Прикраси суки

У євреїв є звичай прикрашати суку прикрасами, плодами й картинами, які мовою мудреців називаються «прикрасами суки». Дехто має звичай не вішати прикрас на схах, а лише на стіни — через непридатний схах. Гемара розповідає в трактаті «Беца»[1], що мали звичай вішати в суці різні плоди як прикрасу суки, але не можна знімати їх до закінчення свята: «Адже вчили: покрив її схахом за правилами, прикрасив вишитими килимами й розписаними простирадлами, повісив у ній горіхи, мигдаль, персики, гранати й виноградні грона, вина, олії, тонке борошно й вінки з колосся — заборонено користуватися ними до виходу останнього святкового дня свята. А якщо поставив щодо них умову — усе за його умовою».
Хасиди пояснюють, що цей звичай підкреслює любов до суки — підкреслює внутрішню красу, яку вона має сама по собі, — духовну красу заповіді. І тому не вішають матеріальних прикрас.
На ділі багато хасидів намагалися прикрасити саму суку, щоб вона складалася з гарних стін і гарного схаху, а також вішати в суці портрети наших Ребе.
Ставлення Ребе

Ребе наводить у «Гайом йом — частина 2», що в Любавичах не було звичаю прикрашати суку:
У Любавичах не було звичаю прикрашати суку — ні вішаючи прикраси на схах, ні на стіни
— «Гайом йом» частина 2 (не надрукована), уривок 1
Ця фраза ґрунтується на відповіді Ребе Раяца на запитання Ребе[2], яким був звичай у Любавичах щодо прикрашання суки, і відповідь була:
У Любавичах не було звичаю робити прикраси суки — ні під схахом, ні на стінах суки.
Одного разу хасид р. Залке Персиц привіз із Москви штучне виноградне гроно, щоб повісити його в суці, і його не повісили.
У його величності, його святості, мого пана, батька, вчителя і наставника, святого рава [=Ребе Рашаба], прикрасою суки був той, хто сидить у суці.
Трепет від прийняття ярма Царства Небес у Рош га-Шана, служіння переддня Йом Кіпуру і Йом Кіпуру та радість свята Сукот — були в мого пана, батька, вчителя і наставника, святого рава, переживаннями внутрішньої суті душі
— «Сефер га-сіхот» 5704, сторінка 12, пункт 3
У свято Сукот 5730 року (27 вересня 1969) Ребе роз'яснив звичай Хабаду щодо сну в суці, а в продовження цієї сіхи роз'яснив у свято Сімхат Тора звичай не прикрашати суку.
Нижче — суть сказаного:
У Гемарі (Шабат 133б) наводиться про необхідність прикрашати всі заповіді: «„Це Б-г мій, і прославлю Його“ — прикрашай себе перед Ним заповідями: зроби перед Ним гарну суку... гарний ціціт, гарний сувій Тори і т. д.».
Крім цього, Рамбам пише (Закони про заборонене для жертовника) щодо «дев'яти видів олії»: «...що той, хто бажає удостоїти себе заслуги, хай підкорить своє лихе начало, розщедриться й принесе свою жертву з найкрасивішого й найкращого в тому виді, з якого приносить... І так само в усьому, що робиться заради Б-га благого, хай це буде з гарного й доброго: якщо будує молитовний дім — хай він буде гарніший за його житловий дім; якщо годує голодного — хай годує найкращим і найсолодшим, що є на його столі... І так сказано: увесь лій — Г-сподові». І так само встановлено в галахі («Шулхан арух», Закони цдаки, «Йоре деа», кінець розділу 248).
Згідно зі сказаним, треба зрозуміти, чому звичай Хабаду — утримуватися від прикрашання й оздоблення суки: адже, здавалося б, є обов'язок прикрашати й прикрашати себе заповідями?
Роз'яснення: закон «прикрашай себе перед Ним заповідями» полягає в тому, що сама заповідь має бути гарною, наприклад, коли беруть пергамент чи чорнило для написання СТАМ, треба вибирати гарний виріб, і тим самим виконують заповідь написання сувою Тори найгарнішим чином, але прикраса суки — це не заповідь, а додаток до самої заповіді, якою є сука. І цього не можна вивести ні із закону «увесь лій — Г-сподові», ні з «Це Б-г мій, і прославлю Його», бо там ідеться про прикрасу й красу самої заповіді.
Якою ж насправді є причина утримуватися від використання предметів, що не є частиною заповіді?
Річ у тім, що сама сука, стіни й схах — це заповіді Всевишнього, і в ній є святість (у схаху — святість Тори, а в стінах — за постановою мудреців), і як сказано в Гемарі (Сука 9а): «Як Ім'я Небес поширюється на святкову жертву, так Ім'я Небес поширюється на суку», тобто святість суки подібна до святості святкової жертви в той час, коли існував Святий Храм!
У світлі всього цього — як може спасти на думку прикрашати суку матеріальним приладдям із дозволених речей, таким як одяг чи гарний плід? Яке місце можуть посідати ці речі щодо самої суки?
Учення хасидуту вимагає, щоб єврей домігся в собі того, щоб краса матеріального предмета була в його очах несумірна зі святістю жертви, так щоб неможливо було, щоб завдяки цьому в нього щось додалося щодо суки.
Правда, за законом прикраса суки скасовується щодо суки, і тому дозволено сидіти під прикрасою, як під схахом (див. «Шулхан арух га-Рав», «Орах хаїм», розділ 627, 6 і далі), і заборонено користуватися прикрасами суки всі сім днів, а якщо так, то поняття суки поширюється і на «прикрасу суки». Однак оскільки його намір — виділити прикрасу суки для потреб заповіді, щоб прикрасити суку, заборонено користуватися нею, а оскільки заборонено брати її, вона сама собою скасовується щодо суки й стає її частиною.
І хоча прикраса скасовується щодо суки, усе ж це побічна річ, додана до суки, а оскільки в суці самій по собі є святість, то в почутті людини має бути виключене додавання краси за допомогою зовнішньої речі.
Але згідно з цим роз'ясненням незрозуміло: адже в Гемарі (Сука 10а) розповідається про танаїв і амораїв, у суці яких були прикраси суки?!
І можна сказати, що є відмінність між першими поколіннями й останніми поколіннями. У танаїв і амораїв існування прикраси скасовувалося не лише з погляду галахи, а й з погляду їхнього почуття. У їхньому серці не відчувалося, що сука стала гарнішою через одяг чи плід, які в ній повісили. У їхньому відчутті одяг чи плід не посідали місця самі по собі, а цілковито скасовувалися щодо суки й ставали частиною суки, і так виходило, що в них це була «прикраса суки» — прикраса, що є частиною самої заповіді, а не додаванням матеріальної прикраси за допомогою речі, що перебуває поза заповіддю суки.
Така поведінка підходить лише тому, хто впевнений у собі, що зможе цілковито скасувати прикрасу, але той, у кого краса посідає місце сама по собі й за допомогою прикраси сука стає в його очах гарнішим видовищем, — тому не слід робити «прикрасу суки».
І варто відзначити вислів мудреців щодо грошей посвячення: «Хай передасть їх громаді — добре-добре», тобто буває становище, коли він передає їх громаді «добре», але не «добре-добре»; і подібним чином щодо прикраси суки: хоча, навіть якщо він не скасовує її явно, вона скасовується щодо суки за законом, але це скасування — лише «добре», але не «добре-добре», оскільки в нього сука набуває гарнішого вигляду, бо прикраса додає їй краси. Упродовж днів свята на прикрасу справді поширюється поняття заповіді, але після свята він візьме одяг чи плід і повісить у себе в приватному домі, щоб додати краси, і з цього доводиться, що навіть у той час, коли вона висіла в суці, вона не була її частиною і прикраса не була скасована щодо суки «добре-добре».
Згідно з цим усе зрозуміло: за законом «Шулхан аруха» є джерело для прикраси суки, але оскільки «не всякий розум вміщує це» — скасувати її «добре-добре», — немає необхідності робити прикрасу суки[3].
Зовнішні посилання
- У нас немає звичаю прикрашати суку, «Гіткашрут», випуск 1000
- Хабад | «Гіткашрут» 1367 | Роз'яснення звичаїв Сукоту.
Примітки
- ^ Аркуш 30, сторона б
- ^ Наводиться в «Сефер га-сіхот» 5704, сторінка 12, пункт 3
- ^ Із сіхи дня Сімхат Тора 5730 — «Торат Менахем», том 58, сторінка 186 і далі.