Перейти до вмісту

Історія хасидизму Хабад

Матеріал з Хабадпедії
Малюнок, що зображує провідників і старійшин Хабаду біля 770

Проєкт «Історія хасидизму Хабад» покликаний дати огляд розвитку хасидизму Хабад, від його заснування до наших днів.

Проєкт не покликаний вдаватися в подробиці подій, а лише описати їхній розвиток одна за одною та їхні наслідки для розгалуження й розвитку хасидизму Хабад.

Алтер Ребе

5532 – Заснування хасидизму Хабад

Рабі Шнеур-Залман з Лядів, «Алтер Ребе», засновник хасидизму Хабад

Коли Алтер Ребе вперше повернувся з Межиріча, він розповів, що його вчитель, Магід з Межиріча, сказав йому, що одне з його завдань — заснувати метод хасидизму Хабад[1]. Ще за життя Магіда з Межиріча, у 5532 році (1771/1772), Алтер Ребе заснував свій новий метод у служінні Всевишньому — хасидизм Хабад, — який був унікальним серед учнів Магіда[2]. Після поширення методу Алтер Ребе та його посланцями до нього приєдналися сотні молодих аврехів. Праворуч від Алтер Ребе у створенні хасидизму Хабад стояв його брат рабі Єгуда-Лейб Познер.

Того ж року, 8 нісана, Гра і рабини Вільни та Шклова підписали херем проти хасидського руху[3] і випустили особливий кунтрес проти хасидизму під назвою «Змір аріцим ве-харвот цурим»[4].

5533 – Відхід Магіда

Протягом дванадцяти років проводу Магіда з Межиріча хасидський рух розширився й поширився в багатьох громадах. Відхід Магіда викликав потрясіння серед його учнів, так що виникло побоювання, що метод хасидизму, заснований Бааль-Шем-Товом і його продовжувачем Магідом, завалиться, не дай Б-г. Унаслідок цього учні Магіда провели зібрання, на яких обговорювали, на кого покласти провід хасидського руху.

На одному з тих зібрань Алтер Ребе відкрив своїм товаришам те, що сказав йому рав Магід у день 18 кислева, за день до свого відходу: що він просить його постаратися, щоб його син святий рав р. Аврагам прийняв на себе тягар проводу. А якщо він відмовиться, щоб призначили святого рава р. Менахем-Мендла з Вітебська.

Учні Магіда обрали трьох учнів: святого рава р. Єгуду-Лейба га-Когена, Алтер Ребе і святого рава р. Зушу з Ганнополя, щоб вони вручили лист гіткашрут святому раву р. Аврагаму, синові рава Магіда. У цьому листі всі учні його батька віддали себе йому і прийняли його як провідника хасидів.

Однак провід рабі Аврагама га-Малаха тривав недовго, і через кілька років він відійшов.

У перші роки його місце, як провідника хасидського руху, посідав святий рав р. Менахем-Мендл з Вітебська.

Тяжке становище хасидського руху в ті дні вимагало сильного керівництва, здатного протистояти численним міснагдім, які повстали проти хасидського руху. Потрібна була людина, в якій є дух, яка змогла б протистояти міснагдім, яка не злякалася б херемів і відозв проти хасидизму.

Учні рава Магіда вирішили призначити на цю посаду Алтер Ребе. Його завданням було засновувати центри хасидизму по всій країні, а також відвідувати всі ті місця, де оселилися учні Магіда, щоб підбадьорювати їх і допомагати їм у створенні центрів хасидизму.

Три роки, з 5533 року (1772/1773) по 5536 рік, Алтер Ребе виконував своє завдання. Крім поїздок до центрів хасидів, він таємно їздив також до місць зосередження міснагдім. Він розмовляв з ними про слова Тори і доводив їм, що хасиди великі у відкритій Торі. Під час тих поїздок Алтер Ребе «здобув» багато учнів, які згодом стали одними з найвизначніших хасидів Хабаду.

5534

Після відходу рава Магіда з Межиріча міснагдім посилили свою війну проти хасидизму. Святий рав р. Менахем-Мендл з Вітебська і Алтер Ребе поїхали до Вільни, у 5534 році (1773/1774), щоб зустрітися з Гра, переконати його, що хасиди не «відхилилися» від шляху Тори, і тим самим домогтися припинення воєн міснагдім проти хасидів. Однак Гра відмовився їх прийняти й покинув Вільну. Він повернувся до неї лише після того, як Алтер Ребе і рабі Менахем-Мендл покинули місто[5].

І війна міснагдім тривала на повну силу. Рабі Менахем-Мендл і з ним кілька учнів Магіда, переконавшись, що не можуть угамувати війну міснагдім, вирішили поїхати до Землі Ізраїлю[6].

5536

У 5536 році (1775/1776) учні Магіда зібралися на загальне зібрання, щоб підбити підсумки трьох років своєї діяльності від часу відходу рава Магіда і ухвалити рішення про діяльність у наступні роки.

Зібрання ухвалило: 1. Що святий рав р. Менахем-Мендл з Вітебська поїде до нашої Святої Землі. 2. Що Алтер Ребе буде призначений провідником хасидів у країні Литва. 3. Що Алтер Ребе буде загальним упорядником хасидського руху[7].

Ліозно

Того ж року Алтер Ребе заснував перший центр хасидизму в місті свого проживання Ліозно. По всій окрузі були поширені відозви, в яких оголошувалося, що молоді аврехи можуть приїхати до Ліозно на три місяці, щоб отримати настанову й порядок у навчанні від Алтер Ребе.

Містечко Ліозно було тоді торговим центром усієї округи (Вітебськ, Бешенковичі, Городок, Яновичі Рудня, Каліськ, Любавичі, Невель та інші). Євреї містечка мали щедрий заробіток, і вони взяли на себе утримання аврехів, які прибули навчатися в містечко.

Близько сорока здібних аврехів з містечок, сусідніх з Ліозно, зібралися й прийшли навчатися в Алтер Ребе. Цих аврехів розподілили за рівнями навчання, і для них відкрили «хедери»: хедер 1, хедер 2 і хедер 3. Алтер Ребе встановив новий порядок: 1. Обов'язок вивчати Гемару поглиблено, група за групою, одну тему, і не менше ніж чотири години на день. 2. Протягом тижня зобов'язані вивчити один урок і знати його досконало. 3. Вивчення Гемари ле-міграс — не менше ніж один аркуш на день. 4. Двічі на тиждень, у день і в години, встановлені для цього, вестимуть між собою пілпуль, і кожен викладе свої запитання та відповіді. Крім Алтер Ребе, уроки давали брати Алтер Ребе: святий рав р. Єгуда-Лейб, святий рав р. Мордехай і святий рав р. Моше[8].

5537 – Алія хасидів на Святу Землю

У місяці адарі 5537 (1777) з Росії виїхала на Святу Землю група хасидів. На чолі групи стояли провідники хасидизму, рабі Менахем-Мендл з Вітебська, рабі Аврагам з Каліська і рабі Ісраель з Полоцька, учні рава Магіда з Межиріча.

Його святість Алтер Ребе палко бажав приєднатися до поїздки на нашу Святу Землю. Три місяці він вагався і не знав, що вирішити. Його наставник і вчитель рав Магід з Межиріча з'явився йому і сказав, щоб він не покидав Росію. Але зрештою Ребе вирішив усе ж приєднатися до тих, хто сходить на нашу Святу Землю.

На початку місяця іяра 5537 року (травень–червень 1777) з Ліозно вирушив великий караван, на чолі якого був Алтер Ребе з усіма своїми домочадцями, а з ними його брати: рабі Єгуда-Лейб, рабі Мордехай і рабі Моше зі своїми домочадцями. Караван попрямував до міста Могильова-Подільського біля річки Дністер, де чекали ті, хто сходить на нашу Святу Землю, на чолі з рабі Менахем-Мендлом з Вітебська.

Коли учні Алтер Ребе почули, що він їде на Святу Землю, вони дуже засмутилися й гірко плакали перед Алтер Ребе, щоб він не залишав їх, але Алтер Ребе відповів їм, що мудреці сказали: «Твоє життя має перевагу». Кілька учнів «хедерів» приєдналися до Алтер Ребе в його поїздці.

Близько трьох тижнів Алтер Ребе пробув у Могильові-Подільському разом з групою хасидів, які прямували на Святу Землю. Але рабі Менахем-Мендл з Вітебська і рабі Аврагам з Каліська вмовляли його святість Алтер Ребе, щоб він не залишав Білу Русь і Литву, як овець без пастиря. Після багатьох умовлянь Алтер Ребе погодився залишитися в Росії, і радість хасидів була дуже велика. Алтер Ребе розлучився з групою хасидів, які сходили на Святу Землю, «з плачем, так що дуже сильно...».

Група хасидів продовжила свій шлях на нашу Святу Землю, а Алтер Ребе та його домочадці попрямували назад до Ліозно. Також брати Алтер Ребе, побачивши, що він повертається до Ліозно, повернулися і вони, разом зі своїми домочадцями.

Багато місяців Ребе долав шлях з Могильова-Подільського до Ліозно. Він затримувався в дорозі в кожному місті й містечку. Ребе виголошував слова Тори в кожному місці, і десятки аврехів приєдналися до нього. Коли Алтер Ребе прибув до Ліозно, всі мешканці міста вийшли зустрічати його. І місто Ліозно тріумфувало й раділо... Відтоді Ліозно стало столицею хасидизму Хабад, і звідти Алтер Ребе поширював своє велике світло на весь світ.

Група хасидів на чолі з праведним равом р. Менахем-Мендлом з Вітебська вирушила на Святу Землю влітку 5537 року (1776/1777). У дорозі до їхнього каравану приєдналися понад чотириста осіб. Вони відпливли на кількох кораблях, що вийшли з Могильова. Посеред шляху їх застала велика буря, яка потопила один з кораблів; на тому кораблі було близько 80 хасидів, більшість з яких потонули, хай збереже нас Милосердний, лише близько 30 з них урятувалися й дісталися Кримського півострова. Інші пасажири кораблів не знали про біду, що сталася, і продовжили свій шлях на Святу Землю, куди прибули 5 елула.

Спочатку група хасидів оселилася в місті Цфат, але через численні труднощі, які були в них у Цфаті, рабі Менахем-Мендл покинув Цфат і оселився в місті Тверія. Там він відійшов 1 іяра 5548 (1788), і спочиває він з почестями на березі озера Кінерет[9].

5543 — Мінський диспут

Один з великих диспутів, які були в Алтер Ребе з великими гаонами міснагдім, відбувся в 5543 році (1783 за загальним літочисленням) у місті Мінську — оплоті міснагдім.

Під час того диспуту гаони міснагдім перевірили Алтер Ребе в навчанні й переконалися, що він — величезний гаон. Він також пояснив їм, що метод хасидизму має джерело в Торі і є її невід'ємною частиною. Слова Алтер Ребе, сказані з приємністю, привабили десятки аврехів, визначних знавців із середовища міснагдім, які після того диспуту прийшли до Алтер Ребе в Ліозно і стали його учнями[10].

5552 — Звинувачення проти Алтер Ребе

За кілька років хасидизм Хабад поширився по всій Росії та Україні, і до нього приєдналися десятки тисяч євреїв. Успіх Алтер Ребе, який не мав прецедентів, збудив проти нього супротивників, які не відпочивали й не заспокоювалися.

5552 рік був дуже тяжким для Алтер Ребе. Протягом багатьох місяців, починаючи з Рош га-Шана 5552 року (29 вересня 1791) і до свята Шавуот, не знали його домочадці, Мітлер Ребе і старійшини з наближених, про тяжкі страждання Алтер Ребе через переслідування міснагдім.

На фарбрейнгені свята Шавуот в Алтер Ребе відчувалася глибока внутрішня гіркота, він перебував у величезному двейкуті, його вуста шелестіли-шепотіли, і з його очей стікали сльози по щоках. За серйозністю й гіркотою, розлитими на його святому обличчі, всі присутні зрозуміли, що він шепоче молитву і пробуджує милосердя. Всі відчули, що Бешт і рав Магід перебувають тієї години в кімнаті. Раптом Алтер Ребе підвівся зі свого місця і сказав плачучим голосом:

«Діду мій[11] і вчителю мій[12], пробудіть велике милосердя за мене, за ваших учнів, за ваших прихильників і за ваше вчення. Ой, ой, гевалд, гевалд, Отче наш Небесний, змилуйся й помилуй нас!» — і Алтер Ребе впав у глибоку непритомність.

Присутні дуже схвилювалися. Ребецн і всі домочадці прибігли й терміново викликали лікаря Йону. Тим часом до кімнати увійшов маленький онук двох років і дев'яти місяців, Ребе «Цемах Цедек». Побачивши улюбленого діда, що лежав на підлозі, він кинувся на нього з криком: дідусю, дідусю! Алтер Ребе розплющив свої святі очі й побачив, як його маленький онук простягає до нього свої рученята і кричить: «Дідусю, дідусю, тримайся за мої руки і вставай!» Алтер Ребе взявся за руки онука, кажучи: «Дай мені твою руку», і тут же Алтер Ребе став на ноги і сказав: «Цей утішить нас».

Самовіддана праця Алтер Ребе протягом вісімнадцяти років (5534 — 5552) з виховання і наставляння хасидів Хабаду викликала велике звинувачення нагорі, і Алтер Ребе потребував заступників і тих, хто пробуджує милосердя. Він послав особливих посланців до «святих наметів» нашого вчителя Бешта і рава Магіда з Межиріча.

На виході Шабату Сліхот Алтер Ребе покликав до себе кількох старших учнів і розповів їм, що звинувачення дуже серйозне і що в нього є підстави думати, що наступного Рош га-Шана — 5553 — обвинувачі перенесуть своє звинувачення з хасидизму — на нього. Алтер Ребе попросив їх пробуджувати милосердя, а також підготуватися, як допомогти його синові Мітлер Ребе в проводі й керуванні хасидами та справами хасидизму.

Самопожертва ребецн Двори-Леї, дочки його святості Алтер Ребе

Дочка Алтер Ребе, праведна ребецн Двора-Лея, мати Ребе Цемах Цедека, яка почула все, що її батько передав жменьці своїх учнів, вирішила прийняти на себе наслідки звинувачення і замінити свого батька. Вона здійснила це так: напередодні Рош га-Шана після молитви Мінха ребецн Двора-Лея увійшла до бейт-мідрашу малого міньяну, де були присутні члени «Бейт Рабі» та обрані з учнів, які були занурені тієї години в читання Тегілім. І підійшла до арон кодешу, відчинила його дверцята й проголосила: «Усе зібрання, ви свідки, що перед святими сувоями Тори я приймаю на себе при ясній свідомості під закляттям і клятвою, що я, Двора-Лея, дочка Стерни, заміняю мого батька рабі Шнеур-Залмана, сина Рівки, щоб він залишився живим».

І навіть коли її батько підійшов до неї після молитви в ніч першого дня Рош га-Шана, щоб побажати їй благословення «Щоб ти була записана й скріплена печаткою на добрий рік», вона перебила його одразу після того, як він сказав «на рік», і сказала: «На добрий рік будь записаний і скріплений печаткою, батьку, не говори...» — і не дала йому закінчити своє благословення.

І справді, назавтра, у другий день Рош га-Шана, ребецн Двора-Лея захворіла. І відійшла наступного дня, у піст Гдальї 3 тішрея 5553 (1792 за загальним літочисленням)[13]. А її батько продовжував жити ще довгі роки.

5557 – Друкування книги «Танія » вперше

Основна стаття – Книга «Танія»

Двадцять років Алтер Ребе писав свою книгу «Лікутей амарим», додавав, вилучав і уточнював кожне слово й кожну літеру. І дав дозвіл переписувати книгу й поширювати її публічно. Але через тисячі копій у різних рукописах зміст спотворився. Крім того, і міснагдім підробили книгу «Танія». Тоді Ребе вирішив порадитися зі своїми товаришами, учнями рава Магіда, чи друкувати книгу «Танія». Він послав особливих посланців до праведників рабі Єгуди-Лейба га-Когена і рабіЗуші з Ганнополя. Отримавши їхню згоду, Алтер Ребе дав свій дозвіл надрукувати книгу.

У місяці елулі 5556 року (вересень–жовтень 1796) його святість Алтер Ребе передав книгу «Танія» до друку в друкарню в Славуті. Він домовився з друкарем, що до початку місяця кислева 5557 (грудень 1796) той закінчить друкувати книгу, щоб можна було вчитися за нею в день 19 кислева, день гілули рава Магіда.

Коли настало 19 кислева, а «Танія» ще не дійшла до Алтер Ребе, як він сподівався, він дуже сильно засмутився.

На другий день Хануки — 26 кислева — прибув особливий гонець зі Славути й привіз із собою двісті перших книг «Танія», що вийшли з друку 20 кислева. Коли показали Алтер Ребе книгу, він довго її розглядав і сказав: «Багато задумів у серці людини; за моїм бажанням книга мала бути закінчена на початку кислева, і в день гілули мого вчителя за нею вчилися б, але задум Всевишнього — він здійсниться, і її друкування було закінчено двадцятого дня місяця», — і Алтер Ребе повторив і сказав – 20 кислева, 20 кислева, 20 кислева. І закінчив: і все, що робить Милосердний, на добро робить.

Ніхто не зрозумів сенсу цих слів, чому Алтер Ребе засмутився через запізнення виходу книги на два тижні і чому він подвоїв і потроїв день закінчення друкування книги, і це було загадкою.

Однак у 5559 році (1798/1799), під час виходу Алтер Ребе з в'язниці, у вівторок 19 кислева, коли він помилково увійшов до дому міснагеда, і лише пізньої години вночі, у ніч на 20 кислева, був визволений з дому ворога-гнобителя, тоді всі згадали дивовижні слова Алтер Ребе щодо дня 20 кислева.

Його святість Мітлер Ребе сказав від імені свого батька, Алтер Ребе, що два роки життя в Торі та служінні, які додала його книга серед хасидів — з 5557 року (1796/1797) по 5559 рік, — врятували його від смерті, і тисячі тисяч і міріади міріад ангелів, створених з літер і слів зібраних святих речень його вчителів, клопоталися за їхній шлях і його шлях, щоб вивести на світло його правоту.

Уперше, у 5557 році (1796 за загальним літочисленням), було надруковано п'ятнадцять тисяч примірників книги «Танія». У 5558 році (1797/1798) було надруковано п'ять тисяч примірників, а в 5559 році (1798/1799) було надруковано двадцять тисяч примірників, унаслідок чого тисячі відомих знавців Тори наблизилися до хасидського руху[14].

Коли міснагдім побачили, що хасидський рух поширюється гігантськими кроками і багато громад стали під його прапор, вони піднялися на нещадну війну проти хасидизму. Головна їхня війна була проти Алтер Ребе, оскільки він був центральною і найбільш домінантною особистістю в хасидському русі. І крім того, хасидизм Хабад поширився в Литві та в Білій Русі, областях, які раніше були під винятковим впливом міснагдім.

Війна посилилася після 5557 року (1796/1797), коли було надруковано книгу «Танія» і поширено в десятках тисяч примірників, унаслідок чого тисячі відомих знавців Тори наблизилися до хасидського руху.

5559 – Перший арешт

Основна стаття – Арешт і звільнення Алтер Ребе

До 5554 року (1794 за загальним літочисленням) оплот міснагдім, Литовське князівство, перебував під владою Польщі, а Алтер Ребе жив тоді в Ліозно, яке було тоді під владою Росії. Тому до 5554 року (1793/1794) міснагдім у своїй війні з хасидизмом використовували зброю херемів, оскільки не могли донести на Алтер Ребе через те, що він був підданим Росії.

А після 5554 року (1793/1794), коли Литву завоювали росіяни, російська влада видала сувору заборону користуватися херемами. Тому міснагдім змінили метод своєї війни з хасидизмом: вони залишили хереми й перейшли до доносів.

Після відходу з життя Гра в 5558 році (1797 за загальним літочисленням) міснагдім організувалися, щоб донести на Алтер Ребе російській владі. Для самого доносу «зголосився» Авігдор, рабин Пінська. Його призначили рабином у Пінську після того, як він «отруював життя» і вигнав звідти рабина міста святого рава р. Леві-Іцхака з Бердичева[15].

Однією з настанов, запроваджених Алтер Ребе, було те, щоб кожен з хасидів брав участь у підтримці родин, які здійснили алію на Святу Землю і займалися там Торою та служінням Всевишньому. Для цього Алтер Ребе заснував у 5548 році (1788 за загальним літочисленням) «Колель Хабад».

Нечестивці, на чолі яких стояв Авігдор з Пінська, використали цей факт і донесли центральній владі в Петербурзі на Алтер Ребе, що він бунтує проти влади і що він посилає великі суми до чужої країни. Адже Земля Ізраїлю була тоді під турецькою владою. Це було основою доносу.

Донос упав на родючий ґрунт антисемітської влади, на жаль. У холь га-моед Сукот 5559 року (1798 за загальним літочисленням) до Ліозно прибув воєначальник у супроводі групи озброєних поліцейських, щоб заарештувати Алтер Ребе і доставити його до Петербурга.

Алтер Ребе вийшов з дому через задні двері й сховався на кладовищі в Ліозно. Там він обміркував своє становище і спланував свої подальші кроки. Коли військові увійшли до дому Алтер Ребе і не знайшли його вдома, вони спитали його дружину, ребецн Стерну, де її чоловік, і коли вона відповіла, що не знає, один з військових ударив її по обличчю і зламав їй один із зубів. Коли військові покинули місце, Алтер Ребе повернувся додому.

Воєначальник вирішив не заважати в дні свята. Він залишив кількох своїх людей у Ліозно, а сам поїхав з міста.

Алтер Ребе вирішив, що якщо прийдуть ще раз заарештувати його, він прийме вирок з любов'ю. У дні Шміні Ацерет і Сімхат Тора хасиди були у великій гіркоті.

В Ісру хаг уранці Алтер Ребе оприлюднив загальний лист до громади хасидів Хабаду, в якому застеріг хасидів і прихильників зміцнитися в надії та повній довірі до Всевишнього, благословенний Він, у заслугу наших святих Ребе. А якщо необхідно страждати, він приймає це на себе.

Пізньої години 24 тішрея – Ісру хаг, прибули військові, щоб заарештувати Алтер Ребе. Командир наказав посадити Алтер Ребе в «чорну карету», яка була призначена для перевезення бунтівників проти влади, і під посиленою охороною десяти озброєних поліцейських Ребе був відвезений під арешт до Петербурга.

Коли його привезли до Петербурга, його ув'язнили у в'язниці в Петропавлівській фортеці, яка була призначена для небезпечних в'язнів. В'язниця розташована на острові, оточеному річкою Невою, доступ до якого винятково на човнах.

Після арешту в кімнаті Алтер Ребе знайшли записку, написану його рукою: «Князі переслідували мене без причини, від слова Твого тремтить серце моє»[16].

Коли міснагдім дізналися, що задум доносу вдався і Алтер Ребе відвезено під арешт у «чорній кареті» як бунтівника проти влади, вони оголосили день 28 тішрея святом і урочистістю. У синагогах молилися з повним Галелем і влаштовували трапези Йом-тову (хоча частина гаонів міснагдім заперечувала проти цього)[17].

Коли Алтер Ребе привезли до Петербурга, його помістили в таємних камерах Петропавлівської фортеці. Понад сім тижнів (53 дні) він пробув у цій фортеці. Перші три тижні він перебував у дуже суворому режимі й у камерах, призначених для бунтівників проти влади. Адже одним з головних пунктів доносу було те, що Алтер Ребе збирає гроші й посилає турецькому султанові, який владарював у Землі Ізраїлю. Потім його перевели до зручнішого місця в самій фортеці.

Усі дні перебування Алтер Ребе в Петропавлівській фортеці особливі слідчі комісії збирали й опрацьовували матеріали доносу проти Ребе, а потім допитували й розпитували його. Допити проводилися не у фортеці, а в приміщеннях Таємної ради, і щоразу Алтер Ребе везли човном по річці Неві з фортеці до приміщень.

Самі сановники царства допитували Алтер Ребе, і він відповів їм на всі їхні запитання. Відповіді й запитання записували й відсилали до Сенату для розгляду. Всі побачили у відповідях Алтер Ребе його дивовижну мудрість і чистоту його серця.

Його святість Мітлер Ребе сказав, що Алтер Ребе пробув під арештом п'ятдесят три дні відповідно до 53 розділів книги «Танія». Адже відтоді, як було надруковано книгу «Танія», Самех-Мем звинувачував за розкриття світла хасидизму. Алтер Ребе прийняв на себе у своєму ув'язненні смертні муки.

У вівторок 19 кислева було винесено вирок Алтер Ребе, що він невинний у жодному злочині, і було ухвалено звільнити його[18].

Після того як Алтер Ребе звільнили з ув'язнення, Авігдор-донощик упав у пияцтво; він блукав, босий і п'яний, як Лот, ринками й вулицями, і діти бігали за ним і насміхалися з нього[19].

5561 — Другий арешт

Після звільнення його святості Алтер Ребе з першого арешту міснагдім не заспокоїлися, вони продовжували доносити на Алтер Ребе і на хасидський рух. Цього разу донос був не на Алтер Ребе особисто (бунт проти влади), а на все вчення хасидизму. Вони стверджували, що вчення хасидизму суперечить земному царству — царству російського імператора.

І справді, донос упав на уважні вуха, і в другий день холь га-моед Сукот — 18 тішрея — надійшов наказ від влади, що 24 тішрея 5561 року (1800 за загальним літочисленням) Алтер Ребе має поїхати до Петербурга.

На відміну від першого арешту, під час якого Алтер Ребе відвезли «в чорній кареті» і солдати з оголеними мечами супроводжували карету, під час другого арешту Алтер Ребе їхав у поштовому екіпажі, який був просторим і розкішним, і дозволили двом супровідникам, одним з яких був його син рабі Моше, їхати з ним до Петербурга, щоб супроводжувати його.

І саме ув'язнення було цього разу легшим: його тримали в будівлі «Таємної ради», а не так, як під час попереднього арешту, коли його тримали в Петропавлівській фортеці.

Протягом двох місяців, з 28 тішрея по 27 кислева, відбулося понад двадцять засідань, у яких брали участь експерти в різних галузях знання, які цікавилися релігійними дослідженнями, питаннями Каббали та історією Ізраїлю і заглиблювалися в них. Алтер Ребе відповідав на всі запитання розважливо й слушно, іноді російською, а іноді святою мовою, причому його син, рабі Моше, перекладав його слова[20].

Після закінчення днів допитів і розпитувань, у неділю 27 кислева, третій день Хануки, Алтер Ребе дали дозвіл переселитися до приватного будинку, але йому наказали не покидати столицю Петербург. Сановники царства переконалися, що Алтер Ребе — чудовий провідник і що більшість євреїв ідуть за громадою хасидів та їхніми провідниками по всіх просторах держави, і вплив Алтер Ребе великий також на провідників інших хасидів.

Російський цар Павло погодився з пропозицією міністрів уряду дати повне звільнення Алтер Ребе. Вони дозволили йому продовжувати керувати громадою хасидів, як у колишні дні. Вони лише обмежили його, щоб він не міг повернутися назад до Ліозно і щоб залишався тимчасово в місті Петербурзі.

Алтер Ребе переїхав жити до приватного будинку, і громада хасидів тріумфувала й раділа[21].

Ляди — «Після Петербурга»

Після того як Алтер Ребе вийшов з ув'язнення в Петербурзі, почалося поширення вчення хасидизму в дусі «Пошираться джерела твої назовні» в найширшому масштабі, і причина цього в тому, що після свого ув'язнення Алтер Ребе піднявся на дуже високий щабель[22].

Після другого арешту Алтер Ребе в 5561 році (1800/1801) влада вимагала, щоб Алтер Ребе оселився в місті Петербурзі, щоб вона могла «наглядати за ним». Це завдало великого смутку хасидам. У той час у Петербурзі перебував князь Любомирський, який був дуже близький до російського царя. Коли він побачив Алтер Ребе, він був дуже вражений ним і захотів з ним зустрітися. Один з хасидів Хабаду розповів князеві про велич Алтер Ребе і що десятки тисяч людей шанують його, і водночас розповів йому про великий смуток, якого зазнають хасиди через те, що влада хоче, щоб Алтер Ребе залишився жити в Петербурзі.

Коли князь Любомирський зустрівся з Алтер Ребе, він сказав йому, що якщо той погодиться оселитися в одному з містечок, які перебувають під його опікою, — Дубровно чи Ляди, — він зможе вплинути на владу, щоб вона дозволила йому покинути Петербург. Алтер Ребе погодився оселитися в містечку Ляди, яке перебувало під опікою князя.

11 менахем-ава 5581 (9 серпня 1821) (1801 за загальним літочисленням) Алтер Ребе покинув Петербург у супроводі багатьох хасидів.

Князь наказав своїм людям побудувати будинки для Алтер Ребе і для його хасидів. У п'ятницю, напередодні Шабату Нахаму, 14 менахем-ава 5561 року (24 липня 1801) прибув його святість Алтер Ребе в супроводі п'яти тисяч хасидів і оселився в Лядах.

Усі дні перебування Алтер Ребе в Лядах були днями задоволення. Його громадська діяльність поширилася по всій Білій Русі та Україні, і від його прибуття до Ляд до громади хасидів додалися десятки тисяч хасидів. Також міснагдім припинили свою війну, оскільки переконалися, що ніщо не може зупинити поширення хасидів по Росії та Україні. Ребе і хасиди могли здійснювати своє служіння без жодних обмежень[23].

5572 – Війна з Наполеоном

Основна стаття – Війна з Наполеоном

Коли почалася війна Наполеона з Російською імперією, Алтер Ребе відкрив свою думку, що якщо переможе Наполеон, то хоча євреям стане легше в матеріальному відношенні, однак у духовному відношенні примножиться єресь і розбещеність. Тому Алтер Ребе зробив усе, що було в його силах, щоб допомогти російській армії. Після того як армія Наполеона вторглася в Росію – 14 тамуза 5572 (1812 за загальним літочисленням) — Алтер Ребе послав кількох хасидів, щоб вони шпигували для російської армії в штабах французької армії, причому найвідомішим з них був хасид р. Моше Мейзліш.

Його святість Алтер Ребе звернувся зі святим листом до всіх євреїв у Росії і просив їх, щоб вони надали допомогу російському урядові на чолі з царем Олександром своїми грошима, своєю працею і всім, що в них є. Він закінчив свій лист: «А ви нехай не слабне ваше серце, і не звертайте уваги на тимчасові перемоги ворога, бо повна перемога буде на боці царя Росії».

Алтер Ребе не хотів покидати в дні війни своє місце проживання в Лядах, щоб не занепав дух євреїв Білої Русі. Однак коли армія Наполеона швидко просувалася до Ляд, Алтер Ребе наказав негайно покинути містечко. Це було в п'ятницю 29 менахем-ава, напередодні Рош ходеш елула 5572 (1812 за загальним літочисленням).

Алтер Ребе, його домочадці, а з ними близько трьохсот родин хасидів поспіхом покинули містечко Ляди. Перш ніж покинути дім, Алтер Ребе наказав узяти все домашнє начиння, також ліжка й столи. Старі й зношені речі він наказав спалити. Після того як вони покинули місто і вже пройшли частину шляху, Алтер Ребе наказав повернутися до Ляд і перевірити, чи не залишилася все-таки в його домі якась річ або одяг, і справді знайшли два зношені домашні капці; тоді Алтер Ребе наказав спалити весь дім.

Незабаром після того, як Алтер Ребе покинув Ляди, туди прибув Наполеон власною персоною в супроводі військових і поспішив до місця, де стояв дім Алтер Ребе. Побачивши, що дім охоплений полум'ям, він наказав погасити пожежу. Але через силу вогню не могли підійти до дому. Побачивши, що з дому нічого не вдасться врятувати, Наполеон звернувся до мешканців Ляд і попросив їх принести йому якусь річ від Алтер Ребе — монету, предмет тощо. Він обіцяв заплатити величезні статки тому, хто принесе предмет, що належав Алтер Ребе. Але попри всі пошуки нічого не знайшлося.

Сто сорок днів поневірялися в дорозі Алтер Ребе і з ним триста родин у супроводі російських військових. Аж доки не прибули до села П'єна поблизу міста Курськ, там вони знайшли спокій. Там же вони отримали звістку, що слова Алтер Ребе здійснилися і армія Наполеона почала зазнавати поразок у війні.

Близько тисячі шестисот км поневірявся Алтер Ребе від свого дому в Лядах, доки не прибув до села П'єна.

Коли його святість Алтер Ребе покинув Ляди, царство Хабаду перенесло свою столицю з Ляд до Любавичів, де через рік оселився його святість Мітлер Ребе. П'ятдесят років Ляди стояли в запустінні, доки туди не прибув правнук Алтер Ребе, адмор Хаїм-Шнеур-Залман, син Ребе Цемах Цедека, який служив адмором у Лядах. Також його син продовжив адморство в Лядах[24].

5573 — Відхід Алтер Ребе

У п'ятницю 12 тевета 5573 року (15 грудня 1812) Алтер Ребе прибув до села П'єна, там він дізнався про руйнування Білої Русі[25]. 24 тевета 5573 (27 грудня 1812), на виході Шабату тижневої глави «Шмот», одразу[26] після Авдали[27], о 22:22 — він відійшов.

Після поховання Ребе Цемах Цедек переїхав жити до Гадяча, поруч зі святою могилою.

Мітлер Ребе

Любавичі

Малюнок мапи містечка Любавичі — місця проживання чотирьох провідників Хабаду протягом близько ста десяти років, за назвою якого хасидизм називається донині
Основна стаття — Любавичі

Під час відходу Алтер Ребе, 24 тевета 5573 (27 грудня 1812), його святість Мітлер Ребе перебував у місті Кременчук в Україні. Його послав туди Алтер Ребе, щоб підготувати місце для родини «Бейт га-Рав», поки вони перебували в селі П'єна. Після відходу Алтер Ребе його домочадці прибули до Кременчука й оселилися в ньому. Деякі з родини Алтер Ребе оселилися в місті Ромни поблизу Гадяча, а Ребе Цемах Цедек та його домочадці оселилися в Гадячі.

Після відходу Алтер Ребе хасиди Хабаду в Україні просили Мітлер Ребе залишитися в Україні на постійне проживання. Натомість хасиди Хабаду в Білій Русі посилали делегації до Мітлер Ребе, щоб він оселився серед них. Зрештою хасиди Хабаду Білої Русі взяли гору, і після свята Шавуот 5573 року (4 червня 1813) його святість Мітлер Ребе покинув Кременчук і попрямував до Білої Русі.

Близько трьох місяців Мітлер Ребе був у дорозі, він переїжджав з міста до міста, і в кожному місці говорив хасидут, і євреї виявляли йому велику шану. Уряд Росії наказав своїм офіційним представникам у кожному місті виявляти шану Ребе і хасидам, які його супроводжували, і приходити їм на допомогу в усіх їхніх потребах, «бо він син Ребе з Ляд, який стояв на боці росіян у їхній війні з Наполеоном».

У понеділок 18 елула 5573 (1813) прибув його святість Мітлер Ребе, а з ним тисячі хасидів, до Любавичів і оселився там.

Коли Мітлер Ребе прибув до Любавичів, він поїхав до пустельного місця, де стояли рештки будинків, що згоріли два роки тому, і там сказав: п'ятдесят вісім років тому, коли Алтер Ребе був у віці десяти років і навчався в праведника-хасида Іссахара-Дова, це було в синагозі, що стояла на цьому місці. Коли я готувався до цієї поїздки, мій батько Алтер Ребе сказав мені, що після прибуття до Любавичів я встановлю місце свого проживання на цьому місці, — і благословив місто проживання провідників Хабаду довгими днями й роками.

Прибуття Мітлер Ребе до Любавичів справило дуже велике враження на всіх євреїв, і маси почали стікатися до Любавичів.

Правитель округу дав наказ своїм службовцям, щоб вони побудували будинки для Ребе і для всіх членів його родини[28].

Провід Мітлер Ребе

Відновлення війни міснагдім — і перемога хасидизму

Після відходу Алтер Ребе міснагдім намагалися завадити його святості Мітлер Ребе керувати хасидським рухом. Вони посилали таємних посланців до містечок хасидів і намагалися переконати хасидів не приймати на себе провід Мітлер Ребе. Але міснагдім зазнали повного провалу: десятки тисяч хасидів Хабаду, які були пов'язані з Алтер Ребе, усією душею прив'язалися до Мітлер Ребе. Після свого провалу міснагдім намагалися підірвати хасидизм Хабад зсередини, як описано нижче.

Старосільська суперечка

Після відходу Алтер Ребе спалахнула суперечка між Мітлер Ребе і рабі Агароном зі Старосілля, одним з великих учнів Алтер Ребе, щодо проводу хасидизмом Хабад; унаслідок суперечки рабі Агарон відкрив свій двір старосільського хасидизму, і туди стеклося багато хасидів Хабаду.

Розбіжності — які згодом призвели до відокремлення Агарона зі Старосілля і заснування старосільського хасидизму — почалися ще до відходу Алтер Ребе; перші розбіжності виявилися між рабі Агароном і рабі Єгудою-Лейбом з Яновичів — братом Алтер Ребе[4]; головним предметом суперечки було тлумачення р. Агароном маамарів Алтер Ребе: р. Агарон мав звичай повторювати маамари зі своїм власним тлумаченням, а рабі Єгуда-Лейб рішуче заперечував проти цього, він вважав, що треба наводити слова Ребе такими, як вони є, без тлумачень. Унаслідок цього в р. Агарона почалися розбіжності також з Мітлер Ребе, з яким якраз у нього були добрі стосунки до того часу.

Також була суперечка між рабі Агароном зі Старосілля і Мітлер Ребе щодо піднесення в молитві та в навчанні: р. Агарон стверджував, що піднесення має виражатися в зовнішніх рухах, і навіть привчив своїх хасидів чинити так, але Мітлер Ребе спростував таку поведінку, стверджуючи, що піднесення має виражатися «внутрішнім» чином, а не через рухи тощо.

Мітлер Ребе велить перервати контакт з міснагдім

Одразу на початку свого проводу Ребе вказав хасидам, щоб вони не вели суперечок з міснагдім і щоб не підтримували з ними жодного контакту. Він велів хасидам будувати собі окремі синагоги й не заходити молитися до синагог міснагдім. І справді, з часом війна міснагдім ущухла[29].

Суперечка про провід Мітлер Ребе

Переважна більшість хасидів Хабаду, прихильників Алтер Ребе, пов'язали себе з його святістю Мітлер Ребе, однак була невелика група, яка не прийняла на себе провід Мітлер Ребе. Ці хасиди стверджували, що подібно до того, як після відходу Бешта і рава Магіда з Межиріча провід продовжили не їхні сини, а їхні великі учні, так і після відходу Алтер Ребе не син зобов'язаний продовжити провід. І справді, частина хасидів прийняла на себе провід рабі Агарона зі Старосілля, який був одним з великих учнів Алтер Ребе. (У цю суперечку втрутилися й міснагдім, які намагалися таким чином підірвати хасидський рух зсередини).

Магаріль, брат Алтер Ребе, і хасид р. Пінхас Рейзес звернулися зі схвильованими листами до анаш і до рабі Агарона зі Старосілля і роз'яснили, що бажанням Алтер Ребе було, щоб його син, його святість Мітлер Ребе, посів його престол і зайняв його місце.

Після того як хасидам стало ясно, що ще за життя Алтер Ребе призначив свого сина своїм продовжувачем, майже всі хасиди повернулися під покров Мітлер Ребе[30].

Поширення хасидизму Хабад у період Мітлер Ребе — «Реховот га-Нагар»

У дні проводу Мітлер Ребе хасидський рух розширювався й поширювався гігантськими кроками, і до його лав приєднувалися десятки тисяч хасидів.

Джерела хасидизму, що виливалися від Ребе, були безмежні. Кожного Шабату він виголошував численні маамари хасидуту, в яких були найглибші теми, так що слухачі були неспроможні сприйняти щедре багатство хасидуту.

Ребе вимагав від хасидів, щоб, коли вони зустрічаються одне з одним, вони говорили між собою про найглибші теми хасидуту[31].

Мітлер Ребе засновує сільськогосподарські поселення на півдні Росії

Подібно до того, як Мітлер Ребе продовжив працю свого батька у вченні Хабаду, так він продовжив і громадську діяльність на благо євреїв Росії. У ті роки матеріальне становище євреїв було вкрай поганим. Вони страждали від тяжких указів російського царя. Ребе заохочував євреїв Росії, багато з яких займалися «повітряними справами», оселятися на півдні Росії і займатися сільським господарством та фізичною працею.

У 5575 році (1815) Ребе звернувся до влади й попросив, щоб вона надала в його розпорядження землі для сільськогосподарського обробітку. Після того як влада відгукнулася на прохання Ребе, він звернувся з листом до всіх анаш, у якому запропонував євреям містечок Білої Русі оселитися в сільськогосподарських поселеннях на півдні Росії. І справді, тисячі хасидів відгукнулися на пропозицію Ребе й переселилися на південь України, поблизу міст Херсон і Миколаїв.

Десятки хасидських поселень (колоній) було засновано Мітлер Ребе на півдні Росії, і десятки тисяч євреїв заробляли собі на життя сільським господарством і фізичною працею. Хасидам, які стверджували, що їм буде важко бачити Ребе через велику відстань від Любавичів, Ребе обіцяв, що відвідуватиме їх. І справді, у 5577 році (1816/1817) Ребе поїхав відвідати хасидів, які оселилися в тих поселеннях, і пробув там близько пів року.

Щоб спонукати євреїв переїжджати на південь Росії, російська влада оголосила, що на єврейські родини, які переселяться на південь, не поширюватиметься указ про кантоністів (призов єврейських дітей до російської армії), і справді, унаслідок оголошення влади багато хто прийшов оселитися в тих поселеннях.

У перший період поблизу міста Херсон було засновано 22 колонії-поселення, що охоплювали 1780 родин з 17 000 душ. Поблизу міста Катеринослав було засновано 17 колоній-поселень з 864 родинами і 10 000 душ. Разом 39 поселень, у яких проживало 27 000 душ. Перед Першою світовою війною в поселеннях було вже близько 42 тисяч євреїв.

Близько ста двадцяти років євреї проживали в тих сільськогосподарських поселеннях на півдні України. Аж доки їх не знищили нацисти, хай зітреться ім'я їхнє, у дні Другої світової війни.

Із заснуванням сільськогосподарських поселень його святість Мітлер Ребе призначив одного з великих хасидів, рабі Гілеля з Паричів, мандрівним машпіа в тих поселеннях. Відтоді й до свого відходу в 5624 році (1863/1864) р. Гілель щороку їздив відвідувати євреїв поселень, підбадьорюючи їх і наближаючи їх до вчення хасидизму. Р. Гілель був так прив'язаний до мешканців колоній, що навіть просив, щоб його поховали в цій місцевості. І справді, р. Гілеля поховали в місті Херсоні, місті, навколо якого зосереджена більшість колоній[32].

Заснування хасидського поселення в місті Хевроні

Основна стаття – Хеврон

Ще в дні проводу Алтер Ребе десятки родин хасидів Хабаду оселилися в Тверії та в Цфаті. У 5576-5577 році (1816) Мітлер Ребе заснував єврейське поселення в Хевроні й послав десятки родин з Росії, щоб вони оселилися в місті. Він також велів хасидам, які жили в Тверії і в Цфаті, оселитися в місті Хеврон. Серед перших хасидів Хабаду, які оселилися в Хевроні, були праведний рав р. Лейб «Бааль га-Ісурім» і рав-хасид р. Моше Мейзліш. Його святість Мітлер Ребе [33]купив за свої гроші синагогу «Аврагам авіну» в єврейському кварталі Хеврона[34].

5587 – Арешт Мітлер Ребе

Основна стаття — Арешт і звільнення Мітлера Ребе

Мати Мітлер Ребе походила з родини великих багатіїв, які були серед шанованих людей міста Вітебська. Вони займалися Торою і гмілут хасадім, але були пихаті й запеклими противниками хасидизму Хабад. Вони заздрили великій шані, яку євреї виявляли Мітлер Ребе, і гнівалися на Ребе за те, що він не хотів поріднитися з ними, хоча вони обіцяли великі суми грошей як посаг. Вони об'єдналися з одним лиходієм, племінником хасида р. Пінхаса Рейзеса, який хотів вимагати гроші в Ребе. Ці зіпсовані люди вирішили звести на Ребе наклеп, що він збирає гроші, щоб повстати проти влади.

Фактичним донощиком був Сімха Кісін, родич Мітлер Ребе з боку його матері.

Для здійснення свого задуму донощики підробили лист, який Ребе написав у зв'язку зі збиранням грошей для бідняків Землі Ізраїлю. У цьому листі було написано, що Ребе зібрав суму в 35 000 рублів, а фальсифікатори додали цифру 1, так що вийшло, що він зібрав 135 000 рублів (сто тридцять п'ять тисяч рублів), величезну суму на ті дні. Вони донесли владі, що Ребе посилає гроші турецькому султанові. Крім підробки, вони донесли, що бейт-мідраш Ребе в Любавичах будується в розмірах Храму.

Після того як стало відомо, що правитель округу збирається заарештувати Ребе, кілька хасидів звернулися до сановника й попросили його, щоб Ребе не везли як будь-якого в'язня, а щоб попросили його приїхати самому до окружного міста Вітебська. Сановник відгукнувся на прохання, і справді ввечері до дому Ребе прибули кілька офіцерів; вони пробули там близько години, розмовляли з Ребе через перекладача шанобливо й чемно і вручили Ребе запрошення, в якому йому пропонувалося прибути до Вітебська до генерал-губернатора. Перш ніж покинути дім Ребе, вони провели обшук, щоб знайти писання проти уряду. Звісно, нічого не було знайдено. Вони навіть виміряли бейт-мідраш Ребе, щоб перевірити, чи такого він розміру, як Храм. І тут вони переконалися, що нічого подібного не було.

28 тішрея 5587 (29 жовтня 1826), об одинадцятій годині ранку Ребе виїхав з Любавичів дорогою до Вітебська. Що відбувалося вночі у дворі Ребе, важко описати: плач, крики й непритомності. Лише Ребе був цілком спокійний. Він приймав людей на єхідут і писав маамар хасидуту.

Коли Ребе прибув до Вітебська, його помістили в центральній урядовій будівлі. Через кілька днів клопоталися перед сановником, щоб він дозволив хасидам заходити до кімнати Ребе на всі молитви. Сановник дозволив двадцятьом хасидам бути присутніми на кожній молитві. Також він дозволив Ребе говорити хасидут перед своїми хасидами двічі на тиждень[35].

Звільнення його святості Мітлер Ребе з ув'язнення

Його святість Мітлер Ребе довів слідчим, що донос ґрунтується на брехні і що всі гроші, які він посилає до Землі Ізраїлю, були призначені для цдаки і для бідних. Також він показав їм підробку донощиків. Коли слідчі передали правителеві округу відповіді його святості Мітлер Ребе, той попросив привести до нього Ребе і донощиків, щоб вислухати слова кожного з них, щоб переконатися, на чиєму боці правда.

Його святість Мітлер Ребе вдягнув білий суботній одяг і поїхав у розкішному екіпажі до канцелярії правителя округу. Вигляд його був як в ангела Г-спода Ц-ваот. Спочатку хасиди побоювалися, що пишний вигляд Ребе викличе гнів сановника. Але так не сталося: коли сановник побачив красу й пишноту його святості Мітлер Ребе, той йому сподобався, і він виявив йому велику шану й наказав принести йому стілець, щоб сісти. Потім прийшов донощик і почав викладати свої звинувачення. Посеред своїх слів донощик звернувся до його святості Мітлер Ребе з титулом «Ребе». Його святість Мітлер Ребе зауважив на це перед сановником: дивись, він сказав про мене, що я ошуканець і бунтівник, а тепер він називає мене «Ребе». Донощик з Вітебська розгубився, і всі його слова були цілком плутаними, так що сановник сказав йому: «Перестань гавкати...». Донощик пішов звідти з ганьбою й соромом, а Ребе поїхав звідти з великою шаною.

10 кислева його святість Мітлер Ребе послав через своїх дочок прохання про звільнення з ув'язнення. Коли дочки прийшли до правителя округу, щоб передати йому прохання про звільнення, вони вибухнули гірким плачем. Сановник прочитав прохання і сказав дочкам: «Чому ви плачете? Ідіть додому з миром, бо ваш батько вже вийшов з ув'язнення». Так і було: коли дочки його святості Мітлер Ребе повернулися до будинку, в якому він перебував під арештом, уже надійшов наказ від правителя округу, що Ребе звільнено. Він наказав вартовим покинути будинок, і весь будинок тут же наповнився безліччю хасидів, і Ребе сидів і говорив хасидут.

Його святість Мітлер Ребе був звільнений з ув'язнення 10 кислева 5587 (1826)[36], і розповідають, що звістка про звільнення прибула в день Шабату 9 кислева під час Мінхи, коли Ребе стояв і говорив хасидут на вірш «Ти єдиний». Посередині він перервав говоріння хасидуту і сказав: «Ша, піну маком, дер тате із до» (Тихо, звільніть місце, батько тут)[37].

5588 – Відхід Мітлер Ребе

Його святість Мітлер Ребе завжди казав, що боїться 5588 року (1827/1828), оскільки на цей рік натякають суворі вироки, і почав натякати хасидам про свій відхід. Одного разу він сказав хасидам: моєму батькові було 54 роки, коли його взяли до Петербурга вдруге, і йому тоді дали вибір з Небес: страждання або відхід, і він вибрав страждання. Мабуть, він залишив мені другий вибір... — і так і сталося, що він відійшов у віці 54 років.

У 5585 році (1825) до влади прийшов цар Микола Перший, який був ненависником Ізраїлю. Одразу на початку свого правління він почав видавати укази проти євреїв Росії. Найтяжчим указом, який він видав, був указ про кантоністів.

Указ про кантоністів було видано влітку 5587 (1827). І так було сказано в указі, виданому Миколою: «Усі євреї віком від 12 до 25 років зобов'язані призиватися до армії на 25 років».

Для цього Мітлер Ребе поїхав на Грізні дні 5588 року (1827/1828) до Огелю свого батька, його святості Алтер Ребе, у Гадяч. Багато хасидів приєдналися до Ребе й перебували там усі дні перебування Ребе в Гадячі; він виголошував численні маамари хасидуту.

Перебуваючи в Гадячі, він сказав хасидам: «Я домігся в батька, щоб мене звільнили від рабинства». Хасиди подумали, що він, напевно, збирається поїхати на нашу Святу Землю. Хасиди сказали йому: «Як ви залишите нас, як овець без пастиря?» Його святість Мітлер Ребе сказав їм: «Мій зять Рамам — його святість Ребе Цемах Цедек — перебуває з вами, і він буде вам вірним пастирем».

Після Грізних днів, коли він був на зворотному шляху до Любавичів, він проїжджав через місто Ніжин. Там він тяжко захворів і був змушений затриматися на місці. Привезли великих лікарів, і всі вони сказали, що немає ліків від його хвороби. Лікарі застерегли його, щоб він не говорив хасидут. Це було йому не до душі, так що він сказав: «Остогидло мені життя моє». Його хвороба посилювалася з дня на день, і коли до нього торкалися, він непритомнів. Так тривало до місяця кислева.

У місяці кислеві, за тиждень до його відходу, лікарі відвідали його і знайшли його, що лежав майже без життєвих сил. 8 кислева він хотів написати хасидут про теми Хануки, після цього сказав: «Увесь світ перебуває в стражданні, а я так насолоджуюся?!» — і відсмикнув руку від писання. Він сказав хасидам, щоб вони пішли по домівках сказати «лехаїм» і бути радісними. Хасиди сказали йому: «Незабаром буде 10 кислева, день радості звільнення нашого Ребе, і тоді це час радості, але зараз — до цієї радості що вона робить?!» Його святість Мітлер Ребе відповів їм: «І все-таки йдіть і зробіть, як я сказав».

У ніч на 9 кислева він багато разів непритомнів, і щоразу його приводили до тями. Останнього разу, коли він знепритомнів, не змогли привести його до тями, і здійнявся в домі великий крик, і прийшли всі мешканці міста разом з хевра кадіша й побачили, що в ньому немає подиху життя. Але хасиди підійшли до нього й сказали йому: чому наш Ребе лякає нас, хіба він не чув крику? Ребе подивився на них і сказав: «Я почув голос, що волає: „Навіщо потрібна така душа в цьому світі“!»

Потім він велів одягнути його в білу сорочку, і вбрався в біле, і загорнувся в біле, подібний до ангела Г-спода Ц-ваот. Його обличчя почало червоніти, і він почав говорити добре про весь Ізраїль. Потім сказав хасидам, щоб вони були радісними цієї ночі, бо радість підсолоджує діни. І приготувався говорити хасидут, і дім наповнився світлом і радістю. І Ребе радів хасидам, як під час весілля, і всі думали, що тепер Ребе повернеться до своєї сили. І почав говорити хасидут на вірш «За Гаває йдіть»; він виголошував друш з величезним піднесенням і кілька разів питав посередині, чи вже засвітила зоря. Перед світанком він закінчив друш словами «бо з Тобою джерело життя від Життя життів», і тут же відлетіли його дух і душа: єдиним зв'язком з'єднався він з Ним, зі Святим, благословенний Він[38]. 9 кислева 5588 (1827), у день, коли йому виповнилося 54 роки, він відійшов.

Того ж дня його було поховано, і було сховано святий ковчег. І день його першого звільнення, 10 кислева, який мав бути днем свята й урочистості, перетворився на день тяжкої жалоби для хасидів і для всього Ізраїлю. Він спочиває з почестями в місті Ніжин. Над його могилою побудували Огель, а поруч — синагогу. Останніми роками Огель було відремонтовано.

Під час відходу в Ніжині згорів стіл Ребе в його кімнаті в Любавичах. Той самий стіл, за яким він записував слова своєї Тори. На столі стояла скриня з його численними рукописами, і всі вони згоріли у вогні. ־ Його зять, його святість Ребе Цемах Цедек, сидів по ньому «шіву», молився перед амудом і говорив Кадиш ятом. Провід Мітлер Ребе тривав близько чотирнадцяти років[39].

Ребе Цемах Цедек

5589 – прийняття проводу Ребе Цемах Цедеком

Після відходу Мітлер Ребе серед старійшин хасидів було вирішено призначити Ребе Цемах Цедека Ребе[40].

Кілька натяків дали хасидам щодо майбутнього проводу «Цемах Цедека», однак одного разу Мітлер Ребе сказав це прямо. Це було в місяці тішрей 5588 (вересень–жовтень 1827). Мітлер Ребе прибув до Гадяча і кілька разів молився на могилі свого батька Алтер Ребе. Одного разу він пробув на могилі довгий час, а потім вийшов звідти з усміхненим обличчям і сказав: «Я домігся від мого пана, батька, вчителя і наставника, щоб мене звільнили від рабинства». Хасиди подумали, що він має намір здійснити алію на Святу Землю, адже, як було сказано, його батько Алтер Ребе теж хотів відмовитися від проводу хасидами, щоб здійснити алію до Землі Ізраїлю. Хасиди тут же спитали: «Як наш Ребе залишить нас, як овець без пастиря?» Ребе відповів: «Адже з вами мій зять, рав гаон рабі Менахем-Мендл, хай живе він. Він буде вам вірним пастирем». Хасиди відповіли: «Звісно, такого не буде», сподіваючись, що він не здійснить алію на Святу Землю. Ніхто з них не думав про його відхід з життя вже в найближчі місяці. На зворотному шляху з Гадяча Мітлер Ребе проїжджав через Ніжин і там зліг. Незабаром його душа відійшла, і так його слова стали заповітом призначити Ребе Цемах Цедека наступником.

Ці та інші причини призвели до того, що хасиди попросили його прийняти на себе провід зі відходом з життя його тестя Мітлер Ребе.

Рішення цього зібрання було оприлюднено в усіх місцях зосередження хасидів Хабаду в Росії. Делегація, складена з великих і найстаріших хасидів, серед них рабі Гілель з Паричів, рабі Іцхак-Айзік з Вітебська, рабі Іцхак-Моше з Ясс, рабі Перец Хен з Чернігова та інші, постала перед «Цемах Цедеком» і передала йому рішення зібрання, однак «Цемах Цедек» відмовився прийняти на себе вінець проводу. Делегації хасидів приходили й відходили, але рабі Менахем-Мендл відмовлявся під тим приводом, що вінець проводу по праву належить його дядькові раву Хаїму-Аврагаму, синові Алтер Ребе і братові Мітлер Ребе. Коли рабі Аврагам-Хаїм почув ці слова, він сам приєднався до однієї з делегацій і вмовляв рабі Менахем-Мендла прийняти провід, але той усе ще стояв на своїй відмові.

У місяці нісані хасиди вирішили, що до свята Шавуот усі старійшини хасидів приїдуть до Любавичів і порадяться, що робити. Приблизно за два тижні до свята Шавуот до Любавичів приїхали кілька старійшин хасидів: рабі Іцхак-Айзік з Гомеля, рабі Гілель з Паричів, рабі Іцхак-Айзік з Вітебська та інші. Вони провели зібрання й послали делегації до «Цемах Цедека», але він продовжував відмовлятися, кажучи, що треба обрати рабі Хаїма-Аврагама, сина Алтер Ребе, або рабі Менахем-Нохума, сина Мітлер Ребе, або рабі Агарона з Кременчука, зятя Мітлер Ребе. Громада хасидів була у великому горі.

3 сівана 5589 (4 червня 1829), у вівторок, перший з трьох днів обмеження, прийшли три великі хасиди: рабі Перец Хен, рабі Гілель з Паричів і рабі Іцхак-Айзік з Гомеля — до кімнати «Цемах Цедека» і благали його, щоб він прийняв на себе провід. Зрештою він погодився, але за умови, що його не турбуватимуть питаннями про поради в матеріальних справах. Рабі Гілель Парічер відповів: «Хасиди хочуть чути хасидут».

Незабаром стало відомо, що «Цемах Цедек» вийде до синагоги говорити хасидут. І справді, «Цемах Цедек» увійшов до бейт-мідрашу, який був повний хасидами вщерть, убраний у білий одяг, який він успадкував від свого діда Алтер Ребе, і почав говорити маамар хасидуту «На трьох речах світ стоїть».

Коли він почав говорити маамар, рабі Іцхак-Айзік з Гомеля згадав, що в юності одного разу чув, як Алтер Ребе повторював цей маамар, і тієї години грався його онук «Цемах Цедек», який був маленькою дитиною, і заважав хасидам слухати. Рабі Іцхак-Айзік побоювався, що онук завадить, і тоді несподівано Алтер Ребе зупинив виголошення маамару і сказав йому: «Залиш його, залиш його, він хоче слухати. Він чує, ще побачиш, що він чує!»

Тепер він згадав ту подію, і в його розумі промайнула думка: «Воістину це вища сила, і „Цемах Цедек“ показує свої сокровенні сили, якими обдарував його Всевишній, благословенний Він». Він ще розмірковував так, як «Цемах Цедек» перервав виголошення маамару і звернувся до рабі Іцхака-Айзіка: «Підозрюєте мене в тому, чого в мені немає? Що мені робити, якщо мій дід Алтер Ребе велів мені сказати цей маамар...» Так він розкрив свій святий дух публічно, і одразу після цього продовжив виголошення маамару.

Після того як «Цемах Цедек» закінчив маамар, усі присутні піднесли голос у пісні, і коли він ішов додому, його проводжали з танцями й великою радістю.

  • 5587 – указ про кантоністів
  • Рух Гаскала – боротьба Цемах Цедека з рухом Гаскала і його арешт у 5603 році (1842/1843)
  • 5626 — відхід Цемах Цедека зі світу

Ребе Магараш

5626 – прийняття проводу Ребе Магарашем

Шістьох праведних і вчених синів залишив Ребе Цемах Цедек. Після його відходу хасиди не знали, кого з них обрати Адмором і наступником своїх батьків, і серед хасидів були різні думки. Зрештою було вирішено, що Ребе Магараш керуватиме громадою Любавичів, а його брати розсіялися по різних містах, таких як Ляди і Копись, де відкрили хасидські центри й говорили хасидут перед своїми слухачами.

Хоча Ребе Магараш був наймолодшим і найскромнішим з усіх його синів, Ребе Цемах Цедек хотів, щоб саме він посів його престол і зайняв його місце. І справді, за пів року до свого відходу Цемах Цедек наполегливо просив його почати здійснювати провід і говорити хасидут перед хасидами. Тоді ж Цемах Цедек написав хасидам: «Його слухайтеся, як слухалися мене».

Ребе Цемах Цедек сказав своєму синові Ребе Магарашу: — Духовний глечик олії, який Бааль-Шем-Тов передав своєму учневі раву Магіду з Межиріча, щоб помазати ним Алтер Ребе на провід на всі покоління, — ось його силою був помазаний мій тесть – Мітлер Ребе, — і його силою я помазав тебе.

І справді, після відходу Ребе Цемах Цедека 13 нісана 5626 року (1866) його святість Ребе Магараш прийняв на себе провід і зайняв місце свого батька в Любавичах. Перший маамар хасидуту, який сказав Ребе Магараш, був у свято Песах 5626 року (31 березня 1866): «Я — Г-сподь, Б-г твій, Який вивів тебе із землі Єгипетської».

Провід Ребе Магараша

На вустах Ребе Магараша був звичним вислів: «Світ вважає, що коли немає можливості йти знизу, ідуть поверху. А я кажу, що лехатхіла арібер [= від самого початку треба йти поверху]». І такою була справді поведінка Ребе: «Лехатхіла арібер» — не вражатися жодними труднощами, перешкодами й затримками, і він діяв із самопожертвою.

Роки його проводу були тяжкими роками для євреїв Росії. Тяжкі укази видавала влада проти євреїв. І багато часу Ребе присвячував скасуванню указів та їх запобіганню.

В останні роки його проводу влада почала заохочувати безчинства й погроми проти євреїв. У тих безчинствах було вбито десятки тисяч євреїв по всій Росії та Україні. Ребе із самопожертвою займався припиненням погромів. Для цього він часто виїжджав за кордон, щоб зустрічатися з впливовими людьми по всьому світу, які мали вплив на російську владу. Він також багато разів їздив до столиці Петербурга і зустрічався з представниками влади. І справді, дії Ребе призвели до припинення погромів.

Крім своєї геніальності в усіх галузях Тори, вченні нігле і вченні ністар, Ребе мав дивовижні чуття і вражаючу пам'ять. Він був обізнаний у медицині та в багатьох мовах.

Також в особистому житті Ребе поводився в дусі «Лехатхіла арібер» — з молодого віку він жив на широку ногу. Одного разу один з хасидів приніс подарунок Ребе Цемах Цедеку: розкішний екіпаж, укритий золотом. Цемах Цедек велів хасидові передати його своєму синові Ребе Магарашу. Ребе був дуже багатий, і його дім був одним з найрозкішніших домів того часу, і все домашнє начиння Ребе було зроблене із золота.

Через стан його здоров'я лікарі веліли йому займатися ручною працею. Ребе збудував власними руками світильник у зріст людини, з дванадцятьма гілками. Він також будував столи з маленьких шматочків дерева.

Ребе був також вправним сойфер стамом з гарним і чітким почерком. Кожному зі своїх синів він подарував Мегілу, написану його рукою.

5641 — Дії з припинення погромів проти євреїв

У 5641 році (1881), з убивством царя Олександра Другого, спалахнули погроми проти євреїв по всій Росії. У тих погромах було вбито й пограбовано тисячі євреїв. Погроми влаштовували організовані банди, які отримували заохочення від влади.

Його святість Ребе Магараш став, як було сказано вище, на чолі діяльності із запобігання й припинення погромів. Для цього він багато разів їздив за кордон і зустрічався з главами урядів і діловими людьми, які мали вплив на російську владу, і просив їх тиснути на російського царя, щоб він припинив погроми проти євреїв. Російська влада бачила в цих діях Ребе щось на кшталт бунту проти влади.

Пізніше Ребе зустрівся в столиці Петербурзі з міністрами уряду і попросив їх негайно припинити погроми проти євреїв. Єврейські громадські діячі в Росії не хотіли співпрацювати з Ребе. Вони бачили в діях Ребе протистояння владі. Однак Ребе не зважав на їхню думку і не відступав перед жодною дією, яка призвела б до припинення погромів, хоча ці дії становили реальну небезпеку для його життя.

Дії Ребе були таємними. У багатьох випадках Ребе здійснював дії, які були пов'язані зі справжньою самопожертвою. І справді, зусилля Ребе увінчалися успіхом, і погроми припинилися[41].

5643 — Відхід Ребе Магараша

У 5642 році (1881/1882) у його святості Ребе Магараша виявилася тяжка хвороба, і 13 тішрея 5643 (1882) він відійшов у віці лише сорока восьми з половиною років.

Відхід його святості Ребе Магараша стався 13 тішрея об 11.51. Приблизно за 25 хвилин до цього він узяв кишеньковий годинник і від'єднав його від ланцюжка, узяв шматочок паперу і вставив у годинник, щоб той зупинився, коли стрілка дійде до 11:51; потім сказав своєму служителеві, щоб той покликав його святих синів, бо він хотів дати їм свій заповіт. Спочатку увійшов Раза [рабі Залман-Агарон] і говорив з ним. Після того як він вийшов, увійшов його святість Ребе Рашаб і говорив з ним; Ребе Рашаб дуже плакав. Коли він вийшов, увійшов молодший син р. Менахем-Мендл. Потім він відійшов, сидячи на своєму стільці.

Він спочиває з почестями в Любавичах, поруч з могилою свого батька, його святості Ребе Цемах Цедека.

Відхід Ребе Магараша тяжко вразив хасидів Хабаду, які залишилися осиротілими й розгубленими, оскільки його сини рав Раза і Ребе Рашаб були дуже молоді, і вони відмовилися прийняти провід[42].

Ребе Рашаб

5643 — Прийняття проводу Ребе Рашабом

Відхід його святості Ребе Магараша тяжко вплинув на стан здоров'я його святості Ребе Рашаба. Лікарі веліли йому перебувати на курортах за кордоном.

Після відходу свого батька Ребе провів кілька років за кордоном, з короткими перервами. У перший період після відходу свого батька він замкнувся у своїй кімнаті, там їв, там спав і там займався Торою та служінням і нікого не приймав[43].

У другий день свята Сукот 5643 року (29 вересня 1882) (протягом семи днів після відходу його батька Ребе Магараша) Ребе Рашаб виголосив перший маамар публічно, маамар, що починається словами «Кетер їтну леха», і починаючи з Арвіту в ніч Рош га-Шана 5654 (10 вересня 1893) встановив місце своєї молитви в синагозі, на місці, де молився його святість батько Ребе Магараш, — до того часу він молився на своєму особливому місці в синагозі ще за життя батька. Того ж року він прийняв на себе провід в усіх його подробицях, як-от приймання хасидів на «єхідут» на постійній основі. Відповіді на запитання й поради в письмовій формі, і друкування маамарів хасидуту, які він виголошував.

5657 – Заснування єшиви «Томхей Тмімім»

Основна стаття – Єшива «Томхей Тмімім»

У роки перед заснуванням єшиви «Томхей Тмімім» «руху Гаскала» вдалося проникнути в серця багатьох єврейських юнаків. Маскілім прищепили їм отруту, руйнування й духовну загибель. Також у єшиви, які були тоді по всій Польщі та Литві, маскілім зуміли проникнути й спричинили духовний занепад серед учнів єшив. Була реальна небезпека, що рух Гаскала захопить молоде покоління й заволодіє ним.

Щоб зупинити страшний потік серед молоді, Ребе заснував єшиву «Томхей Тмімім» у Любавичах. Лише єшива, яка поєднує вивчення вчення нігле і вивчення вчення хасидуту та робить наголос на молитовному служінні, вдихне дух життя у своїх учнів, щоб вони могли стояти твердо проти будь-якого чужого вітру, що віє, і в них будуть сила й мужність освітлювати світ світлом Тори та хасидуту.

Під час весільної трапези його сина, його святості Ребе Раяца, 15 елула 5657 (1897), Ребе Рашаб оголосив про заснування єшиви.

Фактичний початок занять був 18 елула. Ребе Рашаб обрав вісімнадцять перших учнів і передав їх до рук хасида р. Шмуеля-Гронема Естермана з міста Зембин, щоб він вивчав з ними хасидут згідно з порядком, який він установив.

Через понад рік, у ніч Сімхат Тора 5659, під час гакафот, Ребе Рашаб оголосив, що назва єшиви, яку він заснував, буде «Томхей Тмімім»: «Єшива називається „Томхей Тмімім“, а учні, які навчаються й поводяться в її дусі, називаються „тмімім“. Той, Хто дає Тору, благословенний і піднесений Він, нехай благословить тих, хто навчається, і тих, хто підтримує, у матеріальному і в духовному».

5668 — Придбання володіння в Хевроні та заснування єшиви «Торат емет»

У продовження заснування Центральної єшиви «Томхей Тмімім» у Любавичах Ребе Рашаб вирішив заснувати єшиву в місті Хеврон. Для цього Ребе придбав у 5668 році (1907/1908) «Бейт Романо» в Хевроні — велику й розкішну будівлю, навколо якої великий двір.

У місяці хешвані 5672 (1911) Ребе Рашаб послав машпіа р. Шломо-Залмана Гавліна, а з ним учнів єшиви «Томхей Тмімім» у Любавичах, заснувати єшиву «Торат емет» у Хевроні. Учнями-посланцями були: Алтер Сімхович, Гілель Проткін, Цві-Гірш Кацав, Єхезкель Фейгін, Нахман-Менахем Красик, Аврагам-Еліягу Ашеров і Ісраель-Залман Аснас.

Влітку 5674 (1914), коли почалася Перша світова війна, турецька влада вигнала з Землі Ізраїлю всіх підданих Росії. Також машпіа рав Шломо-Залман Гавлін і з ним учні-посланці були змушені покинути Хеврон і повернутися до Любавичів[44].

Діяльність Ребе Рашаба

Боротьба Ребе проти «реформ» у Торі Ізраїлю

У дні проводу Ребе Рашаба влада, за заохочення «маскілім», намагалася провести реформи в релігії Ізраїлю. Для цього влада скликала великих рабинів Росії на зібрання в столиці Петербурзі та в інших містах, намагаючись змусити рабинів прийняти запропоновані реформи.

На чолі боротьби проти реформ стояв Ребе. Він співпрацював з великими «литовськими» мужами покоління: гаоном р. Хаїмом Соловейчиком з Бриська і гаоном р. Хаїмом-Озером Гродзенським з Вільни, а також з іншими рабинами. Разом вони боролися й зірвали всі спроби влади завдати шкоди Торі та релігії Ізраїлю[45].

Засновує ткацьку фабрику в місті Дубровно, на якій зайнято дві тисячі євреїв

Крім дій Ребе з поліпшення духовного становища євреїв Росії, Ребе дбав і про їхнє матеріальне становище. У 5662 році (1902) Ребе заснував, за допомогою багатих братів Полякових, величезну фабрику для ткацтва й прядіння вовни в місті Дубровно. На цій фабриці було зайнято близько двох тисяч євреїв.

(У дні Голокосту нацисти, хай зітреться ім'я їхнє, зібрали євреїв Дубровно на подвір'ї єврейської ткацької фабрики, там убили їх і поховали їх у ямі, яку викопали на подвір'ї фабрики. (До речі, ткацька фабрика в Дубровно працює до сьогоднішнього дня))[46].

5676 – Від'їзд з Любавичів і переїзд до Ростова-на-Дону

З Любавичів до Ростова-на-Дону

Під час Першої світової війни, коли армія Німеччини почала просуватися до Росії і становище євреїв, які жили поблизу фронту, стало небезпечним, Ребе Рашаб вирішив покинути Любавичі й перенести царство Хабаду до міста Ростов на річці Дон на півдні Росії. 16 хешвана 5676 (24 жовтня 1915) Ребе, його домочадці та кілька супровідників покинули Любавичі й попрямували до Ростова-на-Дону.

Ребе Рашаб сказав тоді: «Сто два роки наша родина була в Любавичах, сто два роки місяць у місяць. Мій дід Мітлер Ребе оселився в Любавичах (на постійне проживання) у хешвані 5574, і в хешвані 5676 ми покидаємо Любавичі»[47].

Через стан свого здоров'я Ребе Рашаб мав звичай щороку їздити на курорти за кордон, до Франції або до Італії. Ці поїздки були для зміцнення його слабкого здоров'я. Після того як вибухнула війна і кордони Росії були закриті, Ребе шукав місто, яке було б близьке до Кавказьких гір, де було багато курортів. Тому місто Ростов-на-Дону було обрано місцем проживання Ребе через його близькість до Кавказьких гір[48].

В іншому місці наводиться ще одна причина вибору міста Ростов-на-Дону: у дні, коли почали говорити про від'їзд з Любавичів, голова громади Ростова-на-Дону був з візитом у Любавичах. (Він приїхав відвідати «дітей Ростова-на-Дону», які навчалися в Любавичах). Коли ця людина почула, що Ребе побоюється залишатися в Любавичах через фронт, що наближався, він запропонував Ребе приїхати й оселитися в його місті Ростові-на-Дону, яке було дуже далеко від фронту, і Ребе відгукнувся на його прохання[49].

8 кислева 5676 року (15 листопада 1915) прибув Ребе Рашаб зі своїми домочадцями й оселився в місті Ростов-на-Дону. Спочатку Ребе жив на вулиці Пушкіна, 166. Потім переїхав на Пушкіна, 78. У 5678 році (1917/1918) Ребе купив двоповерхову будівлю на вулиці Бродського, 44, і до Рош га-Шана 5679 (7 вересня 1918) Ребе переселився в цю будівлю. Ребе жив у цій будівлі близько півтора року до свого відходу 2 нісана 5680 (21 березня 1920). (Цю будівлю було викуплено й відремонтовано останніми роками, і в ній діє єшива «Томхей Тмімім»).

Попри те що Ребе покинув Любавичі й переїхав до Ростова-на-Дону, єшива «Томхей Тмімім» залишалася в Любавичах до літа 5678 року (1917/1918); тоді через економічне становище були змушені перевести її до міста Кременчук.

Ростов-на-Дону

Основна стаття – Ростов-на-Дону

Ребе хотів жити спокійно, далеко від фронту війни, але фронт «переслідував» його до далекого Ростова-на-Дону. Роки, в які Ребе жив у Ростові-на-Дону, були вкрай тяжкими роками для євреїв Росії. Після революції 5677 року (1916/1917) у Росії почалася громадянська війна, в якій «білі» й «червоні» воювали одні проти одних, але у своїй ненависті до євреїв вони були «єдині» — обидві сторони влаштовували страшні погроми проти євреїв. Місто Ростов-на-Дону було одним з осередків боїв, і воно багато разів переходило з рук у руки. Головними стражденними були, як завжди, — євреї. Попри численні труднощі, Ребе продовжував свою широку діяльність на благо євреїв Росії. Він навіть їздив до столиці Петербурга, щоб зірвати тяжкі укази, які влада намагалася видати проти євреїв.

Після того як комуністи захопили Ростов-на-Дону, Ребе сказав: «Я з ними не можу бути разом». Комуністи націоналізували майно й будинки громадян Росії свавільно. Також частину будинку Ребе було націоналізовано, і в неї вселилася неєврейська родина. У ті роки зв'язок між містом Ростовом-на-Дону і Росією був майже перерваний, і хасидам було важко діставатися до Ростова-на-Дону[50].

З 5676 року (1915/1916) по 5684 рік місто Ростов-на-Дону було столицею царства Хабаду.

5680 — Відхід Ребе Рашаба

Основна стаття – Відхід Ребе Рашаба з цього світу

Відхід Ребе Рашаба стався на виході Шабату тижневої глави «Ваїкра», у ніч на неділю 2 нісана 5680 (1920 за загальним літочисленням), перед ранком.

Усі євреї Ростова-на-Дону брали участь у похороні. Його поховали на старому кладовищі Ростова-на-Дону. У 5700 році (1939/1940) влада збиралася зруйнувати старе кладовище, і довелося перенести могилу на нове кладовище[51].

Ребе Раяц

5680 — прийняття проводу Ребе Раяцом

Ребе Раяц (хай перебуває душа його в раю) у глибокій задумі, під час куріння

Ребе Рашаб відійшов 2 нісана 5680 (21 березня 1920). У своєму заповіті він просить, щоб його єдиний син, а саме рабі Йосеф-Іцхак, продовжив нести тягар проводу хасидами. Так уже в день відходу Ребе Раяц був увінчаний вінцем хабадського проводу.

У своєму заповіті Ребе Рашаб написав, що саме Ребе Раяц керуватиме єшивою «Томхей Тмімім». Щоправда, і до його відходу Ребе Раяц був фактичним керівником, однак важливі рішення він виносив на розсуд свого батька, засновника єшиви. У заповіті було написано також, що його син має займатися зміцненням і утвердженням єшиви, а також створювати хедери й уроки з вивчення хасидуту в містечках Росії.

Крім заповіту, була ще одна особиста записка, яку він дав своєму синові. Після відходу він показав її хасидам, однак не дозволив її переписати. І так написав Ребе Рашаб у записці: «Говори хасидут перед нашими друзями на вірних основах слів наших святих батьків, хай буде пам'ять праведника і святого благословенна для життя у світі прийдешньому (хай перебуває душа його в раю), і намагайся пояснювати речі іншому розважливо й розумно...»

Почесні й шановані хасиди писали підбадьорливі листи громаді хасидів, що була в Росії, і серед іншого цитували зміст тієї записки. Паралельно любавицькі громади по всьому Радянському Союзу почали надсилати листи гіткашрут, які підписували хасиди, і в них просили Ребе Раяца прийняти на себе тягар проводу. Так хасиди, всі як один, прийняли провід і владу Ребе Раяца як провідника й вождя.

Ребе Раяц справді одразу прийняв на себе тягар проводу. Уже в Шабат тижневої глави «Цав», останній день шіви, після молитви Мінха, він почав говорити маамар хасидуту, що починається словами «Решит гоїм Амалек».

У рік жалоби він поводився точно так, як поводився його батько після Ребе Магараша: він замкнувся в кімнаті для єхідуту свого батька і свій час присвячував навчанню. У той період він також захворів тяжкою хворобою, так що була небезпека для його життя.

Паралельно він почав діяти, щоб зміцнити громаду тмімім і хасидів. Він писав загальні листи, в яких оплакував відхід свого батька Ребе, а з другого боку підбадьорював і втішав усіх.

Ті роки були особливо тяжкими, оскільки в той час комуністи почали застосовувати свою систему в Радянському Союзі і почали закривати релігійні установи й забороняти будь-яку релігійну діяльність. Ребе Раяц зміцнював хасидів, вони зі свого боку прив'язалися до нього й були готові йти за його вказівками аж до самопожертви.

Сили зла в Росії не давали Ребе Раяцу спокою навіть у рік жалоби, і вже в місяці тамузі 5680 року (червень–липень 1920) його взяли на допит, на якому йому погрожували пістолетом.

Після закінчення року жалоби Ребе Раяц почав розгортати широку діяльність серед хасидів і серед євреїв Росії взагалі, щоб не згасло полум'я юдаїзму під комуністичним гнітом, і як написано про 5681 рік у календарі «Гайом йом»: «Влаштовує громадську роботу зі зміцнення єврейства й Тори в країні Росії».

  • 5684 – Ленінград
  • 5687 – Арешт Ребе Раяца

У 5687 році (1926/1927) стався випадок, який збурив «Євсекцію» проти Ребе. Керівники громади Ленінграда [Петербурга] збиралися оголосити про зібрання всіх керівників єврейських громад Росії, щоб обговорити шляхи організації громад і які релігійні установи дозволено засновувати в кожній громаді. Ребе, знаючи про великий страх багатьох єврейських громадських діячів перед переслідуваннями «Євсекції» і що вони, звісно, побояться відкрито висловити свою думку й погляди щодо цих питань, — побачив у зібранні велику небезпеку для єврейства Росії. Ребе зрозумів, що за цим зібранням стоїть «Євсекція», і, не зважаючи на велику небезпеку, пов'язану з цим, ־ розіслав листи всім рабинам і громадам Росії, в яких відкрито роз'яснив свою позицію проти цього зібрання, і зажадав від керівників релігійного єврейства протистояти йому. Це великою мірою розгнівало «Євсекцію», яка шукала шляхів, як помститися Ребе.

Ребе одразу стало відомо, що ДПУ і «Євсекція» вже знають у подробицях про всю його роботу, але замість того щоб утриматися в той час від своєї громадської діяльності, щоб урятуватися від небезпеки, що нависла над ним, — він продовжив свою святу роботу з ще більшою силою й міццю. Довгий час «Євсекція» утримувалася від арешту Ребе, знаючи, наскільки він улюблений усіма євреями Росії без різниці партій, і популярність Ребе серед єврейства за кордоном. «Євсекція» знала, яке погане враження це справить у самій Росії і головним чином за кордоном, і тому спочатку обмежувалися своїми попередженнями Ребе, щоб він припинив цю свою діяльність, якщо він хоче врятувати своє життя.

Однак, бачачи, що всі їхні попередження не справляють на Ребе жодного враження, вони вирішили не зважати на галас, який це може викликати, і заарештувати Ребе. І 15 сівана 5687 року (15 червня 1927) головорізи «Євсекції» в супроводі загону озброєних поліцейських увірвалися до дому Ребе, провели ретельний обшук і заарештували Ребе. Обшук і сам арешт минули під час украй тяжких і різких суперечок між Ребе та його домочадцями і чиновниками установи ДПУ, які своїми слизькими промовами хотіли перехитрити Ребе, залякати його і помститися йому. Але Ребе у своїх влучних відповідях, сповнених полум'я самопожертви, витримав випробування і спонукав своїх домочадців не занепадати духом і сподіватися на милості Всевишнього, які, безсумнівно, не вичерпалися.

Ребе заарештували о другій годині після півночі, і в темряві ночі його ввели в стіни страшної і моторошної в'язниці, в'язниці «Шпалерка», одна назва якої наводила жах і страх на всю державу. І тут самопожертва Ребе почалася з більшою силою і досягла піку своєї висоти й сяйва. Ребе не зрікся, не відступив і не згорнув свого прапора; він стверджував, що він не політична людина і не займається політикою. Але в галузі юдаїзму він не знає страху перед плоттю і кров'ю, він представляє тих, хто стогне й волає, юдаїзм, вірний Синаю, який пройшов крізь осередки вогню жахів і смертної тіні зі своєю Торою в руці. З прямою поставою, з усвідомленням своєї святої місії, він говорив зі своїми суддями; вони бачили перед собою гілку дерева праотців-густолистого з могутнього стовбура, яку дощ, і сніг, і бурі не можуть подолати. З його очей виблискував вогонь полум'я поколінь, яких вели на заклання зі «Шма Ісраель» на устах. Поведінка Ребе в ув'язненні перед лицем реальної смертельної небезпеки, його дивовижна мужність перед його слідчими-катами, які погрожували негайним розстрілом, його мудрі відповіді, що свідчать про спокій духу, ־ гідні бути символом і прикладом найвищої поведінки.

  • 5688 – Від'їзд з Росії та переміщення до Риги
  • 5689 – Відвідини Святої Землі
  • 5690 – Відвідини США
  • 5693 – Від'їзд з Риги та переміщення до Варшави, Польща
  • 5695 – Від'їзд з Варшави та переміщення до Отвоцька
  • 5699 – Друга світова війна
  • 5700 – США (включно з діяльністю в США в ці роки)
  • 5709 — Засновує хабадське поселення Кфар-Хабад
  • 5710 – Відхід

Ребе шліта

5711 – Прийняття проводу Ребе шліта

Коли стало відомо про відхід Ребе Раяца, хасиди почали говорити про те, що треба призначити «Рамаша» (= абревіатура: Рав Менахем (Мендл) Шнеєрсон». Так називали Ребе до його офіційного призначення «Ребе») його наступником. У місяці після відходу багато хасидів з усього світу писали листи гіткашрут і надсилали їх до 770. Частина листів гіткашрут були загальними листами, які підписували цілі громади, а частина були приватними листами. Попри це, Ребе відмовлявся прийняти тягар проводу.

Попри відмову, хасиди не відступали й почали подавати Ребе панім. Ребе бачив у цьому доручення зачитати їх на могилі Ребе Раяца, і не більше. Були хасиди, які наполягали на тому, щоб їх прийняли на єхідут, але Ребе відмовлявся їх приймати. Зрештою, після багатьох умовлянь, Ребе почав приймати окремих хасидів на єхідут. Першим був прийнятий рав Меїр Ашкеназі, і з часом було встановлено особливий порядок входу до святого. Ребе відповідав на запитання й давав вказівки. У той період було також кілька чудес.

У другий день свята Шавуот, під час фарбрейнгену, хасид р. Еліягу Сімпсон, один із секретарів Ребе Раяца, проголосив, що сіхот добрі, але хочуть почути маамар хасидуту. Ребе не відгукнувся, а він просив знову і знову, доки Ребе не сказав: «Це обов'язково має бути саме зараз? Це не обов'язково має бути саме зараз, це може бути іншим разом».

У рік після відходу Ребе проводив фарбрейнгени з багатьох нагод. 7 тамуза вперше вийшла відредагована сіха. Коли сіху було підготовлено до друку, маніхім написали на ній «Відредаговано його святістю шліта»; Ребе виправив це й написав «Рамашем шліта».

У Рош ходеш адара Ребе написав перший загально-приватний лист громаді хасидів, а 18 елула Ребе написав перший загальний лист. Лист було написано святою мовою і їдишем. Напередодні Йом Кіпура Ребе роздав «леках» найстарішим хасидам на їхнє прохання.

Увесь період після відходу рав Давид Раскін викликав людей до Тори, і коли йому треба було викликати Ребе, він казав уголос «Яамод», а пошепки — «адонейну морейну ве-рабейну», і потім продовжував уголос його святе ім'я. У Сімхат Тора сталася зміна, і «Ме-решут» для хатан Берешит читав один з найстаріших хасидів. Дійшовши до слів «А тепер встань», він розридався і проголосив уголос «Яамод адонейну морейну ве-рабейну га-рав...» і назвав ім'я Ребе. Ребе не відреагував.

У місяцях кислеві й теветі в сіхот Ребе можна було знайти натяки на те, що він готовий прийняти провід, але це не було явно виражено. 26 тевета в єврейській пресі Нью-Йорка були опубліковані повідомлення, в яких повідомлялося, що хасиди Хабаду прийняли на себе Ребе як наступника Ребе Раяца. У повідомленнях також писалося про листи гіткашрут, подані Рамашу, і про те, що офіційне прийняття проводу відбудеться 10 швата 5711 (17 січня 1951). Коли про це стало відомо Ребе, він попросив рава Ходакова вмістити від його імені спростування в усі газети. Рав Ходаков відкрив це найстарішим хасидам, і вони увійшли до Ребе і благали його не вміщувати спростування. Лише після довгих упрошувань Ребе поступився їм. Через тиждень, 3 швата, були опубліковані офіційні оголошення від імені руху Хабад про очікуване прийняття проводу.

На виході 10 швата 5711 (17 січня 1951) хасидська публіка зібралася на фарбрейнген з Ребе в 770. Приблизно через годину після початку фарбрейнгену підвівся хасид р. Аврагам-Сендер Немцов і попросив Ребе від імені всієї публіки виголосити хасидут. І справді, о десятій годині сорок хвилин Ребе почав і виголосив маамар, що починається словами «Баті ле-гані», попередивши, що в маамарі, даному до 10 швата його святістю, моїм тестем, Адмором, сказано і т. д.

Після 10 швата були надруковані нові бланки, на яких красувалося святе ім'я Ребе, і на них Ребе писав свої листи[52].

Примітки

  1. ^ Хасиди розповідають, що того року рав Магід спитав Алтер Ребе, що відбувається з його учнями, і Алтер Ребе відповів: «У мене є цеглини, але мені бракує клею». Сказав йому Магід: «Я дам тобі клей». І того ж року Алтер Ребе заснував хасидизм Хабад. (Див. «Пніней га-кетер»).
  2. ^ У 5532 році (1771/1772) росіяни захопили в поляків увесь район Вітебська і Ліозно. Тому хасидизм Хабад було засновано лише цього року, оскільки він міг бути заснований лише в Росії. Ребе пояснює (сіха 12 тамуза 5713 (25 червня 1953)): «...так само щодо учнів Магіда, які здійснювали провід на своїх місцях, що вони різнилися між собою в способах служіння Всевишньому, і внаслідок цього виникла також різниця в їхньому поселенні в матеріальному місці. І це одне з пояснень, які наводять хасиди, чому Алтер Ребе оселився в країні Райсин, – оскільки там треба було виправити справу служіння на основі сенсу й розуміння, служіння розумом, підкорити людей розуму, тому там оселився Алтер Ребе, засновник вчення хасидуту Хабаду; тоді як у країнах Волинь і Польща, де з багатьох і багатьох причин провід був лише в питаннях ХаГаТ, – у них оселилися ті, чий шлях у служінні Всевишньому був таким».
  3. ^ Це було після суперечки з Алтер Ребе, засновником хасидизму Хабад, і р. Аврагамом з Каліська, засновником методу хасидизму Талк.
  4. ^ Книга «Бейт Рабі», с. 8.
  5. ^ І так пише Алтер Ребе («Ігрот кодеш», лист 34): «Від самого початку ми дали про це знати й пішли до гаона-хасида, хай світить його свіча, до його дому, щоб посперечатися з ним і зняти з нас його звинувачення, коли я був там з равом-хасидом, нашим учителем равом рабі Мендлом Городокером, хай буде пам'ять праведника благословенна для життя у світі прийдешньому, і він двічі зачинив перед нами двері... А коли почали дуже наполегливо його впрошувати, він відійшов і поїхав з міста й залишався там до дня нашого від'їзду з міста...».
  6. ^ «Гайом йом», «Бейт Рабі», с. 52
  7. ^ «Сіхот 5696», с. 110, і розповідь про це в «Сіхот 5697», с. 238
  8. ^ «Га-Тамім», випуск 2, с. 52.
  9. ^ «Га-Тамім», випуск 2, с. 52.
  10. ^ «Лікутей дібурім», с. 262. «Сіхот 5702», с. 45
  11. ^ Бааль-Шем-Тов, духовним онуком якого вважав себе Алтер Ребе.
  12. ^ Магід з Межиріча.
  13. ^ «Сіхот літа 5700», с. 39, 64. «Сіхот 5701», с. 146.
  14. ^ «Сіхот 5705», с. 110, «Кіцурім ве-гаарот ле-Сефер га-Танія», с. 137.
  15. ^ «Бейт Рабі», с. 52
  16. ^ «Сіхот 5689», с. 67. «Бейт Рабі», с. 54
  17. ^ «Лікутей дібурім», т. 1, с. 12.
  18. ^ «Лікутей дібурім», т. 4, с. 750.
  19. ^ «Га-Машпіа», с. 123.
  20. ^ «Бейт Рабі», с. 37.
  21. ^ «Бейт Рабі», с. 38.
  22. ^ Сіха Ребе Рашаба 19 кислева 5668 (25 листопада 1907). Сіха Шабату тижневої глави «Ваера» 5742.
  23. ^ «Лімуд га-хасидут», с. 13, «Га-Тамім», с. 37
  24. ^ «Сефер га-толдот», с. 1025.
  25. ^ Є версія, що навіть про взяття Москви Наполеоном, а дехто заперечує.
  26. ^ За листом Мітлер Ребе, зима 5573. «Ігрот кодеш» (Мітлер Ребе), с. 234
  27. ^ На ній Алтер Ребе зробив авдалу на каві.
  28. ^ «Покеах іврім», с. 25, «Сіхот літа 5700», с. 95.
  29. ^ Кунтрес Лімуд га-хасидут», с. 8
  30. ^ «Бейт Рабі», т. 2, с. 6. «Сефер га-толдот» Мітлер Ребе, с. 90
  31. ^ Кунтрес «Лімуд га-хасидут», с. 9
  32. ^ «Сіхот 5687», с. 233, «Га-Тамім», с. 112, «Єврейські землероби в степах Росії»
  33. ^ Див. сіху Ребе 9 кислева 5729 (30 листопада 1968) про те, чому Мітлер Ребе обрав Хеврон.
  34. ^ «Гайом йом». «Толдот Хабад бе-Ерец га-Кодеш», с. 35 — там наводяться різні дати.
  35. ^ «Сіхот 5701», с. 50, «Бад кодеш», с. 5, «Га-Тамім», с. 81
  36. ^ У книзі «Бейт Рабі» та в інших джерелах наводиться, що звільнення було в 5586 році (1825/1826), але його святість Ребе Раяц каже в сіхі 10 кислева 5702 (30 листопада 1941), що звільнення було в 5587 році (1826/1827), оскільки відомо, що Мітлер Ребе жодного разу не брав участі в святкуванні свого звільнення, бо він відійшов з життя 9 кислева 5588 (28 листопада 1827), до першого свята звільнення. Так наводиться і в календарі «Гайом йом», і див. сіху Шабату тижневої глави «Ваєце» 5719.
  37. ^ «Бейт Рабі», т. 2, с. 10, «Бад кодеш», с. 5, «Га-Тамім», вип. 2, с. 81.
  38. ^ Сказав про це його зять, його святість Ребе Цемах Цедек: — «Такого відходу не бувало від дня відходу Рашбі, який відійшов посеред виголошення слів Тори».
  39. ^ «Бейт Рабі», т. 2, с. 11
  40. ^ Спочатку деякі з хасидів хотіли призначити р. Іцхака-Айзіка з Гомеля, і р. Айзік погодився й почав приготування, щоб прийняти на себе провід, але зрештою передумав (див. у кн. «Толдот Іцхак-Айзік»).
  41. ^ «Ігрот» Ребе Раяца, т. 3, с. 474, «Сефер га-толдот» Ребе Магараша, с. 13
  42. ^ «Лікутей дібурім», частина 1, с. 356. «Керем Хабад», випуск 1
  43. ^ «Ханох ла-наар», с. 10.
  44. ^ «Ігрот» Ребе Рашаба, т. 2, с. 596, «Толдот Хабад бе-Ерец га-Кодеш»
  45. ^ «Сіхот 5702», с. 105, «Сіхот 5705», с. 30.
  46. ^ «Гайом йом»
  47. ^ «Лікутей дібурім», т. 1, с. 36
  48. ^ «Ігрот» Ребе Раяца, т. 14, с. 171
  49. ^ «Зікарон лі-вней Ісраель»
  50. ^ Передмова до «Ігрот Ребе Рашаба, т. 1
  51. ^ «Ашкавта де-Рабі»
  52. ^ Важливо додати слова рава Йосефа Вайнберга: «Хасиди розповідають, що після відходу, коли Ребе з усією рішучістю відмовлявся поступитися наполяганням найстаріших хасидів прийняти провід, — та, чий вплив був вирішальним, це ребецн Хая-Мушка, хай перебуває душа її в раю, яка при всій своїй скромності й смиренні та великій жертві, що була їй нав'язана, рішуче висловилася, що треба продовжувати роботу».

Повідомити про помилку на цій сторінці