насолоду, щоб любити його, і зовсім не бажати нічого у світі, крім одного лише Б-га, Джерела життя всіх насолод, які всі скасовані в бутті і перед Ним справді вважаються нічим, і немає між ними зовсім жодного порівняння й подібності, Б-же збав, як немає порівняння абсолютного ніщо й нуля з вічним життям, і як написано: «Хто мені на небесах? І з Тобою не бажаю я нічого на землі. Знемагає плоть моя і серце моє, твердиня серця мого» тощо, і як буде пояснено нижче. І також той, у кого якість любові в душі зовсім не одягнена в жодну матеріальну чи духовну насолоду, може запалити свою душу, як палаючі вуглини вогню, і сильне полум'я, і полум'я, що підіймається до неба, за допомогою згаданого заглиблення, як буде пояснено нижче. І ось, цей аспект любові іноді передує трепету, згідно з аспектом даат, що її породжує, як відомо [що даат охоплює хасадім і гвурот, тобто любов і трепет, і іноді хасадім першими сходять і розкриваються]. І тому можливо для нечестивця й грішника здійснити тшуву з любові, народженої в його серці, коли він згадує Г-спода, Б-га свого. І все ж трепет також сам собою включений у неї, тільки він в аспекті малого стану й приховування, тобто страх гріха — повстати проти Нього, не дай Б-г; а любов — у явності його серця й розуму. Але це шлях випадку й тимчасової вказівки, за особливим провидінням від Б-га для потреби моменту, як в історії з рабі Ельазаром бен Дурдаєю. Але порядок постійного служіння, що залежить від вибору людини, вимагає насамперед виконання Тори й заповідей через нижній трепет, хоча б в аспекті малого стану, в «ухиляйся від зла й роби добро», щоб освітити свою Б-жественну душу світлом Тори та її заповідей, і потім засяє над нею світло любові. [Бо «ве-агавта» в гематрії — двічі «ор», як відомо знавцям таємного вчення]: |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарім» — розділ 44 | Розділ 44. І ось, кожен щабель любові з цих двох щаблів — «великої любові» і «вічної любові» — поділяється на безліч категорій і щаблів без кінця, кожному за його мірою, як написали у святому Зогарі на вірш «Відомий у брамах чоловік її»: «Це Святий, благословенний Він, Який пізнається і до Якого прилипає кожен за тим, що він уявляє у своєму серці» тощо.
І тому дхілу у-рхіму називаються «прихованим — Г-сподові, Б-гу нашому», а Тора і заповіді — це «відкрите — нам і синам нашим, щоб виконувати» і т. д. Бо одна Тора і один закон для всіх нас у виконанні всієї Тори і заповідей в аспекті дії. Чого немає в дхілу у-рхіму, які — за знанням Б-га, що в мозку і серці, як згадано вище. Але є одна любов, що включає всі аспекти і щаблі «Великої любові» і «Вічної любові», і вона однакова для кожної душі Ізраїлю і успадкована нами від наших праотців. І це те, що написав Зогар на вірш «Душею моєю я жадав Тебе вночі» і т. д.: що любить Святого, благословенний Він, любов'ю душі й духу, як вони прилучилися до тіла, і тіло любить їх і т. д. І про це написано: «Душею моєю я жадав Тебе», тобто: оскільки Ти, Г-споди, — моя душа і моє справжнє життя, тому «я жадав Тебе». Тлумачення: що я прагну і жадаю Тебе, як людина, що прагне життя своєї душі, і коли вона слабка і змучена, прагне і жадає, щоб душа її повернулася до неї. І так само коли вона йде спати, прагне і бажає, щоб душа її повернулася до неї, коли вона прокинеться від сну. Так я прагну і жадаю світла Ейн Соф, благословенний Він, справжнього Життя життів, — привернути його в себе через заняття Торою, коли я прокидаюся від сну вночі, бо Тора і Святий, благословенний Він, — усе єдине. Як написав там Зогар: що людині слід з любові до Святого, благословенний Він, вставати щоночі, щоб старанно служити Йому до ранку і т. д. І любов, велика і більша за цю, яка також прихована в кожній душі з Ізраїлю у спадок від наших праотців, — це те, що написано в «Раая меемна»: «як син, що старається заради батька і матері, яких любить більше, ніж себе, свою нефеш і свій руах» і т. д.; бо ж один Батько в усіх нас. І хоча хто він і де той, хто наважиться серцем наблизитися, щоб осягнути хоча б одну тисячну частку щабля любові «Раая меемна». Проте ж найменша частка і крихта від безлічі його добра і світла світить усій сукупності Ізраїлю в кожному поколінні, як написали в «Тікуним»: «його поширення в кожному поколінні, щоб світити їм» і т. д. Тільки це світіння — в аспекті великого приховування і потаємності в душах усього дому Ізраїлю. А вивести цю приховану любов із приховування і потаємності в розкриття, щоб вона була в розкритті його серця і мозку, — «не недосяжне це і не далеке», але «дуже близьке тобі слово це, в устах твоїх і в серці твоєму», тобто щоб було звично на його язиці і в голосі пробуджувати спрямованість свого серця і мозку, заглиблювати свою думку в Життя всякого життя, Ейн Соф, благословенний Він, що Він воістину наш справжній Батько і джерело нашого життя, і пробуджувати до Нього любов, як любов сина до батька. І коли він так привчатиме себе постійно, то звичка стане природою. І навіть якщо йому на перший погляд здасться, що це уявна сила, хай не турбується, оскільки це справжня істина сама по собі, в аспекті прихованої любові; тільки користь від її виходу в розкриття — щоб привести її до дії, тобто до заняття Торою і заповідями, які він вивчає і виконує завдяки цьому, щоб принести Йому, благословенний Він, задоволення, як син, що служить своєму батькові. І про це сказали: «Добру думку Святий, благословенний Він, приєднує до дії», щоб бути крилами, щоб злетіти, як згадано вище. А задоволення — це як приклад радості царя від свого сина, який прийшов до нього, вийшовши з в'язниці, як згадано вище, або щоб у Нього було житло в нижніх, як згадано вище. І ось, також і аспект «Душа моя жадає Тебе», згаданий вище, дуже близько вивести з приховування в розкриття через постійну звичку, щоб уста і серце його були згодні. Але якщо він не може вивести його в розкриття у своєму серці, він усе ж може займатися Торою і заповідями заради них самих, через уявлення цієї любові в думці, яка в його мозку; а добру думку Святий, благословенний Він, приєднує і т. д. І ось, ці два види любові, хоча вони — спадок нам від наших праотців і як природа в наших душах. І так само трепет, що міститься в них, — боятися відокремитися, борони Б-же, від джерела нашого життя і нашого справжнього Батька, благословенний Він. Проте вони не називаються природними дхілу у-рхіму, хіба що коли вони лише в його мозку, думці і потаємних глибинах серця. І тоді їхнє місце — в десяти сфірот Єціри, і туди вони підіймають із собою Тору і заповіді, що походять через них і з їхньої причини. Але коли вони в розкритті його серця, вони називаються в Зогарі «реута де-ліба», і їхнє місце — в десяти сфірот Брії, і туди вони підіймають із собою Тору і заповіді, що походять через них. Тому що їхній вихід із приховування і потаємності серця в аспект розкриття — через Даат, міцне утвердження думки і величезне вникання з глибини серця, дедалі більше і постійно, в Ейн Соф, благословенний Він, — як Він воістину наше життя і наш справжній Батько, благословенний Він. І відомо те, що написано в «Тікуним»: у світі Брія «гніздиться там Вища Іма», тобто споглядання світла Ейн Соф, Життя всякого життя, благословенний Він. І як вислів Еліягу: «Біна — це серце, і нею серце розуміє». І більше того: ці дві категорії любові, згадані вище, охоплюють категорію «великої любові», і вона більша й прекрасніша за розумні дхілу у-рхіму, любов яких вище названа «вічною любов'ю». Однак усе ж треба трудитися своїм розумом, щоб осягнути й досягти також категорії «вічної любові», згаданої вище, яка приходить від розуміння і знання величі Всевишнього, — щоб збільшити вогнище вогню любові вогненними іскрами, могутнім полум'ям і язиком вогню, що підіймається до неба, так що великі води не зможуть погасити тощо, і ріки не заллють її тощо. Бо є перевага й першість у категорії любові, подібної до вогненних іскор і могутнього полум'я тощо, що приходить від розуміння і знання величі Ейн Соф, благословенний Він, над двома категоріями любові, згаданими вище, коли вони не подібні до вогненних іскор і полум'я тощо, як перевага й першість золота над сріблом тощо, як буде пояснено нижче. А також тому, що в цьому вся людина та її мета — щоб пізнати славу Всевишнього і дорогоцінну пишноту Його величі, кожен наскільки зможе витримати, як написано в «Раая меемна», глава «Бо»: «Щоб пізнали Його» тощо, і як відомо. |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарім» — глава 45 | Розділ 45. Є ще прямий шлях перед людиною — займатися Торою і заповідями заради них самих через якість праотця нашого Яакова, мир праху його, яка є якістю милосердя: пробудити у своїй думці спочатку велике милосердя перед Всевишнім до іскри Б-жественності, що оживляє її душу, яка спустилася зі свого джерела, Життя всякого життя, Ейн Соф, благословенний Він, Мемале коль алмін і Совев коль алмін, і «кула камей ке-ла хашив», і зодягнулася в «машха де-хів'я», безмежно далеку від світла лиця Царя. Бо цей світ — межа грубих кліпот тощо. І особливо коли згадає всі свої справи, слова й думки від дня свого народження, що вони не були добрі, а «Цар полонений у жолобах» — у жолобах мозку. Бо «Яаков — спадковий уділ Його», як у притчі про того, хто тягне за мотузку тощо, і це таємниця вигнання Шхіни. І про це сказано: «І нехай повернеться до Г-спода, і Він помилує його», — пробудити велике милосердя до Імені Всевишнього, що перебуває з нами, як написано: «Той, хто перебуває з ними посеред їхньої нечистоти».
І про це сказав вірш: «І поцілував Яаков Рахель, і підніс голос свій, і заплакав». Бо Рахель — це Кнесет Ісраель, джерело всіх душ. А Яаков у своїй вищій якості, яка є якістю милосердя в Ацилуті, — це той, хто пробуджує над нею велике милосердя. «І підніс голос свій» — угору, до джерела вищого милосердя, що зветься «Батько милосердя», і до їхнього джерела. «І заплакав» — щоб пробудити й привернути звідти велике милосердя на всі душі й на джерело Кнесет Ісраель, щоб підняти їх із їхнього вигнання і з'єднати їх вищою єдністю зі світлом Ейн Соф, благословенний Він, в аспекті цілунків, що є приліпленням духу до духу, як сказано: «Хай він цілує мене цілунками уст своїх», тобто зв'язок мовлення людини зі словом Г-спода — це галаха. І так само думка з думкою, і дія з дією, тобто виконання заповідей, і особливо діяння цдаки і милості, бо «милість — права рука», і це аспект справжніх обіймів, як сказано: «І правиця його обіймає мене». А заняття Торою в мовленні й думка заглибленого вивчення — це аспект справжніх цілунків. І ось, через це вона може прийти до аспекту великої любові в розкритті свого серця, як написано: «Яакову, який викупив Аврагама», як пояснено в іншому місці. |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 46 | Розділ 46. І є прямий шлях перед людиною, однаково доступний кожній душі, і дуже-дуже близьке це слово: пробудити й запалити світло любові, вкладеної і прихованої в її серці, щоб воно світило в усій силі свого світла, як палаючий вогонь, у розкритті її серця й мозку, — віддати свою душу Всевишньому, і своє тіло, і свій статок, усім серцем, усією душею і всім статком, із глибини серця, справді, і особливо під час Кріят Шма та її благословень, як буде пояснено.
А це — коли вона візьме до серця те, що сказано в Писанні: «Як у воді обличчя до обличчя, так серце людини до людини». Пояснення: які образ і форму обличчя людина показує у воді, така сама форма видна їй там у воді, — так само серце людини, вірної у своїй любові до іншої людини, — адже ця любов пробуджує любов у серці її товариша до неї теж, щоб вони були вірними друзями одне одному, особливо коли той бачить любов товариша до нього. І ось така природа, властива якостям кожної людини, навіть якщо обидва вони рівні за гідністю. І тим більше якщо великий і могутній цар виявляє свою велику й величезну любов до простої, зневаженої і найнижчої з людей, огидної, що валяється на смітнику, і спускається до неї з місця своєї слави разом з усіма своїми вельможами, і підіймає її, і звеличує з її смітника, і вводить її до свого палацу, царського чертогу, до кімнати всередині кімнати, до місця, куди не входить жоден слуга і вельможа, і усамітнюється з нею там в єднанні й істинній близькості, обіймах і цілуванні, і злитті духу з духом усім серцем і душею, — тим більше само собою пробудиться любов, удвічі й багатократно, у серці цього простолюдина і найнижчого з людей до душі царя, зв'язком душі в буквальному сенсі, від серця й душі, з глибини серця, безмежно. І навіть якщо його серце — як кам'яне серце, розтане, розтане і стане водою, і душа його виллється, як вода, у повному знемаганні душі від любові до царя. І ось, подібно до всіх цих слів і подібно до всього цього видіння, і більше, у багато-багато разів, безмежно, зробив нам наш Б-г, бо велич Його недослідима, і Він Мемале коль алмін і Совев коль алмін; і відомо зі святого «Зогару» і Арі, благословенна його пам'ять, безліч чертогів і світів без числа, і в кожному світі й чертозі — міріади міріад ангелів, без кінця і межі. І як сказали в Гемарі: написано «Чи є число полкам Його», і написано «Тисяча тисяч служать Йому, і тьма тем стоять перед Ним» тощо. І розв'язують: «тисяча тисяч» тощо — число одного полку, але полкам Його немає числа. І всі вони перед Ним воістину вважаються ніщо і скасовані у своєму бутті в буквальному сенсі, як скасування одного речення щодо суті та сутності душі, що говорить, коли її мова була ще в її думці або у волі й бажанні серця, як згадано вище докладно. І всі вони питають: «Де місце слави Його?» — і відповідають: «Слава Його наповнює всю землю», — це Ізраїль, народ Його. Бо Святий, благословенний Він, залишив вищих і нижчих і не обрав з усіх нікого, крім Ізраїлю, народу Свого, і вивів їх з Єгипту, «наготи землі», місця мерзоти й скверни, — не через ангела і не через тощо, а Святий, благословенний Він, у славі Своїй і Сам зійшов туди, як написано: «І зійду, щоб урятувати його» тощо, — щоб наблизити їх до Себе істинною близькістю та єднанням, зв'язком душі в буквальному сенсі, в аспекті «цілунків вуст до вуст» — «слово Г-спода — це галаха», — і «злиття духу з духом» — це осягнення Тори і знання Його волі та мудрості, які воістину все єдине. І також в аспекті обіймів — це виконання практичних заповідей 248 органами, бо «248 повелінь — це 248 органів Царя», як згадано вище. І загалом вони поділяються на три аспекти: праве, ліве і середнє, тобто хесед, дін, рахамім, «дві руки і тіло» тощо. І про це кажуть: «Який освятив нас Своїми заповідями», — як людина, що заручається з жінкою, щоб вона була поєднана з нею повним єднанням, як сказано: «І пристане до дружини своєї, і стануть одним тілом». Так само точно і безмежно більше — єднання Б-жественної душі, що займається Торою і заповідями, і життєвої душі та їхніх убрань, згаданих вище, зі світлом Ейн Соф, благословенний Він. І тому Шломо, мир йому, у «Пісні пісень» уподібнив це єднання до єднання нареченого і нареченої — у приліпленні, потязі й бажанні, в обіймах і цілуванні. І про це кажуть: «Який освятив нас Своїми заповідями», — що Він підніс нас до щабля вищої святості, благословенний Він, яка є святістю Самого Святого, благословенний Він, у всій Його славі. А святість — це вираз відокремлення: те, чим Святий, благословенний Він, відокремлений від світів. І це аспект Совев коль алмін — те, що не може вбратися в них. Бо через єднання душі та її включення у світло Ейн Соф, благословенний Він, вона перебуває на щаблі й рівнях святості самого Ейн Соф, благословенний Він, оскільки вона з'єднується і включається в Нього, благословенний Він, і вони стають воістину єдині. І про це написано: «І будьте Мені святі, бо святий Я, Г-сподь, і Я відокремив вас від народів, щоб бути Моїми», і каже: «І виконуйте всі Мої заповіді, і будьте святі для вашого Б-га. Я — Г-сподь, ваш Б-г» тощо. Тлумачення: бо через виконання заповідей Я — ваш Б-г, як «Б-г Аврагама», «Б-г Іцхака» тощо, що називається так тому, що праотці були аспектом колісниці для Нього, благословенний Він, і були скасовані та включені в Його світло. І так само в кожній душі Ізраїлю в час заняття Торою і заповідями. І тому наші мудреці, благословенної пам'яті, зобов'язали вставати й стояти перед кожним, хто займається заповіддю, навіть якщо він неук і простолюдин, — і це через Б-га, що перебуває і вбирається в його душу в цей час. Тільки душа його не відчуває цього через завісу тілесної матерії, яка не очистилася і затемнює очі душі, так що вони не бачать видінь Б-жих, як праотці й подібні до них, які бачили свій світ за життя. І про це сказав Асаф у дусі святості від імені всієї Кнесет Ісраель, що у вигнанні: «А я неук і не знаю, худобою був я з Тобою, а я завжди з Тобою». Тобто: хоча я подібний до худоби, перебуваючи з Тобою, і не знаю і не відчуваю у своїй душі цього єднання, щоб на неї находили страх і трепет спочатку, а потім велика любов з насолодами або як іскри полум'я, як властиво праведникам, чия матерія очистилася, — і як відомо, даат — це вираз відчуття в душі, і він включає хесед і гвуру, — проте «я завжди з Тобою», бо матерія не перешкоджає єднанню душі зі світлом Ейн Соф, благословенний Він, що наповнює всі світи, і як сказано: «Навіть темрява не затемнить від Тебе». І цим пояснюється тяжкість покарання за заборону роботи в Шабат і хамецу на Песах, однакова для кожної душі. Бо навіть у душі неука і цілковитого простолюдина світить світло святості Шабату і свята, і він засуджується душею на карет і побиття камінням за осквернення цієї святості. І також найменший хамец або перенесення мукце пошкоджує святість, що на його душі, як святість душі праведника, бо одна Тора для всіх нас. [А те, що написано «бегемот» — у множині, — це натяк на те, що перед Ним, благословенний Він, і категорія вищого знання, що охоплює Хесед і Гвуру, подібна до худоби й тілесної дії щодо світла Ейн Соф, як написано: «Усіх їх Ти мудрістю створив». І вона називається «бегема раба», як пояснено в іншому місці. І це Ім'я БАН, у гематрії «бегема», яке перед Ацилут]: |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 47 | Розділ 47. І ось, у кожному поколінні й поколінні і в кожний день і день людина зобов'язана дивитися на себе, наче вона сьогодні вийшла з Єгипту. І це — вихід Б-жественної душі з в'язниці тіла, «машха де-хів'я», щоб включитися в єдність світла Ейн Соф, благословенний Він, через заняття Торою і заповідями в цілому, а зокрема — у прийнятті влади Небес у Кріят Шма, у якому вона приймає і притягує на себе Його єдність, благословенний Він, явно, кажучи: «Г-сподь — Б-г наш, Г-сподь один». І як я написав вище, що «Б-г наш» — це як «Б-г Аврагама» тощо, бо той був скасований і включений в єдність світла Ейн Соф, благословенний Він, тільки Аврагам удостоївся цього своїми справами й ходінням у святості зі щабля на щабель, як сказано: «І рушив Аврам, усе далі просуваючись» тощо:
Але нам — спадщина і дар це нам, що Він дав нам Свою Тору і втілив у неї Свою волю і Свою мудрість, благословенний Він, єдині з Його Суттю і Сутністю, благословенний Він, у повній єдності, і це так, ніби Він дав нам Самого Себе, так би мовити. Як сказано у святому Зогарі про вірш «І візьмуть Мені приношення» [«Мені» — тобто «Мене», а слід було б сказати «і приношення», але — тому що все єдине; див. там добре]: І це те, що сказано: «І Ти дав нам, Г-споди, Б-же наш, у любові» тощо, «бо у світлі лиця Твого Ти дав нам, Г-споди, Б-же наш» тощо. І тому ніщо не перешкоджає нам у прилипанні душі до Його єдності й світла, благословенний Він, крім волі: якщо людина зовсім не бажає, не дай Б-г, прилипнути до Нього тощо. Але щойно вона бажає, приймає і притягує на себе Його Б-жественність, благословенний Він, і каже: «Г-сподь — Б-г наш, Г-сподь один», то сама собою її душа включається в Його єдність, благословенний Він, бо «дух приводить дух і притягує дух», і це категорія Виходу з Єгипту. І тому встановили уривок про Вихід з Єгипту саме під час Кріят Шма, хоч це окрема заповідь, а не із заповіді Кріят Шма, як сказано в Гемарі і в законовчителів, а лише тому, що це справді одне й те саме. І так само наприкінці уривка про Вихід з Єгипту він теж завершується словами: «Я — Г-сподь, Б-г ваш», і це теж як сказано вище: |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарім» — глава 48 | Розділ 48. І ось, коли розумний поміркує про велич Ейн Соф, благословенний Він, — бо як Його ім'я, так і Він: немає Йому кінця, і немає зовсім кінця й межі світлу й життєвості, що поширюються від Нього, благословенний Він, за Його простою волею і єдині з Його, благословенний Він, сутністю й самістю в досконалій єдності; і якби сходження світів від світла Ейн Соф, благословенний Він, було без цімцумів, а лише за порядком щаблів, зі щабля на щабель, шляхом причини й наслідку, — цей світ зовсім не був би створений таким, яким він є тепер, в аспекті межі й кінця: від землі до небозводу — шлях у 500 років, і так само між кожним небозводом і небозводом, і так само товщина кожного небозводу. І навіть світ прийдешній і вищий Ган Еден, оселя душ великих праведників, і самі душі, і нема чого казати — ангели, перебувають в аспекті межі й кінця, бо є межа їхньому осягненню світла Ейн Соф, благословенний Він, що світить їм у вбранні ХаБаД тощо. І тому є межа їхній насолоді, коли вони насолоджуються сяйвом Шхіни і втішаються світлом Всевишнього, бо вони не можуть отримати насолоду і задоволення в аспекті справді безмежного, щоб не розчинитися у своєму існуванні й не повернутися до свого джерела. І ось, подробиці цімцумів — як і що — тут не місце їх пояснювати. Але загалом це аспект приховування й утаювання сходження світла й життєвості, щоб вони не світили й не сходили до нижніх в аспекті розкриття, щоб зодягатися й виливатися в них і оживляти їх, щоб бути щось із нічого, — крім найменшої дещиці світла й життєвості, так щоб вони були в аспекті межі й кінця, — а це вельми мале світіння, і воно справді вважається як ніщо щодо аспекту світіння без межі й кінця, і немає між ними жодного співвідношення і пропорції, як відоме значення слова «співвідношення» в числах: одиниця має співвідношення з числом тисяча тисяч, бувши однією частиною з тисячі тисяч; але щодо того, що в аспекті зовсім без межі й числа, жодне число не має співвідношення, бо навіть тисяча тисяч тисяч і міріади міріад не становлять навіть співвідношення одиниці до тисячі тисяч тисяч і міріад міріад, а справді вважаються як ніщо. І точно так само аспект цього малого світіння, що зодягається у вищі й нижні світи, щоб виливатися в них і оживляти їх, щодо прихованого й утаєного світла, яке в аспекті безмежного і не зодягається й не виливається у світи в аспекті розкриття, щоб оживляти їх, а оточує їх згори і називається «тим, що оточує всі світи». І значення не в тому, що воно оточує й охоплює згори в аспекті місця, не дай Б-г, бо до духовного зовсім не стосується аспект місця; але мається на увазі, що воно оточує й охоплює згори щодо аспекту розкриття виливання, бо виливання в аспекті розкриття у світах називається зодяганням, що зодягається у світи, бо вони зодягають і осягають виливання, яке отримують; тоді як виливання не в аспекті розкриття, а в приховуванні й утаюванні, якого світи не осягають, не називається тим, що зодягається, а тим, що оточує й охоплює. Тому, оскільки світи в аспекті межі й кінця, виходить, що виливання світла Ейн Соф зодягається й розкривається в них в аспекті розкриття лише найменшою дещицею, малим світінням, вельми й вельми скороченим, і воно лише для того, щоб оживляти їх в аспекті межі й кінця. Але основне світло, без такого скорочення, називається тим, що оточує й охоплює, оскільки його виливання не розкривається в них, оскільки вони в аспекті межі й кінця. І приклад цьому: ось ця матеріальна земля — хоч «повна вся земля славою Його», тобто світлом Ейн Соф, благословенний Він, як написано: «Хіба не наповнюю Я небо і землю, — слово Г-спода», — тим не менш у неї не зодягається в аспекті розкриття виливання нічого, крім найменшої життєвості, лише аспекту неживого й рослинного, і все світло Ейн Соф, благословенний Він, називається тим, що оточує її, хоч справді перебуває всередині неї, оскільки його виливання не розкривається в ній більше, а лише виливається в неї в аспекті приховування й утаювання; а всяке виливання в аспекті приховування називається макіфом згори, бо «алма де-іткасья» вище за щаблем, ніж «алма де-ітгалья». А щоб більше наблизити до розуму — у вигляді прикладу: як людина, яка уявляє собі в умі якусь річ, яку бачила чи бачить: ось, хоч усе тіло цієї речі, її поверхня, нутро і нутро нутра цілком уявлені в її умі і думці, бо вона бачила її цілком чи бачить, — ось її ум називається тим, що охоплює всю цю річ, а ця річ охоплена її умом і думкою; тільки вона охоплена не на ділі, а лише в уяві думки людини та її умі. Але Святий, благословенний Він, про Якого написано: «Бо не Мої думки — ваші думки» тощо, — Його думка і знання, яким Він знає всі створіння, охоплюють кожне створіння від його верху до низу, його нутро і нутро нутра — усе справді на ділі. Наприклад, ця земна куля: Його, благословенний Він, знання охоплює всю товщу земної кулі і все, що всередині неї і в нутрі її нутра, до самого низу, — усе справді на ділі, адже це знання — життєвість усієї товщі земної кулі та її виникнення з нічого в щось; тільки вона не виникла б такою, якою вона є тепер, що має межу й кінець і вельми малу життєвість, у міру аспекту неживого й рослинного, якби не численні й могутні цімцуми, які скоротили світло й життєвість, що зодягнулися в земну кулю, щоб оживляти й підтримувати її в аспекті межі й кінця і лише в аспекті неживого й рослинного. Але Його, благословенний Він, знання єдине з Його сутністю й самістю, бо Він — знання, і Він — той, хто знає, і Він — пізнаване, і, знаючи Себе, так би мовити, Він знає всі створіння, а не знанням, яке поза Ним, як знання людини, бо всі вони існують із Його, благословенний Він, істинності. І це людина не в силах осягнути цілком тощо*:
|
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарім» — глава 49 | Розділ 49. І ось, хоч окремі аспекти приховування й утаювання світла Ейн Соф, благословенний Він, у сходженні світів, аж до того, що був створений сам цей матеріальний світ, — без числа, і це види різних видів, як відомо тим, хто скуштував від Дерева життя:
Але загалом це три види величезних загальних цімцумів для трьох видів загальних світів, і в кожному загальному — міріади міріад окремих. І це три світи БЕА. Бо світ Ацилут — це сама Б-жественність. А щоб створити світ Брія, тобто вищі душі й ангелів, служіння яких Всевишньому в категорії ХаБаД, що зодягаються в них, і вони осягають і отримують від них, спершу був величезний цімцум, як сказано вище. І так само від Брії до Єціри, бо найменша дещиця світла, що зодягається у світ Брія, усе ще перебуває в категорії безмежності щодо світу Єціра, і неможливо їй зодягнутися в нього інакше як через цімцум і приховування. І так само від Єціри до Асії [і як я написав в іншому місці пояснення цих трьох цімцумів докладно, щоб наблизити до нашого вбогого розуму]. А мета всіх цімцумів — створити матеріальне тіло людини і придушити ситра ахра, і щоб була «перевага світла над темрявою», коли людина підіймає свою Б-жественну і життєву душу, і їхні шати, і всі сили тіла — усе до одного лише Всевишнього, як сказано вище докладно. Бо це мета сходження світів. І ось, як у воді лице — до лиця, так як Святий, благословенний Він, так би мовити, відставив і відсунув убік, у вигляді притчі, Своє велике, безмежне світло, і вкрив і приховав його в трьох різних видах цімцумів, — і все заради любові до нижньої людини, щоб підняти її до Всевишнього, бо любов тіснить плоть, — тим більше, у сто разів, безмежно, належить і людині відставити й залишити все, що в неї є, від душі до плоті, і відмовитися від усього, щоб прилипнути до Нього, благословенний Він, прилипанням, пристрастю й бажанням, і щоб не було жодної перешкоди ні зсередини, ні ззовні — ні тіло, ні душа, ні гроші, ні дружина й діти. І цим буде зрозумілий добрий сенс і розуміння встановлення мудреців, які встановили благословення Кріят Шма: два перед ним тощо, — адже, здавалося б, вони зовсім не пов'язані з Кріят Шма, як запитали Рашба й інші законовчителі. І чому їх назвали благословеннями Кріят Шма, і чому встановили їх саме перед ним? Але це тому, що головне в Кріят Шма — виконати «усім серцем твоїм» тощо — обома твоїми началами тощо, тобто встояти проти всякої перешкоди любові до Всевишнього. «І серцем твоїм» — це дружина та її діти, бо серце людини за природою прив'язане до них, як сказали наші мудреці, благословенної пам'яті, на вірш «Він сказав — і стало»: це дружина; «Він звелів — і встояло»: це діти. «І душею твоєю і статком твоїм» — у прямому сенсі: моє життя і моє прожиття, — відмовитися від усього заради любові до Всевишнього. А як прийде матеріальна людина до цієї міри? Тому спочатку встановили благословення «Йоцер ор». І там сказано й повторено докладно про справу й порядок ангелів, що стоять у висоті світу, щоб звістити велич Святого, благословенний Він, — як усі вони скасовані перед Його світлом, благословенний Він, «і проголошують у трепеті тощо, і освячують тощо, і кажуть у трепеті: „Святий“ тощо», тобто що Він відокремлений від них і не зодягається в них у категорії розкриття, а «повна вся земля слави Його» — це Кнесет Ісраель нагорі й Ізраїль унизу, як сказано вище. І так само «і офаним і святі хайот із великим шумом тощо: „Благословенна слава Г-спода з місця Його“», бо не знають і не осягають Його місця, і як кажуть: «бо Він один піднесений і святий». А потім друге благословення — «Агават олам» — «Вічною любов'ю Ти полюбив нас, Г-споди, Б-же наш», тобто Він залишив усе святе воїнство небесне і помістив Свою Шхіну над нами, щоб називатися «нашим Б-гом», як «Б-г Аврагама» тощо, як сказано вище. І це тому, що любов тіснить плоть, і тому вона називається «агават олам», бо це категорія цімцуму Його великого безмежного світла, щоб зодягнутися в категорію межі, що називається «олам», заради любові до Свого народу Ізраїлю, щоб наблизити їх до Себе, щоб вони включилися в Його єдність і однину, благословенний Він. І це те, що кажуть: «велику і надмірну жалість», що означає: надмірну порівняно з близькістю до Б-га в усьому воїнстві небесному. «І нас обрав Ти з усякого народу і язика» — це матеріальне тіло, подібне у своїй матеріальності до тіл народів світу. «І наблизив нас» тощо «дякувати» тощо, а значення подяки буде пояснено в іншому місці. «І об'єднувати Тебе» тощо — включитися в Його єдність, благословенний Він, як сказано вище. І ось, коли розумний покладе ці слова в глибину серця й мозку, тоді само собою, як у воді лице — до лиця, його душа запалиться і зодягнеться в шляхетний дух, щоб добровільно відставити й залишити все, що в нього є, убік, і тільки прилипнути до Нього, благословенний Він, і включитися в Його світло прилипанням, пристрастю тощо, у категорії «поцілунків» і «прилипання духу до духу», як сказано вище. Але яка категорія прилипання духу до духу? Про це сказано: «І будуть ці слова» тощо «на серці твоєму, і говори про них» тощо, і як написано в «Ец хаїм», що з'єднання поцілунків — це головним чином з'єднання ХаБаД із ХаБаД, тобто поглиблене вивчення Тори, а уста — вихід духу та його розкриття в категорії розкриття, тобто категорія мовлення в словах Тори. Бо всім, що виходить з уст Г-спода, живе людина. І все ж вона не виконує свого обов'язку самими лише роздумами й вивченням, доки не вимовить устами, щоб притягнути світло Ейн Соф, благословенний Він, униз, до життєвої душі, що перебуває в крові людини, яка утворюється з неживого, рослинного й тваринного, щоб підняти їх усіх до Всевишнього разом з усім світом і включити їх у Його єдність і світло, благословенний Він, яке світитиме землі й тим, хто живе на ній, у категорії розкриття: «І відкриється слава Г-спода, і побачить усяка плоть» тощо. Бо це мета сходження всіх світів — щоб слава Всевишнього наповнила саме цю землю в категорії розкриття, щоб обернути темряву на світло і гіркоту — на солодкість, як сказано вище докладно. І це мета наміру людини в її служінні — притягнути світло Ейн Соф, благословенний Він, униз, тільки спершу потрібне підняття МАН — віддати Йому свою душу і свій статок, як сказано вище: |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 50 | Розділ 50. І ось, усі згадані аспекти й щаблі любові — з правого боку, аспект когена, людини милості, і називаються «сріблом святинь», від вислову «стужилася ти за домом батька твого». Але є ще аспект любові, що перевершує їх усі, як перевага золота над сріблом, — це любов, подібна до полум'яних іскор, з аспекту вищих гвурот вищої Біни, тобто через роздуми про велич Ейн Соф, благословенний Він, перед Яким усе справді вважається як ніщо, душа запалиться і спалахне до дорогоцінної пишноти Його величі, щоб споглядати славу Царя, подібно до полум'яних іскор вогню, сильного полум'я, що підіймається вгору, і відокремитися від ґнота й дров, за які воно тримається; і це через посилення Б-жественної стихії вогню, що в Б-жественній душі. І звідси вона приходить до спраги, як написано: «Прагне Тебе душа моя», а потім до стану «хвора я любов'ю», а потім приходить до справжнього виходу душі, як написано: «Навіть знемогла душа моя». І ось, звідси виходить корінь левітів унизу [а в майбутньому, коли світ піднесеться, вони будуть когенами, і як написав Арі, благословенної пам'яті, на вірш «І когени-левіти», що нинішні левіти будуть когенами в майбутньому], і служіння левітів було — підносити голос радіння й подяки в пісні і співі, у наспіві й мелодії, в аспекті «рацо ва-шов», тобто аспекті цієї сильної любові, як полум'я, що виходить із блискавки, як сказано в Гемарі [другий розділ «Хагіга». І неможливо добре пояснити цю справу на письмі, але кожна людина сердечна й розумна, що вникає в справу і заглиблюється, щоб зв'язати своє знання й розуміння зі Всевишнім, знайде благо і світло, приховане в її розумній душі, кожен за своєю мірою [один збуджується тощо, а інший збуджується тощо], після випередження страхом гріха, щоб цілком ухилятися від зла, аби не «гріхи ваші розділяли» тощо, не дай Б-г. І ось, порядок служіння в занятті Торою і заповідями, що виходить з аспекту цієї сильної любові, — лише в аспекті «шов», як написано в «Сефер Єціра»: «І якщо побіжить твоє серце, повернися до Єдиного». Пояснення: «І якщо побіжить твоє серце» — це прагнення душі, що в серці, у правій порожнині, коли воно посилюється, запалюється і спалахує вельми сильно, до справжнього виходу душі, щоб вилитися в лоно свого Батька, Життя життів, благословенний Він, і вийти зі свого ув'язнення в тілесному й матеріальному тілі, щоб прилипнути до Нього, благословенний Він, — тоді нехай вона поверне до свого серця вислів наших мудреців, благословенної пам'яті: «Бо мимоволі ти живеш» — у цьому тілі, щоб оживляти його, аби притягувати вище життя від Життя життів, благословенний Він, униз через Тору життя, щоб була оселя в нижніх світах для Його, благословенний Він, єдності в аспекті розкриття, як я написав вище, і як написано у святому Зогарі: «щоб бути єдиним в Єдиному», тобто щоб прихована єдність була в аспекті «алма де-ітгалья». І це те, що написано: «Леха доді» тощо. І цим буде зрозумілий вислів наших мудреців, благословенної пам'яті: «Мимоволі ти живеш, і мимоволі» тощо, — але як же тоді буде Його воля? І як я написав в іншому місці докладно про цю мішну: «Мимоволі ти живеш» — за допомогою Життя життів, благословенний Він: | редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 51 | Розділ 51. І ось, для додаткового роз'яснення вищенаведених слів Га-Єнуки треба спершу пояснити, щоб трохи зрозуміти суть перебування Шхіни, яка перебувала у Святая Святих, а також — у чому суть усякого місця перебування Шхіни: адже повна вся земля слави Його, і немає місця, вільного від Нього. Але справа в тому, як написано: «І із плоті моєї побачу Б-га»: як душа людини наповнює всі 248 органів тіла від голови до ніг, і все ж головна її оселя і перебування — у її мозку, а з мозку вона поширюється в усі органи, і кожен орган отримує від неї життєвість і силу, належні йому за його складом і властивостями: око — бачити, вухо — чути, уста — говорити, ноги — ходити, як видно наочно, що мозок відчуває все, що відбувається в 248 органах, і все, що з ними трапляється. І ось, відмінність в отриманні сил і життєвості органами тіла від душі — не з боку її самої та її сутності, наче її сутність і суть поділяється на 248 різних частин, що зодягаються в 248 місць, відповідно до обрисів частин місць органів тіла, — бо при цьому вийшло б, що її суть і сутність зображена в матеріальному образі, вигляді й формі, як форма тіла, не дай Б-г, — але вона вся — одна духовна сутність, проста й абстрагована від усякого матеріального образу і від категорії й рамок матеріального місця, міри й межі з боку своєї суті й сутності, і про її суть і сутність не можна сказати, що вона в мохін, що в голові, більше, ніж у ногах, оскільки її суть і сутність не в рамках і категорії матеріального місця й межі; тільки 613 видів сил і життєвості включені в неї, у її суть і сутність, щоб вийти з приховування в дію і розкриття — оживляти 248 органів і 365 жил тіла через їхнє зодягання в життєву душу, у якої теж є ці 248 і 365 сил і видів життєвості. І ось, про притягнення всіх 613 видів сил і життєвості з приховування душі в тіло, щоб оживляти його, — про це сказали, що головна оселя і перебування цього притягнення і цього розкриття — усе в мохін, що в голові, і тому вони першими отримують силу й життєвість, належні їм за їхнім складом і властивостями, тобто ХаБаД і силу думки і все, що стосується мохін. І не тільки це, але й сукупність усіх притягнень життєвості до інших органів теж включена й зодягнена в мохін, що в голові, і там — головне й корінь цього притягнення в категорії розкриття світла й життєвості всієї душі цілком, і звідти поширюється відблиск до всіх інших органів, і кожен отримує силу й життєвість, належні йому за його складом і властивостями: сила зору розкривається в оці, сила слуху — у вусі тощо. І всі сили поширюються з мозку, як відомо, бо там — головна оселя всієї душі в категорії розкриття, бо там розкривається сукупність життєвості, що поширюється від неї. Тільки сили сукупної життєвості світять і поширюються звідти в усі органи тіла, подібно до світла, яке поширюється і світить від сонця в найвнутрішніші кімнати [і навіть серце отримує від мозку, і тому мозок від природи панує над ним, як сказано вище]:
І точно так само, шляхом притчі, Ейн Соф, благословенний Він, наповнює всі світи, щоб оживити їх, і в кожному світі є створіння без кінця й межі, десятки тисяч десятків тисяч видів щаблів ангелів і душ тощо, і так само безлічі світів немає кінця й межі, усе вище й вище тощо. І ось, суть і сутність Ейн Соф, благословенний Він, однакова у вищих і в нижніх, як у вищенаведеній притчі про душу, і як написано в «Тікуним», що Він — «приховування всіх приховувань», тобто навіть у світах прихованих, що вгорі, Він прихований і схований у них, як Він прихований і схований у нижніх, бо думка зовсім не осягає Його, навіть у вищих світах. І виходить, що як Він присутній там, точно так само Він присутній у нижніх. А відмінність між світами вищими й нижніми — з боку притягнення життєвості, яку Ейн Соф, благословенний Він, притягує і світить в аспекті розкриття з приховування [і це одна з причин, через яку виливання і притягнення життєвості називаються іменем «світло», шляхом притчі], щоб оживити світи і створіння в них, — бо вищі світи отримують в аспекті розкриття трохи більше, ніж нижні, і всі створіння в них отримують, кожне за своєю силою і своєю властивістю, тобто за властивістю й аспектом окремого притягнення, яке Ейн Соф, благословенний Він, притягує і яким світить йому. А нижні, навіть духовні, не отримують в аспекті розкриття так багато, але лише в численних шатах, у які Ейн Соф, благословенний Він, зодягає життєвість і світло, які Він притягує і якими світить їм, щоб оживити їх. І настільки посилилися й примножилися шати, у які Ейн Соф, благословенний Він, зодягає і в яких приховує світло й життєвість, що створив ними цей світ — речовинний і буквально матеріальний, і творить його й оживляє його життєвістю і світлом, які Він притягує і якими світить йому, — світлом, зодягненим, і покритим, і прихованим усередині шат численних і могутніх, що приховують і утаюють світло й життєвість, так що не видно й не відкрито жодного світла й життєвості, а лише речі речовинні й матеріальні, і такі, що здаються мертвими; але всередині них є світло й життєвість, що творять їх із нічого в щось постійно, щоб вони не повернулися бути нічим і небуттям, як були. І це світло — від Ейн Соф, благословенний Він, тільки що воно зодягнулося в численні шати, і як написано в «Ец хаїм», що світло й життєвість матеріальної земної кулі, видимої тілесними очима, — це від малхут де-малхут де-Асія, а всередині неї малхут де-Єціра[2] тощо, доки всередині всіх них — десять сфірот де-Ацилут, з'єднані зі своїм Еманатором, Ейн Соф, благословенний Він:
|
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарим» — розділ 52 | Розділ 52. І як у душі людини головне розкриття загальної життєвості — у мозку, а всі органи отримують лише світло й силу, що світять їм із джерела розкриття життєвості в мозку, так точно, у вигляді притчі, головне розкриття загального притягнення життєвості, щоб оживляти світи і створіння в них, зодягнене й включене в Його волю, мудрість, розуміння і знання, благословенний Він, які називаються «мохін», і саме вони зодягнені в Тору та її заповіді. І розкриття цього загального притягнення — джерело життєвості, від якого світи отримують, кожен зокрема, лише відблиск, що поширюється і світить із цього джерела, подібно до світла, що поширюється від сонця, у вигляді притчі, і сил органів тіла від вищезгаданого мозку. І це джерело називається «Алма де-ітгалья», і «Матроніта», і «Іма таата», і «Шхіна» — від слів «І Я перебуватиму серед них», бо це джерело є початком розкриття світла Ейн Соф, яке притягується і світить світам у категорії розкриття, і з цього джерела притягується до кожного окреме світло й життєвість, належні йому, і перебуває і зодягається в них, щоб оживляти їх. І тому воно називається «матір'ю синів», у вигляді притчі, і «Кнесет Ісраель», бо з цього джерела були витягнуті душі Ацилут і створені душі Брія тощо, і всі вони — лише від поширення життєвості й світла з цього джерела, що називається Шхіною, як поширення світла від сонця. Але сама Шхіна, яка є початком розкриття та його суттю — те, що Ейн Соф, благословенний Він, світить світам у категорії розкриття, — і яка є джерелом усіх притягнень життєвості в усіх світах [адже вся життєвість у них — лише світло, що поширюється від неї, як світло, що поширюється від сонця], — світам неможливо витримати й прийняти світло її Шхіни, щоб вона перебувала й зодягалася в них по-справжньому, без убрання, яке приховує й утаює від них її світло, щоб вони не скасувалися у своєму бутті повністю у своєму джерелі, як скасовується світло сонця у своєму джерелі, у тілі сонця, де не видно цього світла, а лише саму сутність тіла сонця. І що ж це за вбрання, яке може приховати її і зодягнути її і не скасуватися у своєму бутті в її світлі? Це Його воля, благословенний Він, і мудрість тощо, зодягнені в Тору та її заповіді, відкриті нам і нашим дітям, бо «Тора виходить із Хохми», — це вища Хохма, набагато-набагато вища за Алма де-ітгалья, бо «Він мудрий, але не мудрістю пізнаваною» тощо, і як сказано вище, що світло Ейн Соф, благословенний Він, зодягнене і з'єднане з вищою Хохмою, і Він, благословенний, і Його мудрість — одне, тільки вона спустилася в приховуванні щаблів, зі щабля на щабель, у сходженні світів, доки не зодягнулася в матеріальні речі, тобто в 613 заповідей Тори. І при її сходженні зі світу у світ також і Шхіна спустилася і зодягнулася в неї в кожному світі, і це чертог Святая Святих у кожному світі, і як сказано в Зогарі і в «Ец хаїм», що Шхіна, яка є Малхут де-Ацилут [яка є категорією розкриття світла Ейн Соф, благословенний Він, і життєвістю, що світить світам, і тому вона називається словом Всевишнього і духом Його уст, так би мовити, у вигляді притчі, як у людини мовлення розкриває тим, хто її слухає, її закриту й потаємну думку], зодягається в чертог Святая Святих світу Брія, який є ХаБаД світу Брія, і при їхньому зодяганні в Малхут світу Брія були створені душі й ангели, що в Брії, і також звідти виходить Талмуд, що перед нами, і як сказано вище від імені «Тікуним», що у світі Брія світять і виливаються там мудрість, розуміння і знання Ейн Соф, благословенний Він, у категорії могутнього цімцуму, щоб душі й ангели, які обмежені й скінченні, могли отримувати щедрість від категорії цих ХаБаД. І тому звідти виходить Талмуд, який теж категорія ХаБаД, бо Талмуд — це доводи галахот в усій їхній ясності, а доводи — категорія ХаБаД, самі ж галахот — від атрибутів Ейн Соф, благословенний Він, які є хесед, дін, милосердя тощо, від яких виходять дозволене й заборонене, кошерне й непридатне, обов'язок і звільнення, як сказано в «Тікуним». А при зодяганні Малхут де-Ацилут у Малхут світу Брія вона зодягається в чертог Святая Святих світу Єціра, який є ХаБаД світу Єціра, і при їхньому зодяганні в Малхут світу Єціра були створені духи й ангели, що в Єцірі, і також звідти Мішна, що перед нами, тобто постановлені галахот, які теж виходять від ХаБаД Ейн Соф, благословенний Він, тільки категорія ХаБаД, тобто доводи галахот, зодягнені й приховані в самих галахот і не в категорії розкриття, а самі галахот, які в категорії розкриття, — це саме відблиск атрибутів Ейн Соф, благословенний Він, у категорії розкриття, як сказано вище від імені «Тікуним», що «шість сфірот гніздяться в Єцірі», а це загалом дві лінії, права й ліва: полегшувати — з боку Хеседу, тобто дозволяти, щоб могло піднятися до Всевишнього, або обтяжувати тощо. І все — згідно з вищою Хохмою Ацилут, а Біна і Даат включені в неї і з'єднані з Ейн Соф, благословенний Він, бо всередині всіх них зодягнені ХаБаД Ацилут, із якими світло Ейн Соф, благословенний Він, з'єднане в найповнішій єдності. І так само цим шляхом Шхіна спустилася і зодягнулася в чертог Святая Святих світу Асія. І кожен світ із цих трьох світів поділяється на міріади щаблів, які також називаються окремими світами, і Малхут де-Ацилут зодягнена в Малхут*:
|
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||
| «Лікутей амарім» — розділ 53 | Розділ 53. І ось, коли існував Перший Храм, у якому перебували ковчег і скрижалі у Святая Святих, Шхіна, тобто Малхут Ацилуту, що є аспектом розкриття світла Ейн Соф, благословенний Він, перебувала там і зодягалася в Десять речень із перевершуючою силою й могутністю, у розкритті великому й могутньому, більшому, ніж її розкриття в чертогах Святая Святих нагорі, у вищих світах, бо Десять речень — це сукупність усієї Тори, що виходить із вищої Хохми, що вища за всяку висоту, з «алма де-ітгалья»; і щоб висікти їх на матеріальних кам'яних скрижалях, вона не спускалася зі щабля на щабель шляхом сходження світів до матеріального цього світу, бо матеріальний цей світ керується зодяганням у матеріальну природу, а «скрижалі — діло Б-же вони, і письмо — письмо Б-же воно», вище за природу цього матеріального світу, що отримує щедрість від світіння Шхіни, що в чертозі Святая Святих Асії, від якої виходять світло й життєвість у світ Асія, частиною якого є і цей світ; але аспект вищої Хохми Ацилуту, що є сукупністю Тори, що в Десяти реченнях, зодягнувся тільки в Малхут Ацилуту і Брії, і лише вони, єдині зі світлом Ейн Соф, що всередині них, називаються іменем Шхіни, що перебуває у Святая Святих Першого Храму через її зодягання в Десять речень, висічених на скрижалях, що в ковчегу, чудом і ділом Б-га живого [це «алма де-іткасья», що гніздиться у світі Брія, як відомо знавцям таємного вчення]. А про Другий Храм, у якому не було ковчега й скрижалей, сказали наші мудреці, благословенної пам'яті, що Шхіна не перебувала в ньому. Пояснення: того щабля Шхіни, що перебував у Першому Храмі не шляхом сходження світів; у Другому ж Храмі вона перебувала шляхом сходження і зодягання Малхут Ацилуту в Малхут Брії, а Брії — у Малхут Єціри, а Єціри — у чертог Святая Святих Асії, а Святая Святих Асії зодягалася у Святая Святих Храму внизу, і в ньому перебувала Шхіна — Малхут Єціри, зодягнена у Святая Святих Асії. І тому жодній людині не дозволялося входити туди, крім первосвященника в Йом Кіпур. А відтоді як був зруйнований Храм, немає у Святого, благословенний Він, у Його світі нічого, крім чотирьох ліктів галахи, і навіть з одним, хто сидить і займається Торою, Шхіна з ним, як сказано в «Брахот», перший розділ. Пояснення: «Шхіна з ним» — шляхом сходження і зодягання Малхут Ацилуту в Малхут Брії, Єціри й Асії, бо 613 заповідей Тори здебільшого, як і в цілому, — заповіді дії, і навіть ті, що залежать від мовлення і думки, як вивчення Тори, благословення після їжі, Кріят Шма і молитва, — адже встановлено в нас, що думка не дорівнює мовленню і людина не виконує свого обов'язку однією думкою і наміром, доки не вимовить устами, і встановлено в нас, що рух губ вважається дією. А 613 заповідей Тори разом із сімома заповідями мудреців у гематрії — «Кетер», тобто Вища Воля, благословенна вона, зодягнена в Його, благословенний Він, Хохму, єдині зі світлом Ейн Соф, благословенний Він, у досконалій єдності. «Г-сподь мудрістю заснував землю» — це Усна Тора, що виходить із вищої Хохми, як написано в Зогарі: «Аба заснував дочку». І це те, що сказав Га-Єнука: вище світло, що горить над його головою, — це Шхіна, потребує оливи, тобто зодягання в Хохму, яка називається «оливою святого помазання», як написано в Зогарі. А ці добрі справи — це 613 заповідей, що виходять із Його, благословенний Він, Хохми, щоб утримувати світло Шхіни на ґноті, тобто на життєвій душі в тілі, яка в переносному сенсі називається ґнотом: бо як у матеріальній свічці світло світить через винищення і спалювання ґнота, що перетворюється на вогонь, так світло Шхіни перебуває над Б-жественною душею через винищення тваринної душі та її перетворення з темряви на світло й з гіркоти на солодкість — у праведників, або принаймні через винищення її шат, тобто думки, мовлення і дії, та їхнє перетворення з темряви кліпот на світло Всевишнього, Ейн Соф, благословенний Він, зодягнене і єдине в думці, мовленні й дії 613 заповідей Тори, — у бейноніім; бо через перетворення тваринної душі, що походить із кліпат нога, із темряви на світло тощо здійснюється підйом МАН, щоб притягнути світло Шхіни, тобто розкриття світла Ейн Соф, благословенний Він, на її Б-жественну душу, що в мохін у її голові. І цим добре зрозуміле сказане: «Бо Г-сподь, Б-г твій, — вогонь пожираючий Він», і як написано в іншому місці:
Завершена перша частина за допомогою Всевишнього, благословенний Він і звеличений |
редагувати — шаблон — обговорення | ||||||||