«Орайта ве-Кудша бріх Гу кула хад»
«Орайта ве-Кудша бріх Гу кула хад» означає: Тора і Святий, благословенний Він, — одна реальність. Тобто Тора — мудрість і воля Святого, благословенний Він, — хоча й облачилася в рамки мудрості й розуму, як написано: «бо це мудрість ваша і розум ваш в очах народів», а будь-яка реальність мудрості й розуму — реальність визначена й обмежена, — проте Тора єдина зі Святим, благословенний Він, Який безмежний.
Корінь Тори — у Кетер
І хоча Святий, благословенний Він, — Ейн Соф, що не має межі й не має кінця, проте вона єдина з Ним невизначеним і необмеженим чином. І це тому, що хоча корінь Тори — від сфіри Хохма світу Ацилут, як написано: «Орайта мі-хохма нафкат», тобто джерело Тори — в Хохмі Ацилуту, а Хохма — сфіра з десяти сфірот, і всі вони — обмежені світла, облачені в посудини, що обмежують світла, — проте сенс тут у тому, що лише її розкриття відбувається через Хохму, і про це сказано: «Орайта мі-хохма нафкат» — лише «нафкат», і тому Тора у своєму зовнішньому боці (відкрита частина Тори) справді відміряна й обмежена. Але її вищий корінь — у Кетер, який вищий за Хохму і єдиний з Ейн Соф, благословенний Він. І тому внутрішня суть і сутність Тори — на рівні Ейн Соф, і сказано про неї: «Довша за землю міра її і ширша за море», тобто у внутрішній суті Тори.
І зовнішній бік Тори вкорінений в Ейн Соф
Більше того, і в зовнішньому боці Тора перебуває на рівні Ейн Соф. І пояснення цьому в тому, що і сфіра Хохма в Ацилуті — навіть у своєму зовнішньому боці — не обмежена й не подібна до мудрості створених. І як написано в «Зогарі»: «що Він мудрий — але не пізнаваною мудрістю, а Він і Його мудрість єдині», тобто Святий, благословенний Він, мудрий, так би мовити, облачаючись у вищу сфіру Хохма, але не так, як облачення у відому нам мудрість, — нам, створеним: у нас мудрість — не сама людина, а лише складена й додана в ній, адже й перш ніж вона вчилася й набралася мудрості, людина існувала. Інакше у Святого, благословенний Він, — Він і Його мудрість єдині, бо Він, не доведи Б-же, не складається з частин, адже складеність із частин — ознака обмеженості, і тому мудрість Всевишнього означає, що Святий, благословенний Він, Ейн Соф, обмежив Себе й розкрився в обмеженнях мудрості шляхом поєднання, і водночас — як був, так і залишився — абсолютно безмежний, навіть будучи облаченим і поєднаним із межами мудрості. І як роз'яснив Рамбам: «що Він — Той, Хто пізнає, і Він — Знання, і Він — Пізнаване».
І хоча людина не може зрозуміти це до кінця, як написано: «Хіба осягнеш ти глибину Б-га?», і також написано: «Бо Мої думки — не ваші думки», проте ми віримо повною вірою у Всевишнього, що Він усемогутній і поєднує протилежності, і жодна річ і жодна реальність для Нього не неможлива, не доведи Б-же, але Він — «неможливе з неможливих», так що й мудрість Тори, якою вона зійшла на рівень людського розуму, будучи мудрістю обмеженою в зовнішньому боці, проте безмежна у внутрішній суті та єдина з Його благословенною Сутністю на рівні Ейн Соф. І цим сфіра Хохма відрізняється від усіх інших сфірот: окрім того що вона перша з усіх сфірот, вона також незрівнянно піднесеніша за них, оскільки перебуває у найвищому ступені бітулю, і називається «Хохма» — літери «коах-ма», у значенні сили бітулю.
І звідси зрозуміло, що Тора, навіть якою вона зійшла вниз — у прихованні ступенів — і облачилася в розум, сенс і знання, проте безмежна. Більше того, усі закони Тори, які людина вивчає своїм розумом і думкою та вимовляє устами, — це окремі притягнення внутрішньої суті самої Вищої волі, бо так було завгодно волі Всевишнього, благословенний Він, що ця річ дозволена, або кошерна, або звільнена, або невинна, або навпаки. Так і всі сполучення літер Танаху — притягнення Його волі й мудрості, єдиних з Ейн Соф, благословенний Він, у цілковитій єдності. І тому Тора називається «Машаль га-кадмоні», і сказали наші мудреці, благословенна їхня пам'ять, — притча про Прадавнього світу.
Притча — це сходження й спуск абстрактного сенсу притчі до визначеного й відчутного опису та образу в обмеженому сприйнятті учня, і це — не змінюючи самої абстрактної ідеї (сенсу притчі). Так і в Торі: Прадавній світу, що не має межі, облачився й розкрив Себе в мудрості Тори, яка, так би мовити, є «притчею» до «сенсу» — Прадавнього світу, і притча у своїй внутрішній суті єдина зі сенсом: Тора і Святий, благословенний Він, — одне. Тому сказали наші мудреці, благословенна їхня пам'ять, що Тора «говорить про вищих і натякає на нижчих» — бо за суттю вона безмежна.
Джерело цього вислову в Зогарі
Цей вислів цитується в словах Алтер Ребе і в багатьох місцях як такий, що має джерело в Зогарі, і справді, у Зогарі[1] є схожий вислів «Тлат даргін міткашрін да бе-да», але точно такого самого вислову не знайдено.
А в «Сефер га-маамарім» 5657[2] про це зауважує Ребе (хай перебуває душа його в раю):
«І потребує вивчення, адже в Зогарі, глава „Ахарей“, аркуш 73а, не сказано вислову „тлат кішрін“, а лише „тлат даргін інун де-міткашрін“ і т. д. Однак напевно це трапляється в якомусь місці в Зогарі чи в „Тікуним“ у вислові „тлат кішрін“, і, найімовірніше, наш учитель Ребе, хай буде пам'ять праведника і святого благословенна для життя у світі прийдешньому, (хай перебуває душа його в раю), щоразу говорив у вислові „тлат кішрін“ і т. д., оскільки так наведено цей вислів в усіх друшім».
І також в ученні його святості Адмора шліта Мелех га-Мошіаха, де для цього вислову вказується посилання на Зогар, написано «див. Зогар, ч. 3, 73, а».
Додаткова література
- «Танія», розд. 2, 4, 5, 23,
- «Тора ор» 16б,
- «Лікутей Тора», Ваїкра, у роз'ясненні «Не скасовуй солі», Бемідбар 7а, 30в, Дварім 46а.
- (Частину матеріалу статті взято з книжки «Ерхім бе-хасидут»)