Перейти до вмісту

Рига

Матеріал з Хабадпедії

Рига — столиця Латвії. До Голокосту там існувала велика єврейська громада, серед неї — десятки родин хасидів Хабаду. Ребе Раяц жив у Ризі впродовж кількох років.

Початок хабадського поселення в Ризі

Одним із перших хасидів, які оселилися в Ризі, був хасид р. Єшаягу Берлін, що оселився там приблизно в 5638 році (1877/1878).

У той період влада дала дозвіл збудувати ще одну синагогу в будівлі хасидської синагоги на вулиці Еліяс (яка була однією з двох великих синагог міста). Відтоді під одним дахом існували три хабадські міньяни (що називалися «міньянами де-Райсин»). Найбільшим із них був міньян копиських хасидів, а два інші — один любавицьких хасидів і один змішаний, усіх хасидів Хабаду[1].

У 5661 році (1900/1901) р. Єшаягу Берлін відкрив там ще один хабадський міньян.

Ще один хабадський міньян (що називався «Базар берг») містився на вулиці Маріяс[2].

Після Першої світової війни

Хасидський фарбрейнген у місті. Рав Мордехай Дубін роздає легаїм. За ним видно рава Ходакова

Основне хабадське поселення в місті почалося після Першої світової війни: багато хасидів утекли з Росії через прихід комуністів до влади. Навіть ті, хто продовжив шлях до країн Заходу, проїжджали через Ригу. Так у місті утворилася велика хабадська громада.

У 5680 — 5690 роках (1919–1930) любавицька громада в Ризі налічувала багато десятків родин. Родини були розпорошені по всіх районах міста, а також у навколишніх містечках. На вулиці Еліяс стояла довга будівля, в якій були три «Райсіше міньяним» — хабадські міньяни різних напрямів: перший міньян — копиських хасидів, другий міньян — лядських хасидів, а третій міньян — любавицьких хасидів. Останній був також центром любавицьких хасидів у Ризі.

Щоразу на вихід Шабату влаштовували трапезу «Мелаве малка», і це був непорушний закон. Багато хасидів збиралися в одному з домів, їли й проводили фарбрейнген.

19 кислева був у Ризі святковим днем. Фарбрейнгени проводили в усіх синагогах, навіть у нехабадських, а потім усі приходили до центральної синагоги в «Райсіше міньяним». Головним учасником фарбрейнгену був відомий хасид р. Іче дер Масмід (коли його не було в місті, фарбрейнген вів хасид рав Мордехай Хефец). Загалом головою тих, хто проводив фарбрейнгени в Ризі, був р. Іче дер Масмід».

Рига була сповнена постатями хасидів, учених, тих, хто віддавався служінню, і маскілім у хасидуті.

Хасидські постаті в Ризі: хасид р. Ісраель-Моше Фрідман, який щодня молився до третьої години дня і лише тоді брався до своїх справ; або хасид р. Залман-Іцхак, який був сліпим. До синагоги він приходив у супроводі одного з хасидів, і разом вони сідали за навчання. Хасид читав уголос із Гемари, а р. Залман-Іцхак виправляв його, навіть якщо той помилявся в одній літері. Рав Іцхак Дубов, який кілька років служив рабином в одному з бейт-мідрашів у «Райсіше міньяним» і виїхав із Риги в 5688 році (1927/1928). Рав Мордехай Хефец, один із керівників організації «Ахот тмімім», а також рав Єхезкель Фейгін, секретар Ребе Раяца. Р. Еліягу-Хаїм Альтгойз, теж один із керівників організації «Ахот га-тмімім», р. Аврагам-Еліягу Ашеров, р. Єхезкель Гімельштейн, який служив машгіахом у «Томхей Тмімім Любавич», р. Цві Гар, який був бааль тфіла з особливим голосом, що пробуджував усіх своїм почуттям; р. Шимон Блінер, онук р. Міхоеля дер Алтера, машпіа в «Томхей Тмімім» у Любавичах. Р. Міхаель Пізов» і рав Натан-Нета Берхен.

На чолі хабадської громадської діяльності в Ризі стояв знаменитий хасид р. Мордехай Дубін. Полум'яний хасид, який завдяки своєму сміливому клопотанню зумів зробити добро десяткам тисяч євреїв з усіх кіл.

Ребе Раяц у Ризі

Латвійський паспорт, виданий у Ризі Ребе Раяцу в 1933 році
Ребе Раяц у своєму робочому кабінеті, Рига, 5689
Житловий будинок, у якому жив Ребе Раяц під час перебування в Ризі (5783)

Після історії арешту та звільнення Ребе Раяца Ребе все ще перебував у великій небезпеці. Хасиди, які відчували становище, розгорнули широку діяльність, щоб вивезти Ребе з Росії. У листі до р. Ісраеля Джейкобсона р. Янкл Маскалик (Журавичер)[3] пише, що становище вкрай небезпечне і що треба докласти всіх зусиль, аби переправити Ребе до «р. Мордехая, шойхета-бодека, хай живе він» (мається на увазі р. Мордехай Дубін, який жив у Ризі). І справді, протягом літніх місяців р. Мордехай працював над отриманням дозволу на виїзд та еміграцію до Латвії для Ребе, і це — шляхом призначення його «громадським рабином» у Ризі («щоб розглядати й наглядати за всіма справами єврейства мешканців нашого міста Риги»)[4]. Після цього Ребе ще затримався в Росії через брак коштів[5].

Нарешті 24 тішрея 5688 року (20 жовтня 1927) Ребе Раяц разом із родиною виїхав з Ленінграда і наступного дня прибув до Риги й оселився там. Ребе розглядав Ригу лише як тимчасове місце проживання і фактично жив там до 5693 року (1932/1933).

Першого місяця після прибуття до Риги Ребе жив у готелі, а приблизно через місяць винайняв дві невеликі квартири на двох поверхах: одну — для себе, а другу було поділено на дві частини: половина призначалася для проживання його матері, ребецн Стерни-Сари, а половина — для синагоги[6].

Одразу після прибуття до Риги Ребе розгорнув широку діяльність на користь євреїв Росії[7]. Першого місяця після прибуття Ребе скликав зібрання кількох рабинів і громадських діячів на користь євреїв Росії; зібрання тривало кілька днів.

З Риги Ребе вирушав у свої поїздки до Святої Землі та до Сполучених Штатів; ці поїздки також були частиною діяльності на користь євреїв Росії. Після повернення до Риги він провів загальне зібрання рабинів Латвії для обговорення поліпшення становища єврейства в країні. Упродовж років Ребе відвідував також осередки Хабаду в Польщі та в Литві.

На початку 5692 року (1931/1932) він заснував єшиву «Томхей Тмімім» у Ризі й привіз із Литви рава Мордехая Пограманського, учня Тельзької єшиви, щоб той її очолив. Єшива проіснувала лише близько року.

Друга світова війна

Після того як улітку 5700 року (1939/1940) Латвію було приєднано до Радянського Союзу і в ній було встановлено комуністичний режим, у Ризі закрили синагоги, єшиви та хедери. Серед іншого закрили і єшиву Хабаду. Через складну політичну ситуацію нещадної війни проти євреїв, які дотримувалися заповідей, не вели, але багатьох євреїв було заслано до Сибіру, і серед них багато хасидів Хабаду.

Унаслідок цього Ребе Раяц попросив, щоб тмімім утекли з Риги до Індії або Китаю (обидві країни перебували під японською владою). Дві групи таємно перейшли кордон до Вільни, столиці Литви, де отримали від японського посла візи до Індії, Китаю. Однак, коли вони збиралися виїхати з Вільни, в їхній потяг влучив снаряд, і більшість із них загинули.

У місяці сівані 5701 року (1940/1941) нацисти підійшли до околиць Латвії і, всупереч попереднім угодам, захопили країну протягом кількох днів. У дні перед окупацією почалася масова втеча громадян. Безліч людей брали в облогу потяги, щоб утекти вглиб Росії та до інших республік Радянського Союзу.

Серед хасидів тоді виникла непроста суперечка — що краще: комуністи чи фашисти? Вагання були тяжкими. Ще не було ясних відомостей про те, що німці знищують єврейський народ в усіх захоплених ними країнах. Євреї Латвії знали лише, що нацисти-фашисти ненавидять євреїв, але, з іншого боку, комуністи не дозволяють дотримуватися заповідей і ведуть нещадну війну проти хасидів, а іноді навіть страчують їх.

Були ті, хто казав, що треба тікати, щоб не потрапити до рук нацистів; деякі з хасидів стверджували, що втеча вглиб Радянського Союзу — не порятунок, а біда, оскільки комуністи переслідують євреїв. Серед прихильників того, щоб залишитися в Латвії, були р. Іче дер Масмід, рав Рафаель Коген і багато інших.

[У ті дні було таємно переправлено лист Ребе Раяца до Ленінграда, в якому він писав тікати навіть у комуністичну Росію. Спочатку він призначався для хасидів балтійських країн, зокрема Латвії та Польщі, але цей лист, вочевидь, не дійшов до Латвії]

Усі ті, хто залишився, загинули на освячення Імені Всевишнього. Р. Фоле, який був шанованим рабином, хотів урятувати сувої Тори із синагоги. Він не встиг утекти, коли нацисти підпалили синагогу, і згорів із сувоєм Тори в руках.

Біля Риги, в містечку Гостині, існувало відділення єшиви «Томхей Тмімім», директором якого був рав-тамім Ханох-Геніх Берхен; ця єшива існувала до приходу нацистського лиходія — тоді учні єшиви разом зі своїми вчителями зійшли на багаття, хай помститься Всевишній за їхню кров[8].

Після війни

Після війни рав Натан-Нета Берхен повернувся до рідного міста Риги і разом із ще кількома врятованими, що вціліли, почав заново будувати колись квітучу громаду Хабаду

Коли рав Берхен повернувся після війни до рідної Риги, він знайшов іншу Ригу. 90.000 євреїв Риги загинули під час Голокосту. Разом із нацистами діяли й багато латишів-антисемітів, які бачили в нацистах визволителів від ярма радянської влади; вони вступали до німецьких військових частин і допомагали вбивати євреїв.

Після війни нечисленні євреї почали потроху повертатися до міста. Ці євреї втекли з міста під час нацистської окупації в області країни, що перебували під російською владою. Жах, який вони — і серед них рав Берхен — побачили, важко описати: синагоги були спалені, домівки євреїв пограбовані. Попри страшну руїну, поступово відкрилася синагога, і єврейська громада почала заново будуватися під російським наглядом.

З часом до міста повернулися близько п'ятнадцяти родин Хабаду, серед них: р. Залман Фрідман, р. Шауль Певзнер, р. Аврагам Годін, р. Міхаель Пізов, р. Мордехай-Агарон Фрідман, р. Шломо Фейгін, р. Ісраель Консон. Р. Ісраель Певзнер, р. Шалом Фейгін (батько р. Шломо), р. Єкутіель-Залман Левін, р. Шимон Гутман, р. Шалом-Бер Фрідман (син р. Мордехая-Агарона), р. Агарон Цукернік (свояк р. Ісраеля Певзнера), р. Шмуель Прус, р. Берл Прус, брат р. Ісраеля Певзнера

Унаслідок цього знову відкрили дві синагоги Хабаду, але в пізніші роки їх закрили комуністи. Навіть у роки, коли двері синагог були відчинені, люди боялися приходити молитися до синагоги й молилися в таємних міньянах, що збиралися в домівках. Лише після смерті Сталіна знову почали приходити до синагоги.

Особливим проєктом було будівництво мікви. Кожен із хасидів дав п'ять тисяч рублів — велику суму на ті часи, і так було збудовано нову мікву для євреїв міста.

Про відхід Ребе Раяца стало відомо лише через три роки

Відірваність від західного світу загалом і від хасидів Хабаду за межами Радянського Союзу зокрема призвела до того, що хасиди Хабаду за залізною завісою довгий час не знали про відхід Ребе Раяца.

Звістка стала відома анаш у Ризі через закордонну радіопередачу. Один із хасидів почув про нинішнього Ребе і так зрозумів, що Ребе Раяц відійшов зі світу і замість нього призначено його зятя. Це було лише в 5713 році (1952/1953), через три роки після відходу[потрібне джерело].

Головний рабин Латвії

У 5749 році (1988/1989) рав Натан-Нета Берхен поїхав у шліхут Ребе до Москви та до інших міст по всьому Радянському Союзу, серед них — до рідного міста Риги. Там він почав з великою енергією діяти серед євреїв міста, яких було близько десяти тисяч, і поширювати серед них єврейство. Потім він отримав благословення Ребе на постійний шліхут у Ризі, і разом зі своєю дружиною Ципорою вони стали першими шлухім у Латвії. Рав Берхен почав з матеріальної допомоги і паралельно зі створенням духовної системи — організації молитов та уроків єврейства. Спрага була велика, і роботи було багато. Латиська мова, якою він вільно володів, дуже допомагала діяльності та зв'язкам, які він налагодив із владою.

Через рік, у 5750 році (1989/1990), його було обрано головним рабином Латвії.

Сьогодні в Ризі ведеться велика любавицька діяльність, але коли він приїхав, у синагозі, що стояла порожня, не було навіть міньяну.

Улітку 5751 року (1990/1991) Латвія відокремилася від Радянського Союзу і стала незалежною державою. За новими законами кожному громадянинові дозволялося вести релігійний спосіб життя, викладати релігію і провадити релігійну діяльність, як у будь-якій цивілізованій країні світу.

У перші роки рав Берхен діяв у межах, що підходили місцевому населенню. Діяльність велася здебільшого навколо синагоги: молитви, фарбрейнгени, уроки з юдаїзму, заходи на свята. Незабаром євреї міста дізналися, що є т т євреям і юдаїзму, і багато хто почав приходити до синагоги та на численні заходи, які проводили рав Берхен і його дружина.

З часом було створено також жіночий клуб і безкоштовну їдальню. Мікву було оновлено, і багато наближених почали дотримуватися єврейського та хасидського способу життя.

Паралельно рав Берхен діяв і серед єврейських студентів в університетах Риги. Завдяки успішній діяльності в одному з університетів було створено факультет юдаїки. Єврейські студенти вперше в житті почули про суть Тори і життя за заповідями.

Діяльність рава Берхена викликала захоплення євреїв міста і влади Латвії. Влада вирішила провести урочистий вечір вшанування благословенної діяльності головного рабина разом із відзначенням його вісімдесятиріччя.

І справді, понад тисячу євреїв Риги взяли участь у вечорі вшанування, що відбувся в домі єврейської громади Риги за участі президента країни, колишнього президента країни, міністрів уряду, послів Німеччини, Росії, України, Ізраїлю, керівників єврейської громади та інших.

Президентка країни виголосила довгу промову на похвалу рава Берхена. Потім виступив і посол Ізраїлю в Латвії пан Аві Біньямін, який віддав хвалу благословенній діяльності рава Берхена впродовж багатьох років.

Після відходу з життя рава Берхена його місце в хабадській діяльності посідає його син, рав Мендл Берхен.

Бейт Хабад Рига

На доповнення і паралельно до діяльності рава Берхена, в 5752 році (1991/1992) до Риги в шліхут Ребе прибули рав Мордехай Глазман і його дружина[9], які відкрили в Ризі Бейт Хабад. Крім того, вже незабаром після свого приїзду вони відкрили в Ризі табори «Ган Ісраель» і недільну школу, призначену для навчання єврейства дітей, які не вчаться в єврейських навчальних закладах.

Після кількох років шліхуту рав Глазман і його дружина відкрили в Ризі також школу і дитячий садок Хабаду. Однією зі шлухот, які працювали в школі, була Рівкі Гольцберг, хай помститься Всевишній за її кров (тоді Розенберг), яка деякий час до заміжжя була в шліхуті в Ризі.

Сьогодні Бейт Хабад Рига діє в багатьох інших галузях: молитви, уроки для дорослих і дітей, кошерний ресторан, особлива діяльність для жінок, підтримка нужденних, робота з єврейськими туристами, які приїжджають до Риги з усього світу, та інше.

Додаткова література

Зовнішні посилання


Центральні міста Європи

Париж · Київ · Прага · Афіни · Лондон · Антверпен · Рим · Рига · Варшава · Берлін · Відень · Будапешт

Містечка в Росії • Містечка в Україні • Містечка в Литві • Містечка в Латвії • Міста в Польщі • Містечка у Франції • Міста в США
Міста в Латвії

Рига · Краслава · Двінськ · Лібава

Містечка в Росії • Містечка в Білорусі • Містечка в Україні • Містечка в Литві • Міста в Польщі • Містечка у Франції

‏‏

Примітки

  1. ^ В іншому місці наводиться, що він належав лядським хасидам.
  2. ^ «Толдот Хабад бе-Полін, Літа ве-Латвія», с. 44.
  3. ^ «Бейт Мошіах», випуск 712.
  4. ^ «Толдот Хабад бе-Полін, Літа ве-Латвія».
  5. ^ «Бейт Мошіах», випуск 719.
  6. ^ «Ігрот кодеш», т. 16, лист 5828.
  7. ^ Про все це див. «Толдот Хабад бе-Полін, Літа ве-Латвія», розділ 11.
  8. ^ «Сефер га-тмімім», ч. 1, с. 98.
  9. ^ [chabad.lv сайт Хабаду Латвії]
Рига згадується ще в 309 статтях Хабадпедії. Усі згадки

Повідомити про помилку на цій сторінці