Цар Ізраїлю

Цар Ізраїлю — це людина з нащадків Ізраїлю з боку батька і з боку матері, яка стає царем через пророцтво, або через успадкування, або через воцаріння більшістю народу.
Цар стає колісницею для сфіри Малхут, суть якої — розкриття Царства Небес у світі, тим, що він стежить, щоб народ виконував заповіді Тори, і встановлює суди, до яких призначаються судді та наглядачі, що примушують до виконання заповідей Тори. Також, оскільки цар є колісницею для сфіри Малхут, він має оберігати свою пошану, і тому якщо цар відмовився від своєї пошани, його пошана не скасовується.
Царі бувають 2 видів
1: і він бажаніший — цар із нащадків дому Давида-а отже, який має якості царя, і це справді його місце,
2: цар не з нащадків дому Давида, який захопив царську владу тимчасово і не обов'язково має якості царя,
Види царств
Є два царства: царство дому Давида, дане Давидові, його синові Шломо і його нащадкам, і царство Ізраїлю, яке дається також іншим колінам.
Царство дому Давида піднесеніше за царство Ізраїлю, і справді, сидіти в азарі можуть лише царі дому Давида, а не царі Ізраїлю. Також, на відміну від царства з плоті й крові, яке цілковито залежить від коронації народом, іншим є царство дому Давида, що переходить у спадок, і сама суть царства належить Давидові та його нащадкам навіки.
Сказали мудреці, благословенна їхня пам'ять: «Немає царя без народу», тобто існування царя залежить від народу. З іншого боку, цар має перебувати у піднесеності й звеличеності над народом. Як пояснюється про слово «ам», що воно від виразу «гехалім омемот» — «вугілля, що згасає», яке далеке від царя.
Роль царя

Роль царя в народі Ізраїлю поділяється на дві: 1) суворо стежити й оберігати народ, щоб не порушували волі Всевишнього. 2) притягувати в народ рівень вищого трепету.[1].
Коронація царя відбувається проголошенням «Єхі га-Мелех», як ми знаходимо в Давида, коли Бат-Шева проголосила «Хай живе пан мій, цар Давид, повіки», і під час коронації Шломо, коли проголосили «Хай живе цар». Зміст проголошення — щоб у царя було додавання життєвості та сили в усіх справах царювання.
У нашому поколінні ми удостоїлися того, що це стало широко відомим завдяки проголошенню хасидів, зверненому до Ребе, який також є прямим нащадком царя Давида по чоловічій лінії, у відомому проголошенні Єхі адонейну Мелех га-Мошіах ле-олам ваед. А також у постанові сотень рабинів про те, що Ребе — цар Ізраїлю.
Заповідь призначення царя
Основна стаття – Призначення царя
За Торою на Ізраїль покладено заповідь призначити собі царя.
Пояснення цьому в тому, що є два види душ: є душі нижчі, які потребують царя, і через їхнє самоскасування перед царем, який сам цілком скасований перед Святим, благословенний Він, вони скасовуються перед Святим, благословенний Він. Натомість є також душі високі — мудреці Тори, які здатні самі скасовуватися перед Святим, благословенний Він. З цієї причини пророк Шмуель не хотів, щоб був цар над Ізраїлем, бо хотів, щоб увесь Ізраїль досяг цього рівня, і тому розгнівався на Ізраїль, коли вони попросили собі царя.
З цієї причини також царство було дано цареві Давидові, мир йому, оскільки він був на цьому рівні повного самоскасування перед Всевишнім, благословенний Він, так що сказав про себе: «Якщо не впокорив і не втихомирив я душу мою», тобто його душа була в настільки повному самоскасуванні перед Святим, благословенний Він, що навіть його фізичні органи не могли рухатися без волі Всевишнього, благословенний Він[2].
Коронація царя відбувається сурмлінням у шофар і проголошенням «Єхі га-Мелех».
Пошана царя
За Торою є обов'язок шанувати царя і оберігати його пошану, і цей обов'язок виводиться з вірша «Постав над собою царя», а мудреці, благословенна їхня пам'ять, витлумачили: щоб страх перед ним був на тобі. З цієї причини, хоча якщо насі відмовився від своєї пошани, його пошана скасована, — якщо цар відмовився від своєї пошани, його пошана не скасована. Водночас у цьому питанні є різні галахічні відмінності. На думку Рамбама, сенс пошани царя — притягнути трепет перед Небесами в народі, як нижній трепет, так і вищий трепет, а ця причина нижнього трепету не стосується мудреця Тори, і тому Єгошафат, цар Юдеї, коли бачив мудреця Тори, вставав зі свого трону, обіймав і цілував його, бо щодо мудреця Тори немає причини пошани царя.
Цареві також заборонено здійснювати халіцу та ібум. Дехто каже, що причина щодо ібуму в тому, що він здійснював би ібум із дружиною простої людини, але згідно з цим Ребе ставить запитання: тоді йому має бути дозволено здійснити ібум із дружиною царя. Ребе розв'язує це тим, що після відходу з життя царя він уже не цар і всі рівні, і тому це приниження стосується. Щодо халіци, причина в тому, що вдова брата принижує його (знімає з нього взуття і плює перед ним), і тому він не зобов'язаний у цьому, бо пошана царя має бути над усім народом, і тому він не може відмовитися від своєї пошани, яка є пошаною Небес[3].
Мелех га-Мошіах
Основна стаття – Мелех га-Мошіах
Досконалість царства розкриється в Мелех га-Мошіаха ця досконалість виявиться і в піднесеності царя, і в його проводі народом у здійсненні правосуддя, і у виправленні світу у війнах Всевишнього, і в його впливі на народ у самоскасуванні та в трепеті перед Небесами.[4]
Примітки
- ^ Див. докладно про заповідь призначення царя в книзі «Дерех міцвотеха» Цемах Цедека
- ^ Мітлер Ребе, «Дерех міцвотеха», заповідь призначення царя.
- ^ «Решимот», зошит 7, с. 180 і далі.
- ^ «Дерех міцвотеха», заповідь призначення царя, розділ 3, «Лікутей сіхот», т. 18, с. 271 і далі (Балак 3), «Лікутей сіхот», т. 35 (Ваїгаш 3), сіха Шабату Берешит 5742, «Лікутей сіхот», т. 16 (гадран на Рамбама 5746, наприкінці) та ін.