Перейти до вмісту

Час

Матеріал з Хабадпедії
Годинник — на фасаді 770.

Час — це послідовність подій від створення світу, з минулого в теперішнє і в майбутнє. Його вимірюють за допомогою циклічних явищ у природі, як-от рух сонця і місяця, а також за допомогою точніших методів вимірювання, як-от годинник, що вимірює мить, годину, день і рік, налаштований за ходом сонця і місяця, які обертаються навколо Землі.

Хронологічний час виражає послідовність подій від дня створення світу або її частини. На відміну від цього, час як міра ґрунтується на циклічності руху сонця і місяця відносно Землі, як було встановлено під час Творення: «І створив Б-г два світила великі... і будуть вони знаменнями, і для часів, і для днів, і років» (Берешит 1, 14). Оскільки він безперервний і точний, він дає змогу точно визначати час, і за ним можна вимірювати й порівнювати відрізки хронологічного часу, як-от тривалість події чи проміжок між подіями.

Створення часу

Про створення часу Святим, благословенним Він, пише Алтер Ребе[1] від імені Магіда з Межиріча, що час — новостворена річ, сотворена під час створення світу, як і інші творіння. Так само писали наші вчителі рішонім — Рамбам, рав Саадья Гаон[2] і Рашба[3], і так само пишуть Рамаа з Фано[4] і рабі Овадья Сфорно[5].

Причина думки Алтер Ребе в тому, що реальність часу й місця разом становлять реальність обмеженого світу з матеріальними обмеженнями.

Наприклад: якщо хтось спробує уявити собі стан, у якому світ утрачає свій вимір часу, — не залишається жодного матеріального обмеження, оскільки людина завжди може повернутися в часі й «виправити» те, що вона зробила, і вона позбавлена будь-якого обмеження.

І так само, коли зі світу прибирають вимір місця, — скасовуються матеріальні обмеження: усі перебувають у будь-якому місці, кожен може бути у двох місцях в одну й ту саму годину, може потрапити куди захоче і бути де хоче. Скасовується і сенс практичних заповідей, оскільки немає сенсу накладати тфілін саме на руку, адже немає місця, що називається біцепсом, і прикладів тому багато.

Отже, час і місце неминуче пов'язані одне з одним, і в ту саму мить, коли постала реальність часу, тим самим постала реальність матеріального й обмеженого місця, оскільки немає сенсу в часі, якщо немає жодного обмеження матеріального місця.

У самому часі є дві частини:

1. Час, що обчислюється і вимірюється, — цілком зрозуміло, що він сотворений, адже до створення світу не було інструмента для вимірювання часу за допомогою сонця і місяця.

2. Сама тривалість часу, і вона теж сотворена[6]. Тобто в духовності взагалі не існує поняття часу, тобто задоволення й насолоди, що бувають лише в певний час, або управління, обмеженого певним часом, а будь-яка духовна реальність вічна, і її вплив безмежний. Тому, навіть якщо людина виконує, наприклад, заповідь, час виконання якої — одна мить, то духовна насолода й задоволення, яке відчуває її душа і в майбутньому має відчути і її нефеш, вічні й безмежні.

Думка рабі Цві-Гірша з Жидачева

Згідно з думкою рабі Цві-Гірша з Жидачева[7], час не є творінням, заново створеним під час створення світу, а існував уже до створення світу.

Рав із Жидачева не погоджується з думкою Алтер Ребе, оскільки зі сказаного в мідраші[8]: «Учить, що був порядок часів раніше» і з наведеного в Гемарі: «На дві тисячі років Тора передувала світові» доводиться, що час був до створення світу. На підставі цих запитань рав із Жидачева вважає, що Магід не казав цих слів. Проте Ребе пише в листі[9], що необхідно прийняти думку Алтер Ребе, адже й рішонім теж так вважають, а на запитання, порушені равом із Жидачева, є відповіді в книгах великих мужів Ізраїлю[10], і «порядок часів» означає корінь часу, який є чимось менш матеріальним, ніж час тут, у цьому світі.

Ще одне запитання: як можна казати, що створення світу було 25 елула[11] або 25 адара[12], адже якщо реальність часу — нове творіння, то не існувало часу, щоб ми могли назвати перший день 25 адара (або 25 елула), ніби йому передували 24 дні й кілька місяців.

Ребе відповідає на це запитання[13]: оскільки час (як і всі творіння) сотворений із нічого в щось, і Святий, благословенний Він, може сотворити час як перший день, так Він може сотворити другий день без першого дня. Так само й щодо дати, 25 елула або 25 адара: Святий, благословенний Він, може сотворити їх без 24 попередніх днів.

Час у хасидуті

У хасидуті пояснюється, що причина того, що світ визначається часом і місцем, випливає з його постання з Імені Елокім, а якби його постання було лише з Імені Гаває, він не був би визначений часом і місцем[14]. Хоча корінь самих місця й часу — в Імені Ад-най[15].

Місце й час — це початок обмеження у світлі після цімцуму. На вищих ступенях час і місце — одне й те саме, але в Ацилуті час і місце — це два поняття.

Під час сходження світів час і місце стали реальнішими й помітнішими, як буде пояснено:

У каві, в якому немає помітного поділу, є місце (в його абстрактному значенні, тобто поділ). Початок каву, у місці, прилученому до світла Ейн Соф, перебуває на вищому ступені, а все, що сходить униз, — на нижчому ступені, тобто є поділ (= місце) на верх і низ. Хоча поділ сфірот у каві непомітний, оскільки вони в простоті й гіюлі, проте поділ є.

В Ацилуті розкриваються значущість і рівень ступенів, які були в каві в прихованості, і відповідно помітний поділ ступенів. Тому місце (поділ) у них реальніше й помітніше.

І так само з часом: хоча навіть духовного часу, який є в Брія, Єціра, Асія, немає в Ацилуті й вище Ацилуту, проте там є поняття часу — це передування і слідування. На ступені до Ацилуту є передування і слідування за значущістю, так що вищий ступінь більш «попередній», ніж ступінь нижчий за нього. Також і в тому, що сфірот сходять одна після одної[16].

В Ацилуті сфірот сходять одна з одної, тобто Біна сходить із Хохми і так далі. А якщо так, час відчутніший, оскільки передування і слідування (= час) у них обов'язкові за самою їхньою реальністю, адже неможливо, щоб сфіра Біна була раніше за сфіру Хохма, і відповідно час у них — невід'ємна частина їхньої реальності.

У Брія, Єціра, Асія є час і місце в духовному сенсі, аж до того, що в Асії є лише матеріальні час і місце, і немає взагалі духовних часу й місця[17].

Цей розділ неповний. Будь ласка, зробіть внесок у Хабадпедію і доповніть його. Можливо, подробиці є на сторінці обговорення.

Постання часу

У кожну з 12 годин дня світить інше сполучення з 12 сполучень Імені Гаває (на відміну від нічних годин, у які світять сполучення Імені Ад-най); через зміну світіння сполучень у рацо і шов постає час[18].

Алтер Ребе умів розрізняти зміну годин за зміною сполучень[19].

Ребе висловився, що кожен здатен досягти подібності до цього ступеня Алтер Ребе[20].

Уявлення про час

Рогачовер[21] наводить дослідження про сутність часу: чи складається час із точок, чи він протяжний. 

Розуміння сказаного

Коли людина досліджує, щоб зрозуміти сутність часу, вона зіткнеться з проблемою. З одного боку, щоб виміряти час, необхідно сказати, що є якась дуже мала міра часу, з якої утворюються всі інші міри часу (наприклад, секунда, хвилина й година), так що при з'єднанні ще кількох таких самих утворюється триваліший час (наприклад, хвилина, що утворюється з шістдесяти секунд). З другого боку, найменша міра часу теж має складатися з двох мір часу, менших за неї, щоб вона могла утворити хоча б малу мить часу. Це тому, що час улаштований так, що кожної миті він просувається хоча б на дуже малу мить, а якщо так, зрозуміло, що й найменша мить, щоб називатися миттю, теж обов'язково має складатися з можливості перейти від теперішнього до майбутнього. Отже, сам час рухається від точки до точки, а не сама точка є часом. І згідно з цим час — не з'єднання малих митей, а перехід від однієї точки часу до іншої, і сам час протяжний; це означає, що час — це сам перехід, а не сама секунда.

І з цього дослідження постають дві можливості. Або час — це сама міра часу, або він — сутність переходу (яку іноді називають «сутністю, що поширюється»). Згідно з уявленням, що час складається з мір часу, не можна сказати, що час — це сутність переходу, бо тоді неможливо було б переживати час осяжним і обмеженим чином. Лише коли є мить, яку можна пережити, можливе накопичення багатьох переживань, що утворюють триваліше переживання часу. Згідно з уявленням, що час — це протяжність, не можна сказати, що час — це точки, бо суть часу — це перехід, перехід до майбутнього (розуміння різниці між думками подібне до різниці між простими світлами й оформленими світлами).

У хасидуті

Ребе наводить[22] це дослідження в кількох місцях. І, очевидно, Ребе по суті каже, що час протяжний.

Цемах Цедек[23] наводить вказівку на те, що час складається з обмежених точок[24].

У служінні Всевишньому

Переводять годинник у «770» на літній час, 5778

Магід з Межиріча пише[потрібне джерело], що в праведника немає зв'язку з часом, і він вищий за час. Адже будь-яка матеріальна насолода перебуває під владою часу, і її насолода обмежена тим часом, коли людина їсть, п'є тощо, а в духовності взагалі не існує поняття часу, тобто задоволення й насолоди, що бувають лише в певний час, або управління, обмеженого певним часом, а будь-яка духовна реальність вічна, і її вплив безмежний. Праведник зовсім не зважає на матеріальну насолоду, яка перебуває під владою часу, і вона не займає місця в його очах, адже його бачення — бачення духовне й вічне, і тому він обирає вічне життя, а не минуще, зване світом неправди.

[Це одна з причин того, що в більшості хасидських громад заведено не дотримуватися суворо часу молитви в Шабат, адже в Шабат розкривається духовна реальність, яка вища за час, і тому той, хто прилучений до святості Шабату як належить, має присвятити свою думку й зусилля самій молитві, яка духовна, і вийти з матеріального бачення світу, а не бути прилученим до часу, який є частиною матеріального бачення і належить до буднів[потрібне джерело]].

Використання часу

Основна стаття – Дбайливе ставлення до часу

У календарі «Гайом йом» на 1 іяра наводиться вислів хасидів: «Хасиди Алтер Ребе завжди лічили.. У цьому суть „служіння“: години мають бути злічені, і тоді й дні злічені. Коли день минає, треба знати, що зроблено і що треба зробити в майбутньому... Загалом, треба намагатися, щоб завтра було набагато „прекрасніше“, ніж сьогодні».

Див. також

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ У сідурі, «Шаар кріят Шма», у розділі, що починається словами «Легавін перек рішон де-кріят Шма».
  2. ^ «Емунот ве-деот», трактат 3, розділ, що починається словами «І четвертий доказ».
  3. ^ Шут, 418.
  4. ^ «Асара маамарот», маамар «Ем коль», частина 1, розділ 16.
  5. ^ На початку його коментаря до Тори.
  6. ^ На відміну від думки «Ікарім», див. «Сефер га-міцвот» Ребе Цемах Цедека, заповідь віри в Б-жественність, розділ 11, і в багатьох місцях в «Асара маамарот» (книга) Рамаа з Фано (там само).
  7. ^ У його книзі «Ве-асе тов», ближче до початку.
  8. ^ «Берешит раба», початок розділу 3.
  9. ^ Наводиться в книзі «Шаарей емуна», сторінка 188.
  10. ^ Див. «Шомер емуним», другий диспут, § 17. Рабейну Бах'є на початку тижневої глави «Берешит»
  11. ^ За думкою рабі Еліезера в трактаті «Рош га-Шана».
  12. ^ За думкою рабі Єгошуа, там само, у трактаті «Рош га-Шана».
  13. ^ «Шаарей емуна», с. 190.
  14. ^ «Сефер га-маамарім 5665», сторінка 180, «Гемшех 5666», сторінка 228, «Гадоль їгьє» 5722, пункт 6
  15. ^ «Танія», «Шаар га-їхуд ве-га-емуна», розділ 7, і примітка Ребе в маамарі «Гадоль їгьє» 5722 (примітка 52).
  16. ^ Тобто корінь усіх сфірот — один і той самий корінь (Великий круг), і вони не залежать одна від одної, але проте сходять одна після одної.
  17. ^ «Бе-шаа ше-гікдіму» 5672, маамар, що починається словами «Цав ет Агарон» 5675 (сторінка 920 і далі), і маамар, що починається словами «Кімей цетха» 5716.
  18. ^ «Лікутей Тора», друшім до Рош га-Шана 61а
  19. ^ Хаїм-Меїр Гейльман, «Бейт Рабі», частина 1, розділ 15, у примітці. Ханох Гліценштейн, «Сефер га-толдот» Алтер Ребе, частина 3, с. 678.
  20. ^ Сіха Шабату тижневої глави «Їтро» 5737, кунтрес «Гітваадут» «Ваад ганахот бе-лашон га-кодеш» до Шабату тижневої глави «Їтро» 5786, с. 3.
  21. ^ Див. «Мефаанеах цфунот», розділ 3.
  22. ^ Див. 19 кислева 5713 (7 грудня 1952) (ті, хто записував, не пам'ятали точно, що там було сказано, як зазначено в записах). Фарбрейнген у день Сімхат Тора 5718 («Сіхот кодеш», § 11). 13 тамуза 5719 (19 липня 1959). 5713 року (1952/1953) Ребе пояснює, що є 2 види часу, а саме: а) протяжність, б) точки. Якщо час — протяжність, то обов'язок читання Шма — один, що триває, і не треба поспішати з читанням Шма. Якщо він — точки, то на кожну мить покладається новий обов'язок, і є обов'язок поспішити. Точно так само 5719 року (1958/1959), тільки 5713 року (1952/1953) закон про доповнення стосується протяжності, а 5719 — точок. 5718 року (1957/1958) пояснює: якщо час — «сутність, що поширюється», то він відведений для свого дня; якщо час — точки, що з'єднуються, то він відведений для своєї заповіді, і не можна заперечити з закону 5713 року (1952/1953) (що обов'язок — на кожну мить), бо там сенс у тому, що оскільки кожної миті оновлюється обов'язок, тому не можна зволікати й відкладати читання Шма .
  23. ^ Заповідь віри в Б-жественність у його «Сефер га-міцвот».
  24. ^ Проте Цемах Цедек наводить час як частини, щоб довести, що час сотворений і обмежений і має початок, — адже саме те, що ми можемо його злічити, доводить його обмеженість, і з цього випливає, що він сотворений. Але, простіше кажучи, можна сказати, що так це лише в розумінні сотвореного розуму, який сам обмежений, і тому він розуміє речі свого світу обмеженим чином. Але насправді поняття часу — це поняття життєве, духовне й необмежене, і воно походить із постійного постання (див. «Атерет рош», розділ 2, що поняття «шана» — це поняття часу, і це Б-жественна життєва сила, що оживляє зовнішнє — аспект «олам». І див. маамар Шавуот 5665, що життєва сила — в аспекті рацо і шов. І див. кінець заповіді віри в Б-жественність, що рацо і шов — це поняття часу.) І хоча суть Малхут — розділяти й обмежувати, цей поділ, простіше кажучи, можна сказати, приходить у вигляді безперервності, а не як з'єднання частин, тільки в розумінні людини цей поділ осягається як множина частин (і справді, у відчутті людини час відчувається як безперервність, а не як з'єднання частин).
    І справді, це зрозуміло й розумом (те, що кажуть, що час — це поняття безперервності). Адже те, що ми сказали, що час за розумом — це з'єднання частин і точок, то безсумнівно, що з'єднання двох точок — це поняття життєве й безмежне, а оскільки розум розуміє, що має бути життєва сила, — а це поняття продовження й руху від однієї миті до іншої, — з чого зрозуміло, що все поняття часу не природне й не матеріальне, то й розум погодиться сказати, що справді час — це одне довге продовження, тільки в розумінні людини та її обмежених розрахунках час виходить обмеженим.
  25. ^ «Гаарот у-біурім Огалей Тора», 1256 (2), свято Сукот 5785 (17 жовтня 2024), сторінка 87, на підставі джерел: спогади його діда 5688 року (1927/1928); спогади тмімім 5692 року (1931/1932) («Гаарот га-тмімім», Монреаль, 83-85; розповідь про р. Янкеля Каца (мир праху його); так само з р. М. Гарлігом (мир праху його) («Бейт хаєйну» 5, с. 448). «Сдей хемед», початок розділу «Йом-тов» (том 6, сторінка 1331) схилився до полегшення.

Повідомити про помилку на цій сторінці