Перейти до вмісту

Покінг

Матеріал з Хабадпедії
Цю статтю необхідно доповнити
Стаття неповна, у ній ще бракує суттєвого змісту. Можливо, подробиці є на сторінці обговорення.
Ви можете доповнити відсутні частини та видалити це повідомлення. Розгляньте можливість створити заголовки для розділів, що потребують доповнення, і перенести шаблон до них.
Цю статтю необхідно доповнити
Стаття неповна, у ній ще бракує суттєвого змісту. Можливо, подробиці є на сторінці обговорення.
Ви можете доповнити відсутні частини та видалити це повідомлення. Розгляньте можливість створити заголовки для розділів, що потребують доповнення, і перенести шаблон до них.
Учні єшиви в Покінгу

Покінг (німецькою: Pocking) — невелике село поблизу Мюнхена в Німеччині. Після Другої світової війни американці облаштували поруч із ним табір для єврейських біженців. Сотні родин хасидів Хабаду, які покинули Росію в межах «відомої втечі» в 5706-5707 році (1945–1947), оселилися в таборах переміщених осіб у Європі, і більшість із них облаштувалися в таборі Покінг і створили на місці громаду й навчальні заклади на чолі з равом Аврагамом-Еліягу Плоткіним і равом Нісаном Неменовим. І в той період це була найбільша хабадська громада. Ребе Раяц і Ребе були на зв'язку з хасидами в Покінгу й багато допомагали їм за допомогою вказівок і настанов, а також посилали до них посланців і посилки[1].

Поселення в таборі й заснування єшиви

У таборі Покінг зосередилися 40 000 євреїв, біженців Голокосту, з них близько трьохсот з анаш, більшість із яких вихідці із Самарканда. Вони прибули впродовж місяців тамуз-елул 5706 року (серпень–вересень 1946) після нелегального переходу кордону із сусідньої Чехії та з інших країн. З найвидатніших серед них: рав, відомий машпіа, р. Нісан Неменов — директор єшиви «Томхей Тмімім» Самарканд. Гаон-хасид рав рабі Аврагам-Еліягу Плоткін — один із керівників єшиви в Самарканді. Машпіа рав Залман Левітін. Знаменитий рав р. Ісраель Невелер та інші. Табір перебував під контролем американців, і звідти було легше отримати візи до Сполучених Штатів, куди прагнули потрапити хасиди, щоб перебувати під покровом Ребе Раяца.

Коли перші з анаш оселилися в Покінгу, вони почали організацію хабадського громадського життя, попри тимчасовість і непостійність їхнього перебування там: у світлий день 15 елула 5706 року (11 вересня 1946) р. Нісан Неменов скликав збори всіх анаш і обрав з-поміж них комітет, який керуватиме справами «Агудат хасідей Хабад Покінг». Також вони заснували заклади «Томхей Тмімім» Покінг, і «Бейт Рівка» Покінг.

Життя в таборі

Хасиди Хабаду в таборі в Покінгу

Присутність анаш у Покінгу взагалі та єшиви зокрема дуже вплинула на атмосферу в таборі. Загалом атмосфера в таборі була сумною і гнітючою через їхнє сумне становище біженців і після тяжких подій, які вони пережили в Голокості. Також чутки, що надходили з Росії про арешти й переслідування, які чинив НКВС, додавали до пригніченої атмосфери. Однак присутність хасидів Хабаду разом зі звісткою про те, що тепер відкрилася можливість побачитися з Ребе, а на додачу до цього їхня діяльність серед решти біженців табору — трохи полегшили міру їхніх бід.

На фарбрейнгени р. Нісана приходили також багато євреїв, які не були хасидами.

У таборах переміщених осіб у Німеччині діяли співробітники «Джойнту» і представники Комітету порятунку. Вони проводили там збори і з'їзди, і хасиди Хабаду отримували від них гроші для родин анаш і для єшив.

Ребецн Хана

Ребецн Хана Шнеєрсон, мати Ребе, пробула деякий час у таборі Покінг, і кілька родин хасидів, які знали її, підтримували її і допомагали їй багатьма способами.

Ребе діяв у ті дні, щоб привезти свою матір до себе в Нью-Йорк, і після періоду в Покінгу вона переїхала до Парижа, куди прибув Ребе й поїхав із нею до Нью-Йорка.

Ребе Раяц і Ребе підтримують Покінг

Велика духовна діяльність велася в таборах згідно з вказівками наших Ребе. У таборі Покінг було створено хабадські навчальні заклади — єшиву «Томхей Тмімім» і «Бейт Рівка», а невеликі відділення «Томхей Тмімім» і «Бейт Рівка» було створено ще в кількох таборах переміщених осіб.

Ребе Раяц і Ребе були на зв'язку з хасидами в таборах переміщених осіб, і серед них у Покінгу, й багато допомагали їм у матеріальному і духовному, за допомогою вказівок і настанов, а також посилали до них посланців і посилки[1].

Ребе розповідає про звичай Покінга

На фарбрейнгені Шабату тижневої глави «Насо» 5720 року (1959/1960) Ребе розповів про звичай у Покінгу будити всіх, щоб учити Тору:

«Розповідають про добрий звичай, який був у Покінгу [сам я там не був, але так розповідають], що щоранку будили всіх, щоб учити Тору, і порядок був – не як у місцях, де „шамаш“ стукав у вікно й виконував свій обов'язок, не дбаючи про те, чи справді той устав від сну, а стукали й стукали, доки його не витягали („біз м'от енем аройсгешлепт“)... він був змушений устати від сну через стукіт, щоб принаймні домашні могли далі спати»[2].

Візит р. Біньяміна Городецького і Рашага

Діти вчать Тору в таборі в Покінгу

Узимку 5707 року (1946/1947) Ребе Раяц послав рава Біньяміна-Еліягу Городецького, директора «Європейського бюро допомоги біженцям», відвідати табір Покінг і передати йому від них привіт.

Невдовзі по тому, перед святом Песах 5707 року (5 квітня 1947), Ребе Раяц послав свого зятя Рашага з візитом до Європи.

У Німеччині Рашагові віддали великі почесті й улаштували йому чудовий прийом. Він виголосив перед ними маамари хасидуту, і публіка отримала від нього велику насолоду.

З тієї самої нагоди[потрібне уточнення] Ребе Раяц послав також різні святі книги, які були потрібні єшиві та біженцям Покінга.

Сильна надія анаш і тмімім у Покінгу побачитися з Ребе Раяцом, на їхній жаль, не здійснилася. Більшість із них перебралися до Парижа й осіли в ньому, частина репатріювалася до Землі Ізраїлю (і були серед засновників Кфар-Хабада), а ще одна частина, що емігрувала до Сполучених Штатів, прибула туди після відходу Ребе Раяца.

Рав Шломо Матусов, заступник директора «Томхей Тмімім» у Покінгу, зберігав документи й фотографії, що відображають період виїзду з Росії і передусім хабадське життя в Покінгу.

Архів Матусова, справа про виїзд із Росії (col)

В архіві є зошит, у якому було записано подорожній щоденник хасидів Хабаду в таборі переміщених осіб Покінг, і в ньому рав Матусов заносив на папір кожне пересування в Покінгу з того періоду, коли почали виїжджати до Франції, і впродовж понад року. У щоденнику задокументовано багато тем, як-от:

  • Хасиди, що прибули до Покінга
  • Хасиди, що виїхали з Покінга в інші місця
  • Бюджети «Джойнту»
  • Пожертви
  • Листи, надіслані Ребе Раяцові, послання від Ребе Раяца
  • Листи, надіслані Ребе
  • Маанот Ребе
  • Посилки книжок і предметів релігійного вжитку, що надійшли від Ребе як директора «Мерказ ле-іньоней хінух».

Вочевидь, цей зошит призначався переважно для поточних звітів Ребе Раяцові і його зятеві, Ребе, про всі подробиці під час облаштування хасидів після їхнього виїзду з Росії. Розшифровку і фотокопії подорожнього щоденника опубліковано в книзі «Виїзд із Росії», в якій задокументовано життя хасидів у період виїзду з Росії й таборів переміщених осіб. У книзі опубліковано близько 200 рідкісних фотографій, що відображають життя хасидів під час утечі й під час їхнього перебування в таборах.

Хасиди Хабаду в Покінгу

Див. також

Додаткова література

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ 1 2 Листи Ребе Раяца і листи Ребе цих років
  2. ^ «Торат Менахем», частина 28, сторінка 138
  3. ^ На його надгробку написано, що він навчався в «Томхей Тмімім» у Покінгу
Покінг згадується ще в 139 статтях Хабадпедії. Усі згадки

Повідомити про помилку на цій сторінці