Перейти до вмісту

Самопожертва

Матеріал з Хабадпедії

‏‏

Цю статтю необхідно переписати. Можливо, стаття містить помилки, або її формулювання і стиль викладу не підходять.
Ви можете допомогти й виправити недоліки, але, будь ласка, не видаляйте це повідомлення, доки сторінку не виправлено. Можливо, подробиці знайдуться на сторінці обговорення.
Цю статтю необхідно переписати. Можливо, стаття містить помилки, або її формулювання і стиль викладу не підходять.
Ви можете допомогти й виправити недоліки, але, будь ласка, не видаляйте це повідомлення, доки сторінку не виправлено. Можливо, подробиці знайдуться на сторінці обговорення.
Відома фотографія часів Голокосту, на якій євреї віддали своє життя лише за те, що вони євреї

Значення терміна самопожертва — коли людина анулює себе і віддає своє життя на ділі заради волі Святого, благословенний Він, без жодних міркувань і розсудливих розрахунків.

Самопожертва у внутрішньому сенсі — це служіння понад розум і розуміння, коли людина віддає свою душу служінню Всевишньому і віддає свою особисту волю заради волі Святого, благословенний Він.

У Галахі

Заповіді, заради яких зобов'язані жертвувати життям

Є три гріхи — ідолопоклонство, заборонені зв'язки і кровопролиття, — щодо яких за будь-яких обставин, якщо неєврей каже євреєві порушити один із них, а інакше — будеш убитий, є повеління: «хай буде вбитий, але не переступить».

І так само публічно (у присутності десяти з Ізраїлю): якщо неєврей навмисно прагне саме того, щоб змусити єврея порушити заповіді, навіть якусь з інших заповідей, зобов'язані пожертвувати життям — «хай буде вбитий, але не переступить». Під час гонінь, якщо постане нечестивий цар і видасть указ проти Ізраїлю, щоб скасувати їхню віру або скасувати якусь із заповідей, — хай буде вбитий, але не переступить, навіть щодо однієї з інших заповідей Тори, незалежно від того, чи примушують його в присутності десяти з Ізраїлю, чи наодинці з неєвреєм.

Заповіді, заради яких не зобов'язані жертвувати життям

Не під час гонінь, якщо неєврей примушує єврея порушити одну з усіх заповідей, сказаних у Торі, або якщо неєврей примушує єврея наодинці навіть до трьох тяжких гріхів, і якщо той не порушить, уб'є його, — то немає обов'язку жертвувати життям, і тому «хай переступить, але не буде вбитий», бо сказано про заповіді: «які виконуватиме людина і житиме ними», «і житиме ними» — а не «щоб помер через них»[1].

Якщо він усе ж пожертвував пожертвував життям

Рамбам вважає[2], що в тих випадках, про які сказано «хай переступить, але не буде вбитий», це означає, що зобов'язані порушити, а не жертвувати життям, і тому якщо він помер, але не порушив, то вчинив заборонене і заслуговує на смерть.

Натомість «Кесеф мішне»[3] вважає, що «хай переступить, але не буде вбитий» означає, що він має право порушити, щоб не бути вбитим. І тому якщо його вбили, але він не порушив, це зарахується йому як праведність. І там само він наводить слова «Німукей Йосеф», що навіть згідно з думкою Рамбама, якщо це велика людина, хасид, богобоязний, і він бачить, що покоління розбещене в цьому, він має право освятити Ім'я і пожертвувати собою навіть заради легкої заповіді, щоб народ побачив і навчився боятися Імені й любити Його всім своїм серцем. І так справді чинили наші Ребе, провідники поколінь, і їхні хасиди.

Сила самопожертви в душі

Сила самопожертви, яка є в кожного з Ізраїлю, походить від його волі, яка не може і не хоче бути відокремленою від Б-жественності; і в нього є твердість і міць протистояти будь-якій перешкоді та завадам Торі й заповідям і витримувати численні випробування, — вона від твердості в душі, яка є аспектом Хохми. Ця твердість — з боку сутності душі, самоанулювання в ній, яке є аспектом Хохми в душі, бо в осягненні такої твердості немає зовсім. Тому в Торі не сказано про самопожертву, бо в Торі сказано лише про любов, засновану на розумі й розумінні, і як написано: «любити Г-спода, Б-га твого, бо Він — життя твоє», оскільки Тора — це аспект розуму й осягнення, а самопожертва — з боку сутнісної твердості, яка вища за осяжний розум і розуміння; і це аспект міцності в душі, яка міцна і тверда, щоб не відокремитися від Б-жественності і витримати випробування[4].

Корінь самопожертви

У спадок від праотця Аврагама, який відкрив канал для самопожертви[5].

Самопожертва в потенції — в усього Ізраїлю

Самопожертва — це річ природна для кожного з Ізраїлю, для якого цілком неможливо зректися Єдиного Б-га, аж до того, що він готовий пожертвувати за це життям і терплять тортури, без жодної причини, лише тому, що він не може відокремитися від Святого, благословенний Він[5][6].

Те, що Ізраїль вірить у Б-жественність простою вірою і не потребує доказів цього, — це від сутності душі (яка вища за «мазлей хазі»). Бо те, що сутність душі пов'язана з Б-жественністю, — це сутнісний зв'язок (який не залежить від причини). Бо те, що віра Ізраїлю така, що він жертвує за неї життям, — це (головним чином) тому, що віра в Б-жественність — це його сутність.

Хоча в єврея є віра також і через те, що душа нагорі бачить Б-жественність («мазлей хазі»), і ця віра дуже тверда [як відомо, що впевненість, яка походить від бачення, — це найбільша впевненість], проте оскільки його віра — від причини (від того, що він бачить) і не пов'язана із сутністю його буття, не обов'язково, щоб він жертвував за неї життям; а те, що віра Ізраїлю така, що він жертвує за неї життям, — це тому, що віра в Б-жественність — це його сутність, і тому цілком неможливо, щоб він зрікся, не дай Б-г[7].

Самопожертва на ділі в буквальному сенсі

Для тих, хто удостоївся пожертвувати життям на ділі в буквальному сенсі, немає нічого вищого за це, як ми бачимо в Гемарі[8], що про тих, хто удостоївся пожертвувати життям заради освячення Імені Всевишнього, навіть якщо в них немає жодної іншої гідності, крім цієї, сказано: «жодне створіння не може стояти в їхній межі».

Бо за самопожертви на ділі в буквальному сенсі виникає новизна, якої не було раніше:

1 — Піднесення іскор, що перебувають у трьох нечистих кліпот

Оскільки те, що людина удостоїлася пожертвувати життям, відбувається через протидію тих, хто примушує її зректися, не дай Б-г. І тим, що вона жертвує життям і погоджується страждати від них, вона видобуває іскри, які в них, і підносить їх до святості. А піднести іскри, що впали так низько, — це новизна.

2 — Протилежність природі

І новизна в самопожертві на ділі стосується також людини, яка стоїть у самопожертві: бо коли вона жертвує життям на ділі в буквальному сенсі, то самопожертва перебуває (також) у природній душі. Бо не лише природна душа не перешкоджає пожертвувати собою, а й природна душа навіть хоче пожертвувати собою на ділі в буквальному сенсі. А оскільки природна душа (сама по собі) хоче жити, то самопожертва, яка здійснюється в ній (через Б-жественну душу), — це оновлення і протилежність її природі.

Бо коли людина пробуджує свою силу самопожертви в розкритті (так що якщо це знадобиться, не дай Б-г, вона пожертвує життям на ділі), то сила самопожертви душі приходить у розкриття, а оскільки ця сила — її природа, то вона перебуває у своєму бутті, і немає нічого протилежного її природі. Але в самопожертві на ділі в буквальному сенсі є велика гідність і новизна порівняно із самопожертвою в потенції, бо оскільки пожертвувати життям на ділі протилежно природі природної душі (адже вона хоче жити, а не страждати), то через її самопожертву вона анулюється від свого буття, і це спричиняє піднесення також і в Б-жественній душі, щоб і її самопожертва була в бітулі[9].

Самопожертва в бітулі — навіть коли не потрібно жертвувати життям

Людина, яка жертвує життям заради речей, заради яких за законом не зобов'язані жертвувати життям зокрема, — це показує, що її самопожертва походить від неї самої, з її буття: вона сама вирішила пожертвувати життям заради цих заповідей, хоча немає повеління й обов'язку згори.

Але коли її самопожертва відбувається тому, що вона хоче і вирішила виконати повеління Святого, благословенний Він, навіть коли для цього потрібна самопожертва, — у цьому є велика вада, бо це показує, що вона жертвує життям лише через своє рішення, тобто в неї припустима можливість, що буде інакше (що вона порушить і не пожертвує життям), а те, що на ділі вона все ж стоїть у самопожертві, — це лише тому, що вона так вирішила.

Досконалість служіння людини — коли її служіння не тому, що вона хоче і вирішила служити Всевишньому, а тому, що вона анульована перед Б-жественністю. І оскільки вона цілковито анульована перед Святим, благословенний Він, тому кожна заповідь, яку звелів Святий, благословенний Він, навіть заповідь, заради якої за законом не зобов'язані жертвувати життям, у неї така, що зовсім немислимо її не виконати, і тоді зовсім немає місця тому, щоб було інакше, навіть коли її виконання — через самопожертву.

Таке служіння Ребе притягнув також і в пов'язаних із ним і належних до нього. Тим, що він укорінив у них самопожертву також заради речей, заради яких за законом (повелінням згори) не зобов'язані жертвувати життям (— самопожертва з боку людини), і щоб і самопожертва заради цих речей була такою, що зовсім немислимо інакше (— самопожертва з боку Б-жественності)[10].

Самопожертва праотця Аврагама і рабі Аківи

У рабі Аківи сила самопожертви світила в розкритті: усе життя він прагнув виконати цей вірш, «усією душею твоєю» — «навіть якщо Він забирає душу твою»; він казав: «Коли ж трапиться мені, і я виконаю його», і весь час, поки це ще не прийшло на ділі з причини, що від нього не залежала, він шкодував про це.

Гідність самопожертви праотця Аврагама в тому, що його самопожертва була такою, що він не шукав самопожертви, як рабі Аківа, який казав: «Коли ж трапиться мені, і я виконаю його»; у праотця Аврагама його самопожертва була побіжною. Бо праотець Аврагам знав, що головне служіння — як написано: «і прикликав там Ім'я Гаває, Б-га вічного», не читай «і прикликав», а «і змусив прикликати», — щоб і той теж волав (їдиш), а якщо для цього побіжно потрібна самопожертва, то є й це[11].

Розкриття самопожертви

Прості євреї

У простих євреїв — більше, ніж у людей розуму; притча про це: легше опустити ногу в гарячу воду, ніж опустити голову [12].

Під час вигнання, під час гонінь («катит»)

Під час вигнання серце Ізраїлю пильнує, що є аспектом сили душі, справою самопожертви: це не такий стан, коли світло душі світить у розкритті в усіх силах його душі, а в нього є повна рішучість пожертвувати життям заради освячення Імені, попри те що в ньому самому є приховування і затулення, питання і суперечності цьому. І це (сила душі, сила самопожертви) — під час вигнання більше, ніж за часів Храму, тобто за часів Храму, коли є розкриття світел у посудинах, сукупність яких — це мохін і мідот, сила самопожертви не так відчувається; тоді як під час вигнання, «у землі висохлій і виснаженій», де сила розуму, а також мідот (які — наслідок розуму) у прихованні, сила самопожертви в більшому розкритті, ніж було за часів Храму, — аж до того, що кажуть: «Так у святилищі споглядав я Тебе», — що бажають собі (їдиш): о, якби у святилищі (за часів Храму) я споглядав Тебе в тому образі служіння самопожертви, як під час вигнання.

Але є вада: розкриття сутності душі в справі самопожертви було лише розкриттям сутності душі тоді, але не проникло всередину і не змінило явні сили. І як видно на ділі в багатьох людей: коли вони перебували в місці, де були гоніння на Тору і заповіді, у них була самопожертва на ділі протягом багатьох років, а коли вони потім прибули до країн, де можна займатися Торою і заповідями в умовах свободи, у них не помітно (настільки) тієї самопожертви, яка була в них раніше. Бо те, що вони стояли в самопожертві багато років, — це тому, що в них світило розкриття сутності душі, яка вища за явні сили, і через це не відбулося зміни в самих явних силах[7][12].

Ребе пояснює вірш у Тегілім (розділ 74): «Знамень наших ми не бачили» — і під час вигнання є чудеса і знамення, але ми їх не бачимо, — або тому, що зовсім їх не бачать, або тому, що уявляють, що вони — природа, через їхнє вбрання в шати природи; і це приховування і затулення походить від справ людини, а коли єврей пробуджує точку єврейства і служить Всевишньому із самопожертвою, він удостоюється бачити відкрито Б-жественне чудо[13].

У вигнанні під час полегшення («ітпаштута де-Моше»)

Те, що Ізраїль (навіть коли в них є достаток у матеріальному і духовному) зламані й розбиті («катит») тим, що вони у вигнанні, — це тому, що справжня воля кожного з Ізраїлю — щоб було розкриття Б-жественності, аж до того, що це (розкриття Б-жественності) стосується самої суті його буття; і тому від того, що під час вигнання не світить розкриття Б-жественності, як було за часів Храму [і особливо коли він вдумується в те, що сказали наші мудреці, благословенна їхня пам'ять: кожен, за чиїх днів не було відбудовано Храм, — це так, ніби його було зруйновано за його днів], — від цього самого він увесь цілком розбитий (їдиш), «катит». Від того що в нього не світить розкриття Ацмуту, світла Ейн Соф, він зламаний і розбитий, «катит». І тому він просить тричі щодня (або більше): «І хай побачать очі наші Твоє повернення до Сіону в милосерді», — бо тоді буде розкриття Б-жественності, аж до розкриття Ацмуту.

Розкриття сутності душі в тому, що він зламаний і розбитий від того, що перебуває у вигнанні, — це те, що і його явні сили (образ явних сил) — немовби одне із сутністю. І можна сказати, що те, що сутність душі й образ сил — це (подоба) двох речей, — це тому, що й сутність душі визначена визначенням, і її визначення вище за образ сил. Але з боку сутності душі, як вона вкорінена в Ацмуті, простота душі й образ її сил — усе одне.

І згідно з цим зрозуміло, що аспект світила душі, який розкривається через самопожертву, — це сутність душі, як вона визначена в справі простоти, яка вища за образ сил; а аспект світила душі, який розкривається через справу «катит» від того, що перебувають у вигнанні, — це розкриття сутності душі, як вона вкорінена в Ацмуті[7].

Самовіддача волі

Самопожертва у внутрішньому сенсі — це віддача й анулювання волі — волі Всевишнього, бо «нефеш» означає «воля»[14].

Сенс у тому, що людина віддає свою особисту волю заради волі Святого, благословенний Він[15].

Самопожертва в служінні

У читанні «Шма»

Головне служіння самопожертви — під час читання «Шма» і молитви. У самому читанні «Шма» є два ступені самопожертви:

Перша самопожертва — віддати душу в слові «Один», і її суть — самопожертва Б-жественної душі, яка в аспекті повного бітулю, і як сказав пророк Еліягу про стояння своєї душі перед її сходженням у світ[16]: «Живий Г-сподь, Б-г Ізраїлю, перед Яким я стояв», а «стояння» вказує на бітуль душі у світлі Ейн Соф.

А друга самопожертва — «усією душею твоєю», що пояснили наші мудреці, благословенна їхня пам'ять[17]: «навіть якщо Він забирає душу твою». Це самопожертва тваринної душі, яка сама по собі — буття, і вона теж буде анульована в аспекті іткафья та ітгапха; ця самопожертва не в аспекті «Один», а в аспекті «Благословенне ім'я слави царства Його навіки віків».

Пам'ятання про самопожертву

Пам'ятання про самопожертву — основа служіння Всевишньому для єврея. І тому Тора звеліла (через Моше, вчителя нашого читати «Шма» двічі щодня. Оскільки остерігання від гріха, як у заповідях-повеліннях, так і в заповідях-заборонах, пов'язане з тим, щоб людина пам'ятала і пробуджувала свою любов до Всевишнього, яка перебуває в природі її душі. А розкриття цієї любові — коли вона жертвує своїм життям заради Всевишнього на ділі, бо кожен з Ізраїлю, хоч би ким він був, жертвує своїм життям, щоб не порушити волю Всевишнього. (А гріх — від того, що любов не відчувається через дух глупоти, який її приховує.) І тому виконання заповідей залежить від пам'ятання про самопожертву, «завжди, буквально вдень і вночі, хай не сходить воно з його пам'яті»[18].

Пам'ятання про самопожертву — силою Моше, вчителя нашого, і його ітпаштута, що в кожному поколінні: оскільки буття людини — відчутне буття, протилежність бітулю, — тому саме силою Моше, буття якого — бітуль, через що він і сказав[19]: «А ми що?», притягується особливе надання сил пам'ятати про самопожертву, суть якої — бітуль. У нашому поколінні є додаткове особливе надання сил для цього. Оскільки служіння Ребе Раяца впродовж усіх тридцяти років його проводу (5680 — 5710) було з розкритою самопожертвою, тому надання сил для пам'ятання про самопожертву від ітпаштута Моше в нашому поколінні — ще в більшому розкритті[20].

Ще

Основа служіння Всевишньому — пробуджувати силу самопожертви в душі людини. Бо саме в самопожертві розкривається істинність зв'язку між євреєм і Святим, благословенний Він, який вищий за будь-яке визначення і межу та існує в кожного з Ізраїлю без різниці. Тому:

  • Початок дня — з промовляння «Моде ані»; також і початок життя кожного єврея починається із самопожертви через обрізання, яке, за висловом Рамбама[21], — «небезпека для життя», і саме тоді — «початок входження цієї святої душі»[22].
  • Також і при народженні народу Ізраїлю під час Виходу з Єгипту спершу знадобилася самопожертва: вони оголосили по всій землі єгипетській про заклання їхнього ідола в пасхальній жертві[23].
  • Також перед розкриттями розступлення Червоного моря спочатку була самопожертва стрибка в море[24]
  • А перед даруванням Тори було «навис над ними горою, мов перекинутим чаном, і сказав їм: якщо ви приймаєте Тору — добре, а якщо ні — там буде ваша могила»[25], суть чого — відчуття самопожертви, що інакше бути не може[26].

Самопожертва на ділі не потрібна

Ребе встановлює, що оскільки вже було багато праведників, у яких була самопожертва, і в них була також гідність очищення іскор, що перебувають у трьох нечистих кліпот, то ця гідність переходить і до їхніх синів і до всіх їхніх учнів — тих, хто вивчав їхнє вчення, — тому більше не потрібні випробування, і тим паче самопожертва в буквальному сенсі!! Потрібна лише самовіддача волі[9].

«Ад матай?!»

У сіхі в місяці адарі I 5752 Ребе сказав: але після всіх гідностей і чудес освячення Імені публічно, оскільки вже виконали обов'язок («більш ніж досить») самопожертви заради освячення Імені через гоніння і насильницькі навернення, які були впродовж гіркого і довгого вигнання, аж до нашого покоління, — сини Ізраїлю волають до Святого, благословенний Він: «Ад матай»?!… Чи можливо, щоб після тривалості гіркого вигнання все ще була потрібна самопожертва заради освячення Імені молодої жінки, матері маленьких дітей?!…

Навіть якщо Святий, благословенний Він, бажає «втіхи» від самопожертви, — то крім того, що вже виконали обов'язок самопожертви впродовж усіх попередніх поколінь, досить самопожертви синів Ізраїлю в тому, що вони перебувають ще одну мить у вигнанні!

Сини Ізраїлю перебувають у вигнанні вже понад тисячу дев'ятсот років, а наш праведний Мошіах усе ще не прийшов!… Уже завершили всі справи служіння часу вигнання, і вже зроблено всі дії всіма можливими способами (включно й особливо через радість у місяці адарі впродовж шістдесяти днів), і не знають, що ще можна зробити, — і проте минає ще тиждень, ще день і ще мить, а справжнє і повне Визволення все ще не прийшло на ділі в буквальному сенсі! І більше того, додалася найтяжча подія, яка може бути під час вигнання, — що жінці в Ізраїлі, матері маленьких дітей, доводиться пожертвувати життям заради освячення Імені![27].

Самопожертва в неєвреїв

На перший погляд, самопожертву видно і в неєвреїв. Є відомі випадки, коли неєвреї вирішували пожертвувати життям заради своєї віри або своїх переконань.

Але є сутнісна різниця між самопожертвою єврея і неєврея.

Людина може відмовитися від життя і бути готовою померти, — це ще не справжня суть (самопожертви та) анулювання буття, бо може бути, що за її розрахунком їй вигідніше померти, ніж залишитися живою, бо вона виграє цим щось більше (духовні обіцянки, відомість тощо).

Така самопожертва, що походить із розрахунку, що людина виграє і її буття примножиться, може бути і буває також у неєвреїв.

Справжня самопожертва, коли віддають «нефеш», «я» повністю Святому, благословенний Він, — це віддача і дарування понад будь-які розрахунки розуму чи почуття, лише повна анульованість перед Святим, благословенний Він, — це існує тільки в єврея.

А в єврея це походить від праотця Аврагама, який відкрив канал для самопожертви, тож навіть якщо єврей жертвує життям і зовні здається, що це з розрахунком згідно з розумом, — насправді в єврея і тоді це самопожертва в буквальному сенсі, понад розум[28].

Див. також

Додаткова література

  • Короткі вислови з хасидуту — самопожертва, тижневик «Кфар-Хабад», випуск 1845, с. 10

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ Санедрин, 74. Рамбам, «Закони основ Тори», розділ 5.
  2. ^ Рамбам, «Закони основ Тори», розділ 5, кінець закону 1.
  3. ^ Рамбам, «Закони основ Тори», розділ 5, закон 4.
  4. ^ Див. «Сефер га-маамарім 5709», с. 121, і вказане там.
  5. ^ 1 2 «Танія», розділи 18–19.
  6. ^ «Маамарей Алтер Ребе 5566», ч. 1, с. 338.
  7. ^ 1 2 3 Маамар, що починається словами «Ве-ата тецаве», 5741, «Сефер га-маамарім — Мелукат», ч. 6.
  8. ^ Бава батра, 10б, і в коментарі Раші.
  9. ^ 1 2 Маамар, що починається словами «Ве-гая екев», 5727 (маамар 1), «Сефер га-маамарім — Мелукат», ч. 2.
  10. ^ Маамар, що починається словами «Єгі Гашем Елокейну», 5724. «Сефер га-маамарім — Мелукат», ч. 4.
  11. ^ Маамар, що починається словами «Баті ле-гані», 5711. «Сефер га-маамарім — Мелукат», ч. 1.
  12. ^ 1 2 Маамар, що починається словами «Ані єшена», у Гемшеху свята Песах 5709 (14 квітня 1949). І в інших місцях.
  13. ^ Маамар, що починається словами «У-Мордехай яца», 5729.
  14. ^ Як написано: «Немає душі Моєї до народу цього» (Ірміягу 15, 1) [це посилання в хасидуті, а не на інші вірші, що говорять про протилежний бік. І вельми точно. Див. примітку на полях, «Сефер га-маамарім 5709», с. 227]
  15. ^ «Тора ор», 36б.
  16. ^ Мелахім I, 17.
  17. ^ Рабі Аківа, трактат «Брахот», 61б.
  18. ^ «Танія», розділ 25.
  19. ^ Шмот 16, 7.
  20. ^ «Сефер га-маамарім — Мелукат», ч. 5, маамар «Зот хукат га-Тора», 5729.
  21. ^ «Закони обрізання», кінець розділу 1, і розділ 2, закон 8.
  22. ^ «Шулхан арух» Алтер Ребе, «Магадура батра», кінець § 4.
  23. ^ Див. коментар Раші, Ваїгаш 46, 34; Ваера 8, 22.
  24. ^ Сота, 37а.
  25. ^ Трактат «Шабат», 88а.
  26. ^ «Торат Менахем», ч. 46, с. 144.
  27. ^ Сіха вівторка, переддня Шабату і Шабату недільної глави «Тецаве», 7, 10 і 11 адара I 5752 (15 лютого 1992), пункти 10–12.
  28. ^ «Лікутей сіхот», т. 20, с. 75 і далі, і вказане там.

Повідомити про помилку на цій сторінці