Перейти до вмісту

Нігун «Шаміль»

Матеріал з Хабадпедії
Шаміль

«Шаміль» — нігун, якого Ребе навчив у ніч Сімхат Тора після гакафот і святкової трапези — під ранок, у 5719 році (1958/1959). Нігун виражає тугу за піднесеним станом, у якому людина перебувала в минулому, а також надію і впевненість у кращому майбутньому.

Цей нігун — нігун 302 у «Сефер га-нігуним»

Історія нігуну

Перш ніж навчити нігуну, Ребе передував цьому словами, що чув цей нігун від хасидів разом з розповіддю:

«Сто, сто п'ятдесят років тому в горах Кавказу жили напівдикі племена, вільні, як вільні птахи, над якими не панували ні закони монархії, ні навіть обмеження цивілізованих людей.

Коли цар почав розширювати своє царство, він захотів завоювати і ці гори Кавказу. Але хоча в нього було багато солдатів, забезпечених найкращою зброєю, а людей із племен було мало, він не міг їх завоювати, бо вони перебували на високих горах.

Зрештою росіяни вдалися до хитрощів: вони сказали людям племен, що хочуть укласти з ними мир і навіть нададуть їм різні пільги. Після того як люди племен склали зброю, росіяни схопили їхнього вождя — якого звали Шаміль — і заслали його в далеку землю.

Перебуваючи на засланні, він час від часу згадував високі гори, де був вільний від кайданів влади, де в нього не було ні обмежень в'язниці, ні обмежень місця проживання, ні обмежень і кайданів цивілізації, а тепер він поневолений тощо; і він пробуджувався у сильній пристрасті до високих гір, де був вільний, як орел у небі, і співав цей нігун, початок якого — туга, а кінець — надія, що зрештою він повернеться на своє місце.

Коли євреї почули цей нігун, вони пристосували його до свого і витлумачили його як сходження душі вниз, у тіло. Душу було висічено з-під Престолу Слави, і саме це висічення вже є сходженням для душі, бо за своєю суттю вона на вищому щаблі: вона пов'язана з Самим Святим, благословенний Він, і тому вільна від усякого роду кайданів, вона єдина з Б-жественністю, як написано: «Живий Б-г, перед Яким я стояв», — над нею не було жодного владики і правителя, і джерело її висічення — на високих горах; «гори» — це праотці, ХАГАТ Ацилуту, і вище Ацилуту, аж до ХАГАТ, що до цімцуму. І її спокусили, вивели звідти й опустили вниз, у тіло і тваринну душу, що є сходженням «з високого даху в глибоку яму». Коли душа споглядає джерело свого висічення, вона пробуджується у великій спразі: «Спрагла Тебе душа моя, тужить за Тобою плоть моя».

Правда, мета сходження душі — заради піднесення, яке приходить завдяки її служінню внизу; але все ж це велике сходження, бо людина сама знає, як вона грішила, завдавала шкоди і переступала шлях. І навіть коли вона виконує Тору і заповіді, це в дусі «заповіді людей завченої», а якщо й ні, то бракує радості, доброго настрою серця, щедрої радості тощо, тощо. У всякому разі вона обмежена і не може розправити крила, як орел у небесах, бо вона обмежена обмеженнями тіла.

І коли людина замислюється над цим, вона пробуджується в тузі за високими горами, коренем душі, що перебуває на щаблі «гори — це праотці», від яких це переходить у спадок кожному з євреїв, — на щаблі гір ХАГАТ Ацилуту і навіть вище Ацилуту, аж до високих гір, що до цімцуму. Такий початок нігуну — спрага і туга.

Останній рух нігуну виражає надію: людина впевнена, що «не буде відкинутий від Нього відкинутий», і зрештою вона пробудиться з глибокої ями і досягне мети своїх прагнень, вище свого колишнього щабля, бо в цьому мета сходження, яке потрібне заради піднесення: вона прийде і з'єднається з самим Ацмутом — «злитися з тілом Царя».

У Ребе

Приблизно через два роки після того, як Ребе навчив цього нігуну, в один із Шабатів у міньяні Ребе провідником молитви був хасид р. Цві-Гірш Шпріцер, і в повторенні молитви хазаном, дійшовши до «Мімкомха», він почав співати нігун «Шаміль».

На фарбрейнгені, який відбувся після цього, Ребе посеред фарбрейнгену звернувся до нього і сказав: «Заспівай своє „Мімкомха“», і той почав співати, але, побачивши, що до нього не приєднуються, перестав; раптом Ребе почав заохочувати спів рухами своїх святих рук, і всі присутні приєдналися до співу.

Сьогодні в багатьох синагогах Хабаду по всьому світу заведено співати цей нігун на «Мімкомха».

[1]У Шабат 20 ава 5723 року (10 серпня 1963) Ребе заспівав цей нігун на слова «Велич і славу віддають імені Його, радість і пісню — пам'яті царства Його» тощо з ранкової молитви Шабату.

В історії

Імам Шаміль (кавказькою: Шейх Шамил; 2 тамуза 5557 (26 червня 1797) – 13 швата 5631 (4 лютого 1871) — мусульманський релігійний діяч і військовий вождь на Північному Кавказі, правитель держав Дагестан і Чечня в 5594 (1834) — 5618 (1859) роках. Очолював повстання проти росіян у Кавказькій війні.

Під час вторгнення Росії в райони Кавказу, приблизно в 5566 році (1805/1806), місцеві племена чинили опір і воювали проти російських сил. У 5594 (1834) році Шаміля було призначено проводирем боротьби і регіону після смерті його попередника. Шаміль був набагато активнішим і наступальнішим вождем, ніж його попередники, і ефективно використовував партизанську війну та витончену тактику.

У 5619 (1859) році повстання було придушено, і Шаміля з родиною схопили росіяни в одному з сіл. Після полонення Шаміля відправили до Москви на зустріч із царем Олександром II, а покаранням йому стало заслання до Калуги — невеликого міста в центрі Росії, неподалік від Москви.

У 5629 (1869) році йому дозволили закінчити своє життя як мусульманину в місті Мецці, священному для мусульман. Дорогою до Мекки він проїжджав через Стамбул, де пробув до своєї смерті в 5631 (1871) році.

Зовнішні посилання

«Сіхот кодеш»
Виконання нігуну


Примітки

  1. ^ Див. ютуб-канал «Любавич лебт»: рав Шалом-Дов-Бер Ліпскер і р. Ісраель Шмоткін,
  2. ^ "Nigun Shamil: The Soul Endlessly Yearning for What It Has Always Never Been

Повідомити про помилку на цій сторінці