Любавичі

Любавичі (івритом: לוּבַּבִיץ'. Англійською: Lyubavichi. Російською: Люба́вич. Польською: Lubawicze) — невелике містечко в Росії, у Смоленській області, поблизу кордону з Білоруссю.
Містечко Любавичі було резиденцією більшості провідників хасидизму Хабад і слугувало центром діяльності хасидизму Хабад протягом 102 років (5573–5676). Як заведено в хасидських дворах, і сьогодні, через багато років після від'їзду з містечка, хасидизм Хабад і далі називається «хасидизм Хабад-Любавич».
На цвинтарі в Любавичах розташовані Огелі його святості Ребе Цемах Цедека та його сина, його святості Ребе Магараша. А територія, на якій у минулому жили наші Ребе, провідники поколінь, слугує сьогодні музеєм історії наших Ребе в містечку Любавичі.
Багато років у Любавичах панувало запустіння; після падіння Радянського Союзу Ребе послав рава Давида Нахшона і р. Аві Тауба заново звести Огель. Сьогодні рав Гавріель Гордон керує хабадською діяльністю в Любавичах, паралельно з відновленням цвинтаря і хабадських будівель.
Назва
Невідомо, яку назву дав містечку його засновник, і невідомо, чи дали йому взагалі назву. Лише через деякий час йому було дано назву «Люба» (що означає російською і польською «любов»). А з плином часу було додано й закінчення «віч», і так утворилася повна назва «Любавичі»[1].
Магаріл (брат Алтер Ребе) пише[2], що назву було дано на ім'я першого вельможі, який заснував містечко і якого звали «Любецький».
Натомість Ребе Раяц пише[3], що назву «Люба» було дано містечку на честь ахават Ісраель, якою вирізнялася особистість засновника містечка — єврея на ім'я р. Меїр, що прославився своєю любов'ю до кожного. Р. Меїр робив багато добра всім, і його ім'я було прославлене по всій окрузі й стало відоме далеко. На його ім'я містечко, яке він заснував, було названо «Люба» (любов).
Розташування
Містечко Любавичі розташоване в центрі сільського поселення «Любавичі» (Любавицьке сільське поселення) в Руднянському районі Смоленської області (недалеко від кордону Білорусі). Воно розташоване поруч із містечками: Бабиновичі, Добромисль, Рудня, Ліозно, Ляди і Городище.
У минулому, внаслідок воєн між Росією і Польщею, містечко часто переходило з рук однієї держави до рук іншої[4]. У 5281 році (1521) Василь III, цар Росії, підписав договір про передачу Польщі кількох містечок у районі Смоленська, серед них і містечка Любавичі. Подібний договір підписав Іван Грозний у 5316 році (1556)[5]. Протягом років містечко переходило також між повітами Орша, Смоленськ, Вітебськ і Могильов.
Загальний опис
Любавичі ніколи не були великим містом, хоча в певні періоди туди стікалися сотні хасидів з усіх куточків Росії. Площа містечка — приблизно півтора кілометра на півтора кілометра. На півночі містечка тече велика річка, яка називається «річка Березина»[6] (reka berezina), а на заході містечка тече ще одна річка, менша (reka khuditsa), яка називається «річечка надгробка»[7].
Містечко оточене великими лісами, що надають йому вигляду відлюдного місця. І як пише Ребе Раяц у «Сефер га-зіхронот»:
«Любавичі, що розташовані в Могильовській губернії (у Бабиновицькому повіті, а потім в Оршанському повіті) і лежать на річці Дніпро в Білій Русі, здавна були оточені великими лісами, які надавали їм вигляду відлюдного місця і давали їхнім мешканцям відчуття відчуженості від світу. Так Любавичі стали точкою тяжіння для людей, які хотіли усамітнитися й наблизитися до Всевишнього і Його творіння. Цим пояснюється той факт, що багато прихованих праведників пов'язали свою долю з Любавичами й наклали на них свій відбиток, тож люди, які знайомляться з історією Любавичів від самого їх заснування, сприймають їх як легендарне місто, пов'язане із захопливою і хвилюючою главою єврейського життя».
Центр містечка слугував у минулому місцем центрального ринку, де були зосереджені крамниці[8]. Щонеділі бував ринок неєвреїв з навколишніх сіл, які привозили продавати свою продукцію і купували в крамницях те, що їм було потрібно[9]. У містечку також проводився ярмарок — протягом одного місяця на рік (січень), і на нього приїжджали люди зі Шклова, Вітебська, Могильова та з інших місць[10].
У минулому в містечку було кілька синагог (крім синагоги у дворі Ребе): «Біньямінс штібл», «Бейт мідраш» (так він називався), «Голдес міньян», «Томскер міньян», синагога біля Огеля і «міньян Хахлука». Крім того, в містечку був водяний млин (біля мосту через річку), лазня і міква, стайні, дров'яний склад і аптека. На вулиці Хахлука була пошта (з телеграфом). Найближчі до Любавичів залізничні станції розташовані в Рудні та в Красному. У минулому дороги були без шосе, і були візники, які їздили до залізничної станції[11].
Назви вулиць містечка кілька разів змінювалися протягом років. У «Сефер га-зіхронот» Ребе Раяц пише, що з центру містечка (ринку) виходили три головні вулиці: вулиця «Бром», що вела до Добромисля (Dobromysl), вулиця «Шилева», що вела до Рудні, і вулиця «Хахлука», що вела до Россасно (Rossasno) . А крім цих вулиць було кілька провулків: «Сіриця», «Холодний провулок», «Вигон» і «Річковий провулок».
У «Любавич ве-хаялея» він пише назви вулиць: «Шилеве, Хахлука, Петербург. Шейер-гас, і називалася Ді калте гас (на ній жили неєвреї), Брук-гас, вулиця перед ринковою площею, ринкова площа».
Населення
Протягом більшої частини своєї історії містечко було заселене переважно євреями, які жили в мирі зі своїми сусідами-неєвреями.
У 5516 — 5517 роках (1755 — 1756) у Любавичах було 75 — 80 єврейських родин[12].
У 5544 році (1784) у Любавичах було близько 50 єврейських родин[13].
У 5573 році (1813) у Любавичах було близько 110 єврейських родин[12].
У 5620 році (1860): у Любавичах було 1516 душ, з них 978 євреїв.
У наступні роки населення збільшилося, доки не налічувало близько 300 єврейських родин і близько 100 неєврейських родин.
Після від'їзду наших Ребе багато євреїв залишили містечко, і коли вибухнула Друга світова війна, у Любавичах залишалося лише близько 110 єврейських родин.
Сьогодні (1998) у містечку налічується 545 мешканців-неєвреїв. І євреї в містечку не живуть.
Історія
Містечко Любавичі згадується (уперше) в документі 5254 року[14]. Дехто припускає, що містечко було засноване після вигнання з Іспанії в 5252 році[15], коли євреї почали селитися в Польщі. Однак дехто відносить час його заснування до періоду до вигнання з Іспанії[16].
Ребе Раяц розповідає про заснування міста:
«Історія заснування Любавичів у далекому-далекому минулому пов'язана з цікавою єврейською особистістю, пам'ять про яку не забулася протягом поколінь до нашого часу. Звали цю людину рабі Меїр, і він був з тих праведників, які хотіли жити лише працею своїх рук. Оскільки він не хотів залишатися на колишньому місці проживання, а хотів закласти нову основу для свого існування та існування інших євреїв, він разом із ще трьома родинами залишив своє місто й вирушив шукати якийсь віддалений куточок, щоб оселитися там і заробляти на життя працею рук. Очевидно, його мрією було заснувати єврейське село... Обрана територія, на якій виникли Любавичі, дуже підходила для здійснення цієї ідеї, адже вона була оточена лісами і розташовувалася на березі річки. Рабі Меїр і родини, що прийшли з ним, одразу присвятили себе роботі: рубали дерева в лісі й будували собі будинки.
Згідно з переказом, рабі Меїр особливо вирізнявся своєю великою любов'ю до євреїв, і навіть до неєвреїв. Його ахават Ісраель була безмежною, і до інших він теж виявляв любов. На його вустах постійно був вислів: «Кожен, ким задоволені люди, тим задоволений і Всюдисущий», і ясно, що люди задоволені тим, хто ставиться до кожного приязно і милосердно. І не лише людину, обранця творінь, цінував рабі Меїр, а й усяке творіння, навіть якщо це тварина, що ходить на чотирьох ногах або літає в небесах. Зрозуміло, що цей рабі Меїр робив багато добра євреям і неєвреям. Так його ім'я одразу прославилося по всій окрузі й навіть стало відоме далеко... Так «Любавичі» стали символом ахават Ісраель, любові до творінь і, понад усе, любові до Всевишнього, Творця всього.
Рабі Меїр був першим у низці прихованих праведників протягом сотень років, які бачили в Любавичах свій дім. Тому Любавичі удостоїлися згодом стати «містом-матір'ю в Ізраїлі», звідки виходили авторитет і керівництво, визнані в усьому єврейському світі».
У Любавичах була єврейська громада ще задовго до того, як хасидизм Хабад там осів. І вже близько 5440 року (1679/1680) «Любавичі були містечком, за яким стояло багате минуле».
У «Сефер га-зіхронот» розповідається про двох прихованих праведників, які жили в містечку Любавичі в 5440 або 5450 році (1689/1690), — р. Біньяміна і р. Вольфа. Цей р. Біньямін збудував найдавнішу синагогу в Любавичах, яка називалася «Біньямінс штібл» (хоча насправді ця синагога за час своєї історії кілька разів відбудовувалася заново, після того як її руйнували пожежі, яких вона зазнала).
І там само розповідається про інших прихованих праведників, які жили в ньому в наступному поколінні: р. Йосеф (рабин містечка), р. Звулун-писар, р. Біньямін і р. Вольф (друге покоління) та р. Іссахар-Бер. Усі вони були з учнів Бешта (а згодом — з учнів Магіда з Межиріча).
Період Алтер Ребе

У 5516–5517 роках (1755–1757) його святість Алтер Ребе, бувши дитиною приблизно 11–12 років, був посланий батьком до містечка Любавичі вчитися в гаона р. Йосефа. Р. Йосеф передав його своєму зятеві, р. Іссахару-Беру з Кобильника, щоб той його навчав. Протягом двох років (5516–5517) Алтер Ребе навчався в Любавичах. У цей період він жив у квартирі р. Нафталі-«батлана» і крамарки Шцере-Двоше. Місце його навчання було визначено в другій кімнаті бейт-мідрашу «Поалей цедек машкімей кум»[17]. На місці, де навчався Алтер Ребе, згодом було зведено двір наших Ребе, провідників поколінь.
І пише про це Ребе Раяц[12]:
«Любавичі були також місцем Тори, куди в дитинстві вирушив Алтер Ребе, рабі Шнеур-Залман, щоб учити Тору. І в кого? — у того самого рабі Іссахара-Дова! Рабі Шнеур-Залман, учитель і засновник Хабаду, тоді ще нічого не знав про хасидизм загалом і навіть, треба думати, не чув тоді імені Бешта — він був тоді хлопчиком дванадцяти років. Безсумнівно, він чув тоді основи хасидизму, як вони роз'яснювалися в проповідях рабі Йосефа-магіда. Рабі Шнеур-Залман учив Тору не лише в Іссахара-Дова, а й у тестя свого вчителя, рабі Йосефа-магіда, а очевидно, також у рабі Звулуна-писаря, адже ці троє завжди були разом. Дух хасидизму відчувався в усіх їхніх словах, в усіх подробицях їхньої поведінки і в їхньому ставленні до людей, а особливо до простих людей...»
«...Пізніше, коли рабі Дов-Бер переїхав до Межиріча і керував звідти хасидським рухом, притягуючи до себе великих і найкращих людей народу того часу, до нього прив'язався і рабі Шнеур-Залман. Тим самим рабі Шнеур-Залман став подвійним „онуком“ Бешта — і як учень рабі Іссахара-Дова з Любавичів, і як учень рабі Дова-Бера з Межиріча, наступника Бешта. Цим подвійним зв'язком, яким він був пов'язаний з Бештом, зміцнився і його зв'язок з Любавичами, містечком, де він у юності навчався в рабі Іссахара-Дова. Так було закладено основу зв'язку хасидизму Хабад з містечком Любавичі, хоча сам Алтер Ребе заснував свій двір у Ліозні, а потім у Лядах, і лише в другому поколінні хасидизму Хабад його столицю було встановлено в Любавичах Мітлер Ребе».
Пізніше, коли рабейну був у рабі Менахема-Мендла з Городка, він там знову зустрівся з р. Іссахаром-Бером[18]. А через роки, після того як Алтер Ребе заснував хасидизм Хабад, усе перевернулося: р. Іссахар-Бер став хасидом Алтер Ребе[19].
Також син р. Іссахара-Дова, р. Йосеф з Любавичів, був одним із найбільших учнів рабейну[20]. І також хасид р. Цві-Гірш Зархі, з учнів Алтер Ребе, жив у Любавичах[21]. А в респонсах Алтер Ребе (розділ 17) наводиться галахічне запитання, надіслане рабейну від «р. Біньяміна, МЦ (море цедек) Любавичів».
У 5572 році (1812) військо Наполеона було розміщене в Любавичах на два тижні.
Період його святості Мітлер Ребе
Під час відходу свого батька, Алтер Ребе, 24 тевета 5573 року (1812), Мітлер Ребе перебував у містечку Кременчук і там прийняв на себе провід. А після подорожі (названої «Коронаційною подорожжю») містечками Росії Мітлер Ребе обрав місцем свого проживання містечко Любавичі й прибув туди (з усією своєю родиною) разом з тисячами хасидів 18 елула 5573 року (13 вересня 1813). Після прибуття Мітлер Ребе розповів хасидам про те, що Алтер Ребе в дитинстві навчався в містечку Любавичі в рабі Іссахара-Бера з Любавичів. І додав і розповів, що Алтер Ребе з'явився йому і попросив його осісти в Любавичах.
Князь Чеховський, який володів містечком, звелів своїм працівникам рубати ліс у його лісах, щоб збудувати будинки для Ребе і хасидів[22]. І одразу, щойно хасиди оселилися в Любавичах, вони збудували там і мікву. Згодом мікву збудували на березі річки, недалеко від двору наших Ребе.
Після того як Мітлер Ребе оселився в Любавичах, туди почали стікатися анаш з усієї країни. З Любавичів учення хасидизму Хабад почало поширюватися по всій Білій Русі та Литві, і кількість тих, хто їхав до Любавичів, дедалі зростала. Коли кількість гостей, що прибували до Любавичів, дуже помножилася, Ребе був змушений запровадити особливі постанови, що обмежували дозвіл на ці поїздки.
Період Ребе Цемах Цедека
Ребе Цемах Цедек оселився в Любавичах разом зі своїм дядьком і тестем, Мітлер Ребе, наприкінці 5573 — на початку 5574 року (1813). А після відходу Мітлер Ребе, у 5588 році (1827), він прийняв провід Хабаду і керував у Любавичах близько сорока років. У цей період він заснував єшиву в Любавичах.
Рабином містечка Любавичі в період Ребе Цемах Цедека: у 5593–5602 роках (1832–1842) служив рав Іссахар-Бер га-Леві Гурвіц, а після нього — рав Аврагам, син р. Авігдора га-Когена.
Ребе Цемах Цедек був першим з Адморів Хабаду, хто залишався в Любавичах до останнього свого дня — 13 нісана 5626 року (1866), і там він спочиває. У своєму заповіті він написав не будувати над його могилою споруди ні з цегли, ні з дерева. Однак насправді побоювалися, що неєвреї розкопуватимуть могилу в пошуках золота, яке, можливо, в ній сховане, і тому були змушені збудувати навколо його могили Огель з високих стін, без даху. А згодом прибудували ще одну кімнату з південного боку Огеля, щоб там був бейт мідраш поруч із його могилою.
Період Ребе Магараша
Ребе Магараш жив у Любавичах усі свої дні. Рабином містечка Любавичі за часів Адмора Магараша був рав Аврагам, син р. Йосефа, Зелігсон. Ребе Магараш відійшов із життя в Любавичах 13 тішрея 5643 року (1882), і там він спочиває — в Огелі, збудованому для його батька, Ребе Цемах Цедека.
Руйнування Любавичів
Основна стаття – Руйнування Любавичів
«Руйнування Любавичів» — період в одинадцять років між відходом Ребе Магараша і прийняттям проводу його сином Ребе Рашабом (13 тішрея 5643 (26 вересня 1882) — Рош га-Шана 5654 (11 вересня 1893)), протягом яких обидва сини Ребе Магараша — Ребе Рашаб і його старший брат Раза — відмовлялися прийняти провід, і хасидизм Хабад залишився без офіційного провідника[23]. Цей період називається руйнуванням, оскільки в ньому значно скоротилися масштаби хасидизму Хабад.
Період Ребе Рашаба
Докладніше – «Томхей Тмімім» Любавичі
Влітку 5657 (1897) року Ребе Рашаб заснував єшиву «Томхей Тмімім Любавич». Він також почав будувати мікву, однак цьому трапилися величезні перешкоди, і було вирішено відремонтувати колишню мікву на місці. Рабином містечка Любавичі в період Ребе Рашаба був рав Давид Якобсон.
Під час Першої світової війни, на початку 5676 (1915) року, коли німецька армія наблизилася до району Любавичів, Ребе Рашаб вирішив залишити Любавичі, і 17 хешвана 5676 року (25 жовтня 1915) Ребе і його родина залишили Любавичі. У дорозі Ребе Рашаб сказав своєму синові, Ребе Раяцу, що Мітлер Ребе оселився в Любавичах у місяці хешван, а тепер — через сто два роки, у місяці хешван 5676 року (жовтень–листопад 1915) — вони залишають Любавичі, і пояснив йому тлумачення числа 102 — числа років, протягом яких центр хасидизму Хабад був у містечку Любавичі.
Після від'їзду Ребе з Любавичів єшива «Томхей Тмімім» залишалася навчатися в єшиві ще два з половиною роки. Останні учні залишили містечко Любавичі на шляху до єшиви в Кременчуці наприкінці літа 5678 року (1918).
Перед від'їздом останньої групи учнів єшиви з Любавичів упорядкували всі речі, що залишилися, щоб розподілити їх і якнайкраще сховати. Викопали глибоко в підвалі будинку Ребе й сховали там речі. Після від'їзду останніх місцеві неєвреї зруйнували «Огель» (його було відбудовано заново лише в 5726 році (1965/1966)).
Після від'їзду останніх учнів єшиви з Любавичів, наприкінці 5678 року (1918), міська влада оселилася у дворі Ребе. На початку місяця нісан 5681 року (1921), після завершення першого року від відходу Ребе Рашаба, усі будинки у дворі наших Ребе згоріли за пів години, а все, що було в підвалах, було розграбовано й розбито неєвреями.
Унаслідок відходу Ребе Рашаба і єшиви «Томхей Тмімім» з містечка мешканці пережили тяжкий економічний занепад, оскільки більшість мешканців заробляли на заїжджих дворах і подібних заняттях, що залежали від численних відвідувачів містечка. Комуністична влада, що правила в той час, додала до економічних труднощів, і більшість євреїв містечка виїхали до великих міст[24].
Період Ребе Раяца
Ребе Раяц народився 12 тамуза 5640 року (1880) у Любавичах. Влітку 5653 року (1893) у дворі Ребе в Любавичах відбулася його бар-міцва, а наприкінці 5657 року (1897) там само відбулося його весілля. Коли було відкрито єшиву «Томхей Тмімім», його було призначено директором єшиви. Після його весілля в будинку його батька прибудували ще одну кімнату для його помешкання. Потім він переїхав жити до іншого будинку у дворі Ребе.
На початку місяця нісан 5681 року (1921), після від'їзду Ребе та учнів єшиви з Любавичів, дехто з анаш, які ще жили в Любавичах, перенесли синагогу до кам'яного будинку. Будівлю мікви було зруйновано, і на початку 5682 року (1921) Ребе Раяц надіслав їм грошову суму на ремонт мікви.
Напередодні Рош ходеш елул того ж року (5682) Ребе Раяц поїхав до Любавичів, щоб припасти до святих Огелів. Перебуваючи там, він повторив маамар хасидуту в синагозі, що була в кам'яному будинку. Це був єдиний раз, коли він відвідав Любавичі після прийняття проводу. У період, коли двір було зруйновано, було зруйновано й Огель. Бейт мідраш, що прилягав до Огеля, теж було зруйновано, а неєвреї вкрали стіни огорожі. У 5684 році (1924) Ребе Раяц доклав зусиль, щоб відновити Огель, однак загальне становище з роками дедалі погіршувалося.
Синагогу в селі було закрито комуністами в середині зими 5696 року (1935/1936).
Під час Голокосту
Основна стаття – Голокост у Любавичах
Коли вибухнула війна, у містечку залишалося лише близько ста двадцяти єврейських родин, що становили приблизно половину мешканців містечка.
Через його близькість до кордону нацистам було легко його захопити, і через два роки після початку війни, у місяці сіван 5701 року (травень–червень 1941), було розпочато операцію «Барбаросса» нацистських сил із захоплення Радянського Союзу, і за короткий час їм вдалося захопити значні території. Німці прийшли з боку міста Смоленська й руйнували та захоплювали все, що траплялося їм на шляху. 26 тамуза 5701 року (21 липня 1941) Любавичі було захоплено й приєднано до німецької території.
Наприкінці місяця менахем-ав (приблизно через місяць після захоплення міста) вийшов наказ, що всі євреї містечка зобов'язані носити на лацкані верхнього одягу, видимому ззовні, жовту (круглу) латку. Через деякий час вийшов новий наказ, і в ньому євреям було звелено носити жовту стрічку. Євреям було заборонено відвідувати громадські місця, а також розмовляти з неєврейським населенням. Того, хто порушував ці укази, засуджували до смерті. Однак насправді страчували й тих, хто не порушував указів, серед них — групу молодих юнаків. У наступний період було кілька випадків наруги над Торою і над літніми євреями, наприклад, їх змушували танцювати на сувоях Тори, хай урятує нас Милосердний, і тому подібне, після чого нацисти їх розстрілювали.
У Шабат Шува, 6 тішрея 5702 року (27 вересня 1941), усім, хто залишився, було звелено з'явитися на центральну площу містечка, і дозволялося взяти лише особисті речі. Коли вони прийшли на площу, в них силоміць відібрали особисті речі, 17 євреїв було заарештовано й страчено, а решту було переведено до гетто під охороною місцевих поліцаїв і бійців роти СС, що прибула з Рудні. Гетто розташовувалося на одній маленькій і тісній вулиці з 19 будинками, куди було втиснуто близько 500 євреїв, приблизно по 25 євреїв у кожному будинку. У гетто не було регулярного постачання продовольства і палива, і євреї страждали від голоду й виснаження від довгої роботи. Протягом дня їх посилали на роботи з будівництва інфраструктури для німців, щоб ті могли просуватися далі в захопленні Росії.
Ліквідацію гетто було проведено 14 хешвана 5702 року (4 листопада 1941): есесівці й місцеві поліцаї погнали євреїв до місцевої церкви, звідки їх групами забирали й розстрілювали в стічній канаві на околиці містечка. Під час операції з ліквідації гетто нацисти вбили 483 євреїв, хай помститься Всевишній за їхню кров. Цих євреїв було поховано у великій братській могилі в Любавичах.


Були місцеві мешканці, які допомагали нацистам. Але в лісовому районі навколо Любавичів і до Смоленська було багато партизанів, які під керівництвом радянської влади проводили операції у відповідь проти нацистів (одна з операцій — спалення мосту, що проходив через містечко над річкою). І багато радянських громадян-неєвреїв, серед них кілька вчителів місцевої школи, було страчено за підозрою в допомозі партизанам.
У 5702 році (1941/1942) до Любавичів привезли єврейських мешканців Красного, і там їх було вбито нацистами. 7 адара 5702 року (24 лютого 1942) до Рудні привезли євреїв з Любавичів, з Ліозно та з інших містечок, і там їх було знищено. Загалом у Любавичах було вбито близько 700 осіб (євреїв і неєвреїв) .
Коли росіяни почали відкидати нацистів, у самому містечку точилися запеклі бої, і більшу його частину було зруйновано, а надгробки Ребе Цемах Цедека і Ребе Магараша було пошкоджено, і вони впали. Через комуністичний гніт не було можливості відновити це місце. Лише напередодні Рош га-Шана 5704 року (29 вересня 1943) містечко було звільнено після низки радянських перемог по всьому СРСР. Любавичі лежали в руїнах, і в них залишилося лише десять будинків на краю містечка.
Містечко сьогодні

Останніми роками в містечку було збудовано гостьові доми[25][26], відновлено мікву, «Зал» і двір наших Ребе, провідників поколінь.
Огель наших Ребе, провідників поколінь, і святі місця в містечку було відремонтовано й відновлено.
Багато хто з анаш їздить до Любавичів, щоб відвідати двір наших Ребе і припасти до могил наших Ребе. Шаліах Ребе рав Гавріель Гордон (голова організації «Любавичі, Росія — святі місця») діє заради збереження двору і функціонування цього місця[27].
Цвинтарі в Любавичах
Основна стаття – Цвинтар у Любавичах
Основна стаття – Огель Ребе Цемах Цедека і Ребе Магараша
Основна стаття – Огель ребецн
Єврейський цвинтар у Любавичах розташований на західній околиці містечка, поблизу маленької річки. Цвинтар займає ділянку близько 70 на 150 метрів. На цьому цвинтарі розташовані Огелі його святості Ребе Цемах Цедека і його святості Ребе Магараша.
Поруч із ними поховані також: ребецн Стерна (дружина Алтер Ребе), ребецн Шейна (дружина Мітлер Ребе), ребецн Хая-Мушка (дружина Ребе Цемах Цедека), ребецн Рівка (дружина Ребе Магараша). А також інші жінки й доньки родини наших Ребе, чиї імена нам невідомі. Також на цвинтарі поховані: рабі Барух-Шалом Шнеєрсон (первісток Ребе Цемах Цедека і дід діда Ребе), Аврагам-Сендер Шнеєрсон (син Ребе Магараша, що помер у віці лише восьми років). Рав Іссахар-Бер («Магід з Любавичів» і вчитель Алтер Ребе в його дитинстві).

Унаслідок Другої світової війни цвинтар було зруйновано. У 5726 році (1965/1966) рав Аба-Давид Гуревич прибув до містечка Любавичі, відновив зруйновані надгробки Ребе Цемах Цедека і Ребе Магараша і звів навколо них огорожу. Огель заново збудували в 5749 році (1988/1989) р. Давид Нахшон і р. Аві Тауб. У 5775 році (2014/2015) цвинтар було розчищено, а кущі вирубано й спалено. Частину надгробків було покладено на бетонну основу. Загалом на цвинтарі збереглося близько 200 надгробків, і всі написи на них — івритом. Останніми роками продовжують упорядковувати цвинтар, і час від часу виявляються нові надгробки.
У Любавичах був ще один цвинтар, давніший, на якому, згідно з переказом, поховано багато святих. Однак через його велику давнину на ньому не залишилося жодного вцілілого надгробка. Сьогодні на цьому місці встановлено табличку на згадку про старий цвинтар.
Двір наших Ребе, провідників поколінь

У північній частині містечка розташований двір наших Ребе, провідників поколінь, де жили вони та їхні родини і де були їхні синагога та бейт-мідраш. На території цього двору було також засновано єшиву «Томхей Тмімім».
Сьогодні на цьому місці збудовано музей, що розповідає про історію наших Ребе, провідників поколінь, у містечку.
«Зал» і будинки наших Ребе, провідників поколінь, було відновлено.
Бейт Шнеєрсон
Основна стаття – Бейт Шнеєрсон у Любавичах

Бейт Шнеєрсон у Любавичах — будівля, розташована на великій території в містечку Любавичі, що слугує сьогодні домом гостинності та музеєм спадщини хасидизму Хабад та історії містечка. Будинок було куплено в 5749 році (1988/1989) і зареєстровано на ім'я Ребе. У містечку встановлено великий пам'ятник на згадку про єврейських мешканців містечка, вбитих під час нацистської окупації.
Цитати зі слів наших Ребе, провідників поколінь, про містечко
- З «Книги спогадів»: «З певної нагоди Адмор, автор „Цемах Цедек“, сказав: „Любавичі“ засновані на любові. У Гемарі є суперечка: „ім'я — це щось чи ім'я — це не щось“ (чи є ім'я самостійною річчю, чи ні). Рабі Меїр вважає: „ім'я — це щось“, він звертав увагу на ім'я (як розповідає Гемара про людину, яку звали Бідор, і рабі Меїр сказав, що це ім'я натякає на негідну поведінку, як написано: „бо рід розбещений вони“). Засновник поселення „Любавичі“ звався рабі Меїром, людиною доброчинності й милосердя, і своєю поведінкою він оселив у цьому місці дух любові: „ім'я — це щось“. Сказано також: „І як назве людина всяку живу істоту, таке її ім'я“, бо життєва сила творіння приходить через „канал“ правильного імені. „Любавичі“ — це „канал“ для хасидської любові та дружби. Людина повинна жаліти себе і ближнього, і кожен хай допомагає іншому вдосконалювати добрі якості та шляхи служіння Всевишньому згідно з ученням хасидуту. Досі слова автора „Цемах Цедек“. Не дивно, отже, що „Хабад“ і „Любавичі“ стали синонімами, які запліднювали одне одного і впливали одне на одного».
Див. також
Додаткова література
- Еліяшив Каплон, «Любавичі — містечко Хабаду» 5777, 566 сторінок.
- «Любавичі — історія містечка», автор — рав Шалом-Бер Левін.
Зовнішні посилання
- «Мої Любавичі» — сайт, що документує історію хасидизму Хабад у містечку Любавичі в Росії, та інформація для відвідувача
- Рав Єгошуа Мондшайн, «Керем Хабад», випуск 3. Передруковано в книзі «Діврей ємей га-тмімім».
- Єшива «Томхей Тмімім», з «Толдот Хабад бе-Русія га-царіт», на сайті на сайті «Бібліотека Хабад Любавич»
. - Спогади про містечко — Любавичі — спогади Мордехая Лазара, підготував до друку Шнеур-Залман Бергер, у «Бейт Мошіах».
- Шнеур-Залман Бергер, Коли тмімім залишили містечко Любавичі, тижневик «Бейт Мошіах», 13 елула 5777 (4 вересня 2017)
- Рав Шалом Беркович, рав Менахем Якубович, «Столиця і господарі столиці», «Кі каров», випуск 191, с. 4
- Креслення столітньої давнини розкриває невідомі подробиці про Любавичі на сайті
(джерело англійською) - «Бейт Мошіах» супроводжував візит Рабинського суду Хабаду до містечка Любавичі
- Мітка «Любавичі» на сайті

- Мітка: Любавичі, на сайті «Лахлухіт геулатіт»

| Любавичі | ||
|---|---|---|
| Містечко | Любавичі • «Томхей Тмімім» у Любавичах • Любавичі — Росія — святі місця | |
| Об'єкти містечка | Цвинтар у Любавичах • Огель Ребе Цемах Цедека і Магараша • Огель ребецн • Великий зал • Дім Шнеєрсонів • Синагога Акеди • Братська єврейська могила в Любавичах • Музей Любавичів | |
| Події в містечку | Велика пожежа • Любавичі під час Голокосту | |
| Книги про містечко | Любавичі — містечко Хабаду • Любавичі та їхні воїни | |
Примітки
- ^ «Сефер га-зіхронот», розд. 1. Однак див. у книзі «Любавичі — колиска хасидизму Хабад», с. 6, де написано, що виявлено документ 5254 року, в якому Любавичі вже називаються цим ім'ям («Любавичі»). А на с. 11 написано: «В іншому записі Ребе наводиться оцінка щодо періоду, в який містечко почало називатися цим ім'ям: „Гаон Шалом-Шломо, дід ребецн праведного рава р. Іссахара-Дова, бувши дитиною, чув від старих і старців, що вони звикли називати поселення «Люба», як його називали в їхньому дитинстві“». Звідси можна припустити, що приблизно в 5350–5360 роках (1560 — 1590) місто називалося «Любавичі».
- ^ «Шеерит Єгуда» Магаріла (брата Алтер Ребе), «Евен га-езер», розділ 52 (у відповіді, надісланій його святості Ребе Цемах Цедеку, про написання назви «Любавичі» в геті)
- ^ Там само
- ^ Однак, попри це, її мешканці-неєвреї завжди були поляками, а не росіянами («Сефер га-зіхронот»).
- ^ «Любавичі — історія містечка», автор — рав Шалом-Бер Левін
- ^ Витік річки «Березина» був у селі, що має ту саму назву. Саме це село називалося так через березовий ліс, що його оточував. «Березові дерева» російською: «бер'оза», Berezy («Сефер га-зіхронот»).
- ^ Тому що вона витікає з-під одного з надгробків на давньому цвинтарі. Літери на надгробку були стерті, і тому неможливо дізнатися, чия могила там була. З покоління в покоління передавалося застереження не користуватися водою «річечки надгробка» для пиття чи обмивання («Сефер га-зіхронот»).
- ^ Його святість Ребе Цемах Цедек згадує ринкову площу («Хідушім», 33, 4): «що ворота вулиці, яка веде до міста Дубровно, і ворота вулиці, яка веде до Вітебська або до Рудні, зовсім не розташовані одна навпроти одної... що всі вони відкриті на „платею“ — це вулиця посеред міста, де всі крамниці».
- ^ «Любавич ве-хаялея», автор — рав Рафаель-Нахман Каган.
- ^ Респонси Цемах Цедека, «Орах хаїм», розділ 24. Однак у місті Вільні друкувався календар, а в його кінці — список ярмарків, які мали проводитися протягом року. У містечку Любавичі щороку записано два ярмарки: один у місяці тевет (січень), а другий у місяці тамуз (червень). І так само на сайті містечка: «ярмарки — з ввезенням товарів на суму до 1.5 мільйона рублів. Було 2 ярмарки: 29 червня. І з 6 січня по 6 лютого».
- ^ Див. «Любавич ве-хаялея»
- ^ 1 2 3 «Сефер га-зіхронот»
- ^ Рав Левін, там само
- ^ «Любавичі — колиска хасидизму Хабад» (с. 6). Але рав Левін писав, що вперше вона трапляється в документі 5281 року.
- ^ Левін, там само
- ^ «Любавичі — колиска хасидизму Хабад», там само
- ^ Див. «Любавичі — колиска хасидизму Хабад. Але в книзі «Бейт Рабі», розд. 1, написано: «Коли йому було 12 років, батько взяв йому за вчителя святого рава рабі Іссахара-Бера, хай буде пам'ять його для життя у світі прийдешньому, магіда-мейшарім Любавичів. І коли рав почав навчатися з ним, він був вражений, почувши про велич його гостроти й ерудиції, і сказав його батькові, що його синові не потрібен учитель, і перестав навчатися з ним. І відтоді він навчався самостійно з дивовижною старанністю вдень і вночі, і його добре ім'я рознеслося далеко».
- ^ «Бейт Рабі», там само
- ^ Там само
- ^ Там само
- ^ Див. «Огалей Любавич» (3, с. 32).
- ^ Срібне начиння, яке Мітлер Ребе отримав від князя, коли оселився в Любавичах
- ^ «Ігрот кодеш» Ребе Раяца, частина 3, с. 388.
- ^ Коли тмімім залишили містечко Любавичі
- ^ На тому самому місці, де був гостьовий дім Любавичів у період Ребе Рашаба.
- ^ 13 нісана: у містечку Любавичі відкрито гостьовий дім

- ^ Огляд на ynet: «воскресіння мертвих» містечка Любавичі
Дополнительные сведения
Община Бронной и возрождение Любавичей
По данным фонда «Шмини», восстановление местечка началось в конце 1980-х годов: путь лежал от колхозных хозяйственных построек на месте Двора Ребе до места, куда сегодня приезжают все, кто хочет прикоснуться к истории движения Хабад.[Ш]
Более тридцати лет в этой работе участвует община синагоги на Большой Бронной в Москве: она купила в Любавичах дом, представляющий историческую ценность, и открыла в нём музей истории хасидизма. Одними из первых в местечке были восстановлены дом Шнеерсонов и еврейское кладбище; на старом фундаменте построена новая синагога.[Ш]
Синагога на Бронной во главе с равом Ицхаком Коганом входит в некоммерческую организацию «Любавичи» и помогает раву Гавриэлю Гордону, отвечающему за сохранение, восстановление и содержание святых еврейских мест в Любавичах; фонд «Шмини» участвует в этих работах. Мемориал в память 483 евреев местечка, убитых нацистами, был открыт, по данным фонда, в 2011 году.[Ш]
Фотографии

Ворота Двора династии Шнеерсонов. Фото: благотворительный фонд «Шмини» 
Двор наших Ребе. Фото: благотворительный фонд «Шмини» 
Строительство на Дворе Ребе. Фото: благотворительный фонд «Шмини» 
Строительство деревянного дома. Фото: благотворительный фонд «Шмини» 
Деревянный дом в Любавичах. Фото: благотворительный фонд «Шмини» 
Дом Шнеерсонов. Фото: благотворительный фонд «Шмини» 
Установка мезузы. Фото: благотворительный фонд «Шмини» 
В помещении над надгробиями. Фото: благотворительный фонд «Шмини» 
Еврейское кладбище в Любавичах. Фото: благотворительный фонд «Шмини» 
Старые надгробия на кладбище. Фото: благотворительный фонд «Шмини» 
Мемориал «Местечко Любавичи». Фото: благотворительный фонд «Шмини» 
Мемориал «Местечко Любавичи». Фото: благотворительный фонд «Шмини» 
Молитва у мемориала. Фото: благотворительный фонд «Шмини» 
Любавичи в 1900 году — рисованная карта-панорама. Фото: благотворительный фонд «Шмини» 
Фрагмент карты-панорамы Любавичей. Фото: благотворительный фонд «Шмини»