Кременчук



Кременчук (українською: Кременчук; російською: Кременчуг; їдишем: Кременчук) — велике промислове місто, розташоване на березі річки Дніпро в Україні.
Хабадська громада в Кременчуці відома завдяки знаменитим рабинам і хасидам, які жили в місті, серед них: рабини: рав Йосеф Томаркін і рав Іцхак-Йоель Рафалович, «Берлах»: р. Берл Мошес (Добрускін), р. Берл Мосійов і р. Іцхак-Хаїм-Дов-Бер Віленський, щедрі багатії брати Гурарі: р. Шмуель Гурарі, р. Натан Гурарі і р. Менахем-Мендл Гурарі, а також директори єшиви та підпільних хедерів: р. Ісраель-Ноах Беліницький і р. Бен-Ціон Мороз. Ця громада цвіла й процвітала, доки не прийшла комуністична революція, що спричинила руйнування як матеріальне, так і духовне. Минуло близько двадцяти років, і нацисти наблизилися до міста, і більшості членів громади вдалося врятуватися, а ті, хто не втік, загинули за освячення Імені Всевишнього.
Місто Кременчук
Місто Кременчук розташоване на лівому березі річки Дніпро, в районі Полтавської губернії. Місто було засноване приблизно в 5331 (1571) році. У місті є порт і залізничний вузол, які зробили його економічно розвиненим містом. Торгівля зосереджувалася в трьох галузях: зерно, тютюн і ліс. У місті були великі млини, з яких відправлялася зернова продукція, що продавалася по всій Україні. Також у місті були великі фабрики тютюнової та цигаркової промисловості. Річкою Дніпро до міста прибували величезні партії лісу, вирубаного в лісах України, і в місті його розпилювали на бруси й дошки.
Єрусалим України
Перші відомості про єврейське поселення в місті належать до 5542 (1782) року. У 5561 (1801) році в списку платників податків в окрузі Кременчука значилися 454 євреї. Єврейська громада зростала внаслідок міграції, і в 5657 (1897) році євреї налічували близько 30 000 осіб і становили близько 50% мешканців міста. Напередодні Другої світової війни у місті мешкали близько 40 000 євреїв із населення майже в 90 000 мешканців.
Про євреїв міста загалом можна сказати, що Тора і велич були в них в одному місці. У єврейській громаді були великі багатії поряд із видатними знавцями Тори та хасидами; саме вони вплинули на дух юдаїзму в місті взагалі й на дух Любавичів зокрема. У багатьох із цих багатіїв були синагоги, які вони збудували, і багато хто з мешканців міста молився в них.
У суботи панувала виразна суботня атмосфера, оскільки всі єврейські підприємства були зачинені й не було жодної відчиненої крамниці. Тож не дивно, що через це Кременчук удостоївся прізвиська «Єрусалим України».
Алтер Ребе бажає оселитися в Кременчуці
Кременчук мало не став центром хасидуту Хабаду, це було тоді, коли Алтер Ребе тікав від Наполеона та його армії в супроводі членів своєї родини та багатьох хасидів. Алтер Ребе бажав оселитися в Кременчуці й заново відбудувати своє царство; для цього він навіть послав до Кременчука свого сина Мітлер Ребе і свою доньку ребецн Фрейду, щоб вони знайшли відповідне житло. Поки вони шукали відповідне житло, Алтер Ребе відійшов майже раптово.
План оселити членів родини Ребе й багатьох хасидів у Кременчуці було знято з порядку денного. Мітлер Ребе справді жив у місті кілька місяців, але після свята Шавуот 5573 (4 червня 1813), на прохання хасидів, Ребе залишив місто разом із багатьма супровідниками, вирушивши до Любавичів, де було заново відбудовано хабадське царство[1].
Перший хасид у місті
Як відомо, першим із хасидів, що жили в місті, був рав Агарон, син ребецн Фрейди, доньки Алтер Ребе. Він служив рабином Кременчука. Розповідають, що він був дуже великим у Торі та хасидуті.
Точна причина невідома, але він сам запропонував громаді хасидів Чорнобиля в місті призначити від їхнього імені рабином міста рава Мешулама-Зусю-Агарона Яавеца. Так і було зроблено, і відтоді в Кременчуці служили два рабини: один — хасидів Хабаду, а другий — чорнобильських хасидів.
Після його відходу з життя рав Йосеф Томаркін був призначений рабином хасидів Хабаду в місті.
23 тамуза 5634 (8 липня 1874) рав Томаркін раптово помер; замість нього було призначено його брата, рава Цві Томаркіна, проте і він недовго пробув на посаді й через дев'ять років помер. Замість нього рабином Кременчука було призначено рава Іцхака-Йоеля Рафаловича (зятя р. Йосефа).
У перший період він отримував мізерну платню і через це страждав від тяжкого матеріального становища, проте через деякий час він узявся до справ і став великим купцем. Зі своїх грошей він виділяв великі суми, які посилав Ребе Рашабу. Паралельно з рабинством і торгівлею він багато займався розгалуженою громадською роботою в боротьбі проти руйнівників юдаїзму зсередини і ззовні, за вказівками Ребе Рашаба.
5666 року (1905/1906) рабин чорнобильських хасидів рав Ісраель-Яаков Яавец переселився до Святої Землі, і син його сестри рав Моше Трещанський був призначений на його місце[2]. Рав Трещанський, хоча й був із чорнобильських хасидів, перебував під сильним впливом Хабаду, молився за нусахом га-Арі і дотримувався деяких звичаїв Хабаду. Його онук, рав Хаїм-Озер Маріновський, став хасидом Хабаду.
Наприкінці життя рав Іцхак-Йоель Рафалович ослаб і насилу справлявся з відповідальною посадою рабина, і тому переселився до Святої Землі.
«Тамарес» і «Берлах»
Усередині хабадської громади були групи, які лагідно називали «Тамарес» і «Берлах»[3]. У листі, який Ребе Раяц надіслав хасидові раву Еліягу-Хаїму Альтгойзу, він просить його написати спогади про «Тамарес» і «Берлах» із Кременчука.
Про прізвисько «Берлах» Ребе Раяц пояснив в іншому листі:
«У Кременчуці були тоді (у період Ребе Магараша) з хасидів Хабаду знамениті хасиди на ім'я „Берлах“, тобто за випадковим збігом їх звали Дов: хасид р. Дов, син р. Моше, „Берел Мошес“, хасид р. Дов Мосіов, хасид р. Хаїм-Дов Віленський і ще близько трьох чи чотирьох, яких звали Дов.
«І стало приказкою „Ді кременчугер берелех“ (оскільки Дов у перекладі на їдиш — Бер). Вони мали могутній розум і відважне серце, подовгу молилися з піднесенням серця та приємним голосом, і всі вони були хозрім хасидуту, і всі хасиди, також вихідці з Польщі, що жили в Кременчуці, відчували перед ними трепет і шанували їх» [4].
Багатії Гур Ар'є
У роки перед комуністичною революцією в місті жила знаменита родина Гурарі, до якої входили три брати, троє великих у нігле та хасидуті, шановані багатії, і вони належали до наближених наших Ребе. Родина Гурарі була однією з важливих хабадських родин у місті, відомою своїм родоводом.
Три брати — рав Шмуель Гурарі, рав Натан Гурарі і рав Менахем-Мендл Гурарі (батько Рашага) — мали процвітаючі справи: тютюнові фабрики, численні ліси тощо. Усі троє були віддані шляхам наших Ребе й жертвували значні суми на різні справи за вказівкою наших Ребе.
Вони також дбали про прожиток хасидів. На їхній тютюновій фабриці працювало близько п'ятдесяти працівників — усі хасиди й тмімім, видатні знавці нігле та хасидуту. Одним із відомих працівників був відомий хасид рав Ісраель-Ноах Беліницький, який служив скарбником і бухгалтером на підприємстві впродовж багатьох років.
У роки перед комуністичною революцією великим підприємством керував рав Єхіель-Цві Гурарі, старший син р. Натана Гурарі. Він також був одним із важливих хасидів Хабаду в місті й загалом.
У ті дні в місті був «хасидський Ган Еден», коли майже всі були влаштовані в матеріальному і духовному; бейт-мідраші були постійно повні, уроки Тори та фарбрейнгени відбувалися в достатку.
Комуністична революція
Цей хасидський Ган Еден завалився з початком комуністичної революції. З приходом комуністів до влади комуністи закрили численні синагоги, школи й талмуд-тори, публічну бібліотеку і навіть єврейську лікарню. Усе було націоналізовано на користь «матінки Росії». Водночас почалися тяжкі переслідування власників підприємств і багатіїв. Тютюнову фабрику родини Гурарі було націоналізовано, причому комуністи «спустили згори» нових директорів.
Усі хасиди, що працювали на підприємстві, були змушені піти з нього після того, як відмовилися працювати в Шабат на вимогу нових директорів. На своєму місці залишився лише головний бухгалтер р. Ісраель-Ноах Беліницький — на знак визнання того, що він мужньо протистояв грабіжникові, який намагався відібрати в нього велику суму грошей, що належала підприємству.
Комуністи робили все, щоб придушити дотримання заповідей, а хасиди, навпаки, боролися за збереження юдаїзму, і це під керівництвом любавицьких адморів.
У Кременчуці рав Ісраель-Ноах Беліницький був серед перших, хто діяв задля зміцнення юдаїзму в цей тяжкий час усіма можливими способами[5].
Центральне відділення «Томхей Тмімім»
Під час Першої світової війни єшива «Томхей Тмімім Любавич» була змушена переселитися з Любавичів до інших міст; центральне відділення було засноване в Кременчуці[6], і брати Гурарі пожертвували будівлі та величезні суми грошей задля існування єшиви.
Багатій р. Гіршл Гурарі пожертвував будівлю, у якій навчалися учні «Залу» впродовж двох років[7].
Проте це становище тривало недовго, після того як усі члени родини були змушені втекти з Кременчука зі страху перед комуністами.
Нетривалий час центральна єшива перебувала в Кременчуці, однак улітку 5680 року (1919/1920) учні «Залу» — старші учні — були змушені залишити місто. Лише молодші залишалися ще деякий час, але й вони були змушені піти в підпілля.
Підпільна єшива
Матеріальне становище єшиви було вкрай жалюгідним, і потрібен був директор, який узяв би на себе тяжку відповідальність дбати про існування єшиви, що стала підпільною. Р. Ісраель-Ноах Беліницький погодився взяти на себе це тяжке завдання.
Коштів, які збиралися час від часу, не вистачало на існування єшиви. Матеріальне становище єшиви було вкрай жалюгідним, і часом р. Ісраель-Ноах був змушений позичати суми грошей із каси підприємства, де він працював, для єшиви — вчинок, пов'язаний зі справжньою самопожертвою.
У той період у Кременчуці навчалося понад сто тмімім невеликими групами в різних місцях по всьому місту.
5688 року (1927/1928) рав Бен-Ціон Мороз повідомив Ребе Раяцу, що хедерам у його місті загрожує закриття, і розповів, що найняв шістьох меламедів для 120 учнів[8].
Закриття єшиви
У місяці іяр 5690 (квітень–травень 1930) було заарештовано рава Менахема-Мендла Грібова, який служив магідом шіуру в єшиві, і його було засуджено до роботи з прибирання вулиць як покарання за те, що він навчав юнаків Тори.
У правлінні єшиви зрозуміли, що влада натрапила на їхній слід і все лише питання часу. Унаслідок цього єшиву було закрито, і тмімім розсіялися по інших відділеннях в Україні та в Росії.
«Хедери»
Після закриття єшиви в Кременчуці залишилися лише хедери, у яких навчалися діти. «Хедерами» керував хасид р. Бен-Ціон Мороз, який був одним із рамім у єшиві. Через тяжкі переслідування р. Бен-Ціон час від часу надсилав листи Ребе Раяцу, у яких докладно описував труднощі поряд з успіхами учнів.
5697 року (1936/1937), коли переслідування комуністів посилилися і р. Бен-Ціон Мороз відчув, що зашморг затягується навколо нього, він утік до Москви і невдовзі зумів перевезти туди також членів своєї родини[9].
Закриття мікви
У певний момент влада зажадала закрити мікву в Кременчуці, і той, хто керував міквою, звільнився, побоюючись за своє життя. Замість нього цю посаду взяв р. Дов-Бер Кузнєцов, який був машгіахом у місцевій єшиві. Він навіть зібрав підписи багатьох євреїв під петицією протесту проти закриття мікви. Хоча преса нападала на його дії, він продовжував керувати міквою без страху.
Тиск на нього зростав день у день, і коли люди Євсекції побачили, що він їм не підкориться, вони закрили мікву силою. Через небезпеку суворої цензури, що панувала в ті дні, р. Ісраель-Ноах Беліницький надіслав зашифрованого листа, у якому повідомляв Ребе Раяцу про становище[потрібне джерело].
Синагоги закриваються
У Кременчуці було 11 синагог, із них дві — хасидів Хабаду. Одна з них називалася «Клейн Хабад» (Малий Хабад), а друга називалася «Гройс Хабад» (Великий Хабад). В останній упродовж деякого часу містилася єшива «Томхей Тмімім», і в ній також була міква.
Фарбрейнгени
У той період р. Ісраель-Ноах Великий приймав у своєму домі багато фарбрейнгенів, хоча його дім не був великим. Його діти, які через брак місця спали також у вітальні, у ночі, коли відбувалися фарбрейнгени, були змушені тіснитися разом в одній маленькій кімнаті.
Кожного виходу Шабату відбувалася трапеза «Мелаве малка» в домі одного з хасидів за участю майже чотирьох мін'янів. 5690 року (1929/1930) влада закрила більшість синагог у місті, і серед них також обидві хабадські синагоги. Хасиди не відступили й дістали кімнату в синагозі, що називалася «Юровський», де відбувався хабадський мін'ян.
Через переслідування хабадська громада з часом скорочувалася. Багато родин переселилися до інших міст, однак були й ті, хто залишився в місті до початку війни. Хасид рав Моше Ніселевич певно розповідав, що в місті була хабадська громада до початку Другої світової війни[потрібне джерело].
Друга світова війна
На відміну від багатьох громад в Україні, які були майже повністю знищені нацистами, хай зітреться ім'я їхнє, саме в Кременчуці більшості євреїв вдалося завчасно втекти з міста. Чутки про наближення нацистів до міста змусили тікати багатьох євреїв, і серед них хасидів Хабаду, у далекі краї.
17 елула 5701 (9 вересня 1941) місто було захоплене нацистами. У ньому залишилося лише близько 9000 євреїв із приблизно 40 000, що перебували в ньому лише кількома тижнями раніше.
Сьогодні рав Шломо Салмон — шаліах Ребе в місті й директор Бейт Хабаду.
Див. також
Додаткова література
- Шалом-Дов-Бер Левін, «Толдот Хабад бе-Русія га-совєтіт», «Кегот», 5749
- Шнеур-Залман Бергер, «Ісраель-Ноах га-гадоль», 5766
- Хаїм-Озер Маріновський, «Аль авотейну ве-аль їхусам», 5751
- Нафталі-Цві Готліб, «Ягадут га-дмама», 5744
- Шнеур-Залман Бергер, «Єрусалим України» —
тижневик «Бейт Мошіах», випуск номер 562 (18 тамуза 5766 (14 липня 2006)), сторінки 38 — 45
Зовнішні посилання
- Шнеур Бергер, «Дім на вулиці Ніцахон» — огляд про будівлю єшиви «Томхей Тмімім» у Кременчуці під час Першої світової війни
тижневик «Бейт Мошіах» - «Маскілім ве-овдім», огляд хасидського життя в містечках Невель і Кременчук
Примітки
- ^ Рав Ханох Гліценштейн, «Сефер га-толдот — Алтер Ребе», розділ про його останні роки та відхід з життя
- ^ «Аль авотейну ве-аль їхусам», с. 45
- ^ Див. нігун «Кременчуцькі берлах».
- ^ «Га-Тамім», брошура 2, с. 60.
- ^ «Ісраель-Ноах га-гадоль», с. 38
- ^ «Толдот Хабад бе-Русія га-совєтіт», с. 229, «Сефер га-тмімім», ч. 1, с. 97, «Решимот дварім»
- ^ Шнеур-Залман Бергер, «Дім на вулиці Ніцахон» тижневик «Бейт Мошіах», випуск 997, с. 37
- ^ «Толдот Хабад бе-Русія га-совєтіт», с. 40
- ^ Про «Томхей Тмімім» Кременчук докладно написано в «Толдот Хабад бе-Русія га-совєтіт», розділ 56 — «Єшива в Кременчуці»