Перейти до вмісту

Хасид

Матеріал з Хабадпедії
Малюнок, що зображує хасида, який споглядає перед молитвою

Хасид — звання, яким називають учнів Бааль-Шем-Това та учнів його учнів, передусім за їхні зусилля в служінні молитви.

Хасид служить Всевишньому в пнімійут — не лише зовнішніми діями, а внутрішніми силами душі, поєднуючи розум і почуття у виконанні Тори та заповідей.[англ.]

Походження титулу

Передісторія

У хабадській традиції, оприлюдненій Ребе Раяцем, розповідається, що в перші роки хасидського руху Бешт називав своїх учнів іменами «улюблені», «друзі» або «товариство улюблених» і «товариство друзів», а не іменем «хасиди». Лише наприкінці днів Магіда з Межиріча це ім'я утвердилося серед тих, хто йде шляхом Бааль-Шем-Това[1]

Зрештою це ім'я утвердилося як ім'я, прийняте в устах усього Ізраїлю для тих, хто йде шляхом Бааль-Шем-Това[3]

Хасидів називали також «ді фрейлехе» («веселі»): хасидут надавав великого значення служінню Всевишньому в радості за будь-яких обставин, і казали: «У хасидів на Дев'яте ава веселіше, ніж у міснагдім на Сімхат Тора».[англ.]

Значення назви

Звання «хасид», що позначає людину, яка присвячує всі свої сили служінню Всевишньому, трапляється в словах мудреців, благословенної пам'яті[4], уже щодо Адама Першого, який займався служінням тшуви протягом ста тридцяти років. Крім того, мудреці вживають його щодо «перших хасидів», які особливо докладали сил у служінні Всевишньому. Після поширення учення хасидуту під проводом Бешта ця назва закріпилася за всіма, хто вірить в учення хасидуту і йде його шляхами. Алтер Ребе пише (у своїх свідченнях під час першого арешту 5559 року (1798/1799)): «І весь простий народ називає їх іменем хасидім в усіх краях Білої Русі та Польщі і в більшій частині Литви цілком, тобто за іменем перших хасидів, які молилися зі зосередженням, як зазначено вище, хоча нинішні не такі великі хасиди, як перші» [5].

Мудреці називали хасидом того, хто чинить понад вимоги закону і поступається власною вигодою заради інших.[англ.]

Алтер Ребе одного разу висловив думку називати хасидів «баалей тшува», бо їхнє служіння Всевишньому за методом хасидизму приводить їх до справжньої тшуви, проте відмовився від цієї думки, щоб не сказали, що той, хто не хасид, — грішник, хай Б-г милує.

Ребе Раяц відповів на запитання неєврея про сенс назви «хасид»: «Імена хасид і хасидім указують на перевагу над звичайним: хасидут указує на вид знання, вищий за вид знання у відкритій Торі, а ім'я хасид указує на людину, яка в усіх своїх справах поводиться з перевагою над звичайним: вивчає знання хасидуту, молиться з піднесенням, дає цдаку і чинить добро з перевагою».

У календарі «Гайом йом» (21 адара I) Ребе пише: «У хасидизмі Хабад звання хасида — це той, хто знає свою сутність і своє становище в знанні Тори та навчанні і свій стан у виконанні заповідей. Він знає, чого йому бракує, і звертає на це увагу та дбає про те, щоб заповнити брак, і виявляє багато послуху в дусі прийняття ярма».

Учення хасидуту, покликане виправити риси людини, наголошує на любові до кожного єврея, оздобленні заповідей, радості заповіді. Тому єврея, який вивчає хасидут і поводиться його шляхами, називають хасидом. У бесідах і листах наших Ребе багато сказано про те, хто такий хасид, і відповіді різні: той, хто в усьому чинить краще, ніж зобов'язаний; виконує заповіді з оздобленням і радістю; довго молиться і вникає в сенс молитви; любить кожного єврея більше за себе; щедрий у цдаці та в добрих справах.

Описуючи початок руху Хабад, Ребе Раяц пише: хасидут Хабад вимагає від тих, хто йде його шляхом, понад спосіб життя інших хасидів — вивчати знання хасидуту, причому так, щоб навчання вело до дії: до зміни природи рис душі. В іншому місці він додає, що хасид — не лише той, хто пов'язаний з Ребе, а й той, хто відданий справам Ребе.[англ.]

Зв'язок з Ребе

Праці хасида над виправленням рис і вчинків дуже допомагає зв'язок із цадиком — з Ребе: Ребе дає сили, наставляє і скеровує. Гіткашрут до Ребе досягається вивченням його Тори та відданістю виконанню його вказівок — і особистих, отриманих у листах, на єхідуті тощо, і загальних, які Ребе давав усьому Ізраїлю на фарбрейнгенах та в інших випадках. Є й інші звичаї, що зміцнюють у хасида відчуття гіткашрут і допомагають йому знати, як найкраще виконати волю Всевишнього.

Життя за хасидутом порівнюють із деревом: стовбур — учення хасидуту, коріння — наші Ребе, гілки — хасиди. Через коріння і стовбур кожна гілка отримує воду, кожен хасид — життєву силу, і так приносить плоди — виконання заповідей із жвавістю і радістю.[англ.]

Поведінка хасида

З певної нагоди Ребе Магараш докладно описав, як поводиться хасид[6]: «Прийнято говорити про якусь людину: „йому не личить так поводитися“ або „йому личить це зрозуміти“. Так, у кожного єврея й особливо в хасидів має бути ясно, що „личить“ і що „не личить“».

1. Хасидові личить щодня вивчати хасидут. Хасидові личить бути зануреним у добро заради ближнього. Хасидові личить бути в радості й навіть привітно ставитися до ближнього. Хасидові личить знати власні вади й чесноти ближнього.

2. Хасидові личить вважати найменшого й найпростішого єврея вищим за себе. Хасидові личить учитися в кожного доброї риси й доброї поведінки. Хасидові личить поводитися з любов'ю, братерством, миром і дружбою.

3. Хасидові «не личить» не поводитися в кожній деталі так, як він описав. Він завершив свої слова, благословив присутніх і повернувся до своєї кімнати.

Ребе Хабаду міцно вселяли хасидам, що хасид — зовсім інша істота: не все, що личить усім, личить хасидові. Ребе Магараш навчав: як у матеріальному є поняття «не личить», так воно є і в духовному. Хасидові не личить не вивчати щодня розділ «Танії» і не бути зануреним у виправлення рис. Хасидові не личить не займатися молитовним служінням і гіткашрут, коли належне прагнення до Б-жественного звучить у хабадському нігуні. Хасидові не личить не займатися служінням «Шма» перед сном і засинати з усім пилом і брудом денних справ, бачачи уві сні порожнє, яким його «обдаровує» ангел, що відає снами.[англ.]

Братерство хасидів

Ребе Цемах Цедек пояснив своєму синові Ребе Магарашу у відповідь на його запитання, що мав на увазі Алтер Ребе у виразі «шляхи хасидизму»:

Шляхи хасидизму — це щоб усі хасиди були як одна родина. Уже в Алтер Ребе, засновника хасидизму Хабад, дуже велику увагу приділяли вихованню хасидів у тому, щоб поводитися й жити одне з одним як справжні брати. Алтер Ребе пояснював це притчею про тіло людини: у кожного органа своє завдання і свій характер, але лише коли всі органи діють разом, допомагаючи одне одному, тіло здорове й ціле.

Оскільки всі хасиди пов'язані з Ребе і з хасидутом, між ними є відчуття близькості, однієї великої родини (на додачу до заповіді агават Ісраель щодо кожного єврея). Це виявляється і в матеріальних справах — допомагають одне одному в пошуку заробітку, доброю порадою, — і в духовних справах — навчаються й підносяться разом. «Хасідім ейн мішпохе» — хасиди — одна родина.

Справжня любов хасидів більша навіть за любов між членами родини. Хасид р. Єкутіель з Докшиць так захопився любов'ю, що панувала між двома знайомими йому братами, що сказав: любов у них велика, як любов у хасидів...

Ребе Раяц казав: справжня агават Ісраель — у хасидів.[англ.]

Коли д-р Вайс запитав Ребе, що таке хасид, Ребе відповів йому, що хасид — це той, хто може сказати під час читання «Шма» перед сном, що він трохи більший, ніж був уранці[7].

Шляхи хасидуту

Іткафья та ітгапха

Коли лихе начало спонукає до забороненого, а людина його долає, це називається «іткафья» — арамейською «придушення»; вираз узято із «Зогару». Вищий щабель — «ітгапха», «перетворення»: людина не лише придушує потяги лихого начала, а скасовує їх і обертає на добро.

Зазвичай ці два шляхи відрізняють два види людей. Цадик (у поняттях «Танії») здатен до ітгапха: він повністю підкоряє лихе начало, обертає його на добро і підносить до святості. Той, хто не досяг щабля цадика, служить шляхом іткафья: перемагає бажання згрішити і стоїть проти всіх спокус. Алтер Ребе в «Танії» наводить вірш «І приготуй мені страви, які я люблю» і пояснює його щодо цих двох видів служіння: служіння цадиків подібне до солодких страв, а служіння бейноні — до гострих або кислих продуктів, які, добре приправлені, стають смачними. І те, і те — «страви» для Всевишнього, і обома Він задоволений.

Іткафья стосується не лише забороненого. І в дозволеному, якщо воно не служить святості, можна і треба придушувати потяг і відмовлятися від нього: наприклад, замість особливо смачного, цілком кошерного пирога, який не додасть сил для Тори та заповідей, з'їсти здорову їжу, яка дасть сили чинити добро.

Бітуль

Служіння хасида вимагає бітуля — самоскасування перед Всевишнім, коли людина не відчуває себе окремим, самостійним «існуванням». Хасидут пропонує різні шляхи до бітуля і розрізняє кілька його щаблів.

Прийняття ярма

Хасидут навчає виконувати заповіді з прийняттям ярма: як раб підкоряється господареві й виконує всі його вказівки, так і людина підкоряється ярму Всевишнього і виконує Його заповіді, навіть коли не хоче або не розуміє. Навіть мішпатім — заповіді, зрозумілі людському розуму (наприклад, «не кради»), — виконуються з прийняттям ярма: не тому, що зрозумілий їхній сенс, а тому, що так звелів Всевишній. Коли заповідь виконують лише тому, що це Його повеління, зв'язок із Ним повний; виконання з інших причин (з розуміння чи зі страху) теж пов'язує з Ним, але не повністю.

За служінням із прийняттям ярма настає щабель розуміння і пізнання величі Всевишнього: тоді людина відчуває самоскасування перед Ним і виконує заповіді з глибшим розумінням і співпричетністю. З одного боку, це вище служіння; з іншого — у прийнятті ярма є особлива перевага: виконувати заповіді, не бачачи й не відчуваючи Б-жественного, — це і є справжнє самоскасування.

Один із хасидів Цемах Цедека зізнався йому на єхідуті: «У мене немає бажання вчити Тору». «Це добре», — здивував його Ребе і пояснив: «Ти можеш змусити себе вчити й виконувати заповіді з прийняттям ярма — а це справа велика й чудова. А мені дуже хочеться вчити. Що ж робити мені — як удостоїтися вчити Тору з прийняттям ярма?»

Споглядання (гітбоненут)

Основа служіння хасида — гітбоненут. Вивчивши в хасидуті про велич Всевишнього, людина переходить до наступного щабля: глибоко обмірковує вивчене, доки не зрозуміє його в усіх подробицях і не відчує в собі самій. Мета навчання — щоб воно вплинуло на почуття і пробудило в серці любов до Всевишнього і трепет перед Ним; ці дві заповіді — корінь і основа всіх інших. Шлях до їх виконання — роздуми про велич Всевишнього: розум осягає її і заглиблюється, а потім впливає на серце, і воно відчуває любов і трепет.

Шляхи хасидуту розрізняють три щаблі гітбоненут:

  1. під час навчання — вивчене вкладається в розумі, засвоюється ним і змінює думки;
  2. перед молитвою — вивчене входить у серце, і людина відчуває його життєву силу;
  3. під час молитви — вивчене засвоюється і впливає на риси душі.[англ.]

Див. також

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ Ім'я «хасиди» ми вперше знаходимо в друкованому вигляді в херемах міснагдім проти хасидів, надрукованих наприкінці днів Магіда з Межиріча 5532 року (1771/1772): «і іменем хасидів і святих Всевишнього називаються»; «і називають себе хасидами». Це прізвисько міснагдім тлумачили в принизливому сенсі: «що називають себе іменем хашудім або секта хашудім», коли вони використовують взаємозаміну літер шин і самех у литовських євреїв. Цю деталь роз'яснено в ученні Ребе Раяца, де він зупиняється на тому, що правильніше було б, щоб міснагдім назвали хасидів іменем «міснагдім», адже неможливо протистояти чомусь до його народження, а вони, здавалося б, передували в часі, але Вище провидіння удостоїло міснагдім, і вони назвали хасидів належним їм іменем. «Насі ве-хасид», с. 25–26. Див. там іще.
  2. ^ «Ігрот кодеш» Ребе Магаріяца, т. 4, с. 504. Див. також «Сефер га-сіхот» 5701, с. 32. — Із сіхи Шабату тижневої глави «Лех леха», 10 хешвана 5711 (21 жовтня 1950). «Торат Менахем», т. 2, с. 78.
  3. ^ Ребе каже в сіхі: «Ім'я „хасидім“ — ім'я, яким у Шасі та мідрашах мудреців називається особлива категорія синів Ізраїлю, — утвердилося в устах усього Ізраїлю, без різниці партій, саме за учнями Бешта, Магіда, Алтер Ребе тощо. Хоча, здавалося б, хасиди мали називатися іменем, яким називаються їхні противники, а міснагдім мали називатися іменем хасидім, адже саме хасиди прийшли з новим (проти чого й було протистояння), — насправді самі противники назвали хасидів іменем „хасидім“, а себе — іменем „міснагдім“. Про це сказав Ребе Раяц: що все відбувається за особливим провидінням, тож із розкриттям учення хасидуту всі визнали і назвали його іменем „хасидут“, а тих, хто йде ним, — іменем „хасидім“, і „раз засвідчив, уже не повертається і не свідчить знову“ (Ктубот, 18б)[2].
  4. ^ Ерувін, 18б
  5. ^ «Ігрот кодеш» Алтер Ребе, видання 5772, с. 215. Див. також у «Насі ве-хасид» у примітці 1.
  6. ^ Ребе Магараш мав звичай їздити до міста Вітебськ на лікування. Під час однієї з його поїздок місцеві мешканці попросили, щоб він виголосив перед ними маамар хасидуту. Ребе відповів, що він надто слабкий, щоб виголошувати ДАХ (слова живого Б-га, назва маамару хасидуту), але погодився вийти до них ненадовго. Багато євреїв зібралося на подвір'ї будинку, у якому зупинився Ребе Магараш, і тоді він сказав — як в основному тексті
  7. ^ Зі слів рава Зуші Вольфа

[англ.] — доповнено за статтею «Chassid» англійської Хабадпедії (версія 15883).

Повідомити про помилку на цій сторінці