Дарування Тори
Цю статтю необхідно доповнити
| ||
| Цю статтю необхідно доповнити | |

Дарування Тори на горі Синай — подія, під час якої Б-г відкрився синам народу Ізраїлю біля підніжжя гори Синай і дав їм Десять заповідей. Подія відбулася 6 сівана (7 сівана на думку рабі Йосе) 2448 року[1], через 50 днів після виходу синів Ізраїлю з Єгипту. У новомісяччя сівана сини Ізраїлю прийшли до підніжжя гори Синай; три дні Ізраїль відпочивав з дороги, а в наступні три дні освячувалися перед отриманням Тори; ці три дні називаються трьома днями обмеження. На пам'ять про цей день щороку святкують свято Шавуот.
Підготовка до події
Вибір гори

У мідраші розповідається[2] про суперечку, що спалахнула між горами про те, на якій із них Святий, благословенний Він, дасть Тору, причому кожна гора виставляла свої переваги; зрештою Всевишній вирішив дати Тору саме на найнижчій з усіх гір — горі Синай.
Ребе пояснює це рішення: мета Дарування Тори — поєднати дві протилежності: щоб була матеріальність, але з матеріальності робити духовність. Гора Синай символізує обидві протилежності: з одного боку, це гора, а з другого — найнижча гора.
У вивченні Тори треба поєднувати дві протилежності: з одного боку, навчання з піднесенням — щоб виконувати веління «Шулхан аруха» «хай не соромиться насмішників», а з другого боку, навчання із самоскасуванням, оскільки про гординю сказано: «Я [= Святий, благословенний Він] і він не можемо перебувати разом[3]».
«Зробимо й почуємо»
Основна стаття – «Зробимо й почуємо»
Коли Святий, благословенний Він, прийшов і забажав дати Тору синам Ізраїлю, усі сини Ізраїлю як одна людина проголосили: «Зробимо й почуємо»[4]. Ці їхні слова стали відтоді символом прийняття ярма і відданості волі Всевишнього. Ребе пояснює[5], що ці слова і прийняття ярма були підготовкою та умовою отримання Тори; хоча слова «почуємо», здавалося б, применшують прийняття ярма, однак досконалість служіння у виконанні Тори і заповідей полягає в тому, щоб, на додаток до «зробимо» (прийняття ярма), людина розуміла й відчувала своїм розумом і почуттями благо, цінність і необхідність Тори й заповідей («почуємо»).
Поручителі
Мідраш розповідає[6], що, коли Всевишній забажав дати народові Ізраїлю Тору, Він зажадав поручителів у тому, що євреї дотримуватимуться Тори. Євреї сказали: «Наші святі праотці — вони будуть поручителями за нас», але Всевишній не прийняв цієї відповіді. Євреї сказали ще: «Наші пророки будуть поручителями за нас». Але й цієї відповіді Всевишній не погодився прийняти. І тоді євреї сказали: «Наші діти — поручителі за нас». Коли Всевишній почув цю відповідь, вона припала Йому до душі, і Він дав євреям Тору.
Дарування Тори
Мудреці навчають, що вся Тора цілком, зокрема й Усна Тора, і навіть «усе, що досвідчений учень у майбутньому внесе нового», і всі слова «пророків і мудреців, що постають у кожному поколінні», — усе було дано Моше під час Дарування Тори на горі Синай. Також і внутрішня частина Тори, вчення Каббали і хасидут, були дані на горі Синай, і більше того, під час тієї події вони розкрилися й були дані явно, на очах у всіх, більше, ніж відкрита Тора.
Десять заповідей
Основна стаття – Десять заповідей
У центрі події Всевишній промовив «Десять заповідей»; частину з них було сказано безпосередньо народові, а після того як народ знепритомнів, Всевишній сказав це через Моше. У хасидуті пояснюється причина того, що душі Ізраїлю відлетіли: через бажання з'єднатися з Творцем вони ніби «забули» про своє тіло і свої матеріальні справи й піднеслися вгору, щоб з'єднатися з Б-жественною святістю.
Десять заповідей було висічено на скрижалях заповіту.
Значення події
У хасидуті ця подія наводиться як заручини між Святим, благословенний Він, та Ізраїлем; це подія, під час якої Всевишній обрав Ізраїль «народом-надбанням».
Крім того, до Дарування Тори вивчення Тори євреєм було в міру сили, яку має створіння, щоб сприйняти й зрозуміти, а після Дарування Тори Тору було віддано у владу кожного.
Її суть і вплив
У душах Ізраїлю
- Обрання Ацмутом
Під час Дарування Тори з'явилося нове — «обрання». До того любов синів Ізраїлю до Святого, благословенний Він, і їхній зв'язок із Ним були зумовлені тим, що вони улюблені як сини тощо, — це те, що Святий, благословенний Він, сказав Моше Рабейну в Єгипті: «Так сказав Г-сподь: син Мій, первісток Мій — Ізраїль». Однак під час Дарування Тори з'явився й розкрився зв'язок обрання. І тому в галахі наводиться, що під час молитви, у благословенні «Агават олам», «коли скаже „і нас Ти обрав“, хай згадає Дарування Тори»[7]. І так само знаходимо різницю між текстом благословення кідуша в ніч Шабату, в якому не починають з обрання Святим, благословенний Він, Свого народу, і благословенням кідуша свят, у якому починають з того, що Святий, благословенний Він, обрав Свій народ: «Який обрав нас з усіх народів»; і причина цього пояснюється:
«А причина того, що в Шабат не кажуть „Який обрав нас з усіх народів і підніс нас над усіма мовами“, як у свята, — у тому, що про Шабат було заповідано в Марі, як сказано: „Там дав Він йому устав і закон, і там випробував його“. І сказали мудреці, благословенна їхня пам'ять: „Про Шабат і закони було заповідано в Марі“. А Святий, благословенний Він, ще не обрав їх, доки не дав їм Тору; але коли їм було заповідано про свята, Він уже дав їм Тору й обрав їх, і тому в Шабат не кажуть „Який обрав нас“»
Нове в обранні полягає в кількох деталях. Визначення вільного вибору — те, що єдиною спонукою до вибору є воля людини, без жодного стосунку до переваг і властивостей обираної речі. Подібно до того як не вважається вільним вибір, спричинений зовнішнім примусом, так не вважається вільним вибором і той, спонукою до якого є переваги й властивості обираної речі. І причина цього: подібно до того як можна змусити обрати річ проти волі, так і коли переваги й властивості речі стоять перед очима того, хто обирає, сама річ «змушує» і притягує того, хто обирає, обрати її. І як висловився Ребе[8]: «У розумної людини раціональний аргумент примушує й змушує її сильніше, ніж примус батогами».
Сказане (що суть вільного вибору — вибір, не спричинений схильністю людини до переваг і властивостей обираної речі) зобов'язує, що вільний вибір притаманний лише Ацмуту. Оскільки всі щаблі мають якийсь образ і визначення, неможливо, щоб у них не було якоїсь схильності до речей поза ними. Як і в душі людини: через її сили в неї обов'язково буде схильність до речей поза її особистістю. Наприклад: розумна людина те, чого вимагає розум, обов'язково обере, а те, чому розум противиться, обов'язково змусить її противитися цьому. Так само й людина із сильним сердечним почуттям: речі, якими захоплюється її серце, обов'язково притягнуть її, і вона обере їх, або навпаки. Так і в Б-жественності: усі щаблі мають образ і визначення, і тому в них є схильності, яких вони вимагають, чи то в позитивний, чи то в негативний бік. Єдиний щабель, у якого немає схильності в жоден бік, — це Ацмут, оскільки Він не визначений жодним визначенням; тому обирана річ та її визначення не мають значення й не викликають у Ньому схильності, і вибір у ній (на добро чи на зло) — лише з Його волі та Його вибору.
І в цьому перевага обрання синів Ізраїлю під час Дарування Тори. Любов до синів Ізраїлю з того боку, що вони «сини», — оскільки любов до сина природна й виникає через те, що він син, — має визначення й виникає через «перевагу» і властивість сина; тому в цього зв'язку є обмеження, і він не на рівні самого Ацмуту (там поняття «син» не має значення). Однак під час Дарування Тори додалося обрання Ацмутом — обрання синів Ізраїлю не через їхню перевагу (навпаки, для Ацмуту Ізраїль не має особливого значення, і там (Малахі 1, 2): «Хіба Есав не брат Яакову? — сказав Г-сподь», а причина того, що «і полюбив Я Яакова» (Малахі, там само), — не через перевагу Ізраїлю, а лише через обрання), а лише з волі Ацмуту. Це причина того, що «Святий, благословенний Він, пропонував її (Тору) кожному народові й мові, і вони не прийняли її, доки Він не прийшов до Ізраїлю, і вони прийняли її»[9], — адже основа обрання дати Тору саме синам Ізраїлю не в їхній перевазі (у тому, що вони гідні отримати Тору), а в обранні Ацмутом, з погляду щабля якого сини Ізраїлю не мають переваги перед народами; і тому через цю рівність Він пропонував її всім народам і зрештою дав її Ізраїлю лише через обрання[10].
І з усього сказаного випливає перевага й дивовижність обрання під час Дарування Тори в характері зв'язку, що виник тоді. Вибір якоїсь речі чи відкинення якоїсь речі через її переваги чи вади не є чимось абсолютним. Однак коли це відбувається через обрання, це абсолютно. Любов з того боку, що Ізраїль — «син», або через інші переваги, оскільки це їхні переваги, і вони спонукають до їхнього обрання, — обмежена. Так само й відкинення народів світу через їхню ваду обмежене, оскільки воно на тому щаблі, де образ їхнього зла має значення. Однак обрання Ізраїлю й відкинення народів світу з боку обрання Ацмутом, оскільки це походить лише від Нього, а не з визначень створінь, — обрання, як і відкинення, гранично абсолютне[11].
Обрання синів Ізраїлю з'явилося саме під час Дарування Тори, бо обрання пов'язане саме з даруванням Тори, оскільки те, чого Тора вимагає, і те, що вона відкидає, — не через властивості речей, а через обрання в них[12]. І тому під час її дарування розкрилася й ця перевага Ізраїлю: що і їхня перевага — не через їхні часткові властивості, а через обрання[13].
Це одна з причин того, що свято Шавуот триває один день і в ньому немає особливих заповідей: зв'язок, що виявився цього дня, — це сутнісний зв'язок між Ізраїлем і Святим, благословенний Він, а не «частковий» зв'язок часткових переваг, що є в синів Ізраїлю. І тому свято триває один день, і в ньому немає часткових заповідей, а лише заборонено роботу[14].
У Торі й заповідях
Праотці виконували Тору ще до того, як її було дано, однак Дарування Тори принесло нове, чого не було в праотців, і в цьому безліч деталей, як зазначено нижче:
- У притягненні через заповіді
До Дарування Тори притягнення святості було лише в духовному, а не в матеріальній речі, за допомогою якої виконували заповідь, — навіть у тих заповідях, які праотці виконували в матеріальному. Бо до Дарування Тори існував указ, що вищі не зійдуть униз, а нижні не піднімуться вгору, і тому не було з'єднання святості заповіді (вищих) з матеріальною річчю, за допомогою якої виконується заповідь (нижніх).
І крім того, багато заповідей праотці виконували лише в духовному (наприклад, тфілін, у яких згадується вихід з Єгипту, а тоді ще не було єгипетського вигнання).
Але після Дарування Тори указ і перепону між вищими й нижніми було скасовано, і тому притягнення під час виконання заповідей відбувається в матеріальній речі, за допомогою якої виконують заповідь, і виникає з'єднання матеріальної речі (за допомогою якої виконують заповідь) зі святістю заповіді, аж до того, що в низці заповідей матеріальна річ стає предметом заповіді.
І саме притягнення також найпіднесеніше — притягнення світла Ейн Соф, яке вище за визначення верху й низу (вищих і нижніх), і це дає силу для з'єднання вищих і нижніх, що відбулося під час Дарування Тори, а також під час виконання заповідей після Дарування Тори[15].
- У їхньому впливі на світ
Під час Дарування Тори було скасовано указ Всевишнього «нижні не піднімуться до вищих, а вищі не зійдуть до нижніх»: до Дарування Тори кожна заповідь, яку виконували, не впливала на сам предмет; від Дарування Тори указ Всевишнього було скасовано, і відтоді виконання заповіді євреєм впливає і на матеріальність предмета.
У світі
Сини Ізраїлю під час події
Дарування Тори було третім одкровенням, якого удостоїлися сини Ізраїлю від часу виходу з Єгипту. Перше одкровення відбулося під час виходу з Єгипту, коли відкрився їм Святий, благословенний Він, і визволив їх. Друге одкровення відбулося під час розступлення Червоного моря, коли кожен показував пальцем і казав: «Це Б-г мій», а третє одкровення було під час події біля гори Синай, і воно почалося з їхнього приходу до Синайської пустелі.
Згідно з хасидутом, коли сини Ізраїлю виходили з Єгипту, вони були занурені в 49 брам нечистоти, тому їм було заповідано лічити Омер, і щодня вони піднімалися у святості аж до Дарування Тори. У хасидуті наводиться, що під час Дарування Тори були присутні всі душі Ізраїлю.
У книзі «Танія» Алтер Ребе пояснює, що під час події Дарування Тори весь Ізраїль піднявся на найвищі й найпіднесеніші духовні щаблі, як праотці — Аврагам, Іцхак і Яаков, і як Моше Рабейну, — «досконалість обраних з роду людського!».
Дарування Тори сьогодні
Основна стаття – Мівцо «Десять заповідей»
Тора дається щодня заново, і тому щодня заново в ранкових благословеннях вимовляють благословення на Тору і завершують: «Благословенний Ти, Г-споди, що дає Тору» — у теперішньому часі.
Ребе закликав до того, щоб щороку на свято Шавуот діти збиралися слухати «Десять заповідей», як під час Дарування Тори вперше, коли Тору було дано всьому Ізраїлю — чоловікам, жінкам і дітям.
Зовнішні посилання
- Рав Йоель Каган, «Революційне нововведення, що відбулося під час Дарування Тори» на сайті «Маянотеха»
Примітки
- ^ У книжці «Седер олам раба га-шалем» з коментарем «Ємот олам». (І див. «Лікутей сіхот», т. 36, с. 217).
- ^ «Мідраш Тегілім», псалом 65.
- ^ Трактат «Сота», аркуш 5, стор. 1
- ^ Шмот 24, 7.
- ^ «Торат Менахем — Гітваадуйот» 5748, т. 3.
- ^ «Шір га-шірім раба» 1, 4.
- ^ «Шулхан арух» Алтер Ребе, розділ 60, пункт 4. І це з «Маген Аврагама» від імені Арізаля.
- ^ «Лікутей сіхот», т. 4, с. 1309.
- ^ Трактат «Авода зара», 2б.
- ^ Див. про все це в «Лікутей сіхот», т. 4, с. 1147, 1309, 1340 і далі, т. 11, с. 5, т. 28, с. 80.
- ^ «Лікутей сіхот», т. 4, с. 1341, прим. 17.
- ^ «Лікутей сіхот», т. 4, с. 1341, прим. 15; «Лікутей сіхот», т. 5, с. 66, прим. 70, 74; «Лікутей сіхот», т. 7, с. 23, пункт 5.
- ^ «Лікутей сіхот», т. 11, прим. 49.
- ^ «Лікутей сіхот», т. 28, с. 80 і далі.
- ^ Маамар, що починається словами «Ве-кібель», 5711, «Сефер га-маамарім — Мелукат», т. 6. І зазначене там.