Розділ «Ейзегу мекоман»
Глава «Ейзегу мекоман» — уривок у молитві Шахаріт, що міститься між жертвопринесеннями та «Году». Слова уривка — це слова п'ятої глави трактату «Зевахім».
Зміст
Як видно з його назви, уривок присвячений порядку принесення жертв різних їхніх видів і місцю принесення, а для жертв, які з'їдають, — також місцю й часу їх споживання.
Перша мішна присвячена бикові й козлові Йом Кіпуру, наступна — решті внутрішніх жертв за гріх, а потім — жертві за гріх (зовнішній), всеспаленню, жертві провини та мирним жертвам громади, подячній жертві і баранові назира, мирним жертвам, первістку, десятині худоби та пасхальній жертві. Про кожну жертву докладно зазначено (не всі параметри наводяться для всіх жертв): чи належить вона до найсвятіших святинь чи до легких святинь, місце її заколення та приймання її крові, спосіб кроплення крові, виливання залишків крові та закони споживання жертви.
Рамбам постановив як галаху всі закони цієї глави, крім одного закону в законах пасхальної жертви.
Кпіда
«Ейзегу мекоман» відомий як дуже гідний уривок молитви, за допомогою якого велика людина, що заглиблюється в його слова, може творити чудеса й навіть накликати кпіду на людей.
У зв'язку з цим наводиться в Гемарі[потрібне джерело] розповідь про те, що коли одного з амораїв усунули з посади наси і замінили його іншим амораєм, був дуже великий страх, що коли той амора дійде до «Ейзегу мекоман», він зверне кпіду на амору, який його замінив, і той може постраждати; і тому щоразу, коли він доходив до уривка «Ейзегу мекоман», дружина того амори заважала йому й відволікала його увагу, щоб він не міг зосередитися й зашкодити аморі, який його замінив. Але одного разу дружина того амори проґавила момент, і він помолився раніше, ніж вона прийшла, і щойно він дійшов до «Ейзегу мекоман», він сильно зосередився в молитві й звернув кпіду на того амору. І справді, наступного дня з'ясувалося, що в ту саму годину, коли амора був на «Ейзегу мекоман», амора, що замінив його, постраждав і помер.
Причина його промовляння
Гемара в трактаті «Брахот» каже, що слід молитися після промовляння «усталеної галахи», і тому р. Йосеф Каро написав у «Бейт Йосеф»[1], що оскільки в усій цій главі немає суперечки, обрали промовляти цю главу.
Ще одна причина — щоб щодня людина промовляла Писання, Мішну й Талмуд[2]. Писання — уривок про постійну жертву, Мішна — глава «Ейзегу мекоман», Талмуд[3] — барайта рабі Ішмаеля.
Однак Алтер Ребе каже[4], що це не справжня причина промовляння «Ейзегу мекоман», але в «Ейзегу мекоман» є інша, особлива й внутрішня причина, яку людський розум не може зрозуміти й осягнути, і її джерело — в Б-жественній мудрості, що вища за розуміння й осягнення.
Є переказ, що ці мішни — закон, даний Моше на Синаї, і вони точно в тому формулюванні, яке сказав Моше Рабейну[5]. Підґрунтя цього переказу — в тому, що місце споживання найсвятіших святинь, яке тільки в Азарі, описане в мішні як «усередині завіс». Завіси — це те, що визначало межі подвір'я Мішкану в Мішкані в пустелі, і тому дехто каже, що це ознака того, що глава — з тієї епохи.
Звичаї
Звичай Хабаду — починати накладати тфілін на «Ейзегу мекоман»[6], а не як увесь інший світ, у якого прийнято накладати тфілін уже на «Гаріні мекабель».
Примітки
- ^ «Орах хаїм», гл. 50
- ^ Див. «Шулхан арух», «Орах хаїм», гл. 50
- ^ Барайта рабі Ішмаеля вважається, щоправда, мідрашем, але прийнято, що й мідраш вважається Талмудом
- ^ «Танія», «Ігерет га-тшува», глава 19[потрібне уточнення]
- ^ «Тіферет Ісраель» на мішну 3, пункт 24
- ^ «Сефер га-мінгагім», с. 5