Відхід з життя праведника
Відхід праведника зі світу є етапом у духовному житті праведника, коли Б-жественна душа відокремлюється від тіла і залишає в ньому лише тонке решимо в аспекті «гавла де-гармі» (мала святість, що залишилася в кістках завдяки святості служіння, здійсненого за допомогою тіла), яке в майбутньому перейде з потенційного стану в дійсний під час воскресіння мертвих, коли душа повернеться в тіло.
Відхід найчастіше називають словом «петіра». Причину цього роз'яснює Бааль-Шем-Тов: «Бо для праведника вважається радістю те, що він звільнився від цього світу, тому смерть праведника називається петірою, бо він звільняється від страждань цього світу, від алма де-шикра, а прийшовши до світу прийдешнього, вважає це радістю». З цієї причини ця назва не пасує до смерті нечестивця, «бо там він побачить свою книгу розгорнутою і рахунок складеним, щоб дати звіт і розрахунок»[1].
Під час відходу з життя нащадки і сини праведника мають особливу силу здобути духовні сили праведника, втілені в його НАРАН, і певною мірою — в усі дні шиви, коли дух праведника ще належить цьому світу через сім макіфів душі. І після цього його учні та хасиди, що прилепилися до нього, мають силу здобути його дух через істинну прихильність до його шляхів.
Назва «відхід»
Назва «відхід» — витончений єврейський і хасидський вислів на позначення смерті. Поняття стосується «відходу» людини з цього матеріального світу до світу прийдешнього. Зазвичай вислів «відхід» вживають лише щодо праведних людей, які померли.
У маамарах хасидуту роз'яснюється, що відхід людини настає тоді, коли вона закінчила і завершила своє призначення в цьому світі. Ребе роз'яснює у своєму першому маамарі, «Бати ле-гані» 5711 року (1950/1951), точний зміст слова «відхід» — що значення його не в тому, що його немає з нами, не доведи Б-же, а в тому, що він унизу, тільки він в аспекті піднесеності — вознесений і піднесений над нами.
Світіння, що розкривається під час відходу з життя
В «Ігерет га-кодеш», розділ 28 роз'яснюється, що під час відходу праведників Всевишнього, які служать Г-сподові в любові із самопожертвою Г-сподові за життя, увечері і вранці в читанні «Шма», світить аспект Аба, що живиться від восьмого мазаля тощо, і це виправлення «Ве-ноцер», літери «рацон», і це також час благовоління, що розкривається і світить в аспекті розкриття згори донизу, завдяки чому вони підносили маїн нуквін до Аби та Іми в читанні «Шма», як відомо. (І так само у вивченні Тори, яка походить від Хохми.) І завдяки цьому притягувалися й сходили аспекти маїн дхурін від виправлення «Ноцер хесед», і саме вони світять в аспекті розкриття під час їхнього відходу, як відомо, що вся праця людини, якою трудилася її душа за життя нагорі, в аспекті прихованості й утаєння, розкривається і світить в аспекті розкриття згори донизу під час її відходу.
І ось, через розкриття сяйва виправлення «Ноцер хесед» під час їхнього відходу з життя світить милість Всевишнього від віку й до віку на тих, хто боїться Його, і творить спасіння посеред землі, щоб спокутувати гріх покоління, навіть навмисні гріхи, що походять від трьох нечистих кліпот, які нижче від Ноги, оскільки мазаль «Ноцер» — від Моха стімаа Аріх Анпіна, джерела бірурім та ітгапха темряви розбиття посудин на світло світу Тікун.
Відхід наших Ребе, провідників поколінь
Алтер Ребе


У четвер 21 тевета 5573 року (24 грудня 1812) Алтер Ребе помолився своєю останньою вечірньою молитвою. Сини Алтер Ребе розповідали, що ця молитва була «з ясним і спокійним розумом і в дивовижному двейкуті». Перед своїм відходом він сказав: «Тому, хто вхопиться за мою „ручку“, я зроблю добро в цьому світі й у світі прийдешньому»[2]. Ще він сказав[3]: «Перехід із цього світу до світу прийдешнього — справа легка і залежить лише від того, хто переводить. Буває, хто конає довгий час, — мабуть, той, хто його переводить, з числа жорстоких; буває, хто конає кілька миттєвостей, — мабуть, той, хто його переводить, з добрих посланців. А те, що зумовлює відхід із тіла, залежить від часу життя в тілі, і так витлумачено вірш „краща смерть моя від життя мого“: благо і життя після смерті — від життя тіла, відповідно до того, яке життя, коли душа перебуває в тілі; і від цього моє хвилювання». За мить до свого відходу Алтер Ребе написав на записці: «Смиренна душа, воістину в корені своєму, її служіння — це матеріальна Тора»[4]. Алтер Ребе звелів зачинити кімнату, в якій він лежить, і впускати лише того, хто хоче молитися, а якщо трапляться там двоє євреїв, що нехтують своїм юдаїзмом, — щоб господар дому постарався їх налякати і повернути до каяття. У нагороду за це Ребе пообіцяв господареві дому (неєвреєві) довголіття[5].
Мітлер Ребе
Основна стаття – Відхід з життя Мітлера Ребе
У середу 9 кислева 5588 року (28 листопада 1827) Мітлер Ребе почав із великим натхненням говорити маамар хасидуту на вірш «За Г-сподом ідіть». На світанку він завершив маамар словами «бо в Тебе джерело життя, від Життя життів» і пішов із цього світу у віці 54 років.
Ребе Цемах Цедек
На початку місяця нісана 5626 року (березень–квітень 1866) він дуже ослаб, і запросили лікаря з Любавичів, і той сказав, що нічого не бачить. Наступного дня стан погіршився ще більше, і хасиди були в страшній тривозі й цілий день читали Тегілім, і додали до його імені ім'я «Меїр». Надвечір 12 нісана 5626 року (28 березня 1866) сказали, що стан покращився, але за короткий час знову побачили, що надії немає. Служник р. Хаїм-Бер схилив вухо до уст Ребе Цемах Цедека і почув, що він каже: «Щоб примножилися дні ваші».
Об одинадцятій годині ночі побачили, що вдіяти нічого не можна. Його ліжко стояло посеред кімнати, а довкола стояли всі люди із запаленими свічками. Ребе Цемах Цедек лежав без жодного руху й дивився на людей. У ніч на четвер 13 нісана о пів на першу ночі він пішов із цього світу, і місце його спочинку — в Любавичах.
Після його відходу із цього світу Ребе Магараш сказав: «Знайте, що батько не помер, і хто хоче про щось попросити, може просити; я й сам дещо попросив»[6].
Ребе Магараш
У 5642 році (1881/1882) в нього виявилася тяжка хвороба, і 13 тішрея 5643 року (26 вересня 1882) він пішов із цього світу у віці сорока восьми з половиною років. Місце його спочинку — в Любавичах, поряд з усипальницею його батька, Ребе Цемах Цедека.
Ребе Рашаб
Наступного дня, в останній Шабат фізичного життя Ребе Рашаба, стан Ребе Рашаба погіршувався щогодини. О п'ятій годині пополудні до його кімнати увійшов рав Єхіель-Цві Гурарі і став біля ліжка Ребе Рашаба. Раптом колір обличчя Ребе Рашаба змінився на червонуватий, і воно було схоже на палаюче полум'я. Очі ніби лячно вийшли з орбіт, як у ті часи, коли він перебував у двейкуті. Лікарі, яких терміново покликали до кімнати, обмацали руку Ребе Рашаба і перевірили пульс. Після Шабату вони розповіли, що впродовж усього Шабату пульсу майже не було і за законами природи здавалося, що шансів урятувати його немає, але вони утрималися від того, щоб про це повідомити.
Єдиний син Ребе Рашаба, Ребе Раяц, увесь час невідлучно перебував біля ліжка батька. На виході Шабату, о десятій годині, Ребе Рашаб раптом розплющив очі й подивився на Ребе Раяца, який схилився до нього, щоб уважно вислухати слова батька. Голос Ребе Рашаба був різким і ясним: «Я підіймаюся на небо, а писання залишаю вам. Віднесіть мене до залу (кімнати єхідуту), і ми будемо разом»[7]. Ребе Раяц зблід, зрозумівши зміст цих слів. Батько звернувся до нього і сказав: «Гітпаалут? Гітпаалут? Мохін! Мохін[8]!».
Ребе Рашаба перенесли на ліжку до великого залу. Його дружина, пані Стерна-Сара, подала йому чашку кави. Губи Ребе Рашаба почали ворушитися в шепоті, але голосу не було чути. Один із наближених, що схилив вухо, почув, як Ребе промовляє текст Авдали. Майнула страшна думка: адже й Алтер Ребе свого часу зробив Авдалу на каві за кілька годин до свого відходу, теж на виході Шабату кодеш.
Після другої години ночі Ребе Рашаб раптом підняв свою святу руку, і його губи знову заворушилися. Ребе Раяц, який увесь час стояв біля ліжка, зрозумів, що батько хоче його благословити. Він схилив голову так, що руки батька опинилися над його головою, і той благословив його батьківським благословенням. Потім він благословив і трьох своїх онучок — доньок Ребе Раяца. Усіх присутніх у кімнаті, крім членів родини, Ребе Раяц попросив вийти.
Упродовж усього періоду хвороби Ребе Рашаб був занурений у свої думки, і обличчя його виражало особливу серйозність. Навіть легкої усмішки не було видно на його обличчі, за винятком кількох рідкісних випадків.
2 нісана 5680 року (21 березня 1920), о четвертій годині ранку, стало зрозуміло, що це останні миті Ребе Рашаба. Його очі були заплющені в двейкуті, і дихання дедалі слабшало. Раптом він розплющив очі, подивився на свого єдиного сина, і дві сльози скотилися з його чистих очей, і відразу вони знову заплющилися. Ще один легкий рух. Ребе Рашаб випростав голову, поправив руки й ноги, і його свята душа вознеслася на небо у святості й чистоті[9].
Ребе Раяц
Ребе Раяц зазнав багато страждань упродовж життя, і починаючи з 5690 року (1929/1930) внаслідок тяжкої хвороби його страждання посилилися, і ходьба та мовлення давалися йому важко. 10 швата 5710 року (28 січня 1950), в Шабат тижневого розділу «Бо», о восьмій годині ранку, він пішов із цього світу. Наступного дня, в неділю 11 швата, відбувся похорон, і десятки тисяч людей супроводжували його труну на шляху до цвинтаря «Монтефіоре» в районі Квінс у Нью-Йорку. Над його могилою збудували особливий Огель, який перебудовувався і вдосконалювався впродовж років.
Огель праведника
Основна стаття – Огель
Огель — споруда, зведена над усипальницею праведника.
Огель призначений для молитви і прохань про милосердя під час «припадання» до могили праведника, і він — місце особливої сили для пробудження великого милосердя.
Написано у святому «Зогарі»: «Цадіка де-ітпатар ішткках бе-хулгу алмін ятір мі-бе-хайой», як у міле ді-шмая, так і в міле де-алма (праведник, який помер, перебуває в усіх світах більше, ніж за життя, як у справах Небес, так і в справах світу).
Титули відходу
Після відходу з життя праведника заведено додавати до його імені почесні титули: зацукляла (= пам'ять праведника і святого — на благословення, для життя у світі прийдешньому), нбгм (= його душа у вишніх скарбницях), зія (= його заслуга хай захистить нас), «н"е» (= його душа в раю) або інші.
Ребе мав звичай додавати в письмовій формі до імені Ребе Раяца титул «зацукляла нбгм зія», а до Ребе Рашаба — «н"е». Ребе якось пояснив, що зміст цього вислову в тому, що те, що праведник здійснив для очищення у світі, — ця заслуга захистить нас[10].
Ребе також роз'яснив причину, з якої людина, не пов'язана з праведником, просить, щоб його заслуга захистила її, і додав, що вислів «залла» можна казати про будь-якого праведника, але «зія» слід казати про наставників Ізраїлю і тих, хто навчає Тори багатьох[11].
В іншому місці Ребе сказав, що досить додати титул до праведника один раз за кожної нагоди і немає потреби повторювати кілька разів поспіль, як видно з маасе рав і як знаходимо в Торі, що один раз написано[12] «Пане мій Моше», а в решті Тори він згадується на ім'я[13].
Ребе Раяц якось висловився, що про свого батька, Ребе Рашаба, він не каже «н"е», бо його батько не відійшов і легше сказати про нього «його душа в мені»[14]. У 5711 році (1950/1951) Ребе сказав, що, як і Ребе Раяц, він теж не каже про нього «н"е», а «його душа в мені»[15].
В Ахарон шель Песах 5710 року (9 квітня 1950) наприкінці фарбрейнгену Ребе сказав, що не слід вживати вислів «нбгм» щодо Ребе Раяца, оскільки «вишні скарбниці» — це поняття, що стосується світінь і розкриттів, а служіння Ребе Раяца було не задля отримання нагороди, а «нагорода» — від слова «скибка», це поняття лише світіння і розкриття[16], і Ребе Раяц, який служив не задля отримання нагороди, пов'язаний із сутністю, що вища за світіння і розкриття, і оскільки Ацмут перебуває у світі внизу, де, як роз'яснюється в хасидуті, здійснюється все служіння, тому й Ребе перебуває тут, унизу! І Ребе завершив тим, що Ребе Раяц «шліта (= хай живе він довгі й добрі дні, амінь) – поведе нас до істинної і повної Геули»[17].
Зовнішні посилання
- Відмінності ступенів під час відходу праведників, збірник «Пілпула де-орайта», «Томхей Тмімім» Кір'ят-Гат, 11 нісана 5784 (19 квітня 2024) (випуск 4), сторінка 311
Примітки
- ^ «Кетер Шем Тов», частина 1, 151
- ^ «Сефер га-сіхот» (Ребе Раяц) 5699, сторінка 338. Далі Ребе Раяц пише, що «на цей вислів є вісім тлумачень від Ребе Цемах Цедека», і наводить одне з тлумачень.
- ^ Наводиться в записі Ребе Раяца, який чув це від свого батька, Ребе Рашаба
- ^ «Лікутей дібурім», частина 3-4, лікут 32, наприкінці
- ^ Із записів рава Азріеля-Зеліга Слоніма — «Мігдаль оз», сторінка 174-5. Від імені шадара р. Єхіеля Гейльперіна, який бачив це в пінкасі міста Гадяч. У книзі «Шівхей га-Рав» згадується, що зачинили кімнату, але не зазначено, що це було з веління Алтер Ребе.
- ^ Випуск «Керем Хабад», нісан 5747 (березень–квітень 1987), с. 68.
- ^ «Ігрот» Ребе Раяца (хай перебуває душа його в раю), частина 1, сторінка 113.
- ^ «Ашкавта де-Рабі», с. 96.
- ^ Через деякий час Ребе Раяц написав усім хасидам: «У першому місяці, в ніч на другий день, близько двадцяти хвилин після п'ятої години, на світанку, розкрилися небеса, вишні небеса небес, і чиста душа вознеслася, щоб вилитися в лоно свого Отця; у святій відраді й шляхетному спокої наш святий Ребе віддав свою душу Б-гу, Б-гу духів, і заплющилися очі милосердного батька — для мене і для всіх моїх братів, вихованців дому Б-жого, і в одну мить осиротів я, я і ви, його учні, а разом з нами і святиня».
- ^ Сіха 2 нісана 5707 (23 березня 1947), «Сіхот» до прийняття проводу, с. 115.
- ^ «Ігрот кодеш», том 16, с. 366
- ^ Бегаалотха 11, 28
- ^ «Гітваадуйот» 5746, том 1, с. 572
- ^ Їдишем: «Лікутей дібурім», частина 4, 709, кінець сторони б і далі, святою мовою: «Лікутей дібурім», частина 5, сторінка 1016.
- ^ Сіха Пурима 5711 (22 березня 1951) (надруковано в «Торат Менахем — Гітваадуйот», частина 2, с. 326)
- ^ «Лікутей Тора» Тазріа 20, б
- ^ Сіха Ахарон шель Песах 5710 (9 квітня 1950) (надруковано в «Торат Менахем – Гітваадуйот», т. 1, с. 106)