Перейти до вмісту

Іцхак Шпрінгер

קישור לקטגורית ערכים מובחרים
Посилання на категорію вибраних статей
Матеріал з Хабадпедії
Рав Іцхак Шпрінгер
Основна інформація
Дата народження21 хешвана 5692 (1 листопада 1931)
Місце народженняУ місті Ниско у Львівському окрузі в Польщі
Дата смерті27 нісана 5773 (7 квітня 2013)
Місце смертіКраун-Гайтс
Місце похованняДілянка «Агудат хасидей Хабад» на кладовищі Монтефіоре, у районі Квінс у Нью-Йорку
КраїнаСША
Місце проживанняКфар-Хабад, Балтимор, Краун-Гайтс
Місце діяльностіБалтимор, [[770]]
Рід діяльностішаліах, машгіах, машпіа, меламед
Освіталитовська єшива в Польщі, «Томхей Тмімім» у Покінгу, «Ахей Тмімім» Тель-Авів, «Томхей Тмімім» 770
Посадашаліах Ребе в Балтиморі, машгіах і машпіа єшиви «Томхей Тмімім» Центральна 770, член правління «Всесвітнього штабу з приведення Мошіаха», та інші
Сім'я
БатькоХаїм Шпрінгер
МатиМір'ям
ДружинаЕйдл, дочка р. Меїра Дубравського
ДітиМенахем-Мендл Шпрінгер, Хаїм Шпрінгер, Рівка, Хана, Хая-Мушка, Лея

Рав Іцхак Шпрінгер (21 хешвана 5692 (1 листопада 1931) – 27 нісана 5773 (7 квітня 2013)) — шаліах Ребе в Балтиморі, де поширював джерела вчення хасидуту Хабаду і наблизив сотні людей до юдаїзму та хасидуту. Згодом був призначений машгіахом і машпіа в єшиві «Томхей Тмімім» Центральна 770 і впродовж десятиліть присвятив себе вихованню та настановленню учнів.

Був членом правління «Всесвітнього штабу з приведення Мошіаха», членом духовного правління хедера «Ор Менахем» Краун-Гайтс і єшиви «Томхей Тмімім» Квінс, а також багатьох інших організацій.

Біографія

Народився 21 хешвана 5692 (1 листопада 1931) у родині рава Хаїма[1] Шпрінгера[2] і Мір'ям[3] у місті Ниско у Львівській області Польщі. Його батько заробляв на життя бляхарською роботою.

Коли йому було сім років, почалася Друга світова війна, і за короткий час німці дійшли до містечка Ниско. Німці вимагали від євреїв усе золото, яке вони мали, а після того як ті виконали вимогу, зажадали від усіх покинути підконтрольну їм територію і перейти на російський бік.

На Сімхат Тора росіяни були змушені відступити глибше на територію Росії, і через святість свята голова родини, р. Хаїм, вирішив, що вони залишаться до виходу свята, попри пов'язану з цим небезпеку. На виході свята вони втекли на територію Росії, переправившись дорогою через річку.

Родина Шпрінгер оселилася в селі Озерна, і як воєнні біженці вони мали зареєструватися в радянської влади. Під час реєстрації їх запитали, чи хочуть вони повернутися до Польщі після закінчення війни, чи залишитися в Росії. Після того як вони заявили, що хочуть повернутися, обман розкрився, і в ніч на Шабат їх усіх заслали до Сибіру. Коли вони прибули до Сибіру, їх поселили в трудовому таборі, де чоловіків зобов'язали виконувати каторжну роботу на золотій копальні.

Зрештою з'ясувалося, що заслання врятувало їм життя, бо невдовзі після їхнього від'їзду із села німці захопили і його та стратили всіх євреїв містечка. Серед убитих був його дядько, брат матері р. Іче.

Після закінчення війни, в рамках угоди між урядом Польщі та урядом Росії про повернення воєнних біженців, родину звільнили з табору, але через епідемії, що лютували тоді серед біженців, вони вирішили затриматися в дорозі, доки хвороби не вщухнуть. Попри те що вони були єдиними євреями в окрузі, вони дотримувалися Тори і заповідей. Через деякий час батько там захворів і помер.

Шлях до наближення

Коли вони повернулися до Польщі, діти вступили на навчання до литовської єшиви. У той період його брат Єхезкель зустрів учнів-хабадників і зазнав їхнього сильного впливу.

Коли з'явилася можливість для учнів єшив отримати в'їзні візи до Англії, родина вирішила розділитися, і Іче разом із братом Єхезкелем вирушили до Праги, маючи намір продовжити шлях до Лондона. У Празі вони зайшли на кладовище, де похований Магараль з Праги, і його брат р. Єхезкель поклав записку, в якій написав лише два слова: «Щоб ми стали хасидами».

Дорогою до Англії вони таємно перейшли кордон до Німеччини, куди прибули на Рош га-Шана 5707 (26 вересня 1946). У Десять днів каяття прибули до табору біженців Покінг, де зустріли хабадську громаду, що утворилася там після того, як вони втекли з Росії з підробленими паспортами польських громадян. Через кілька днів перебування в таборі вступили на навчання до єшиви «Томхей Тмімім», що відкрилася там.

Після періоду навчання в єшиві в Покінгу Єхезкель і р. Іче продовжили шлях до Парижа, де возз'єдналися з членами своєї родини — матір'ю і старшим братом Яаковом.

У Франції родина пробула недовго, і вони відпливли кораблем до Святої Землі і були серед перших поселенців Кфар-Хабада. Брати Єхезкель і р. Іче вступили на навчання до єшиви «Ахей Тмімім» Тель-Авів.

Р. Іче (праворуч) і р. Лейбл Раскін (ліворуч) на спільному навчанні в Малому залі

У Ребе

У 5710 році (1949/1950) Іче написав Ребе листа, в якому просив дозволу приїхати до 770. У відповідь Ребе написав йому: «Просить дозволу приїхати вчитися в єшиві „Томхей Тмімім“ у Сполучених Штатах, на мою думку, варто йому ще деякий час повчитися у своїй теперішній єшиві. Старатися додати старанності у вивченні нігле і ДАХ (хасидуту), а також у молитовному служінні».

У 5713 році (1952/1953) він знову попросив дозволу в Ребе, цього разу додавши в листі, що «правління єшиви вважає, що я зобов'язаний поїхати до Ребе». Цього разу Ребе відповів позитивно, м'яко зауваживши при цьому щодо перебільшення в словах про те, що він «зобов'язаний» поїхати.

Тоді р. Іче почав домагатися в'їзної візи до Сполучених Штатів, і напередодні Шабату мевархім місяця нісан 5714 року (квітень–травень 1954) уперше прибув до 770 і вперше удостоївся побачити Ребе.

У ніч седеру він разом із юнаками брав участь у седері в квартирі Ребе Раяца, а після закінчення седеру вони спустилися вниз і від сильного хвилювання почали танцювати в «холі» біля входу до 770. Коли Ребе повернувся, провівши свою матір, ребецн Хану, Ребе приєднався до кола танцюристів і посеред танцю взяв р. Іче за руку та вигукнув: «Шпрінгер, гейт аройс фун ді агболес!» (переклад: Шпрінгере, вийди з обмежень!). Цей випадок особливо закарбувався в пам'яті р. Іче[4].

На одному з єхідуйот р. Іче в Ребе Ребе запитав його, чи бере він участь в «Уроках релігійних знань», які юнаки проводять для єврейських учнів, що навчаються в державних школах, а також запитав, чи говорить він англійською. Одразу після закінчення єхідуту р. Іче звернувся до товариша і попросив навчити його англійської мови. Знання мови допомогло йому згодом наближати студентів, коли він був у шліхуті в Меріленді, звідки р. Іче наблизив багатьох євреїв, які з часом стали хасидами Хабаду.

У шліхуті в Балтиморі

Коли він ще був тамімом, рав Ходаков викликав його до кімнати секретаріату і повідомив, що його збираються послати до Мілана, і він чекає на його відповідь. За мить після того, як він вийшов із кабінету, ще обмірковуючи пропозицію, він повернувся і відразу повідомив про свою згоду. Фактично до Мілана його не послали, а через деякий час послали до Балтимора.

У той період у Сполучених Штатах бракувало релігійних служителів, і нехабадські установи зверталися до «Мерказ ле-іньоней хінух» з проханням надіслати їм рабинів, шойхетів і меламедів для талмуд-тор. У Балтиморі існувала талмуд-тора, що належала угорській громаді, «Шееріт га-плета», і оскільки їм бракувало меламедів, вони звернулися до «Мерказ ле-іньоней хінух» по допомогу. Рав Ходаков запропонував р. Іче поїхати туди меламедом, і коли той дав згоду і рав Ходаков передав листа Ребе, Ребе дав відповідь: «Їдь і уклади контракт (договір)».

У ранкові години він був меламедом у місцевій талмуд-торі, а у вечірні години вів гуртки з юдаїзму та уроки в місцевому університеті.

Конфлікт із правлінням талмуд-тори

Після того як р. Іче деякий час пропрацював у талмуд-торі, виник невеликий конфлікт, унаслідок якого він зрештою залишив талмуд-тору і відкрив «Бейт Любавич».

На свята і пам'ятні дні р. Іче неодмінно їздив до 770, що сердило правління талмуд-тори. Крім того, його просили доповнювати міньян 3 рази на день, тоді як у години молитов він проводив уроки в університеті.

Наприкінці першого року, коли підписували новий договір, керівники установи додали: «І замість співу там хай буде молитва», маючи на увазі, що, підписавши договір, він зобов'язується доповнювати міньян. Р. Іче прийшов до Ребе з договором на затвердження, і Ребе звелів йому додати слово «старатися» перед рядком, який вони додали. Керівники установи не зрозуміли зміни і погодилися підписати.

Через рік вони зажадали зобов'язання, а не старання, і Ребе звелів р. Іче не підписувати новий договір. Унаслідок цього його звільнили, і оскільки тепер у нього звільнився час не лише після полудня, а й на весь день, він разом із товаришем відкрив «Бейт Любавич», звідки вони розширили діяльність із поширення юдаїзму і книжок хасидуту.

Весілля

Ребе проводить обряд кідушин на хупі рава Шпрінгера в Рош ходеш тамуза 5719 року (липень–серпень 1959)

У Рош ходеш тамуза 5719 року (липень–серпень 1959) одружився з Ейдл[5], дочкою р. Меїра Дубравського[6]. Перед весіллям увійшов на єхідут до Ребе і попросив, щоб Ребе був мсадер кідушин. Ребе відповів, що це залежить від батька нареченої. Тобто якщо той візьме на себе відрощувати бороду, — щоб Ребе був мсадер кідушин, було дві умови: 1. Борода. 2. Пеот. Коли батько нареченої наполягав на тому, щоб не відрощувати бороду, оскільки борода личить лише знавцям Тори, р. Іче повідомив своєму тестеві: «Якщо Ребе не приходить на хупу, то і я не прийду».

Зрештою батько нареченої погодився відрощувати бороду, і Ребе був мсадер кідушин. Після закінчення хупи р. Іче попросив у Ребе благословення на нове життя. Після весілля його тесть увійшов на єхідут до Ребе і сказав, що вирішив відрощувати бороду лише тому, що Ребе попросив. Ребе відповів йому: «Не тому, що я попросив, а тому, що так написано в Шулхан арусі».

Після закінчення шева брахот він повернувся до Балтимора, щоб продовжити шліхут, і залишався там до 5732 року (1971/1972), намагаючись заробляти на життя продажем книжок хасидуту «Мерказ ле-іньоней хінух». Прибутки були мізерні, матеріальне становище було важким, але р. Іче вперто, попри все, залишався в шліхуті. На одному з єхідуйот, у 5732 році (1971/1972), Ребе звелів йому повернутися до кварталу Краун-Гайтс. Кажуть, що ця вказівка була дана після того, як кілька хасидів, які побували в домі р. Іче і побачили кричущу бідність, розповіли про це Ребе.

Машгіах у Центральній єшиві

Спочатку, прибувши до Краун-Гайтс, він почав працювати меламедом у місцевому хедері, талмуд-торі «Огалей Тора», а через короткий час отримав пропозицію служити машгіахом в єшиві, яка тоді містилася на вулиці Трой. 20 хешвана почав служити машгіахом у Центральній єшиві, «770».

Паралельно зі своєю посадою машгіаха р. Іче почав проводити фарбрейнгени з учнями єшиви. На одному з єхідуйот він запитав Ребе, чого йому вимагати від юнаків, і Ребе відповів йому: «Ді ерште зах монен ба талмідім із шкіда ве-асмада. Ун гейн ехер» (переклад: перше, що треба вимагати від учнів, — це старанність і постійність, і йти від сили до сили). Від часу того єхідуту р. Іче повторював фразу, почуту від Ребе, тисячі разів, за кожної нагоди, коли проводив фарбрейнген.

Р. Іче служив машгіахом і машпіа в єшиві, і юнаки любили його всією душею. Попри велику кількість учнів у єшиві, він знав усіх на ім'я, розмовляв із кожним особисто і наставляв його. Юнаки, що вступали в шідух, удостоювалися особливої розмови, під час якої він вручав їм копію листа Ребе про те, що час перед весіллям «дорожчий за все дороге».

Він був залучений до життя юнаків і здійснював духовний нагляд за їхньою діяльністю, наприклад за діяльністю «Ваад хаялей Бейт Давид» і Всесвітнього «Ігуд талмідей га-єшивот».

Громадська діяльність

Р. Іче каже «лехаїм» Ребе у 5753 році (1992/1993), поруч із ним хасид р. Піня Корф

Протягом життя він обіймав різноманітні посади: генеральний директор «Бедек га-баїт», голова «Шофар Ассошіейшн оф Амеріка», член «Комітету за цілісність народу» і Руху за релігійну освіту в Ізраїлі, член правління «Всесвітнього штабу з приведення Мошіаха» і член правління Всесвітнього штабу порятунку народу і землі. У рамках своїх посад він опублікував сотні оголошень в американській пресі, щоб нагадати євреям у Нью-Йорку про важливість «Гіюр ка-Галаха» і «Шлемут га-арец».

«Шофар Ассошіейшн оф Амеріка»

Організацію «Шофар Ассошіейшн оф Амеріка» було засновано в період закону «Хто є євреєм», коли Ребе щотижня волав про біду, яку цей закон може накликати на євреїв усього світу. Оскільки Ребе звелів, щоб уся діяльність у цій сфері не велася від імені Хабаду, р. Іче заснував організацію «Шофар Ассошіейшн», завдання якої, подібно до шофара, — здійняти гучний заклик. У тих самих випадках він публікував також про ту небезпеку, яку несе передача територій.

У 5737 році (1976/1977) він багато займався створенням організації «Мобільні центри Хабаду» у Святій Землі і був одним з її головних прихильників.

У 5742 році (1981/1982), у розпал війни «Шлом га-Галіль», він з благословення Ребе поїхав до Ізраїлю і брав участь у діяльності танків серед солдатів ЦАХАЛу на території Лівану.

Фарбрейнген рава Шпрінгера, тішрей 5771 (вересень–жовтень 2010), у 770

Казати «Єхі» — це не святе, це «Святеє Святих», «Єхі» — це Святеє Святих! Якщо, не дай Б-г, є окремі люди, в яких є в цьому трохи сумнівів і слабкості, хай знають, що в них увійшла «кліпа Амалека»... Якщо є така людина — я думаю, що немає, але якщо є такі, кому важко казати «Єхі», — хай знає, що «Амалек» увійшов у його серце, хай Милосердний збереже нас... Адже «Єхі» — це не святе, це Святеє Святих! Треба знати, що «Єхі» — це справа Святеє Святих, і треба казати це з натхненням і внутрішньо, щоб ми привели до розкриття Ребе. . Тут, у 770, можна отримати натхнення навіть від стін... І вже звісно від натхнення, від танців, від «проходу», який готують перед молитвами і який виражає віру в те, що Ребе живий і існує та перебуває з нами тут.. Кожна річ, яка є тут, у 770, — це справа розкриття Мелех га-Мошіаха.

Коли в 5745 році (1984/1985) почалася «Справа про книги», він був серед тих, хто розкрив особу злодія, разом із р. Хаїмом-Барухом Гальберштамом і бібліотекарем р. Іцхаком Вільгельмом.

Перед виборами 5749 року (1988/1989) він, як і інші хасиди, спеціально поїхав до Святої Землі, щоб виконати одноразову вказівку Ребе голосувати за «Гімел». Своє перебування у Святій Землі він використав для агітації на користь списку «Гімел», як того бажав Ребе.

Під час війни в Перській затоці, унаслідок пророчих слів і підбадьорення Ребе мешканців Святої Землі про те, що Земля Ізраїлю — найбезпечніше місце у світі, він висунув ідею організувати чартер за участю десятків хасидів Хабаду з кварталу до Землі Ізраїлю, щоб підкреслити, що Земля Ізраїлю справді найбезпечніше місце у світі і боятися нічого.

На цю пропозицію Ребе відповів: «Вести агітацію, як написано в Торі, щоб сини Ізраїлю тутешні, його міста, — і він на чолі їх — додали в Торі і заповідях у простому значенні, і велике спасибі, коли повідомлять мені, наскільки додали на ділі. Згадаю на святій могилі». Унаслідок відповіді Ребе ідею «чартеру» було скасовано, і він почав разом із р. Менахемом Герліцьким масштабну діяльність у Нью-Йорку. По неділях під час роздавання доларів він стояв у кінці черги і давав євреям підписувати бланки з добрими рішеннями. Бланки друкувалися і поширювалися різними мовами: івритом, англійською, французькою, російською, перською та іншими. З роками бланки перейшли до ширшої публікації в загальній пресі. Щотижня він передавав Ребе сотні підписаних бланків, на які отримав десятки маанот кодеш. Пізніше він змінив заголовок оголошень у пресі на «Простягни руку до приходу Мошіаха», що на той час не було прийнято. Оскільки він сумнівався, чи доречно це, він передав оголошення Ребе на затвердження, і Ребе відповів звичною формулою, як і на решту бланків: «Згадаю на святій могилі». Через деякий час він змінив заголовок на «Простягни руку Мелех га-Мошіаху».

Діяльність, пов'язана з Мошіахом

Р. Іче розмахує прапором Мошіаха

У місяці тевет 5753 року (грудень 1992 – січень 1993) р. Іче почав мівцо «Оголошення особи Мошіаха» у всесвітньому масштабі. У рамках мівцо він опублікував у всесвітньо відомій газеті «Нью-Йорк таймс» та в інших газетах серію величезних оголошень, з яких читачі дізналися, що Любавицький Ребе — Мелех га-Мошіах, і що для того, щоб зустріти його, їм слід прийняти його царство і додати в добрих справах. Оголошення публікувалися англійською, їдишем і лашон га-кодеш.

Протягом місяців, що передували публікації оголошення, з початку 5753 року (1992/1993), Ребе майже щодня заохочував спів хасидами «Єхі адонейну морейну ве-рабейну Мелех га-Мошіах ле-олам ваед», і кілька людей отримали від Ребе дозвіл публікувати, що Ребе — Мелех га-Мошіах, і збирати підписи людей про прийняття царства. Коли р. Іче побачив заохочення, яке Ребе дає всьому, що пов'язано з оголошенням особи Мошіаха, він поговорив із кількома видатними активістами поширення звістки про Геулу, і вони вирішили почати всесвітню діяльність. З цього рішення і з'явилися публікації у світовій пресі. Відтоді, протягом усіх років, р. Іче стояв на чолі всього, що пов'язано з поширенням звістки про Мошіаха та оголошенням особи Мошіаха, спонукав інших займатися цим і сам не послаблював зусиль і в останні роки життя.

Низка громадських діячів стверджувала, що всесвітня публікація про віру в те, що Ребе — Мошіах, може завдати шкоди іміджу Хабаду, і просила р. Іче отримати від Ребе явний дозвіл на публікацію в загальній пресі. Ті самі діячі стверджували також, що всесвітня публікація вторгається у сфери діяльності інших шлухім, які не обов'язково цього бажають.

Після того як оголошення були готові, він передав їх Ребе, кожне оголошення окремо, і секретар р. Лейбл Гронер зачитав Ребе зміст оголошень, і Ребе дав свою згоду на публікацію.

Щоб повідомити всім про дозвіл Ребе на публікацію оголошень, р. Шнеур-Залман Гурарі із «Загальної ради любавицьких рабинів» попросив, щоб р. Лейбл записав на аркуші точний опис згоди Ребе.

Попри явний дозвіл Ребе, один із громадських діячів подав на р. Іче до суду, стверджуючи, що той не може публікувати оголошення від імені Хабаду та від імені Ребе. Суд виніс заборону на подальшу публікацію оголошень до ухвалення рішення.

Унаслідок цієї заборони ім'я Ребе не згадувалося в оголошеннях, що закликали слухати Десять заповідей у свято Шавуот.

На зібранні рабинів, що відбулося в місяці сіван того самого року, рабини анашу різко виступили проти тих громадських діячів, які боролися з поширенням звістки про Мошіаха[7].

11 елула 5753 року (28 серпня 1993) заборону на публікацію було скасовано[8].

У 5752 році (1991/1992) він був одним з організаторів танців радості в 770 і членом комітету-засновника організації, яка їх курує, — «Штабу пісні та співу для зустрічі Мошіаха».

І після 3 тамуза 5754 (12 червня 1994) він продовжував з усією силою поширювати звістку про Визволення Ребе, Мелех га-Мошіаха і віру у вічність його життя, а також брав участь у зібранні для зустрічі Мошіаха, проведеному в Лінкольн-центрі.

Р. Іче «жив» «Єхі», і це палало в усіх його кістках. Із самопожертвою, навіть коли йому стало важко ходити, він неухильно дотримувався танцю «Єхі» після кожної молитви, сам носив кіпу «Єхі» і спонукав інших чинити так само.

В останні роки життя він здійснював нагляд за діяльністю центрального «Ігуд талмідей га-єшивот» і «Ваад хаялей Бейт Давид».

Відхід з життя

На виході Ахарон шель Песах 5773 року (2 квітня 2013) він востаннє провів фарбрейнген із тмімім, що навчаються в 770, а через два дні переніс інсульт і був терміново доставлений до лікарні в критичному стані.

У неділю, 27 нісана 5773 року (7 квітня 2013), помер і був похований на ділянці «Агудат хасидей Хабад» на кладовищі Монтефіоре, у районі Квінс у Нью-Йорку.

Родина

Його брати
Його сини й дочки

Додаткова література

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ Син рава Яакова
  2. ^ Помер на засланні в Сибіру 12 нісана 5705 (26 березня 1945)
  3. ^ Дочка р. Нафталі. Померла 22 тевета 5743 (7 січня 1983).
  4. ^ Р. Іче розповів про це в інтерв'ю «Бейт Мошіах»
  5. ^ померла 20 тевета 5786 (9 січня 2026), повідомлення на сайті анашу
  6. ^ син р. Менахем-Мендла Дубравського
  7. ^ Серед іншого р. Давид Фельдман сказав, що є ті, хто намагається викликати і здійснити указ, [який проголошує]: «Напишіть на розі бика, що немає у вас частки в Б-гові Ізраїлю».
  8. ^ Слід зазначити, що за день до цього, 10 елула, коли в суді відбувалося засідання з цього питання, Ребе вийшов на балкон і попросив поїсти пирога і сказати «лехаїм» (що того року було виразом фарбрейнгену) протягом порівняно довгого часу.
Іцхак Шпрінгер згадується ще в 56 статтях Хабадпедії. Усі згадки

Код особи: № 5328851700

Повідомити про помилку на цій сторінці