Перейти до вмісту

Трактат «Брахот»

Матеріал з Хабадпедії
Трактат «Брахот» присвячено, серед іншого, благословенням на плоди, овочі та іншу їжу

Трактат «Брахот» — перший трактат серед трактатів шести розділів Мішни, а саме перший трактат розділу Зраїм, і внаслідок цього також перший у Талмуді. Трактат присвячено законам читання «Шма», молитви, благословень на насолоди, зімуну, Біркат га-мазон, благословень на побачене та інших благословень. Хідуші Ребе Цемах Цедека на цей трактат зосереджені на законах, згаданих у першому, третьому й шостому розділах.

Роз'яснення Ребе

Праматерями називають лише чотирьох

Мудреці, благословенна їхня пам'ять, сказали[1]: «Праотцями називають лише трьох, а праматерями — лише чотирьох».

Ребе ставить запитання: щодо «праотців» зрозуміло, що «праотцями називають лише трьох» — Аврагама, Іцхака і Яакова, оскільки кожен єврей — син трьох праотців: Аврагама, Іцхака і Яакова. Але щодо «праматерів» — як можна сказати, що кожен єврей — син чотирьох праматерів: Сари, Рівки, Рахелі й Леї? Адже, здавалося б, якщо він з коліна Йосефа, він не син Леї (а син Рахелі), а якщо він з коліна Єгуди, він не син Рахелі (а син Леї)?

Ребе пояснює, що всі 12 колін поділяються на 2 загальні категорії — сини Рахелі і сини Леї, до яких належать також сини Зілпи й Білги, як сказано у вірші[2]: «Як Рахель і Лею, які обидві збудували дім Ізраїлю». Виходячи з цього, у кожного єврея є три праматері, так само як у нього три праотці, — це Сара, Рівка й Рахель або Сара, Рівка й Лея.

Це запитання ставиться і в Гемарі, у «Брахот» там само: «Праматері теж — ми ж не знаємо, чи походимо ми від Рахелі, чи походимо від Леї». І там робиться висновок: «Але досі вони важливі, далі не важливі». Однак в ученні хасидуту пояснюється, що в кожному єврейові є аспекти всіх трьох праотців і всіх праматерів, тобто і в синах Леї є аспект Рахелі, і в синах Рахелі є аспект Леї.[3]

Хай не розлучається людина з товаришем інакше, як зі словом галахи

У п'ятому розділі[4] наведено, що людині не слід розлучатися з товаришем інакше як на галахічному положенні, у якому немає торанічного обговорення. Причина цього в тому, що під час обговорення в процесі вивчення Тори кров закипає, як сказано в Гемарі: «Це Тора розпалює його». Хоча гарячність виникає внаслідок вивчення Тори, але оскільки йдеться про наслідок обговорення, яке веде людина, і її власних доводів, розмова може дійти до особистих висловлювань, не пов'язаних з обговорюваною темою, і до особистої ворожнечі, оскільки Тора вбралася в розум і в тваринну душу. Тому наскільки великий довід, що виходить від тваринної душі, настільки велике й самоствердження, і хоча йдеться про Б-жественний розум, це може призвести до стану розлучення й найбільшого розділення — до відходу з путі Царя, Царя світу. І, звісно, якщо він розлучиться з товаришем у такому стані, це може призвести до розриву, адже гординя — джерело всіх лихих якостей у світі.

Так само і коли йдеться про «розлучення людини з товаришем» стосовно Вищої Людини: коли людина вчиться, як відомо, вона має починати своє вивчення з настрою самоскасування та вивчення лішма, а потім їй слід розлучитися й перейти до вивчення через розуміння й осягнення. Тоді вона не розлучиться остаточно, поринаючи у вивчення власних доводів, а прагнутиме пізнати істину й остаточну галаху. У такому стані, коли в неї є побоювання, що остаточна галаха може не узгоджуватися з Вищою волею, у неї є смирення й особливе бажання дійти до остаточної галахи, і тому її спосіб вивчення інший, і вона не посоромиться визнати істину й сказати: «Я помилився».[5]

Цього не наведено в «Шулхан арух» — як і багато іншого, що, оскільки не вкоренилося в усьому народі Ізраїлю, не наводиться в «Шулхан арух» як галаха.[6]

Пояснення до десятого розділу

Ребе досліджує питання про дружину Лота, що перетворилася на соляний стовп: чи йдеться про постійне чудо — так що тіло Лота по суті залишається у своїй колишній сутності, а чудо щомиті наново перетворює його на соляний стовп, — чи ж ідеться про одноразове чудо, що перетворило її тіло на соляний стовп, і відтоді більше не потрібно чуда, щоб воно було соляним стовпом, оскільки воно перейшло зі своєї сутності в нову сутність — сіль.

Ясно, що це залежить від того, яке з них більше чудо: постійне чудо, яке менше, тобто постійне перетворення її тіла на соляний стовп, — чудо більше за кількістю, адже це постійне чудо, хоча за якістю це чудо менше, адже чудо не перетворило її тіло на іншу сутність — сіль, а тіло залишилося у своїй сутності, і є щось тимчасове, що перетворює його на сіль. З іншого боку, якщо чудо було одноразовим і перетворило сутність її тіла на абсолютну сіль, виходить, що за якістю це чудо більше, адже плоть перетворилася на абсолютну сіль, хоча за кількістю чудо менше, оскільки воно одноразове.

Ребе пов'язує це із суперечкою, про яку йдеться в трактаті Шабат, у питанні про людину, якій потрібно перенести глеки вина, щоб звільнити місце для гостей: чи краще їй нести за один раз велику кількість, що зробить зусилля більшим за якістю, чи, може, краще їй переносити менші кількості багато разів, що зробить зусилля меншим за якістю, хоча й більшим за кількістю. Виходить, що та сама суперечка — чи слід брати до уваги якість чи кількість — вирішить справу і в нашому питанні.

Ребе пояснює, що це суттєва відмінність для практичної галахи: адже якщо її тіло залишилося у своїй суті, а чудо перетворює його на соляну реальність, виходить, що воно передає нечистоту від мертвого; але якщо її тіло повністю перетворилося на нову реальність — сіль, то, безперечно, воно не передає нечистоти від мертвого.[7]

Додаткові пояснення

Єрусалимський Талмуд

Єрусалимський Талмуд, початок розділу 5. Хто вивчає за книгою, той не скоро забуває. «Лікутей сіхот», т. 24, с. 33 (с. 49) Єрусалимський Талмуд, розділ 9, галаха 3. «Лікутей сіхот», т. 24, с. 33 (с. 49)

Завершення трактату

Пояснення провідників Хабаду


Примітки

Повідомити про помилку на цій сторінці