Перейти до вмісту

Грузія

Матеріал з Хабадпедії
Меценат пан Міхаель Мірелашвілі отримує відзнаку від керівників «Мерказ Тора ва-хесед» на святковій вечері, влаштованій організацією, яка працює з вихідцями з Грузії, що живуть у Святій Землі

Георгія[1] або Грузія[2] — держава на сході Європи, розташована на східному березі Чорного моря.

Площа держави — близько 70 000 кв. км. Станом на 5785 рік у ній проживає близько 3,8 мільйона мешканців. Вона межує з Росією на півночі, з Азербайджаном на сході, з Вірменією і Туреччиною на півдні, а на заході лежить Чорне море.

Упродовж довгих років країна входила до Радянського Союзу, а з оголошенням про його розпад 5751 року (1990/1991) стала незалежною державою. У столиці, Тбілісі, проживає понад мільйон мешканців, що становить близько чверті всього населення країни.

Наші Ребе, провідники поколінь, посилали своїх учнів діяти серед грузинського єврейства задля зміцнення єврейської ідентичності з самопожертвою, починаючи з доби Ребе Рашаба і до наших днів, і багато членів грузинської громади самі стали хасидами Хабаду, серед них провідники й очільники громади, її великі мудреці та рабини.

Історія

5543 року (1782/1783) було підписано угоду між Грузією і Росією, за якою вона стала протекторатом Росії, а 5561 року (1800/1801) її приєднав цар Павло I до Російської імперії; спадкоємця грузинського престолу було усунуто, а замість нього створено уряд на чолі з російським генералом Іваном Петровичем Лазарєвим.

Після Першої світової війни, у розпал Громадянської війни в Росії, Грузія проголосила державну незалежність, але всього через три роки Червона армія напала на Грузію, захопила її і встановила в країні прокомуністичний маріонетковий режим. Самі грузини продовжували повставати й бунтувати проти нової влади, але ці виступи було жорстоко придушено, а за режиму Сталіна, який сам був грузином, близько 100 000 грузинів було вбито під час великих політичних чисток, проведених Сталіним.

У проміжний період, коли уряд Грузії вже бачив біду вторгнення, що наближалася, один із державних службовців розповів анаш, що уряд Грузії збирається відплисти кораблем до Туреччини, оскільки більшовики наближаються до регіону. Кілька заможних хасидів Хабаду теж думали приєднатися до цієї подорожі й запропонували Ребе Рашабу, щоб і він емігрував разом із ними. Цю думку запропонували ребецн Стерні-Сарі Шнеєрсон, яка дала свою згоду, як і Ребе Рашаб. Для оформлення візи Ребе Рашаба сфотографували. Знімок було зроблено в Тіша бе-Ав того року[3]. Перед відплиттям, коли корабель був готовий, а значну частину домашнього майна вже продано, Ребе Рашаб вийшов зі своєї кімнати і сказав домашнім, що передумав і вирішив не їхати. Він додав прохання більше не питати, чому і навіщо, і залишився в Ростові-на-Дону[4][5].

Після розпаду Радянського Союзу і падіння залізної завіси Грузія стала незалежною державою.

Єврейство Грузії

За деякими оцінками істориків, початок єврейської громади в Грузії належить до часу після руйнування Першого Храму, до месопотамського вигнання і днів Навуходоносора. За традицією, упродовж усієї історії єврейські мешканці Грузії жили в окремих кварталах.

Єврейські мешканці Грузії були першими підданими в Радянському Союзі, які вели відкриту агітацію за виїзд за межі держави і репатріацію до Ерец-Ісраель — як через пряме звернення до Генерального секретаря ООН у листі, що став відомим як «Лист 18 родин», так і голодуванням великої групи поблизу центрів влади в Москві; зрештою їхні дії призвели до історичної зміни позиції радянської влади, яка почала вільніше дозволяти репатріацію до Святої Землі.

За ці роки близько 30 000 євреїв Грузії репатріювалися до Святої Землі, а менша частка емігрувала до інших країн. Сьогодні кількість єврейських мешканців країни оцінюється приблизно в 15 000 осіб.

Серед євреїв Грузії розмовляють внутрішнім діалектом грузинської мови, що називається «єврейсько-грузинським».

Діяльність наших Ребе, провідників поколінь

У період Ребе Рашаба

Фасад єшиви «Томхей Тмімім» у Кутаїсі, Грузія
Основна стаття – «Томхей Тмімім» Кутаїсі (Грузія)

Перша діяльність хабадських хасидів у Грузії припадає приблизно на 5653 рік (1892/1893), коли рав Шломо-Єгуда-Лейб Еліезеров вирушив у подорож як шадар для збору коштів на користь єврейської громади в Землі Ізраїлю, і коли він відвідав двір Ребе Рашаба, Ребе попросив його, щоб під час перебування в країні він «сіяв духовне і збирав матеріальне». У 5665 році (1904/1905) рав Еліезеров знову відвідав країну і багато в ній діяв до свого повернення до Хеврона[6].

Приблизно через 15 років після заснування Ребе Рашабом мережі єшив «Томхей Тмімім» він забажав розширити мережу єшив і відкрити відділення по всій Грузії, щоб зміцнити єврейську ідентичність єврейських мешканців країни. Того часу він покликав хасида рава Еліезера Двоскіна і з'ясовував у нього, чи можливо, щоб той узяв на себе це завдання, і під час розмови сказав йому: «Уже три роки ми думаємо про грузинських євреїв, і я хочу послати тебе туди».

Хоча зрештою рава Двоскіна так і не було послано, Ребе Рашаб послав замість нього кількох видатних хасидів, які діяли в Грузії за його дорученням. Першим посланцем був рав Шмуель Левітін, посланий у 5676 році (1915/1916) до міста Кутаїсі в Грузії, щоб служити головним рабином кількох центральних містечок, де він виховав багато учнів. Рав Левітін привіз слідом за собою близько двадцяти родин хасидів Хабаду, яких було призначено в різних громадах рабинами, меламедами і шойхетами. Ребе Рашаб протягом усього цього періоду надсилав раву Левітіну значні грошові суми, щоб допомогти йому в роботі, а найбільшою його справою стало заснування єшиви «Томхей Тмімім» Кутаїсі, у якій одній у роки її розквіту навчалося близько 600 учнів. Ребе Раяц сказав про рава Левітіна[7], що той вважався «главою держави», і приписував величезний успіх його діяльності[8].

Рабі Іцхак-Зеєв із Бриська дуже високо цінував роботу, виконану там за дорученням Ребе Рашаба, і внаслідок величезного успіху рава Левітіна навіть послав туди двох своїх найближчих учнів, щоб іще більше примножити святість[9].

Окрім створення мережі єшив у самій Грузії, хасиди намагалися посилати здібних до цього учнів до єшив у Росії, де рівень навчання був вищим, як і хасидська атмосфера, що панувала в них, і так багато хто з них став хасидами Хабаду, як, наприклад, рав Сімон Яковшвілі, глава хабадської родини Джейкобсон.

Серед хасидів, яких сам Ребе Рашаб послав допомагати раву Левітіну, був рав Аврагам-Леві Славін, якого 5677 року (1916/1917) послали до міста Кулаші, де на той час проживало близько 3000 єврейських родин; крім своєї діяльності в самому Кулаші, він із самопожертвою об'їжджав навколишні міста і містечка, де засновував мікви, навчальні заклади, хедери для дітей та єшиви для юнаків. У самому Кулаші він заснував єшиву і велику талмуд-тору із сотнями учнів[10].

Також у країні діяли рав Нахум-Шмар'я Сасонкін, р. Хаїм рав Яаков-Ісраель Зубер шойхет Рашаз Альтшулер та інші.

У період Ребе Раяца

Приблизно через чотири роки після того, як шлухім Ребе Рашаба почали діяти в Грузії, Ребе Рашаб відійшов зі світу, і його син, Ребе Раяц, продовжив його діяльність, зокрема величезний вплив на зміцнення юдаїзму по всій Грузії.

Шлухім Ребе Раяца гостювали в хахама Йосефа Елігулашвілі і їли м'ясо його шхіти.

Серед хасидів, посланих Ребе Раяцем, був рав Хаїм-Мордехай Перлов, який прибув до міста Кулаші 5682 року (1921/1922) і служив там рабином разом зі своїм шурином, равом Славіним, а потім перебрався до міста Сташілі і заснував там єшиву та мікву, а коли єврейська громада там зміцніла, 5688 року (1927/1928) перебрався до Сачхере, де поширював юдаїзм і з самопожертвою боровся з КДБ[11].

Паралельно з ним рава Еліягу-Шмуеля Каганова послали до Ахалціхе і призначили там місцевим рабином і шойхетом, а рава Бецалеля Вільшанського послали до Батумі, де він багато років служив рабином, шойхетом-бодеком і моелем.

І в пізніші роки Ребе Раяц продовжував керувати розгалуженою кампанією з поширення і зміцнення юдаїзму в Грузії, і 5692 року (1931/1932) послав рава Ар'є-Зеєва Ліпскера, хахама Яакова Даврашвілі (який сам був вихідцем із Грузії, що наблизився до хасидизму Хабад завдяки шлухім Ребе Рашаба) та інших хасидів.

Із закінченням Другої світової війни, у 5706 році (1945/1946), шлухім залишили Грузію, і майже всі вони виїхали з Росії.

Під проводом Ребе

Синагога громади репатріантів із Грузії в Нахалат-Гар-Хабаді у Кір'ят-Малахі, названа на честь рава Шмуеля Левітіна, піонера хабадської діяльності в Грузії

Після Другої світової війни, коли центр хасидизму Хабад перемістився до Сполучених Штатів, зв'язок із хасидами, які діяли в Грузії, став непростим через необхідність долати російську цензуру і через те, що більшість хасидів, яким це вдалося, виїхали за межі Радянського Союзу під час відомої втечі.

Водночас сама діяльність тривала силами учнів шлухім Ребе Рашаба і Ребе Раяца, що залишилися за залізною завісою, на чолі з «хахамами» та очільниками громади, серед них рав Єгуда Бутерішвілі, хахам Моше Міхаелашвілі, хахам Яаков Міхаелашвілі, хахам Бен-Ціон Міхаелашвілі рав Рафаель Алашвілі, а також їхні сини й учні, рав Шолом-Дов-Бер Елігулашвілі[12] та інші хасиди, які продовжували підтримувати мережу закладів освіти і чистоти, створену впродовж десятків років шлухім наших Ребе[13]. Грузинські хахами, хасиди Хабаду, які вели діяльність хахам Йосеф-Рафаель Алашвілі брати Яаков Моше ( і Бен-Ціон ) сини р. Шабтая Міхаелашвілі 5727 року (1966/1967) Ребе згадав діяльність шлухім Ребе Рашаба і Ребе Раяца в країні і висловився у зв'язку з цим перед равом Левітіним[14], що вже наступного року вихідці з Грузії удостояться брати участь у Сімхат Тора разом із нами[15]. Серед іншого Ребе висловився: «З іще більшим піднесенням і ще більшою силою почалося поширення хасидуту серед сефардів за днів його святості Адмора Магарашаба, хай перебуває душа його в раю, — шляхом відправлення шлухім до цих громад... А потім з іще більшим розмахом і потугою за днів його святості мого тестя, Адмора... у розширенні та поширенні».

5731 року (1970/1971), услід за зміною політики радянської влади, яка почала поступово дозволяти євреям Радянського Союзу виїжджати за залізну завісу, Ребе став ініціатором будівництва особливих житлових кварталів для абсорбції репатріантів, зокрема розширення Шикун Хабад Лод і створення Нахалат-Гар-Хабада, і подбав про духовну абсорбцію репатріантів: щоб вони вступали до релігійних навчальних закладів, записувалися до єшив і закладів Хабаду, об'єднувалися в синагогах і зберігали той духовний образ, якого удостоїлися до репатріації, і навіть зміцнювали його; він розгорнув широку кампанію на користь репатріантів із Грузії, дбаючи про те, щоб не сталося так, як сталося з іншими хвилями алії, коли багато репатріантів зазнали духовного занепаду, особливо в наступних поколіннях.

Серед головних діячів у цій галузі був рав Шалом-Дов-Бер Ліпшиц, який керував та організовував духовну абсорбцію євреїв Грузії: облаштовував їм місця поселення серед громад Хабаду; відкривав для них синагоги; дбав для них про рабинів із хасидів Хабаду; приймав їхніх синів до єшив «Томхей Тмімім» тощо; усе це — за заохочення Ребе і у співпраці з правлінням закладів Хабаду на чолі з равом Ефраїмом Вольфом. У деяких центральних закладах Хабаду навіть змінили офіційний бланк і додали до нього, що вони призначені для репатріантів із Бухари, Грузії та Ємену. На пам'ять про рава Левітіна, який був піонером діяльності в Грузії і якому євреї всієї країни завдячують своєю духовною ідентичністю, центральну синагогу грузинської громади в Кір'ят-Малахі названо його ім'ям — «Бейт Шмуель».

Коли репатріанти з Грузії приїжджали до наших святих дворів, Ребе виявляв до них особливе ставлення — як в особистому порядку, коли репатріанти удостоювалися довгих приватних єхідуйот, під час яких Ребе особисто цікавився становищем юдаїзму там і давав різні вказівки щодо збереження зв'язку з тими, хто залишився в Грузії, і щодо діяльності серед репатріантів, — так і публічно, під час фарбрейнгенів, коли він просив їх заспівати з нігунів, які було заведено співати в країні їхнього походження, особисто давав їм лехаїм[16] і виявляв до них інші знаки уваги.

Крім своєї діяльності, Ребе публічно підносив голос за вихідців із Грузії і вимагав на низці фарбрейнгенів і в листах, щоб їм не заважали виховувати своїх дітей у дусі, переданому їм від батьків, і благав хасидів діяти всіма доступними їм способами задля репатріантів із Грузії[17].

У відповідь на заклик Ребе діяло і правління мережі «Огалей Йосеф-Іцхак» Святої Землі, яке відкрило і розширило низку закладів у відповідь на велику хвилю алії, зокрема школу Хабаду в Ноф-га-Галілі, засновану в ті роки[18].

Крім того, Ребе підтримував рабинів — вихідців із грузинської громади, які були серед хасидів Хабаду, щоб вони діяли і дбали про єврейство і духовний стан усіх членів громади; серед них рав Єгуда Бутерішвілі, хахам Моше Міхаелашвілі, хахам Яаков Міхаелашвілі, хахам Бен-Ціон Міхаелашвілі рав Рафаель Алашвілі та інші, усі вони були серед керівників грузинського єврейства.

Упродовж довгих років хасиди Хабаду служили президентами Об'єднання рабинів Грузії і обіймали інші головні посади в загальних організаціях членів громади, що виражає глибоку залученість наших Ребе, провідників поколінь, у зміцнення грузинського єврейства.

Донині хасиди Хабаду — члени громади керують різними організаціями, що працюють із вихідцями з Грузії, наприклад «Мерказ Тора ва-хесед», центр якої розташований в Ашдоді, та іншими організаціями.

Після падіння залізної завіси

З відкриттям воріт Радянського Союзу і падінням залізної завіси хабадські хасиди повернулися до діяльності по всій Грузії, і шлухім Ребе вирушили до єврейських центрів країни і діяли, щоб пустеля розквітла, і задля зміцнення єврейської ідентичності[19].

5752 року (1991/1992) рава Рафаеля Алашвілі, головного рабина грузинського єврейства в Ізраїлі, послали зміцнити юдаїзм у країні.

5765 року (2004/2005) до столиці, Тбілісі, прибули рав Меїр і Ципі Козловські, заснували там Бейт Хабад і створили в місті розгалужену мережу закладів: дитячий садок «Ялдей Менахем», школу «Ор Авнер», молодіжну діяльність ENERJEW і студентську діяльність EUROSTARS, літні табори «Ган Ісраель», систему уроків Тори, а також діяльність із мандрівниками та ізраїльтянами в Грузії. З роками до діяльності приєдналися інші шлухім: рав Бенціон і Рахель Ісраелі рав Менахем-Мендл і Муся Морозов рав Менахем-Мендл і Хая Адреї.

5778 року (2017/2018) шлухім Ребе рав Ар'є-Зеєв і Муші Мендельзон заснували Бейт Хабад у Батумі.

Нігуни

Серед хасидів Хабаду прийнято кілька нігунів, що походять з єврейських громад Грузії, серед них нігуни, які виконувалися перед Ребе, причому сам Ребе заохочував їх і просив, щоб їх співали перед ним.

До цих нігунів належать:

Див. також

Додаткова література

  • «Адмурей Хабад ве-Ягадут Грузія», «Тіферет Рафаель»
  • Рав Шимон Бен-Іцхак, «Га-От ве-га-мофет», дві частини[22]

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ Мовою оригіналу: საქართველო, вимовляється івритом: сакартвело. Значення назви «Георгія» — «сільськогосподарська земля». Самі грузини називають себе «картвелебі», а розмовну грузинську мову — «картулі», і, згідно з їхнім переказом, вони походять від нащадків Картлоса, який був із нащадків Єфета, сина Ноаха[потрібне джерело].
  2. ^ Поширеніша вимова, за назвою країни російською.
  3. ^ Рав Еляшів Каплон, щотижневик «Кфар-Хабад», випуск 1851, стор. 67.
  4. ^ Ребе розповів це коротко, і це надруковано в «Гітваадуйот» 5750 т. 2, стор. 50, примітка 67 і в «Сефер га-сіхот» 5750, ч. 1, стор. 193, примітка 79:«...А з іншого боку — коли наприкінці його днів у Ростові-на-Дону йому треба було виїхати звідти, знадобився документ від уряду („паспорт“), який дозволив би поїздку, і тоді зробили фотографію — за його бажанням»
  5. ^ «Оцар га-хасидім — Ерец га-Кодеш» [потрібне джерело: сторінка]
  6. ^ «Толдот Хабад бе-Ерец га-Кодеш», розділ 23.
  7. ^ «Ігрот кодеш», том 11, стор. 30.
  8. ^ «Ігрот кодеш» Ребе Раяца, ч. 1, стор. 197: «який оживив наших братів, дім Ізраїлю, хай буде над ними Всевишній, хай живуть вони, в країні Грузія, який зробив із землі війни бажаний виноградник, хай благословить його Всевишній», див. там докладно.
  9. ^ 5685 року (1924/1925) радянська влада розшукувала його, і внаслідок цього він утік до міста Батумі і припинив свою діяльність, а інші хасиди продовжили її замість нього.
  10. ^ 5685 року (1924/1925), після того як рав Левітін утік через страх перед радянською владою, він змінив його як рабин громади і рош-єшива в Кутаїсі.
  11. ^ Через цю діяльність був заарештований з 5693 до зими 5697.
  12. ^ Його батьки наблизилися до хасидизму через шлухім Ребе Рашаба, і коли в них народився син після відходу Ребе Рашаба, назвали його його ім'ям.
  13. ^ Див. опис равом Зальцманом свого візиту до Кулаші в цей період і його захоплення вируючим єврейським життям, попри страх перед КДБ, у книзі «Самарканд» (розділ у перекладі англійською).
  14. ^ «Зіхронот Яаков» рава Яакова Міхаелашвілі, Кфар-Хабад, 5761
  15. ^ Див. також «Сефер га-шліхут», «Кегот», 5747, стор. 275.
  16. ^ Див. відеофрагмент із фарбрейнгену 10 швата 5732 (26 січня 1972).
  17. ^ Див., наприклад, фарбрейнген святого Шабату тижневої глави «Ваїгаш», 7 тевета 5732 (25 грудня 1971), «Сіхот кодеш», частина 1, с. 596 і далі.
  18. ^ Стаття на сайті «Цеірей Хабад» про директора школи рава Дані Леві.
  19. ^ Ребе шаліахові, який вирушає до Грузії: «Особливо для наших друзів і близьких у країні Джорджія. Географічно вони, можливо, далеко, але вони ближчі до Святої Землі, ніж ми тут, у Сполучених Штатахקישור לאתר בית חב"ד
  20. ^ Прослухати нігун на сайті «Гейхал га-негіна»  •  Прослухати нігун у виконанні р. Давида Гурвіца.
  21. ^ Прослухати нігун з «Ніхоах»  •  Прослухати нігун на сайті «Гейхал га-негіна»  •  Прослухати нігун у виконанні р. Давида Гурвіца  •  Прослухати нігун з «Альбому га-Меа» — філармонічний  •  Нігун у виконанні р. Шмуеля Цукера  •  Проєкт «Гаагуїм»: особливе виконання піюту «Адон га-сліхот».
  22. ^ Огляд книги.

Повідомити про помилку на цій сторінці