Перейти до вмісту

Петербург

Матеріал з Хабадпедії
Цю статтю потрібно відредагувати. Причина: статті потрібні нові розділи про хабадську діяльність у Петербурзі сьогодні. Необхідно дати посилання на основні статті, які буде створено, внутрішні посилання та загальну редактуру.
Ви можете допомогти й відредагувати статтю. Якщо, на вашу думку, редагувати статтю не потрібно, шаблон можна видалити. Можливо, подробиці знайдуться на сторінці обговорення.
Цю статтю потрібно відредагувати. Причина: статті потрібні нові розділи про хабадську діяльність у Петербурзі сьогодні. Необхідно дати посилання на основні статті, які буде створено, внутрішні посилання та загальну редактуру.
Ви можете допомогти й відредагувати статтю. Якщо, на вашу думку, редагувати статтю не потрібно, шаблон можна видалити. Можливо, подробиці знайдуться на сторінці обговорення.
Фортеця, в якій Алтер Ребе був ув'язнений у Петербурзі
Рав Мендл Певзнер, шаліах Ребе і головний рабин Петербурга

פטרבורג היא העיר השנייה בגודלה ברוסיה. העיר שוכנת בצפון-מערב רוסיה על שפת הים הבלטי בשפך נהר נייבה.

Історія Хабаду пов'язана з цим містом, і це одне з небагатьох міст у світі, де хасиди Хабаду живуть від часів Алтер Ребе і до наших днів. Шестеро з наших Ребе, провідників поколінь, були в ньому заарештовані, інші відвідували його, Ребе Раяц і Ребе деякий час жили в місті, а сьогодні в ньому процвітає імперія шліхуту. Петербург — єдине місто у світі, в якому побували шестеро наших Ребе, провідників поколінь.

Назва міста

Місто було засноване близько трьохсот років тому царем Петром Великим і було столицею Росії з 5472 року (1711/1712). Місто перестало бути столицею після комуністичної революції в 5678 році (1917/1918), коли столицю було перенесено до Москви.

Під час заснування Петербург був названий царем Петром на честь Петра — важливої особи в християнському світі. У 5674 році (1913/1914) місто було перейменоване на Петроград, а в 5684 році (1923/1924) — на Ленінград, на честь комуністичного революціонера Володимира Леніна. З розпадом Радянського Союзу місту було повернуто його первісну назву — Петербург.

Назва міста на ім'я «Петр» походить від слова «тереф», що вказує на силу протилежної сторони, і воно протистоїть Єрусалиму, столиці сторони святості[1].

Ребе поставився до зміни назви міста після падіння комуністичної влади як до знаку й частини процесу здійснення ознак Геули та її початку, що виражається, серед іншого, у зміні ставлення Росії до єврейства. Зміна назви — приклад переміни, що сталася в Росії[2].

Арешт Алтер Ребе

У 5559 році (1798) міснагдім донесли на Алтер Ребе, що він збирає гроші на користь турецької влади, яка тоді правила в Землі Ізраїлю, з метою повалити російський уряд. Метою збирання грошей була підтримка хасидів у Землі Ізраїлю. 24 тішрея царська влада заарештувала Алтер Ребе, і його було засуджено до смерті як бунтівника проти царства. П'ятдесят три дні провів Алтер Ребе в ув'язненні в Петропавлівській фортеці в Петербурзі, доки нарешті йому не вдалося довести свою невинуватість. У вівторок, 19 кислева 5559 (27 листопада 1798), надвечір, його було звільнено. Тоді, коли прийшли повідомити його про звільнення, він дійшов у Тегілім до вірша «Визволив у мирі душу мою».

День його виходу на волю, 19 кислева, став «святом Геули» в хасидів Хабаду, і його святкують донині.

«До Петербурга» «Після Петербурга»

Після виходу з ув'язнення Алтер Ребе почав виголошувати хасидут значно щедріше, ніж до арешту. Дивовижно, що спосіб виголошення хасидуту до арешту й після нього позначається — з особливого провидіння — поняттям, запровадженим нашими Ребе, провідниками поколінь: «до Петербурга» і «після Петербурга».

Переміна до Петербурга і після нього виявилася також у дивовижному небесному одкровенні, якого удостоювався Алтер Ребе, — бачити Бешта і Магіда з Межиріча, як розповів Ребе Магараш своєму синові Ребе Рашабу. Алтер Ребе завжди бачив свого вчителя Магіда щоразу, коли хотів, наяву, а не уві сні, і запитував його про всі свої сумніви, тоді як Бешта він бачив лише уві сні і тільки в суботи та свята, та й то не щоразу, коли хотів, — а після Петербурга той являвся йому щоразу, коли він хотів, і наяву.

Після звільнення Алтер Ребе повернувся додому, однак через два роки, 24 тішрея 5561 року (13 жовтня 1800), Алтер Ребе був заарештований удруге, але в кращих умовах. Водночас звинувачення було тяжчим. З цього ув'язнення його було звільнено 27 кислева (третя свічка Ханукі) за однією версією. За іншою версією, це було 29 кислева (п'ята свічка Ханукі)[3].

Після звільнення він залишався в місті ще сім місяців, протягом яких діяв у громадських справах.

Хабадська громада в Петербурзі

Під час арешту Алтер Ребе в Петербурзі жив один хасид — р. Мордехай з Лепеля, але з роками громада розвивалася й досягла свого піку після того, як туди переселився Ребе Раяц. Це місто — одне з небагатьох, які відвідали всі наші Ребе, провідники поколінь (крім Мітлер Ребе), і так Петербург став містом, вплетеним у літопис історії хасидів, і нерідко з'являється в хасидських розповідях усіх поколінь.

У період Алтер Ребе — період смуги осілості — євреям було заборонено жити в столиці, Петербурзі. Один із визначних хасидів, рав Мордехай з Лепеля, мав дозвіл перебувати в Петербурзі завдяки своїй торгівлі в місті, яка тривала протягом тривалих періодів. Під час арешту він перебував у Петербурзі й допомагав Алтер Ребе доступними йому способами — головним чином у приготуванні кошерної їжі та її доставці до камери через начальника в'язниці. Хабадська присутність у Петербурзі почалася ще за днів Алтер Ребе, за життя Магіда з Межиріча, в 5532 році (1771/1772), унаслідок захоплення Білої Русі Росією. Внаслідок цього Алтер Ребе призначив дванадцятьох хасидів, щоб вони діяли серед князів і урядових чиновників. Оскільки Петербург перебував у зоні, забороненій для проживання євреїв, ці хасиди, будучи купцями, часто бували в місті в торговельних справах і так змогли багато зробити для народу Ізраїлю під проводом Алтер Ребе. Головою комітету було призначено хасида р. Аврагама-Яакова Цорефа з Мінська.

Коли в 5554 році (1793/1794) сталися гоніння на євреїв, до Петербурга було направлено додаткових посланців, серед них відомі хасиди рав Моше Мейзліш і рав Моше Віленкер.

У Петербурзі Адмори займалися громадськими справами, брали участь у різних зібраннях, зустрічалися з рабинами та високопосадовими державними діячами, — усе це заради блага всього Ізраїлю.

Мітлер Ребе

Шестеро із семи Адморів Хабаду побували в місті, однак немає жодного джерела про те, що Мітлер Ребе бував у місті.

Рабинська конференція 5603

Основна стаття – Рабинська конференція 5603

У 5603 році (1842/1843) в Петербурзі відбулася важлива рабинська конференція, в якій взяли участь єврейські лідери, серед них Ребе Цемах Цедек. Під час цієї конференції велися інтенсивні обговорення з метою зірвати задуми маскілім, і Ребе Цемах Цедек багато зробив у цій справі разом із великими людьми покоління.

Ребе Магараш

Коли в 5640 році (1879/1880) спалахнули відомі погроми «Київ-Ніжин», Ребе Магараш поїхав до Петербурга і зустрівся з міністром внутрішніх справ. Ребе говорив з міністром дуже рішуче і через це перебував під домашнім арештом у готелі «Серпінський» на Забалканському проспекті.

Період Ребе Рашаба

Ребе Рашаб у роки свого проводу часто бував у Петербурзі, і завжди це було заради громадських потреб. Одним із важливих з'їздів, що відбулися в Петербурзі за участю Рашаба, була Рабинська конференція 5670 за участю десятків великих рабинів Росії.

Під час революції

У місяці шват 5677 року (січень–лютий 1917) в Росії вибухнула «Лютнева революція». Царський уряд, що перебував у Петрограді, як тоді називалося місто, було повалено, і відразу було створено тимчасовий демократичний уряд на чолі з Олександром Керенським. Під час революції Ребе Рашаб і його син Ребе Раяц перебували в місті в громадських справах.

Цей уряд протримався недовго, і 22 хешвана 5678 року (7 листопада 1917) почалася комуністична революція. У момент початку революції Ребе Рашаб був на шляху до Петрограда і через неї не доїхав до міста й повернувся додому.

З початком революції місто перестало бути столицею Росії, і відтоді й донині Москва — столиця Росії. Внаслідок революції назву міста було змінено з Петербурга (на честь його засновника, царя Петра Великого) на Ленінград (на честь натхненника революції Леніна).

Громадянська війна закінчилася через три роки, коли комуністи захопили владу в Росії й одночасно почали придушення єврейства. На той час у Ленінграді вже жила поважна й значна любавицька громада.

Твердиня хасидизму Хабад

Як уже говорилося, протягом довгих років Петербург перебував поза смугою осілості, і євреям було заборонено жити на його території, крім окремих людей, які отримали спеціальний дозвіл, — як правило, це були багаті купці або фахівці, яких потребувало місто. Серед купців, яким було дозволено жити в Петербурзі, були кілька визначних хасидів Хабаду. У записах Ребе Раяца про його візит до міста в 5662 році (1901/1902) згадуються кілька хасидів — мешканців міста, серед них відомі багатії рав Шмуель-Міхл Трейнін і рав Менахем-Меніш Монсзон, які здійснили великі й дивовижні справи в шліхуті наших Ребе, провідників поколінь.

Хабадська громада в Ленінграді-Петербурзі з роками стала головною твердинею хасидизму Хабад, після того як Ребе Раяц оселився там наприкінці місяця іяр 5684 року (травень–червень 1924). Ребе прибув до міста з однією зі своїх доньок, залишивши поки що решту членів родини в Ростові-на-Дону. Сам він спершу жив в одному з великих готелів міста.

Багато хасидів жили в Ленінграді або в містах, ближчих до нього, і якою великою була їхня радість у зв'язку з переїздом. У перші два тижні після його прибуття до міста маси хасидів приходили побачити Ребе, але через побоювання перед владою Ребе просив по можливості утримуватися від приходів до нього.

Після свята Шавуот хасиди дістали для Ребе Раяца добру квартиру на вулиці Моховій, 22. Приблизно через два тижні після свята приїхали решта домочадців Ребе. З Ленінграда Ребе Раяц керував єврейсько-хасидською підпільною діяльністю в усіх містах Радянського Союзу.

З переїздом і Ребе став часто приїздити до міста, щоб відвідувати дім свого майбутнього тестя. Ребе Раяц, який увів його в громадську роботу, покладав на нього важливі громадські обов'язки. Під час перебування в місті Ребе багато разів бував у домі рава Шмуеля Німотіна, дім якого був відкритий для хасидів завжди і в будь-який час. Р. Рафаель Німотін, син рава Шмуеля, удостоївся жити в одній кімнаті з Ребе, але, на його жаль, розмова між ними майже не зав'язувалася, оскільки Ребе мало розмовляв.

Громада розколюється

Наприкінці літа 5685 року (1924/1925) налетів буремний вітер і пронісся єврейською громадою Ленінграда — буря, яка зрештою призвела до розколу громади. Про цю хвилюючу історію Ребе Раяц коротко розповідає в одному зі своїх листів, а рав Еліягу-Хаїм Альтгойз викладає її в усіх подробицях.

Тими днями до Ребе Раяца прийшов пан Гуревич, голова єврейської громади міста, з пропозицією провести публічне зібрання за участю рабинів і голів громад Радянського Союзу. Ребе Раяц рішуче цьому опирався, стверджуючи, що краще зібрати рабинів і громадських діячів, які тремтять перед словом Всевишнього, на таємне зібрання. Ребе знав, що за новою ініціативою Гуревича стоять люди Євсекції, і тому рішуче опирався, хоча рав Давид Каценеленбоген, рабин Ленінграда, був за.

Розбіжності стали відомі багатьом, і єврейська громада Ленінграда опинилася у вирі. Ті, хто дотримується заповідей, і богобоязливі підтримали позицію Раяца, тоді як «сіоністи» й маскілім підтримали голову громади. У правлінні громади було двадцять три члени, з них лише десятеро дотримувалися заповідей. Мало того, стало відомо, що тринадцять членів — сіоністи й маскілім — таємно готують реформу в юдаїзмі.

Наприкінці місяця хешван 5686 року (жовтень–листопад 1925) десятеро членів, які дотримувалися заповідей, вийшли з правління громади. У Шабат Рош ходеш кислев вони вирушили до синагог Ленінграда (кожен із них узяв на себе кілька синагог) і закликали кожного богобоязливого взяти участь у великому зібранні, яке відбудеться у Великій синагозі в неділю вранці.

Призначеної години синагога заповнилася вщерть, і представник десятьох почав говорити голосом, що тремтів від хвилювання. У своїй промові він пояснив, що десятеро були обрані громадою, і тепер, коли голова громади й частина її членів хочуть провести зібрання спільно з нерелігійними колами, десятеро вирішили вийти з громади. Після закінчення його промови пролунали численні голоси на підтримку слів тих, хто вийшов, і тут же на місці почалася організація нової громади — громади богобоязливих.

Невдовзі рав Шимон Лазаров, рабин хабадської громади Ленінграда, офіційно створив нову громаду. Закон встановлював, що громаді з двадцяти членів дозволяється проводити молитви окремо, а громада з п'ятдесяти членів і більше має право також проводити зібрання. Рав Лазаров подав уряду список із п'ятдесяти членів своєї громади і так створив бейт-мідраш «Цемах Цедек». Рав Лазаров, який був великим знавцем Тори і мав піднесені чесноти, служив рабином і керівником нової громади. Кожне питання, що стосувалося громади, виносилося на розгляд Раяца. Щонеділі в бейт-мідраші збиралися габаї хасидських міньянів з усього міста й разом радилися про заснування «хедерів», мікви й організацію невеликих фабрик для тих, хто дотримується Шабату, щоб вони могли працювати, не порушуючи Шабату.

Поруч із великою й офіційною синагогою було засновано великий бейт-мідраш хасидів Хабаду, що називався «Купецька». У цій синагозі уроки Тори давали рав Шмар'ягу Сасонкін і рав Мейзель.

У ті дні в місті були підпільні хабадські талмуд-тори, в яких налічувалося близько двохсот учнів, а також підпільна єшива з десятками учнів і організація «Тіферет бахурім», призначена для уроків у пообідні й вечірні години для дорослих юнаків і молодих аврехів, які до полудня працювали, щоб заробити на життя.

Улітку 5687 року (1926/1927) голови громади в Ленінграді знову задумали провести конференцію, і 13 сівана 5687 (13 червня 1927) Раяц написав проти неї довгого й докладного листа, просячи опублікувати його в багатьох примірниках. Але борці, які діяли пліч-о-пліч із владою та співробітниками таємної поліції, не відступали, і наступного дня після написання листа, в ніч на 15 сівана 5687 (15 червня 1927), Ребе було заарештовано. Цим вони сподівалися вплинути на розстановку сил у Ленінграді, як і в решті Росії.

Після звільнення з ув'язнення, 12 тамуза, Ребе повернувся до Ленінграда і в ніч на Шабат, 15 тамуза, виголосив відомий маамар «Барух га-гомель». Лише кілька днів пробув Ребе в Ленінграді, однак через погрози ДПУ заарештувати його вдруге Ребе був змушений залишити місто й переїхати до Малахівки в передмісті Москви.

Ребе повернувся до Ленінграда ще один раз, у місяці тішрей 5688 року (вересень–жовтень 1927). Цей місяць був своєрідним прощальним фарбрейнгеном. Багато хасидів приїхали з усіх кінців Радянського Союзу, щоб попрощатися з Ребе. Кульмінація настала в Сімхат Тора, коли під час святкової трапези в присутності близько шестисот хасидів відбулося офіційне прощання.

В Ісру хаг свята Сукот 5688 (11 жовтня 1927) хасиди заповнили залізничний вокзал Ленінграда. Це були останні погляди між Ребе і громадою хасидів, коли вони розлучалися одне з одним фізично, дехто — назавжди.

Арешт 5690

У Ленінграді були поодинокі арешти, а також великі хвилі арештів. Рав Шимон Лазаров, рабин хасидської громади, його син рав Гершон-Еліезер і рав Нісан Неменов, голова місцевої єшиви «Томхей Тмімім», були заарештовані в 5690 році (1929/1930) й засуджені до десяти років заслання. Через деякий час покарання було пом'якшено до трьох років, однак сили рава Лазарова не витримали, і він помер невдовзі після закінчення заслання.

Громада в 5690-ті роки

Рав Шмуель Прус був однією з домінантних постатей у хабадській громаді Ленінграда. Він жив на вулиці Декабристів, 50, і цю адресу знали багато хасидів, оскільки в квартирі відбувалися численні фарбрейнгени.

Однією з великих переваг Ленінграда було те, що це було велике місто, яке налічувало мільйони мешканців. Якщо в маленьких містах було важко вислизнути з-під очей співробітників ДПУ та їхніх людей, які шпигували й знали кожного мешканця, то у великих містах було легко загубитися серед мас мешканців. З цієї причини на певному етапі багато хасидів перенесли свої домівки з міст периферії до великих міст, головним чином до Москви й Ленінграда. Внаслідок цього розвинулося громадське життя — таємне, щоправда, але впорядковане.

У цих містах діяли синагоги й мікви, були також молитовні міньяни, а також уроки Тори й фарбрейнгени. Згуртовані хасиди допомагали одне одному в заробітку, щоб не доводилося порушувати Шабат. Тим, кому не вдавалося знайти роботу, допомагали їхні товариші, які підтримували їх зі справжньою самопожертвою.

Серед видатних постатей хабадської громади Ленінграда були брати рав Яаков-Йосеф Раскін і рав Іцхак Раскін. Вони були серед головних активістів збереження єврейства в Ленінграді. Рав Іцхак Раскін прославився своєю самовідданістю заради існування мікви, яку комуністи намагалися закрити. Він також жертвував собою заради обрізання немовлят, попри заборону й небезпеку.

Його дім завжди був повний гостей, які приїздили з різних міст, і тому це місце стало малим хасидським центром.

Велика хвиля арештів — адар 5698

Найвідоміша й найтяжча хвиля арештів сталася взимку 5698 року (1937/1938) в Ленінграді.

Ніч десяти страчених владою — так хасиди називали ту ніч, у яку було здійснено більшість арештів.

Після півночі, в ніч із середи, 1 адара I 5698 (2 лютого 1938), на четвер, 2 адара I, було заарештовано двадцять п'ять євреїв, більшість із них хасиди, серед них: р. Моше Сасонкін, р. Хаїм Сасонкін; р. Гіршл Зубін; р. Меїр Цинман; р. Шауль Фрідман; р. Єшая; р. Аврагам-Єшая Свердлов; рав Нахум Требник; р. Моше Лейн; р. Й.-Й. Лакшин і ще багато великих людей.

Заарештовані обіймали посади в єврейсько-хабадській громаді, частина з них брала участь в організації «Тіферет бахурім». Таємній поліції вдалося впровадити в організацію свою людину, і вона видала імена членів. У ніч на 2 адара I 5698 (3 лютого 1938) було заарештовано членів організації та інших визначних хасидів у Ленінграді.

В обвинувальному висновку кількох заарештованих хасидів було написано:

«Обвинувачені: Морозов Ельханан — Певзнер Б. Л. [р. Хоне Морозов мав паспорт на ім'я Певзнера], Раскін Іцхак, Альтгойз Пінхас — обвинувачуються за статтею 85 [зрада].. група націоналістичних контрреволюціонерів.. Їхня особлива діяльність полягала в організації націоналістичної контрреволюційної роботи з релігійною молоддю. Організація називається „Тіферет бахурім“.. отримували допомогу з-за кордону».

12 із заарештованих було розстріляно.

Протягом того самого року було заарештовано ще десятки хасидів.

Убиті

Документи з грифом «таємно», що свідчать про розстріл визначних хасидів Хабаду, яких називають «десятьма страченими владою»

(Р. Шмуель Німотін був заарештований і розстріляний за пів року до цього. Його було заарештовано в ніч на 1 елула 5697 (8 серпня 1937) і розстріляно через двадцять днів, 20 елула 5697 (27 серпня 1937)).

Правда про розстріл цих хасидів довгі роки залишалася невідомою членам родин. Щоразу, коли члени родин приходили до управління таємної поліції, щоб з'ясувати, що сталося з їхніми близькими, їм відповідали, що їхнього близького засуджено до десяти років заслання. Розпад історичної громади почався з від'їздом Ребе Раяца з міста в 5688 році (1927/1928) і завершився в Другій світовій війні жахливою блокадою, що забрала мільйон жертв у Ленінграді, серед них багатьох хасидів Хабаду. Однак після війни хабадська громада в місті піднялася знову — менша, підпільна, але надзвичайно хасидська.

Друга світова війна

Основна стаття – Блокада Ленінграда

Нацистське вторгнення в Росію — улітку 5701 року (1940/1941) — було цілком несподіваним. Німці швидко наближалися й до Ленінграда, і мільйони мешканців поспішили втекти з міста. Багато поїздів залишили місто, вивозячи сотні тисяч його мешканців, серед них і чимало хасидських родин.

Ленінград, який раптово опинився на лінії фронту, було оточено з півночі, заходу й півдня. Він почав боротьбу за виживання перед лицем блокади, що забрала мільйони жертв. Жахлива блокада, яку називають «Блокада», почалася 8 елула і тривала безперервно до 2 швата 5704 року (27 січня 1944). «Блокада» вважається найбільшою цивільною катастрофою, що сталася в одному місці в Росії під час Другої світової війни.

Багато родин анаш утекли поїздами, і більшість із них знайшли притулок у містах Узбекистану.

Під час блокади мешканці помирали на вулицях масово, і не було кому їх ховати. За оцінками, щонайменше мільйон мешканців Ленінграда померли від голоду в період блокади, серед них багато хто з родин анаш у місті. Багато євреїв безладно привозили своїх померлих близьких на подвір'я Великої синагоги, і звідти їх забирали для єврейського поховання. Узялися доставляти їх до єврейського поховання двоє свояків — рав Міхаель Ліпскер і рав Барух Шифрін, які вирішили, що, попри лютування заразних хвороб і небезпеку заразитися від померлих, вони подбають про те, щоб віддати єврейському похованню багато тисяч.

Вони дбали про те, щоб збирати тіла до великої синагоги, а щоп'ятниці наймали велику вантажівку, яку заповнювали сімдесятьма-вісімдесятьма тілами, хай мине нас таке, і перевозили на цвинтар для поховання; там викопували величезну яму, яка невдовзі ставала ще однією братською могилою, хай мине нас таке.

Одним із небагатьох, хто удостоївся поховання в окремій могилі в ті дні, був рав Єгошуа Німотін, один із визначних рабинів Хабаду того часу. Він і його дружина померли від голоду наприкінці місяця шват 5702 року (січень–лютий 1942). Р. Барух Шифрін, р. Міхаель Ліпскер і рав Залман-Шимон Дворкін подбали поховати їх поруч одне з одним в окремій могилі, але під час війни знаки місцеположення могили було втрачено, і сьогодні місце їхнього поховання невідоме.

Під час обстрілів постраждала й синагога, і полум'я почало охоплювати велику й величну будівлю. Пожежні машини були зайняті гасінням величезних пожеж, що вирували по всьому місту. Один із євреїв, який не міг дивитися, як горить синагога, дав їм дві хлібини, і пожежники погодилися все залишити й прийти загасити пожежу у величній синагозі, що перетворилася на похоронний дім для багатьох тисяч.

Узимку 5704 року (1943/1944) блокада закінчилася, після того як Червоній армії вдалося відкинути німців із району Ленінграда. Блокада закінчилася, але любавицька громада в Ленінграді розпалася. Багато хто загинув у блокаду, а ті, хто вижив, розсіялися по всьому Радянському Союзу, і лише одиниці з членів громади, що існувала до Голокосту, залишилися в місті.

Рабини Хабаду в Петербурзі

Неофіційні рабини

Перша світова війна вибухнула наприкінці 5674 року (1913/1914); під час неї багато громадян залишали свої домівки, щоб віддалитися від районів боїв. З цієї причини «Рогачовський гаон» — рав Йосеф Розін — прибув до Петербурга (вочевидь, у 5676 році (1915/1916)), де жив наступні десять років. У ці роки він брав участь у зібраннях і зустрічах хасидів Хабаду, а також у з'їздах, у яких брали участь Ребе Рашаб і Ребе Раяц. Хасиди зверталися до нього з галахічними питаннями, а також багато хасидів, які цінували його величезну геніальність, приходили відвідати його щоразу, коли приїздили до Петербурга.

Рав Моше-Мордехай Епштейн (його первісне прізвище: Пінський) також був неофіційним рабином хасидів Хабаду, і до нього хасиди Хабаду зверталися з галахічними питаннями відтоді, як він прибув до Ленінграда в 5679 році (1918/1919), і до його алії до Святої Землі в 5736 році (1975/1976).

Офіційні рабини

Рав Шимон Лазаров служив офіційним рабином любавицької громади Ленінграда. До цього він був рабином в Авревичі та Речиці. У 5686 році (1925/1926) відкрив нову синагогу, в якій служив керівником і рабином громади. Заарештований у 5689 році (1928/1929), засланий і помер на засланні.

Рав Менахем-Мендл Глускін служив головним рабином Ленінграда з 5694 по 5696 рік. Рав Глускін був одним із визначних рабинів Хабаду в ті роки, а до цього служив рабином Мінська, де боровся як лев проти комуністичної влади. Помер у 5696 році (1935/1936).

Протягом семи років у Ленінграді не було головного рабина, і лише в 5703 році (1942/1943), за днів Другої світової війни, головним рабином Ленінграда було призначено рава Аврагама Лубанова. Рав Лубанов був копиським хасидом, і стосунки між ним і любавицькою громадою Ленінграда були теплими й добрими. Анаш зверталися до нього з галахічними питаннями і в усіх громадських справах діяли разом із ним. У 5710 році (1949/1950) його було заарештовано, заслано й звільнено через кілька років. Помер у 5733 році (1972/1973) в Ленінграді.

Рав Іцхак Коган діяв у місті протягом багатьох років, головним чином у роки 5740 — 5747, і величезними зусиллями зумів наблизити до єврейства багато сотень людей, а з них десятки — до шляху хасидизму.

Петербург сьогодні

Цей розділ неповний. Будь ласка, зробіть внесок у Хабадпедію і доповніть його. Можливо, подробиці є на сторінці обговорення.
Велика синагога в Петербурзі

Шлухім

Сьогодні головний шаліах Ребе, рав Менахем-Мендл Певзнер, служить головним рабином Петербурга і рабином місцевої хабадської громади.

Шаліах і генеральний директор установ: рав Хаїм-Шауль Брук.

У місті діють ще дев'ять шлухім: рав Хаїм Толочинський, рав Цві Пінський, рав Даніель Аш, рав Бен-Ціон Ліпскер, рав Ельазар Гольдберг, рав Шмуель Мендельсон, рав Шмуель Самінський і рав Єгуда Бартоков.

Установи Хабаду

Шлухім утримують у місті розгалужену мережу установ Хабаду:

  • Школа
  • Дитячий будинок
  • «Хедер Менахем»
  • Синагога
  • Колель «Тора»
  • «Бейт тавшиль»
  • Дитячі садки
  • Єшива «Томхей Тмімім»
  • Заклад для дівчаток,
  • Міква
  • Три ресторани й три кошерні продуктові крамниці. Комітет із кашруту наглядає за кашрутом ресторанів під відповідальністю р. Іфраха Абрамова.

Дім Ребе Раяца

Напередодні 15 сівана 5784 (21 червня 2024), дня арешту Ребе Раяца, було придбано дім Ребе Раяца на вулиці Моховій, 22, і в ньому відбувся фарбрейнген за участю рава Іцхака Когана і шаліаха рава Гольдберга.

Див. також

Додаткова література

Зовнішні посилання


Міста і містечка в Росії

Смоленська область — Любавичі · Велиж · Рудня · Хиславичі • Нижній Новгород • Брянська область — Почеп · Новозибков · Стародуб • Ростовська область • Московська область — Малаховка • Ленінградська область- Пушкін • Псковська область — Опочка · Невель • Воронезька область • Костромська область • Ставропольський край — Кисловодськ • Курська область — Пени

Містечка в Білорусі • Містечка в Україні • Містечка в Литві • Містечка в Латвії • Міста в Польщі • Містечка у Франції

‏‏

Примітки

  1. ^ «Ніцоцей Ребе», арешт і звільнення Алтер Ребе.
  2. ^ «Двар малхут» Корах, сіха 3 тамуза 5751 (15 червня 1991), § 7.
  3. ^ Про дві дати Ребе пише: «І можна сказати, що в обидві були події визволення (також у прямому сенсі)». У «Керем Хабад» рав Єгошуа Мондшайн опублікував документи, з яких випливає, що 27 кислева Алтер Ребе вийшов із в'язниці під домашній арешт, а 29 кислева був повністю звільнений.
  4. ^ Після того як р. Піню було заарештовано, його дружина втекла з дому разом із дітьми, боячись, що заарештують і її. Згодом його дружина розповідала, що її син побував у співробітників НКВС у Ленінграді й допитувався в них, що сталося з його батьком, — оскільки він не має від нього жодних звісток. Старші з них відповіли йому, що йому нема чого допитуватися, бо його вбили пострілом — разом з усіма людьми групи Шнеєрсона, заарештованими того самого дня, яких ліквідували пострілом одного за одним! Через роки пані Бат-Шева Альтгойз розповіла, що згодом зустріла одного з хасидів, який жив у Невелі й теж був ув'язнений у той час. Цей хасид розповів їй, що, коли він був в ув'язненні, одного дня його вивели з камери, щоб перевести до іншої камери. Поки іншу камеру звільняли, його поставили в кінці коридору обличчям до стіни; стоячи там в очікуванні, він почув гучні крики із сусідньої кімнати: «Ти готовий говорити?» — кричав один зі слідчих, що перебували в кімнаті. Після короткої мовчанки раптом почулися жахливі удари батога. «Я зрозумів, що допитуваний — один із хасидів», — розповів хасид.Через кілька хвилин двері відчинилися, і співробітники Н.К. В, С. вийшли назовні з допитуваним. «Я не стримався, — продовжував розповідати цей чоловік, — і повернув голову, щоб побачити, хто допитуваний, і побачив постать р. Піні Альтгойза, увесь побитий, залитий кров'ю. Судячи з його стану, здавалося, що навіть не треба було стріляти в нього, щоб його вбити...
  5. ^ За тиждень до арешту він отримав повідомлення від КДБ, що його викликають до них разом із хасидом р. Дов-Бером Кузнецовим, який завідував міквою. Вони вимагали передати їм ключі від мікви, але р. Файвіш разом із р. Дов-Бером відповіли їм з великою твердістю: «Ми не дамо вам ключі від мікви, щоб ви її закрили! Хочете закрити мікву — робіть, як хочете, але ключів ми в жодному разі не дамо! Краще закрийте синагогу, але не мікву!» Один із людей КДБ, почувши його рішучі слова, відповів їм у гніві: «Ви ще добре заплатите за свою впертість!»Наступного дня до мікви прийшов один молодий чоловік, років 18, і вимагав у нього передати йому ключі від мікви. Коли його запитали, хто він, він відповів йому, що він член комсомолу, і знову вимагав принести йому ключі. Р. Файвіш дізнався в нього адресу його батьків і пішов до його матері, яка була релігійною жінкою, і розповів їй про вчинок її сина. «Якщо ви хочете, щоб у нього не було бід у житті, — сказав він їй з великою твердістю, — то коли його пошлють узяти ключі від мікви, щоб її закрити, — нехай не йде!»Жінка розридалася, у розпачі сплеснула руками й вигукнула: «І що я можу вдіяти, якщо мені судилося побачити таке від моїх синів!»Минуло небагато часу, і громили гамселили у двері його дому глупої ночі, заарештували його й забрали до в'язниці, і відтоді його сліди зникли до сьогодні.
  6. ^ Хасид р. Меїр Фрідман протягом багатьох років листувався з Ребе Раяцем, і під час його арешту в його домі було виявлено записки, які він отримав від Ребе. Його звинуватили в тому, що він належав до того жахливого руху «людей Шнеєрсона — ворогів номер один держави».Після його арешту члени його родини намагалися з'ясувати, яка його доля. Минуло небагато часу, і з'ясувалося, що вбивці розстріляли його без суду й слідства. Його родину вислали з Ленінграда й заслали до Костроми, оскільки їм було заборонено й далі проживати в місті.
  7. ^ Після його арешту члени його родини намагалися з'ясувати, яка його доля. Лише через три місяці їм повідомили, що його засуджено до 10 років каторжних робіт у Сибіру без права листування з членами родини; відтоді його не бачили й нічого не було відомо про його місцеперебування. Однак через довгі роки його донька, пані Сара Раскін, з'ясувала, яка його доля, і тоді стало відомо, що його взагалі не було відправлено в ув'язнення, а засуджено скорим судом і присуджено до смертної кари. У місяці нісані 5698 року (1937/1938) його було розстріляно в темних підвалах НКВС і поховано на цвинтарі поблизу Ленінграда. Йому було лише сорок шість років, коли його вбили.
  8. ^ Після того як його заарештували, намагалися заарештувати і двох його синів, але одному з них, р. Пінхасу Морозову, вдалося вислизнути й утекти.
  9. ^ Про р. Єшаягу Голда відомо небагато. Відомо лише, що р. Єшаягу був тісно пов'язаний із хасидами і був великим громадським діячем. Він був бездітний, але був відомий цдакою й милосердям, які виявляв до багатьох людей. Його теж заарештували через його зв'язок із хасидами Хабаду, і кінець його був як в інших його товаришів, яких убили вбивці за освячення Імені Всевишнього.
  10. ^ Тієї ночі губителі вдерлися до його дому, конфіскували рукописи й дорогі цінні речі, які були в домі, як-от листи від Ребе Раяца та інші дорогі рукописи, потім наказали йому йти з ними й помістили його під арешт «за злочин» — зв'язок із «рухом шнеєрсонівців».
  11. ^ Убитий 8 нісана 5698 (9 квітня 1938). Розповідають, що невдовзі після його арешту вбивці розстріляли його на очах у його батька-праведника, щоб примножити його горе й душевні муки! Р. Еліягу Белкінд, вочевидь, також належав до цієї групи. У його документах чомусь забули вказати точні дати, але і його було заарештовано того самого місяця, коли було заарештовано групу, і розстріляно того місяця, коли було розстріляно решту членів групи.
Петербург згадується ще в 399 статтях Хабадпедії. Усі згадки

Повідомити про помилку на цій сторінці