Перейти до вмісту

Узбекистан

Матеріал з Хабадпедії

Узбекистан — держава в Центральній Азії. Вона межує з Казахстаном на півночі, з Киргизстаном і Таджикистаном на сході та з Афганістаном і Туркменистаном на півдні.

Площа держави — близько 450 000 кв. км. За даними на 5785 рік, населення держави становить близько 37 мільйонів жителів, з них близько 5000 євреїв.

Бухара — одне з великих міст Узбекистану і столиця названої за ним області (Бухарська область); у ній діяла велика єврейська громада, яка навіть користувалася власною внутрішньою мовою[1].

Лев Леваєв, голова «Конгресу бухарських євреїв» і «Ор Авнер», зі своїм учителем і наставником равом Абою-Давидом Гуревичем, шаліахом і головним рабином Узбекистану, та президент Узбекистану Іслам Карімов

Наші Ребе посилали шлухім для зміцнення місцевої єврейської громади, серед них рав Шломо-Єгуда-Лейб Еліезеров, рав Аврагам-Хаїм Нае, рав Сімха Городецький і рав Аба-Давид Гуревич. Після падіння залізної завіси та розпаду Радянського Союзу більшість євреїв Узбекистану емігрували до Сполучених Штатів і до Ізраїлю, і сьогодні там діє шаліах рав Хаїм Шейкевич.

У роки Голокосту тисячі хасидів Хабаду прибули до Ташкента і Самарканда, головних міст Узбекистану, і в цих містах було створено хабадські громади та єшиви «Томхей Тмімім». Громади скоротилися під час виїзду з Росії і продовжували існувати до 5730-х років, коли більшість членів хабадських громад у Радянському Союзі репатріювалися.

Історія

Основне єврейське поселення в Бухарському краї виникло близько 800 років тому, і початок йому поклали євреї перського походження, що прибули в ці місця.

Починаючи з 5553 року (1792/1793) до місцевої єврейської громади стали прибувати різні рабини, які оселилися в ній і зміцнили місцевий духовний образ, серед них рав Йосеф Мамон, який служив рабином громади 61 рік, рав Рафаель Охана, Рішон ле-Ціон, рав Яаков Меїр та інші.

В економічному відношенні бухарські євреї в минулому займалися торгівлею тканинами, сільськогосподарськими галузями, такими як бавовна, шовк, вовна, фрукти, а пізніше також сільськогосподарськими машинами, хімікатами і металургійною промисловістю.

Через те, що держава мусульманська, становище єврейської громади в державі було низьким, і їх вважали громадянами «другого сорту», і вони зазнавали різних утисків, таких як обов'язок вивішувати ганчірку зовні своїх будинків, щоб показати, що будинок не мусульманський; їм заборонялося входити до міста після заходу сонця, заборонялося будувати високі будинки, вони були зобов'язані носити шапку певної форми тощо. Водночас у цього становища були й переваги, такі як звільнення від призову до армії, а поряд із цим влада оберігала добробут і безпеку членів єврейської громади.

За часів Ребе Рашаба євреї цього регіону вже були об'єднані в організовані громади, якими керували 12 уповноважених, що переобиралися кожні три місяці, а над ними стояв голова громади, якого називали «колонтар», що діяв разом із рабином і двома заступниками, по одному на кожен квартал. У 5682 році (1921/1922) Бухару було поглинуто Радянським Союзом, її назву змінено на Узбекистан зі столицею в Ташкенті, що спричинило переслідування та придушення релігії, хоча й з відносно низькою інтенсивністю порівняно з Росією та Україною.

У 5685 році (1924/1925) р. Рефаель-Цемах Худайдатов заснував перший єврейський колгосп, щоб дати євреям можливість уникнути порушення Шабату, якого вимагали від більшості працівників по всій Росії; це трудове поселення було створено на відстані близько двадцяти кілометрів від Самарканда[2]

Шлухім наших Ребе

Рав Шломо-Єгуда-Лейб Еліезеров

З метою зміцнити місцеву єврейську громаду Ребе Рашаб протягом багатьох років посилав кількох шлухім, які оселялися там і ставали ключовими постатями громади, а їхні учні та учні їхніх учнів самі ставали керівниками громад у Бухарі.

Рав Шломо-Єгуда-Лейб Еліезеров

Першим із шлухім був рав Шломо-Єгуда-Лейб Еліезеров, один зі стовпів хабадського поселення в Хевроні, якого було послано в 5652 році (1891/1892) (а можливо, навіть на кілька років раніше[3]) і який вирушив у шліхут уперше до міста Самарканд від сефардської громади Хеврона і з благословення свого вчителя Ребе Рашаба[4]; там він служив рабином міста і бухарської громади на прохання місцевих євреїв, які визнали його духовну велич і попросили, щоб він залишився в них і служив їхнім рабином.

За час свого служіння він відкрив єшиву[5][6] і мікви та готував учнів до шхіти[7]; для цього він призначив свого близького учня, досвідченого шойхета-бодека рава Йону Ааронова, керівником заснованої ним школи з вивчення шхіти, щоб підготувати досвідчених шойхетів, яких потребували в той час. Крім того, він відкрив рабинський суд у Самарканді і служив у ньому даяном разом із равом Шломо Пінхасовим, відомим на прізвисько «Бабаджан Кабулі», равом Хаїмом Пінхасовим («Філософом») і равом Йосефом-Хаїмом Кіміагаровим.

Рав Еліезеров продовжував час від часу відвідувати це місце приблизно до 5680 року (1919/1920). Унаслідок свого перебування там він змінив своє прізвище на Еліезеров (за зразком прізвищ місцевих євреїв), що означає «син Еліезера». Після цього він повернувся до Хеврона, а його місце посів рав Шломо Таджер[8].

Рав Хаїм Нае

Рав Нае в бухарському вбранні в період, коли він служив рабином у Бухарі

У 5671 році (1910/1911) рав Хаїм Нае, якому було тоді 21 рік, вирушив за дорученням Ребе Рашаба до міста Самарканд в Узбекистані, щоб замінити свого дядька, рава Еліезерова, який був шаліахом Ребе Рашаба в Узбекистані. Великі рабини Єрусалима написали йому тоді листи з благословеннями з нагоди його від'їзду на цю важливу місію[9].

Для місцевих євреїв він надрукував книгу «Ханох ла-наар» із законами про тфілін святою мовою і бухарською[10]; у Бухарі рава Нае називали «Аврагам-Хаїм Мендлов Нае», і він носив особливий одяг бухарських євреїв.

Рав Сімха Городецький

Ще одним хасидом, якого протягом років посилали діяти там, був рав Сімха Городецький.

У 5686 році (1925/1926) рав Городецький заснував відділення «Тіферет бахурім» і талмуд-тору, і в роки розквіту в цих закладах навчалися близько тисячі учнів.

Хабадські громади

Цей розділ неповний. Будь ласка, зробіть внесок у Хабадпедію і доповніть його. Можливо, подробиці є на сторінці обговорення.

Улітку 5701 року (1940/1941), під час Другої світової війни, багато хасидів Хабаду втекли від фронту, де нацисти захоплювали територію Радянського Союзу і просувалися вглиб неї, і багато з них зосередилися в Ташкенті та Самарканді в Узбекистані. Серед діячів, що діяли в Бухарі в той період, був рав Ісраель-Пінхас Шрайбер, який мандрував із родиною і потрапив до Самарканда внаслідок війни; навколо нього зосередилася група учнів, які попросили його бути для них учителем і наставником в юдаїзмі, і він відгукнувся на їхнє прохання. Він вивчав із ними книгу «Танія» і проводив із ними фарбрейнгени. Їхнє схиляння перед ним було безмежним, вони бачили в ньому свого справжнього ребе.

«Томхей Тмімім»

Після того як у містах Ташкенті та Самарканді утворилися хабадські громади, там було засновано єшиви «Томхей Тмімім», що діяли в підпіллі.

Одним із засновників єшиви «Томхей Тмімім» Самарканд був рав Міхаель Тейтельбойм. Тягар матеріального утримання взяли на себе рави Аба Пліскін і Менахем-Мендл Футерфас. Головним директором єшиви був рав Йона Коген, а серед магідей шіур у цій єшиві були також рав Залман-Шимон Дворкін і рав Моше Робінсон. Рав Нісан Неменов служив машпіа єшиви.

Кількість старших учнів сягала сорока, а кількість молодших учнів сягала ста. Відділення в цьому місті продовжувало діяти до середини літа 5706 року (1945/1946), коли більшість хасидів Хабаду залишили Самарканд і емігрували з Росії.

לאחר מלחמת העולם השנייה

Емблема організації
הקמת ארגון חמ"ה ברוסיה הסובייטית לפני למעלה מ־50 שנה

І після того як більшість хасидів Хабаду залишили країну, єшива продовжувала діяти, хоча хасидів Хабаду в місті було мало; коло учнів єшиви з часом розширювалося, і до єшиви приєдналося багато євреїв Бухари.

У ці роки організацією, в межах якої діяли хасиди Хабаду в Бухарі, була «Хеврат мезакей га-рабім», «Хама», заснована равом Моше Ніселевичем, равом Берлом Зальцманом, братами Шиф і ще кількома молодими хасидами.

Після того як родина Ніселевичів залишила Радянський Союз, керівництво організацією перейшло до молодих людей з бухарської громади, які підтримували організацію в наступні роки.

У 5720-ті роки єшиву «Томхей Тмімім» Самарканд було знову створено в підпіллі з десятьма тмімім, яких навчав машпіа рав Міхаель Мішуловін.

Єшива закрилася на початку 5730-х років (70-х років) із великою хвилею алії, під час якої більшість хасидів Хабаду в Росії отримали виїзні візи і залишили межі Радянського Союзу.

Нігуни Хабаду, що походять із Бухари

У свято Шавуот 5732 року (19 травня 1972) Ребе попросив рава Рефаеля-Цемаха Худайдатова заспівати нігун «Шім'у баним», а його сина, рава Мошіаха Худайдатова, Ребе попросив заспівати нігун «Ех ти, земляк[11].

Хасиди Хабаду Узбекистану

Деякі з хасидів Хабаду, що перебували в Узбекистані під час комуністичного правління, після Другої світової війни — в алфавітному порядку:

Рабини Хабаду в Узбекистані

Шлухім Ребе до Узбекистану

Рав Аба-Давид Гуревич

Ще до остаточного падіння комунізму в Радянському Союзі, коли проросли перші зерна «перебудови», до Ташкента повернувся один із його колишніх мешканців, рав Аба-Давид Гуревич, на шліхут Ребе, щоб зберегти й посилити єврейське життя в місті. З часом він був призначений шаліахом і головним рабином Середньої Азії.

Рав Гуревич наглядає за відправленням маци до Узбекистану
Шаліах рав Гуревич із членами своєї громади

У наступні роки до Ташкента прибули нові шлухім Ребе, які допомагали головному шаліахові, і серед них — онуки громадських діячів Хабаду, що діяли в місті в роки війни в умовах підпілля

Рав Гуревич багато зробив у місці свого шліхуту в Ташкенті, і багато євреїв брали участь у його заходах. Щороку він проводив публічний седер за участю сотень місцевих євреїв[12], а також заснував там єврейську школу «Бейт Менахем»[13].

5768 року (2007/2008), після низки переслідувань рава[14], рава було вислано з країни, після того як йому не продовжили візу[15]; є ті, хто стверджує, що йдеться про переслідування на фінансовому ґрунті[16].

Виїхав на вимогу влади й жив у Святій Землі.

Шлухім

Шлухім Ребе в Ташкенті в наступні роки:

  • Рав Дов Аксельрод,
  • Рав Давид Колтон,
  • Рав Барух Абрамчаєв
  • Нині — рав Хаїм Шейкевич, керівник розгалуженої хабадської діяльності.

Шаліах у Самарканді

Громади бухарських євреїв у світі

У Святій Землі

Докладніше – Бухарська єшива

Протягом років більшість бухарських євреїв залишили Радянський Союз, і значна частина з них емігрувала до Святої Землі та об'єдналася навколо синагог в організовані громади, які зберегли бухарську традицію разом з особливою мовою і менталітетом громади.

У місяці тевет 5733 року (грудень 1972 – січень 1973) у Кфар-Хабаді з ініціативи «Хама» було засновано Бухарську єшиву. Рава Берке Шифа було призначено директором, і разом із равом Сімхою Городецьким, равом Шломо Майданчиком, машпіа р. Мендлом Футерфасом і равом Шмуелем Хефером вона розширилася і зміцнилася, і за ці роки в ній навчалося багато тисяч учнів.

Серед хасидів, які наблизилися до наших Ребе через їхніх шлухім у Бухарі, був рав Аврагам-Хаїм Ладієв, який служив шойхетом у Бухарі; він був одним із головних серед тих, хто із самопожертвою займався збереженням єврейської іскри в тих місцях, а в останні роки життя — одним із керівників бухарської громади у Святій Землі та одним зі старійшин хабадської громади в Нетанії.

Коли його родина облаштувалася в Країні, він і його товариші р. Арі Іцхаков, р. Звулун Левієв і р. Гавріель Ніязов заснували в місті Нетанії синагогу для репатріантів з Бухари, що дістала назву «Асірей Ціон».

У Кір'ят-Малахі синагогу для репатріантів з Бухари заснував рав Рефаель-Цемах Худайдатов.

Рав Шалом-Дов-Бер Ліпшиц був одним із головних діячів абсорбції репатріантів з Бухари та їхнього влаштування до навчальних закладів у чистоті святості; серед іншого, внаслідок його діяльності було змінено офіційний бланк кількох центральних установ Хабаду у Святій Землі, і до нього було додано напис про те, що вони призначені для репатріантів з Бухари, Грузії та Ємену.

У США

Один із великих центрів, куди емігрували члени бухарської громади, — у Сполучених Штатах. Протягом років серед вихідців з Бухари діє організація «Хама», а також освітня і соціальна мережа «Ор Авнер», яка веде розгалужену освітню діяльність.

Громада має кілька чудових синагог і великі громади в Квінсі та Боро-Парку.

У районі Боро-Парк у Нью-Йорку рав Шломо-Хай Ніязов, який багато діяв у Самарканді для зміцнення Тори і заповідей за комуністичної влади, заснував громаду «Лемаан ахай бухарім», що служить синагогою і центром юдаїзму для бухарської громади донині[потрібне уточнення].

Бухарська громада сьогодні

Сьогодні більшість бухарських громад об'єднано під егідою двох центральних організацій: Всесвітнього конгресу бухарських євреїв під головуванням філантропа і бізнесмена п. Лева Леваєва, який також керує мережею навчальних закладів «Ор Авнер» у країнах СНД, Ізраїлі та Сполучених Штатах, і поряд із ним — організації «Центр спадщини бухарського єврейства».

Серед головних діячів, які брали участь у створенні організації «Ор Авнер» і «Конгресу бухарських євреїв», був рав Йосеф-Ісраель Блой, а сьогодні генеральним директором цих організацій служить його син, рав Єгуда Блой (починаючи з 5767 року (2006/2007))[17].

Організація регулярно випускає різні видання, передусім журнал бухарського єврейства «Менора», який протягом довгих років редагували р. Яїр Борохов і р. Шимі Сегаль.

У місті Нетанії діє велика бухарська громада, яку очолює хасид Хабаду рав Єгуда Левієв, і кілька синагог бухарської громади в місті зараховують себе до хасидів Хабаду; так само і в місті Кір'ят-Гат діє бухарська громада на чолі з хасидом Хабаду, шаліахом равом Шмуелем Саїдовим.

Визначні хабадські діячі в бухарських громадах сьогодні

Див. також

Додаткова література

  • «Атем шалом» — за редакцією рава Ісраеля Ельфенбейна, 5776[18].
  • «Ягадут га-дмама», за редакцією Нафталі-Цві Готліба, 5744
  • «Нода ба-шіурім»
  • «Мехезот ва-алілот», Йоханан бен Агарон Хазак, видавництво «Реховот», 5741
  • «Ягадут Бухара — гдолега у-мінгагега», д-р Гіора Пузайлов, видання Міністерства освіти, 5768
  • Зуша Вольф, «Адморей Хабад ве-Ягадут Бухара», Всесвітній конгрес бухарського єврейства, 5776
  • «Ке-кохавім ле-олам ва-ед» — розділи історії бухарських євреїв, редактор видання івритом
  • «Оцар га-музика» — розділи музики зі світу бухарського єврейства, редактор видання івритом
  • Аврагам Райніц, Гілель Зальцман, «Самаркандське підпілля», діяльність «Хама» в Самарканді та у Святій Землі
  • «Самопожертва бухарських євреїв» , діяльність рава Шломо-Хая Ніязова в Самарканді та Нью-Йорку і життя бухарських євреїв, 5740?, вийшла англійською defiance in Samarkand

Зовнішні посилання


Країни Азії

Узбекистан • Азербайджан • Об'єднані Арабські Емірати • Індонезія3 • Іран • Афганістан • Вірменія • Бутан • Бахрейн • Бангладеш • Бруней • Грузія1 • Індія • Мальдіви • Філіппіни • Тайвань2 • В'єтнам • Таджикистан • Туреччина1 • Туркменистан • Японія • Йорданія • Ізраїль • Кувейт • Лаос • Ліван • Монголія • Східний Тимор3 • М'янма • Малайзія • Непал • Сирія • Китай • Сінгапур • Шрі-Ланка • Оман • Ірак • Саудівська Аравія • Пакистан • Південна Корея • Північна Корея • Казахстан1 • Катар • Киргизстан • Камбоджа • Кіпр • Росія1 • Таїланд • Ємен


1Частина території держави розташована в Європі. 2Держава не визнана Організацією Об'єднаних Націй як офіційна держава. 3Частина території держави розташована в Океанії.

Примітки

  1. ^ Бухарська мова — єврейська мова, єврейсько-перський діалект.
  2. ^ Н. Ц. Готліб, «Ягадут га-дмама», 1984, сторінки 68-72. Д-р Пузайлов, «Ягадут Бухара — гдолега у-мінгагега», 2008, с. 300
  3. ^ «Толдот Хабад бе-Ерец га-Кодеш», сторінка 152
  4. ^ «Толдот Хабад бе-Ерец га-Кодеш», сторінка 155
  5. ^ З листа Ребе Рашаба до нього, «Ігрот кодеш», сторінка 827
  6. ^ З листа Ребе Рашаба до нього, «Ігрот кодеш», сторінка 897
  7. ^ Про відкриття бойні для забою птиці в Самарканді
  8. ^ Серед близьких учнів рава Еліезерова був рав Хізкіягу Кайков; коли рав Еліезеров завершив свою місію і повертався до Святої Землі, той супроводжував його в дорозі, а коли вони дійшли до кордону, рав Еліезеров не дозволив йому продовжувати шлях з ним до Ерец-Ісраель і звелів йому повернутися до Самарканда, оскільки він там потрібен. Він одружився з дочкою р. Мордехая Пінхасова, служив сойфер стам (і писав за методом Алтер Ребе), шойхетом і мсадером гітин і кідушин, а згодом був призначений рабином головної синагоги міста Самарканда, «Гумбаз», рабином і керівником місцевої бухарської громади та рабином усього міста, і залишався жити в Самарканді до свого відходу з життя в 5726 році (1965/1966); він похований на місцевому єврейському кладовищі
  9. ^ Листи наводяться на початку його книги «Ханох ла-наар»
  10. ^ Про місію докладно розповідається в «Нода ба-шіурім», розділ 4, і в книзі «Зарах кохав мі-Яаков»
  11. ^ Щоденник із Шавуоту 5732, сторінка 12 (тшура Шохет).
  12. ^ Пасхальний седер у Ташкенті
  13. ^ Євреї Ташкента відсвяткували свято вручення сидура
  14. ^ ЮНЕСКО проти знесення синагоги в Таджикистані, Донька президента хоче розкішний квартал; шліхут у небезпеці
  15. ^ Ексклюзив: шлухім вислано з Ташкента.
  16. ^ «Вікілікс» розкриває: що призвело до вислання шаліаха?
  17. ^ До нього цю посаду обіймав рав Еліягу Вільгельм.
  18. ^ Відбиток із книги קובץ PDF

Повідомити про помилку на цій сторінці