Перейти до вмісту

Возливання води

Матеріал з Хабадпедії

Возливання води — заповідь, яку виконували в Храмі на свято Сукот у кожен з днів свята. Заповідь виконували возливанням води під час принесення ранкової жертви тамід на додачу до возливання вина, яке здійснювали протягом усього року під час принесення жертв.

Джерело цієї заповіді — «галаха, дана Моше на Синаї». Разом з тим мудреці знайшли натяк на возливання води в тижневій главі «Пінхас» — у невеликих відмінностях букв між майже однаковими віршами про жертви різних днів Сукоту, які разом утворюють сполучення «маїм»[1].

Сенс заповіді

Возливання здійснювали на свято Сукот, коли моляться і коли виноситься вирок про воду — дощі зими того року. Возливання води, подібно до мінхат га-омер або принесення бікурім, — свого роду принесення першого перед сезоном дощів, як сказано в Тосефті: «Сказав рабі Аківа: сказала Тора: принеси омер ячменю на Песах, бо це час ячменю, щоб благословився для тебе врожай... принеси возливання води на свято, щоб благословилися для тебе дощі». (Тосефта, Сука, кінець глави 3.)

Порядок возливання

У кожен з днів свята Сукот, на світанку, коени і народ виходили черпати воду з джерела Шілоах у золоту флягу місткістю три логи (близько літра). Черпання здійснювали прилюдно і з великою урочистістю, і його супроводжували музичні інструменти. Після черпання підходили до Водяних воріт Храму, де сурмили протяжно, переривчасто і знову протяжно в сурми та шофари. Коген, якому випало служіння возливання, піднімався по кевешу до жертовника всеспалення і повертав до південно-західного кута, де здійснювали возливання. Коген виливав воду із золотої фляги в срібну чашу з отвором у дні, одночасно виливаючи вино в таку саму чашу, також з отвором у дні[2]. З чаш вода і вино стікали через жертовник у шітін (глибоку порожнину під жертовником).

Протидія садукеїв

У трактаті Сука[3] описано спроби садукеїв скасувати заповідь возливання води, оскільки вона не згадується прямо в Письмовій Торі, а тільки в Усній Торі. Описано навіть випадок, коли коен-садукей (цар Яннай) вилив воду собі на ноги замість чаші, щоб зганьбити заповідь. Згідно з описом, реакція фарисеїв була дуже різкою — «весь народ закидав його своїми етрогами». Через цей вчинок Хазаль постановили, що заповідь возливання води виконуватимуть прилюдно і з великою урочистістю, — щоб відкинути думку садукеїв.

У вченні хасидизму

У вченні хасидуту пояснюється, що внутрішня суть служіння возливання води — це служіння Всевишньому вище за розум і розуміння[4].

У возливанні води не було обмеження і поділу, як сказали наші мудреці, благословенна їхня пам'ять, про возливання води: «для води немає міри».

«Суть така: вода в сфірот — це сфіра Хохма, джерело хасадім. А в служінні — це самоскасування в самому існуванні, тобто бітуль Шмоне есре, коли він як раб перед своїм паном, де це не пристрасне прагнення і сходження, а самоскасування в самому існуванні. Адже сходження — коли він далекий від Б-жественного Ніщо і відчуває Ніщо, яке створює, оживлює і підтримує його щомиті, але не перебуває в самому Ніщо, і тоді він у русі сходження, у сильній любові, подібній до палаючого вогню. Але в Шмоне есре, коли він перебуває в самому Ніщо, він у самоскасуванні в самому існуванні, і тоді до нього не стосується сходження.

І це подібне до притчі про того, хто вклоняється перед царем: тоді він у цілковитому самоскасуванні в самому існуванні, тоді як сходження і пристрасне прагнення стосуються саме того часу, коли він далекий від царя, — тоді він прагне до нього, але коли він приходить і стоїть перед царем, тоді він цілком скасовується всією своєю сутністю».

І в цьому відмінність між вином і водою: вино — це Біна, яка розуміє й осягає Ніщо, але перебуває далеко від нього, і звідси виникає любов, подібна до палаючого вогню, тоді як вода — це Хохма, аспект бачення, коли він бачить і перебуває в самому Ніщо, і тоді він цілком скасовується від свого існування.

Є ще одна відмінність між Біною і Хохмою: у Біні є поділ, тобто любов не в усіх однакова, адже оскільки любов приходить завдяки спогляданню, то що більше він розуміє й осягає, то сильніше в нього відчувається прагнення тощо, і виходить, що любов поділяється залежно від характеру осягнення і відчуття, тоді як у воді, яка подібна до притчі про того, хто стоїть перед царем у самоскасуванні в самому існуванні, до цього не стосується поділ. А причина цього в тому, що поділ буває тільки в тому, що приходить від відчуття людини, а оскільки самоскасування в самому існуванні відбувається не від її відчуття, а від бачення лиця царя, то з боку царя всі рівні»

.

Див. також

Зовнішні посилання



Примітки

  1. ^ «Мішна за рабі Аківою, бо рабі Аківа сказав, що возливання води — від Тори: на другий день „ве-нісхейгем“, на шостий „ве-нсахеа“, на сьомий „ке-мішпатам“ — мем, йуд, мем: „маїм“» (Єрусалимський Талмуд, Рош га-Шана, глава 1, галаха 3). Рабі Аківа посилається на жертви, які приносили в Храмі в холь га-моед Сукот, спираючись на відмінності букв, наявні в певних словах, які зрештою утворюють слово «маїм»: в усі дні написано «ве-ніска», але на другий день замість цього написано «ве-нісхейгем» (з додаванням букви мем), а на шостий день написано «ве-нсахеа» (з додаванням букви йуд). В усі дні було написано «ка-мішпат», а на сьомий день було написано «ке-мішпатам» (з додаванням букви мем). І в цьому натяк
  2. ^ Щоб витікання води і вина закінчилося одночасно, отвір чаші для вина був ширшим, адже вино було густішим за воду, і оскільки починали возливати воду і вино одночасно, отвір чаші для вина був ширшим, і так витікання води закінчувалося одночасно із закінченням витікання вина.
  3. ^ Мішна, Сука 4:9
  4. ^ Маамар, що починається словами «У-шеавтем маїм бе-сасон», Шабат холь га-моеду Сукот 5719

Повідомити про помилку на цій сторінці