«Га-Мелех бі-мсібо»

Книжка «Га-Мелех бі-мсібо» документує бесіди Ребе з учасниками святкових трапез у квартирі Ребе Раяца, де Ребе трапезував кожного свята з найстаршими й видатними хасидами в присутності своєї тещі, ребецн Нехами-Діни, аж до її відходу з життя в 5731 році (1970/1971).
Книжку уклав рав Мордехай-Менаше Лауфер на основі чотирьох ксерокопійованих збірників, поширених серед анаш під назвою «Записи бесід під час трапез», у яких були первісні записи [їдишем, з мінімальним опрацюванням, без приміток тощо]; він доповнив їх, розпитавши багатьох присутніх на трапезах, а також за конспектами, які вели тмімім, що навчалися в єшиві в ті роки.
Вийшла у видавництві «Кегот» у Кфар-Хабаді в 5753 році (1992/1993) у двох томах, [майже] без їдишу, з надмірно глибоким опрацюванням, з численними примітками, більшість яких скопійовано [без зазначення джерела] з приміток до книжок «Лікутей сіхот» тощо.
У 5771 році (2010/2011) рав Лауфер оголосив на кількох майданчиках, що займається укладанням додаткового кунтресу до книжки, так само як свого часу [5760] оголошував про вихід нового видання «Ємей мелех».
Пізніше ці бесіди ввійшли до серії «Торат Менахем — Гітваадуйот».
Достовірність
Ця книжка проклала новий шлях у збиранні слів Ребе, укладених тим, хто не був уповноважений редагувати слова Ребе, і в багатьох випадках спиралася навіть на записи і спогади різного ступеня достовірності, зроблені різними людьми в різний час, часом через тривалий термін після того, як слова було сказано.
Крім того, характер бесід на трапезі не був упорядкованим: Ребе особисто відповідав хасидам, які ставили йому запитання, іноді на продовження сказаного раніше або запитань, поставлених перед тим письмово тощо, а не виступав перед присутніми, як це бувало під час фарбрейнгенів тощо; тому часто було важко зрозуміти повний контекст сказаного і викласти його письмово в упорядкованому вигляді. Крім того, мова була звернена як відповідь тому, хто питав, і тому промовлялася неголосно, що ускладнювало слухання.
З цих та інших причин є хасиди, які стверджують, що не можна спиратися на наведене в записах, з яких укладено книжку, і не можна встановлювати за ними звичаї[1].
З іншого боку, є такі, що стверджують: оскільки бесіди, як правило, були короткими і у формі запитань і відповідей, сказане було легше запам'ятати навіть людям, не наділеним особливою пам'яттю.
Див. також
Зовнішні посилання
Примітки
- ^ Рав Товія Блой у своїй книжці «Аль мінгагім у-мекоротейгем», с. 51, та інші.