Портал:Хасидизм Хабад/Вибрана стаття/Галерея
Зібрання вибраних статей порталу «Хасидизм Хабад»
Щоб відредагувати анотації статей, натисніть на число в заголовку, а потім «Редагувати».

«Відома сіха» — сіха, виголошена Ребе 28 нісана 5751 (12 квітня 1991), у якій він висловив жаль із приводу байдужості до теми приведення Мошіаха і поклав на слухачів відповідальність домогтися його приходу: «Єдине, що я ще можу зробити: я передаю це кожному з вас — зробіть усе, що у ваших силах, щоб домогтися приходу Мошіаха в дійсності». Пізніше Ребе назвав цю сіху «Відома сіха», і відтоді ця назва поширилася серед хасидів Хабаду як позначення цієї сіхи.
Сіха викликала велике пробудження серед хасидів у питанні приведення Геули і донині слугує помітною темою хабадського дискурсу в різних аспектах обговорення її змісту і шляху до виконання її вимоги. Услід за нею було вжито безліч ініціатив і дій, пов'язаних із прискоренням Визволення, і частина з них удостоїлася позитивного ставлення і підтримки Ребе.
Сіху Ребе почав із пояснення гідності дня, підкреслюючи його зв'язок із Геулою: 5751 рік — абревіатура слів «Теге шнат аренну ніфлаот» — «Хай буде це рік, коли Я покажу йому чудеса», що натякають на чудеса, які стануться під час Геули; у цьому самому році — місяць нісан, про який сказали мудреці: «У нісані були визволені й у нісані будуть визволені»; у цьому самому місяці — день 27-го числа місяця, що становить три рази по три рази по три — натяк на хазаку в справі місяця (Геули), і в самому цьому — потрійна хазака; ніч 28-го числа місяця — від слова «коах», сила, міць і твердість; 12-й день Омера — за кількістю колін; ніч 13-го дня Омера — у гематрії «ехад» (один), натяк на єдність Б-га, яка розкриється під час Геули; і так він докладно виклав гідності наступних днів.
Потім Ребе продовжив і сказав (ці частини сіхи були виголошені Ребе з великим хвилюванням, коли його голос посилювався і стендер, на який він спирався, хитався. Нижче — з остаточної редакції сіхи, складеної та відредагованої Ребе.):
«Згідно зі сказаним вище про підкреслення теми Визволення (особливо) у цей час, виникає найбільше здивування: як може бути, що, попри всі ці справи, ще не домоглися приходу нашого праведного Мошіаха в дійсності, по-справжньому?!... Річ зовсім і зовсім незрозуміла! І ще одне здивування — що збираються десять (і скільки-скільки десятків) євреїв разом, і в час, сприятливий щодо Визволення, і попри це не здіймають шуму, щоб домогтися приходу Мошіаха негайно ж і зараз, і не здається їм неможливим, хай врятує нас Милосердний, що Мошіах не прийде цієї ночі, і завтра не прийде наш праведний Мошіах, і післязавтра не прийде наш праведний Мошіах, хай врятує нас Милосердний!! Навіть коли кричать «Ад матай», — це тому, що так звелено тощо, а якби вони мали це на увазі, просили і кричали по-справжньому, напевно і напевно Мошіах уже прийшов би!! Що ще я можу зробити, щоб усі сини Ізраїлю здійняли шум і кричали по-справжньому і домоглися того, щоб привести Мошіаха в дійсності, після того як усе, що було зроблено досі, не допомогло, і доказ цього — що ми ще перебуваємо у вигнанні, і більше того й головне — у внутрішньому вигнанні у справах служіння Всевишньому. Єдине, що я можу зробити, — передати цю справу вам: зробіть усе, що у ваших силах, — справи, які у формі світел Тогу, але в посудинах Тікуну, — привести в дійсності нашого праведного Мошіаха негайно ж і зараз, по-справжньому! .. А я своє зробив, і відтепер і надалі робіть ви все, що у ваших силах. І хай буде воля, щоб знайшовся серед вас один, двоє, троє, які придумають, що робити і як робити, і більше того, і це головне, — домогтимуться того, щоб було справжнє і повне Визволення в дійсності, по-справжньому, негайно ж і зараз, по-справжньому.»
Під час виголошення сіхи Ребе вживав різкіші вирази, найрізкіший з яких — замість слів «не допомогло» Ребе сказав: «Я не знаю, що робити, оскільки все, що я зробив досі, було марно й даремно».

Поїздка до Ребе — один із головних шляхів гіткашруту хасида з Ребе. Хасиди надають поїздці великого значення, і вона посідає центральне місце в хасидському побуті.
Усі роки головна поїздка була на місяць тішрей, місяць свят, і в сьомому поколінні тисячі гостей щороку в місяці тішрей перебувають у «Бейт хаєйну», моляться й беруть участь у фарбрейнгенах у 770, а про розміщення дбає організація «Ешель гахнасат орхім».
Звичай поїздки до Ребе почався вже за часів Бааль-Шем-Това, у першому поколінні становлення хасидського руху, і він установив її як «закон серед хасидів», за висловом Ребе Раяца.
Поїздка до Ребе була покликана зміцнити внутрішній і душевний зв'язок хасида з Ребе, і вона є одним зі шляхів гіткашруту (окрім особливої властивості, притаманної поїздці, також із галахічного боку на людині лежить обов'язок вітати свого вчителя у свята Ізраїлю і в його особливі дні, але це не є реальним обов'язком, і прийнято ставитися до цього поблажливо.).
Ребе навіть висловився, що «коли хасид приходить до свого Ребе — у нього відбувається повне скасування його колишньої істоти, і завдяки цьому він стає новою істотою».
У зв'язку з поїздкою і перебуванням у Ребе Ребе висловився, що «навіть від стін 770 можна отримати» і що «це дає сили продовжувати і здійснювати єдність упродовж решти місяців року, коли кожен перебуває на своєму місці».
Разом із тим Ребе висловився на одному з фарбрейнгенів, що точно так само, як хворому, який відвідує лікаря, недостатньо того, що він терпляче вислуховує слова лікаря, бере «рецепт» і купує ліки, але залишає ліки на столі, оскільки це не допоможе, якщо він не покладе ліки до рота, — так і в духовності: недостатньо витратити гроші, зусилля і час, щоб приїхати до Ребе (духовного лікаря), вислухати слова Ребе і навіть виконати вказівки, які Ребе йому дав; щоб зцілитися — необхідно внести те, що отримує від Ребе, і вказівки у свою внутрішню суть і глибину, щоб вони злилися з ним воєдино.

Від приїзду Ребе до США в 5701 році (1940/1941) він почав, за вказівкою свого тестя Ребе Раяца, проводити фарбрейнгени з хасидами в 770 кожного Шабату мевархім. Починаючи від відходу з життя Ребе Раяца в 5710 році (1949/1950), сіхот, виголошені на цих фарбрейнгенах та в інших випадках, записували кілька учнів єшиви в 770, а частина з них навіть була відредагована ним і поширена по всьому світу, але не на постійній і впорядкованій основі. Так тривало і після прийняття проводу. Перед святом Шавуот 5718 року (25 травня 1958) «Цеірей Агудат Хабад» звернулися до Ребе з проханням, щоб він щотижня редагував одну зі своїх сіхот минулих років на тижневу главу, щоб забезпечити хасидів матеріалом для повторення хасидуту в синагогах Нью-Йорка. Ребе погодився, і відтоді почали виходити щотижня брошури, які тоді називалися «Зміст для повторення хасидуту в синагогах». Ці сіхот виходили впродовж року, до свята Шавуот 5719 року (12 червня 1959). Пізніше, з нагоди святкування тридцятої річниці весілля Ребе і ребецн, ці сіхот надрукували разом у двох томах у подарунок Ребе.
У 5723 році (1962/1963), у рік стоп'ятдесятиліття (рік «га-Кан») від дня відходу з життя Алтер Ребе, відновилося піднесення в поширенні сіхот, і Ребе знову почав редагувати сіхот щотижня, починаючи від Шабату Берешит 5723 і до Сімхат Тори 5724, і ці брошури були зібрані у два наступні томи серії. Після цього на кілька років була перерва в редагуванні сіхот.
Чотири томи «Змісту» були надруковані «Цеірей Агудат Хабад» у США. Назву «Лікутей сіхот» було дано лише пізніше.
Після відходу з життя матері Ребе, ребецн Хани Шнеєрсон, у 5725 році (1964/1965) Ребе проводив фарбрейнген кожного Шабату і щоразу присвячував особливу сіху поясненню першого й останнього коментаря Раші на тижневу главу. Частина цих сіхот, виголошених узимку того самого року, також вийшла друком у подібному форматі, причому Ребе редагував повну ганаху фарбрейнгену.
Сіхот розташовані за тижневими главами, і кожна глибоко охоплює одну тему з глави та річного циклу, включно зі святами і пам'ятними днями Ізраїлю та особливими хасидськими датами.
У 5730 році (1969/1970), коли закінчилися всі старі сіхот, Ребе почав редагувати одну сіху щотижня до кожного Шабату; цей порядок тривав близько двох років, і із сіхот, відредагованих у ті роки, були надруковані сіхот, які виходять у томах 5 — 9.
У 5732 році (1971/1972), у зв'язку із зайнятістю р. Йоеля Кагана написанням «Сефер га-ерхім», у нього не залишилося часу на редагування сіхот, і через це Ребе перестав редагувати сіхот, а в 5733 році (1972/1973) члени «Ваад ле-гафацат сіхот» разом підійшли під час роздавання «кос шель браха» на виході Сімхат Тори й отримали благословення Ребе для Вааду, і слідом за цим Ребе знову почав редагувати брошури, які вони складали, і вони почали складати сіхот святою мовою (через претензію людей із ґрунтовним знанням Тори, які ніколи не бачили книжки «ломдус», написаної на їдиші), і так це тривало до 5736 року (1975/1976), із короткою перервою в 5735 році (1974/1975), а від 5736 — безперервно до тижня глави «Ваякгель» 5752 року (1991/1992).
З цих сіхот було складено всі 39 томів «Лікутей сіхот», що містять 1228 лікутім; останній том було надруковано в 5761 році (2000/2001).
Пізніше відчули потребу зібрати відредаговані сіхот Ребе, які не ввійшли до цієї серії, і вони вийшли друком у томі 40 (у двох частинах), що вийшов до 10 швата 5781 (23 січня 2021).

На трапезі з нагоди весілля свого сина Ребе Раяца, у неділю, 15 елула 5657 (12 вересня 1897), Ребе Рашаб оголосив, що бажає повідомити публіці важливу звістку, пов'язану з усіма нашими Ребе, провідниками поколінь, 18 елула. Пізніше того самого дня Ребе Рашаб скликав нараду, у якій узяли участь близько п'ятдесяти осіб із добірних найстаріших рабинів і багатіїв анаш, які перебували в той час у Любавичах з нагоди весільного торжества. Ребе відкрив нараду загальною заявою про те, що він вирішив у своєму святому розумі заснувати єшиву для юнаків, які знають Тору, які займатимуться вивченням хасидуту у страху Небес.
У вівторок, 17 елула 5657 (14 вересня 1897), Ребе Рашаб вибрав вісімнадцять перших учнів, прийнятих до єшиви. Ребе передав їх раву-хасиду Шмуелю-Гронему Естерману — щоб він навчав їх хасидуту за порядком, який він установив.
Єшиву було засновано, щоб протистояти хвилям часу і новим віянням, які почали дути по всій Росії, — руху Гаскала і сіонізму,
Назва єшиви виражає головну ідею її засновника: очищення й витончення душевних якостей, зміцнення внутрішнього духовного служіння і формування цілісного характеру, «тамім».
За недовгий час єшиви «Томхей Тмімім» поширилися в багатьох містах в усіх краях Росії, як-от Кутаїсі в Грузії, міста в Узбекистані, у Російській Середній Азії.
Служіння людини обов'язково має бути пройняте бітулем перед провідником покоління. І мається на увазі як служіння душі у світі й із тваринною душею, так і служіння самої душі в піднесенні у святості зі щабля на щабель.
Служіння душі у світі — це робота з бірурім. Її суть — очистити справи світу, які самі по собі є кліпою, — відчувають себе окремою від Б-жественності реальністю. Служіння людини — очистити й освятити світ, і це через використання справ світу заради Небес, так що в реальність світу проникає те, що вся їхня реальність — виконувати волю Всевишнього. Однак це служіння вимагає від людини бітулю перед провідником покоління, і це для того, щоб бірур було здійснено як потрібно й досконало. Щоб душа, яка сама по собі відокремлена від світу, могла зійти у світ і не загубилася там, а здолала його й очистила, вона має отримати оновлені сили, які приходять до неї через її бітуль перед провідником покоління.
Окрім того, бітуль перед провідником покоління приносить досконалість у роботу з біруру. Досконалий бірур — це коли всі деталі у світі об'єднуються, стаючи однією-єдиною реальністю; і оскільки в кожної людини самої по собі є її особисті якості, то, хоча всі деталі її життя об'єднані в намірі «заради Небес», це ще не справжня єдність, тому що за своєю природою вона відрізняється від якостей свого ближнього, і саме через бітуль усього покоління перед главою покоління відбувається повне об'єднання.
Для кращого роз'яснення: сама робота з бірурім складається з кількох щаблів: бірур, здійснюваний людиною, — це лише початок процесу, і він називається першим біруром, і це тому, що навіть коли людина скасовується перед Б-жественністю, оскільки і це служіння здійснюється нею, а вона ж «створена», то і щабель, до якого вона піднесла світ, — це щабель створеного, а не святість у повному сенсі. (Як цей бітуль називається в хасидуті «бітуль га-єш», і він ще не досяг «бітуль бе-меціют».) Саме після служіння людини в очищенні світу настає другий етап — другий бірур, і це бітуль, що виникає внаслідок Б-жественного розкриття згори. Притягнення цього біруру — тільки в силах високої душі, у якій і після того, як вона зійшла у світ, усе ще світить Б-жественне світло, відокремлене від світу, і її притягнення відбувається саме через бітуль перед цією душею.
Окрім того, бітуль перед провідником покоління необхідний також у служінні душі під час її піднесення зі щабля на щабель у самій святості.
Шляхів до гіткашрут кілька, і вони різноманітні. Протягом років наші Ребе, провідники поколінь, багато говорили про них, причому найвідоміша вказівка серед них — вказівка Ребе Раяца в уривку з його листа, наведеному в календарі «Гайом йом», укладеному Ребе:
Той, хто питає, у чому полягає його зв'язок зі мною, якщо я не знаю його в обличчя... Справжній зв'язок — через вивчення Тори: коли він вивчає мої маамари хасидуту, читає сіхот і єднається з друзями з анаш та учнями-тмімім, хай живуть вони, у їхньому навчанні та фарбрейнгенах, і виконує моє прохання про читання Тегілім і про дотримання часу навчання, — ось у цьому і є зв'язок

«Двар малхут» — це відредаговані сіхот Ребе, виголошені впродовж останнього (на цей момент) року, у який ми чули сіхот від Ребе, починаючи від Шабату тижневої глави «Ваїкра», 1 нісана 5751 (16 березня 1991), і до Шабату тижневої глави «Ваякгель», 25 адара I 5752 (29 лютого 1992).
Хоча в Хабаді заведено загалом називати слова Тори Ребе Хабаду «Двар малхут», ці сіхот особливі тим, що їх безпрецедентно надрукували під заголовком «Двар малхут», причому друк здійснювався офіційно, з офіційним знаком видавництва «Кегот» і зі схвалення Ребе.
У 5751 році (1990/1991), услід за сіхот Ребе про гідність Ізраїлю, рав Товія Плес почав випускати збірники під назвою «Двар малхут», і в них — остання сіха, виголошена Ребе в останній Шабат, із додаванням маамарів, «Ігрот кодеш» та іншого. Першою сіхою, яку рав Плес надрукував під цією назвою, була сіха Шабату тижневої глави «Ваєхі», 12 тевета і 10 тевета 5751 (27 грудня 1990).
Після кількох тижнів, протягом яких «Двар малхут» виходив у тій самій формі, у якій сіхот друкувалися в тижневику «Кфар-Хабад», і слідом за звітом, який рав Товія Плес подав Ребе, Ребе вказав звернутися до керівництва видавництва «Кегот», щоб «Двар малхут» виходив офіційно, з титульним аркушем у межах серії «Оцар га-хасидім» «Ланцюг світла — дев'ятий чертог, треті ворота».
Після 27 адара 5752 року (2 березня або 1 квітня 1992) рав Товія Плес продовжив випускати брошури, що містили (переважно) останню сіху, виголошену Ребе на цю тижневу главу. Пізніше він припинив друк із різних причин, і рав Хаїм-Леві-Іцхак Гінзбург узяв на себе ініціативу поширення сіхот. Відтоді сіхот щотижня друкує інститут «Ор га-хасидут» у Бней-Браку, і їх поширюють по всій країні.
Велике задоволення Ребе брошурами виявилося в кількох відгуках Ребе. Під час багатьох роздавань доларів, коли рав Плес проходив перед Ребе, Ребе давав йому додатковий долар для «Двар малхут», називаючи це ім'я. В один із Шабатів Ребе спустився на фарбрейнген із брошурою «Двар малхут» у своєму сідурі.
Ці сіхот вивчають із великим піднесенням анаш і тмімім, оскільки в них Ребе вказує нам шлях, як жити в цей час, коли, з одного боку, ми ще перебуваємо у вигнанні, а з іншого — це час, сприятливий для Геули, і останні миті перед розкриттям Царя Мошіаха.
Ці сіхот особливі своїм змістом: у них Ребе пояснює, як кожна деталь пов'язана з Геулою. Додаткова важлива особливість — особливі вказівки, які Ребе дав у цих сіхот. Відомі серед них: вказівка з Шабату тижневої глави «Тазрія-Мецора» 5751 року (1990/1991), де Ребе сказав, що прямий шлях, легкий і швидкий, щоб спричинити розкриття і прихід Мошіаха у світ, — це вивчення тем Мошіаха та Геули; вказівка з Шабату тижневої глави «Шофтім» 5751 року (1990/1991), коли Ребе сказав, що треба повідомити всім людям покоління, що в поколінні є пророк, який є радником і суддею; вказівка зі всесвітнього з'їзду шлухім у 5752 році (1991/1992), коли Ребе сказав, що єдина місія, яка залишилася, — це зустріч праведного Мошіаха, та інші.
Також у змісті сіхот є нові положення: наприклад, у сіхі на тижневу главу «Емор» Ребе пояснює, що в нашому поколінні в кожного єврея є можливість бути праведником, у сіхі на тижневу главу «Лех леха» пояснює, що в нашому поколінні можна вчити Тору у формі «3 мохін по суті», у сіхі на 19 кислева — загальний єхідут Ребе каже, що зараз ми перебуваємо в днях Мошіаха, а в сіхі на тижневу главу «Толдот» Ребе каже, що «розкриття існування» Мошіаха вже є.
Ще одне, що посилює натхнення навколо вивчення цих сіхот, полягає в тому, що це останні сіхот, які ми удостоїлися почути з уст Ребе, як сам Ребе вказував у період до офіційного прийняття проводу вивчати останні сіхот і маамари, почуті від Ребе Раяца, тому що в них є «відповіді на всі запитання».
Унаслідок натхнення навколо вивчення сіхот щотижня різні установи випускають брошури для посилення натхнення навколо вивчення сіхот «Двар малхут».

Машпіа — це хасид, що належить, як правило, до старшої вікової групи, який слугує духовною постаттю для інших хасидів, будучи для них надихаючим прикладом своєю поведінкою і хасидським духом. Хасидський машпіа зберігає у своїй особистості та своїй поведінці справжній хасидський етос попередніх поколінь. Водночас на хасидських фарбрейнгенах «машпіа» впливає на тих, хто перебуває під його впливом, словами хасидуту. Як правило, машпіа також дає уроки хасидуту.
Здебільшого звання «машпіа» стосується рава в «Томхей Тмімім», відповідального за вивчення світогляду й віри в хасидуті, але не обов'язково. Ребе вказав призначити собі особистого машпіа — «Зроби собі рава», — який спрямовуватиме й вестиме в повсякденному житті, а також на роздоріжжях, коли треба ухвалювати важливі рішення. Машпіа є для хасидів адресою звернень, джерелом настанов і відповідей у різних питаннях — як у справах служіння серця, тобто молитви, так і в земних питаннях, у яких хасидові важко вирішити самому, і тому він звертається до машпіа по допомогу. Завдяки глибокому знайомству машпіа з підопічним і завдяки тому, що він об'єктивний і вільний від особистих упереджень та інтересів, машпіа вдається бачити картину загалом, з усіма її аспектами, і тому він перебуває в становищі, яке дає йому змогу дати добру пораду, що підходить тому, хто звернувся.
Машпіа — домінантна постать майже на кожному хасидському фарбрейнгені, і, як правило, він виступає на ньому головним промовцем — якщо не єдиним. Водночас ідеться не про фронтальну лекцію, за якої аудиторія слухачів залишається пасивною; відбувається взаємне збагачення в ході групової динаміки, у неформальній і дружній атмосфері, в яку вплетено серйозні нігуни поряд із радісними нігунами. Машпіа спрямовує учасників фарбрейнгену, підбадьорює і спонукає їх засвоїти й прийняти хасидське послання і закладений у ньому урок щодо їхнього внутрішнього служіння Всевишньому, а також зміцнити їхній гіткашрут з нашими Ребе, провідниками поколінь, і особливо з провідником покоління.

Гітваадут (або фарбрейнген на їдиші) — прийнята в громаді хасидів Хабаду назва зібрання хасидів. На фарбрейнгені прийнято підіймати чарку «лехаїм», співати хасидські нігуни, розповідати історії про праведників і говорити слова Тори. Найчастіше фарбрейнген проводиться з равом (машпіа).
Ребе також має звичай проводити фарбрейнгени, на яких виголошує сіхот і маамари
Фарбрейнген — також один зі шляхів гіткашруту з Ребе, одна з основ шляхів хасидів і вступ до заповіді агават Ісраель.
Серед хасидів прийнятий вислів, що «хасидський фарбрейнген може домогтися навіть того, чого не в силах домогтися ангел Міхаель». Цей вислів пояснив Алтер Ребе тим, що коли батько бачить, що його сини сидять разом у єдності, у ньому пробуджується бажання виконати всі їхні прохання, навіть коли «прийнятими» шляхами (наприклад, через ангелів) вони цього не заслуговують. І справді, у хасидській традиції багато історій про людей, які отримали порятунок після того, як узяли участь у фарбрейнгені й отримали благословення.
Упродовж років свого проводу Ребе проводив у свята й хасидські пам’ятні дні фарбрейнгени у Великому залі 770. Під час фарбрейнгена Ребе виголошував перед публікою сіху, головним змістом якої були теми тижневої глави і дня, до якого було приурочено фарбрейнген, причому між сіхами він робив паузу, щоб дати змогу заспівати нігун. Під час цих фарбрейнгенів Ребе також виголошував свої маамари хасидуту.

770 — Всесвітній центр Хабаду (офіційна назва: «Бейт Агудат хасидей Хабад га-олами — Огель Йосеф-Іцхак Любавич». Прізвисько: «севен севенті») — це бейт-мідраш Ребе і центр хасидизму Хабад і шлухім. 770 — місце молитви і фарбрейнгенів Ребе, і в ньому Ребе виголошує сіхот і маамари. Окрім того, Ребе приймає в ньому людей на єхідуйот і проводить у ньому церемонію роздавання доларів.
Ребе називає це місце «потрійним домом», тобто домом, у якому плекають три речі, на яких стоїть світ: «дім Тори», «дім служіння» і «дім добродійства». Увійшовши до будівлі, Ребе Раяц заснував у ній єшиву «Томхей Тмімім», синагогу і відкрив касу безвідсоткових позик. А під час освячення дому виголосив маамар хасидуту, що починається висловом мудреців «На трьох речах стоїть світ».
Це місце — центр паломництва хасидів Хабаду і євреїв з усього світу впродовж усього року, і особливо в місяці тішрей і в дати, коли відбуваються хабадські події. Місце слугує також туристичною пам'яткою для тих, хто не є євреями. Будівля розташована в домі номер 770 на бульварі «Істерн-Парквей» у кварталі Краун-Гайтс у Брукліні в місті Нью-Йорку.
Портал:Хасидизм Хабад/Вибрана стаття/10