«Шлемут га-арец»

Шлемут га-арец (або кампанія за цілісність Землі) — кампанія, яку веде Ребе за запобігання передачі територій з територій Землі Ізраїлю або територій, життєво важливих для її безпеки («території в обмін на мир»). Крім того, боротьба включала тиск на владу в Ізраїлі, щоб домагатися явної перемоги в його війнах. Боротьба почалася одразу після Шестиденної війни і триває донині.
У випадках, коли уряд Ізраїлю не діяв за порадою Ребе, — ці дії завдавали шкоди народу Ізраїлю і призводили до загрози для життя євреїв і до його відібрання. Заднім числом можна бачити, що якби відповідальні особи виконували вказівки Ребе, — справа влаштувалася б набагато краще.
Наше право на Землю
Ребе рішуче заперечував проти твердження, що це народи світу дали нам Землю своїм голосуванням в ООН чи якимись деклараціями (як-от декларація Бальфура тощо), оскільки держави світу не мають влади передати нам те, що їм не належить. Так само Ребе заперечував тим, хто стверджує, що народ Ізраїлю має «історичне право» на Землю Ізраїлю, оскільки це земля наших батьків, бо багато народів жили на цій Землі в різні часи, і вони не мають жодного права на неї, так само як у жодній іншій країні жоден народ не може заявляти про своє право на неї через те, що жив там покоління тому[1]; як приклад Ребе навів той факт, що індіанці не можуть вимагати права на Сполучені Штати, хоча жили там.
Ребе багато разів роз'яснював, що єдине право народу Ізраїлю на Святу Землю — це право Б-жественної обіцянки, право, яке Святий, благословенний Він обіцяв праотцю Аврагаму: «Нащадкам твоїм дам Я цю землю»[2]; ту саму обіцянку Святий, благословенний Він дав Іцхаку[3] і також повторив обіцянку Яакову[4]. І також під час Виходу з Єгипту Всевишній обіцяв Ізраїлю Землю, сказавши: «І приведу Я вас до землі, про яку підняв Я руку Мою, щоб дати її Аврагаму, Іцхаку та Яакову, і дам її вам у спадщину, Я Г-сподь»[5]. Ці обіцянки Святого, благословенного Він становлять єврейське право власності на Землю Ізраїлю, і це єдині аргументи, які незаперечні, оскільки більша частина світу вірить у Творця світу, у Танах і в написане в ньому. Ці аргументи є найсправедливішими і найпрямішими аргументами, які незаперечні, і саме вони будуть прийняті державами світу більше, ніж будь-який інший аргумент.

Крім того, Ребе відкинув також аргументи, що й Ішмаель був сином праотця Аврагама, а тому і його нащадки мають право на Землю Ізраїлю, оскільки араби в наші дні не є нащадками Ішмаеля, і, крім того, Ішмаель і всі сини наложниць не успадкували Землю, а були відіслані ще за життя Аврагама до землі синів Сходу[6], тож вони не мають жодної частки в Землі, і тому, навіть якби вони були нащадками Ішмаеля, вони не мають жодного права власності на Землю.
Роз'яснення у світі
Ребе роз'яснив, що єдиний аргумент про право власності народу Ізраїлю на Землю, який буде прийнятий у світі, — це цитата з коментаря Раші до Тори на вірш «На початку створив Б-г небо і землю»[7]:
Сказав рабі Іцхак: не треба було починати Тору інакше як із «Цей місяць для вас», бо це перша заповідь, яку було заповідано Ізраїлю. А з якої причини почав із «Берешит»? Тому що: «Силу діянь Своїх звістив Він народові Своєму, щоб дати їм спадок народів». Бо якщо скажуть народи світу Ізраїлю: «Розбійники ви, бо ви захопили землі семи народів», вони скажуть їм: уся земля належить Святому, благословенному Він, Він створив її і віддав тому, хто праведний в Його очах, з Своєї волі Він віддав її їм і з Своєї волі взяв її в них і віддав нам
— Раші, Берешит 1:1.
Раші пояснює, що причина того, що Тора розповідає історію створення світу, а не починається із заповідей, полягає в тому, щоб, коли настане час і з'явиться народ, який скаже, що народ Ізраїлю пограбував його країну, народ Ізраїлю мав готову відповідь, що Святий, благословенний Він створив світ і Він керує світом Своєю силою, і Він віддав Землю семи народам, а потім віддав її нам у вічне володіння, а якщо так, народ Ізраїлю лише звільнив свою Землю, а не пограбував її.
Протягом років кілька разів використовували цей вірш, але це робилося лише в закритих бесідах або в промовах усередині Ізраїлю, а не в ООН чи в промові, зверненій до світу.
Території в обмін на мирну угоду
Від часу Шестиденної війни виникали ідеї повернення територій, звільнених у ході війни, в обмін на мирну угоду. Одразу після війни Ігаль Алон запропонував перший план повернення територій. Ребе висловив різку незгоду з поверненням територій в обмін на мир і говорив про це багато разів. Свою незгоду Ребе ґрунтував на трьох головних причинах.
1. Пікуах нефеш — позиція військових експертів, що будь-яка передача територій призведе до загрози безпеці жителів Держави Ізраїль[8].
2. Відсутність повноважень — Земля Ізраїлю дана всьому народу Ізраїлю разом, і влада в Землі Ізраїлю не має повноважень передавати її частини[9].
3. Галаха — галаха встановлює[10], що «неєвреї, які облягли міста Ізраїлю... у місті, близькому до кордону, навіть якщо вони хочуть прийти лише через солому і сіно, заради них порушують Шабат, щоб вони не захопили місто і звідти країна не стала легкою для завоювання перед ними». Звідси Ребе вивів, що передача прикордонних територій ворогові заборонена в принципі, навіть коли наявне становище може загрожувати життю, оскільки вона може призвести до тотального завоювання ворогом. Ребе зазначив, що цей закон діє і в діаспорі, а не лише в межах Землі Ізраїлю[11].
Ребе висловлював рішучу незгоду з розумінням конфлікту як конфлікту за контроль і за території; Ребе бачив в арабських претензіях на Землю заперечення самого існування народу Ізраїлю. Тому Ребе також бачив загрозу життю в будь-якому відступі ЦАХАЛу, навіть на території, яка не визначена як територія Землі Ізраїлю[12].
Історія
Передісторія
Основна стаття – Шестиденна війна, Війна на виснаження, Війна Судного дня
Шестиденна війна, яка завершилася нищівною перемогою Ізраїлю (5727), настала після тривалого періоду величезної напруги в Країні через війну; лише Ребе передбачав перемогу і надсилав заспокійливі послання до Ізраїлю. У ході війни Ізраїль звільнив Єрусалим і території Юдеї та Самарії, які перебували під йорданським контролем, Голанські висоти у сирійців і захопив Синайський півострів у єгиптян.
Після закінчення війни ізраїльські діячі почали говорити про готовність повернути звільнені території в обмін на встановлення миру між Ізраїлем і його ворогами. Арабська сторона відмовилася, але одразу почала потужну дипломатичну кампанію, метою якої було змусити Ізраїль відступити із захоплених ним територій без арабських зобов'язань. Ребе багато говорив про те, що єдина причина цього в тому, що Ізраїль сам висунув пропозицію, яка привела арабів до усвідомлення того, що вони зможуть отримати території шляхом тиску. Ребе роз'яснив, що це відбувається через те, що єврей почувається нижчим за неєврея і відчуває потребу йому догодити, тоді як якби неєврей бачив, що єврей поводиться з «гордістю Яакова», неєврей скасовував би себе перед євреєм.
Наприкінці війни було підписано угоду про припинення вогню між воюючими сторонами. Єгипет порушив припинення вогню, просунувши ракети до Суецького каналу всупереч підписаному. Ребе наполегливо домагався того, щоб ЦАХАЛ завдав удару по єгиптянах і не чекав, поки єгиптяни нападуть першими; Ребе стверджував, що жорстка відповідь на порушення припинення вогню приведе до стримування, яке запобіжить тяжкій кривавій ціні в майбутньому. На ділі ЦАХАЛ утримався від відповіді, і це породило Війну на виснаження, у ході якої ЦАХАЛ зазнав тяжких втрат і утримався від знищення єгипетської ракетної системи, яка стала причиною тяжких втрат у Війні Судного дня.
У період війни тодішній президент Сполучених Штатів Ніксон докладав зусиль, щоб досягти припинення вогню між сторонами. Ребе невпинно передавав послання Ізраїлю в листах високопосадовцям, а також говорив про це в сіхот, що не можна погоджуватися на припинення вогню, оскільки воно послужить Єгипту для масованого озброєння, яке зрештою приведе до війни, що забере набагато більше жертв. На ділі Ізраїль підписав припинення вогню. Приблизно через двадцять чотири години після того, як воно набуло чинності, єгиптяни порушили припинення вогню, просунувши численні ракети до каналу[13]; Ребе наполягав на тому, щоб завдати удару по пускових установках, але Ізраїль обмежився лише дипломатичними протестами.
У Йом Кіпур 5734 року (6 жовтня 1973) вибухнула Війна Судного дня. Війна вибухнула після того, як Ізраїль відмовився мобілізувати резервістів через побоювання, що його вважатимуть тим, хто почав війну. Пізніше Ребе сказав про це, що й відмова від превентивного удару була наслідком почуття неповноцінності, яке відчували євреї перед неєвреєм, і це почуття коштувало Ізраїлю багатьох убитих[14]. На початку війни єгипетським силам вдалося прорвати лінію оборони ЦАХАЛу; на другому тижні війни Ізраїлю вдалося знову захопити Синай і навіть перетнути канал; ЦАХАЛ оточив великі єгипетські сили, але утримався від того, щоб узяти їх у полон, і про це Ребе теж говорив ті самі слова. На півночі Ізраїлю вдалося відкинути сирійців і ввійти на територію Сирії, і він дійшов до околиць Дамаска. Ребе наполягав на тому, щоб захопити Дамаск на короткий час, щоб створити сильне стримування, і це стало б силою, яка змусить сирійців підписати мирну угоду з Ізраїлем[15].
На ділі Ізраїль не захопив Дамаск, а на єгипетському кордоні погодився повернутися до попередньої лінії припинення вогню.
Кемп-Девід
Основна стаття – Мирний договір з Єгиптом, Перша ліванська війна
У 5738 році (1977/1978) президент Єгипту Анвар Садат відвідав Ізраїль для переговорів про мирну угоду[16]. У подальший період почалися численні обговорення підписання угоди в обмін на відступ ЦАХАЛу із Синаю і створення палестинської держави на територіях Юдеї та Самарії, звільнених у Шестиденній війні, зі столицею в Єрусалимі. Бегін відмовився від створення палестинської держави, але погодився встановити палестинську автономію в частинах територій Юдеї та Самарії і відмовився ділити Єрусалим.
У той період Ребе багато говорив про те, що не можна повертати території, життєво важливі для безпеки держави, і ґрунтував свою позицію на «Шулхан арусі», у розділі 329[17]. Крім того, Ребе сказав, що якщо Ізраїль наполягатиме на своїх позиціях, Єгипет не матиме вибору, окрім як погодитися, оскільки в той період Садату була потрібна мирна угода, щоб підняти свій статус у Єгипті. Також Ребе говорив про безглуздість поступки територій, у яких є нафтові свердловини, здатні значно зміцнити військове та економічне становище Ізраїлю, і передачі їх без жодної компенсації[18]. Щодо плану автономії, стверджував Ребе, Ізраїль має відкинути цю ідею, оскільки автономія стане важелем для палестинських вимог створити палестинську державу. Також Ребе стверджував, що було доведено: коли твердо стояли в питанні Єрусалима, інша сторона поступилася, — так слід чинити і в решті пунктів[19]. Ребе сказав, що джерелом усього плазування є власна неповноцінність перед неєвреєм[20].
На ділі прем'єр-міністр Менахем Бегін підписав у «Кемп-Девіді» (заміській резиденції президентів Сполучених Штатів) угоду про передачу Синаю і погодився встановити палестинську автономію; угоду було розділено на етапи, в ході яких Ізраїль відступить із Синаю. На ділі Єгипет багато разів порушував угоду[21] вже після першого етапу, коли не встановив з Ізраїлем звичайних відносин (нормалізації) і ввів на територію Синаю більше сил, ніж було погоджено. У цей період Ребе закликав зупинити угоду і не продовжувати її виконання. Ребе багато разів згадував, що й тут причина того, що Ізраїль не зупиняє угоду, а продовжує свій відступ, тоді як інша сторона пальцем не ворухне для виконання угоди, теж походить із почуття неповноцінності євреїв перед неєвреєм.
На ділі Ізраїль завершив свій відступ з Єгипту. У наступні роки Ребе стверджував, що тепер численні терористи проникають із Синаю до Ізраїлю, і угода призвела до збільшення кількості жертв[22]. Коли вибухнула Перша ліванська війна, Ребе говорив про те, що це через стримування, послаблене угодами Кемп-Девіда; цю війну було зупинено внаслідок міжнародного тиску, попри великі перемоги на полі бою, і тут Ребе наполягав на тому, щоб не піддаватися тиску, а завершити справу і знищити організацію ООП. На ділі Ізраїль дозволив терористам залишити Ліван з їхньою зброєю і вивів ЦАХАЛ з Лівану. Ребе пояснив це тим, що й це внаслідок того факту, що почуття неповноцінності єврея перед неєвреєм призводить до того, що віддають перевагу чужим інтересам над інтересами безпеки, і це призводить до вбивства багатьох євреїв[23].
Угоди з палестинцями
Основна стаття – Угоди в Осло, План розмежування
Кемп-Девід
До підписання угод Кемп-Девіда було додано письмову заяву Менахема Бегіна, яка підкреслювала, що Єрусалим залишиться столицею Ізраїлю, і про його згоду вести переговори про надання автономії палестинцям. Проєкт угоди Бегіна, щоправда, не було здійснено, але переговори про встановлення автономії почалися. Палестинський національний рух і ООП не брали участі в переговорах і фактично протидіяли плану. План було заморожено з ухваленням основного закону про Єрусалим як столицю Ізраїлю в аві 5740 року (1979/1980)[24]. Убивство Садата підірвало план, а переговори було остаточно припинено внаслідок початку Ліванської війни в 5742 році (1981/1982).
Ребе повністю відкидав цей план, а також казав, що навіть розмови про переговори на цю тему призводять до посилення терору і збільшують світовий тиск на Ізраїль. Ребе казав, що палестинські вимоги не обмежаться автономією, а зростатимуть, і після того як буде встановлено автономію, виникне вимога створити палестинську державу, при тому що кінцевою метою є палестинська держава на всіх територіях Землі Ізраїлю.


У 5747 році (1986/1987) вибухнуло палестинське повстання (перша інтифада); інтифада призвела до того, що ізраїльські та палестинські представники стали зустрічатися й обговорювати мирну угоду. Ребе говорив про те, що переговори лише показують арабам, що шлях терору і є правильним шляхом, і що терористи лише черпають заохочення в переговорах.
«Брудний трюк»
Коли Перес намагався повалити уряд Іцхака Шаміра в рамках «Брудного трюку» (у 5750 році (1989/1990)), Ребе запобіг падінню уряду, вказавши депутатові Кнесету Еліезеру Мізрахі не підтримувати Переса, оскільки Ребе бачив величезну небезпеку в лівому уряді, який спробує провести крок, що встановить палестинську автономію. Зрештою вузький правий уряд було сформовано Іцхаком Шаміром; Ребе віддавав перевагу уряду Шаміра, який був прихильником позиції «Ерец-Ісраель га-шлема».
У період правління Шаміра знову почалися розмови про автономію в рамках Мадридської конференції, скликаної тоді в Іспанії. Спочатку Шамір наполягав на тому, щоб не брати участі в конференції, через побоювання, що вона створить міжнародний тиск на Ізраїль, але зрештою поступився і вирішив брати участь. У конференції брали участь представники Держави Ізраїль і представники всіх арабських країн. Ребе наполегливо закликав Шаміра стояти твердо і не йти на компроміси в питаннях інтересів безпеки Ізраїлю. На ділі з конференції нічого не вийшло, але через неї вибори було перенесено на раніший термін, і до влади прийшов Іцхак Рабін.
Угода Осло
З його приходом Рабін почав обговорювати з палестинцями «угоду Осло», метою якої було укласти мирну угоду з терористами ООП в обмін на надання палестинської автономії, що, за словами тих, хто займається цілісністю Землі, може накликати біду, не доведи Б-г, на мільйони євреїв.
Боротьба проти угоди
Уряд Рабіна підписав з палестинцями дві угоди в Осло (у 5753 році (1992/1993)); підписання угод супроводжувалося різким громадським протестом.
Угода викликала демонстрації протесту по всій країні, головним чином через рішення надати зброю створеній палестинській поліції — з аргументом, що вона використовуватиметься для терактів проти євреїв.
У ході боротьби Ребе дозволив організації «Неші у-бнот Хабад» офіційно взяти участь у мітингу протесту, організованому низкою жіночих організацій релігійного сіонізму.
Пізніше рух «Зо арцейну» і низка інших організацій, серед них Цеірей Агудат Хабад, організували величезну демонстрацію проти угоди на Площі Царів Ізраїлю в Тель-Авіві.
За часів угоди Осло «Цеірей Хабад» запитали Ребе, чи діяти від імені Хабаду, і Ребе відповів діяти відкрито від імені Хабаду через Цеірей Агудат Хабад і Бейт Хабади[25].
У рамках боротьби з угодою було створено Штаб за мир народу і землі на чолі з равом Ісраелем Гальперіним, із представниками центральних організацій Хабаду у Святій Землі.
Головною діяльністю штабу була кампанія «Земля Ізраїлю в небезпеці», в рамках якої тисячі хасидів Хабаду вийшли протестувати проти угоди.
Штаб випускав газету «Коль га-арец» за редакцією рава Менахема Брода, і вона поширювалася по всій країні.
Виконання угоди Нетаньягу
Після вбивства Рабіна і приходу до влади Біньяміна Нетаньягу почалося виконання перших частин угоди, зокрема передача частин Хеврона Палестинській адміністрації на чолі з високопоставленими терористами ООП; хасиди Хабаду, які підтримували його на виборах, відмежувалися від нього внаслідок цього[26]. Просунуті етапи угоди було зупинено внаслідок посилення палестинського терору. Приблизно через пів року після підписання угоди голова ООП Ясір Арафат, хай зітреться ім'я його, виступив з промовою в Йоганнесбурзі[27], в якій закликав продовжувати шлях терору до завоювання всього Ізраїлю.
Друга інтифада
Коли в 5759 році (1998/1999) було обрано Егуда Барака, він почав обговорювати з палестинцями створення палестинської держави.
Провал переговорів породив збройне палестинське повстання, в ході якого жорстокі терористи вбивали і ранили багатьох євреїв. Так вийшло, що угода Осло безпосередньо призвела до другої інтифади, що вибухнула наприкінці 5759 року (1998/1999), в ході якої загинули близько двох тисяч євреїв. Лише після операції «Захисна стіна», ініційованої Аріелем Шароном у 5763 році (2002/2003), інтифаду було зупинено.
План розмежування
Водночас Шарон ініціював план розмежування (5765), у ході якого сектор Газа було в односторонньому порядку передано палестинцям[28]; на ділі розмежування призвело до приходу до влади в Газі терористичної організації «ХАМАС», і відтоді жителі Ізраїлю потерпають від ракетних обстрілів з території, переданої арабам. І після цього тривали спроби переговорів з Палестинською адміністрацією про створення палестинської держави на територіях Юдеї та Самарії.
У (5774) році внаслідок міжнародного тиску прем'єр-міністр Біньямін Нетаньягу вів мирні переговори, за підсумками яких мала бути створена палестинська держава. Рабини Хабаду вели широку діяльність, яка мала привести до падіння будь-якого уряду, що спробує передати частини Землі Ізраїлю[29]. Зрештою переговори провалилися.
План Трампа — план століття

У 5780 (2020) році Трамп виступив з ініціативою «Угода століття — план Трампа» — небезпечної угоди між Ізраїлем і арабами, в ході якої араби отримають близько 30 відсотків Юдеї та Самарії і зможуть створити палестинську державу; ця угода суперечить думці Ребе і, не доведи Б-г, може наразити на небезпеку мільйони євреїв.
Хабадські хасиди виходили на демонстрації проти нього, частину яких було організовано Всесвітнім штабом порятунку народу і землі на чолі з равом Шалом-Дов-Бером Вольпо і равом Єкутіелем Раппом. Тмімім з Єрусалима провели пікет протесту на в'їзді до Єрусалима[30] [31].
Рабини «Махон галаха» разом з рабинами, які займаються цілісністю Землі, виступили з різким протестом проти плану Трампа. Лист підписали видатні рабини, серед них: рав Барух-Боаз Юркович, рав Шломо-Залман Левківкер, рав Моше Корнвіц, рав Ісраель Гальперін і рав Шалом-Бер Вольпо[32]. Конгрес рабинів «Пікуах нефеш» на чолі з равом Йосефом Герліцьким виступив з протестом проти плану Трампа[33], а на сайті «Хабад Інфо» і в тижневику «Бейт Мошіах» було опубліковано інтерв'ю та статті проти плану століття — плану Трампа[34].
Зрештою мирну угоду не було здійснено[35].
Думка «правих»
І сьогодні є певні частини правого блоку в Ізраїлі, які підтримують створення палестинської держави, і розбіжності між ними та лівими стосуються лише її розміру і заходів безпеки.
Організації «Шлемут га-арец»
Багато організацій діють у цьому напрямі, серед них: Конгрес рабинів «Пікуах нефеш», Всесвітній штаб порятунку народу і землі та інші.
Референдум
Перед передачею Синаю Єгипту виникла ідея провести референдум із цього питання; Ребе висловився на цю тему і роз'яснив, що сама постановка питання, чи варто передавати території в обмін на мир, є введенням в оману[36], оскільки багато угод, підписаних у минулому, було швидко порушено, і немає жодної гарантії, що й ця угода не буде порушена. І навіть якщо той, хто підписав, дотримуватиметься угоди, адже арабське суспільство складається з багатьох фракцій, які не зв'язані угодою, або якщо зміниться керівництво і нове не буде зв'язане угодою. А якщо так, питання не в територіях в обмін на мир, а в територіях в обмін на відсутність зобов'язання дотримуватися миру.
Ребе сказав на єхідуті одному з політиків, що якщо проводити референдум, формулювання має бути таким:
Чи варто наражати на смертельну небезпеку кожен дім у Землі Ізраїлю і ризикувати війною, коли Ізраїль залишиться без нафти, без обороноздатних кордонів, коли ворог близько до наших центрів населення, в обмін на підпис Садата на папері, тоді як ясно, що досі єгиптяни вже чотири рази порушували свій підпис, і ясно, що Садат не проживе довго і не буде вічно правити Єгиптом, і ясно, що він не має жодної думки щодо арабів в Юдеї та Самарії, і ясно, що араби Юдеї та Самарії відкрито заявляють, що мають намір знищити і вбити весь народ, що живе в Сіоні, і ясно, що навіть якщо певна група погодиться на мир, інші групи не погодяться, — і питання в тому, чи варто в такій ситуації ризикувати і повертати території в обмін на клапоть паперу, який нікого не зобов'язує?
Відповідь на міжнародний тиск
Єдиною відповіддю на міжнародний тиск на Ізраїль з метою передати звільнені території арабам є «створення фактів на місцевості» шляхом негайного заселення всіх незаселених територій[37]. Великою перевагою цього рішення є остаточне закриття будь-якої можливості створення держави всередині території Ізраїлю, оскільки коли велика кількість поселенців, яку неможливо евакуювати, оселиться в усіх частинах територій, не залишивши реальної території для палестинської держави, світ і самі палестинці визнають, що єврейське поселення на територіях є доконаним фактом, і вже само собою припиниться тиск.
Ребе роз'яснив, що повільне заселення і в небагатьох точках лише накликає додатковий тиск, оскільки держави світу бачать, що Ізраїль не сповнений рішучості заселити території і робить це повільно і з ваганнями, вони лише посилюють тиск, бо розуміють, що Ізраїль не переконаний у своєму праві власності на ці території, тож якщо тиск посилиться, Ізраїль зупинить заселення і навіть демонтує його. Натомість швидке заселення всіх територій разом сигналізує світові про рішучість, яка запобігає тиску. Кілька разів Ребе казав, що треба привезти «мільйон поселенців».
Ребе визнавав, що таке заселення викличе хвилю засуджень і тиску з боку держав світу, але роз'яснив, що гнівна реакція буде відносно недовгою, а потім тиск припиниться, тоді як повільне поселення викликає ті самі засудження, але без перерви.
Ребе роз'яснив, що це має робитися тихо і без публічних заяв, які спричинять сильний тиск з боку світу, що може призвести до скасування заселення. Ребе пояснив, що коли єврей показує свою силу, це дратує неєврея, і він змушений це засудити, а з другого боку, на власні очі бачили, що коли починали заселення в певних місцях рішуче і без публічного оголошення, держави утримувалися від реакції; Ребе навів як приклад ізраїльський ядерний реактор, який було збудовано без заяв і рішуче, і світ нічого не сказав. Ребе додав, що, звісно, тиша в заселенні не повинна бути коштом публічної роз'яснювальної роботи про право народу Ізраїлю на Землю Ізраїлю.
Див. також
- Всесвітній штаб порятунку народу і землі
- Бейт дін «Шлемут га-арец»
- Штаб Хабаду за мир народу і землі
- Конгрес рабинів за мир
Додаткова література

- Леві-Іцхак Гронер, Моше-Лейб Кришевський, «Карати ве-ейн оне» — усі сіхот Ребе на тему цілісності Землі (2 томи)
- Йосі Елітов і Біньямін Ліпкін, «Шлемут га-арец» — добірка із сіхот Ребе на тему цілісності Землі та огляд діяльності рава Йосефа-Іцхака Гутніка, одного з найвидатніших серед тих, хто займається цією сферою, 5756[38].
- Шалом-Дов-Бер Вольпо, «Даат Тора» — думка Тори щодо питань становища у Святій Землі на тему цілісності Землі, 5740.
- Шалом-Дов-Бер Вольпо, «Шалом шалом ве-ейн шалом» — неможливість миру, 5741.
- Шалом-Дов-Бер Вольпо, «Великі мужі Тори про повернення територій» — зі слів великих мужів Ізраїлю проти передачі територій, 5742.
- Тижневик «Бейт Мошіах» 198, 20 елула 5758 (11 вересня 1998), Чим допомагають петиції рабинів у питанні цілісності Землі, і перша публікація відповіді Ребе Цеірей Агудат Хабад діяти і демонструвати в 5753 році (1992/1993) проти угоди Осло
- «І вестиме війни Б-га», додаток «Кфар-Хабад», свято Сукот 5782 (21 вересня 2021)
- «Шлемут га-арец», серія статей у рубриці «Хаєй Рабі» тижневика «Кфар-Хабад» випуск 1798 • випуск 1807 • випуск 1845 сторінка 28 • випуск 1926 сторінка 56
- «Бе-нафшену га-давар» — огляд безпеки присвячена вченню Ребе Мелех га-Мошіаха шліта на тему цілісності Землі. Книжка в м'якій обкладинці, і в ній 46 сторінок. Перекладена з англійської равом Йосефом-Бером Тагером, з книжки "Eyes Upon the Land". Частина перша — керівні принципи в основі ізраїльсько-арабського конфлікту. Частина друга — етапи ізраїльсько-арабського конфлікту: ізраїльські підходи, які було випробувано, та альтернативні пропозиції. Видана «Ваад сіхот ба-англіт», який очолює рав Йона Авцон.
- «Шорашім ба-галаха» кунтрес-відповідь на твердження, що за галахою дозволено передавати території, і його зміст ґрунтується на словах Ребе, від рава Єхезкеля Софера
Зовнішні посилання
- Вчення Ребе про єврейсько-арабський конфлікт на сайті «Бейт Хабад»
- Історичний огляд єврейсько-арабського конфлікту і випробуваних шляхів, на сайті «Бейт Хабад»
- Позиція Ребе щодо передачі територій і єврейсько-арабського конфлікту на сайті «Цеірей Хабад»
- У промові в Кнесеті: міністр Ердан цитує перший коментар Раші
—

- Огляд плану століття в газеті «Бейт Мошіах» на сайті «Хабад Інфо»
- Книжка «Карати ве-ейн оне» в PDF
- Ребе: Газа та Юдея і Самарія є частиною Землі Ізраїлю

Примітки
- ^ Наше право на Землю на сайті «Цеірей Хабад» з книжки «Шлемут га-арец» с. 33-36.
- ^ Берешит, глава 12, вірш 7.
- ^ «І виконаю клятву, якою Я клявся Аврагаму, батькові твоєму»... і дам нащадкам твоїм усі ці землі». Берешит, глава 26, вірші 3-4.
- ^ «Землю, на якій ти лежиш, тобі дам її і нащадкам твоїм» Берешит, глава 28, вірш 13.
- ^ Шмот, глава 6, вірш 7.
- ^ Берешит 25, вірш 6.
- ^ Берешит 1:1.
- ^ Ребе підкреслив, що існують і військові експерти, які стверджують, що передача територій не призведе до загрози життю, але це тому, що вони домішують політичні схильності й погляди до чистого військового міркування.
- ^ Ніхто не є господарем, щоб передавати території на сайті «Цеірей Хабад». З «Шлемут га-арец» с. 37.
- ^ «Шулхан арух», «Орах хаїм», розділ 329.
- ^ Галахічна постанова навіть у діаспорі на сайті «Цеірей Хабад».
- ^ Чим насправді є єврейсько-арабський конфлікт на сайті «Цеірей Хабад», Території в обмін на мир на сайті «Бейт Хабад».
- ^ Див. «Шалом шалом ве-ейн шалом», Шалом-Дов-Бер Вольпо.
- ^ Шабат тижневої глави «Хаєй Сара» 5743, «Карати ве-ейн оне», частина 2, с. 314 і далі, та в інших місцях.
- ^ Шабат тижневої глави «Ноах» 5734.
- ^ Слова Ребе про візит Садата, на виході Шабату тижневої глави «Ваеце» 5738, «Карати ве-ейн оне», частина 1, с. 210 і далі.
- ^ Наведено вище.
- ^ Ребе говорив про це після того, як свердловини вже було передано, сіха 29 елула 5740 (10 вересня 1980), «Карати ве-ейн оне», частина 2, с. 96 і далі, 18 елула 5741 (17 вересня 1981), там само с. 145, 3 тамуза 5742 (24 червня 1982), там само с. 233 і далі.
- ^ «Карати ве-ейн оне», частина 1, с. 375.
- ^ «Карати ве-ейн оне», частина 1, с. 220 і далі.
- ^ Про численні порушення єгиптян див. «Шалом шалом ве-ейн шалом», Шалом-Дов-Бер Вольпо, 5741.
- ^ Піст Естер 5743, «Карати ве-ейн оне», частина 2, с. 337 і далі. Пурим 5745 (7 березня 1985), там само с. 355 і далі.
- ^ 19 кислева 5743 (5 грудня 1982), «Карати ве-ейн оне», ч. 2, с. 317 і далі.
- ^ Законодавчий процес було завершено в 5760 році (1999/2000).
- ^ Демонстрації проти уряду? «Діяти в цьому відкрито від імені Хабаду».
.
- ^ Коли Хабад повалив Нетаньягу
.
- ^ У промові, що дістала назву «Йоганнесбурзька промова».
- ^ Про план розмежування та його наслідки на сайті «Цеірей Хабад».
- ^ Рабини «Пікуах нефеш» міністрам: «Приготуйте заяви про відставку» на сайті «Штурем нет».
- ^ Щоденний пікет протесту на в'їзді до Єрусалима
- ^ Лихо для Ізраїлю: хасиди Хабаду на протесті в Єрусалимі проти плану століття
- ^ Шлемут га-арец: рабини Хабаду в рішучому протесті та із закликом
- ^ Сотні рабинів: план століття небезпечний, анексія не варта ризику
- ^ «Бейт Мошіах», огляд плану століття
- ^ Трамп: рішення про дві держави не може працювати на сайті «Га-Геула».
- ^ «Території в обмін на мир» — тенденційне питання. На сайті «Цеірей Хабад»
- ^ Заселити всі території, на сайті «Цеірей Хабад».
- ^ Книжку було поширено перед виборами 5756 року (1995/1996) тисячами примірників.