Докшиці

Докшиці (їдишем Докшиц) — містечко на межі Мінської губернії в Білорусі — Білій Русі. Хасидизм проник у Докшиці ще за днів Алтер Ребе, і хасидська громада існувала там аж до останньої світової війни.
Історія
У книзі «Бейт Рабі» згадано хасида Алтер Ребе р. Зеліга з Докшиць, який був відомий у ті дні як людина духовна.
За днів Ребе Цемах Цедека хасиди вже становили більшість містечка і за кількістю, і за становищем. Хасиди зі старосільського штібла, які за днів Мітлер Ребе були пов'язані з р. Агароном зі Старосілля, стали найвідданішими прихильниками Ребе Цемах Цедека.
У 5603 році (1842/1843) уряд змусив нашого Ребе Цемах Цедека здійснити поїздку країною, і в 5604 році (1843/1844) він проїхав через низку міст і містечок і відвідав Докшиці[1]
З хасидів епохи Цемах Цедека, а згодом Ребе Магараша і Рашаба був меламед р. Єкутіель Дейч[2]. Узимку 5668 року (1907/1908), досягнувши вісімдесяти років, він роздавав машке і сказав, що прожив із Мітлер Ребе в цьому світі один день, тобто що він народився 8 або 9 кислева 5588 року (28 листопада 1827). В останні роки життя допомагав єшиві.
У цей період море цедеком був рав Меїр-Бер Арецкін. Він був з-поміж «йошвім» у р. Гілеля з Паричів і прожив дуже довге життя. Хасидські меламеди р. Агарон Когель і р. Єкутіель Дейч зберігали зв'язок містечка з Любавичами навіть у період 5643-5644 років (1882–1884), коли провід Ребе Рашаба ще не був відкритим.
У 5663 році (1902/1903) завдяки їхнім старанням у Докшицях було засновано відділення єшиви «Томхей Тмімім», і єшива вдихнула життєвий дух у все єврейське життя містечка.
Містечко удостоїлося особливого хасидського піднесення після Першої світової війни, з приїздом рава р. Ар'є-Лейба Шейніна, хай помститься Всевишній за його кров, як рабина та р. Йоханана Гордона як шойхета. На фарбрейнгені Сімхат Тори 5682 року (1921/1922) Ребе Раяц звелів йому обійняти посаду рабина містечка Докшиці. Спочатку він зіткнувся з сильною протидією і хотів залишити містечко, але Ребе звелів йому залишитися на своїй посаді й пообіцяв йому, що всі його противники, в яких є хоч якась правда, зрештою стануть тими, хто його любить. Обіцянка Ребе здійснилася повністю. Рава Шейніна шанували й вважали святим в усій окрузі.
Синагоги
Синагоги: 1. Міньян Старосілля. 2. Міньян Любавичі. 3. Міньян Ляди. 4. Міньян Слобода. В усіх молилися за нусахом Алтер Ребе. І ще один невеликий міньян був у Слободі, неподалік від дому р. Агарона («Аре») Когеля Докшицера, де він молився в будні.
У кожній синагозі габаї змінювалися щороку.
Усі ходили до синагоги молитися на всі три молитви і вивчали «Ейн Яаков» між Мінхою і Маарівом, мішнайот, а після Мааріва — «Шулхан арух».
У синагозі були євреї, що рано вставали й приходили в найранішу годину. Спочатку, коли в синагозі ще було темно, сидів єврей, який промовляв усю книгу Тегілім напам'ять, а навколо нього сиділи євреї, що повторювали за ним Тегілім слово в слово. О четвертій годині, коли починала діяти електрика, починали вивчати хасидут. За одним столом сидів рав Шейнін і вивчав із громадою «Тора ор» або «Лікутей Тора». За другим столом сидів шойхет р. Йоханан Гордон і вивчав із кількома хасидами маамари хасидуту Ребе Раяца.
У святий Шабат між Мінхою і Маарівом повторювали хасидут у р. Агарона і в море цедека. Р. Моше Харнас («Мойшеке дер клейнер») повторював хасидут у міньяні Старосілля. В останні роки повторював рав Шейнін у міньяні Старосілля.
У р. Аре був заведений порядок, що щоразу на виході Шабату в зимовий час усі мешканці міста збиралися в їхній великий бейт-мідраш і пили пунш — суміш окропу (води) зі спиртом і цукром. Потім він вивчав із ними хасидут за книгою «Тора ор» нашого Алтер Ребе. У Шабати місяця хешвана, коли він повертався з Любавичів, — адже він мав звичай їздити до Ребе Магараша в місяці елулі і залишатися в Любавичах до завершення свят, — робили дуже великий пунш, і він повторював перед ними маамари, які чув від Ребе[3].
Одного разу, коли він за своїм звичаєм був у Любавичах і ввійшов до Ребе Магараша, Ребе сказав йому: я чув, що в Докшицах роблять пунш і вивчають хасидут; яке відношення має пунш до хасидуту? Надалі не робіть так: коли вивчають хасидут, треба вивчати без пуншу. Коли він повернувся до Докшиць, на виході святого Шабату прийшли всі мешканці міста й приготували великий пунш, щоб почути повторення маамарів. Рабі Аре передав їм слова Ребе, що надалі не буде жодного пуншу під час вивчення, і повторив перед ними маамари без пуншу. Наступного Шабату тих, хто прийшов, стало менше, і так ставало дедалі менше щоразу, аж поки до наступного місяця елула не перестали приходити зовсім. Коли рабі Аре приїхав до Любавичів і ввійшов до Ребе Магараша, Ребе запитав його, що діється в місті, і він розповів йому, що сталося. Ребе сказав йому: якщо так, робіть пунш і пийте, аби лише вивчали «Тора ор».
Ще до того, як вийшла постанова про фарбрейнген у Шабат мевархім, у Докшицах цей звичай уже був усталений. Фарбрейнгени відбувалися в домі р. Йоханана Гордона і в р. Шмуеля Гойхмана.
Єшива «Томхей Тмімім»
Єшива відкрилася в 5663 році (1902/1903) після наполегливих прохань мешканців міста до правління єшиви «Томхей Тмімім» Любавич відкрити в їхньому місті відділення для учнів і завдяки старанням хасидських меламедів р. Агарона Когеля і р. Єкутіеля Дейча. Машпіа і машгіахом служив рав Єгошуа Лейн[4].
19 кислева
Вершиною року було 19 кислева. Усе містечко було охоплене святковою радістю. Першою ознакою свята було те, що на Мінсі напередодні 19 кислева не промовляли Таханун. Увечері в приватних домах влаштовували невеликі зібрання. У хедерах навчалися пів дня. Хасидські меламеди розповідали учням історію арешту і звільнення Алтер Ребе. Особливу славу своїми розповідями здобув р. Ефраїм-меламед, хасид Ребе Рашаба, який виховав кілька поколінь хасидів упродовж понад сорока років.
Головною цього дня була традиційна трапеза 19 кислева, в ніч на 20 кислева, яка відбувалася в домі рабина. Ребецн за допомогою жінок міста весь день готувала страви і особливо традиційну кашу, яку подають на трапезі 19 кислева.
На трапезі можна було бачити єдність і хасидську агават Ісраель в усій їхній величі. Голова громади зустрічався там з Ашером-носієм, а вчений міста р. Залман Ройцес зустрічався з братами Гершоном і Йоелем, які були візниками.
Між одним розділом та іншим, між історіями й бесідами, які розповідали й вели на трапезі, співали хасидські нігуни і радісні марші. «Східну стіну» посідали нігуни «Пада ве-шалом» і «Шошанат хасидім», які вся публіка співала з надзвичайним піднесенням.
12 тамуза
Коли до Докшиць надійшли звістки про арешт Ребе Раяца влітку 5687 року (1926/1927), рав Лейб звелів влаштувати громадські пости і читання всієї книги Тегілім щодня. А коли надійшла звістка про звільнення Ребе Раяца, радість у місті була величезною. Через рік, 12 тамуза 5688 року (30 червня 1928), що припало на святий Шабат, у синагозі відбувся великий хасидський фарбрейнген. Це було доволі рідкісне явище, оскільки зазвичай фарбрейнгени в Докшицах відбувалися в приватних домах хасидів. Під час фарбрейнгену р. Йоханан Гордон і рав Лейб[потрібне уточнення] вилізли на стіл і танцювали щосили.
Очікування Геули
Хасиди містечка Докшиці стояли в синагозі після ранкової молитви і розмовляли між собою про жадане Визволення. Один за одним вони вражали описами чудес і дивовижних подій, як ті малювалися в їхній уяві. Озвався крамар і сказав: панове, не так буде в Дні Мошіаха, повірте мені, все виглядатиме точнісінько так, як зараз: я встану вранці й піду на молитву до синагоги, а після молитви вийду на роботу — продавати хліб і молоко, точнісінько як сьогодні. Але що ж? Сьогодні, коли я промовляю в молитві «Люби Г-спода, Б-га твого», я нічого не відчуваю, а коли прийде Мошіах, моє серце сповниться великим прагненням; так само і в справах роботи: сьогодні, коли я додаю покупцеві трохи більше від тієї кількості, за яку він заплатив, щоб не спіткнутися на «пилу грабунку», в мене щемить серце, а тоді, під час Визволення, я робитиму це з великою насолодою[5].
Кінець громади
8 тамуза 5701 року (3 липня 1941) нацисти вдерлися до Докшиць і відразу почали кампанію знущань над євреями міста. Вони вдиралися до синагог, грабували й руйнували все, що траплялося під руку; палили сувої Тори і святі книги, викорчовували дерева на кладовищі й валили їх на надгробки. Після вчиненої ними руйнації вони почали жорстоко знущатися з євреїв міста. Євреїв міста зганяли на примусові роботи в місті та його околицях, а за кілька місяців, 9 кислева 5702 року (29 листопада 1941), усім євреям наказали перейти до гетто.
У холь га-моед Песаху того року стратили сотні євреїв. Це була перша акція. На Лаг ба-Омер прийшла друга акція, під час якої було вбито рава Лейба Шейніна, рабина міста.
Усіх євреїв, спійманих у бункерах або у своїх домівках, зігнали на площу, приблизно за двісті метрів від великої ями. Там відпустили тих, хто працював на німців, а решту повели до братської могили, і там, на краю ями, їх розстріляли. У цьому погромі загинули 350 євреїв, серед них був і рав Лейб Шейнін. Він не ховався. Убивці знайшли його вдома, коли він молився, вбраний у таліт і тфілін. Коли вбивці вели його до місця вбивства, рав радів своїй долі, кажучи, що віддає життя за освячення Імені Всевишнього. Коли їх вивели в долину вбивства, рав Шейнін попросив відстрочки на кілька хвилин — і її йому дали, — і тоді почав промовляти відуй приємним наспівом і з особливим двейкутом, а сотні євреїв приєднувалися до нього. Потім він почав співати нігун гакафот Сімхат Тори, промовив «Шма, Ісраель» разом з усіма присутніми, і їхні душі відійшли у святості й чистоті.
Хасиди з Докшиць
- Р. Хаїм-Іцхак Когель
- Р. Єкутіель Дейч
- Р. Шнеур-Залман Шмоткін
- Р. Дов-Бер-Моше Шмоткін
- Р. Йосеф-Юзік Гуревич
- Р. Ісраель, син р. Моше, Гордон (народився приблизно в 5615 році (1854/1855), помер 21 сівана 5681 року (27 червня 1921)). Їздив до Адмора Магараша і до Ребе Рашаба, хай перебуває душа його в раю, а іноді й до Лядів до Адмора рабі Іцхака-Дов-Бера. Був шойхетом-бодеком і моелем у місті Докшиці з 5646 по 5681 рік.
- Р. Йоханан Гордон
- Р. Шнеур-Залман Шмоткін (Варшава)
- Рав Моше Аксельрод (народився в Докшицах у 5653 році (1892/1893) — помер у Тель-Авіві в 5720 році (1959/1960))
- Р. Шмар'ягу Фельдман (народився в Докшицах у 5672 році (1911/1912) — помер у Кфар-Хабаді в 5759 році (1998/1999))[6]
- Р. Біньямін Томаркін і його син р. Агарон Томаркін
Див. також
Додаткова література
- Р. Йоханан Гордон, «Синагоги і хасиди в Докшицах», «Ковец Любавич», видання 5774 року (2013/2014), сторінки 551–553.
- Р. Шнеур-Залман Бергер, «Нігун гакафот у долині вбивства» (посилання не працює)
- Р. Шнеур-Залман Бергер, «Хабад у роки Голокосту» (серія), «Про відданих хасидів Докшиць — скорботне наше серце» —
тижневик «Бейт Мошіах» випуск номер 521 (21 ава 5765 (26 серпня 2005)), сторінки 54 — 59
| Містечка в Білорусі | |
|---|---|
| |
| Містечка в Росії • Містечка в Україні • Містечка в Литві • Містечка в Латвії • Міста в Польщі • Містечка у Франції |
Примітки
- ^ «Лікутей дібурім», т. 1, лікут 2, пункт 16.
- ^ Про нього див. «Кфар-Хабад», випуск № 830
- ^ З розповідей рава-хасида рабі Залмана-Шимона Дворкіна, «Шмуот ве-сіпурім», ч. 2, с. 50
- ^ «Сефер га-тмімім», частина 1, с. 88.
- ^ Р. Мендл Футерфас, «Га-атид кан», с. 100.
- ^ «Сефер га-тмімім», ч. 1, с. 197.