Хабадпедія:Книга «Танія»/«Шаар га-їхуд ве-га-емуна»
| Книга «Танія» | ||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Титульний аркуш і передмова | «Лікутей амарим» | Шаар га-їхуд ве-га-емуна | «Ігерет га-тшува» | «Ігерет га-кодеш» | «Кунтрес ахарон» | |||||||
| «Шаар га-їхуд ве-га-емуна» | ||||
|---|---|---|---|---|
| Шаар га-їхуд ве-га-емуна — Хінух катан | «Лікутей амарим», частина друга, що називається «Хінух катан», зібрана з книг і з уст святих Всевишнього мудреців, хай перебувають душі їхні в Едені, заснована на першому уривку Читання «Шма»:
Виховуй юнака відповідно до його шляху — і навіть коли постаріє, не відхилиться від нього. Ось, з того, що написано «відповідно до його шляху», випливає, що це не шлях справжньої істини; а якщо так — яка ж перевага в тому, що й коли постаріє, не відхилиться від нього? Але ось, відомо, що корені служіння Г-сподові та його основи — це дхілу і рхіму: трепет — корінь і основа для «ухиляйся від зла», а любов — для «чини добро» і виконання всіх наказових заповідей Тори і мудреців, як буде пояснено на своєму місці (а заповідь виховання — теж серед наказових заповідей, як я написав в «Орах хаїм», параграф 343): І ось, про любов написано наприкінці глави «Екев»: «Яку я заповідаю вам виконувати — любити Г-спода» і т. д. І треба зрозуміти, як застосовний вираз «виконання» до любові, що в серці. Але суть у тому, що є два види любові до Б-га. Перша — це линення душі за її природою до її Творця, коли розумна душа долає матерію, упокорює її і підкоряє її собі; тоді вона спалахує і палає полум'ям, що здіймається само собою, і тішиться й радіє Г-сподові, своєму Творцеві, і насолоджується Г-сподом дивовижною насолодою. І ті, хто удостоюється щабля цієї великої любові, — це ті, хто називається праведниками, як написано: «Радійте, праведники, в Г-споді». Але не кожна людина удостоюється цього, бо для цього потрібне дуже-дуже велике очищення матерії, а також багато Тори і добрих справ, щоб удостоїтися вищої нешами, що вища за щабель руах і нефеш, як написав «Решит хохма», «Шаар га-агава». А друга — це любов, якої може досягти кожна людина, коли добре вникне в глибині серця в речі, що пробуджують любов до Б-га в серці всього Ізраїлю. Як загалом: адже Він — воістину наше життя, і як людина любить свою душу і життя, так любитиме Б-га, коли вникне і прийме до серця, що Б-г — її справжня душа і справжнє життя, як написано в Зоарі на вірш «Душею моєю я прагнув Тебе» і т. д. Так і в подробицях: коли зрозуміє і збагне велич Царя царів царів, Святого, благословенний Він, докладно, наскільки зможе вмістити його розум і те, що вище за його розум; а потім вникне у велику й дивовижну любов Б-га до нас — зійти в Єгипет, «наготу землі», щоб вивести наші душі з залізної печі, яка є сітра ахра, хай врятує нас Милосердний, щоб наблизити нас до Себе і прилучити нас до Свого імені воістину, а Він і Його ім'я єдині, тобто що Він підніс нас із крайньої низькості й нечистоти до крайньої святості та Його величі, благословенний Він, якій немає кінця і межі, — тоді, «як у воді обличчя до обличчя», пробудиться любов у серці кожного розумного, хто вникає в цей предмет у глибині серця, — любити Б-га сильною любов'ю і прилепитися до Нього серцем і душею, як буде пояснено на своєму місці розлого. І ось, цю любов хотів Моше, вчитель наш, мир йому, насадити в серці всього Ізраїлю в главі «І нині, Ізраїлю» і т. д., у вірші «Ось, Г-сподові, Б-гу твоєму, небеса» і т. д., «лише батьків твоїх уподобав» і т. д., «І обріжте» і т. д., «У сімдесяти душах» і т. д., «І люби» і т. д. І тому він завершив свої слова про цю любов: «яку я заповідаю вам виконувати», — бо це любов, що твориться в серці через біну і даат у речах, які пробуджують любов; і про це він уже заповідав на початку: «І будуть слова ці, які я заповідаю тобі сьогодні, на серці твоєму», — щоб завдяки цьому ти прийшов до любові до Б-га, як наводиться в «Сіфрей» на цей вірш. І ось, до цієї другої любові застосовний вираз «заповідь» і «повеління», тобто звернути своє серце і свідомість до речей, що пробуджують любов; але до першої любові, яка є полум'ям, що здіймається само собою, зовсім не застосовний вираз повеління і заповіді; і більше того, вона — дарування нагороди праведникам, щоб скуштувати від подоби прийдешнього світу в цьому світі, про що сказано: «Служінням-даром даю вам священство ваше», як буде пояснено на своєму місці. Але ось, відомо тим, хто знає сенс вірша, те, що написано: «Бо сім разів упаде праведник і встане», і особливо що людина називається «тим, хто йде», а не «тим, хто стоїть», і повинна йти від щабля до щабля, а не стояти на одному щаблі вічно; а між щаблем і щаблем, перш ніж вона досягне вищого порівняно з ним щабля, вона перебуває в аспекті падіння з першого щабля. Але написано: «коли впаде — не буде повалений», і це називається падінням лише щодо його першого щабля, а не щодо всіх інших людей, не доведи Б-г, — бо тим не менш він вищий за всіх людей у своєму служінні, адже в ньому залишається аспект решимо від його першого щабля; але головне в ній — від любові, до якої він був привчений і звик змалку, перш ніж досяг щабля праведника; і це те, що сказано: «І навіть коли постаріє» і т. д. І ось, початок речей, що пробуджують любов і трепет, і їхня основа — це чиста й вірна віра в Його єдність і єдиність, благословенний Він і звеличений: |
редагувати — шаблон — обговорення | ||
| Шаар га-їхуд ве-га-емуна — глава 1 | Розділ 1. «І пізнай сьогодні, і прийми до свого серця, що Г-сподь — це Б-г на небесах угорі й на землі внизу, немає іншого». І треба зрозуміти: хіба прийде тобі на думку, що є божество, яке перебуває у водах під землею, що треба так застерігати: «і прийми до свого серця»? Ось написано: «Повіки, Г-споди, слово Твоє стоїть на небесах», і пояснив Бешт, благословенної пам'яті, що «слово Твоє», яке Ти сказав: «Хай буде небозвід посеред вод» тощо, — ці слова й літери стоять і перебувають вічно всередині небозводу небес і втілені всередині всіх небозводів вічно, щоб оживляти їх, як написано: «А слово нашого Б-га пребуде повіки», і «Його слова живі й існують вічно» тощо, бо якби літери віддалилися хоч на мить, не дай Б-г, і повернулися до свого джерела, усі небеса були б цілковито нічим і небуттям, і були б, наче їх зовсім не було, справді як до речення «Хай буде небозвід» тощо. І так в усіх творіннях в усіх світах, вищих і нижчих, і навіть ця матеріальна земля і справді аспект неживого: якби від неї віддалилися хоч на мить, не дай Б-г, літери десяти речень, якими була створена земля за шість днів творіння, вона повернулася б у цілковите ніщо й небуття, справді як до шести днів творіння. І це те, що сказав Арі, благословенної пам'яті, що й у неживому справді, такому як каміння, і порох, і вода, є аспект душі й духовної життєвості, тобто аспект убрання літер мовлення з десяти речень, які оживляють і приводять до буття неживе, щоб воно було щось із нічого й небуття, що було до шести днів творіння. І хоча назва «камінь» не згадана в десяти реченнях, що в Торі, проте життєвість сходить до каменя через сполучення і заміни літер, які обертаються у 231 брамі прямим і зворотним порядком, як написано в «Сефер Єціра», поки не сходить із десяти речень і з них не виходить сполучення назви «камінь», і це життєвість каменя. І так в усіх творіннях у світі: назви, якими вони називаються святою мовою, — це і є літери мовлення, що сходять зі щабля на щабель із десяти речень, що в Торі, через заміни й перестановки літер у 231 брамі, поки не досягають того творіння і не втілюються в нього, щоб оживляти його, бо окремі творіння не можуть отримувати свою життєвість від самих десяти речень, що в Торі, оскільки життєвість, що виходить від них самих, дуже велика порівняно з окремими творіннями, і в них немає сил отримувати життєвість інакше, як через те, що життєвість сходить і спускається зі щабля на щабель, нижчий, через заміни й перестановки літер і гематрій, тобто числових значень літер, поки вона не зможе стиснутися, і втілитися, і щоб із неї виникло окреме творіння. І його ім'я, яким його називають святою мовою, — посудина для життєвості, стиснутої в літерах цього імені, яке сходить із десяти речень, що в Торі, у яких є сила й життєвість, щоб створити щось із нічого й оживляти його вічно, бо «Тора і Святий, благословенний Він, — усе єдине»: | редагувати — шаблон — обговорення | ||
| Шаар га-їхуд ве-га-емуна — глава 2 | Розділ 2. І ось звідси відповідь єретикам і розкриття кореня помилки тих, хто заперечує особливе провидіння та знамення й чудеса Тори, які помиляються у своїй хибній уяві, уподібнюючи діло Всевишнього, Творця неба і землі, ділу людини та її вигадкам. Бо коли срібляр виготовив посудину, посудина більше не потребує рук майстра: хоча його руки відняті від неї і він пішов собі на ринок, посудина існує у своїй формі й образі точно такою, якою вийшла з рук майстра. Так уподібнюють ці нерозумні діло неба і землі. Але замазані очі їхні, щоб не бачити великої різниці між ділом людини та її вигадками — яке є щось із чогось, лише зміна форми й вигляду з вигляду шматка срібла на вигляд посудини, — і ділом неба і землі, яке є щось із нічого, і це чудо більше, ніж розділення Червоного моря, наприклад, коли Всевишній гнав море сильним східним вітром усю ніч, і розступилися води, і стали, як вал і як стіна. І якби Всевишній хоч на мить припинив вітер, води повернулися б і потекли вниз, як їм властиво за їхньою природою, і без сумніву не стояли б стіною, хоча ця природа води теж створена й оновлена з нічого в щось; адже стіна з каміння стоїть сама без вітру, лише природа води не така. І тим більше й поготів при творенні чогось із нічого, яке вище за природу і набагато чудесніше за розділення Червоного моря, — тим більше й тим паче при віддаленні сили Творця від творіння, не дай Б-г, творіння повернеться в повне ніщо й небуття. Але сила Того, Хто діє, повинна постійно перебувати у створеному, щоб оживляти його і підтримувати його існування. І це і є категорія літер мовлення з десяти речень, якими вони були створені. І про це сказано: «І Ти оживляєш їх усіх» — не читай «оживляєш», а «даєш буття», тобто щось із нічого. А «Ата» (Ти) — це категорія літер від алеф до тав, а гей — це п'ять місць творення звуків у роті, джерело літер. І хоча в Нього немає тілесного образу, адже Писання прямо говорить: «І говорив Г-сподь», «І сказав Г-сподь», — і це категорія розкриття 22 вищих літер пророкам, що втілюються в їхній розум і осягнення в пророчому видінні, а також у їхню думку й мовлення, як сказано: «Дух Г-сподній говорить у мені, і слово Його на язиці моєму», і як написав Арі, благословенної пам'яті, [у «Шаар га-нвуа»]. І подібне до цього — втілення літер у творіння, як написано: «Словом Г-споднім небеса створені, і подихом вуст Його — усе воїнство їхнє», тільки це відбувається через численні й величезні сходження, поки вони не спустяться в тілесну Асію, тоді як осягнення пророків — в Ацилуті, що втілюється у світ Брія: | редагувати — шаблон — обговорення | ||
| Шаар га-їхуд ве-га-емуна — глава 3 | Розділ 3. І ось, після цих слів і цієї істини кожен розумний зрозуміє ясно, що кожне творіння і щось у дійсності вважається цілковито нічим і небуттям стосовно сили Того, Хто діє, і подиху Його вуст, що перебувають у створеному, які постійно дають йому буття і виводять його з повного небуття в буття. А те, що кожне творіння і створене здається нам чимось і чимось відчутним, — це тому, що ми не осягаємо і не бачимо очима плоті силу Всевишнього і подих Його вуст, що перебувають у творінні. Але якби оку було дано бачити й осягати життєвість і духовність у кожному творінні, що виливаються в нього з того, що виходить із вуст Всевишнього, і подиху Його вуст, — матеріальність творіння, його речовина й відчутність були б цілковито невидимі нашим очам, бо воно повністю розчинене у своєму існуванні стосовно життєвості й духовності в ньому, оскільки без духовності воно було б повним ніщо й небуттям, точно так само, як до шести днів творіння. А духовність, що виливається в нього з того, що виходить із вуст Всевишнього, і подиху Його вуст, — тільки вона постійно виводить його з небуття й ніщо в буття і дає йому буття; якщо так, то в дійсності немає нічого, крім Нього. А притча до цього — сонячне світло, що освітлює землю та її мешканців: це сяйво і світло, що поширюються від тіла сонця і видимі всім, освітлюючи землю і простір світу. І ось, це просто, що це світло і сяйво є також у тілі й речовині самої сонячної кулі, що на небі: адже якщо воно поширюється і світить так далеко, тим більше воно може світити на своєму власному місці; тільки там, на своєму власному місці, це сяйво вважається цілковито нічим і небуттям, бо воно повністю розчинене у своєму існуванні стосовно тіла сонячної кулі, яка є джерелом цього світла і сяйва, бо це сяйво і світло — лише випромінювання, що світить від тіла й сутності сонячної кулі. Лише в просторі світу, під усім небом і на землі, де тіла сонячної кулі немає в наявності, це світло і сяйво видаються всім справжнім чимось, і до нього тут справді застосовна назва «щось»; тоді як коли воно у своєму джерелі, у тілі сонця, до нього зовсім не застосовна назва «щось», а лише назва «ніщо» і «небуття», бо там воно справді цілковито ніщо й небуття, адже світить там тільки його джерело — тіло сонця, яке світить, і немає нічого, крім нього. І точно так само, за їхнім образом і подобою, — усі творіння стосовно Б-жественного достатку з подиху Його вуст, що виливається в них і дає їм буття, який є їхнім джерелом; а самі вони — лише як світло і сяйво, що поширюються від достатку й подиху Всевишнього, який виливається і втілюється в них і виводить їх із небуття в буття. І тому вони розчинені у своєму існуванні стосовно свого джерела, як сонячне світло, яке розчинене у своєму існуванні, вважається цілковито нічим і небуттям і зовсім не називається «щось», коли воно у своєму джерелі, а лише під небом, де немає його джерела. Так і до всіх творінь зовсім не застосовна назва «щось», крім як в очах нашої плоті, бо ми зовсім не бачимо і не осягаємо джерела, тобто подиху Всевишнього, що дає їм буття. І тому нашим очам здається, що матеріальність творінь, їхня речовина й відчутність — це повне щось, як сонячне світло здається повним щось, коли воно не у своєму джерелі. Тільки в цьому притча, на перший погляд, не зовсім подібна до того, що вона ілюструє: у притчі джерела зовсім немає в просторі світу і на землі, де світло його видається повним щось, тоді як усі творіння завжди перебувають у своєму джерелі, лише джерело не видне очам плоті, — то чому ж вони не розчинені у своєму існуванні перед своїм джерелом? Однак щоб зрозуміти це, треба попередньо сказати: | редагувати — шаблон — обговорення | ||
| Шаар га-їхуд ве-га-емуна — глава 4 | Розділ 4. Бо ось написано: «Бо сонце і щит — Г-сподь Б-г». Пояснення: щит — це футляр для сонця, щоб захищати, аби творіння могли його витримувати, як сказали наші мудреці, благословенної пам'яті: «У прийдешньому Святий, благословенний Він, вийме сонце з його футляра — грішники будуть суджені ним» тощо. І подібно до того, як футляр захищає від сонця, так Ім'я Елокім захищає від Імені Гаває, благословенний Він, бо Ім'я Гаває означає, що Він дає буття всьому з небуття в буття, а йуд указує на дію, яка в теперішньому часі й постійно, як пояснив Раші на вірш «Так робив Йов усі дні», — тобто життєвість, що виливається щомиті в усі творіння з того, що виходить із вуст Всевишнього, і подиху Його і дає їм буття з небуття в буття щомиті, бо їм недостатньо того, що вони були створені за шість днів творіння, щоб цим існувати, як я написав вище. І ось у переліку хвали Святому, благословенний Він, написано: «Великий, Могутній» тощо. Пояснення: «Великий» — це якість Хесед і поширення життєвості в усі світи і творіння без кінця й межі, щоб вони були створені з небуття в буття й існували з безоплатної милості. І вона називається Гдула (велич), бо походить із величі Святого, благословенний Він, Самого, бо великий Всевишній і величі Його немає межі, і тому Він виливає також життєвість і буття з небуття в буття нескінченним світам і творінням, бо природі доброго властиво творити добро. І подібно до того, як ця якість — хвала одного лише Святого, благословенний Він, бо жодне творіння не здатне створити щось із нічого й оживляти його, — так і ця якість вища за розуміння й осягнення всіх творінь, бо в розуму жодного творіння немає сили зрозуміти й осягнути цю якість і її здатність творити щось із нічого й оживляти його, бо творення чогось із нічого — річ, яка вища за розум творінь, бо вона — від якості величі Святого, благословенний Він. А Святий, благословенний Він, і Його якості — проста єдність, як сказано у святому «Зогарі»: «Він і Його прояви єдині». І як жоден створений розум не може осягнути свого Творця, так він не може осягнути і Його якостей. І як жоден створений розум не може осягнути якість Його величі, тобто здатність творити щось із нічого й оживляти його, як написано: «Світ милістю збудований», — точно так само він не може осягнути якість Гвури Святого, благословенний Він, тобто якість цімцуму і стримування поширення життєвості від Його величі, щоб вона не спускалася і не розкривалася творінням, щоб оживляти їх і підтримувати їхнє існування відкрито, а лише в прихованні лику, так що життєвість прихована в тілі творіння, і ніби тіло творіння — це щось самостійне, а не поширення життєвості й духовності, подібно до поширення сяйва і світла від сонця, а щось самостійне. І хоча в дійсності воно не щось самостійне, а подібне до поширення світла від сонця, проте саме в цьому й полягають могутні діла Святого, благословенний Він, Який всемогутній, щоб скоротити життєвість і духовність, що виливаються з подиху Його вуст, і приховати їх, щоб тіло творіння не розчинилося у своєму існуванні. І розум жодного творіння не може осягнути суті цімцуму і приховання та того, що, незважаючи на це, тіло творіння створене з небуття в буття, — як розум жодного творіння не може осягнути суті творення з небуття в буття. [І ось категорія цімцуму і приховання життєвості називається посудинами, а сама життєвість називається світлом: подібно до того, як посудина покриває те, що всередині неї, так категорія цімцуму покриває і приховує світло і життєвість, що виливаються. А посудини — це і є літери, корінь яких — п'ять літер МАНЦЕПАХ, тобто п'ять гвурот, що розділяють і відокремлюють дихання і голос за п'ятьма місцями творення звуків у роті, щоб утворилися 22 літери. А корінь п'яти гвурот — «Буцина де-кардінута», тобто вища Гвура Атіка Йоміна, а корінь хасадім — також Хесед Атіка Йоміна, як відомо знавцям таємного вчення: | редагувати — шаблон — обговорення | ||
| Шаар га-їхуд ве-га-емуна — розділ 5 | Розділ 5. І ось про це сказали наші мудреці, благословенної пам'яті: «Спочатку виникло в думці створити світ якістю суду; побачив, що світ не може існувати, — приєднав до нього якість милосердя», тобто розкриття Б-жественності через праведників та знамення й чудеса, що в Торі. І ось про це сказали в «Зогарі»: «Нагорі, на боці вищої святості, є права і є ліва», тобто Хесед і Гвура. Пояснення: обидві вони — Б-жественні якості, вищі за розум творінь та їхнє осягнення, бо «Він і Його прояви єдині» у світі Ацилут. І навіть осягнення Моше Рабейну, мир йому, у його пророцтві було не у світі Ацилут, а лише через його втілення у світ Брія, і навіть тоді не в цих двох якостях, Хесед і Гвура, а через їхнє втілення в якості, які нижчі за них щаблем, тобто якості Нецах, Год, Єсод [як написано в «Шаар га-нвуа»]. Лише нагорода праведників у Ган Едені — це осягнення поширення життєвості та світла, що виходить від цих двох якостей, Хесед і Гвура, і це їжа душ праведників, які займалися Торою заради неї самої в цьому світі. Бо від поширення цих двох якостей простягається небозвід над душами, що в Ган Едені, і цей небозвід називається «таїною Тори», і в ньому — таїна 22 літер Тори, даної з цих двох якостей, як написано: «З правиці Його — вогонь закону для них». І з цього небозводу крапає роса в їжу душам, тобто знання таїни 22 літер Тори, бо цей небозвід — таїна Даат, а Тора — їжа душ у Ган Едені, а заповіді — шати, як пояснено все це [у «Зогарі», «Ваякгель», арк. 209 і 210, і в «Ец хаїм», брама 44, розділ 3]: | редагувати — шаблон — обговорення | ||
| Шаар га-їхуд ве-га-емуна — розділ 6 | Розділ 6. І ось Ім'я Елокім — це ім'я якості Гвури і цімцуму, і тому воно також за гематрією дорівнює «природа», бо приховує вище світло, що дає буття світу й оживляє його, і здається, ніби світ стоїть і керується природним шляхом. І це Ім'я Елокім — щит і футляр для Імені Гаває, щоб приховати світло і життєвість, що виходять від Імені Гаває і дають буття з небуття в буття, щоб вони не розкрилися творінням і ті не розчинилися у своєму існуванні. І ось ця категорія Гвури і цей цімцум — також категорія Хесед, бо світ ним будується, і це категорія Гвури, включеної в Хесед. І ось із взаємовключення якостей одна в одну навіч видно, що «Він і Його прояви єдині», бо це Його якості; адже оскільки вони в повній єдності з Ним, тому вони об'єднуються одна з одною і включені одна в одну, як у реченні Еліягу: «І Ти — Той, Хто зв'язує їх і об'єднує їх» тощо, «і крім Тебе немає єдності у вищих» тощо. І це те, що написано: «І прийми до серця свого, що Г-сподь — Він Б-г», тобто що ці два Імені справді єдині: що й Ім'я Елокім, яке скорочує і приховує світло, — категорія Хесед, як Ім'я Гаває, бо якості Святого, благословенний Він, об'єднані з Ним у повній єдності, і Він та Ім'я Його єдині, бо Його якості — це Його Імена. А якщо так, то само собою ти знатимеш, що на небесах угорі й на землі внизу немає нічого іншого, тобто що й матеріальна земля, яка видається всім повним щось, — цілковито ніщо й небуття стосовно Святого, благословенний Він. Бо Ім'я Елокім приховує і скорочує лише для нижчих, а не стосовно Святого, благословенний Він, оскільки Він та Ім'я Його Елокім єдині. І тому також земля і те, що під землею, — цілковито ніщо й небуття стосовно Святого, благословенний Він, і зовсім не називаються іменем, навіть іменем «од» (ще), яке є виразом другорядного, як у реченні наших мудреців, благословенної пам'яті: «Єгуда і од (ще) до читання», і як тіло, яке другорядне стосовно душі і життєвості всередині нього [і це те, що написано: «Хвалитиму Г-спода за життя мого, співатиму Б-гу моєму, поки я є (бе-оді)», бо життя виходить від Імені Гаває, а «од», тобто другорядне тіло, — від Імені Елокім], бо душа не дає буття тілу з небуття в буття; але Святий, благословенний Він, що дає буття всьому з небуття в буття, — усе розчинене у своєму існуванні перед Ним, як сонячне світло в сонці. І тому Писанню знадобилося застерегти: «Знай же нині й прийми до серця свого» тощо, — щоб не прийшло тобі на думку, ніби небеса і все їхнє воїнство, і земля і все, що наповнює її, — щось окреме, самостійне, а Святий, благословенний Він, наповнює весь світ, подібно до втілення душі в тіло, і виливає силу проростання в землю і силу руху в небесні сфери, і рухає ними, і керує ними за Своєю волею, як душа рухає тілом і керує ним за своєю волею. Але в дійсності притча зовсім не подібна до того, що вона ілюструє, бо душа і тіло в дійсності відокремлені одне від одного у своєму корені, адже виникнення кореня тіла та його сутності не від його душі, а від крапель його батька й матері; і також після цього його ріст не від однієї лише його душі, а через їжу й питво його матері всі дев'ять місяців, а потім через його власну їжу й питво. Тоді як небо й земля — уся їхня сутність і суть виникла з абсолютного ніщо й небуття тільки словом Всевишнього і подихом Його, благословенного, вуст, і також досі стоїть слово Всевишнього повіки й виливається в них постійно щомиті, і дає їм буття постійно з небуття в буття, подібно до виникнення світла від сонця всередині самого тіла сонячної кулі, для прикладу. А якщо так, то вони справді повністю розчинені у своєму існуванні стосовно слова Всевишнього і подиху Його, благословенного, вуст, які єдині з Його, благословенного, суттю і сутністю, як буде пояснено далі, — подібно до розчинення сонячного світла в сонці. Тільки саме в цьому й полягають Його могутні діла якістю Гвури і цімцуму — приховати й затаїти життєвість, що виливається в них, щоб небо і земля і все їхнє воїнство здавалися ніби чимось самостійним. Але цімцум і приховання — лише для нижчих, а стосовно Святого, благословенний Він, «усе перед Ним справді вважається нічим», як сонячне світло в сонці, і якість Гвури не приховує, не дай Б-г, перед Ним, благословенним, бо вона не щось самостійне, але «Г-сподь — Він Б-г»: | редагувати — шаблон — обговорення | ||
| Шаар га-їхуд ве-га-емуна — глава 7 | Розділ 7. І цим буде зрозуміле те, що написано у святому «Зогарі», що вірш «Слухай, Ізраїлю» — це їхуда ілаа, а «Благословенне ім'я слави царства Його на віки вічні» — це їхуда таата, бо «ваед» — це «ехад» у заміні літер. Бо ось, причина і сенс цього цімцуму і приховання, яким Святий, благословенний Він, приховав і затаїв життєвість світу, щоб світ здавався річчю окремою, самою по собі, — відома всім: мета створення світу — заради розкриття Його царства, благословенний Він, бо «немає царя без народу». Пояснення: «ам» — від вислову «омемут», тобто речі окремі, чужі й далекі від рівня царя, бо навіть якби в нього було дуже багато синів, до них незастосовне ім'я царства, і так само навіть до самих лише вельмож, тільки «у множині народу — велич царя». А Ім'я, що вказує на якість Його царства, благословенний Він, — це Ім'я Ад-най, бо Він Пан усієї землі. Отже, ця якість і це Ім'я — те, що приводить до буття і підтримує світ, щоб він був світом, яким він є зараз: повним щось і річчю окремою, самою по собі, і не розчиненим у бутті справді. Бо при віддаленні цієї якості й цього Імені, не дай Б-г, світ повернувся б до свого джерела в слові Всевишнього і подиху Його вуст, благословенний Він, і розчинився б там у бутті справді, і до нього зовсім не була б застосовна назва «світ». І ось, визначення й аспект назви «світ» стосується саме аспекту місця й аспекту часу: аспект місця — це схід і захід, північ, південь, верх і низ, аспект часу — минуле, теперішнє і майбутнє. І ось, усі ці аспекти не мають стосунку до вищих святих якостей, а лише до якості Його царства, благословенний Він, одній застосовно сказати, що Він, благословенний Він, — Цар угорі до нескінченності й унизу до безмежності, і так само в чотирьох сторонах, і так само в аспекті часу: «Г-сподь царює, Г-сподь царював, Г-сподь царюватиме». Отже, життєвість місця, і так само життєвість часу, і їхнє виникнення з нічого в щось, і їхнє існування весь час їхнього існування — від якості Його царства, благословенний Він, та Імені Ад-най, благословенний Він. І оскільки якість Його царства, благословенний Він, поєднана з Його суттю і сутністю, благословенний Він, в абсолютній єдності, як буде роз'яснено, тому й аспект місця і часу розчинений у бутті справді стосовно Його суті й сутності, благословенний Він, подібно до розчинення світла сонця в сонці. І це — переплетення Імені Ад-най з Іменем Гаває, бо Ім'я Гаває вказує, що Він вищий за час, що Він був, є і буде в одну мить, як сказано [у «Раая меемна», тижнева глава «Пінхас»], і так само вищий за аспект місця, бо Він постійно приводить до буття весь аспект місця цілком, згори донизу й у чотири сторони. І ось, хоча Він, благословенний Він, вищий за місце і час, проте Він перебуває і внизу, у місці й часі, тобто поєднується з якістю Свого царства, з якої виходить і виникає місце і час. І це — їхуда таата [переплетення Гаває з Ад-най, благословенний Він], тобто Його суть і сутність, благословенний Він, що називається Ім'ям Ейн Соф, благословенний Він, наповнює справді всю землю в часі й місці, бо на небесах угорі, і на землі, і в чотирьох сторонах — усе наповнене світлом Ейн Соф, благословенний Він, справді однаково, бо так само на землі внизу, як на небесах угорі справді, бо все — аспект місця, розчиненого в бутті у світлі Ейн Соф, благословенний Він, що втілюється в нього через якість Його царства, поєднану з Ним, благословенний Він, тільки якість Його царства — це якість цімцуму і приховання, щоб приховати світло Ейн Соф, благословенний Він, аби час і місце не розчинилися повністю у своєму бутті й не було жодного аспекту часу і місця в бутті навіть для нижчих. І ось, тим, що я написав, буде зрозуміле те, що написано: «Я, Г-сподь, не змінився», тобто немає зовсім жодної зміни: як Він був один до створення світу, так Він один після того, як той створений. І це те, що написано: «Ти — той самий до того, як створений світ, Ти — той самий» тощо, без жодної зміни ні в Його сутності, ні в Його знанні, бо знанням Самого Себе Він знає всі творіння, адже все — від Нього і розчинене в бутті перед Ним. І як написав Рамбам, благословенної пам'яті, що Він — той, хто знає, і Він — пізнаване, і Він — саме знання, усе єдине, і це річ, яку не в силах уста вимовити, і вухо — почути, і серце людини — осягнути до кінця, бо у Святого, благословенний Він, Його суть, і сутність, і знання — усе справді єдине, з усякого боку і в усякому кутку, усяким способом єдності, і Його знання не є чимось додатковим до Його суті й сутності, як це в душі людини, у якої знання — щось додаткове до її суті й складене в ній, адже коли людина вивчає і дізнається про якусь річ, її розумна душа вже була в ній перш ніж вона вивчила і дізналася, а після того, як вона вивчила і дізналася, це знання додалося в її душі, і так день у день: «дні говоритимуть, і численні роки навчать мудрості», і це не проста єдність, а складена. Але Святий, благословенний Він, — проста єдність, без будь-якої складеності й будь-якого боку множинності взагалі, а якщо так, то неминуче Його суть, і сутність, і знання — усе справді одне, без будь-якої складеності. І тому, так само як жодне творіння у світі не може осягнути суть Творця і Його сутність, так неможливо осягнути суть Його знання, а лише вірити вірою, яка вища за розум і осягнення, що Святий, благословенний Він, один і єдиний, і Він і Його знання — усе справді єдине, і знанням Самого Себе Він розпізнає і знає все суще, вище й нижче, аж до маленького черв'яка в морі й до маленького комара, який буде в пупі землі, — ніщо не приховане від Нього, і це знання зовсім не додає в Ньому множинності й складеності, оскільки це лише знання Самого Себе, а Його сутність і знання — усе єдине. І оскільки це дуже важко уявити нашим розумом, тому сказав пророк: «Як високі небеса над землею, так високі шляхи Мої над шляхами вашими і думки Мої над думками вашими», і написано: «Чи дослідженням осягнеш Б-га» тощо, і написано: «Хіба в Тебе очі плоті, хіба як бачить людина, бачиш Ти?» — бо людина бачить і знає всі речі знанням, яке поза нею, а Святий, благословенний Він, — знанням Самого Себе, кінець цитати [див. там, у Законах про основи Тори, і з ним погодилися мудреці Каббали, як роз'яснено в «Пардесі» Рамака, благословенної пам'яті]:
І ось звідси можна зрозуміти помилку деяких мудреців у власних очах — хай простить їх Г-сподь, — які помилилися і заблукали у своєму вивченні писань Арізаля і зрозуміли тему цімцуму, згадану там, буквально: що Святий, благословенний Він, віддалив Себе і Свою суть, не дай Б-г, із цього світу і лише спостерігає згори особливим провидінням за всіма створіннями, які на небесах угорі й на землі внизу. І ось, крім того, що цілком неможливо розуміти тему цімцуму буквально, — адже це з властивостей тіла, — стосовно Святого, благословенний Він, відокремленого від них міріадами міріад відокремленостей без кінця, до того ж і нерозумно вони говорять, оскільки вони віруючі, сини віруючих, що Святий, благословенний Він, знає всі створіння в цьому низькому світі й спостерігає за ними, і тому Його знання про них не додає в Ньому множинності й новизни, оскільки Він знає все знанням Самого Себе, — адже, так би мовити, Його суть, і сутність, і знання — усе єдине. І це те, що написано в «Тікуним», тікун 57: «Немає місця, вільного від Нього, ні у вищих, ні в нижчих», і в «Раая меемна», тижнева глава «Пінхас»: «Він охоплює все, і немає нікого, хто охопив би Його» тощо, «Він оточує всі світи» тощо, «і немає нікого, хто вийшов би назовні з Його володіння, Він наповнює всі світи» тощо, «Він зв'язує і поєднує вид із його видом, вище і нижче, і немає близькості в чотирьох стихіях інакше як через Святого, благословенний Він, коли Він серед них», кінець цитати. І сенс «немає нікого, хто охопив би Його» — що немає нікого з усіх вищих розумів, хто охопив би осягненням свого розуму суть і сутність Святого, благословенний Він, як сказано в «Тікуним»: «Прихований з усіх прихованих, і жодна думка зовсім не охоплює Тебе». І також у нижчих, хоча Він наповнює всі світи, Він не подібний до душі людини всередині її тіла, яка охоплена всередині тіла настільки, що зазнає впливу і приймає зміни від змін тіла та його страждання від ударів, або холоду, або жару вогню і подібного, — на відміну від Святого, благословенний Він, який не приймає жодної зміни від змін цього світу — від літа до зими й від дня до ночі, як написано: «І темрява не затьмить від Тебе, і ніч, як день, світить», бо Він зовсім не охоплений усередині світів, хоча й наповнює їх. І це також тема «оточує всі світи». Пояснення у вигляді притчі: коли людина вдумується своїм розумом у якусь річ мудрості або своєю думкою — у матеріальну річ, тоді її розум і думка оточують ту річ, уявлену в її думці чи в її розумі, але не оточують саму ту річ справді на ділі. Але Святий, благословенний Він, про якого написано: «Бо не Мої думки — ваші думки» тощо, — Його думка і знання, якими Він знає всі творіння, оточують кожне творіння справді на ділі, адже це і є його життєвість і його виникнення з нічого в щось справді на ділі. А «наповнює всі світи» — це аспект життєвості, що втілюється всередину самої сутності творіння, яка стиснута в ньому великим стисненням відповідно до суті творіння, що має межу й кінець у своїй кількості та якості, тобто у своєму рівні й значущості; наприклад, сонце, тіло якого має межу й кінець у своїй кількості — воно приблизно в 167 разів більше за земну кулю, а його якість і гідність — це його світло, і воно теж має межу, наскільки може світити, бо воно не світить безмежно, оскільки воно створене. І так усі творіння мають межу й кінець, бо від землі до небозводу — п'ятсот років шляху тощо. А якщо так, життєвість, утілена в них, перебуває в аспекті великого й величезного стиснення, бо їй треба спершу стиснутися багатьма й величезними стисненнями, поки з її сили та її світла не виникне сама сутність творінь такими, якими вони є, що мають межу й кінець. Бо джерело життєвості — подих вуст Святого, благословенний Він, що втілюється в десять речень, що в Торі, і подих Його вуст, благословенний Він, міг би поширитися без кінця й межі та створити світи без кінця й межі за їхньою кількістю і якістю й оживляти їх повіки, і цей світ зовсім не був би створений. (Бо так само, як Святий, благословенний Він, називається Нескінченним, так і всі Його якості й дії, бо «Він і Його прояви єдині», тобто життєвість, що виходить із Його якостей, а це хесед, і милосердя, та інші Його святі якості, через їхнє вбрання, коли вони втілюються в подих Його вуст, бо «Він сказав — і стало», і «світ милістю буде збудований» — словом Всевишнього і подихом Його вуст, який стає посудиною і шатою для цього хеседа, «як той равлик, у якого шата — із нього самого».) Але Святий, благословенний Він, стиснув світло і життєвість, які могли б поширитися з подиху Його вуст, і втілив їх у сполучення літер десяти речень і в сполучення їхніх сполучень, у замінах і перестановках самих літер і в їхньому числовому значенні й кількості, бо кожна заміна й перестановка вказує на сходження світла і життєвості зі щабля на щабель, тобто щоб можна було створити й оживляти створіння, щаблі якості й гідності яких нижчі за щаблі якості й гідності створінь, створених із самих літер і слів десяти речень, у які втілюється Святий, благословенний Він, Сам у Своїй славі, — а це Його якості. А числове значення вказує на зменшення світла і життєвості, зменшення за зменшенням, поки від нього не залишиться лише останній аспект, тобто аспект числового значення й кількості — скільки видів сил і щаблів включено в це світло і життєвість, утілену в це сполучення цього слова. (І після всіх цих стиснень і подібних до них, як постановила Його мудрість, благословенний Він, світло і життєвість змогли втілитися і в нижчих, таких як каміння і порох неживої природи. Бо назва каменя, наприклад, указує, що його корінь — від Імені, числове значення якого — БАН, і ще додаткова літера алеф від іншого Імені, з причини (לישעם) [мабуть, слід читати: לטעם], відомої його Творцеві. І ось, саме Ім'я БАН перебуває в дуже високих світах, тільки через багато й величезних стиснень зі щабля на щабель від нього сходить надзвичайно мала життєвість, поки вона не зможе втілитися в камінь, і це — душа неживого, що оживляє його і приводить до буття з нічого в щось щомиті, як роз'яснено вище. І це — аспект «наповнює всі світи», на відміну від аспекту «оточує всі світи».) І кожна сила й щабель може творити створіння відповідно до аспекту цього щабля, теж без кінця й межі за їхньою кількістю і якістю, та оживляти повіки, оскільки це сила Всевишнього, що поширюється й еманує з подиху Його вуст, і немає перешкоди тощо. Однак їхня якість не буде на такому високому рівні, як якість і гідність створінь, які могли б бути створені з аспекту сили й щабля самих літер: |
редагувати — шаблон — обговорення | ||
| Шаар га-їхуд ве-га-емуна — розділ 8 | Розділ 8. І ось, те, що написав Рамбам, благословенної пам'яті, — що Святий, благословенний Він, Його суть, і сутність, і знання — усе справді єдине, простою єдністю, а зовсім не складеною, — так само стоїть справа і з усіма якостями Святого, благословенний Він, і з усіма Його святими Іменами та епітетами, якими Його називали пророки й мудреці, наприклад: Милостивий, і Милосердний, і Благочестивий, і подібні до них; і так само те, що Він називається Мудрим, як написано: «І також Він мудрий» тощо; і так само Його воля, бо «благоволить Г-сподь до тих, хто боїться Його», і «бажає Він милості», і бажає каяття грішників і не бажає їхньої смерті та їхнього нечестя, і «чисті очі, щоб не бачити зла», — Його воля і мудрість, і якість Його милості й милосердя, та інші Його якості не додають у Ньому множинності й складності, не дай Б-г, у Його суті й сутності, а Його сутність і суть, і Його воля, і мудрість, і розуміння, і знання, і якість Його милості, і Його могутність, і Його милосердя, і Його пишнота, що включає Його милість і могутність, і так само інші Його святі якості — усе це справді проста єдність, яка і є Його сутністю і суттю. І як написав Рамбам, благословенної пам'яті, що це річ, яку не в силах уста вимовити, і вухо — почути, і серце людини — осягнути до кінця, бо людина уявляє у своєму розумі все осягуване, що вона хоче осягнути й зрозуміти, — усе таким, яким воно є в ній; наприклад, коли вона хоче уявити в розумі суть волі, або суть мудрості, або розуміння, або знання, або суть якості милості й милосердя і подібних до них, — вона уявляє їх усі такими, якими вони є в ній. Але справді Святий, благословенний Він, високий і піднесений, і святе Ім'я Його, тобто Він святий і відокремлений міріадами міріад, без кінця й межі, щаблів відокремленості, усе вище й вище, від рівня, роду й виду всіх вихвалянь і гідностей, які творіння здатні осягнути й уявити у своєму розумі. Бо перша гідність і щабель у творінь — це мудрість, тому вона називається початком, бо справді вона — початок і джерело всієї життєвості у творіннях, бо з мудрості виходять розуміння і знання, а з них виходять усі якості в розумній душі, такі як любов, і милість, і милосердя, і подібні до них. І як видно навіч, маленький, у якого немає знання, завжди в гніві й жорстокий, і його любов теж — до дрібниць, які не варто любити, бо в нього немає знання, щоб любити те, що варто любити, бо любов — відповідно до знання. І з якостей у душі виходять слова й літери думки, бо душа думає про річ, яку любить, або про те, як учинити милість і милосердя, і так само в інших якостях. І в кожну думку на світі втілена якась якість, що приводить до того, щоб думати цю думку, і ця якість — життєвість цієї думки. А з літер думки виходять літери мовлення, і вони — справді їхня життєвість, а мовлення приводить до дії цдаки й милості, наприклад цар, який наказує своїм слугам давати. І також, коли людина сама робить якусь річ, — сила душі та її життєвість, що втілюється в цю дію, справді як ніщо порівняно із силою душі та її життєвістю, що втілюється в мовлення людини, — як співвідношення і приклад тіла до душі. І таке ж співвідношення літер мовлення до літер думки, і таке співвідношення літер думки до суті якості, втіленої в неї, яка оживляє її, і таке співвідношення суті й життєвості якості до мудрості, розуміння і знання, сукупність яких — розум, з якого виходить ця якість. І все це — у душі людини й у душі всіх створінь в усіх світах, вищих і нижчих, в усіх яких мудрість — початок і джерело життєвості: | редагувати — шаблон — обговорення | ||
| Шаар га-їхуд ве-га-емуна — розділ 9 | Розділ 9. Але стосовно Святого, благословенний Він, рівень Хохми, яка є початком думки та її першоосновою, — це в Нього кінець дії, тобто вона вважається ніби аспектом і рівнем дії стосовно Святого, благословенний Він, як написано: «Усіх їх мудрістю Ти створив». І це означає, що подібно до того, як співвідноситься життєвість, яка в тілесній і матеріальній дії, із життєвістю Хохми, яка є початком і джерелом життєвості в людині й у всіх матеріальних творіннях, — яка як ніщо стосовно життєвості, яка в літерах мовлення, яка як ніщо стосовно життєвості, яка в літерах думки, яка як ніщо стосовно життєвості й гідності якостей, з яких походить ця думка, які як ніщо стосовно життєвості, гідності й рівня Хохми, Біни і Даат, джерела якостей, — точно так само співвідноситься рівень, гідність і велич Хохми, яка є початком і джерелом життєвості в усіх світах, стосовно Святого, благословенний Він, у славі Його і в сутності Його, піднесеного і звеличеного міріадами міріад щаблів піднесення більше, ніж піднесення рівня Хохми над аспектом життєвості, яка в Асії, — а це піднесення лише на п'ять щаблів, тобто щаблі аспекту дії, мовлення, думки, якостей і розуму. Але Святий, благословенний Він, високий і піднесений над рівнем Хохми міріадами таких щаблів без кінця. Тільки оскільки у творінь немає сили осягнути нічого, крім сходження від рівня Хохми, яка є їхнім початком, до рівня низької Асії, — тому ми говоримо, що стосовно Святого, благословенний Він, рівень Хохми вважається точно як рівень дії. Тобто: Він високий, піднесений і звеличений дуже-дуже великим піднесенням над рівнем Хохми, і зовсім недоречно приписувати Йому щось, що стосується Хохми, навіть у порядку великого піднесення й звеличення, — як, наприклад, сказати про Нього, що жодному творінню, вищому чи нижчому, неможливо осягнути Його мудрість або Його сутність. Бо поняття осягнення стосується і застосовне до предмета мудрості й розуму, щоб сказати, що можливо його осягнути чи неможливо осягнути через глибину осягуваного. Але про Святого, благословенний Він, Який вищий за розум і мудрість, зовсім недоречно говорити, що неможливо Його осягнути через глибину осягуваного, бо Він узагалі не в аспекті осягнення. І той, хто говорить про Нього, що неможливо Його осягнути, подібний до того, хто говорить про якусь піднесену і глибоку мудрість, що неможливо обмацати її руками через глибину осягуваного, — так що кожен, хто чує, посміється з нього, оскільки чуття дотику стосується і застосовне тільки до матеріальної дії, яка схоплюється руками. І точно так само стосовно Святого, благословенний Він, рівень розуму й осягнення вважається точно як матеріальна дія, і навіть осягнення розумів, що у вищих світах, і навіть рівень Хохма ілаа, що оживляє їх усіх, як написано: «Усіх їх мудрістю Ти створив». А те, що Святий, благословенний Він, названий у Писанні мудрим, і також мудреці, благословенної пам'яті, приписали Йому рівень і гідність Хохми, — це тому, що Він джерело Хохми, бо від Нього, благословенного, походить і еманує суть рівня Хохма ілаа, що у світі Ацилут. І так само милосердний і благочестивий — за іменем того, що Він джерело милосердя і милостей, і так само інші якості, які всі походять і еманують від Нього, благословенного. А шлях і суть цього сходження й еманації — як і що — відомі тим, хто осягає:*
І ось, немає нам діла до прихованого, але відкрите нам — вірити повною вірою, що «Він і Його прояви — одне», тобто якості Святого, благословенний Він, і Його воля, і Його мудрість, і Його розуміння, і Його знання — із суттю Його і сутністю Його, піднесеною на самоті нескінченним піднесенням над аспектом мудрості, розуму й осягнення. І тому також Його єднання, яким Він поєднується зі Своїми якостями, які Він еманував від Себе, благословенного, також не в аспекті осягнення — осягнути, як Він із ними поєднується. І тому якості Святого, благословенний Він, які є сфірот, названі у святому «Зогарі» «раза де-мегеймнута» — це віра, яка вища за розум: |
редагувати — шаблон — обговорення | ||
| Шаар га-їхуд ве-га-емуна — розділ 10 | Розділ 10. Однак в усякому разі, оскільки Тора говорила мовою синів людських, щоб заспокоїти вухо тим, що воно здатне чути, — тому було дано дозвіл мудрецям істини говорити про сфірот шляхом притчі, і назвали їх «світлами», щоб через цю притчу ми зрозуміли частково суть єдності Святого, благословенний Він, і Його якостей, — що це, шляхом притчі, подібне до єдності світла сонця, яке всередині тіла сонячної кулі, з тілом сонця, що називається «світилом», як написано: «світило велике» тощо; а сяйво й промінь, що поширюються і світять від нього, називаються «світло», як написано: «І назвав Б-г світло днем». І коли світло у своєму джерелі, у тілі сонця, воно поєднане з ним у досконалій єдності, бо немає там нічого, крім однієї сутності — тіла світила, яке світить, бо сяйво і світло там буквально одна сутність із тілом світила, що світить, і немає в нього зовсім жодного самостійного буття. І буквально так само, і більше того, стоїть справа з якостями Святого, благословенний Він, і з Його волею та Його мудрістю у світі Ацилут стосовно Його суті й сутності, яка, ніби, втілюється в них і поєднується з ними в досконалій єдності, оскільки вони виходять і емановані від Нього, благословенний Він, — шляхом притчі, подібно до поширення світла від сонця, але не буквально таким чином, а чином далеким і чудесним, що перевищує наше осягнення, бо шляхи Його вищі за шляхи наші. І все ж, щоб заспокоїти вухо, ми чуємо й міркуємо на прикладі світла сонця, яке поєднане і скасоване у своєму джерелі й зовсім не іменується само по собі, а лише іменем одного джерела, — так і всі якості Святого, благословенний Він, і Його воля, і Його мудрість зовсім не іменуються і не називаються цими іменами, а лише стосовно творінь вищих і нижчих, чиє існування, і життєвість, і керування, якими Святий, благословенний Він, творить їх, оживляє їх і керує ними, — це Його волею, і мудрістю, і розумінням, і знанням, що втілюються в Його святі якості, як сказано в Мідраші: десятьма речами створений світ — мудрістю, розумінням і знанням тощо, бо написано: «Г-сподь мудрістю заснував землю, утвердив небеса розумінням; знанням Його безодні розверзлися» тощо; і як сказав Еліягу: «Ти створив десять виправлень, і називаємо ми їх десятьма сфірот, щоб керувати ними світами прихованими, які не відкриті, і світами відкритими, і ними Ти прихований» тощо. Шляхом притчі: у перший день із шести днів творіння відкрилася якість хесед, що включає в себе всі Його святі якості, і Його воля, і мудрість, і розуміння, і знання втілені в неї, і створив нею світло реченням «хай буде світло», що є аспектом поширення й притягнення світла у світ згори та його поширення у світі від краю світу до краю його, — що є аспектом якості хесед; тільки оскільки вона включає в себе також якість гвура, тому воно не було духовним, як вище світло буквально, і також втілилося в цей світ, який в аспекті межі й скінченності, що становить шлях у 500 років від землі до небозводу і від сходу до заходу. І так само в другий день відкрилася якість гвура, що включає в себе інші якості та Його волю тощо, і створив нею небозвід реченням «хай буде склепіння посеред води, і хай відокремлює воно воду від води», що є аспектом цімцуму і гвурот, щоб приховати вищі духовні води від нижніх вод, і завдяки цьому нижні огрубіли у відокремленні їх від вищих; і якість хесед включена в неї, бо «світ будується хеседом», адже все це для того, щоб показалася суша і людина на ній, щоб служити Всевишньому, — і так само всі вони. І це те, що сказав Еліягу в «Тікуним» там: «щоб показати, як керується світ справедливістю і правосуддям тощо; цедек — це суд, мішпат — це милосердя тощо; усе — щоб показати, як керується світ, але не тому, що є в Тебе цедек відомий, який суд, і не мішпат відомий, який милосердя, і зовсім не з усіх тих якостей»: | редагувати — шаблон — обговорення | ||
| Шаар га-їхуд ве-га-емуна — глава 11 | Розділ 11. І ось, також і десять речень теж названі іменем «речення» лише стосовно творінь, бо як якості в душі людини, коли приходять до розкриття в дії, приходять утіленими в літери думки — наприклад, якість хеседа і милосердя, що в душі, не може прийти до розкриття в дійсності інакше, як через те, що він обдумує у своєму розумінні й помишляє про дію цдаки і хеседа, щоб учинити її в дійсності, бо неможливо вчинити без думки; а якщо він наказує іншим учинити, як цар, — тоді якість хеседа і також літери думки втілюються в літери мовлення [і так само, коли він говорить слова хеседа і милосердя ближньому своєму], — так само, за притчею, і якості Святого, благословенний Він: коли вони приходять до аспекту розкриття своєї дії в нижчих, — це розкриття і притягнення цієї дії називається іменем «речення» і сполучення літер. Бо неможливо, щоб якась дія походила від Його святих якостей без сполучень, що називаються іменем «літери». Наприклад, для створення світла від якості хеседа походить від неї притягнення дії й сили, щоб учинити і створити нею світло, і притягнення цієї сили й цієї життєвості називається іменем «речення» і літерами «хай буде світло». Бо хоча вони й не як наші літери думки, не дай Б-г, все ж вони — щось, що вказує на виникнення світла з нічого в щось, тому й створене світло від притягнення цієї сили, і не створені від неї інші речі, які теж створені від якості хеседа, як вода і подібне, — бо в них утілилися сили в аспекті інших сполучень, що вказують на виникнення води і подібного. І виходить, що вся життєвість і сили, що походять від Його святих якостей до нижчих, щоб створити їх із нічого в щось, і оживити їх, і підтримувати їх, називаються іменем «святі літери», які є аспектом притягнення життєвості від Його волі, і мудрості, і якостей — для виникнення світів і для їх оживлення. І це два види світів: «алмін стімін де-ла ітгальян» — ті, що виникають, живуть і існують від сил і притягнень прихованих, подібно до літер думки, що в душі людини, за притчею; і «алмін де-ітгальян» — створені й живуть від розкриття, коли розкрилися сили й притягнення приховані, що називаються іменем «літери думки». І коли вони в аспекті розкриття, щоб оживити «алмін де-ітгальян», називаються іменем «речення», і «слово Г-спода», і «дух вуст Його», — як літери мовлення в людини, за притчею, які розкривають тим, хто слухає, те, що було приховане й затаєне в її серці. Але справді аспект літер мовлення Згори — набагато, набагато вищий за щаблі й сутність мудрості й розуму творінь, бо ж реченням і літерами «створимо людину за образом Нашим» тощо була створена людина, що має мудрість і розум, або навіть одним лише Вищим диханням, як написано: «І вдихнув у ніздрі її душу життя». І якщо так, мовлення і Вище дихання — це джерело мудрості і розуму, що в душі Адама га-Рішона, яка включає всі душі праведників, які більші за ангелів служіння. А саме — тому що літери Його благословенного мовлення є аспектом притягнень сил і життєвості від Його благословенних якостей, поєднаних із Його сутністю і єством у досконалому єднанні, яке вище, вище без кінця за щабель мудрості творінь; і названі вони іменем «літери» не стосовно творінь, а лише стосовно Його благословенних якостей самих по собі, у їхній славі та в їхній сутності. І ось, це 22 види притягнень життєвості й сил, різних між собою, якими створені всі світи, вищі й нижні, і всі творіння, що в них, бо так зійшло в Його благословенну волю і мудрість — створити світ саме 22 видами різних притягнень, не менше і не більше. І вони ж — 22 літери, встановлені в устах і язиці, як навчали в «Сефер Єціра», [а їхнє зображення на письмі вказує на образ притягнення, як я напишу далі], бо й літери мовлення і думки в душі людини — це притягнення від розуму і якостей, що в душі, від їхньої сутності та єства, як я написав в іншому місці: | редагувати — шаблон — обговорення | ||
| Шаар га-їхуд ве-га-емуна — розділ 12 | Розділ 12. Тільки що творіння поділяються на види свої в загальному і в окремому через зміни сполучень, замін і перестановок, як сказано вище, бо кожна літера є притягненням особливої окремої життєвості й сили; а коли поєдналося багато літер, щоб стати словом, тоді, крім множини видів сил і життєвості, що притягуються за числом літер у цьому слові, є ще й те, що перевершує все це, — притягнення вищої сили й загальної життєвості, яка включає в себе й урівноважує всі види окремих сил і життєвості літер і підноситься над ними, і вона поєднує і сполучає їх разом, щоб виливати силу й життєвість світові, створеному цим словом, — у загальному його і в окремому його:*
Завершено другу частину з допомогою Всевишнього, благословенний Він і піднесений
|
редагувати — шаблон — обговорення | ||