Відхід із цього світу Ребе Рашаба

Відхід із цього світу Ребе Рашаба стався на виході Шабату, у ніч на 2 нісана 5680 року (21 березня 1920), над ранком, у Ростові-на-Дону. Ребе був похований в Огелі Ребе Рашаба на єврейському кладовищі Ростова-на-Дону, а в 5699 році (1938/1939), у зв'язку з наміром комуністичної влади знищити кладовище, його могилу було перенесено на інше кладовище.
Після відходу провід прийняв його єдиний син, Ребе Раяц.
Передісторія
Основна стаття – Залишення Любавичів
У 5676 році (1915/1916), у зв'язку з наступом німців у Першій світовій війні, Ребе Рашаб із членами родини та двором залишив містечко Любавичі й оселився в Ростові-на-Дону. Єшива «Томхей Тмімім», що містилася поряд із двором Ребе в Любавичах, відокремилася від нього й залишилася в Любавичах, а в 5678 році (1917/1918) переїхала до Кременчука.
За чотири роки, які він прожив у Ростові-на-Дону, двір зменшився і зазнавав утисків через громадянську війну, що вирувала тоді на теренах загиблої Російської імперії, а також страждав від голоду й хвороб, які спалахнули тоді в місті. Через небезпеки на дорогах хасиди рідко приїжджали до Ребе, а після того, як більшовики взимку 5680 року (1919/1920) захопили Ростов-на-Дону, Ребе просив скоротити зібрання при дворі, і молитви та повторення маамарім відбувалися у вузькому міньяні.
Його відхід з життя
Хвороба
У четвер увечері, 21 адара 5680 року (11 березня 1920), Ребе Рашаб мав утомленіший і слабший вигляд, ніж зазвичай. Наступного дня, у п'ятницю вранці, його стан погіршився і піднялася температура. Д-р Ланда, лікар, близький до Ребе Рашаба, оглянув його і визначив, що це лише «легка інфлюенца (грип)». На виході Шабату, після Авдали, Ребе Рашаб попросив закурити і раптом відчув себе погано й мало не знепритомнів. Присутні побризкали на нього холодною водою і поспішили знову покликати лікаря. Протягом ночі його слабкість посилилася, і вранці в неділю, 24 адара, Ребе Рашабові знадобилася допомога під час обмивання рук. У зв'язку з цим протягом усього тижня в домі Ребе Рашаба перебували постійний лікар д-р Ланда разом із групою лікарів-фахівців.
У понеділок уранці прийшов професор Жбадський і провів ретельне обстеження. Після закінчення обстеження він увійшов до кімнати-«кабінету», де чекали дружина Ребе Рашаба, ребецн Стерна-Сара, та їхній син, Ребе Раяц, разом із хасидом равом Шмуелем Гурарі. Професор, чий діагноз був суворішим, висловив побоювання, що це тяжка й заразна хвороба тиф. У четвер того тижня відбувся консиліум лікарів за участю д-ра Ланди, д-ра Рабіновича і професора Жбадського. Після тривалої наради вони приписали лікування банками, а крім того, він мав отримувати п'ять уколів на добу. Уранці в п'ятницю знову відбувся розширений консиліум за участю докторів Ланди, Рабіновича, Лазинського, Мирського і професора-фахівця на прізвище Кастріан. Було вирішено, що для полегшення стану Ребе Рашаба треба змінити метод лікування.
Наступного дня, у Шабат, стан Ребе Рашаба погіршувався щогодини. О п'ятій годині пополудні до його кімнати увійшов рав Єхіель-Цві Гурарі і став біля ліжка Ребе Рашаба. Раптом колір обличчя Ребе Рашаба змінився на червоний, і воно стало схоже на палаюче полум'я. Очі ніби лячно вийшли з орбіт — як у ті часи, коли він перебував у двейкуті. Лікарі, яких терміново покликали до кімнати, обмацали руку Ребе Рашаба і перевірили пульс. Після Шабату вони розповіли, що впродовж майже всього Шабату пульсу майже не було і за законами природи здавалося, що шансів урятувати його немає, але вони втрималися від того, щоб повідомити про це.
Єдиний син Ребе Рашаба, Ребе Раяц, увесь час невідлучно перебував біля ліжка батька. На виході Шабату, о десятій годині, Ребе Рашаб раптом розплющив очі й подивився на Ребе Раяца, який схилився до нього, щоб уважно вислухати слова батька. Голос Ребе Рашаба був різкий і ясний: «Я підіймаюся на небо, а писання залишаю вам. Віднесіть мене до зали (кімнати єхідуту), і ми будемо разом»[1]. Ребе Раяц зблід, зрозумівши сенс цих слів. Батько звернувся до нього і сказав: «Гітпаалут? Гітпаалут? Мохін! Мохін!»[2].
Ребе Рашаба перенесли на ліжку до великої зали. Його дружина, пані Стерна-Сара, подала йому чашку кави. Губи Ребе Рашаба почали ворушитися в шепоті, але голосу не було чути. Один із наближених, що нахилив вухо, почув, як Ребе промовляє текст Авдали. Майнула страшна думка: адже й Алтер Ребе свого часу зробив Авдалу на каві за кілька годин до свого відходу зі світу, теж на виході святого Шабату.
Після другої години ночі Ребе Рашаб раптом підняв свою святу руку, і його губи знову заворушилися. Ребе Раяц, який увесь час стояв біля ліжка, зрозумів, що батько хоче його благословити. Він схилив голову так, щоб руки батька опинилися над його головою, і той благословив його батьківським благословенням. Потім він благословив і трьох своїх онучок — дочок Ребе Раяца. Усіх присутніх у кімнаті, крім членів родини, Ребе Раяц попросив вийти.
Упродовж усієї хвороби Ребе Рашаб був заглиблений у свої думки, і обличчя його виражало особливу серйозність. Навіть легкої усмішки не було видно на його обличчі, за винятком кількох рідкісних випадків.
Відхід зі світу
2 нісана 5680 року (21 березня 1920), о четвертій годині ранку, стало помітно, що це останні миті Ребе Рашаба. Його очі заплющилися у двейкуті, дихання дедалі слабшало, і Ребе Раяц голосно закричав: «Тате! Тате!» (Тату! Тату!) — і так повторилося кілька разів. Востаннє, коли він перестав дихати і Ребе Раяц [вигукнув] «Тате, тате!», наш Ребе розплющив очі, подивився на нього, і дві сльози скотилися з його чистих очей, і вони відразу знову заплющилися. Ребе Рашаб випростав голову, поклав руки й ноги, і його свята душа піднеслася на небо у святості й чистоті[3].
Усі євреї Ростова-на-Дону брали участь у похороні.
Огель
Основна стаття – Огель Ребе Рашаба
Після відходу зі світу габаї Хевра кадіша покликали кількох людей з анаш, щоб ті пішли на кладовище вибрати відповідне місце для поховання нашого вчителя. Пішли р. Моше-Дов-Бер Рівкін, р. Шмуель Гурарі, р. Натан Гурарі, р. Цві-Гірш Гурарі, р. Залман Гавлін і р. Й. Левін, і було вирішено поховати його біля будинку служки. Ребе Раяц прийшов туди і затвердив це місце[2].
Старійшини й поважні люди з анаш здійснили «тагару» і розповідали, що на чистому обличчі Ребе Рашаба весь час ніби було життя, а на губах була легка усмішка. Труну було зроблено з дощок біми бейт-мідрашу і зі стендера Ребе Рашаба. Ребе Рашаба було загорнуто, окрім тахріхім, також у суботній таліт, у якому він молився в останні дні.
Перед похованням Ребе Раяц звернувся до рава Аврагама-Баруха Певзнера, рава Еліезера Красика і ще до одного хасида і сказав, що вони — особливий бейт дін, і що це поховання здійснюється за умови, що в його владі буде перенести святі останки до могил його батьків, які спочивають у Любавичах.

Перенесення огеля
Узимку 5699 року (1938/1939) влада Ростова-на-Дону планувала знести кладовище, щоб збудувати на його місці нові будинки. Хасиди вирішили перенести Огель на інше кладовище на вулиці Текучова, 155. Ребе Раяц затвердив це перенесення. Вказівки, як діяти під час перенесення святих останків, вони отримали від р. Леві-Іцхака Шнеєрсона (батька Ребе).
Саме перенесення було здійснено в місяці адарі 5700 року. Перенесення здійснили десятеро хасидів, серед них: р. Цемах Котман, р. Мендл Кантор (який служив у домі рава), р. Моше-Вольф Лабак, р. Нахман Лакшин, р. Аврагам Каценельсон, р. Йона Ейдлкоп і р. Хаїм-Ісраель Епштейн. Вони взяли на себе піст, і кожен вилив на себе дев'ять кавів води (замість занурення в мікву). Потім вони дістали міцне й гладке ліжко без цвяхів і пізно вночі здійснили перенесення[4].
На місці поховання на новому кладовищі не було поставлено надгробка. Знаком місця спочинку Ребе Рашаба слугувало дерево, що стояло в головах Ребе, і земляний горбок. Щоб впритул до Ребе не ховали інших людей, хасиди насипали ще шість земляних горбків, ніби й там поховані люди.
У 5749 році (1988/1989), за згодою Ребе, надгробок і огорожу встановили рав Давид Нахшон і р. Аві Тауб.
«Десятеро піднеслися в чистоті»
Десятеро з найвидатніших хасидів померли протягом року відходу зі світу Ребе Рашаба, деякі з них — у самому розквіті років. Тоді були такі, хто казав, що Ребе Рашаб забрав із собою «міньян» своїх обраних хасидів[5].
Ось їхні імена:
- Рав Шломо-Менахем-Мендл Хен — один із найближчих до Ребе Рашаба. Убитий 6 елула 5679 року (1 вересня 1919).
- Рав Хаїм-Шнеур-Залман Іткін (Невель). Помер у Рош ходеш нісан 5680 року (березень–квітень 1920).
- Рав Авнер Левін із Гомеля. Помер у місяці нісані 5680 року (березень–квітень 1920).
- Рав Ашер Гроссман — шойхет-бодек у Миколаєві. Займався коректурою «Танії», яку надрукував Ребе Рашаб у 5660 році (1899/1900). Помер 15 хешвана 5680 року (8 листопада 1919).
- Рав Яаков-Барух Красик — машгіах у єшиві «Томхей Тмімім» у Любавичах. Помер 24 кислева 5681 року (5 грудня 1920).
- Рав Шмуель Гурарі — один із довірених людей дому Ребе. Помер 25 адара 5681 року (5 березня або 4 квітня 1921).
- Рав Єрухам Гарелік — один з обраних хозрім і оведім у Любавичах. Помер у 5681 році (1920/1921).
- Рав Шмуель-Гронем Естерман — один із найвидатніших машпіїм у єшиві «Томхей Тмімім» у Любавичах. Помер у 5681 році (1920/1921).
- Рав Аврагам-Давид Пойзнер — машпіа в єшиві «Томхей Тмімім» у Любавичах. Помер у 5681 році (1920/1921).
Додаткова література
- «Ашкавта де-Рабі» — книга про відхід зі світу Ребе Рашаба.
- «Небесний відхід у Ростові-на-Дону», тижневик «Кфар-Хабад», випуск 1851, сторінка 58.
- «Десять фактів про відхід зі світу Ребе Рашаба», тижневик «Бейт Мошіах», випуск 1254, сторінка 33.
- «Ашкавта де-Рабі» англійською
- «Провід „з милістю і милосердям“», опис відходу зі світу Ребе Рашаба і прийняття проводу Ребе Раяцом, тижневик «Кфар-Хабад», випуск 2054, сторінка 46
Зовнішні посилання
- Рав Моше-Дов-Бер Рівкін, «Ашкавта де-Рабі» — документальний опис останньої хвороби, відходу зі світу й похорону, а також пілпулім про поведінку Ребе Рашаба в дні його хвороби
- Менахем Зігельбойм, «Я підіймаюся на небо» — останні дні Ребе Рашаба в цьому світі
(посилання не працює)
Примітки
- ^ «Ігрот кодеш» Ребе Раяца, частина 1, с. 113.
- ^ 1 2 «Ашкавта де-Рабі».
- ^ Через деякий час Ребе Раяц написав усім хасидам: «У першому місяці, у ніч на другий день, близько двадцяти хвилин після п'ятої години, на світанку, розкрилися небеса, вищі небеса небес, і чиста душа піднеслася, щоб вилитися в лоно свого Отця; у святій втісі й шляхетному спокої наш святий Ребе віддав свою душу Б-гу, Б-гу духів, і заплющилися очі милосердного батька — для мене і для всіх моїх братів, вихованців дому Б-жого, і в одну мить осиротів я, я і ви, його учні, а разом із нами — і святиня».
- ^ За свідченням хасидів, святе тіло Ребе було цілим, і навіть таліт на ньому був цілий.
- ^ Менахем-Мендл Кастель, «Ашкавта де-Рабі» — «Вони служили мені за життя, вони служитимуть мені і після смерті» (вислів Гемари, Ктубот, 103а), «Гейхал га-Бааль-Шем-Тов», випуск 40, с. 347.