Перейти до вмісту

Гнів

Матеріал з Хабадпедії

Гнів — це погана риса, сила якої в червоній жовчі[1], що походить від кліпи, яка відповідає гвурот і називається Шор[2].

У «Танії» пояснюється, що ця риса — зі стихії вогню, яка є у тваринній душі: як вогонь весь час прагне піднятися вгору, так і гнів походить від того, що людина відчуває, ніби зачепили її честь тощо, і просто хоче піднятися вгору, як вогонь.

Тяжкість гріха

У святому «Зогарі» написано, що вогнем гніву людина розпалює вогонь геїнома[3]:

Щасливий той, хто береже оселю для Шабату, якою є серце, щоб не наблизився туди смуток селезінки і гнів жовчі, який є вогнем геїнома, про який сказано: «не запалюйте вогню в усіх оселях ваших у день суботній», і воістину так воно і є, що кожен, хто гнівається, — ніби розпалив вогонь геїнома

Переклад: Щасливий той, хто береже у своєму серці оселю для Шабату і не приносить туди смутку, що йде від селезінки, і гніву, який є вогнем геїнома, і про нього сказано: «Не запалюйте вогню», — і так воно, безперечно: кожен, хто гнівається, ніби розпалює вогонь геїнома.

Також сказали мудреці: кожен, хто гнівається, — ніби вдається до ідолопоклонства. Причина в тому, що під час його гніву відійшла від нього віра, бо якби він вірив, що це від Всевишнього спіткало його, він би зовсім не гнівався; і хоча людина, яка має свободу вибору, проклинає його, чи б'є його, чи завдає шкоди його майну і несе відповідальність за людськими законами і за законами Небесними за свій поганий вибір, проте щодо потерпілого вже було визначено з Небес, і багато посланців у Всюдисущого.

І більше того: навіть у ту саму мить, коли той б'є його чи проклинає його, вбирається в нього сила Всевишнього і дух уст Його, благословенний Він, що оживляє і підтримує його, як написано: «бо Г-сподь сказав йому: лихослов»; а де Він сказав Шимі? Але та думка, що запала Шимі в серце і розум, зійшла від Всевишнього, і дух уст Його, що оживляє все їхнє воїнство, оживляв дух Шимі в час, коли той говорив ці слова Давиду; бо якби відійшов дух уст Його, благословенний Він, на одну мить від духу Шимі, той не зміг би вимовити ані слова[4].

З цієї причини бейноні, щойно підніметься в нього від серця до розуму якась образа і ненависть, не дай Б-г, чи якась заздрість, чи гнів, чи прискіпливість тощо, зовсім не приймає їх у свій розум і у своє бажання, а навпаки — розум владарює і панує над духом, що в серці, щоб чинити зовсім навпаки: поводитися зі своїм ближнім з якістю хеседу та особливою прихильністю, яку той відчуває, і терпіти від нього до останньої межі, і не гніватися, не дай Б-г[5].

Додаткова література

  • «Відійшла від нього віра», у рубриці «Хаєй Рабі», тижневик «Кфар-Хабад» 1899, сторінка 52

Примітки

  1. ^ Як пояснюється у святому «Зогарі», наведеному нижче, і в статті Червона жовч докладно.
  2. ^ «Шаарей ора» на Хануку, 17а
  3. ^ «Тікуней Зогар», аркуш 85а
  4. ^ «Ігерет га-кодеш», розділ 25
  5. ^ «Лікутей амарим», розділ 12

Повідомити про помилку на цій сторінці