Перейти до вмісту

Розкол хасидизму Хабад (5626)

Матеріал з Хабадпедії
Розкол хасидизму Хабад (5626)

Мапа містечка Любавичі — містечка, у якому відбулися події, що призвели до розколу, і в якому оселився Ребе Магараш. У центрі мапи можна бачити двір наших Ребе, провідників поколінь
Дата початку Нісан 5626, після відходу Адмора Цемах Цедека (хоча ще до цього навколо різних синів Цемах Цедека почали гуртуватися хасиди і мекушарім)
Дата завершення 15 тевета 5683 (3 січня 1923), відхід останнього з адморів Кописі — рабі Шмар'ягу-Ноаха Шнеєрсона з Бобруйська
Гілки, що виникли Хасидизм Хабад-Копись
Хасидизм Хабад-Ляди
Хасидизм Хабад-Ніжин
Тривалість поділу Хабад-Копись — 57 років
Хабад-Ляди — 43 роки
Хабад-Ніжин — 15 років
Засновники гілок Хабад-Копись — рабі Єгуда-Лейб
Хабад-Ляди — рабі Хаїм-Шнеур-Залман
Хабад-Ніжин — рабі Ісраель-Ноах
Значущі події Вихід Кописі і Лядів у 5672 році (1911/1912) з Колель Хабад і заснування Окремого Колель Хабад[1]  •  Суворе несхвалення свого часу з боку наших Ребе, провідників поколінь, щодо тих, хто вивчав книжки Кописі[2]  •  Відтоді й донині хасидизм Хабад став називатися хасидизмом Хабад-Любавич[3]
Див. також
Хасиди часів Ребе Цемах Цедека
Копиські хасиди
Любавицькі хасиди

Розкол хасидизму Хабад — історична подія, що відбулася в 5626 році (1865/1866) і тривала до 5683 року (1922/1923), під час якої хасидизм Хабад розділився на кілька гілок. Розкол стався після відходу Ребе Цемах Цедека в 5626 році (1865/1866) унаслідок суперечки, що виникла щодо питання про наступника Ребе Цемах Цедека в проводі хасидизмом Хабад; троє з його синів (Магаріль, Рахашаз і Магарін) відкрили двори, окремі від Хабад-Любавич. Фактичним продовжувачем шляху Ребе Цемах Цедека був його наймолодший син, Ребе Магараш, який служив адмором у Любавичах[4], а паралельно з ним троє його братів служили адморами в дусі Хабаду: рабі Єгуда-Лейб, який був адмором у містечку Копись, рабі Хаїм-Шнеур-Залман, який був адмором у містечку Ляди, і рабі Ісраель-Ноах, який був адмором у містечку Ніжин.

З роками більшість хасидів цих гілок повернулася до хасидизму Хабад-Любавич. Розкол завершився в 5683 році (1922/1923), після того як останній з адморів Кописі, рабі Шмар'я-Ноах Шнеєрсон, який був адмором у місті Бобруйську, відійшов зі світу і йому не знайшлося наступника. Після його відходу багато хасидів Кописі повернулися до Любавичів і прийняли на себе провід Ребе Раяца, а паралельно частина хасидів Кописі залишила Хабад або шлях хасидизму.

Передісторія

Портрет Ребе Цемах Цедека; розкол у хасидизмі Хабад між його різними синами стався після його відходу

У Ребе Цемах Цедека було семеро синів[5]: рабі Барух-Шалом[6], рабі Єгуда-Лейб[7], рабі Хаїм-Шнеур-Залман[8], рабі Ісраель-Ноах[9], рабі Йосеф-Іцхак[10], рабі Яаков[11] і рабі Шмуель — Ребе Магараш[12].

За життя Цемах Цедека у кожного з його синів була своя синагога в Любавичах, і в будні кожен із них повторював хасидські «тойрес», коли про це його просили хасиди, — на додаток до маамарів їхнього батька, Цемах Цедека, що виголошувалися в Шабат, — і приймав хасидів, які приїжджали його відвідати[13]. На відміну від інших братів, Ребе Магараш не приймав більшості хасидів і не повторював перед ними хасидут, а багато спілкувався з простими євреями і тримався зовні більш «сучасно»[14], але іноді повторював слова Тори перед Рашбацом і равом Шмуелем-Дов-Бером з Борисова[15]. В останні роки життя Ребе Цемах Цедек мав звичай посилати своїх синів повторювати маамари хасидуту в різних містечках; були хасиди, дуже прив'язані до Магаріля, сина Цемах Цедека, настільки, що наважувалися просити Ребе Цемах Цедека надіслати до них саме Магаріля[16].

П'ятий син Цемах Цедека, рабі Йосеф-Іцхак, ще за життя свого батька, Цемах Цедека, служив адмором у стилі чорнобильських дворів у містечку Овруч[17] і час від часу приїжджав до Любавичів і говорив хасидут перед обраними, прив'язаними до нього. Шостий брат, рабі Яаков, помер за життя батька, приблизно в 5597 році (1836/1837)[18].

Поїздки синів Цемах Цедека

У 5616 році (1855/1856) син Магаріля, рабі Шломо-Залман, почав збирати навколо свого батька групу хасидів і говорити з ними на його хвалу — що він гідний продовжити шлях Цемах Цедека після його відходу. Оскільки в попередні роки його дід, Ребе Цемах Цедек, здійснював поїздки до своїх хасидів по маленьких містечках, де говорив перед ними хасидут, він навіть звернувся до хасидів Хабаду, розкиданих по містечках по всій Росії, щоб вони попросили Ребе Цемах Цедека надіслати до них одного зі своїх синів, який повторить їм хасидут, — з аргументом, що в них не було можливості приїхати до Любавичів через труднощі дороги, довгий час, який вона забирала, і її вартість, — і спонукав їх просити Цемах Цедека відправити одного із синів у поїздку, яка пройде всіма цими містечками, щоб повторювати хасидут[14]. До Цемах Цедека було спрямовано багато звернень без зазначення імені певного сина, якого слід відправити в поїздку, але паралельно Магарилю приватно надсилалися прохання, щоб він вирушив у таку поїздку, і коли Магаріль отримав звернення хасидів приїхати і повторити в їхньому містечку хасидут, він у простоті серця поїхав у ці містечка, не знаючи, що все це було зроблено внаслідок агітації його сина, рабі Шломо-Залмана[14].

Насправді Цемах Цедек вирішив вирушити в поїздку сам і взяти з собою свого сина, рабі Баруха-Шалома[14][19]. У межах агітації рабі Шломо-Залмана Шнеєрсона хасиди в Чернігові попросили р. Переца Хена, щоб він попросив Адмора Цемах Цедека надіслати до їхнього міста свого сина Магаріля, щоб той повторив їм хасидут. Спочатку р. Перец Хен не хотів писати про це прямо, а хотів написати, щоб той надіслав одного зі своїх синів, але після умовлянь хасидів у Чернігові, щоб він уточнив, що вони мають на увазі саме Магаріля, він так і написав, і коли р. Перец Хен приїхав до Любавичів, Ребе Цемах Цедек розкритикував його за це і сказав йому «Хіба вони господарі над моїми дітьми, кого посилати? (їдиш)». Коли рішення стало відомим, рабі Шломо-Залман був розчарований і публічно його розкритикував. Коли про це почув зять Цемах Цедека, рабі Леві-Іцхак Залмансон, він покликав його і зробив йому догану, а також звернув увагу його батька, Магаріля, на те, що відбувається навколо нього.

Поїздки Ребе Магараша

У 5622 році (1861/1862) Цемах Цедек звелів своєму синові, Ребе Магарашу, почати повторювати маамари хасидуту і приймати хасидів, а хасидам звелів вимагати від нього говорити хасидут. Відтоді до нього почала наближатися група з-поміж великих хасидів, серед них р. Іцхак-Айзик з Гомеля[20], р. Гілель з Паричів, р. Єкутіель з Лепеля, Рашбац, р. Перец Хен, р. Песах з Малостовки і р. Йосеф Томаркін[14].

" Маршрут поїздки до Києва [Київ] пролягав через кілька містечок анаш, у яких він затримувався лише на кілька годин, і в кожному місці, через яке проїжджали, він повторював хасидут, як обіцяв своєму святійшому батькові, святому раву, який звелів йому повторювати хасидут, а також приймати людей. Однак цього — приймати людей — він не виконав. І ця його поїздка набула широкого розголосу, так що після його прибуття до Києва йому була влаштована пишна [пишна] зустріч усіма шанованими людьми громади, майже без різниці партій. Не кажучи вже про партію хасидів і богобоязливих — але й палкі маскілім прийшли його зустрічати. І всі дні його перебування в Києві, близько десяти днів, місто й околиця були сповнені дивовижного, небувалого піднесення, і багато хасидів із Чернігова [Чернігів], Полтави [Полтава], Херсона [Херсон], Ніжина [Ніжин], Лубен, Ромен приїхали до Києва. Але він встановив собі правило не приймати на єхідут, а лише виходив до зібраних, щоб недовго побесідувати з ними. І майже щодня о сьомій годині пополудні говорив хасидут близько пів години або близько трьох чвертей години. І було багато тих, хто нарікав на те, що він не приймає на єхідут. "

– «Решимот 5626» Ребе Раяца

У 5623 році (1862/1863) Ребе Магараш вирушив у поїздку для лікування. За рішенням Ребе Цемах Цедека, який вибрав між думками лікарів, він поїхав до Києва. Дорогою він проїжджав через багато містечок, де жили хасиди, і виконував у них вказівку Цемах Цедека повторювати хасидут, але нікого не приймав на єхідут. Його поїздка набула розголосу, і коли він прибув до Києва, йому влаштували велику зустріч, у якій, окрім хасидських кіл, брали участь і маскілім. Ребе Магараш пробув у Києві десять днів, упродовж яких щодня повторював хасидут, але не приймав на єхідут. Коли він повернувся до Любавичів через чотири місяці, на місяць тішрей, здавалося, що він почне повторювати хасидут усупереч своєму колишньому звичаю, але він продовжив свій шлях і не повторював маамарів хасидуту; однак тоді всім хасидам відкрилася велика ерудиція Ребе Магараша в нігле і в хасидуті[14].

У 5626 році (1865/1866) його батько, Адмор Цемах Цедек, знову звелів йому повторювати хасидут. Так він чинив усю зиму, починаючи свої маамари з того, що ці слова він чув з вуст Цемах Цедека, і завершуючи побажанням, щоб Святий, благословенний Він, дарував йому міцне здоров'я. Протягом тієї зими Цемах Цедек не виголошував маамарів хасидуту[14][21].

Любов Цемах Цедека до Ребе Магараша і до Магаріля

Паралельно Цемах Цедек у період з 5610 по 5624 рік мав звичай повторювати особливі маамари перед Ребе Магарашем і виявляв до нього особливу близькість[22]. І навіть коли той захворів і лежав у ліжку, щоб відпочити, Цемах Цедек продовжував приходити до нього щодня, сидів поруч із ним по кілька годин поспіль і розповідав йому особливі випадки про Алтер Ребе[23]. Також Адмор Цемах Цедек мав звичай іноді писати Ребе Магарашу підйон нефеш[24].

Однак Ребе Цемах Цедек виявляв особливу близькість і до свого другого сина, рабі Єгуди-Лейба Шнеєрсона, і звелів йому говорити тойрес публічно, а коли Ребе Цемах Цедек побачив, як той говорить маамари хасидуту публічно, сказав про нього, що він «гарно проповідує і гарно виконує»[25]. Також Цемах Цедек звелів йому наставляти хасидів Хабаду і давати їм поради в служінні Всевишньому[26], і навіть дозволяв Магарилю бути присутнім у кімнаті, коли приймав людей на єхідут[27]; крім того, Цемах Цедек часто радився з Магарилем щодо питань, які перед ним поставали, зокрема щодо другого шлюбу Ребе Магараша[28]. Цемах Цедек хотів виїхати з Любавичів через своє невдоволення тамтешніми «балебатім», і за допомогою свого сина Магаріля зрештою залишився в Любавичах[25]. Цемах Цедек навіть називав його «Мейн гутер ід» («добрий єврей» — так називали адмора)[29]. А напередодні Рош га-Шана Цемах Цедек мав звичай писати підйон нефеш своєму синові Магарилю[25]. Але, як сказано, Адмор Цемах Цедек мав звичай писати підйонот нефеш і своєму синові Ребе Магарашу[24].

Ще одним виявом любові, що панувала між братами, стало те, що після народження Ребе Рашаба обрізання було відкладено за вказівкою діда, Ребе Цемах Цедека, а коли настав час обрізання, дід поставив умову, що батько не запросить на церемонію нікого з гостей і він сам проведе обрізання у своїй святій кімнаті; і коли його батько, Ребе Магараш, побачив, що подвір'ям ходить його брат Магаріль (дядько немовляти), він почав благати свого батька, щоб хоча б його брат Магаріль узяв участь, — і Цемах Цедек дав на це свою згоду.

Заповіти, постанова рабинського суду і розкол

Заповіт і відхід з життя

13 нісана 5626 року (29 березня 1866) відійшов зі світу Ребе Цемах Цедек. Протягом року жалоби всі брати молилися і виголошували маамари в Любавичах, кожен у своєму міньяні, зокрема і брат рабі Йосеф-Іцхак, який уже очолював власний хасидизм в Овручі.

У заповіті, який залишив після себе Ребе Цемах Цедек, він повелів, щоб синагогою в Любавичах керували Магаріль і Ребе Магараш[30], але просив, щоб усі його сини керували хасидами нарівні[31]. Водночас «Духовний глечик олії» і роль «провідника покоління»[31] Цемах Цедек передав своєму синові, Ребе Магарашу, як він висловився перед ним:«Духовним глечиком олії, який Бешт передав своєму учневі, раву Магіду з Межиріча, щоб помазати ним нашого Алтер Ребе на провід у всіх поколіннях, — цією силою було помазано мого тестя, Мітлер Ребе, і цією силою я помазав тебе»[32].

У записці, яку Ребе Цемах Цедек написав Ребе Магарашу незадовго до свого відходу з життя, він повторив обіцянку, зміцнив його і підбадьорив не боятися:

Моєму синові, другові й улюбленому, раву Ш., хай живе він.

Я бачив твій хасидут, і він мені дуже сподобався. Всевишній, благословенний Він, хай зміцнить твоє серце і твій розум, щоб додавати мужності в Його Торі та служінні Йому, і будь міцним, і будь чоловіком, відкрий уста свої, і хай освітять твої слова, і я обіцяю тобі те, що сказав усно, і як я сказав тобі те, що чув від мого пана, діда, учителя і наставника, гаона, благословенної пам'яті. Будь міцним і мужнім писати і говорити, і я покладаю на тебе руки великою сміхою, і не бійся нікого. І Всевишній, благословенний Він, хай дарує тобі успіх духовно і матеріально — вчитися і навчати, дотримуватися і виконувати.

Твій батько, що бажає тобі миру і блага анаш, Менахем-Мендл, син Двойри-Леї

В іншій записці, яку залишив Цемах Цедек і яка призначалася громаді хасидів, він написав про Ребе Магараша:«Його слухайтеся, як слухалися мене»[33].

Текст меморандуму, який написав даян р. Шнеур-Залман Фрадкін

«Адже з допомогою Всевишнього я був одним із засновників Любавичів після відходу з життя Адмора, благословенної пам'яті, хай перебуває душа його у вищих скарбницях, бо я жертвував собою, перебуваючи тоді в Полоцьку, і зазнав великих страждань за свої старання перед анаш, щоб вони їздили до Любавичів. І з багатьох містечок посилали до мене особливих посланців, щоб я вказав їм шлях — до кого пристати, і я ввійшов у саму гущу справи і в перипетії боротьби, і внаслідок цього мимоволі покинув своє житло там і був змушений виїхати до Польщі»[34].

Суперечка і рішення рабинського суду

Під час відходу Цемах Цедека Магаріль перебував у містечку Кременчук[35] і збирався провести там свято Песах. Коли до Кременчука прийшла звістка про відхід Цемах Цедека, хасиди попросили його зайняти місце батька; Магаріль відповів їм, що спершу він хоче поїхати до Любавичів і посидіти зі своїми братами. Серед братів він згадав і Ребе Магараша, а хасиди відповіли на це зневажливо: «І він теж трактат?!»; Магаріль відповів їм:«З честю і пошаною — звісно, він трактат, і ще який трактат!»[36][35]. Згодом Магаріль написав про свою поїздку до Любавичів у листі, який надіслав своєму шуринові, р. Залманові Вілізу, що: «Усім відомо, що в Кременчуці і на зворотному шляху в усіх містечках, де зі мною говорили, щоб я взяв це на себе, я відповів усім, що не бажаю жодної зміни, жодного нового імені взагалі порівняно з тим, як було раніше, а лише поводитися так, як було за його життя, — повторювати хасидут тощо»[37]. У «Бейт Рабі» розповідається, що коли Магаріль повернувся з Кременчука до Любавичів:«Він знайшов місто, що вирувало від пожежі суперечки, яка розгорілася, і його ніяк не могли вгамувати»[38].

Уже в дні шиви, у перший день Песаху, а головним чином після закінчення шиви, хасиди Магаріля зажадали, щоб їхнього ребе було призначено наступником Цемах Цедека в проводі[39], і на місці почалася широка полеміка з цього приводу. Крім того, тоді поширювалися записки, з яких випливало, що Цемах Цедек заперечує проти призначення Магаріля адмором[40]. Рабинський суд у складі рабинів р. Менахема-Товії Пирятина, р. Мордехая з Дісни і р. Моше-Ісраеля з Дрісси постановив, що ці записки підроблені[41].

Унаслідок суперечки, що розгорілася, Магаріль написав листа своєму шуринові, рабі Залманові, у якому написав, що між братами слід провести суд Тори, щоб залагодити суперечку між ними[42].

Тому було створено спеціальний рабинський суд, який розглянув цю справу, щоб вирішити, хто із синів успадкує Цемах Цедекові і служитиме в Любавичах. До цього суду входили троє з великих хасидів Цемах Цедека: р. Перец Хен, р. Шнеур-Залман Фрадкін і р. Йосеф Томаркін[43]. Судді звеліли всім синам виголосити маамар хасидуту, і коли вони почули маамар хасидуту, який виголосив Ребе Магараш, то постановили, що саме Ребе Магараш продовжить шлях Цемах Цедека в ланцюгу провідників Хабаду[44].

Рішення суду було зумовлене, крім іншого, також ерудицією Ребе Магараша в нігле[44], попри його порівняно молодий вік, і доказами, що свідчили про високу оцінку, яку давав йому Цемах Цедек і яка виявилася в кількох записках, написаних Цемах Цедеком, де він висловив бажання, щоб Магараш зайняв його місце[33]. Розповідають, що після того як Магараш показав свою велику ерудицію в нігле, його брат, рабі Ісраель-Ноах Шнеєрсон, запитав його, звідки в нього така ерудиція в такому молодому віці; Ребе Магараш відповів йому, що:«Ти старий своїми роками, а я старий роками нашого батька»[45].

Пізніше суддя р. Шнеур-Залман Фрадкін написав записку-спогад про судову постанову своєму другові, багатієві р. Єшаягу Берліну, у якій пише про страждання, яких він зазнав через те, що постановив, що Ребе Магараш займе місце свого батька[34].

Післямова

Після оприлюднення судової постанови старший син Цемах Цедека, рабі Барух-Шалом Шнеєрсон, вирішив залишитися в Любавичах і прив'язався до Ребе Магараша[46]. Другого сина Цемах Цедека, рабі Єгуду-Лейба, під тиском повезли в місяці елул 5626 року (серпень–вересень 1866) до містечка Копись в області Білорусь, де було відкрито двір хасидизму Хабад-Копись; з ним пішла більшість хасидів. Дехто стверджував, що Магаріль і його син, рабі Шломо-Залман Шнеєрсон, були відповідальні за спалах суперечки[47], і це було однією з причин, через яку хасиди Магаріля покинули разом із ним (проти його волі) Любавичі і переїхали до містечка Копись[48][49]. Третій син Цемах Цедека, рабі Ісраель-Ноах, залишався близько двох років у містечку Любавичі, а потім виїхав до містечка Ніжин на прохання місцевих євреїв[50], де заснував хасидизм Хабад-Ніжин. П'ятий син Цемах Цедека, рабі Хаїм-Шнеур-Залман, теж залишався кілька років у Любавичах[51], а потім виїхав до Лядів на прохання місцевих євреїв [50] і заснував там хасидизм Хабад-Ляди. Наймолодший син Цемах Цедека, Ребе Магараш, продовжував жити в містечку Любавичі і звідти продовжив ланцюг Хабаду згідно з волею свого батька, Цемах Цедека, і згідно з рішенням суду.

Ребе Магараш запропонував своїм братам залишитися в Любавичах і розділити між собою виголошення хасидуту в суботи, однак група хасидів повезла рабі Єгуду-Лейба з Кописі до Кописі; перед своїм від'їздом рабі Єгуда-Лейб з Кописі сказав Ребе Магарашу: «Ан авейре а брідер"[52].

Хабад-Любавич і розкол

Хабад-Любавич, як сказано, є продовжувачем ланцюга Хабаду — згідно з постановою суду і згідно з волею Цемах Цедека, щоб продовжувачем його шляху був Ребе Магараш[22].

Розповідають, що коли хасид р. Єкутіель з Лепеля дізнався про відхід з життя Цемах Цедека, він вибухнув плачем і почав бити вікна, і відразу поїхав до Любавичів до могили Цемах Цедека; прибувши до Любавичів, він оголосив, що не молитиметься і нічого не їстиме, доки не почує, що скаже йому Цемах Цедек, і так і зробив. Р. Єкутіель з Лепеля пробув біля могили весь день, а згодом, оскільки р. Єкутіель не виходив, хасиди ввійшли до усипальниці і побачили його непритомним. Опритомнівши, він пустився в танок і почав повторювати маамар хасидуту, який почув від Цемах Цедека біля могили. Потім р. Єкутіель почув маамар хасидуту від кожного з братів, і після того як почув маамар хасидуту Ребе Магараша, рабі Єкутіель обрав Ребе Магараша своїм ребе, сказавши: і сказав «Досі я говорив з тобою на „ти“, а віднині ти — мій „ребе“; надінь капелюх і скажи хасидут»[53][54] .

Розповідають, що хасид р. Шнеур-Залман Фрадкін запитав Ребе Магараша, що буде з хасидами[55], і Ребе Магараш відповів йому, що «Мій батько сказав мені, що це триватиме лише два місяці». І справді, через два місяці після слів Ребе Магараша, у місяці хешван 5627 року (жовтень–листопад 1866), відійшов зі світу Магаріль з Кописі, і багато хасидів Кописі повернулися назад до Любавичів і прийняли на себе провід Ребе Магараша[56].

До 5683 року (1922/1923) різні гілки Хабаду злилися, і більшість хасидів Хабаду з різних гілок повністю повернулася до Любавичів і прийняла на себе владу Ребе Раяца.

Гілки, що відкрилися і відокремилися від Любавичів

Троє із синів Цемах Цедека відкрили нові гілки і служили адморами, кожен у своєму містечку. Три гілки, що виникли внаслідок цього:

Хабад-Копись

Основна стаття – Кописький хасидизм

Засновником гілки був Магаріль з Кописі.

Оскільки Магаріль був найстаршим із синів Цемах Цедека, що погодилися служити адморами, і до того ж тим, хто удостоївся бачити обличчя Алтер Ребе, до нього подалася більшість хасидів, і гілка Хабад-Копись спочатку була найбільшою гілкою в хасидизмі Хабад. У свята тішрея 5627 року (вересень–жовтень 1866) при дворі Магаріля зібралися десятки тисяч хасидів із багатьох місць, зокрема й такі, хто не належав до громади хасидів Хабаду[57]

Магаріль відійшов зі світу приблизно через пів року після свого батька, і головним чином двір було створено і він існував завдяки його синові, рабі Шломо-Залманові Шнеєрсону, авторові «Маген авот». Після його відходу його місце зайняли двоє його братів: рабі Шалом-Дов-Бер Шнеєрсон, який очолював громаду в містечку Речиця, і рабі Шмар'ягу-Ноах Шнеєрсон, який очолював громаду в містечку Бобруйськ.

Гілка існувала п'ятдесят сім років — з 5626 по 5683 рік.

Хабад-Ляди

Основна стаття – Хасидизм Лядів
Малюнок Огелю адморів Хабад-Ляди в містечку Ляди

Засновником гілки був рабі Хаїм-Шнеур-Залман Шнеєрсон. Ще до того як Адмор Цемах Цедек відійшов зі світу, було багато хасидів, прив'язаних до нього, наприклад хасид р. Мордехай-Йоель Духман з Гомеля, його брат р. Залман Духман з Корми та інші. Після відходу з життя Магаріля з Кописі сотні його хасидів подалися до Любавичів, і деякі з них прив'язалися до Рахашаза, який тоді ще жив у містечку Любавичі, наприклад р. Моше-Ісраель з Дрісси (син р. Мордехая з Лепеля), р. Мордехай з Каміля та інші[58].

Коли він поїхав до містечка Ляди в 5628 році (1867/1868), тамтешні хасиди попросили його служити адмором і бути їхнім ребе, і справді рабі Хаїм-Шнеур-Залман погодився на це і почав там очолювати громаду. Розповідають, що коли він туди прибув, то висловився:«І четверте покоління повернеться сюди»[59][58]. До його прибуття в Ляди громада там була маленькою і занедбаною, а коли він прибув до Лядів, він заново оживив це місце і повернув йому колишню славу[60]. До Лядів до нього подалися ще багато з великих учнів Цемах Цедека, серед них Раз із Дісни[61], хасид р. Рафаель-Нахман з Новоолександрівська і ще десятки великих і визначних хасидів[58].

Хасидизм Хабад-Ляди існував два покоління, упродовж сорока трьох років, причому в другому поколінні хасидизм розділився між рабі Іцхаком-Дов-Бером Шнеєрсоном (сином засновника гілки, рабі Хаїма-Шнеур-Залмана Шнеєрсона) і його зятем (чоловіком сестри), рабі Леві-Іцхаком із Сирачина, чий хасидизм називався «Сирачин-Ляди». Після відходу цих адморів більшість хасидів Лядів повернулася до Любавичів, а деякі — до Хабад-Копись. Після їхнього відходу з життя значна частина їхніх хасидів повернулася до Хабад-Любавич.

Хабад-Ніжин

Основна стаття – Хасидизм Ніжина
Бейт-мідраш рабі Ісраеля-Ноаха Шнеєрсона у містечку Ніжин, що слугував центром хасидизму Хабад-Ніжин, у наші дні

Засновником гілки був рабі Ісраель-Ноах Шнеєрсон, син Цемах Цедека.

Гілка існувала близько п'ятнадцяти років, з 5628 до 5643 року (1882/1883); у 5643 році (1882/1883) помер рабі Ісраель-Ноах Шнеєрсон, а його сини відмовилися служити адморами після нього. Після відходу з життя рабі Ісраеля-Ноаха Шнеєрсона у 5643 році (1882/1883) більшість хасидів Ніжина перейшла до Хабад-Копись, а деякі — до Любавичів.

Овруцький хасидизм

Основна стаття – Овруцький хасидизм

Ще один син Ребе Цемах Цедека, адмор рабі Йосеф-Іцхак, під впливом свого тестя і дядька, рава Яакова-Ісраеля з Черкас («Черкасера»), ще за життя батька заснував двір у містечку Овруч у 5619 році (1858/1859). Однак цей хасидизм вівся в стилі чорнобильських хасидських дворів, а не шляхом хасидизму Хабад[62][63].

Цю династію він почав після того, як його змусив тесть, усупереч волі батька, однак із листів, у яких вони обговорювали це питання, можна бачити, що Ребе Цемах Цедек уже пробачив своєму тестеві.

Місце рабі Йосефа-Іцхака після його відходу з життя зайняв його син, адмор рабі Нахум-Дов-Бер Шнеєрсон, який помер 8 тевета 5656 року (25 грудня 1895)[64].

Слід зазначити, що в родині дому Ребе були й інші нащадки, що відкрили інші двори за зразком хасидизму Чорнобиль. Це хасидизм Томашполя і хасидизм Горностайполя.

Адмори Хабаду в період розколу

Роки вказують роки служіння адмора або існування гілки

Гілка Сини Цемах Цедека Онуки Цемах Цедека Роки гілки Примітки
Хабад-Копись Засновник гілки — Магаріль (нісан 5626 (березень–квітень 1866) — хешван 5627 (жовтень–листопад 1866))  • Його син: рабі Шломо-Залман Шнеєрсон (Копись, 5627 — 5660)  • Його син: рабі Шалом-Дов-Бер Шнеєрсон (Речиця, 5643 — 5669)
 • Його син: рабі Шмар'я-Ноах Шнеєрсон (у Бобруйську, 5660 — 5683)
5626 — 5683
(57 років)
У роки 5626 – 5643 у гілці існував один двір (Копись), у роки 5643 – 5660 паралельно існували двори в Кописі та Речиці, у роки 5660 – 5669 паралельно існували двори в Речиці та в Бобруйську, а в роки 5669 – 5683 знову існував один двір (у Бобруйську).
Хабад Ляди Засновник гілки — рабі Хаїм-Шнеур-Залман (5627 — 5640)  • Його син: рабі Іцхак-Дов-Бер Шнеєрсон (Ляди, 5640 — 5670)
 • Його зять: рабі Леві-Іцхак Гутерман (Сирачин, 5640 — 5665)
5627 — 5670
(43 роки)
Рабі Іцхак-Дов-Бер і рабі Леві-Іцхак служили одночасно в окремих дворах.
Хабад Ніжин Засновник гілки — Магарін (5628 — 5643)
Сини Магаріна відмовилися бути призначеними адморами, і гілка припинила існування
5628 — 5643
(15 років)
Онука Магаріна — ребецн Нехама-Діна, дружина Ребе Раяца.
Порівняння з Хабад-Любавич
Хабад-Любавич Продовжувач Цемах Цедека в Любавичах — Ребе Магараш (5626 — 5643)  • Його син: рабі Шолом-Дов-Бер Шнеєрсон — Ребе Рашаб (5643 — 5680) Існувала впродовж усього періоду розколу до сьогоднішнього дня У 5683 році (1922/1923) — через три роки після початку проводу Ребе Раяца — період розколу закінчився. Більшість хасидів паралельних гілок повернулися до Любавичів.

Центри відокремлених гілок

Під час розколу кожен із синів виїхав зі своїми хасидами до іншого містечка, де зосередив свій двір, і за назвою містечка, у якому він оселився, називалася і заснована ним гілка[65]. Паралельно в усіх цих містечках жила також жменька хасидів Хабаду з інших гілок (наприклад, хасид р. Шимон-Агарон Яхіль, який був любавицьким хасидом і жив у містечку Бобруйськ, що належало до хасидів Кописі).

У 5660 році (1899/1900), коли адмор з Кописі рабі Шломо-Залман Шнеєрсон відійшов зі світу, двоє його братів стали адморами, кожен в іншому місті. Рабі Шалом-Дов-Бер Шнеєрсон став адмором у містечку Речиця, а рабі Шмар'ягу-Ноах Шнеєрсон став адмором у містечку Бобруйськ. Таким чином, у хасидів Кописі було два центри в різні періоди: великий центр у містечку Копись, а після нього — у місті Бобруйську, а також частина центру була в містечку Речиця[66].

Так само і в Лядах: коли в 5643 році (1882/1883) відійшов зі світу засновник гілки, рабі Хаїм-Шнеур-Залман Шнеєрсон, одразу після його відходу хасидизм Лядів розділився між його сином і зятем. Його син продовжував очолювати хасидів у Лядах, а його зять, рабі Леві-Іцхак Гутерман, переїхав зі своїми хасидами до містечка Сирачин, звідки очолював свій двір.

Місця зосередження Хабаду в період розколу

Центральна синагога Хабаду в Докшицях, у якій діяли міньяни для хасидів Лядів і для хасидів Любавичів
Будівля єшиви «Томхей Тмімім» Варшава
Синагога «Цемах Цедек» в Єрусалимі, що належала любавицьким хасидам
Учні єшиви «Торат емет» навчаються в синагозі «Огель Іцхак» в Єрусалимі — синагозі, яка в минулому належала хасидам Кописі

Цей розділ не вдається в подробиці, а покликаний дати загальний погляд на становище, що склалося в місцях зосередження Хабаду в Росії та в Литві після відокремлення від Любавичів. Хоча здебільшого описане становище відображає дійсність, що панувала тоді, у перші роки після відходу Цемах Цедека, цілком можливо, що після того як заворушення вщухли, становище в цих містечках змінилося.

У місті Стародуб Чернігівської губернії в Росії існувала велика хабадська громада, і ще за часів Ребе Цемах Цедека, коли він посилав своїх синів говорити хасидут у різних містечках, хасиди в Стародубі просили, щоб до них приїхав саме Магаріль[25]. А після відходу з життя Цемах Цедека в 5626 році (1865/1866) більшість хасидів Хабаду в місті прийняла на себе провід Магаріля з Кописі, а частина — провід Рахашаза з Лядів. Лише небагато хасидів прийняли на себе провід Ребе Магараша і рабі Ісраеля-Ноаха Шнеєрсона. У зв'язку з відвідинами міста Магарилем з Кописі один із його онуків розповідав[67], що місто було дуже дороге Магарилю і він часто його відвідував. Але коли Магаріль відійшов зі світу в місяці хешван 5627 року (жовтень–листопад 1866), більшість хасидів повернулася до любавицького хасидизму і прийняла на себе провід Ребе Магараша[68].

Також у місті Могильові у Магаріля з Кописі були сотні хасидів. Серед найпалкіших його хасидів був його друг, багатій р. Берл Ліб, у якого Магаріль зупинявся, коли приїжджав до міста. Ще одним великим хасидом був р. Шимон-Агарон, який походив зі знатної родини міснагдім, а побачивши Магаріля, став його палким хасидом і був прив'язаний до нього всією душею; Магаріль, зі свого боку, дуже його поважав і навіть іноді сідав їсти з ним у його домі. Коли Магаріль приїжджав до Могильова, усі багатії міста — здебільшого міснагдім — приходили його зустрічати і сиділи, слухаючи його Тору[69]. Але водночас у місті була і невелика любавицька громада, і автор цього спогаду про приїзд Магаріля до міста сам був любавицьким хасидом[69].

У містечку Краоте було велике хабадське зосередження, майже всі члени якого належали до хасидів Магаріля з Кописі. Коли до Краоте прийшла звістка про відхід Цемах Цедека, усе містечко поринуло в кризу, і один із великих хасидів Цемах Цедека, якого звали р. Бер, вигукнув, що не може бути, що неможливо, щоб знайшовся хтось, хто зможе замінити Цемах Цедека; і в цей час до містечка почали надходити чутки про велич Магаріля (вочевидь, у межах агітації людей Кописі, які бажали, щоб Магаріль зайняв місце Цемах Цедека), і той р. Бер поїхав до Любавичів[70], щоб перевірити, чи правдиві чутки. Через чотири тижні р. Бер повернувся до містечка весь сповнений радості й оголосив їм, що він належить до р. Лейба (прізвисько Магаріля); наступної суботи сотні хасидів із містечка прибули до містечка Копись, щоб послухати Магаріля, і незабаром стали його хасидами[71].

У Ліозно рабином містечка служив рав Агарон Левін, який був ще хасидом Алтер Ребе. А коли Цемах Цедек відійшов зі світу, він прив'язався до адморів Кописі.

Також у містечку Лохвиця Полтавської губернії хасиди Кописі становили більшість; коли один із хасидів побажав бути призначеним рабином містечка, йому знадобилася згода рабі Шмар'ягу-Ноаха Шнеєрсона з Бобруйська[72]. Також у містечку Рудня, що було зовсім поруч із Любавичами, більшість хасидів Хабаду була прив'язана до адморів Кописі. У містечку Полоцьк Вітебської губернії більшість хасидів були хасидами Кописі, але попри це рабин міста був любавицьким хасидом, що згодом змусило його покинути місто[72].

У містечку Березнегувате майже всі хасиди Хабаду були любавицькими хасидами і лише небагато — хасидами Кописі[73].

У Полоцьку більшість хасидів були хасидами Кописі, але попри це хасиди Кописі в Полоцьку любили людей Любавичів, і суперечки між ними не було. У зв'язку з цим розповідають, що люди Кописі в містечку попросили Ребе Раяца надіслати їм машпіа; спочатку Ребе Раяц надіслав їм хасида, який не зміг із ними порозумітися, бо шлях Любавичів відрізняється від шляху Кописі, а після того як люди Кописі написали про це Ребе Раяцу, він надіслав машпіа р. Шломо-Хаїма Кесельмана служити машпіа в їхньому місті, сказавши, що «такий-то хасид не може порозумітися з хасидами Кописі, але ж ти миролюбна людина і напевно зможеш із ними порозумітися»[74][75].

Хабадську громаду у Варшаві заснували любавицькі хасиди, які втекли з Росії внаслідок «вигнання з Москви», коли цар звелів вигнати євреїв із міста Москви в Росії. Після цього указу група з десятків визначних родин любавицьких хасидів переїхала до міста Варшави в Польщі, яка була в ті дні важливим єврейським центром; хабадська громада розрослася і налічувала сотні хабадських родин любавицьких хасидів. А в 5681 році (1920/1921) кілька керівників єшиви «Томхей Тмімім» у Любавичах заснували єшиву «Томхей Тмімім» Варшава.

У містечку Докшиці у Вільні існувала велика і стара хабадська громада, причому в центральній хабадській синагозі містечка діяло кілька міньянів, серед них міньян любавицьких хасидів і міньян хасидів Лядів[76].

У Ризі існувала велика громада хасидів Хабаду з усіх гілок; найбільшою хабадською громадою в Ризі була громада хасидів Кописі, а другою — любавицька. Р. Аврагам Годін розповідає[77], що до 5638 року (1877/1878) у хасидів у Ризі була одна синагога і в ній два міньяни, а в 5638 році (1877/1878) влада Латвії погодилася розширити будівлю синагоги хасидів, щоб вона могла вмістити ще один міньян в окремому приміщенні, і відтоді в будівлі хасидської синагоги в Ризі діяли три головні хабадські міньяни: у першому міньяні молилися всі хасиди Хабаду з усіх гілок, другий міньян належав Любавичам, а третій міньян (який був найбільшим із міньянів) належав хасидам Кописі. Крім того, коли хасид, багатій р. Єшаягу Берлін, переїхав із Любавичів до Риги, він заснував у місті ще один міньян для любавицьких хасидів[78].

У місті Двінську в Латвії була велика і різноманітна хабадська громада, більшість якої належала до хасидів адморів Кописі[79]. Р. Хаїм-Аба Вейль розповідає[80], що в місті діяли десятки міньянів хасидів Хабаду. Серед тих, хто молився в синагозі, де молився р. Хаїм, одні були любавицькими хасидами, інші — хасидами Кописі, а треті переходили між Кописсю і Любавичами й отримували хасидут від обох гілок; таких хасидів у місті було багато, але більшість хасидів у Двінську були хасидами Кописі[72]. Одним із визначних хабадських рабинів міста був Рогачовер, який був хасидом Кописі, але був також прив'язаний до наших Ребе, провідників поколінь, у Любавичах.

У місті Грива в губернії Курляндія в Латвії хасид р. Рафаель Явер (дід рава Кука) заснував хабадський штібл, що належав хасидам Кописі, і час від часу туди приїжджав р. Єхезкель Янвер — хозер рабі Шломо-Залмана Шнеєрсона, автора «Маген авот», — щоб проводити фарбрейнген з євреями, і повторював євреям міста хасидут у дусі Кописі[72].

Відома хабадська синагога «Огель Іцхак» у кварталі Меа-Шеарім в Єрусалимі належала хасидам Кописі, а «Бейт га-Цемах Цедек» в Єрусалимі належав любавицьким хасидам.

У Сполучених Штатах існували громади любавицьких хасидів поряд із хасидами Ніжина, зокрема в місті Нью-Йорку, де в хасидів Ніжина була спільна ділянка на єврейському кладовищі з любавицькими хасидами[81][82], а також у місті Балтиморі існували громади любавицьких хасидів, у яких була синагога під назвою «Аншей Любавич нусах га-Арі», а в хасидів Ніжина — синагога «Аншей Ніжин». У місті Філадельфії в хасидів Ніжина була синагога під назвою «Агават ахім аншей Ніжин»[83].

Стосунки між Любавичами і відокремленими гілками

Рабі Шмар'ягу-Ноах Шнеєрсон з Бобруйська — Копись. Один із засновників Окремого Колель Хабад

Протягом перших років після розколу між засновниками гілок — синами Ребе Цемах Цедека — зберігалися порівняно теплі стосунки, але після їхнього відходу суперечка між різними дворами загострилася аж до періоду Ребе Раяца.

Стосунки Любавичів із Хабад-Копись

Стосунки між Любавичами і Кописсю супроводжувалися великою напруженістю від року заснування гілки, і особливо після того, як Магаріль відійшов зі світу.

Крім іншого, між Любавичами і Кописсю існували розбіжності з абстрактних питань хасидуту і навіть у звичаях. Наприклад, виникла суперечка між любавицькими хасидами і рабі Шломо-Залманом Шнеєрсоном, автором «Маген авот», з Кописі щодо питання про те, чи торкнувся цімцум літер решимо чи ні: Ребе Магараш писав, що цімцум не торкнувся літер решимо[84], а автор «Маген авот» заперечував це і стверджував, що цімцум торкнувся і літер решимо[85] (відомий хасид р. Дов Томаркін — з хасидів Цемах Цедека і Ребе Магараша — вів про це пілпуль у листуванні з Адмором, автором «Маген авот», з Кописі)[86]. Навіть у хасидських звичаях були невеликі відмінності — наприклад, хасиди Кописі суворо дотримувалися того, щоб святкувати свято Геули 19 кислева в ніч на 19 кислева, а любавицькі хасиди, навпаки, мали звичай святкувати 19 кислева саме в ніч на 20 кислева[87].

Хасиди Хабаду Любавичів упродовж періоду розколу суворо остерігалися вивчати книгу «Дерех міцвотеха», оскільки її вперше надрукувала Копись і передмову до книги написали вони[88]. Одного разу, коли Ребе Рашаб побачив хасида, що читав книгу «Дерех міцвотеха», він відібрав у нього книгу[72].

Попри суперечку, Ребе Магараш у 5632 році (1871/1872) звелів рабі Шмар'ягу-Ноахові Шнеєрсону обійняти посаду рабина хасидів у Бобруйську.

Після відходу Ребе Магараша любавицькі хасиди вирушили до Вільни, щоб надрукувати його книгу «Лікутей Тора на три тижневі глави»; хасиди Кописі, почувши про це, захотіли вдатися до хитрощів і замінити маамари, написані там Ребе Магарашем, маамарами Адмора Цемах Цедека, що ґрунтувалися на тих самих віршах, і тим самим «довести», що Ребе Магараш нібито нічого нового не сказав, а лише повторював маамари свого батька. І справді, посланці, які прибули до Вільни, щоб надрукувати книгу, не помітили, що аркуші, які були в них у руках і містили маамари Ребе Магараша, було замінено маамарами Ребе Цемах Цедека, і так вони надрукували спочатку «Лікутей Тора на три тижневі глави». А коли книгу привезли до Любавичів і вона почала поширюватися, хасиди Кописі зчинили через це великий галас, стверджуючи, що це наслідування маамарів Цемах Цедека, і поширення книги було призупинено на кілька років[89].

Розповідають, що одного разу рабі Шломо-Залман Шнеєрсон приїхав з візитом до Любавичів, щоб помолитися на могилі Ребе Цемах Цедека, а потім прийшов відвідати Ребе Магараша. Коли вони зустрілися, Ребе Магараш сказав йому: «Чи знаєш ти, чому ти не застав Ребе [біля могили]? — Бо він був у мене»[90].

У Сімхат Тора 5671 року (1910/1911) Ребе Рашаб висловився, що в маамарах рабі Шломо-Залмана Шнеєрсона немає жодного хідушу[91] і що хасидут у Кописі — «зовсім без основ»[92]. Рабі Шломо-Залман, навпаки, хвалив Ребе Рашаба за те, що він людина великого трепету перед Небесами[93].

Перед тим як рабі Шломо-Залман Шнеєрсон, автор «Маген авот», відійшов зі світу, він надіслав підйон нефеш Ребе Рашабу, щоб той прочитав його біля могили Цемах Цедека; коли Ребе Рашаб повернувся від могили, він виглядав стривоженим і сумним; побачивши це, ребецн Рівка запитала його, чому в нього засмучене обличчя, і Ребе Рашаб відповів їй, що щойно він запалив свічку за рабі Шломо-Залмана, вона згасла. І справді, невдовзі після цього рабі Шломо-Залман Шнеєрсон відійшов зі світу[94].

Значна подія сталася в 5672 році (1911/1912), коли хасиди Кописі вийшли з Колель Хабад унаслідок низки розбіжностей між адмором Магарашаном з Бобруйська і Ребе Рашабом[95], — колелю, який перебував під контролем усіх адморів різних гілок, — і відкрили новий колель, названий Окремим Колель Хабад[1], зазначивши, що це робиться для того, щоб знову повернутися, об'єднатися і вгамувати суперечку, що існувала тим часом. Слід зазначити, що коли Ребе Раяц відвідав Землю Ізраїлю в 5689 році (1928/1929), через три роки після того, як останній з адморів Кописі відійшов зі світу і розкол офіційно завершився, люди Окремого Колель Хабад офіційно прийняли на себе провід Ребе Раяца над колелем.

Стосунки Любавичів із Хабад-Ляди

Спочатку між Любавичами і Лядами були близькі стосунки, особливо в період проводу Рахашаза. Але після того як Рахашаз відійшов зі світу і гілка Хабад-Ляди розділилася між його зятем і його сином, стосунки між Лядами і Кописсю покращилися, а паралельно стосунки з Любавичами охололи[1].

Ребе Магараш і Рахашаз з Лядів дуже любили один одного. Особлива близькість між ними почалася, коли Цемах Цедек висватав Ребе Магараша за доньку Рахашаза; весілля пройшло з великою пишністю і розкішшю, і серед запрошених був хасид р. Гілель з Паричів; побачивши Рахашаза, р. Гілель сказав йому жартома: «Як це ви ріднитеся зі сватом, якого не знаєте?» Почувши це, Ребе Цемах Цедек сказав р. Гілелю: «Він і нареченого не знає...»[96]. Під час шева брахот наречена захворіла і померла через три місяці. Але й коли Ребе Магараш одружився з ребецн Рівкою, зв'язок між ними не припинився[97].

Також перед святкуванням бар-міцви Ребе Рашаба його батько, Ребе Магараш, послав його разом із його братом р. Залманом-Агароном отримати благословення в Рахашаза в Лядах і послухати від нього маамари хасидуту[98].

У зв'язку з цим один із уродженців Лядів розповідав, що Рахашаз з Лядів мав звичай раз на рік приїжджати до могили Цемах Цедека в Любавичах, і щоразу, приїжджаючи до містечка, зустрічався з Ребе Магарашем[97]; а перед відходом Рахашаза Ребе Магараш послав своїх синів, Ребе Рашаба і р. Залмана-Агарона, послухати від нього хасидут, і попри хворобу і слабкість Рахашаз сів у ліжку і виголосив перед ними маамар, що починається словами «Кара шахав ке-арі»[99].

Ще одну історію, що ілюструє близькість Лядів до Любавичів у перші роки, розповів хасид р. Рафаель Кімін: одного разу він приїхав зі свого містечка Бешенковичі до Ребе Магараша у справі, яка його непокоїла, а Ребе Магараш не відгукнувся на його запитання, а сказав йому: «Чому твого батька, р. Єгуду-Йосефа, не призначають рабином у Бешенковичах?» Це його здивувало, оскільки в містечку вже був інший рабин, і він сказав про це Ребе Магарашу; Ребе Магараш, зі свого боку, звелів йому піти порадитися з його братом, Рахашазом з Лядів. Р. Рафаель пішов до Рахашаза і говорив із ним про справу, яка його непокоїла, але Рахашаз, як і Ребе Магараш, не відгукнувся на його слова і поставив те саме запитання: «Чому б твоєму батькові не служити рабином у Бешенковичах?» Р. Рафаель свідчив, що це здивувало його подвійно — і дивне запитання, і дух святості, що перебуває між братами з Любавичів і Лядів. Через кілька днів після того, як він повернувся до свого містечка, колишній рабин помер, і його батько зайняв його місце; тоді він зрозумів запитання Рахашаза і Ребе Магараша[100].

Ребе Раяц відмовився слухати маамар хасидуту від рабі Шмар'я-Ноаха Шнеєрсона (який був адмором з Бобруйська-Кописі) і погоджувався слухати лише від адморів Лядів[101].

Стосунки Любавичів із Хабад-Ніжин

Ребецн Нехама-Діна Шнеєрсон, дружина Ребе Раяца, — онука засновника гілки, рабі Ісраеля-Ноаха Шнеєрсона.

Син Магаріна, рабі Аврагам Шнеєрсон, коли був аврехом, одного разу приїхав із Кишинева, свого міста, до свого батька, Магаріна, і сказав йому: «Батьку, я не прийму від тебе привітання, бо цього разу я прийшов не як син до батька, а як хасид до свого ребе». Батько, Магарін, сказав йому: «Тобто тобі потрібна порада? Моя порада — щоб ти поїхав до свого дядька, Ребе Магараша, до Любавичів». Рабі Аврагам справді поїхав до Любавичів і був прийнятий на єхідут у Ребе Магараша; коли він повертався з Любавичів до Кишинева, він проїжджав через Ніжин, і коли прийшов до батька, батько сказав йому: «Ну, добру пораду я тобі дав?...»[102].

Після відходу Магаріна хасиди Ніжина вмовляли його сина, рабі Аврагама, прийняти на себе провід хасидів Ніжина і зайняти місце батька як адмор громади хасидів, але рабі Аврагам відмовився, оскільки був прив'язаний до Любавичів. Іншого разу рабі Аврагам висловився про Ребе Рашаба, що «його істина і самопожертва — два стовпи світла. І до якої міри істини і самопожертви це може дійти — ніхто не може осягнути, особливо істину і самопожертву загальної душі. Я знав, хто буде наступником Адмора Магараша»[103].

На одному з єврейських кладовищ у Нью-Йорку є спільна ділянка любавицьких і ніжинських хасидів, що називається ділянкою «Хелкат аншей Любавич ве-Ніжин»[81][82].

Спроби залагодити суперечку

Послання, яке рабі Шломо-Залман Шнеєрсон написав від імені свого батька, Магаріля, хасидам Кописі

«Мені звелено моїм паном, батьком, учителем і наставником, хай живе він довгі й добрі дні, написати анаш, хай живуть вони, велике прохання від усього серця і бажаючої душі — подолати себе з усією силою, щоб у жодному разі не сваритися з іншою стороною, і особливо перед святом, що настає нам на добро, бо хто знає, що може з цього вирости; і навіть якщо почують слова, жорсткі, як жили, хай зовсім не схиляють вуха, і це, без сумніву, на наше благо духовно і матеріально; а також до інших місць — хай будуть ласкаві переписати це і надіслати до Чернігова і до Каміна»

«Гейхал га-Бааль-Шем-Тов», частина 16, с. 171, з посиланням на знайдений рукопис

Спроби залагодити суперечку були майже в усіх синів Цемах Цедека: у дні шиви за Цемах Цедеком, у місяці нісан 5626 року (березень–квітень 1866), коли Магаріль приїхав до Любавичів, він побачив, що все містечко повне розпалювачів сварки і йде дуже велика суперечка; він намагався поговорити зі сторонами і залагодити суперечку, але не досяг успіху[104]; побачивши, що в нього не виходить, Магаріль запропонував, як сказано, провести суд Тори між синами, а коли переміг Ребе Магараш, він збирався виїхати зі своїми хасидами до містечка Ляди[105], а остерігаючись, щоб це не викликало ще більшої суперечки, оселився в Кописі[106].

Щоб постаратися не примножувати суперечку, рабі Шломо-Залман Шнеєрсон надіслав послання (див. послання у вікні ліворуч) від імені свого батька, Магаріля, хасидам Кописі, у якому закликав їх не влаштовувати заворушень і не вступати в зайві суперечки[104].

Коли Магаріль з Кописі відійшов зі світу, Ребе Магараш надіслав листа його синові, рабі Шломо-Залманові Шнеєрсону; у листі Ребе Магараш закликав покласти край суперечці і встановити мир у Хабаді[107].

Також у 5640 році (1879/1880), коли Рахашаз з Лядів захворів, Ребе Магараш приїхав до нього, щоб відвідати його і помолитися за нього, а також привіз із собою досвідченого лікаря, щоб той оглянув Рахашаза (звідси видно, яку велику вагу і повагу надавав Ребе Магараш своєму братові, попри суперечку між їхніми хасидами); через кілька днів після цього, 4 тевета, Рахашаз з Лядів відійшов зі світу[108].

Рабі Шломо-Залман з Кописі одного разу зробив зауваження до примітки Ребе Магараша до книги «Тора ор»; це викликало гостру суперечку між ним і хасидом р. Даном Томаркіним, який захищав позицію Ребе Магараша; Ребе Рашаб потім шкодував, що не виступив на захист позиції свого батька, Ребе Магараша, і сказав, що хасиди не дали йому відповісти, побоюючись, що це призведе до відновлення суперечки між хасидськими течіями[109]. Але згодом Ребе Рашаб відповів на запитання Рашаза з Кописі з цієї теми, за винятком одного запитання (є ті, хто виводить відповідь на це запитання з іншої відповіді)[110].

Ставлення наших Ребе, провідників поколінь, до різних гілок

Рав Шмуель Базеплов, який, будучи прив'язаним до Любавичів, відмовився успадкувати місце рабі Шмар'ягу-Ноаха Шнеєрсона з Бобруйська як адмор і фактично змінив його лише на посаді рабина

Під час розколу в Любавичах було критичне ставлення до різних гілок Хабаду, але сьогодні це змінилося. Ребе Раяц і Ребе вважали адморів різних гілок Хабаду частиною адморів Хабаду, але як різні гілки[111].

Ребе Раяц, згадуючи синів і онуків Цемах Цедека в «Га-Кріа ве-га-Кдуша», називав їх «адмор»; Ребе зазначив це в одній зі своїх сіхот і висловився, що з цього вчаться, що кожен єврей може взяти поширення і розширення титулу «адмор»[112]

Коли укладали збірку «Ягділь Тора», редактори вмістили слова рабі Іцхака-Дов-Бера Шнеєрсона (Магаріда) з Лядів у розділ «Перші хасиди», а коли принесли збірку Ребе на коректуру, Ребе переніс це до розділу «Наші Ребе, провідники поколінь», але з розділенням із трьох крапок між ним і Ребе Рашабом[113].

У Тель-Авіві жив онук рабі Шмар'ягу-Ноаха з Бобруйська, у якого були святі рукописи Ребе Цемах Цедека; р. Біньямін Городецький хотів передати їх Ребе, і той онук погодився після вмовлянь, а в продовження цього Ребе звелів надрукувати книгу «Шемен ла-маор» — друшим рава Шмар'ягу-Ноаха[114]. Коли рав Шауль-Дов-Бер Зіслін почув, що книгу адмора з Бобруйська «Шемен ла-маор» надруковано в Кфар-Хабаді, він пішов до р. Пінхаса Альтгойза і запитав: «Чи можливо?»; коли р. Піня сказав йому, що це зі схвалення Ребе, рав Зіслін заспокоївся[115].

Коли Ребе прийшов утішати Рашага 25 тішрея 5730 року (7 жовтня 1969) після відходу з життя його матері, було записано обмін словами між ним і Рашагом у зв'язку з книгою «Маген авот» рабі Шломо-Залмана Шнеєрсона з Кописі. Крім іншого, Рашаг запитав Ребе, чи переглядав Ребе книгу «Маген авот», і Ребе відповів ствердно. Рашаг додав, що спочатку він побоювався заглядати в цю книгу, оскільки відомо, що існує суворе несхвалення щодо тих, хто вивчає книжки Кописі, але коли він почув від Ребе Раяца, що книга «Маген авот» ґрунтується на маамарах Цемах Цедека, він заспокоївся і почав вивчати книгу. Ребе навіть сказав про маамари «Маген авот»: «Зей зайнен гешмак маамарім» [= це приємні маамари]. У продовження розмови Ребе додав і зазначив, що під час розколу була навіть заборона і суворе несхвалення щодо тих, хто вивчав книгу «Дерех міцвотеха» Цемах Цедека, хоча лише передмову написав хасид Кописі, але Ребе зазначив, що тоді це була лише тимчасова вказівка, а сьогодні можна вивчати «Маген авот»[116][117].

Післямова

З плином років різні гілки хасидизму Хабад почали зникати; першою зникла гілка Хабад-Ніжин: гілка проіснувала лише близько 15 років, з 5628 до 5643 року (1882/1883), і одразу після відходу з життя її засновника, рабі Ісраеля-Ноаха Шнеєрсона, 17 нісана 5643 року (24 квітня 1883) більшість його хасидів перейшла до Хабад-Копись.

Після відходу з життя засновника хасидизму Хабад-Ляди, рабі Хаїма-Шнеур-Залмана Шнеєрсона, у 5665 році (1904/1905) хасидизм розділився між його сином, рабі Іцхаком-Дов-Бером Шнеєрсоном, і його зятем, рабі Леві-Іцхаком із Сирачина. Хасидська гілка Сирачин-Ляди проіснувала зовсім недовго, і більшість хасидів Сирачин-Ляди перейшла до Хабад-Любавич. А після того як хасидизму Лядів настав кінець, більшість його хасидів розсіялася між Любавичами і Кописсю.

Через п'ятнадцять років Хабад-Ніжин закрився. Через сорок три роки закрився Хабад-Ляди. Упродовж дванадцяти років з інших гілок залишалася лише гілка Копись. Слід зазначити, що в останній період Копись з усіма її дворами була дуже маленькою, тоді як Любавичі були дуже великими.

У 5683 році (1922/1923), коли адмор рабі Шмар'ягу-Ноах Шнеєрсон з Кописі відійшов зі світу і не залишив після себе живих синів — оскільки двоє його синів, р. Залман і р. Менахем-Мендл, померли ще за його життя[118], — він тому написав у своєму заповіті, щоб адмором замість нього призначили одного з його онуків[119], і його хасиди справді вже написали листи гіткашрут його онукам, однак ті відмовилися. Мешканці Бобруйська попросили Ребе Раяца поговорити із зятем доньки рабі Шмар'ягу-Ноаха, равом Шмуелем Базепловим, щоб той прийняв на себе провід, і Ребе Раяц справді написав йому листа, однак той відмовився прийняти на себе тягар проводу, оскільки був близький до адморів Хабад-Любавич, і служив лише рабином міста, доки не був убитий під час Голокосту[118]. Унаслідок цього більшість хасидів Кописі стали прив'язаними до Ребе Раяца і повернулися до Любавичів.

Див. також

Додаткова література

Зовнішні посилання


Примітки

  1. ^ 1 2 3 Ісраель Джейкобсон, «Зікарон лі-вней Ісраель», сторінка 33, примітка 64. Надруковано в 5756 році (1995/1996)
  2. ^ Несхвалення було доречним лише для часу розколу, але на сьогодні, за вказівкою Ребе Раяца і Ребе, несхвалення немає, і можна вивчати їхні книжки.
  3. ^ Була названа так і за місцем перебування Ребе Магараша в містечку Любавичі, і щоб відрізнити її від інших гілок (Хабад-Копись, Хабад-Ляди і Хабад-Ніжин)
  4. ^ Згідно з постановою рабинського суду, що розглядав питання про наступника Цемах Цедека; докладніше див. у розділі Заповіти, постанова суду і розкол
  5. ^ Див. «Сефер га-толдот» Адмора Цемах Цедека, с. 228 і далі, розділ «Його родина». У книзі «Ле-шема озен» (розділ «Цемах Цедек», оповідь 15) рав Шнеур-Залман Духман пише, що в Ребе Цемах Цедека був ще один син на ім'я Єрахміель, який помер у юному віці, але про цю його дитину не згадується ніде, крім цієї книги.
  6. ^ Іменувався Рабаш; після розколу пристав до Ребе Магараша.
  7. ^ Іменувався Магаріль; заснував гілку Хабад-Копись.
  8. ^ Іменувався Рахашаз; заснував гілку Хабад-Ляди.
  9. ^ Іменувався Магарін; заснував гілку Хабад-Ніжин.
  10. ^ Іменувався Раяц; служив адмором у містечку Овруч у стилі дворів Чорнобиля ще за життя свого батька, Ребе Цемах Цедека.
  11. ^ Іменувався рабі Яаков з Орші; помер ще за життя свого батька Цемах Цедека, у 5597 році (1836/1837).
  12. ^ Наступник свого батька в Любавичах.
  13. ^ Див. «Гейхал га-Бааль-Шем-Тов», частина 16, с. 168, і докладніше про це — у «Решимот 5626» Ребе Раяца.
  14. ^ 1 2 3 4 5 6 7 Ґрунтується на «Решимат 5626», яку написав Ребе Раяц з метою надрукувати як передмову до «Лікутей Тора — Торат Шмуель» 5626, однак її друк там не відбувся
  15. ^ «Сефер га-сіхот» Ребе Раяца 5697, с. 195
  16. ^ Так розповідав рав Перец Хен (Чернігів), і так було і в інших містечках — див. «Гейхал га-Бааль-Шем-Тов», частина 16, с. 161.
  17. ^ «Ігрот кодеш» Цемах Цедека (видання 5746), частина 2, лист 4; видання 5773, листи 66-67 — с. 146 і далі.
  18. ^ «Гейхал га-Бааль-Шем-Тов», частина 15, с. 115.
  19. ^ «Шмуот ве-сіпурім» 5734, с. 57
  20. ^ Його відхід з життя стався в 5617 році (1856/1857), ще до початку розколу і відходу Цемах Цедека.
  21. ^ «Сефер га-толдот» Адмора Магараша
  22. ^ 1 2 Ханох Гліценштейн, «Сефер га-толдот Адмор Магараш», сторінка 37
  23. ^ Ханох Гліценштейн, «Сефер га-толдот Адмор Магараш», сторінка 35
  24. ^ 1 2 Книга «Кіцур толдот Хабад», с. 167 унизу
  25. ^ 1 2 3 4 За «Гейхал га-Бааль-Шем-Тов», частина 16, с. 156 — 160
  26. ^ «Сефер га-сіхот» 5701 с. 141
  27. ^ Книга «Мігдаль оз», с. 197
  28. ^ «Діврей ємей га-рабаніт Рівка», с. 40
  29. ^ Биховський, с. 142
  30. ^ «Ігрот кодеш» Цемах Цедека, лист 79.
  31. ^ 1 2 Маамар «Сеу єдехем кодеш», Шабат тижневої глави «Пінхас», 14 тамуза 5727 (22 липня 1967), «Торат Менахем», частина 50, с. 227.
  32. ^ «Сефер га-маамарім» 5710, с. 163.
  33. ^ 1 2 «Сефер га-толдот Адмор га-Магараш», с. 36. «Оцар сіпурей Хабад», частина 8, с. 32. «Орот емуним», с. 4. «Кіцур толдот Хабад», с. 167, та інші.
  34. ^ 1 2 Лист було опубліковано у збірці «Ігрот Бааль Торат хесед»
  35. ^ 1 2 «Решимот дварім», частина 2, аркуш 85.
  36. ^ У книзі «Лікутей сіпурім» наводиться версія: «А гройсе масехес» (великий трактат).
  37. ^ Див. «Гейхал га-Бааль-Шем-Тов», частина 16, с. 168.
  38. ^ «Бейт Рабі», частина 3, розділ 8.
  39. ^ Див. книгу «Сіфріят Любавич», розділ 4, с. 36–37
  40. ^ «Бней га-Цемах Цедек», с. 97.
  41. ^ «Бней га-Цемах Цедек», с. 98.
  42. ^ Див. «Решимот» Рабаша, с. 45 і с. 68[потрібне уточнення], а також книгу «Еда у-медіна», с. 130.
  43. ^ Див. послання автора «Торат хесед», лист 34
  44. ^ 1 2 «Сефер га-толдот», с. 37, «Гейхал га-Бааль-Шем-Тов», частина 16, с. 172.
  45. ^ Див. «Сефер га-сіхот» 5708 с. 35
  46. ^ «Кфар-Хабад», випуск номер 10, с. 8
  47. ^ «Гейхал га-Бааль-Шем-Тов», 16, 169 — 170
  48. ^ «Бейт Рабі», частина 3, розділ 10
  49. ^ Перш ніж оселитися в Кописі, Магаріль деякий час перебував у Лядах (після того як його сини оглянули це місце), але залишив Ляди; дехто каже, що він виїхав, бо йому хотіли дати ділянку, на якій у минулому стояв дім Алтер Ребе (після того як той згорів під час війни Наполеона Бонапарта), а він не хотів, щоб розгорілася суперечка про те, якій із течій належить це місце, — «Бней га-Цемах Цедек», с. 102.
  50. ^ 1 2 Спочатку це було на посаду рабина.
  51. ^ «Гейхал га-Бааль-Шем-Тов», частина 18, с. 103
  52. ^ Зі слів рава Яакова Ланди, «Оцар га-хасидім» (книга), с. 473
  53. ^ Див. книгу «Рабейну га-Цемах Цедек», с. 191
  54. ^ «Сефер га-сіхот» (Ребе Раяц) 5702, с. 104 — 103
  55. ^ Маючи на увазі нечисленність хасидів Ребе Магараша, оскільки, як сказано, у цей час Любавичі були маленькими
  56. ^ «Еле толдот Перец», сторінка 653, наводиться в книзі «Бней га-Цемах Цедек», сторінка 107
  57. ^ «Гейхал га-Бааль-Шем-Тов», частина 15, с. 173, «Га-Кріа ве-га-Кдуша», хешван 5702 (жовтень–листопад 1941)
  58. ^ 1 2 3 Див. «Гейхал га-Бааль-Шем-Тов», частина 18, с. 103–104, та ін.
  59. ^ Він був четвертим поколінням від Алтер Ребе, що оселилося в Лядах
  60. ^ «Бейт Рабі», частина 1, розділ 23
  61. ^ «Бейт Рабі», частина 3, розділ 10
  62. ^ Цитата з «Бейт Рабі» (книга), частина 3, аркуш 15, сторінка 1: «Після цього його попросили у Волинській землі бути в них рабином, за звичаєм польських рабинів», і в частині 3, сторінка 15: «Провід його рабинства був за звичаєм польських рабинів» | З «Га-Кріа ве-га-Кдуша», кислев 5705 (листопад–грудень 1944): «Коли йому було тридцять шість років, у 5619 році (1858/1859), його змусив його святійший тесть, прославлений Адмор, його святість, наш пан і вчитель рабі Яаков-Ісраель з Черкас.. прийняти на себе провід в управлінні і наставлянні його прихильників, що живуть на Волині .. Його резиденція в місті Овруч Житомирської губернії; він, його святість Адмор Магаріяц, — четверте покоління провідників чорнобильських хасидів», і в примітці: «1. Адмор святий рав р. Менахем-Нохум 2. Адмор святий рав р. Мордехай 3. Адмор святий рав р. Яаков-Ісраель..». Ребе Раяц зараховує рабі Йосефа-Іцхака до синів Ребе Цемах Цедека, які посідали його престол у різних місцях після відходу з життя їхнього батька («Га-Кріа ве-га-Кдуша», тішрей 5705 (вересень–жовтень 1944), розділ «Пам'ять про заслуги батьків — 13 тішрея»); крім того, у «Шалшелет га-яхас» він іменується титулом «його святість Адмор».
  63. ^ Хоча перед деякими зі своїх наближених він дотримувався низки звичаїв Хабаду. Див., наприклад: «Бейт Рабі» (книга), сторінка 123: «Провід його рабинства був за звичаєм польських рабинів, але перед обраними він говорив і слова хасидуту — тобто вчення Хабаду»
  64. ^ Про Нахума-Дов-Бера Шнеєрсона написано в «Бейт Рабі» (книга), частина 3, аркуш 15, сторінка 2: «який зайняв його місце після нього» (після свого батька в проводі овруцьким хасидизмом за зразком Чорнобиля, а не шляхом Хабаду). А в «Га-Кріа ве-га-Кдуша», тевет 5702 (грудень 1941 – січень 1942): «Його третій син і наступник свого батька в Овручі — його святість Адмор, благочестивий і відсторонений, його святість наш учитель рав рабі Нахум-Дов-Бер, син величного його святості Адмора, гаона, благочестивого і відстороненого, його святості нашого пана рабі Йосефа-Іцхака.. народився в 5602 році (1841/1842) у місті Любавичі, і він — наймолодший син свого батька, його святості Адмора Магаріяца, і п'яте покоління провідників Чорнобиля в місті Овруч Житомирської губернії», і в примітці: «1. Адмор святий рав р. Менахем-Нохум 2. Адмор святий рав р. Мордехай 3. Адмор святий рав р. Яаков-Ісраель 4. Адмор святий рав Магаріяц»
  65. ^ Хасиди Кописі — у містечку Копись, хасиди Лядів — у містечку Ляди, і хасиди Ніжина — у містечку Ніжин
  66. ^ Центр у Речиці існував паралельно з Кописсю і з Бобруйськом
  67. ^ Книга «Коха шель санегорія», с. 73
  68. ^ «Коха шель санегорія», с. 141 і 142
  69. ^ 1 2 «Гейхал га-Бааль-Шем-Тов», частина 16, с. 166
  70. ^ Це було ще в той час, коли Магаріль перебував у Любавичах, вочевидь під час шиви за Цемах Цедеком
  71. ^ Згідно з «Гейхал га-Бааль-Шем-Тов», частина 16, с. 176
  72. ^ 1 2 3 4 5 Див. збірку «Гейхал га-Бааль-Шем-Тов», частина 17, с. 140 — 142
  73. ^ «Їрат Гашем оцаро», с. 22
  74. ^ Інша версія (за пам'яттю р. Єгошуа Мондшайна): «Ти вживаєшся з людьми, і ти з ними порозумієшся»
  75. ^ «Га-Машпіа р. Шломо-Хаїм Кесельман», с. 29
  76. ^ Нісан Гордон, Спогади, сповнені туги, з «хабадниці Докшиць» קישור שטורעם
  77. ^ «Кфар-Хабад», випуск 899, с. 74
  78. ^ Любавичі та її війни (дипломна робота Іллі Лур'є), розділ 1.3 — за документами, що зберігаються в архіві
  79. ^ Див. книгу «Мігдаль оз», с. 89, а також «Сефер га-сіхот» 5705, с. 29
  80. ^ «Кфар-Хабад», випуск 918, с. 38
  81. ^ 1 2 «Бейт Мошіах», випуск 1262, сторінки 34 — 35
  82. ^ 1 2 Відкриття: перша хабадська ділянка на кладовищі в Нью-Йорку
  83. ^ Див. у книзі «Толдот Хабад бе-Арцот га-Бріт», Шалом-Дов-Бер Левін — сторінка 128.
  84. ^ Див. також у «Торат Шмуель» — маамар, що починається словами «Аз яшир», 5640. А також маамар, що починається словами «Шува Ісраель» (ганаха 1), 5640. Та ін.
  85. ^ Див. книгу «Маген авот» Рашаза з Кописі, маамар, що починається словами «Ваїгаш елав Єгуда». Уривок маамару, у якому Рашаз пише свою думку щодо питання решимо, процитовано в книзі «Га-Мелех бі-мсібо», частина 2, у додатках, на сторінці 273
  86. ^ «Га-Мелех бі-мсібо», частина 2, сторінка 82, а також у додатках, сторінки 267–293
  87. ^ Наводиться в книзі «Га-Хаяль — сіпуро шель тамім» (видавництво «Мамаш»), сторінка 101. Слід зауважити, що хоча є й ті, хто проводить фарбрейнгени також у ніч на 19 кислева, усе ж головний фарбрейнген відбувається в день 19 кислева, переходячи в ніч на 20 кислева.
  88. ^ «Га-Мелех бі-мсібо», частина 2, сторінка 85
  89. ^ «Га-Мелех бі-мсібо», частина 2, сторінка 79 і сторінка 82
  90. ^ «Бней га-Цемах Цедек», с. 260, у схожій версії — у «Тшура Каплон» 5783, с. 23.
  91. ^ «Решимот» Рабаша, с. 24.
  92. ^ «Решимот» Рабаша, с. 69.
  93. ^ «Решимот» Рабаша, с. 26.
  94. ^ Книга «Мігдаль оз», с. 226
  95. ^ Про керівників колелю див. у «Толдот Хабад бе-Ерец га-Кодеш», розділ 41, докладно.
  96. ^ «Лікутей сіпурім», с. 112
  97. ^ 1 2 «Гейхал га-Бааль-Шем-Тов», частина 18, с., 118–120
  98. ^ «Сефер га-толдот» Адмора Магараша, с. 135
  99. ^ «Бейт Рабі» — їдишем, с. 183
  100. ^ «Гейхал га-Бааль-Шем-Тов», частина 18, с. 118, 119. А також у «Шмуот ве-сіпурім».
  101. ^ «Решимот» Рабаша, с. 151.
  102. ^ «Ле-шема озен», розділ «Ребе Магараш», пункт 9.
  103. ^ «Бейт Мошіах», випуск номер 896, сторінка 57
  104. ^ 1 2 «Гейхал га-Бааль-Шем-Тов», частина 16, с. 170
  105. ^ Тоді Рахашаз жив у містечку Любавичі і ще не відкрив свого двору
  106. ^ «Гейхал га-Бааль-Шем-Тов», частина 16, с. 172, 173
  107. ^ Див. «Сефер га-толдот» Адмора Магараша, с. 37
  108. ^ Згідно з «Гейхал га-Бааль-Шем-Тов», частина 18, с. 119, а також «Бейт Рабі» — їдишем, с. 183
  109. ^ «Га-Мелех бі-мсібо», частина 2, сторінка 284
  110. ^ «Кітвей га-махлокет», на сайті «Сіфріят Любавич».
  111. ^ Див. у «Гайом йом», де Ребе визначає всіх цих адморів титулом «адмор», а також нижче — про включення Магаріда з Лядів до розділу «Наші Ребе, провідники поколінь».
  112. ^ Сіха ночі Гошана раба 5752 року (1991/1992).
  113. ^ Шалом-Дов-Бер Левін, книга «Аводат га-кодеш», с. 23
  114. ^ Рабі Шмар'ягу-Ноах заповів надрукувати слова його Тори, але фактично її не було надруковано через події Голокосту.
  115. ^ Зі слів рава Ашкеназі, «Оцар га-хасидім», с. 159–160.
  116. ^ «Га-Мелех бі-мсібо», частина 2, за редакцією р. Моше-Мордехая Лауфера — видавництво «Кегот», сторінки 67 і далі
  117. ^ «Гейхал га-Бааль-Шем-Тов», частина 17, с. 143
  118. ^ 1 2 Книга «Толдот Барух-Мордехай», с. 11 — 112
  119. ^ Див. книгу «Кітвей га-Раха Биховський», сторінка 150 і далі
  120. ^ Огляд книги на сайті «Анаш» (англійською).

Повідомити про помилку на цій сторінці