Перейти до вмісту

Німеччина

Матеріал з Хабадпедії
Свічки Хануки біля Бранденбурзьких воріт у Берліні

Німеччина — держава в центрі Європи. На півночі Німеччина межує з Північним морем, з Данією і з Балтійським морем; на сході — з Польщею і з Чехією; на півдні — з Австрією і зі Швейцарією, а на заході вона межує з Францією, з Люксембургом, з Бельгією і з Голландією.

Площа країни — близько 360 000 кв. км. Станом на 5785 рік у країні близько 84 мільйонів жителів, з них близько 150 000 євреїв.

Рух Гаскала

У XVIII столітті в Німеччині почав розвиватися єврейський рух Гаскала, який сприйняв християнські цінності Просвітництва, заохочував інтеграцію в неєврейське суспільство і виступав за засвоєння знань, звичаїв і прагнень народів світу, серед яких жили євреї. Програма Гаскали, яку провадили такі діячі, як Моше Мендельсон і Нафталі-Герц Вейзель, полягала в тому, щоб розширити кругозір єврейського населення, і особливо єврейської молоді, і за можливості підготувати молодь до виробничих професій. Крім того, маскілім боролися із забобонами, які, на їхню думку, були поширені в хасидському русі. Рух Гаскала дотримувався принципу «Будь євреєм у себе вдома і громадянином поза його межами»; їхня ідеологія ґрунтувалася на повній відмові від цінностей і заповідей юдаїзму в публічному просторі і загалом на асиміляції серед народів світу та виході із «замкненості» єврейського народу.

Ребе Цемах Цедек, Ребе Магараш і Ребе Рашаб виступали проти руху Гаскала й енергійно боролися з ним[1].

Під нацистською владою

З приходом нацистів до влади в Німеччині в 5693 році (1932/1933) їхня політика щодо єврейського питання розвивалася у двох площинах: ухвалення законів і указів проти євреїв та акти насильства і приниження поза будь-яким зв'язком із законом. Після того як нацисти отримали більшість у рейхстагу (німецькому парламенті), вони взялися до антисемітського законодавства, метою якого було усунути всіх євреїв з Німеччини.

На цьому етапі почалися погроми проти євреїв, євреїв звільняли з роботи, і було оголошено «бойкот» крамницям, що належали євреям. 9 березня 5693 року (1932/1933) відбулися заворушення проти євреїв Берліна.

11 березня 5693 року (1932/1933) люди СС (штурмові загони нацистської партії) увірвалися до будівлі суду у Вроцлаві (Польща) і вигнали звідти всіх євреїв — суддів, повірених і адвокатів. Того ж місяця було проведено кілька погромів євреїв і в інших місцях Німеччини.

Зі зміцненням нацистського режиму в Німеччині антиєврейська політика посилилася, і було ухвалено Нюрнберзькі закони, що значно обмежували кроки єврея.

У жовтні 5699 року (1938/1939) нацисти оголосили про висилку євреїв Німеччини, які мали польське громадянство, на територію Польщі. Євреїв доправили до кордону, але уряд Польщі відмовився їх прийняти, і євреї перебували на нічийній території між двома державами протягом зими, без їжі, води і даху над головою. Євреї Польщі намагалися підтримати висланих, але більшість висланих загинули внаслідок тяжких умов.

На тлі висилки єврейський студент на ім'я Гершель Гриншпан, батьки якого були серед висланих, здійснив замах на життя радника німецького посольства у Франції Ернста фом Рата.

У відповідь на замах 16 хешвана 5699 року (10 листопада 1938) було проведено погром помсти силами людей політичної поліції проти євреїв Берліна, і вперше євреї Німеччини зіткнулися з насильством і небезпекою для життя. Під час погрому погромники накидалися на будинки євреїв, побили тисячі євреїв, убили 92 євреї, спалили сотні синагог, шкіл і крамниць, розгромили близько 7500 підприємств і ув'язнили 30 тисяч євреїв у концентраційних таборах. Погром було названо «Кришталевою ніччю» — через уламки скла вітрин у крамницях євреїв. З 1938 року, після «Кришталевої ночі», з Німеччини емігрували близько 150 тисяч євреїв.

З початком Другої світової війни в Німеччині залишалося близько 220 000 євреїв — менше половини її євреїв. Початок війни остаточно зачинив ворота Німеччини для єврейської еміграції назовні, за винятком рамок цілеспрямованих і організованих владою депортацій. Значна частина єврейських біженців, які втекли або були вислані з Німеччини, опинилася в країнах і на територіях Європи, поступово захоплених німцями. Частина з них продовжила свою втечу на схід, південь або захід у міру просування німецьких завоювань, а інші опинилися в пастці на захоплених територіях і знову, і з іще більшою силою, стали жертвами нацистського переслідування.

Увага німців була звернена передусім на те, як учинити з мільйонами євреїв на нових захоплених територіях Східної Європи. На першому етапі євреїв Польщі було зосереджено в гетто, а потім почали діяти підрозділи айнзацгруп для знищення цілих єврейських громад на територіях, захоплених у Радянського Союзу. У містах самої Німеччини гетто для зосередження євреїв не створювалися, і в її містечках і селах не діяли підрозділи айнзацгруп, але поступово склалася концепція, що решту євреїв Німеччини слід депортувати на території на сході, де з ними вчинять так само, як із місцевими євреями. У жовтні 1941 року почалася депортація євреїв Німеччини та Австрії до гетто Лодзі, Мінська, Ковно і Риги.

На Ванзейській конференції, що відбулася в Берліні в січні 1942 року, було ухвалено рішення про механізм здійснення «остаточного розв'язання». У протоколі конференції кількість євреїв на території «старої» Німеччини було зазначено як 131 800, а в Австрії — ще 43 700. Їм було уготовано ту саму долю, що й усім євреям Європи, кількістю 11 мільйонів. Протягом приблизно року після конференції решта євреїв Німеччини отримали приписи про депортацію, у яких від них вимагалося з'явитися на залізничні вокзали різних міст Німеччини, де їх саджали на потяги і відправляли до таборів знищення.

19 травня 1943 року Німеччину було оголошено «юденрайн» (Judenrein — очищеною від євреїв). Нечисленними винятками, що врятувалися від знищення, були почасти ті, хто перебував у «змішаних шлюбах» з арійцями, діти від змішаних шлюбів, а також жменька євреїв, що вижили в схованці за допомогою Праведників народів світу. Лише одиниці з євреїв Німеччини, які пережили війну за межами Німеччини, повернулися до неї після війни.

Ребе в Німеччині

Ребе в Берліні, невдовзі після весілля

У місяці хешвані 5688 року (1927/1928) Ребе залишив межі Радянського Союзу і приєднався до Ребе Раяца, який перебував у Ризі, і служив його особистим секретарем. Пізніше, у місяці теветі, він переїхав до Берліна, столиці Німеччини. Там за вказівкою Ребе Раяца він записався на регулярні академічні заняття в Університеті Гумбольдта.

Після свята Песах 5689 року (25 квітня 1929), через кілька місяців після весілля Ребе з ребецн Хаєю-Мушкою 14 кислева, Ребе повернувся разом із ребецн, і вони жили в Берліні. У той час Ребе Раяц попросив Ребе, щоб разом зі своїм братом равом Ісраелем-Ар'є-Лейбом — який теж перебував у Берліні в ті дні — вони розшукували старовинні рукописи, рідкісні книжки та інше.

12 тевета 5693 року (10 січня 1933) Ребе Раяц прибув до Берліна з медичних причин і пробув там понад два місяці в санаторії.

Через тяжке становище в антисемітській Німеччині тих років Ребе і ребецн задумали залишити країну. І справді, через кілька місяців після приходу Гітлера, хай зітреться ім'я його, до влади вони залишили Німеччину й емігрували до Парижа, куди прибули на початку місяця нісана 5693 року (березень–квітень 1933).

На фарбрейнгені 19 кислева 5745 року (13 грудня 1984) Ребе розповів про ті дні в Німеччині: «Коли заняття гмілут хасадім не відповідає Торі, неможливо знати, якими будуть результати тощо. І як бачили ті, хто був у Німеччині, — зокрема і я, коли мені довелося провести там певний період, — що була безліч товариств „цаар баалей хаїм“, які не могли витерпіти, що мучать кішку чи собаку, не даючи їм їжі вчасно і в строк, і робили все, що від них залежало, щоб притягти до суду тих, хто поводиться з кішкою чи собакою не належним чином, забрати в них тварину, що перебуває в їхньому володінні, і піклуватися про неї коштом уряду; і водночас у той самий час поводилися з людьми цілком протилежним чином — умертвляли їх дивними смертями, хай врятує нас Милосердний, і більше того — робили це як заняття, не лише перебуваючи в установі, у поліції тощо, а протягом усього дня не переставали думати, як заподіяти лиха тому, хто не належить до їхньої партії, і тим паче якщо він єврей... У цьому була вся їхня турбота протягом усього дня. І звідси зрозуміло, наскільки важливо, щоб справа гмілут хасадім була побудована і заснована не на людському розумі (адже тоді неможливо знати, якими будуть результати тощо, аж до поведінки згаданого роду, хай врятує нас Милосердний), а на Торі, „той, хто займається Торою і гмілут хасадім“, і тоді можна бути певним, що й заняття гмілут хасадім буде належним чином — гмілут хасадім в істинному її сенсі»[2].

Табір біженців Покінг

Основна стаття – Покінг

Покінг — невелике село біля Мюнхена в Німеччині. Після Голокосту американці створили там табір для біженців війни. Сотні хасидів, що виїхали з Росії в 5706 році (1945/1946), оселилися в Покінгу. 15 елула 5706 року (11 вересня 1946) громадські діячі з анаш на чолі з р. Нісаном Неменовим заснували «Агудат хасидей Хабад» Покінг, і ця організація 18 елула 5706 року (14 вересня 1946) заснувала «Томхей Тмімім» Покінг. Головою єшиви був рав Аврагам-Еліягу Плоткін, машпіа — рав Нісан Неменов, рам — рав Залман-Шимон Дворкін, а машгіахом був рав Залман Левітін.

Протягом років єшиву відвідували кілька посланців Ребе Раяца: Рашаг і р. Біньямін-Еліягу Городецький.

Зі слів наших Ребе, провідників поколінь, про країну Ашкеназ (Німеччину)

Рав Ісраель Джейкобсон пише у своїх спогадах про слова, які він чув від Ребе Рашаба в Сімхат Тора 5676 року (1915/1916): «У Сімхат Тора 5676 року (1915/1916), на фарбрейнгені в його домі перед гакафот, він (= Ребе Рашаб) багато говорив про країну Ашкеназ (Німеччину) та її нечестивого царя Вільгельма, сказав: ось уже тридцять один рік, як я його знаю, він (= Вільгельм) — Амалек, кінець його — загибель... Ашкеназі (= німці) — епікойреси-амалекітяни»[3].

Ребе Рашаб розповів, що з просуванням німців у бік Любавичів він почав думати, як учинити, підкреслюючи, що не можна перебувати під владою німців: «Я цілковито противник ашкеназа [= Німеччини], і якщо, не дай Б-г, він наблизиться до нас — навіть якби не страх перед армією і бойовими порядками — слід віддалитися з цих місць, щоб не потрапити в його руки, і як я вже сказав відкрито [4], що жодна людина з Ізраїлю не повинна в жодному разі, з будь-якої причини і приводу бажати опинитися під заступництвом ашкеназа [= Німеччини]»[5]. У місяці хешвані 5676 року (1915/1916) Ребе Рашаб залишив Любавичі й переїхав до Ростова-на-Дону (див. статтю «Ростов-на-Дону»).

У сіхі 19 кислева 5714 року (26 листопада 1953) Ребе сказав: «Мій тесть, святійший Адмор, розповідав, що Магід з Межиріча передав своїм учням „їхудім“ для всіх країн, окрім країни Ашкеназ.

— Протягом усіх років не розуміли сенсу цих слів: чого хочуть від країни Ашкеназ?!... Однак багато років потому — понад сто п'ятдесят років після часу Магіда — осягають («хапт мен зих»), наскільки велике бачення праведника, який бачить тілесними очима на відстань багатьох і багатьох років і поколінь уперед!...

І в усякому разі, щодо всіх інших країн було передано „їхудім“ тощо, завдяки яким синам Ізраїлю легше займатися служінням бірурім в усіх тих місцях і в наші дні. — І слід зазначити, що внаслідок цього не виключено, що в наші дні буде справа бірурім і в країні Ашкеназ»[6].

І в сіхі Сукот 5723 року (1962/1963): «Як відомо, у Магіда кількість учнів була „вдвічі“ більшою, ніж у Бешта, і кожному учневі Магід передав „їхудім“, щоб кожен діяв у служінні бірурім у своїй країні (окрім країни Ашкеназ, яка була в стані крайнього зла)»... І в примітці там: «Як розповідав святійший Адмор, хай перебуває душа його в раю, щодо війни, що почалася в 5674 році (1913/1914) (див. «Мігдаль оз» (Кфар-Хабад, 5740), початок с. 458), тільки свого часу не розуміли сенсу цих слів, але в наші дні, після того як знають про переслідування і винищення тощо, ці слова зрозумілі»[7].

Про характер євреїв Німеччини Ребе розповів: «Одного разу, коли мій тесть, святійший Адмор, був у Відні, анаш прийшли провести його і, як зазвичай в анаш, прийшли за деякий час до відправлення потяга. У цей час там стояв один з євреїв Ашкеназу («а дайч») і сказав, що ще є «айне мінуте». Ребе відповів і сказав: справді, одна мить — це багато часу, адже „за одну годину і за одну мить“ можна здійснити тшуву, аж до того, що „навмисні гріхи стають для нього заслугами“»[8].

Ще розповів Ребе [9]: «Мій тесть, святійший Адмор, розповідав про одну зі своїх поїздок із батьком, святійшим Адмором (Магарашабом), хай перебуває душа його в раю, на лікувальний курорт («курорт») у країні Німеччина, де, попри природу місцевих жителів, у яких усі справи розраховані з найбільшою мірою й обмеженням, Ребе вивчав із ними хасидут, і деякі з них наблизилися до вчення хасидуту, а один із них так сильно прив'язався, що почав вивчати хасидут і поводитися шляхами хасидуту і почав займатися також служінням самопожертви під час читання Шма (яке є часом служіння самопожертви, коли треба уявити собі самопожертву на ділі або в потенції), хоча це проти його природи, і розповів, що тривалість його заняття служінням самопожертви під час читання Шма — «балд айне мінуте»... — очевидно, поруч із ним лежав годинник, і посеред „самопожертви“ він дивився на годинник, щоб побачити, скільки часу триває самопожертва...» [10].

Про франкфуртську громаду Ребе розповів: «Мій тесть, святійший Адмор, розповідав [11], як сталося, що у Франкфурті були євреї, надзвичайно ревні в Торі й заповідях, чия слава поширилася («зей обн гешемт») по всій Німеччині своєю ревністю, хоча спочатку там були всі великі „маскілім“.

Це сталося завдяки трьом єврейським жінкам, які тоді твердо наполягали на носінні „перуки“, на чистоті сімейного життя і на кошерному вихованні своїх дітей, і це вплинуло й на інших чоловіків і жінок, і з часом ціла громада Ізраїлю у Франкфурті змінилася на краще»[12].

Про прийом нареченого р. Єгуди-Лейба Познера в перший день Рош ходеш адара I 5711 року (лютий–березень 1951), у якому брав участь Ребе, розповідається: «Ребе шліта (Адмор шліта) поцікавився походженням свата з боку нареченої, і коли той відповів, що він із Дайчланду (= Німеччини), Ребе шліта (Адмор шліта) сказав: з Дайчланду вийшло багато Тори і багато величі (а потім зітхнув і додав: і також багато лих)»[13].

Німеччина сьогодні

У 5750 році (1989/1990) єврейська громада Німеччини налічувала 26 000 євреїв, більшість з яких були іммігрантами з країн Східної Європи після Другої світової війни. З розпадом Радянського Союзу уряд Німеччини відчинив ворота країни для євреїв відповідно до ізраїльського Закону про повернення і німецького закону про постраждалих від корабельних катастроф. 104 000 євреїв і членів їхніх родин скористалися цим правом, переважно з Росії, України і прибалтійських країн. Єврейська громада Німеччини сьогодні третя за величиною в Західній Європі, і в ній проживає близько 150 000 євреїв, з яких близько 130 000 осіб зареєстровані як члени єврейських громад. Крім того, у Німеччині проживає близько 14 000 ізраїльтян.

Бейт Хабади в Німеччині

Єшива Хабаду в Німеччині

Основна стаття – «Томхей Тмімім» Франкфурт

Справа про обрізання

Цей розділ неповний. Будь ласка, зробіть внесок у Хабадпедію і доповніть його. Можливо, подробиці є на сторінці обговорення.

У 5772 році (2011/2012) було висунуто законопроєкт про заборону виконання заповіді обрізання. Після тривалої боротьби парламент Німеччини ухвалив закон, що дозволяє виконання заповіді в усіх її деталях.

У 5773 році (2012/2013) було відкрито розслідування проти шаліаха в Берліні рава Єгуди Тейхтеля у зв'язку з проведенням обрізання його синові. У позові згадуються також моель Менахем Флейшман із Землі Ізраїлю і дід немовляти рав Йоханан Гурарі, рабин міста Холон[14].

Унаслідок позову рада громади і Центр рабинів Європи випустили заяву для преси, у якій висловлюють повну підтримку виконанню заповіді в усіх її деталях.

Ставлення до Німеччини після Голокосту

Купівля товарів виробництва цієї країни

У 5726 році (1965/1966) Ребе відповів[15] єврею, який запитав, чи ставати йому агентом товару, що виробляється в Німеччині: «Хай спитає про це думки рабина — наставника в законах у своєму місті (відомо, як чинять у цьому серед синів Ізраїлю тощо)»

У 5730 році (1969/1970) єврей із Вірджинії запитав Ребе, чи правильно утримуватися від купівлі товарів із Німеччини, чи таке утримання — це «демонстрація слабкості або неналежна поведінка». У листі[16] Ребе відповів йому, що таке питання — більше справа почуття, ніж галахи і звичаю. Ребе заперечує, що цей вчинок показує «демонстрацію слабкості», а навпаки, і вже звісно не «неналежну поведінку», оскільки така поведінка ґрунтується на припущенні, що ця поведінка входить до «пам'ятай, що зробив тобі Амалек», і німецький народ часів Голокосту не відрізняється від німецького народу двома десятиліттями пізніше, і що вбивство єврейського народу відбувалося з їхньої згоди і за їхньої активної участі.

Розповідають, що в друкарні рава Цві-Гірша Ганзбурга одного разу знадобилося купити нову друкарську машину виробництва Німеччини. Тому запитали Ребе, чи можна купити таку нову машину — оскільки вона добра за якістю, а також відносно дешева порівняно з іншими друкарськими машинами. Ребе відповів, що якщо немає іншої машини, подібної за якістю до машини виробництва Німеччини, то за браком вибору хай куплять машину виробництва Німеччини[17].

Додаткова література

Зовнішні посилання

Купівля товарів із Німеччини


Примітки

  1. ^ Див. кунтрес «Ребе Цемах Цедек і рух Гаскала», а докладно — у статті «Рух Гаскала».
  2. ^ «Гітваадуйот» 5745, т. 2, с. 860.
  3. ^ «Зікарон лі-вней Ісраель», розділ 11
  4. ^ Див. у сіхі Сімхат Тора 5676 року (1915/1916), наведеній у попередній примітці.
  5. ^ «Мі-бейт га-гназім», с. 28.
  6. ^ «Торат Менахем», т. 10, с. 256.
  7. ^ «Торат Менахем», т. 35, с. 62, і в примітці 61.
  8. ^ «Торат Менахем», т. 18, с. 95.
  9. ^ «Торат Менахем», т. 9, с. 114.
  10. ^ І див. також «Торат Менахем», т. 32, с. 59, і там: «Відома історія, яку мій тесть, святійший Адмор, одного разу розповів про свою першу поїздку до країни Ашкеназ („Дайчланд“), — після того як туди вже за кілька років до цього дійшло вивчення хасидуту, і, природно, знали також, що має бути поглиблене споглядання в молитві, і особливо споглядання під час вимовляння „Шма, Ісраель“ і „Барух шем“ тощо, і серед євреїв Ашкеназу вже були такі, хто вивчав і почав поводитися згідно з вивченим у вченні хасидуту, — що він зустрів там одного єврея (мій тесть, святійший Адмор, назвав його на ім'я), і був із ним у дружбі, і той розповів йому, що вивчав маамари хасидуту, книжки чи кунтреси, і в нього з'явилося також вивчення, що веде до дії; і доказ тому — як він продовжував розповідати моєму тестеві, святійшому Адморові, наскільки подіяло на нього („ойф ві вайт із ба ім дерганген“) вивчення хасидуту — що вивчення хасидуту, згідно з яким треба протягувати слово „Ехад“ аж до самопожертви, подіяло на нього так, що коли він доходить до читання Шма, у нього протягування „Ехад“ триває „фаст айне мінуте“, тобто він протягує „Ехад“ майже протягом однієї хвилини!... Скільки часу потрібно виміряній і обмеженій людині, щоб вимовити слово „Ехад“? — це справа миттєвостей; однак, оскільки він вивчав хасидут і переніс це у своє служіння своєму Творцеві також у служінні молитви, аж до читання Шма, — у нього протягування „Ехад“ триває майже одну хвилину („фаст айне мінуте“); він, щоправда, ще не дійшов до протягування цілої цілої хвилини, але вже вийшов за рамки миттєвостей! І ось: хоча правда, що хоч як протягував би єврей „Ехад“, інший може виміряти за годинником, скільки часу триває протягування „Ехад“ (адже в нього є служіння і після читання Шма — вимовляння „Шмоне есре“, а після цього також речі, які називаються „рештою молитви“); однак коли він сам вимірює своє протягування „Ехад“ і знає, що воно триває майже одну хвилину („фаст айне мінуте“), — це не є справа „усім достатком твоїм“, вище міри й обмеження».
  11. ^ «Ігрот кодеш» Адмора Магаріяца, т. 3, с. 524. І див. також «Ігрот кодеш» Ребе шліта (Адмора шліта), т. 11, початок с. 342.
  12. ^ «Торат Менахем», т. 12, с. 190.
  13. ^ «Торат Менахем», т. 2, с. 246.
  14. ^ Повідомлення на сайті «Хабад Інфо»
  15. ^ Фотокопія і зміст відповіді на сайті קישור שטורעם.
  16. ^ Фотокопія і зміст листа на сайті .
  17. ^ Чи був Ребе проти використання німецької продукції? на сайті .

Повідомити про помилку на цій сторінці