Перейти до вмісту

Спадщина

Матеріал з Хабадпедії

Спадщина — це сила найближчого родича стати на духовне і матеріальне місце спадкодавця, коли той пішов зі світу. Син — головний спадкоємець, після нього донька, а після них інші родичі, як написано в тижневій главі «Пінхас» і в трактаті «Бава батра», у розділі «Єш нохалін».

Визначення успадкування

Визначення успадкування таке: 1) немає жодного обмеження для спадкоємця в успадкуванні майна спадкодавця, навіть якщо він немовля одного дня від народження, оскільки успадкування відбувається само собою; 2) при успадкуванні не відбувається зміни власника, але спадкоємець воістину стає на місце спадкодавця.

Обидва ці визначення згадуються Ребе у зв'язку із заповіддю брит міла, яка називається «союзом Аврагама, батька нашого», оскільки сили брит міли переходять до кожного єврея у спадок, незалежно від його стану[1].

На підставі цієї переваги, яка по суті стосується всіх заповідей, що називаються спадщиною («Тору заповів нам Моше, спадщину»), Ребе пояснив слова нігуна «Хоч ми худі», який є коротким нігуном білоруською мовою[2]. Переклад слів: «Хоча ми худі, але батьки наші добрі». Нігун виражає радість з того, що, хоча ми й недостойні (כאטש מי כודי), батьки наші добрі (נאשי באטשקי דוברי), і ми удостоюємося успадковувати їм через малу працю.

Ребе пояснює[3]: радість з того, що ми успадковуємо нашим добрим батькам, — це зміст вірша: «Щасливі ми і т. д., і яка прекрасна наша спадщина», і як сказано в «Танії»: «Як людина веселиться і радіє спадщині, що дісталася їй, — величезному багатству, над яким вона не трудилася»[4]. З одного боку, кожен єврей має право на спадщину, а з іншого боку, тут є й перевага подарунка, який приходить після того, як отримувач подарунка доклав зусилля[5]. Це так, оскільки навіть коли людина докладає малого зусилля, «лише з вістря голки», вона отримує весь подарунок і спадщину — «величезне багатство, над яким вона не трудилася».

Коли єврей дотримується Тори і заповідей, навіть коли сам по собі його до цього не вабить, він робить це лише тому, що так його навчили Ребе, меламед, рабин чи батько, — це мале зусилля є посудиною для отримання подарунка, який є також спадщиною.

У хасидуті

Основна стаття – Праотці

«Праотцями називають лише трьох» — Аврагама, Іцхака і Яакова, як зазначено вище, бо суть праотців — залишити спадщину своїм синам після себе. І в цьому була головна перевага праотців — Аврагама, Іцхака і Яакова, які залишили своїм синам після себе навіки вічну спадщину в матеріальному і в духовному.

Тобто, крім їхніх особистих переваг, головна їхня значущість — у тому, що вони залишили у спадок своїм синам. І як сказано про Аврагама: «Бо Я обрав його, щоб він заповідав синам своїм і дому своєму після себе і т. д.», і з цієї причини вони названі праотцями.

Спадщина, яку праотці залишили всім синам Ізраїлю;

1. Завдяки величі їхнього бітулю (аспект колісниці) вони удостоїлися залишити у спадок і притягнути нефеш, руах і нешаму з десяти сфірот святості — своїм синам після себе навіки. І цим вони залишили у спадок кожному з Ізраїлю природну любов до Всевишнього, приховану у внутрішній глибині серця.

Ця прихована любов, яку праотці притягують кожному з Ізраїлю, — це аспект Хохми в душі, суть якої не логіка і осягнення, а сила бітулю перед Всевишнім, бо батько — це аспект Хохми, тобто аспект «ко'ах ма», і це сила бути скасованим у бутті перед Всевишнім в аспекті їхуд ілаа. Цю якість праотці залишили у спадок кожному з нащадків згаданих праотців, щоб і він міг бути скасований перед Всевишнім, як колісниця, і «людина зобов'язана говорити: коли ж мої діяння зрівняються з діяннями моїх батьків Аврагама, Іцхака і Яакова».

2. Корінь душі праотців і спосіб їхнього служіння Всевишньому — це мідот, як сказано вище, і вони теж переходять у спадщину до всіх синів Ізраїлю.

Аврагам — якість хеседу: «Аврагам, що любить Мене»; Іцхак — якість Гвури: «Страх Іцхака»; Яаков — якість Тіферет (милосердя): «Б-г батька мого Аврагама і Страх Іцхака був зі мною», поєднання хеседу і гвури воєдино. Служіння Всевишньому цими якостями — любов'ю, трепетом і милосердям — можливе для кожного і кожної з Ізраїлю у спадок від праотців.

3. Праотці почали притягувати Шхіну згори донизу після того, як Шхіна віддалилася із землі на небозвід. І цим вони відкрили «дві тисячі років Тори». (Згідно з висловом наших мудреців, благословенна їхня пам'ять, про шість тисяч років існування світу: дві тисячі років хаосу, дві тисячі років Тори і дві тисячі років днів Мошіаха.) Віддалення Шхіни було спричинене гріхом Дерева пізнання і гріхами, що настали за ним, так що світ перебував у темряві. Але коли прийшов Аврагам, він почав притягувати Шхіну у світ і освітлювати його, і так само Іцхак, Яаков і т. д., які продовжували повертати Шхіну у світ.

Цю силу — притягати Шхіну вниз — праотці передали в спадщину тим, хто прийшов після них, бо діяння батьків — знак для синів; їхньою силою Моше Рабейну зміг розкрити Б-жественність у нижніх світах через Дарування Тори.

4. Спадщину Землі Ізраїлю праотці передали нам після того, як отримали її від Всевишнього у вічне володіння.

Аврагамові сказано: «Потомству твоєму дам Я цю землю». «Бо всю землю і т. д. тобі дам Я її і потомству твоєму навіки». І також у Завіті між розсіченими частинами сказано: «Потомству твоєму дав Я цю землю» і т. д.

Про Іцхака сказано: «Тобі й потомству твоєму віддам усі ці землі» тощо. «І дам потомству твоєму всі ці землі».

Про Яакова сказано: «Землю, на якій ти лежиш, тобі віддам її і потомству твоєму».

З огляду на те, що вони праотці народу Ізраїлю, вони залишили у спадок Землю Ізраїлю кожному і кожній з Ізраїлю навічно, тобто в кожного єврея у світі, без жодної різниці, у будь-якому місці і в будь-який час, є частка і наділ у Землі Ізраїлю — у спадок від праотців Аврагама, Іцхака і Яакова, які отримали її від Всевишнього як вічне володіння для вічного народу.

Додаткова література

  • Рав Йосеф Антізаде, «Різниця між спадщиною і заповітом», листок «Гораа у-мішпат — Любавич», тевет 5781 (грудень 2020 – січень 2021), сторінка 6

Примітки

  1. ^ «Лікутей сіхот», том 10, тижнева глава «Лех леха»
  2. ^ Мова Білої Русі
  3. ^ Сіха Шабату тижневої глави «Берешит», благословення місяця мархешван, (фарбрейнген 1), 5714)
  4. ^ «Лікутей амарим», розділ 33
  5. ^ Як казали мудреці: «І лав де-авід лей нияха ле-нафшей, ла гава яхів лей матната» – у перекладі з арамейської: «Якби той не завдавав йому задоволення, він не дав би йому подарунка». І див. «Мегіла» 26б, «Гітін» 50б, «Бава меція» 16а, «Бава батра» 156а.

Повідомити про помилку на цій сторінці