Перейти до вмісту

Мирна жертва

Матеріал з Хабадпедії

Мирна жертва — вид жертви, що поділяється на три частини: емурім спалюють на жертовнику, груди й гомілку віддають когенам у їжу, а решту м'яса жертви з'їдають власники. Вона називається «шламім», бо встановлює мир у світі. Ця жертва належить до виду кодашім калім, і тому її м'ясо їдять на всій освяченій території Єрусалима, а не лише в Храмі. Мирну жертву зазвичай приносять як добровільну жертву.

Значення назви

Було дано кілька пояснень назви «шламім». Мудреці в мідраші галахи «Торат коганім»[1] навели два пояснення:
1. «Рабі Єгуда каже: кожен, хто приносить шламім, приносить мир у світ».
2. «Давар ахер: шламім — тому що в них усе в мирі: кров і емурім — жертовнику, груди й гомілка — когенам, шкура і м'ясо — власникам»

Дехто пояснював, що «шламім» походить від слова «ташлумім» (оплата), адже мирна жертва — добровільна жертва, яку людина пообіцяла або зголосилася принести, і тепер вона зобов'язана сплатити свою обітницю, як сказано[2]: «Коли даси обітницю Г-сподові, Б-гові твоєму, не зволікай виконати її»[3].

Види шламім

  • Шалмей недава — мирна жертва, яку приносить приватна особа за обітницею або добровільно[4]. Обітниця — це коли людина каже: «Ось, на мені мирна жертва», і тим самим зобов'язує себе принести жертву. Якщо ця людина потім посвячує тварину для своєї жертви, то навіть якщо тварина помре або загубиться, з неї не знімається обов'язок принести тварину в жертву, оскільки її обов'язок принести шламім не залежить саме від посвяченої нею тварини. Добровільна пожертва — це коли людина каже: «Ось, ця тварина — шламім». Своїм висловлюванням вона посвячує у шламім саме цю тварину, і якщо та померла або загубилася, людина звільнена від обов'язку принести в жертву іншу тварину, оскільки її зобов'язання стосувалося лише цієї тварини.
  • Шалмей хагіга — жертва приватної особи, яку людина зобов'язана принести під час паломництва в три свята паломництва, як написано[5]: «Тричі святкуй Мені на рік». Від початку слід принести жертву в перший день свята, але якщо людина помилково або через недбалість не принесла жертву в перший день, вона може принести її в інші дні свята, включно з Шміні Ацерет. А на свято Шавуот є шість днів надолуження (6–12 сівана), у які можна принести цю жертву. Так само, якщо перший день припадає на Шабат, жертву приносять в один із наступних днів.
  • Хагігат арбаа асар — особлива жертва, яку приносять 14 нісана, щоб поїсти від неї перед пасхальною жертвою, аби людина їла пасхальну жертву, уже не будучи голодною, і пасхальну жертву з'їдали «на ситість». Ця жертва не обов'язкова і приноситься лише тоді, коли пасхальна жертва приноситься в будній день (а не в Шабат, бо ця жертва не скасовує Шабату), у чистоті (а не коли більшість громади нечиста, бо ця жертва, на відміну від пасхальної жертви, не скасовує нечистоти) і в малій кількості (коли м'яса пасхальної жертви самого по собі недостатньо, щоб наситити тих, хто сидить за трапезою).
  • Шалмей бікурім — той, хто приносить до Храму бікурім із семи видів, зобов'язаний принести разом із ними мирну жертву[6].
  • Шалмей сімха — жертва приватної особи, яку приносять у свята паломництва, щоб їсти від неї і радіти у свято з домочадцями, з бідними і нужденними, як написано[7]: «І веселися у свято твоє, ти, і син твій, і дочка твоя, і раб твій, і рабиня твоя, і левит, і приходько, і сирота, і вдова, що в брамах твоїх». Мудреці вивели, що радість — це споживання шламім, із вірша, сказаного в повелінні про спорудження жертовника на горі Ейваль[8]: «І принеси мирні жертви, і їж там, і веселися перед Г-сподом, Б-гом твоїм». Якщо в людини є інше м'ясо жертв, яке вона може їсти в дні свята, наприклад маасер беема, вона звільнена від принесення цієї жертви.
  • Подячна жертва — вид мирної жертви, яку приносять за обітницею або добровільно на подяку Всевишньому за порятунок або визволення. Закони подячної жертви відрізняються в кількох деталях від законів мирної жертви, як зазначено нижче, але попри це вона вважається видом мирної жертви[9]. При подячній жертві, крім тварини, яку приносять, треба принести також сорок хлібів, по десять кожного з таких видів: заварене борошно, прісні хали, прісні коржі — ці три без закваски, — і квасні хали, причому один хліб кожного виду віддають когенові, а решту — власникам. Ще одна відмінність подячної жертви від звичайної мирної жертви в тому, що подячну жертву їдять лише в день принесення і в наступну за ним ніч, тоді як мирну жертву їдять і на другий день після принесення.
  • Баран назира — назир після закінчення днів свого назирейства зобов'язаний принести три жертви: всеспалення, жертву за гріх і мирну. Мирна жертва назира — баран, і назир приносить разом із ним двадцять хлібів: десять хал і десять коржів, і ті, й інші без закваски. І при барані назира, як при подячній жертві, один хліб кожного виду віддають когенові, а споживання обмежене днем споживання і наступною за ним ніччю[10].
  • Шалмей Ацерет (або зівхей шалмей ціббур) — у свято Шавуот приносять до Храму особливе хлібне приношення — два хліби. Разом із цим приношенням приносять у мирну жертву двох ягнят. Ця жертва — єдина мирна жертва, яка є громадською жертвою. Ця жертва, хоча й називається в Торі «шламім»[11], істотно відрізняється за своїми законами від законів мирної жертви: тоді як мирна жертва — «кодашім калім», зівхей шалмей ціббур — «кодшей кодашім» (див. нижче).

Примітки

  1. ^ «Дібура де-недава», розділ 16, параграфи 1–2.
  2. ^ Дварім 23, 22
  3. ^ Рашбам і Хізкуні на Ваїкра, розділ 3, вірш 1.
  4. ^ Джерело: Ваїкра, розділ 3, і розділ 7, вірші 15–16.
  5. ^ Шмот 23, 14
  6. ^ Рамбам, Закони бікурім, розділ 3, галаха 12, на підставі Дварім, розділ 26, вірш 11.
  7. ^ Дварім 16
  8. ^ Дварім 27
  9. ^ Див. книгу Ваїкра, розділ 7, вірші 11–12: «І ось закон про мирну жертву, яку приносять Г-сподові. Якщо на подяку приносить він її...».
  10. ^ Джерело: Бемідбар 6, вірші 14–15, 19–20.
  11. ^ Ваїкра 23, 19

Повідомити про помилку на цій сторінці