Знамення (чудо)
Знак — знамення — це один із видів чудес і дивовижних діянь, які Всевишній здійснює у світі, щоб явити Своє владарювання над створіннями.
Зміст знака
Зміст знака — ознака існування певної речі, і знамення теж є доказом, що підтверджує існування цієї речі, як тлумачить Раші вірш «дайте собі знамення»: «знак, щоб сповістити, що є потреба в Тому, Хто посилає вас», і в цьому зміст чуда — на нижчому його щаблі. Дати створінню знати й довести йому, що воно потребує Б-жественної сили, яка його оживляє, і залежить від неї, і все його існування залежить від неї, — щоб через це воно прийшло до любові до Всевишнього, адже Він його оживляє.
Суть цього в тому, що сама вища хохма єдина зі світлом Ейн Соф, благословенний Він, і не вбирається у світи, щоб оживляти їх. Але сяйво й обмежене притягнення з вищої хохми сходить і сходить щаблями всередину світів у спосіб приховання й утаєння — щоб оживляти їх. Тому світи обмежені межами природи — через цімцум і приховання Б-жественного світла. І це одне зі значень слова «природа» («тева») — від слів «потонули (тубеу) в Очеретяному морі»: як камінь, що потонув у морі, і над поверхнею води не видно жодної ознаки існування каменя на дні моря, — так і «природа»: Б-жественне світло ніби «потоплене» і приховане всередині творіння — так, що створіння не бачить і не осягає його.
Але коли Б-жественне світло розкривається, природа й межа скасовуються і змінюються відповідно до потреби — з волі Всевишнього.
Два види знака
І є в цьому два види:
1) Чудо змінює природу, що існує в матерії, і в ній постає інша природа, наприклад: «рука його вражена проказою, як сніг», — рука, яка за своєю природою була здорова, стала справді враженою проказою, з природою прокази. Тобто чудо зосередилося лише в самому перетворенні здорової руки на вражену проказою, але проказа — як і здоров'я руки до чуда — природні. Інакше кажучи, сполучення Б-жественних літер, що складають Б-жественний вислів — слово Всевишнього, — яке оживляє створіння й обмежує його його природою згідно з визначенням цього сполучення, змінюється у своїй суті й стає іншим Б-жественним висловом, і тоді можливо, що вода перетвориться на кров, а здорова рука — на вражену проказою тощо. Тому, щоб повернути руку до стану, який був до чуда, потрібне нове чудо, яке поверне й перетворить уражену проказою руку на здорову.
І як розповідається в Гемарі: «Одного разу напередодні суботи побачив він свою дочку засмученою. Сказав їй: „Доню моя, чого ти засмучена?“ Сказала вона йому: „Посудину з оцтом переплутала я з посудиною з олією і запалила від неї світло на суботу“. Сказав їй: „Доню моя, що тобі до того? Той, Хто сказав олії — і вона горить, Він скаже оцту — і він горітиме“. Навчали: він горів і горів увесь день, доки не взяли від нього вогонь для авдали». Тобто чудо зосередилося лише в перенесенні властивості горіння з олії на оцет, але після перенесення воно існує вже як природа.
2) Оновлення чуда є чимось, що триває весь час, поки існує чудо. Наприклад, вода, що обернулася на кров: і тоді, коли вона обернулася на кров, — вона не переставала бути водою, і тоді, коли єгиптяни пили її і відчували в ній смак крові, — євреї пили її як питну воду. Бо за своєю суттю вона дивовижним чином була і кров'ю, і водою водночас. Це і є знак і ознака, знамення і доказ того, що все існування створіння — лише від Б-жественної сили, і це розкриття можливе лише при розкритті світла хохми у створіннях. Тому всі знамення були через Моше, який є аспектом сяйва хохми, як сказано: «бо з води я витягла його» — натяк на вищу хохму.
Однак потреба в знаках і знаменнях заради підкорення слову Всевишнього є лише на нижчих і низьких щаблях світу. І як кажуть у молитві: «знаки і знамення в землі синів Хама», — бо лише сини Хама потребують знамень, що ламають і скасовують закони природи, щоб визнати Того, Хто сказав — і постав світ. Бо оскільки їхня природа — в аспекті кліпи, яка приховує й утаює Б-жественну істину — «немає нікого, крім Нього», то, щоб дати їм знати цю істину і розкрити в них Б-жественність, треба зламати кліпу і скасувати природу.
Це ж і причина того, що першим знаменням, яке показав Святий, благословенний Він, фараонові, був посох, що обернувся на змія: бо це передмова до всіх десяти кар, і вона виражає головну їхню суть. Бо кари призначалися для того, щоб зламати кліпот і ситра ахра, які вважають себе сутністю, окремою від Всевишнього, і річчю самою по собі. Тому передмовою до цього слугує посох — натяк на притягнення і схиляння Б-жественного світла, — і він обертається на змія, тобто на того великого крокодила, що лежить серед річок Єгипту, «який сказав: моя ріка належить мені, і я сам себе створив». Щоб вказати, що лише від аспекту світла і притягнення святості, званого посохом, приходить життєвість та існування до крокодила — джерела кліпот, і тому царство Всевишнього над усім панує, і з волі Його крокодил знову стане посохом, як спочатку. Але самі євреї зовсім не потребували знамень, бо вони — віруючі, сини віруючих, як сказано: «І повірив народ, і почули, що згадав Всевишній» тощо.
Тому чудеса і дивовижні діяння, які Всевишній здійснює для євреїв у ті дні й у наш час, здійснюються в піднесений і цілковито інший спосіб, ніж знаки і знамення в землі синів Хама: вони прийшли не для того, щоб, не доведи Б-же, зламати і скасувати природу, а щоб піднести її до святості — до Б-жественності, щоб і в природі розкрився Всевишній, Який вищий за природу, і щоб і вона була доброю з волі Святого, благословенний Він.
А саме, в цьому додатковий аспект поняття «природа»: це закони, які Всевишній накреслив і закарбував у творінні, — бо такою була воля Всевишнього, щоб одне створіння мало такі-то певні властивості, а інше створіння — інші певні властивості; тобто і «природа» є Б-жественністю, будучи волею Всевишнього, яка вища за розум і осягнення. І в цьому зміст чуда в найвищому його значенні: воно розкриває і підносить природу до її істинного щабля — як волі Всевишнього.
Додаткова література
- «Тора ор», 48а, 50б, 57а
- «Лікутей сіхот», том 6, с. 89.
- (Частину матеріалу статті взято з книжки «Ерхім бе-хасидут»)