Містечко

Містечко (штетл[1] на їдиші) було типовою формою проживання євреїв у Росії та країнах Східної Європи (які перебували переважно під владою Польщі).
Протягом сотень років євреї жили в згуртованих містечках і вели в них справжній єврейський спосіб життя. Єврейські містечка були символом укоріненого, справжнього єврейського життя і правильного устрою єврейської громади.
Поширення
Існування єврейських містечок мало дві головні причини. Перша — зручність ведення громадського життя без зовнішнього втручання, повне занурення у світ Тори і богобоязливості, у відриві від клопотів і спокус світу. Але це не змушувало євреїв оселятися саме в містечках, і багато євреїв якраз віддавали перевагу життю у великих містах (через свої справи чи з інших причин). Друга причина, що спричинила поширення явища «штетла», — указ про «смугу осілості», запроваджений за часів царів у Росії[2], який забороняв євреям жити в центрах міст і у великих містах, і виділення для євреїв ізольованих місць поселення як частина політики освоєння віддалених місць, таких як багато районів України чи території Польщі, приєднані до Росії[3]. Тому єврейські містечка були поширені переважно у Східній Європі, в Україні і на територіях Польщі, приєднаних до Росії.
Ця епоха почалася ще в Середньовіччі й тривала аж до майже повного знищення містечок у Другій світовій війні та його продовження за комуністичного режиму.
Характер життя в містечках
Духовне життя

Єврейські містечка відрізнялися одне від одного в низці аспектів. Містечка на територіях Польщі і Литви були заселені переважно міснагдім, учнями Віленського Гаона, тоді як у Росії, Білорусі та Україні (і лише трохи в Польщі та Литві) містечка мали яскраво виражений хасидський характер. Ще одна відмінність полягала в рівні матеріального життя: частину містечок населяли малозаможні люди, аж до справжнього голоду, а інші були розвиненими містечками із заможними мешканцями (явище заможних містечок зникло за часів указу про «смугу осілості» через обмеження в зайнятості, накладені на євреїв).
Ще одна відмінність полягала в рівні духовного життя. Тоді як в одних містечках були заклади для вивчення Тори від раннього віку й аж до єшиви, в інших містечках ледве був меламед дардекі. Цей характер сильно впливав на мешканців містечка, і в містечках без закладів для вивчення Тори мешканці, як правило, були простими євреями, ледве вміли читати й писати і знали форму єврейських літер. Ці євреї вирізнялися єврейською простотою і дивовижною богобоязливістю.
З другого боку, були й такі містечка, що слугували символом євреїв — знавців Тори і шанованих хасидів (як-от Невель і Кременчук).
Матеріальне життя

Євреї містечка здебільшого були малозаможними і заробляли випадковими роботами або орендою корчем у місцевих поміщиків.
Через велику відстань сіл і містечок від великих міст і за відсутності транспорту містечка слугували сполучними ланками між віддаленими селами й повітовими містами, що давало мешканцям містечка додаткове джерело доходу. Раз на кілька днів селяни приїжджали до містечка, на місцевий «ринок», де продавали свою продукцію і купували товари. Ринкова площа була найважливішим місцем в економічному житті містечка, і довкола неї будували будинки мешканців і громадські установи.
Розмовною і писемною мовою серед євреїв містечок був їдиш. У містечках, де діти навчалися в хедері та в єшиві, чоловіки знали єврейські літери і святу мову — з молитви та з навчання в хедері, тоді як жінки мови не знали, але знали єврейські літери.
Мова їдиш слугувала перегородкою між мешканцями-неєвреями та мешканцями-євреями.
Навчальні заклади

Більшість мешканців містечок були бідними, і тому навіть у тих місцях, де був організований хедер, він діяв усередині місцевої синагоги, без окремої будівлі. У багатьох місцях і єшиви, переважно невеликі за чисельністю, займалися в синагогах.
У містечках, що прославилися своєю талмудичною величчю, були великі й розкішні єшиви, як-от у Воложині, Мінську і Шклові.
Постаті в громаді
Ключовими постатями в громаді були мара де-атра, який керував громадою, шохет і бодек (шохет-бодек) і меламед. У деяких містечках рабин громади і сам був меламедом.
Чесноти містечок
У сіхот Ребе Раяца[4] він шкодує, що тоді не було «штетлах», оскільки в них життя було спокійнішим, а тому справжнішим і серйознішим. «Ейн Яаков», який вивчали між мінхою і маарівом, і мідраші, і розділи Авот, які вивчали в Шабати, були джерелом живої води для добрих якостей і дороговказом для простих людей. А коли в когось був вільний час, він заходив до синагоги повчитися або прочитати розділ Тегілім.
Зникнення єврейських містечок
Приблизно від 5631 року (1870/1871) почалося значне скорочення й занепад єврейських містечок. Це сталося внаслідок прокладання залізниць, які минали невеликі містечка, і спричинило різкий занепад економіки містечок, що слугували перевалочними пунктами між великими містами. Торговельні зв'язки із сусідами-неєвреями постраждали, і почалися жорстокі погроми в єврейських громадах за потурання і навіть заохочення з боку влади. Багато нападів на євреїв сталося під час Першої світової війни, Громадянської війни в Росії та воєн між Росією/Україною і Польщею.
На тлі цих подій багато молодих євреїв покинули містечка й емігрували до Центральної Європи і далі на захід, а частина — навіть до Сполучених Штатів і до Ерец-Ісраель. Із кінцем влади царів у Росії було прорвано межі смуги осілості, і євреям дозволили оселятися в містах Радянського Союзу. Загалом у ті роки містечка смуги осілості покинули близько двох мільйонів євреїв.
Зі знищенням більшості євреїв Центральної та Східної Європи під час Голокосту явище єврейських містечок остаточно зникло зі світу.
Див. також
Примітки
- ^ Слово «штетл» на їдиші — зменшувальна форма слова «штот» (на їдиші: місто) і означає «містечко» або «маленьке місто». З роками утвердилося вживання цього терміна для позначення містечка, населеного переважно євреями.
- ^ Указ діяв від 5551 до 5677 року (1916/1917), майже 130 років
- ^ У рамках «поділів Польщі» в 5532 — 5555 роках (1771–1795)).
- ^ «Лікутей дібурім» лікут 5 та ін.