Ненависть
Ненависть — це почуття огиди й віддалення, що походить від лівої лінії в душі. Ненависть до зла — центральна частина служіння Всевишньому і становить основу віддалення від гріхів і від ситра ахра, як сказано у вірші «ті, хто любить Всевишнього, ненавидьте зло».
Ненависть до зла
Існують два види ненависті: одна ненависть — та, що існує від віддалення, і це ненависть Б-жественної душі до зла: Б-жественна душа усвідомлює величину мерзоти, яка є в гріхах і провинах, і тому в ній існує сильне почуття огиди й відрази, а понад те — ненависті, сильної, як вогонь, до всякої речі, від якої йде запах бунту проти Всевишнього. Ця ненависть — з того самого кореня, з якого тваринна душа ненавидить усе, що їй шкодить. Так само і Б-жественна душа ненавидить усе, що віддаляє її від Б-жественності[1].
З цієї причини в книзі «Танія»[2] Алтер Ребе встановлює, що якою є міра величини любові до Всевишнього, такою є і міра величини ненависті до ситра ахра й огиди до зла найвищою мірою, бо огида — це точнісінько протилежність любові, як і ненависть. А праведник, який не є завершеним, — це той, хто не ненавидить ситра ахра ненавистю найвищою мірою, і тому він також не гидує злом найвищою мірою, а оскільки ненависть і огида не найвищою мірою, залишається певний слід любові й насолоди від нього, і тому і його любов до Всевишнього не найвищою мірою, і тому він називається праведником, який не є завершеним.
Про це розповідають, що, коли слухали читання розділу про знищення Амалека з вуст хасида р. Біньяміна Клецкера, змінювався вигляд обличчя р. Біньяміна, він увесь ставав червоним, сповненим ненависті й гніву на «Амалека». Одного разу був присутній там р. Залман Зезмер, який звернувся до нього і запитав: «Що поганого зробив тобі Амалек більше, ніж будь-якому іншому євреєві, що така велика твоя ненависть до нього? Замість того щоб відповісти йому, р. Біньямін сказав: «Їдь до Ліозно до Алтер Ребе». І справді, так зробив р. Залман, і відтоді він став хасидом.
Це питання роз'яснено в книзі «Танія»[3]: «щоб зло було справді мерзенним у серці й ненависним найвищою ненавистю або навіть не найвищою ненавистю — це неможливо по-справжньому, хіба що через величину й силу любові до Всевишнього в аспекті любові з насолодами, щоб насолоджуватися Всевишнім подібно до прийдешнього світу».
Щодо ненависті до єврея, який згрішив, Алтер Ребе встановлює[4], що ця ненависть стосується лише того, кому дорікнули за його гріх, а він не прийняв докору, і навіть тоді дозволено ненавидіти лише ту погану частину, яка в його душі, і водночас слід любити любов'ю душі Б-жественну душу цього єврея. На відміну від цього, про того, хто є апікоросом і цілковитим віровідступником, сказано вірш «цілковитою ненавистю ненавиджу їх».
Ненависть народів світу
Є ненависть, корінь якої саме від спільного кореня: це корінь ненависті народів світу до народу Ізраїлю. Саме тому, що в них є спільний корінь, — що у своєму корені народи світу отримують життєвість від Б-жественності, — тому їхній ангел-покровитель нагорі, який є формою цього покровителя — його духовною частиною, — відчуває, що має стосунок до Б-жественності, і тому в ньому є сильна заздрість через те, що в нього немає практичної частки в Б-жественності. Це корінь ненависті народів світу до Ізраїлю. Засіб проти цього — те, що Святий, благословенний Він, гримає на покровителя і роз'яснює йому його справжнє місце і призначення[5].
Безпричинна ненависть
У маамарі «Гехалцу» 5659 Ребе Рашаб докладно пояснює суть безпричинної ненависті:
Безпричинна ненависть — це коли один ненавидить іншого просто так, ні за що. Іноді він вигадує якусь претензію, чому він його ненавидить, але це не більше ніж привід і наклеп, щоб виправдати свою ненависть. Справжня причина — його власне «я», яке не залишає місця іншому. Він важливий у власних очах, і тому інший применшує його існування.
— «Сефер га-маамарім», 5659, сторінка 56
Далі Ребе каже, що безпричинна ненависть найпоширеніша серед тих, хто служить Всевишньому:
Кожен будує собі окремий жертовник, у Торі та служінні, саме за своєю думкою і розумінням, і ніхто не об'єднується і не з'єднується зі своїм ближнім. Кожен відкидає добре в служінні товариша, а будь-яку ваду, яку знайде в ньому, — роздує і розширить удесятеро (навіть якщо це лише зовнішнє, що не стосується самої суті та єства його служіння). Така поведінка свідчить, що він ненавидить товариша в серці своєму і зовсім не бажає йому добра. А яка причина цієї ненависті? Його «я» і відчуття себе, або, іншими словами: відсутність бітуля і відсутність відмови від свого «я»
— «Сефер га-маамарім», 5659, сторінка 61
Зовнішні посилання
- Ненависть — внутрішній погляд, з книги «Аншей га-міла»
(англійською)