Перейти до вмісту

Рабі Аківа

Матеріал з Хабадпедії
Рабі Аківа
Основна інформація
Місце похованняТверія
Рід діяльностітанай
УчителіРабі Еліезер бен Гуркенос, Рабі Єгошуа бен Хананія, Рабі Тарфон (за однією думкою)
УчніРабі Шимон бар Йохай, та інші
Сім'я
ДружинаРахель, дочка Калби Савуа

Рабі Аківа був учнем рабі Еліезера і рабі Єгошуа і товаришем рабі Тарфона (а за однією думкою — учнем рабі Тарфона); він відомий тим, що почав навчатися в сорок років за порадою своєї дружини Рахелі, доньки багатія, який творив добрі справи, Кальби Савуа, названого так тому, що кожен, хто входив до його дому як пес, виходив ситим.

У каббалістичних книжках наводиться, що рабі Аківа був перевтіленням душі праотця Яакова — і подібно до того як Яаков пас стада Лавана, свого майбутнього тестя, так рабі Аківа пасе стада свого майбутнього тестя. Кальба Савуа («Седер га-дорот»).

Його видатним учнем був рабі Шимон бар Йохай.

Його високий ступінь

Надгробок Рахелі, дружини рабі Аківи

Про рабі Аківу написано[1], що, коли він осягнув таємниці Тори в Пісні пісень, з його очей полилися сльози, і це та перевага, про яку сказано про прийдешнє майбутнє: «З плачем прийдуть», — великий ступінь, на який натякає вірш «І ось дитя плаче, і зглянулася вона над ним». І це аспект Йом Кіпуру, як сказав Арі: у того, хто не плаче в Рош га-Шана і Йом Кіпур, душа не досконала, і цей плач походить не від меланхолії[2].

У «Зогарі» роз'яснюється «поширення Моше в кожному поколінні»: у кожному поколінні є високі душі з аспекту Моше, і це аспект внутрішньої сторони світла Хохми, як душі рабі Аківи і Рашбі та їм подібних; і також у кожному поколінні є душі та іскри, зодягнені в тіла, з аспекту Моше[3].

Його перевага була такою високою, що навіть коли Святий, благословенний Він, показав Моше Рабейну рабі Аківу, Моше сказав Святому, благословенний Він: рабі Аківа підходить для того, щоб через нього дати Тору! І ось Моше Рабейну почув, як один з учнів рабі Аківи питає свого вчителя: звідки всі ці мішнайот (рабі Аківа був батьком Мішни)? Відповів йому рабі Аківа: «Галаха Моше із Сінаю». Коли Моше почув відповідь рабі Аківи, він погодився дати Тору синам Ізраїлю.

Одного разу Ребе Рашаб сказав[4]: у рабі Аківи було чуття в служінні — він зробив із багатства рабі Тарфона «толк»[5].

Шлях служіння

Рабі Аківа вважав, що під час Дарування Тори був ступінь «бачать чутне і чують видиме», бо він перебував у постійному пробудженні тшуви і прагнення: він був сином герів, почав учити Тору в сорок років, і всі його дні минули в русі самопожертви, і він казав: «Коли ж трапиться мені нагода, щоб я виконав це». На противагу рабі Ішмаелю, який був святий від лона матері, — первосвященнику, про якого сказано «святий він для Б-га свого», — і тому вважав, що Ізраїль «бачили видиме і чули чутне», бо вважав, що в цьому й полягає служіння — притягувати Б-жественність донизу в межах світу таким, яким він є, і це служіння праведників[6]. Рабі Аківа доводить, що Мегілат Естер (Сувій Естер) був сказаний у дусі святості, як сказали в Гемарі від його імені: рабі Аківа каже: Естер сказана в дусі святості, як сказано (" "Естер 2, 15" ")" "І знайшла Естер прихильність в очах усіх, хто бачив її" — а лише духом святості можна знати, що Естер знайшла прихильність в очах усіх.

Учні рабі Аківи

Двадцять чотири тисячі учнів було в рабі Аківи, які стали його учнями впродовж двадцяти чотирьох років. Вони відомі тим, що всі померли в один період (між Песахом і Ацерет), бо не виявляли пошани один одному», а в Лаг ба-Омер — «перестали вмирати».

Ребе ставить запитання: ясно, що всі ці учні, у величезній кількості 24 тисяч, не прийшли й не стали його учнями за один день, а впродовж багатьох років; тобто, коли рабі Аківа почав навчати учнів і його ім'я та вчення прославилися у світі, до нього почали сходитися учні, і з часом їхня кількість дедалі зростала, доки в нього не стало 24 тисячі учнів. Також зрозуміло, що спосіб поведінки всіх учнів змінився не відразу до стану «не виявляли пошани один одному», а поступово, зі ступеня на ступінь і т. д.

І зовсім дивовижно: чому всі вони були покарані в один період? Адже вкрай натягнуто стверджувати, що в цей короткий проміжок «одного періоду» між Песахом і Ацерет водночас переповнилася міра всіх 24 тисяч учнів, аж до покарання смертю? І необхідно сказати, що в цей проміжок часу сталося щось особливе, через що «всі померли» саме в цей «період».

Ще одне запитання Ребе: адже вчитель цих учнів, рабі Аківа, — це танай, що підкреслив надзвичайну винятковість переваги агават Ісраель: «„Люби ближнього свого, як самого себе“ — рабі Аківа каже: це велике правило Тори». А якщо так, вельми дивно, що саме його учні «не виявляли пошани один одному» — протилежність агават Ісраель (головної й основоположної вказівки в ученні їхнього вчителя)?

Ребе пояснює, що, навпаки, саме те, що вони були учнями рабі Аківи, призвело до того, що вони «не виявляли пошани один одному», як сказали мудреці: думки людей не однакові. І, звісно, так було й з 24 тисячами учнів рабі Аківи: кожен із них осягнув учення рабі Аківи за своїм шляхом і розумінням, і за його власним судженням висновок був такий, що, безсумнівно, як осягнув він, так і є істинне тлумачення слів його вчителя; і тому, коли він чув, що його товариш вивчає слова вчителя інакше і, на його думку, неправильно, він не міг виявляти йому пошану й шанобливість — адже той вивчає слова вчителя хибно.

Виходить, що саме те, що вони були учнями рабі Аківи, і є причиною того, що вони «не виявляли пошани один одному»: кожен з учнів рабі Аківи був усією душею відданий ученню свого вчителя, так що не міг стерпіти, щоб хтось тлумачив учення його вчителя, на його думку, не так, як належить, і особливо коли цей «помилковий» — сам учень рабі Аківи; і, звісно, він не міг виявляти йому пошану.

Ба більше: ця поведінка набуває сили саме через вищезгадану основоположну вказівку рабі Аківи, який сказав: «„Люби ближнього свого, як самого себе“ — це велике правило Тори». Якби не ця вказівка, можливо, їх не так уже й турбувало б, що є учень, який не осягає вчення їхнього вчителя в його істинності; але оскільки рабі Аківа, їхній учитель, навчав їх переваги виконання заповіді «Люби ближнього свого, як самого себе», вони не вдовольнялися тим, що самі старанно трудилися й досягали успіху у вивченні вчення свого вчителя, а кожен із них намагався вплинути на всіх, хто належить до категорії «ближнього твого», і особливо на учнів свого вчителя, щоб і вони осягнули вчення їхнього вчителя тим самим істинним шляхом[7], а тим, хто цього не приймав, він не міг виявляти пошану[8].

Зовнішні посилання


Примітки

  1. ^ Див. «Зогар» («Мідраш га-неелам»), «Ваєра», 98б. Примітка видавця в «Сефер га-маамарім» 5566, ч. 1, с. 319.
  2. ^ Алтер Ребе «Лікутей Тора» глава «Кі теце», с. 37г.
  3. ^ Алтер Ребе «Маамарей Алтер Ребе» 5566, ч. 1, друге роз'яснення до друшу на «Йонаті бе-хагвей га-села», с. 354.
  4. ^ З уст Адмора Магаріяца, «Сефер га-сіхот» 5709, сіхот свята Песах, с. 317.
  5. ^ Див. «Ваїкра раба», розд. 34, 16. «Кала», розд. 1. «Кала рабаті», розд. 2.
  6. ^ «Лікутей сіхот», частина 6.
  7. ^ На його думку.
  8. ^ І особливо пошану, якої вимагають від учнів рабі Аківи.
Рабі Аківа згадується ще в 78 статтях Хабадпедії. Усі згадки

Код особи: № 1562100000

Повідомити про помилку на цій сторінці