«Леолам єге адам»
«Леолам єге адам»
|
|---|
|
לְעוֹלָם יְהֵא אָדָם יְרֵא שָׁמַיִם בַּסֵּתֶר, וּמוֹדֶה עַל הָאֱמֶת, וְדוֹבֵר אֱמֶת בִּלְבָבוֹ, וְיַשְׁכֵּם וְיֹאמַר: / Леолам єге адам єре шамаїм ба-сетер, у-моде аль га-емет, ве-довер емет бі-лваво, ве-яшкем ве-йомар: / Завжди нехай людина буде богобоязною потай, і визнає істину, і говорить правду в серці своєму, і нехай встає рано й каже: רִבּוֹן כָּל הָעוֹלָמִים, לֹא עַל צִדְקוֹתֵינוּ אֲנַחְנוּ מַפִּילִים תַּחֲנוּנֵינוּ לְפָנֶיךָ, כִּי עַל רַחֲמֶיךָ הָרַבִּים. מָה אֲנַחְנוּ, מֶה חַיֵּינוּ, מֶה חַסְדֵּנוּ, מַה צִּדְקוֹתֵינוּ, מַה יְּשׁוּעָתֵנוּ, מַה כֹּחֵנוּ, מַה גְּבוּרָתֵנוּ. מַה נֹּאמַר לְפָנֶיךָ ה' אֱלֹהֵינוּ וֵאלֹהֵי אֲבוֹתֵינוּ, הֲלֹא כָּל הַגִּבּוֹרִים כְּאַיִן לְפָנֶיךָ, וְאַנְשֵׁי הַשֵּׁם כְּלֹא הָיוּ, וַחֲכָמִים כִּבְלִי מַדָּע, וּנְבוֹנִים כִּבְלִי הַשְׂכֵּל. כִּי רֹב מַעֲשֵׂיהֶם תֹּהוּ, וִימֵי חַיֵּיהֶם הֶבֶל לְפָנֶיךָ, וּמוֹתַר הָאָדָם מִן הַבְּהֵמָה אָיִן, כִּי הַכֹּל הָבֶל. לְבַד מִן הַנְּשָׁמָה הַטְּהוֹרָה, שֶׁהִיא עֲתִידָה לִתֵּן דִּין וְחֶשְׁבּוֹן לִפְנֵי כִסֵּא כְבוֹדֶךָ. וְכָל הַגּוֹיִם כְּאַיִן נֶגְדֶּךָ, שֶׁנֶּאֱמַר: הֵן גּוֹיִם כְּמַר מִדְּלִי וּכְשַׁחַק מֹאזְנַיִם נֶחְשָׁבוּ, הֵן אִיִּים כַּדַּק יִטּוֹל. אֲבָל אֲנַחְנוּ עַמְּךָ בְּנֵי בְרִיתֶךָ, בְּנֵי אַבְרָהָם אֹהַבְךָ שֶׁנִּשְׁבַּעְתָּ לּוֹ בְּהַר הַמּוֹרִיָּה, זֶרַע יִצְחָק יְחִידוֹ שֶׁנֶּעֱקַד עַל גַּבֵּי הַמִּזְבֵּחַ, עֲדַת יַעֲקֹב בִּנְךָ בְּכוֹרֶךָ, שֶׁמֵּאַהֲבָתְךָ שֶׁאָהַבְתָּ אוֹתוֹ וּמִשִּׂמְחָתְךָ שֶׁשָּׂמַחְתָּ בּוֹ, קָרָאתָ אֶת שְׁמוֹ יִשְׂרָאֵל וִישֻׁרוּן. לְפִיכָךְ אֲנַחְנוּ חַיָּבִים לְהוֹדוֹת לְךָ, וּלְשַׁבֵּחֲךָ, וּלְפָאֶרְךָ, וּלְבָרֵךְ וּלְקַדֵּשׁ, וְלִתֵּן שֶׁבַח וְהוֹדָיָה לִשְׁמֶךָ. אַשְׁרֵינוּ, מַה טּוֹב חֶלְקֵנוּ, וּמַה נָּעִים גּוֹרָלֵנוּ, וּמַה יָּפָה יְרֻשָּׁתֵנוּ. אַשְׁרֵינוּ שֶׁאָנוּ מַשְׁכִּימִים וּמַעֲרִיבִים בָּעֶרֶב וּבֹקֶר, וְאוֹמְרִים פַּעֲמַיִם בְּכָל יוֹם: / Рібон коль га-оламім, ло аль цідкотейну анахну мапілім таханунейну лефанеха, кі аль рахамеха га-рабім. Ма анахну, ме хаєйну, ме хасдейну, ма цідкотейну, ма єшуатейну, ма кохейну, ма гвуратейну. Ма номар лефанеха, Гашем Елокейну ве-Елокей авотейну, гало коль га-гіборім ке-аїн лефанеха, ве-аншей га-шем ке-ло гаю, ва-хахамім кі-влі мада, у-невоним кі-влі гаскель. Кі ров маасейгем тогу, ві-ємей хаєйгем гевель лефанеха, у-мотар га-адам мін га-бегема аїн, кі га-коль гавель. Левад мін га-нешама га-тегора, ше-гі атіда літен дін ве-хешбон ліфней хісе хводеха. Ве-холь га-гоїм ке-аїн негдеха, ше-неемар: ген гоїм ке-мар мі-длі у-хе-шахак мознаїм нехшаву, ген іїм ка-дак їтоль. Аваль анахну амха, бней вритеха, бней Аврагам огавха ше-нішбата ло бе-гар га-Морія, зера Іцхак єхідо ше-неекад аль габей га-мізбеах, адат Яаков бінха бхореха, ше-меагаватха ше-агавта ото у-місімхатха ше-самахта бо, карата ет шмо Ісраель ві-Єшурун. Лефіхах анахну хаявім легодот леха, у-лешабехаха, у-лефаерха, у-леварех у-лекадеш, ве-літен шевах ве-годая лі-шмеха. Ашрейну, ма тов хелкейну, у-ма наїм горалейну, у-ма яфа єрушатейну. Ашрейну ше-ану машкімім у-мааривім ба-ерев ва-вокер, ве-омрім паамаїм бе-холь йом: / Владико всіх світів! Не на праведність нашу покладаючись, складаємо ми благання наші перед Тобою, а на велике милосердя Твоє. Що ми, що наше життя, що наша милість, що наша праведність, що наше спасіння, що наша сила, що наша міць? Що скажемо ми перед Тобою, Г-споди, Б-же наш і Б-же батьків наших? Адже всі могутні — як ніщо перед Тобою, і люди славетні — наче їх і не було, і мудреці — як позбавлені знання, і розумні — як позбавлені розуміння. Бо більшість діянь їхніх — порожнеча, і дні життя їхнього — марнота перед Тобою, і немає в людини переваги над худобою, бо все — марнота. Крім чистої душі, якій належить дати суд і звіт перед престолом слави Твоєї. І всі народи — як ніщо перед Тобою, як сказано: «Ось, народи — як крапля з відра, і як порошинка на вагах вважаються; ось, острови Він підіймає, як порошинку». Але ми — народ Твій, сини союзу Твого, сини Аврагама, який любить Тебе, якому Ти поклявся на горі Морія; нащадки Іцхака, єдиного сина його, який був зв'язаний на жертовнику; громада Яакова, сина Твого, первістка Твого, якого з любові Твоєї, якою Ти полюбив його, і з радості Твоєї, якою Ти зрадів йому, Ти нарік іменем Ізраїль і Єшурун. Тому ми зобов'язані дякувати Тобі, і вихваляти Тебе, і прославляти Тебе, і благословляти, і освячувати, і віддавати хвалу й подяку імені Твоєму. Щасливі ми! Яка добра наша доля, і який приємний наш жереб, і яка прекрасна наша спадщина! Щасливі ми, що рано вранці й пізно ввечері, увечері й уранці, ми промовляємо двічі кожного дня: |
| Сідур «Тегілат Гашем» |
«Леолам єге адам» — уривок молитви, який вимовляють щоранку в порядку ранкової молитви (перед главою про зв'язування Іцхака і жертвоприношеннями), що виражає основу служіння Всевишньому єврея — трепет перед Небесами, визнання істини і скасування «я».
Джерело і структура молитви
Джерело уривка — у «Тана де-вей Еліягу»[1]. Він наведений як галаха в «Турі» і в «Шулхан арух»[2] як вступ до порядку жертвоприношень. Алтер Ребе встановив його у своєму сидурі після ранкових благословень.
Уривок поділений на три основні частини:
1. Поведінка людини: «Завжди нехай людина буде богобоязною потай і явно...».
2. Нікчемність людини: «Що ми, що наше життя... адже всі могутні — як ніщо перед Тобою».
3. Гідність Ізраїлю: «Але ми — народ Твій, сини союзу Твого... тому ми зобов'язані дякувати Тобі».
У хасидуті
- «Нехай буде людина» — пояснюється, що слово «адам» (людина) натякає на найвищий духовний ступінь (за словом «уподібнюся Всевишньому»). Веління «нехай буде людина» означає, що єврей повинен «ставати» кожної миті й пробуджувати в собі аспект «адам» — щоб розум панував над серцем[3].
- «Потай і явно» — «таємниця» — це те, що приховане від самої людини. Часом людина переконує себе, що діє «заради Небес» (явно), але в «таємниці» її серця нею рухає особиста зацікавленість або гординя. «Леолам єге адам» вимагає пробуджувати аспекти іткафья й ітгапха, щоб і «таємне» було пройняте бітулем перед Всевишнім[4].
- «Визнає істину» — відмінність між розумінням і визнанням: коли людина розуміє щось своїм розумом, вона відчуває себе «тим, хто розуміє». Але «моде» (визнає) — від вираження бітулю (як «той, хто визнає частину позову»). Єврей визнає, що Б-жественна істина — єдина реальність, навіть якщо його матеріальний і обмежений розум не може цього вмістити. Але є більш піднесений аспект: «і говорить істину в серці своєму» — це ступінь «якості істини» праотця Яакова, тобто здатність внести абстрактну істину молитви всередину матеріального серця, так щоб серце «говорило» ту саму істину[5].
- «Що ми» — пояснюється[6], що це не відчай, а скасування «я». Щоб світло Ейн Соф світило в душі, вона має бути «порожньою посудиною». Усвідомлення того, що «адже всі могутні — як ніщо перед Тобою», очищає людину від гордині, яка заважає молитві бути прийнятою. Лише після бітулю «що ми» можна прийти до «але ми — народ Твій» — повного з'єднання з Ацмут Ейн Соф.
- «Але ми — народ Твій» — після скасування «я» єврей розкриває свою точку єврейства. «Сини союзу Твого» — союз вищий за сенс і розум. «Сім'я Іцхака, зв'язаного Тобою» — ми згадуємо тут тему самопожертви, цим нагадуючи собі, що ми спадкоємці праотців, які жертвували собою, і це дає нам силу для служіння Всевишньому, яке вище за міри й обмеження природи[7].
Додаткова література
Примітки
- ^ «Раба», глава 21.
- ^ Сіман 46.
- ^ «Тора ор», тижнева глава «Трума», аркуш 79, стор. 2, і «Торат Шмуель», 5635 рік, маамар, що починається словами «Леолам єге адам».
- ^ «Торат Шмуель», 5635 рік, маамар, що починається словами «Леолам єге адам».
- ^ «Торат Шмуель», 5635 рік, маамар, що починається словами «Леолам єге адам».
- ^ «Танія», глава 29 і глава 33
- ^ Тижнева глава «Трума», аркуш 79, стор. 2 — 80, стор. 1, і «Сефер га-маамарім — Цемах Цедек», за Тегілім, на вірш «Тобі сказало серце моє»