Гріх розвідників
Розвідники були групою з голів колін, посланих під час перебування синів Ізраїлю в пустелі — на прохання синів Ізраїлю — оглянути Землю Ізраїлю перед входженням у Країну. Їхня місія зрештою завершилася небажаним чином — коли вони говорили про Країну лихе і налякали Ізраїль входженням у неї. Унаслідок цього Б-г виніс синам Ізраїлю вирок затримки на сорок років у пустелі, упродовж яких померло покоління пустелі.
Історія розвідників
Коли сини Ізраїлю наблизилися до Землі Ізраїлю і готувалися до війни із сімома народами. Б-г повелів Моше послати розвідників, як розповідається в Торі:
І говорив Б-г до Моше так: пошли собі людей, і нехай оглянуть вони землю Кнаан, яку Я даю синам Ізраїлю; по одному чоловікові від коліна батьків його пошліть, кожного — голову серед них:
— Бемідбар 13, 1-2.
Проте мудреці зазначають, що почин цієї місії виходив не від Святого, благословенний Він, а був на прохання народу Ізраїлю, як розповідається в Торі в тижневій главі «Дварім»: «І підійшли ви до мене всі, і сказали: пошлімо людей перед собою, і розвідають вони нам цю землю, і принесуть нам відповідь про дорогу, якою нам підніматися, і про міста, до яких нам входити.» І тому відповів йому Святий, благословенний Він: «пошли собі» — «на твій розсуд», і Святий, благословенний Він, не був цим задоволений.[1]
Розвідників було послано в Землю Ізраїлю. Калев бен Єфуне був єдиним, хто відокремився від них і пішов до Хеврона молитися на могилах праотців про те, щоб його товаришам не вдався їхній задум. Розвідники зрізали величезне гроно винограду і несли його на жердині, і так повернулися зі свого завдання через сорок днів. Істина ж у тому, що обхід мав тривати вісімдесят днів, але Святий, благословенний Він, знав, що за кожен день Він покарає синів Ізраїлю, залишивши їх ще на рік у пустелі, і тому скоротив їхнє ходіння, щоб скоротити покарання. Розвідники повернулися до місця стоянки народу в пустелі і доповіли, що замість землі, яка тече молоком і медом, вони знайшли землю, яку взагалі неможливо завоювати. Калев бен Єфуне, на відміну від них, нагадав усім, як Моше розітнув Червоне море і звів їм манну з небес, а якщо так — немає нічого неможливого. Свої слова він завершив тим, що боятися взагалі нічого. Але попри це сини Ізраїлю стверджували, що краще їм повернутися до Єгипту, і провели ніч у плачі. Та ніч була ніччю Дев'ятого ава, і Святий, благословенний Він, сказав, що коли вже сини Ізраїлю плакали тієї ночі без причини, Він і справді знайде в майбутньому причину для плачу на покоління в цю ніч, і справді Перший Храм і Другий — обидва були зруйновані в ніч Дев'ятого ава, і про це ми плачемо щороку.
Калев бен Єфуне і Єгошуа бін Нун продовжують свою промову до народу Ізраїлю і намагаються переконати їх довіритися Б-гові, що Він приведе їх у добру землю, землю, яка тече молоком і медом. Вони також благають народ не говорити проти Б-га і проти Моше, але їхні слова падають на глухі вуха, і народ навіть намагається побити їх камінням.
За одним із пояснень, Моше Рабейну послав їх головним чином для того, щоб перевірити завоювання Країни, а вигода і нагорода оселитися в добрій землі були побічними, бо головне — це служіння не заради отримання нагороди. Помилка розвідників була в тому, що вони змінили порядок: спочатку говорили про переваги Країни, а потім перейшли до розмови про завоювання, і з цього дійшли до помилки, вважаючи, що завоювання надто важке і неможливе. Звідси зрозуміло, що завдання посланця — не домішувати розум і не змінювати місії Ребе, навіть лише зміною порядку[2]
Покарання
Вирок залишитися в пустелі
Після гріха сказав Б-г до Моше[3]: «Доки гніватиме Мене цей народ, і доки не віритимуть вони Мені при всіх знаменнях, які Я вчинив серед нього», і тому запропонував Б-г вразити весь народ епідемією мору і створити новий народ від нащадків Моше. Моше доводив, що умертвіння всього народу призведе до осквернення Імені в очах єгиптян і народів світу загалом — вони подумають, що немає в Б-га сили здолати народи Кнаану. Тому просив Моше в Б-га милосердя, щоб Він простив гріх народу. Тоді сказав йому Б-г: «Простив Я за словом твоїм», але виніс вирок усьому поколінню, що вийшло з Єгипту, від двадцяти до шістдесяти років, що вони затримаються в пустелі, доки всі не помруть, і лише через сорок років у пустелі наступне покоління удостоїться ввійти в Землю Ізраїлю.
Причину того, що Моше Рабейну нічого не заперечував проти самого вироку про умертвіння всього Ізраїлю, а лише проти осквернення Імені Б-га, яке воно спричинить серед народів, роз'яснює Ребе:
- Гріх розвідників тяжчий за гріх золотого тельця тим, що це поведінка, яка повторюється знову (за словами Б-га: «Доки гніватиме Мене цей народ»), і гріх цей — не просто порушення повеління Б-га, а зачіпає основу віри (за словами Б-га: «Доки не віритимуть вони Мені»). Тому Моше було ясно, що вирок про умертвіння — не покарання, а виправлення, мета якого — піднести Ізраїль, щоб їхній гріх було спокутувано і вони змогли піднятися у світ прийдешній (аж до того, що навіть народи світу знали б, що покарання — це «і зарізав їх у пустелі», бо шхіта — не просто умертвіння, а піднесення). Його заперечення було лише проти того, що покарання за ваду у вірі саме спричинить брак віри в народів, які стануть стверджувати, що Б-г мав увести євреїв у Країну, щоб виконати Свої слова, і лише потім умертвити їх[4].
- Підставою для слів Святого, благословенний Він, було те, що правда й справді була на боці розвідників, і шляхом природи не було можливості завоювати Країну і перемогти її мешканців, а лише шляхом чуда. Тому, коли сини Ізраїлю не вірять у чудеса Б-га, вони й справді не є посудиною для чудесного провадження і не зможуть увійти в Країну — не як покарання, а як природний наслідок їхньої поведінки. Моше доводив лише, що, попри ваду у вірі Ізраїлю, якщо вони помруть, виникне ще більша вада віри в очах народів; і Б-г відповів йому: «Простив Я за словом твоїм», тобто що й справді не годиться умертвляти їх у спосіб, який спричинить осквернення Імені Б-га, і тому вони не помруть разом. Тому Б-г підкреслив як причину покарання[5]: «Бо всі люди, які бачили славу Мою і знамення Мої . . і випробовували Мене ось уже десять разів, і не слухали голосу Мого» — якби гріх їхній був лише слабкістю у вірі, Б-г міг би показати їм ще більші чудеса, які привели б їх до віри. Але оскільки після всіх чудес вони продовжують випробовувати Б-га, і притому в самий час чудес, немає жодної можливості ввести їх у Країну[6].
З того, що Б-г виніс їм вирок залишитися в пустелі і не входити в Країну, хоча це й було тим, чого вони хотіли від початку, — зрозуміло і за простим змістом, як роз'яснює хасидут, що покарання їм не належало, бо гріх розвідників не був гріхом у простому сенсі, а помилкою в служінні Б-гові. Насправді їхнє бажання залишитися в пустелі у стані піднесеного служіння Б-гові, без скорботи і турбот про прожиток, які є в Землі Ізраїлю, було бажанням правильним, як на думку рабі Шимона бар Йохая[7]: «людина оре . . і сіє . . що ж буде з Торою». Помилка їхня була в тому, що вони думали, ніби перебування в пустелі є метою прилучення до Б-га, і не знали, що це лише підготовка до кінцевої мети, якою є служіння Б-гові в Землі Ізраїлю, служіння заради Небес повною мірою — не лише щоб прилучитися до Б-га, а щоб виконати Його волю. Тому, коли вони не були готові досягти цієї мети, дав їм Б-г ще час приготуватися в пустелі, щоб вони стали гідні мети служіння в Землі Ізраїлю[8].
Танаї розійшлися в думках про те, чи лише в цьому світі покарання покоління пустелі, але вони удостояться світу прийдешнього, чи ж вони будуть покарані і не удостояться також і світу прийдешнього. На думку рабі Аківи, немає в них частки у світі прийдешньому, але кілька танаїв сперечаються з ним, і Гемара наводить слова рабі Йоханана проти рабі Аківи: «Шавкей рабі Аківа ле-хасідутей» [= залишив рабі Аківа своє благочестя][9]. Також і в Зогарі за змістом випливає думка, що є в них частка у світі прийдешньому, і так само розумно за простим змістом віршів — що покарання їхнє було «шхітою», яка є піднесенням (як сказано вище)[4]. Крім того, роз'яснює Ребе, що й на думку, що немає в них частки у світі прийдешньому, — вони удостояться воскресіння мертвих, після того як зотліє їхнє тіло, і будуть створені заново як нове буття[10]. Також і у внутрішній частині Тори роз'яснюється думка, що «немає в них частки у світі прийдешньому» — що немає в них потреби у світі прийдешньому[11].
Смерть розвідників
Крім того, самих розвідників було покарано тяжким покаранням — міра за міру: оскільки згрішили вони своїм язиком, «витягнувся їхній язик до пупа, і черви виходили з їхнього язика і входили в їхній пуп»[12]. Хоча молитва Моше Рабейну допомогла полегшити покарання всьому народові Ізраїлю, розвідникам ця молитва не допомогла. Причину цього підкреслено в мові вірша, що розповідає про покарання розвідників[13]: «І люди, яких послав Моше оглянути землю, і повернулися вони, і зняли ремство на нього в усієї громади» — оскільки вони згрішили не лише проти Б-га, а й проти Моше Рабейну, піднявши проти нього ремство громади, тому не міг Моше молитися за них, подібно до вислову мудреців «обвинувач не стає захисником»[14].
Час, коли розвідники отримали своє покарання і померли, — предмет розбіжностей:
- За простим змістом, вони померли відразу того дня, коли згрішили, — Дев'ятого ава, ще до гріха маапілім[15].
- Того ж дня почав витягуватися їхній язик, і вони мучилися до 7 елула[16] (або 17 елула[17]), коли й померли[18].
- Лише 7 елула (або 17 елула) почалося їхнє покарання, і вони померли[19].
Хоча в Мішні[20] сказано, що розвідники не удостояться також і світу прийдешнього, — Ребе роз'яснює, що ці речі є предметом розбіжностей, і Мішна відповідає думці, що в покоління пустелі немає частки у світі прийдешньому; а ті, хто вважає, що в покоління пустелі є частка у світі прийдешньому, скажуть так само і про самих розвідників, хоча гріх їхній тяжчий[4].
Після гріха
- Маапілім: група людей розкаялася у своєму гріху, і вони встали вранці, намагаючись піти просто в Землю Ізраїлю. Моше застеріг їх цього не робити, оскільки Святий, благословенний Він, не з ними, але вони не зважили на його застереження. Амалекітяни вийшли на війну з ними, і всі вони були вбиті.
- Той, хто збирав дрова: після гріха розвідників стався випадок, коли було виявлено єврея, який збирав дрова в Шабат, і його було побито камінням[21]. Тосафот[22] наводять мідраш, що роз'яснює, що намір того, хто збирав дрова, був заради Небес, бо після того, як їм було винесено вирок залишитися в пустелі, Ізраїль подумав, що вони не зобов'язані виконувати заповіді, і тому він порушив Шабат, щоб бути страченим і щоб побачили. Магарша[22] роз'яснює, що, згідно з поясненням мідрашу, насправді його дія не вважалася порушенням Шабату, адже це робота, не потрібна сама по собі, і побитий камінням він був лише тому, що перед рабинським судом його добрий намір не був явним, і за людськими законами він підлягав покаранню за дію, попри намір у його серці.
- Ребе роз'яснює, що Ізраїль не думав, ніби вирок звільняє їх від усіх заповідей, а лише від виконання заповідей у спосіб, що стосується Землі Ізраїлю, — там наголос на дії заповідей. Ізраїль вважав, що, коли вони залишаться в пустелі, вони зобов'язані лише в заповідях думки і мовлення, а не в заповідях дії. Той, хто збирав дрова, прийшов підкреслити протилежне: хоча з боку наміру і думки він не вчинив гріха, його було покарано, тому що дія була гріхом. Цим він підкреслив важливість заповідей дії[23].
У вченні Каббали та хасидуту
Аргумент розвідників, згідно з хасидутом, полягав у тому, що вони не хотіли входити в Землю Ізраїлю, де доведеться займатися матеріальними справами і турботами про прожиток, і воліли залишитися в пустелі, де їли манну, пили з колодязя Мір'ям і перебували в хмарах слави. Згідно з Каббалою, вони хотіли залишитися у світі думки і не спускатися у світ мовлення; або залишитися у світі мовлення і не спускатися у світ дії[24].
Такий зміст їхнього аргументу, що мешканці Країни сильніші, борони Б-же («мімену»), за Святого, благословенний Він, і що «ніби навіть господар дому (Святий, благословенний Він) не може винести звідти свого начиння»[25]: вони знали, що Б-г учинив багато чудес, але думали, що лише перебуваючи в пустелі, відірваними від земних справ, зможуть удостоїтися чудес, і лише в такому стані можливо видобути іскри, приховані в матеріальній землі Кнаан, і піднести їх до святості. Але коли вони ввійдуть у Країну і поводитимуться за природою, як установив Святий, благословенний Він, вони ризикують загрузнути в земному, і неможливо буде перемогти природу. Розвідники помилилися в тому, що не знали про силу Святого, благословенний Він, поєднати природу і те, що вище за природу, разом, у спосіб неможливого з неможливих[26].
Повернення віри
У «Лікутей амарим», розділ 29 роз'яснено причину того, що спершу сказали вони, що сильніший він за нас, і тлумачили мудреці: «не читай „мімену“ тощо», тобто що не вірили вони в спроможність Б-га, а потім повернулися і сказали: ось ми, і зійдемо тощо. І постає питання: звідки повернулася і прийшла до них віра в спроможність Б-га, адже не показав їм Моше Рабейну жодного знамення і чуда про це тим часом, а лише сказав їм, як прогнівався Б-г на них і поклявся не приводити їх у Країну, і чим це допомогло їм, якщо вони не вірили в спроможність Б-га, борони Б-же, завоювати 31 царя, і через це зовсім не хотіли входити в Країну.
Але річ у тім, що сам Ізраїль — віруючі, сини віруючих, лише ситра ахра, вбрана в їхнє тіло, піднеслася над світлом святості їхньої Б-жественної душі у своїй грубості, і зверхності, і зухвалості, без смаку і розуміння, і тому, щойно прогнівався Б-г на них і загримів голосом гуркоту і люті: доки цій злій громаді тощо, у цій пустелі впадуть трупи ваші тощо, Я, Б-г, сказав: якщо не так зроблю Я всій цій злій громаді тощо, — і коли почули вони ці суворі слова, упокорилося і розбилося серце їхнє всередині них, як написано: «і скорбів народ вельми», і сама собою впала ситра ахра зі свого панування, і зверхності, і грубості своєї.
Див. також
Зовнішні посилання
- Розвідники Моше і розвідники Єгошуа — котрі з них вищі?, у збірці пілпулів «Га-ботхім ба-Шем», єшива «Томхей Тмімім Любавич» Центральна 770, 11 нісана 5786 (29 березня 2026), сторінка 297
Примітки
- ^ Гемара Сота, 34б, і в Раші там само. Раші, Бемідбар 13, 2. І у Мідраш Танхума, тижнева глава «Шлах» (5).
- ^ Із сіхи Шабату тижневої глави «Шлах», мевархім місяця тамуз 5710 року (червень–липень 1950). «Торат Менахем», том 1, с. 103-108 — невідредагована. Відредагована скорочено і надрукована в «Лікутей сіхот», частина 4, с. 1313.
- ^ Шлах 14, 11 і далі.
- ^ 1 2 3 «Лікутей сіхот», частина 23, сіха «Шлах» 2.
- ^ Шлах там само, 22.
- ^ «Лікутей сіхот», частина 23, сіха «Шлах» 3.
- ^ Брахот, 35б.
- ^ «Лікутей сіхот», частина 33, сіха «Шлах» 2.
- ^ Сангедрін, 110б.
- ^ «Лікутей сіхот», частина 18, сіха «Хукат» 2, пункт 12.
- ^ «Лікутей сіхот», частина 23, сіха «Шлах» 2, примітка 60. І див. «Лікутей сіхот», частина 33, сіха «Шлах» 2, примітка 61 — про причину цього.
- ^ Раші, Шлах там само, 37.
- ^ Шлах там само, 36.
- ^ «Лікутей сіхот», частина 13, сіха «Шлах» 2.
- ^ У «Лікутей сіхот», частина 13, там само, примітка 23, що так за простим змістом, і в респонсі Роша. І див. докладно сіху Шабату тижневої глави «Шлах» 5732.
- ^ За версією Таргуму Йонатана бен Узіеля — наведено в «Бейт Йосеф» і «Беер гейтев», «Орах хаїм», розділ 580.
- ^ За версією Тура і Шулхан аруху там само.
- ^ «Бейт Йосеф» там само.
- ^ Бах там само. І така ж думка Алтер Ребе в «Танії» — див. «Лікутей сіхот» і згадану вище сіху Шабату тижневої глави «Шлах».
- ^ Сангедрін, 108а.
- ^ На думку Тосафот (Бава батра, 119б, що починається словами «афілу») і Рамбана (Шлах 15, 32). На відміну від цього, на думку Раші (Шлах там само), згідно з Сіфрей, випадок стався в перший рік після виходу з Єгипту.
- ^ 1 2 Бава батра там само.
- ^ «Лікутей сіхот», частина 28, сіха «Шлах» 2.
- ^ «Лікутей Тора», Шлах 37б. 38б. «Ор га-Тора», Шлах, кінець с. 443 і далі. Кінець с. 455 і далі. «Лікутей сіхот», частина 4, «Шлах». Та ін.
- ^ Сота, 35а.
- ^ «Лікутей сіхот», частина 4 там само.