Перейти до вмісту

Сіоністський рух

Матеріал з Хабадпедії

Сіонізм — це національний рух, заснований близько ста двадцяти років тому групою єврейських мислителів, серед яких: Біньямін-Зеєв Герцль і Моше Гесс. У центрі сіоністської ідеології стоїтьнаціоналізм, за якого дотриманню Тори і заповідей відводиться другорядне значення, якщо взагалі відводиться. Проти цієї ідеї наші Ребе, провідники поколінь виступали з усією рішучістю. Попри їхній спротив цьому методу, їхнє ставлення до установ, створених рухом, як-от нинішня влада в Країні та ЦАХАЛ, було пом'якшеним, оскільки їх створення було вимушене обставинами[1].

Походження назви

Назву сіонізм, запроваджену Натаном Бірнбаумом в описі руху «Ховевей Ціон», узято з вірша «І визволені Г-сподом повернуться і прийдуть до Сіону з радісним співом», де у вірші Єрусалим названо Сіоном. На Першому сіоністському конгресі цю назву було прийнято як офіційне найменування руху.

Сіоністська ідеологія

Сіоністський світогляд вважає, що націоналізм[2], тобто держава, мова або спільне походження, стоїть на чолі списку пріоритетів кожного єврея; це шлях об'єднати єврейський народ і зберегти його як народ; дотримання заповідей було потрібне лише за межами Землі Ізраїлю як спільний знаменник між євреями всього світу. Але тепер, оскільки існує інший спільний знаменник, у них немає потреби. Засновники сіонізму бачили життєву необхідність у створенні держави для євреїв. Подальші цілі сіонізму визначалися на конгресах, що відбувалися впродовж років, і змінювалися відповідно до часу.

Течії в сіонізмі

  • Політичний сіонізм — під проводом Біньяміна-Зеєва Герцля і Нордау[3]. Вважав, що необхідно досягти політичної угоди з народами і лише потім створити державу.
  • Практичний сіонізм — під проводом М. Ліліенблюма і Й. Л. Пінскера. Вважає, що необхідно прискорити алію до Країни і єврейське поселення, щоб зміцнити національний дім.
  • Соціалістичний сіонізм — під проводом Н. Сиркіна, Д. Б. Борохова, Х. Арлозорова і Б. Кацнельсона. Поєднання соціалістичних цінностей рівності та праці.
  • «Мізрахі» — під проводом рава Іцхака-Яакова Рейнеса, лідера руху «Мізрахі».
  • Ревізіоністський сіонізм (революційний) — під проводом Зеєва Жаботинського.

Релігійний сіонізм

Основна стаття – Релігійний сіонізм

Релігійний сіонізм розглядає пробудження до створення єврейського суверенітету в Землі Ізраїлю як частину «процесу Геули». Основа світогляду релігійних сіоністів будується на вченні рава Аврагама-Іцхака га-Когена Кука. І рава Йосефа-Дова га-Леві Соловейчика.

Думка наших Ребе

Обкладинка кунтресу «Га-ктав ве-га-міхтав» — думка Ребе Рашаба, що відкидає сіонізм (перевидання 5730 року (1969/1970))
Основна стаття – «Га-ктав ве-га-міхтав»

У «Кунтрес у-маайан» наводиться листування між Ребе Рашабом і равом Шломо-Агароном Ааронсоном у зв'язку зі спротивом Ребе сіоністському рухові. У листі-відповіді Ребе Рашаба роз'яснюється проблематичність цього методу. І що він навіть гірший, ніж «Товариство поширення освіти», адже той, хто стає маскілем, знає, що тим самим залишає традицію Ісраеля Саби, не так сіоністи, які скинули з себе ярмо Тори і заповідей і проте вважають себе охоронцями юдаїзму, як вони написали: «що не той єврей, хто дотримується заповідей, а той, хто сіоніст, навіть якщо він не накладає тфілін і не дотримується Шабату, хай урятує нас Милосердний». Оскільки, за їхнім твердженням, єврей — це національність. І те, що вони раптом пробудилися піднятися до Святої Землі, — не через святість там, а тому що вони вже майже змішалися з неєвреями, тільки антисемітизм не дав їм стати громадянами у своїх країнах, і тому вони шукали для себе визначення, і в цьому пробудилося національне бажання, але їм цілком байдуже, чи буде це в Землі Ізраїлю, чи в іншій країні. І тому наші Ребе, провідники поколінь, боролися із сіоністською ідеєю. Ребе дотримується підходу, що слід розрізняти людину і метод, і ніколи не відштовхував лідерів сіонізму, а намагався наблизити їх до Тори і заповідей.

Ребе Рашаб обґрунтовував свою позицію переважно забороною «трьох клятв»[4] — яка наводиться в трактаті «Ктубот»[5], забороною, що охоплює, серед іншого, спроби прискорення кінця через примноження молитов і благань — і тим паче матеріальними діями. «Ось, навіть якби ці люди були цілісними зі Всевишнім і Його Торою і була б підстава думати, що вони досягнуть своєї мети, нам не слід слухати їх у цій справі — здійснити наше визволення власними силами, адже нам не дозволено навіть прискорювати кінець, примножуючи благання про це, і тим паче матеріальними силами і хитрощами[6], тобто вийти з вигнання силою нам не дозволено, і не цим буде наше визволення і викуплення наших душ, і тим паче що це проти нашої істинної надії, адже все наше очікування і наша надія — що Святий, благословенний Він, приведе нам нашого праведного Мошіаха незабаром, за наших днів, амінь, усе їхнє бажання — скинути ярмо Тори і заповідей, і націоналізм буде юдаїзмом» (з листа Ребе Рашаба[7]).

Також Ребе Раяц боровся із сіонізмом і навіть висловився і сказав:« ...Тут ми перебуваємо у вигнанні в руках народів світу, у Землі Ізраїлю перебувають у вигнанні в руках євреїв, і тяжче бути у вигнанні в нечестивців Ізраїлю, ніж у нечестивців народів світу. Вигнання в руках неєвреїв краще, ніж вигнання в руках євреїв: неєврей тримає у вигнанні єврейське тіло, але з єврейською душею він не має справи, а єврей-нечестивець вводить єврейську душу у вигнання і прагне осквернити душу. Певна частина нечестивців Ізраїлю, що зібралися в Землі Ізраїлю, прагне осквернити єврейські душі, осквернити святість Країни, осквернити святу мову. І посилення кліпи настільки велике, що вони прагнуть живитися від святості через назви святою мовою, якими вони називають свої нечестиві установи, в яких вони гублять дітей Ізраїлю; вони хочуть — чому не бувати — викорінити єврейську іскру в дітях Ізраїлю. Святою мовою, якою Святий, благословенний Він, сотворив Свій світ і дав нам Тору, вони говорять буденні й заборонені речі; одна перевага в тому, що вони додали багато нових слів, тож це вже не свята мова, і якби вони додали ще більше слів, так що в їхній мові не залишилося б жодних слів святої мови, тоді в кліпи не було б живлення від святості. Ті, хто перебуває тут, можуть бути задоволені тим, що не перебувають там, у вигнаній Ерец-Ісраель, де богобоязливі люди, які живуть там, — раби під владою розпусних із народу Твого»[8].

Спротив сіонізмові продовжив Ребе; Ребе сказав раву Хаїму-Менахему Тейхтелю щодо його батька, рабі Іссахара-Шломо Тейхтеля, автора книжок «Мішне сахір» і «Ем га-баним смеха», що коли він приїде до Землі Ізраїлю, хай надрукує твори свого батька й оприлюднить, що той був «а ерліхер ід ун вайт фун ціонус» (=єврей, богобоязливий і далекий від сіонізму), це внаслідок тверджень, що наприкінці своїх днів рабі Іссахар став сіоністом[9].

Попри це, Ребе сказав, що під час створення держави не порушили заборони «прискорення кінця», бо тоді перебували в ситуації пікуах нефеш і це було вимушено[10].

Приємними шляхами

Ребе не схвалює публічної полеміки на цю тему, оскільки вона ні до чого не призводить і може навіть завдати шкоди. Рав Йосеф Гехт, рабин Ейлата, розповідає, що багато років тому, внаслідок розбіжностей, які виникли в його синагозі довкола виголошення «Мі шеберах» за державу, йому спало на думку провести публічну дискусію на цю тему, дискусію, яка за природою речей перейшла б і до інших питань, як-от питання про ставлення до держави і до сіонізму взагалі, призов до армії (включно з учнями єшив і дівчатами) тощо, і він спитав Ребе, чи проводити цю дискусію і цей симпозіум, і на це він удостоївся отримати відповідь такими словами: «Зменшення суперечки в подібному до цього буде похвальним»[11].

Під час приватного єхідуту в рава Менахема-Бен-Ціона Вільгельма 22 сівана 5727 (30 червня 1967), який спитав, як поєднати позицію Хабаду проти сіонізму зі шляхом наближення, властивим Хабаду, Ребе сказав: «Справді, треба бути проти сіонізму, але людей, які особисто його дотримуються, слід наближати, тобто: наближають кожного єврея, оскільки він єврей, але не наближають разом із ним сіонізм, який у ньому, не доведи Б-же[12].

Ребе розповів того самого разу, що завдяки тому, що він наблизив кількох сіоністів приємними шляхами, йому вдалося запобігти певній події, яка спричинила б страшне й величезне осквернення Імені Всевишнього. Того самого разу Ребе висловив своє невдоволення садом скульптур, розташованим у Святій Землі, де є речі, що є справжнім ідолопоклонством![13]

Кілька разів у відповідь тим, хто питав про те, чому Хабад цурається різних сіоністських символів, Ребе відповідав, що одна з причин такої поведінки випливає з побоювання, що внаслідок ототожнення із сіонізмом постраждає діяльність із поширення юдаїзму в різних колах, що протистоять йому[14], або тому, що це зашкодить діяльності Хабаду в різних арабських країнах[15].

Викриття помилки в ідеї «ат'халта де-геула»

Докладніше – Ат'халта де-геула

Хоча Ребе звелів не боротися на цю тему, Ребе звелів займатися спростуванням тяжкої помилки, ніби держава є «ат'халта де-геула». Це суперечить галахі, адже Рамбам, який є єдиним, хто ухвалює постанову в цьому питанні, постановляє, що Геула прийде лише через Мошіаха, і тому будь-яка «геула», яка не через Мошіаха, зовсім не має імені Геули, навіть не ат'халта. Після того як Ребе спростував цю ідею в гострій сіхі на свято Шавуот[16] у 5715 році (1954/1955), Ребе сказав:«Є ті, хто думає, що ці слова зашкодять, але істина в тому, що вони не лише не зашкодять, – а від них буде також користь».

Ребе також висловився[17], що єдина причина, яку він знайшов для загибелі багатьох полеглих, – це проголошення «ат'халта де-геула»!

Рав Єгуда Пелді на прохання Ребе провів публічну кампанію з цього питання, включно з публікацією статей у пресі на ці теми з належним роз'ясненням, і це було з ініціативи Ребе без будь-якого спонукання з його боку[18]. Письменникові раву Уріелю Цімеру, який був відомий своїми ревними поглядами на тему сіонізму і держави, Ребе звелів більше писати в антисіоністському дусі. Попри його сильне бажання перестати писати на ці теми, з твердженням: «я не Сатмарер», попри це, Ребе звелів йому продовжувати з силою – «і саме в тому напрямі, в якому він пише». І справді, за вказівкою Ребе він написав книжку «Яадут га-Тора ве-га-медіна» — про ставлення харедимного юдаїзму до держави і до Дня незалежності. Коли Ребе побачив брошуру – він висловився, що вона написана надто м'яко...

Одного разу[19] Ребе розповів р. Уріелю, що кілька харедимних громадських діячів, з тих, хто стоїть на чолі важливої харедимної партії, просили Ребе вплинути на нього, щоб він перестав писати, але вказівка Ребе йому була, що саме тому йому слід більше писати.

На тому самому єхідуті він також розповів Ребе, що громадські діячі Хабаду у Святій Землі обурювалися тим, що він опублікував слова, які Ребе сказав йому на попередньому єхідуті на цю тему, оскільки вони вважали, що ці слова добре говорити потай, у внутрішніх покоях, на єхідуті, але публікація їх у пресі може зашкодити іміджу Хабаду і, можливо, також бюджетам, які він отримує від влади. Відповідь Ребе була: мені не лише приємна публікація цих слів, але це явна вказівка з мого боку опублікувати їх[20].

Одній людині, яка надрукувала статтю зі спростуванням думки, що бачить у створенні держави ат'халта де-геула, Ребе написав:... Я вже висловив подяку і велике задоволення його статтею, яку він надрукував про прикру і жахливу помилку, коли гірке вигнання і вдвічі та багаторазово подвоєну темряву називають ат'халта де-геула тощо. І заслуга багатьох допомагає кожному, хто протестує проти цього. І, звісно, немає місця для занепаду духу через те, що протест не сприймається так, як він має бути сприйнятий, хоча я сподіваюся, що в будь-якому разі він справляє враження, а хто збагнув таємницю Всевишнього, щоб знати результати. І, звісно, це не звільняє від того, щоб протестувати ще раз і ще раз, і особливо згідно з тим, про що говорилося і що роз'яснювалося кілька разів, про серйозність справи і про шкоду від того, що нинішнє становище називають ат'халта де-геула...

Водночас, коли р. Шалом-Дов-Бер Вольф, речник Хабаду, підготував повідомлення для ЗМІ про слова Ребе щодо питання поправки до закону «Хто є євреєм», до якого він включив також слова, сказані Ребе того самого разу на спростування твердження, що вже є ат'халта де-геула, Ребе звелів йому пропустити цю тему і не входити в неї, і пояснив це, написавши: «Просто, що мета передач (і розголосу взагалі) така: 1) поліпшення і виправлення вищезгаданого 2) що це вимагає обережності, щоб не втягнути протилежний бік у змагання, війну тощо, 3) не викликати спротиву кіл, згодних із цією поправкою, але які розходяться з тощо в іншому питанні, через те, що приєднають і це до вимоги поправки. Зрозуміло також, що написане має бути таким, щоб був шанс, що його надрукують. І це легко зрозуміти»[21].

Див. також

Додаткова література

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ Див. статті про них докладно
  2. ^ З «Ігрот кодеш» Ребе Рашаба
  3. ^ Євреї-вихрести, хай урятує нас Милосердний.
  4. ^ І не лише тому, що вони не дотримувалися Тори і заповідей.
  5. ^ Аркуш 111а
  6. ^ Згідно з тлумаченням Магарші:«щоб не піднімалися разом силою і не будували собі стіни Єрусалима».
  7. ^ Надруковано в книжці «Ор ла-єшарім», сторінка 57
  8. ^ «Сефер га-сіхот» 5703.
  9. ^ Передмова сина автора, «Ем га-баним смеха», Єрусалим 5773.
  10. ^ Наводиться в книжці «Між світлом і темрявою», сторінка 23.
  11. ^ Зі слів того, хто чув від нього, наводиться на Хабад Інфо.
  12. ^ «Сіхот кодеш» 5727, т. 2, с. 407. І див. «Тшура» Фрідман 5775, с. 37.
  13. ^ «Сіхот кодеш» 5727 (440).
  14. ^ У зв'язку зі святкуванням Дня незалежності — «Ігрот кодеш», т. 21, с. 28, і в листі 5740 року (1979/1980) до тієї, хто дивувалася, чому не піднімають прапор Ізраїлю на ходах Лаг ба-Омеру, — збірник «Ніцоцей ор», с. 114
  15. ^ Лист секретаріату від 11 нісана 5720 (8 квітня 1960) раву Шнеуру-Залману Серебрянському — фотокопія листа
  16. ^ Надруковано в «Торат Менахем», т. 14, сторінка 125, примітка 101
  17. ^ І також тепер я не написав би всього вищесказаного, якби не бачив у цьому – проголошенні «ат'халта де-геула» — справи небезпечної. Бо це єдине пояснення, яке я (поки що) знайшов справі жертв і полеглих у Святій Землі, хай буде вона відбудована і утверджена, і серед них навіть таких, які врятувалися з Голокосту і бачили в цьому явні чудеса, і попри все це полягли у Святій Землі, хай буде вона відбудована і утверджена, і також неприродним чином, як зазначено вище» «Ігрот кодеш», лист 9613. І див. лист 3104.
  18. ^ Тижневик «Кфар-Хабад», вип. 1210
  19. ^ На єхідуті 23 швата 5718 (13 лютого 1958).
  20. ^ Фотокопію листа рава У. Цимера на цю тему разом із багатьма іншими його листами опубліковано в тшурі до весілля в родині Блой, Тверія, елул 5765 (вересень–жовтень 2005), с. 63.
  21. ^ «Птаким мі-шульхано шель га-Ребе», т. 3, с. 319

Повідомити про помилку на цій сторінці