Перейти до вмісту

«Алейну лешабеах»

Матеріал з Хабадпедії

«Алейну лешабеах» — уривок молитви, що промовляється наприкінці трьох молитов щодня, а також наприкінці Кідуш левана і посередині молитви Мусаф Грізних днів.

Перша частина молитви містить слова хвали Святому, благословенний Він, за те, що ми удостоїлися молитися перед Ним, на відміну від неєвреїв, що служать ідолам, а друга частина висловлює надію на майбутнє Визволення, коли всі, хто прийшов у світ, служитимуть Святому, благословенний Він.

Згідно з переказом, цю молитву склав Єгошуа бін Нун.

Історія

Складання молитви

Єврейський переказ приписує складання молитви Єгошуа бін Нуну[1], коли він завойовував Землю Ізраїлю, а в «Сефер харедім» зазначено, що цю молитву було промовлено під час обходу стін Єрихону.

Ім'я Гошеа з'являється у зворотному акровірші молитви: «Алейну ле-шабеах», «Ше-ло асану», «Ва-анахну корім», «Гу Елокейну».

Включення до порядку молитви

Перше джерело включення цього уривка до порядку молитви — у сідурі рава Амрама Гаона, у порядку молитов Грізних днів, у молитві Мусаф Рош га-Шана, в уривку, що відкриває «Малхуйот», а на думку Хіди, уміщення молитви в цей уривок приписується раббану Йоханану бен Закаю.

Цю молитву промовляли євреї, що віддавали своє життя під час хрестових походів на освячення Імені Всевишнього, і перше джерело її промовляння в порядку молитви — у «Махзор Вітрі», написаному учнем Раші незабаром після цих подій; дехто стверджує, що саме з цієї причини молитву було включено до щоденного порядку молитви.

Протягом багатьох років було заведено промовляти її лише в молитвах Шахаріт і Арвіт, а під впливом Арізаля, який звеличував її гідність і значення, її було включено до багатьох версій молитовного тексту також у молитву Мінха.

Звичаї

Через важливість цієї молитви в галасі встановлено, що під час її промовляння слід стояти, і навіть той, хто зараз не молиться з громадою, має встати і приєднатися до її промовляння[2]

Між промовлянням «бо вони вклоняються марноті й порожнечі» і промовлянням «а ми схиляємо коліна і падаємо ниць» роблять невелику паузу, щоб не прозвучало, що вони вклоняються і ми теж[3].

Під час промовляння «а ми схиляємо коліна і падаємо ниць» заведено кланятися, хоча це не входить до поклонів, установлених мудрецями[4], а в Рош га-Шана і Йом Кіпур заведено опускатися колінами на підлогу і падати ниць головою на підлогу (через рушник тощо, якщо це кам'яна підлога).

Плювок

Перше джерело звичаю плювати після промовляння «бо вони вклоняються марноті й порожнечі» — у книзі «Турей загав»[5], яка пояснює, що причина звичаю — висловити зневагу до ідолів.

Ребе наводить у книзі «Гайом йом» ще одну причину: плювок потрібен для того, щоб не проковтнути слини, що утворилася під час розмови про ідолопоклонство, і не мати з неї користі.

Шла різко пише проти цього звичаю[6], але Хіда виступив проти нього і написав, що не слід побоюватися дотримуватися цього звичаю.

Хоча Магаріл пише, що слід плювати, цей звичай забувся в ашкеназьких громадах унаслідок цензури, що вилучила ці слова, а також унаслідок доносів євреїв-вихрестів, ніби цим плювком євреї мають намір висловити зневагу до неєвреїв.

Ребе зазвичай прикриває рот під час плювка і плює в бік, протилежний арон кодешу. Після плювка Ребе прикриває плювок ногою, а іноді навіть наступає на нього кілька разів і розтирає. Після плювка Ребе поправляє вуса і бороду, іноді роблячи це за допомогою носової хустки.

Зовнішні посилання

Роз'яснення: інформація в Хабадпедії призначена лише для ознайомлення, і її не слід розглядати як галахічну постанову.

Примітки

  1. ^ Відповіді гаонів «Шаарей тшува», розділ 43. Відповідь рава Гая Гаона в книзі «Яд нееман», Салоніки, 5564.
  2. ^ «Шулхан арух», Орах хаїм, розділ 132.
  3. ^ «Тур», розділ 132.
  4. ^ Так за «Маген Аврагамом», однак Магаріл заперечував проти цього падіння ниць, оскільки не слід кланятися там, де мудреці цього не встановили.
  5. ^ Йоре деа, розділ 179.
  6. ^ «А дехто з простолюду має звичай плювати при „Алейну“ і не знає чому . . і це повна заборона, і до того ж „Алейну“ було встановлено Єгошуа бін Нуном, за днів якого були служителі зірок і сузір'їв, яких немає в наш час. І до того ж це велика небезпека — щоб народи нашого часу не подумали, що про них сказано „як уся їхня безліч“ тощо... тому слід протестувати проти цього».

Повідомити про помилку на цій сторінці