Огель (могила праведника)

Огель — це споруда, збудована над могилою праведника.
Огель призначений для молитви та прохань про милосердя під час «припадання» до могили праведника, і він — місце особливої сили для пробудження великого милосердя.
Припадання до могили в галахічній літературі
У Торі сказано: «не знайдеться в тебе . . того, хто запитує мертвих»[1], і так само постановлено як галаху в Рамбама: «І позначають усі кладовища, і будують нефеш (=надгробок) на могилі; а праведникам не будують нефеш на їхніх могилах, бо слова їхні — пам'ять про них, і хай не звертається людина до того, щоб відвідувати могили»[2].
Однак на практиці заведено будувати нефеш (надгробок) на могилах, а також на могилах праведників (і див. пояснення цьому в примітці)[3]. А також підніматися на кладовище в різні дати, як-от йорцайт та інші, і припадати до могил праведників (і як буде роз'яснено далі).
У Мідраш Раба розповідається, що праотець Яаков не хотів бути похованим у Єгипті, щоб єгиптяни не зробили з нього ідолопоклонство. І мовою мідрашу: чому праотець Яаков просив, щоб його не ховали в Єгипті? Щоб не зробили його предметом зіркопоклонства[4]. Ця заборона запитувати мертвих прилягає до повеління просити лише у Всевишнього все, що людині потрібно (але див. далі, що молитва на могилах праведників зовсім не є запитуванням мертвих).
У словах мудреців є джерела для звичаїв ходіння на кладовище (як, наприклад, під час посухи): «щоб мертві просили для нас милосердя»[5], а також у галахічній літературі[6].
Про Калева, сина Єфуне, наводиться в словах мудреців: «І прийшов він до Хеврона» — Калев пішов туди сам і припав до могил праотців, щоб не бути спокушеним своїми товаришами бути з ними в їхньому задумі»[7].
Законовчителі писали, що в припаданні до могил праведників немає нічого від «того, хто запитує мертвих».
У респонсах «Мінхат Еліезер» [8] написано, що є заповідь молитися на могилах праведників і просити їх, щоб вони молилися і клопоталися про добро для нас, і він довів зі святого «Зогару» (тижнева глава «Ахарей мот»), що в цьому немає запитування мертвих; і так само написано в респонсах «Мінхат Іцхак» [9]: «І це велика потреба і виправлення для душі… а за звичаєм навіть праведникам будують нефеш (=надгробок, могильний знак), і всі збираються біля нього, щоб молитися…» — і так само він згадував ще в кількох місцях [10] на похвалу тим, хто так чинить.
Бах писав щодо звичаю припадання до могил[11]: «Однак (=але) вже тримаються цього звичаю, і ніхто не заперечує, і є цьому опора в книзі „Зогар“; і саме — припадати до могил праотців і молитися перед Ним, благословенним, про всяку біду, щоб вона не прийшла, заради заслуги його праотців, похованих тут, і тому подібне; і вже встановлено порядки молитви для тих, хто припадає до могил праотців, і жоден наставник не повинен перешкоджати і скасовувати цей звичай».
У посланні «Ігрот кодеш» від літа 5710 року (1949/1950) Ребе пише людині, яка просила його, щоб згадали про неї під час припадання до могили його святості Адмора Магаріяца, але висунула кілька труднощів у цьому питанні:
«Те, що він просив згадати його на святій могилі його святості мого тестя, Адмора, хай буду я спокутою за його ложе, — зроблю за його проханням. А те, що він пише, що не розуміє цього, — от, і коли він їсть, п'є і спить, він, звісно, не розмірковує заздалегідь, як це діє на його тіло і душу, і робить усе це, навіть якщо не розуміє, яким чином відбувається дія. І в цій справі так само.
А те, що він пише, що це виглядає як розмова з мертвими, Б-же борони, і як звернення думки до стороннього, Б-же борони, — то він, безсумнівно, сам розуміє, що це не так, оскільки загальновизнано, що Калев, син Єфуне, і кілька танаїв, амораїв і праведників в усіх поколіннях чинили так.
А коротко, щоб роз'яснити його труднощі: адже й коли приходили до Ребе просити благословення, приходили до нього не через перевагу його тіла, а через перевагу його душі. Усе поняття смерті стосується лише тіла, бо душа вічна, а особливо душа праведника, яка зовсім ніяк не стосується геїному, каф га-кела і т. д.; тож поняття смерті в ній, тобто відхід, означає піднесення на вищий ступінь і не називається, Б-же борони, мертвим. І як написано в «Зогарі» (частина 3, аркуш 71).
А те, що він пише, що звертає свою думку до стороннього, — то коротко: це не так, бо: (а) прохання полягає в тому, щоб праведник з великої своєї праведності клопотався про добро для того, хто просить, перед Царем царів, що царюють, Святим, благословенний Він; (б) другий намір у цьому — що в кожного хасида і мекушара душа його є частковістю душі праведника, яка є великою загальністю, і вона уподібнена голові щодо часткових душ її, як роз'яснюється в «Танії», розділ 2. І як кожен орган, хоча він і отримує свою життєвість від душі, — от, спершу душа вбирається в голову і мозок, а з голови і мозку потім життєвість розподіляється по кожному органу відповідно до нього, — так само і в хасида і Ребе: оскільки голова здорова і міцна, у ній є всі різні життєвості кожного органу, і щоб і орган був здоровий, потрібно, щоб зв'язок його з головою був досконалим, тобто щоб жили і нервн (=нерви), що з'єднують голову з органами, були відкриті, — і тоді в орган потече життєвість, що належить до нього.
І це загалом — поняття зв'язку хасида з Ребе, за допомогою якого хасид отримує все необхідне йому як у матеріальному, так і в духовному»[12].
Упродовж років утвердився ряд звичаїв, пов'язаних із припаданням до могил праведників, причому багато з них виникли в епоху Арізаля, який знайшов і позначив могили танаїв і амораїв, розкидані по Галілеї, і запровадив звичай підніматися до могили рабі Шимона бар Йохая в Лаг ба-Омер.
Із поширенням хасидського руху, який роз'яснив перевагу праведника як посередника, що з'єднує і пов'язує просту людину зі Святим, благословенний Він, і допомагає їй прилепитися до Святого, благословенний Він, вищим чином, почав поширюватися і звичай відвідувати могили праведників (також і в східних країнах під впливом учення Каббали було дуже заведено молитися на могилах праведників).
Щодо характеру молитви, є законовчителі, які писали, що дозволено просити праведника клопотатися про добро для нас, але частина з них суворі й дозволяють лише просити у Всевишнього і просити, щоб Він почув нашу молитву заради заслуги праведника, особливо тому, що в місці, де похований праведник, молитва промовляється з більшим зосередженням[13].
Звичай поширився настільки, що є багато законовчителів [14], які постановили, що припадання до могил праведників — це справжня заповідь, і дозволили заради цього навіть виїзд за межі Землі Ізраїлю, щоб припасти до могил праведників за кордоном, попри заборону виїжджати з Країни, окрім як заради заповіді, одруження, вивчення Тори, лікування або заробітку.
Ребе пише, що єврею дозволено виїжджати із Землі Ізраїлю, щоб припасти до могил праведників, особливо до праведника, до якого цей єврей був близький, вивчає його вчення і поводиться за його вказівками і настановами, або, принаймні, бере на себе чинити так надалі[15].
Її перевага
Написано у святому «Зогарі»: «цадіка де-ітпатар іштках бе-хулху альмін ятір мі-бе-хайохі». (Праведник, який відійшов зі світу, перебуває в усіх світах більше, ніж за життя свого), — як у справах небесних, так і в справах світських:
У справах небесних — його духовний вплив у сенсі зміцнення віри, любові до Всевишнього і трепету перед Всевишнім: оскільки душа його піднялася з його тіла під час його відходу і він не обмежений його матеріальними обмеженнями, його вплив на учнів і мекушарім — у служінні Всевишньому — може бути також необмеженим, як було раніше.
У справах світських — у порятунку і добробуті Ізраїлю, хліб для їжі та одяг для вдягання і т. д., — от, прямо сказано у святому «Зогарі»: «де-цадікайя мегінін аль альма, у-ве-мітітхон ятір мі-бе-хайехон, ве-ільмале цлота де-цадікайя бе-аху альма, ло іткаям альма ріга хада» (Праведники захищають світ, і по смерті своїй — більше, ніж за життя свого, і якби не молитва праведників у вищому світі — світ не проіснував би й однієї миті).
Отримання впливу — матеріального і духовного — від душі праведника зумовлене зв'язком з його душею, який виражається в досконалій вірі, якою в нього вірять, і як написано: «І повірили у Всевишнього і в Моше, раба Його», а також у великій любові, якою його люблять, і в ходінні його добрими шляхами — згідно з його вказівками.
Тому вхід до Огелю і припадання до могили праведника зміцнює зв'язок із ним і робить можливим отримання матеріального і духовного достатку від його душі. Бо душа праведника не залишає зовсім його святого тіла, яким вона служила Всевишньому, очистила його і підняла його на вищі ступені.
І тому, на додаток до того, що місце перебування праведника — місце святе і чисте, і молитва приймається там більше, і також молитва в цьому місці спрямовується в душі людини з бажаним наміром і з сокрушеним серцем, — от, головне це велика віра у Всевишнього, яка зміцнюється великою вірою в праведника, як сказали наші вчителі, благословенної пам'яті: кожен, хто причетний до «і повірили в Моше», причетний до «і повірили у Всевишнього», — і зв'язок і самоскасування перед праведником в аспекті прилеплення духу до духу, що приводить до повного самоскасування перед Всевишнім.
І все це здійснюється через припадання в Огелі до могили праведника і усамітнення з ним.
Є різні види огелів праведників; є огелі, особлива властивість яких — діяти в тих, хто приходить припасти, у напрямку гіркоти і стиснення, а є такі, що діють у напрямку радості й піднесення.
Коли виконуються прохання людини в її молитві в огелі праведника, це зобов'язує — вивчати його вчення і ходити його шляхами з більшою старанністю, ніж було досі.
Огель Ребе Раяца
Основна стаття – Огель
Ребе мав звичай постійно відвідувати Огель Ребе Раяца по неділях і четвергах щотижня (а в останні роки, після того як почалося роздавання доларів, — по понеділках і четвергах), напередодні Рош ходеш і в дні гілули наших Ребе, провідників поколінь, де Ребе читав панім і багато з листів, які отримував.
Огель було збудовано за вказівкою Ребе без даху, щоб і когени могли простягатися на цьому місці; крім того, було споруджено своєрідну перегородку між місцем надгробків і місцем, де моляться відвідувачі.
Звичаї гіштатхут
Частину звичаїв гіштатхут Ребе сам вказав дотримуватися, а частину було вивчено з того, як поводився Ребе, коли перебував в Огелі.
- В Огелі заведено читати «Маане лашон». (Заведено проказувати також псалом Тегілім Ребе, а також особистий розділ Тегілім, що відповідає рокам кожного і кожної).
- Заведено не взувати шкіряного взуття під час перебування в Огелі.
- Ті, хто удостоївся бачити Ребе тілесними очима, уявляють собі образ його обличчя і думають при цьому: «аз до із ер» (що тут він).
- Заведено читати пан (пошепки), а потім розірвати пан і покласти його на могилу.
- У день ходіння до Огелю не їдять до входу в Огель, але п'ють (саме так).
- Занурюються в мікву в той день, коли йдуть до Огелю [до ходіння до Огелю].
- Заведено стукати в двері Огелю перед входом.
- Хасиди підперезуються гартлом (поясом) перед входом до Огелю (неодружені юнаки підперезують гартл під піджаком).
- На знак чемності й пошани заведено виходити з Огелю, задкуючи.
Див. також
- Огель Алтер Ребе
- Огель Мітлер Ребе
- Огель Ребе Цемах Цедека і Ребе Магараша
- Огель Ребе Рашаба
- Огель Ребе Раяца
- Нігун гіштатхут
Додаткова література
- Запитання рабинові | Молитва на могилах праведників — «Цеірей Хабад».
- «Сефер га-гіштатхут», маамари, сіхот, «Ігрот кодеш» і відповіді про припадання до могил праведників, «Кегот», 5768.
- «Зехер цадік лі-враха». Автор — Моше-Хаїм Хануну, перевага ходіння до могил праведників, закони, дослідження, порядок молитви. Містить звичаї Хабаду. 5777.
- Зніми взуття твоє з ніг твоїх, звичай знімання взуття в огелях наших Ребе, провідників поколінь, у рубриці «Шляхи і звичаї» тижневика «Кфар-Хабад», випуск 1851, сторінка 76.
- І залишать їх там у його володінні, огляд поширеного в Ребе вислову «згадаю на святій могилі», у рубриці «Хаєй Рабі», тижневик «Кфар-Хабад», випуск 1911, сторінка 37.
- «Згадаю на святій могилі» — послання, історії та звичаї Ребе в Огелі. Упорядкування і редакція: Шнеур-Залман Рітерман. Видавництво «Тора ор», 5772.
- Рав Мордехай Фаркаш, Припадання, тижневик «Кфар-Хабад», випуск 2115, сторінка 90.
| Жалоба і дні пам'яті | ||||
|---|---|---|---|---|
| Жалоба і поховання | Анінут · Тагара · Тахріхім · Похорон · Поховання · Шива | |||
| Спадщина і вшанування пам'яті | Заповіт · Д'ятіке · Спадщина · Вшанування пам'яті · Піднесення душі | |||
| Перший рік і дні пам'яті | Пізня звістка · Встановлення надгробка · Шлошім · 12 місяців · Завершення читання Кадішу · Закінчення року · Йорцайт (день пам'яті) | |||
| Близькі поняття | Поминальна свічка · Ізкор · Відвідування кладовища · Молитва на могилах праведників · Хевра кадіша · Воскресіння мертвих · «Хай помститься Всевишній за його кров» | |||
| Кладовища | Кладовище Цфата · Гар-га-Менухот · Хабадська ділянка на Оливковій горі · Кладовище Монтефіоре · Ділянка Анш Любавич (Нью-Йорк) | |||
| Книги та видання на тему | «Маане лашон» · Трактат «Смахот» · «Мадрих — Кіцур діней смахот» · «Асіф мінгагім ве-ангагот ле-хасидей Хабад» · «Шмірат га-смахот» | |||
Примітки
- ^ Дварім 18, 11.
- ^ Рамбам, Закони жалоби, розділ 4, галаха 4. Однак див. у респонсах Ріваша (розділ 421), де він хоче сказати, що в словах Рамбама є помилка переписувача і що замість «і хай не звертається людина до того, щоб відвідувати могили» слід читати «і хай не утримується людина від відвідування могил». Згідно з цим Ріваш роз'яснює, що вся заборона ходіння на кладовище має на увазі, «що не слід дивитися на кладовище і на споруду над їхніми могилами (і робити їх головним), а лише на справи їхні (праведників)».
- ^ У респонсах «Ігрот Моше» (Йоре деа, частина 4, розділ 57) наведено джерело для встановлення надгробка на могилі: «І ось, ми знаходимо справу надгробка в Торі у праотця Яакова, який установив надгробок на похованні Рахелі, як написано в тижневій главі „Ваїшлах“ (35, 20): і поставив Яаков надгробок на її похованні. І хоча в цьому вірші не згадано, що це було повелінням Всевишнього в пророцтві, безсумнівно це було за повелінням Всевишнього, і не зробив (=Яаков цього) сам від себе». І див. там (с. 286) про надгробки на могилах праведників, що заведено чинити так. А в «Ктав софер» (Йоре деа, розділ 178) написав: «бо користь від зведення могильного знака на могилі — у двох речах. Щоб не забулася і не зникла пам'ять про нього, а в пам'яті є користь для душі, бо завдяки цьому не забудуть молитися за його душу і здійснювати йому виправлення… Є ще користь для живих, бо ті, хто молиться на могилах праведників, знають місце поховання праведника, і про могильний знак скажуть: людина праведна, честь її на місці своєму, спочиває в цьому місці; а те, що сказав Рашбаг, що не роблять нефашот праведникам, — це означає, що зведення нефашот заради користі самих праведників, щоб не забулися вони із серця і щоб молилися за них, — у цьому вони не потребують, бо слова їхні — пам'ять про них, і вуста їхні шепочуть, вони утверджують мир перед Б-гом; і це зведення, коли будують їм нефашот, — не заради користі їхніх душ, і це і є: не роблять нефашот праведникам заради праведників, а будують могильний знак, щоб він був позначений заради користі живих, які проситимуть і молитимуться на їхніх могилах за самих себе», і підсумував там: «І тим упорядковано звичай Ізраїлю, що будують нефеш праведникам, мудрецям Тори і тим, хто поширює Тору, — заради користі живих, і це заради користі Ізраїлю, щоб просити за їхні душі: встань же, пробудися ж просити милості в Того, Хто перебуває в оселі». А за писаннями Арі, обов'язок установити надгробок, бо в установленні надгробка є виправлення для душі померлого (див. «Шаар га-міцвот» Арізаля, тижнева глава «Ваєхі», що надгробок — велика потреба, і в ньому є виправлення для душі).
- ^ Берешит раба 96, 2.
- ^ Таанит, 16а.
- ^ Щодо переддня Рош га-Шана Рама пише в Законах Рош га-Шана, розділ 581, пункт 4: «І є місця, де заведено ходити на могили і примножувати там благання, і дають цдаку бідним». Щодо переддня Йом Кіпуру написано в «Шулхан арух» Алтер Ребе, Закони переддня Йом Кіпуру, розділ 605, пункт 5: «І є місця, де заведено ходити на могили, щоб примножувати там цдаку, і це прекрасний звичай». (І див. також у Рами там). Щодо Дев'ятого ава Рама пише в «Орах хаїм», розділ 559, пункт 10: «І йдуть на могили одразу, як виходять із синагоги».
- ^ Трактат Сота, 34б. Наведено в коментарі Раші до Тори, Шлах 13, 22.
- ^ Частина 1, кінець розділу 68.
- ^ Частина 1, розділ 29.
- ^ Частина 8, розділ 53.
- ^ «Баїт хадаш» до Туру, Йоре деа, кінець розділу 217
- ^ «Ігрот кодеш», частина 3, с. 458.
- ^ «Кунтрес га-гіштатхут» Мітлер Ребе, розділи 1–4. Респонси «Рав пеалім», ч. 2, Йоре деа, розділ 31. «Ігрот Моше», «Орах хаїм», частина 5, розділ 43. Сіха ночі 2 іяра 5710 (19 квітня 1950).
- ^ Хіда в «Біркей Йосеф» («Орах хаїм», розділ 568, пункт 11) навів із рукописного респонсу Магарама Мізрахі в книзі «Прі га-арец» (ч. 3, Йоре деа, розділ 7), який написав, що тому, хто живе в Землі Ізраїлю і чия душа забажала припасти до могил праведників за кордоном, дозволено піти з наміром повернутися. Рав Хаїм-Хізкіягу Медіні, автор «Сдей хемед» (розділ «Ерец Ісраель», пункт 1), наводить кількох законовчителів, які дозволили виїжджати із Землі Ізраїлю, щоб припасти до могил праведників за кордоном. І такої ж думки Ребе в «Шаарей галаха у-мінгаг», частина 4, с. 224. (І див. також у наступній примітці). І так само постановив рав Хаїм-Давид га-Леві в респонсах «Зроби собі рабина» (ч. 2, розділ 54) і в книзі «Мекор хаїм га-шалем» (ч. 2, с. 230–232). І див. у книзі «Нітей Гавріель» рава Гавріеля Цінера (Жалоба, ч. 2, розділ 90, примітка 6). Рав Йосеф Ліберман у респонсах «Мішнат Йосеф» (ч. 1, розділ 57, пункт 2). І див. також у «Торат Менахем», частина 11, с. 30 і далі (сіха дня четверга тижневої глави «Бешалах», 10 швата 5714 (14 січня 1954), пункти 15–21). І там Ребе роз'яснює, що могили праведників за кордоном вважаються як Земля Ізраїлю, оскільки під час воскресіння мертвих праведники, поховані за кордоном, перекочуються до Країни підземними ходами. А оскільки виходи цих ходів — у Землі Ізраїлю, то й самі ходи за законом вважаються Землею Ізраїлю.
- ^ «Ігрот кодеш», частина 19, с. 414. Ребе вказує в посланні подивитися з цього питання в «Сдей хемед», частина «Асіфат дінім», на її початку, і в «Асіфат дінім» там. Див. також у попередній примітці.