Іссахар-Дов Гуревич
| Рав Іссахар-Дов Гуревич | |
|---|---|
| Основна інформація | |
| Дата народження | 5677 |
| Дата смерті | 15 нісана 5768 (20 квітня 2008) |
| Місце діяльності | Росія, Франція |
| Належність | Хабад |
| Рід діяльності | машпіа, магід шіур, керівник навчального закладу |
| Освіта | підпільні відділення «Томхей Тмімім»: Новозибков, Кролевець, Малахівка |
| Посада | магід шіур з хасидуту в «Томхей Тмімім» у Бердичеві, директор закладу «Бейт Рівка» у Франції, машпіа анаш у громаді |
| Інші посади | Директор установи «Бейт Рівка» у Франції |
| Учителі | Шломо-Йосеф Зевін, та інші |
| Сім'я | |
| Батько | рав Шалом Гуревич, син р. Яакова |
| Мати | Міна, дочка р. Нахума-Залмана |
| Дружина | Хана, дочка р. Шмуель Певзнер |
| Діти | Шмуель Гуревич (Ліон), Йосеф-Іцхак Гуревич, Менахем-Мендл Гуревич, Шалом Гуревич, Песах Гуревич, Шнеур-Залман Гуревич, пані Раскін, пані Ліберман, та інші |
| Родовід | |
Рав Іссахар-Дов Гуревич (його точне і повне ім'я — Іссахар-Дов га-Леві Горовіц; був відомий як р. Берл Гуревич) (5677 — 15 нісана 5768 (20 квітня 2008)) — хасид Ребе Раяца і Ребе, викладав Тору в підпіллі в Радянському Союзі і був за це заарештований. Після виїзду звідти понад пів століття керував установою «Бейт Рівка» у Франції і служив машпіа анаш у громаді.
Біографія

Народження і юні роки

Народився в місяці хешвані 5677 року (жовтень–листопад 1916) у місті Жлобин у Білорусі в рава Шалома, сина р. Яакова (батька Яакова записано в списку народжень у Білорусі як «Барко», і ймовірно, що це ім'я — Берл, і на його честь названо сина його онука) і Естер Гуревич, кописького хасида і нащадка Шла, і матері, пані Міни, дочки р. Нахума-Залмана і Рейзл Хаїн. Його батько був меламедом у старшому класі талмуд-тори в місті, що готував до переходу в єшиву «Томхей Тмімім» у Любавичах, і був убитий нацистами в місті Гомель у 5702 році (1941/1942).
Замолоду рава Гуревича було послано навчатися в єшиві «Томхей Тмімім», яка існувала тоді в підпіллі й кочувала з місця на місце. З літа 5693 року (1932/1933) до літа 5694 року (1933/1934) єшива перебувала в Новозибкові; тут він навчався в рава Шломо-Йосефа Зевіна, який служив рабином міста і водночас викладав у підпільному відділенні «Томхей Тмімім» у своєму місті — «Томхей Тмімім» у Новозибкові. Рав Зевін навіть дбав для них про маот хітім, написавши: «Четверо з нинішніх „Томхей Тмімім“ перебувають тут — чому вони мають бути обділені?»[1]. На Лаг ба-Омер 5694 року (3 травня 1934) єшива переїхала до міста Кролевець, де навчалися до середини зими 5696 року (1935/1936)[2]. Очевидно, у проміжку рав Гуревич устиг повчитися також у відділенні «Томхей Тмімім» у Малахівці[3]. Так близько десяти років рав Гуревич навчався і кочував різними підпільними відділеннями «Томхей Тмімім».
Рав Гуревич вирізнявся у вивченні нігле і хасидуту, а також своєю хасидською поведінкою. Свідчення цього знаходимо у звіті, який керівництво єшиви надіслало в 5693 році (1932/1933) Ребе Раяцу (який перебував тоді в Ризі). У звіті наводиться коротка оцінка кожного учня, і поруч з іменем тамима Гуревича стоїть слово: «дорогоцінний»[4].
У підпільній єшиві та перший арешт
Уривок із щоденника рава Гуревича про його арешт
|
|---|
|
«Від виховання і впливу святих Ребе, а також від прикладу, який отримали ми, малі, юнаки, учні, у нас не було відчуття, що ми виявляємо самопожертву заради Тори і юдаїзму, — просто це було як щось, що інакше неможливо. І в нас не було розрахунку, що ми страждаємо заради дотримання Тори, а навпаки — що це нам належить, у дусі „якщо ти знехтував Торою — буде в тебе багато марного“. І, мабуть, ми не берегли дорогоцінного часу, порушували заборону нехтування Торою, не вдовольнялися самим лише хлібом і ходили на ринок шукати щось іще, наприклад солону рибу, або варення тощо, та інші подібні гріхи. Ми вирішили, що якщо удостоїмося вийти на волю, то будемо раді, якщо в нас буде хоча б тільки хліб досхочу, і не втратимо марно жодної миті, і будемо навчатися з радістю. У продовження цього рішення я не їв у в'язниці навіть самого лише хліба, і майже щодня його залишалося. Не знаю, з якого розрахунку я це робив. Я думав: навіщо взагалі потрібно їсти? Треба привчити тіло обходитися без їжі. Аж поки я дуже не ослаб...» |
| З рукопису рава Гуревича |
У 5698 році (1937/1938) рав Гуревич, тоді двадцятиоднорічний юнак, служив магід шіуром з хасидуту для групи підлітків років тринадцяти у відділенні «Томхей Тмімім» у Бердичеві. Головою єшиви і відповідальним за неї був рав Моше Робінсон. 24 тевета, посеред фарбрейнгену, таємна поліція (НКВС) нагрянула до їхньої схованки в синагозі, і весь персонал і учнів єшиви було заарештовано і піддано тортурам на допитах. Потім молодших учнів відправили до комуністичного дитячого будинку, звідки вони невдовзі втекли. Рава Гуревича ж разом із равом Робінсоном і ще двома старшими юнаками було залишено у важкому ув'язненні. За цей час рава Гуревича допитували, били й морили голодом, а він із самопожертвою зберігав своє єврейство. Його тюремники казали йому: «Ми перемелемо твоє м'ясо, доки з тебе не вийдуть котлети»[5]. Через те що стан здоров'я почав погіршуватися, рава Гуревича було переведено до тюремної лікарні. На певному етапі ставлення до в'язнів пом'якшилося, і напередодні 19 кислева 5699 року (12 грудня 1938) його було звільнено з ув'язнення.
У наступний період він продовжив навчання в Москві, але й там його переслідувала таємна поліція, і його знову затримали для тривалого і важкого допиту на кілька днів. Зрештою слідчі відпустили його і вимагали, щоб він став донощиком серед любавицьких хасидів у місті. Він повідомив про це своїх друзів-хасидів, і вони порадили йому тікати з Москви, бо, на їхню думку, не співпрацюючи з НКВС, він наражає себе на небезпеку. З цієї причини він утік до свого рідного міста Жлобина, а коли його почали шукати й там, продовжив утечу до Бобруйська.
З початком Другої світової війни його було призвано до Червоної армії, він служив на фронті, був поранений у боях і лише дивом залишився живим. Після закінчення війни влада постановила, що він має відслужити ще два роки. За сприяння членів родини р. Яакова-Йосефа Раскіна він дезертирував з армії, і вони намагалися здобути для нього документи прикриття. У 5705 році (1944/1945) він переїхав до Самарканда, щоб бути поруч із хасидами, які жили там. 15 менахем-ава 5706 року (12 серпня 1946) він одружився зі своєю дружиною Ханою, дочкою р. Шмуеля Певзнера (Певзнер) з Климовичів, з нащадків р. Мордехая, брата Алтер Ребе.
Спроба втечі та другий арешт

Після весілля подружжя Гуревичів виїхало до прикордонного міста Львів, щоб нелегально перейти кордон і виїхати з Росії (у межах угоди про повернення біженців між Росією і Польщею — «ешелони»). Вони заплатили за польські паспорти, але насправді паспорт влаштували лише для його дружини, а йому пообіцяли, що він отримає паспорт у дорозі. 9 кислева 5707 року (2 грудня 1946) було датою відправлення потяга, і, на нещастя, перевірку паспортів було проведено одразу під час посадки в потяг. Рава Гуревича спіймали без документів і зняли солдатами з потяга за звинуваченням у спробі втечі з Росії. Так його було розлучено з дружиною лише через п'ять місяців після весілля. Рабини, які перебували в потязі, — рав Шмар'ягу Сасонкін, рав Бецалель Вільшанський і рав Залман-Шимон Дворкін, — думали влаштувати на місці умовний гет, побоюючись, що молоде подружжя ніколи більше не зустрінеться. Але насправді через брак часу цього зроблено не було, і дружина продовжила шлях до Польщі, тоді як на її чоловіка чекало тюремне ув'язнення з невідомим кінцем.
Коли пані Хана прибула до Польщі, вона хотіла повернутися до Росії, щоб бути поруч із чоловіком в ув'язненні, допомагати його звільненню і бути йому опорою після звільнення. Її родина рішуче цьому опиралася, і було вирішено запитати думки Ребе Раяца (який перебував у Сполучених Штатах). Пані Хана надіслала Ребе листа через мандрівника, який їхав до Нью-Йорка. Відповідь Ребе була (за змістом): «Вос дарф зі форн агін, аз ер вет кумен агер» [= навіщо їй їхати туди, якщо він приїде сюди]. Родина побачила в словах Ребе обіцянку, що чоловік невдовзі зуміє вибратися з Росії. Відтоді його дружина взяла на себе і дотримувалася посту щопонеділка і щочетверга, доки її чоловік не повернеться[6].
Близько півтора року рав Гуревич перебував у трудовому таборі, самовіддано зберігаючи своє єврейство[7]. Тією, хто допомагала йому і надсилала йому посилки з їжею і тфілін, була пані Сара Каценеленбоген, яка навіть підкуповувала чиновників і домагалася, щоб його справа зникла і його не відправили до Сибіру. Гроші надходили до Каценеленбоген від Ребе Раяца і з позик, узятих на себе хасидами, яким удалося нелегально перейти кордон за межі Радянського Союзу[8]. Під час ув'язнення йому вдавалося накладати тфілін у небезпечних ситуаціях, і він вдавався до багатьох хитрощів, щоб не порушувати Шабат. Його стійкість у принципах і вірність своїй релігії справили враження на одного з начальників табору, єврея, який був вражений тим, що він відмовлявся працювати в Шабат, попри небезпеку, і саме він рекомендував призначити його сторожем складів. Так він офіційно і за законом був звільнений від робіт у Шабат.
Звільнення з в'язниці та виїзд із Радянського Союзу

Пізніше надійшла додаткова сума, щоб цілком викупити його з полону, але коли до нього дійшла ця звістка, він наполіг, щоб на цю суму спершу викупили пані Ціпу Козлінер (дружину рава Хаїма-Залмана Козлінера, секретаря Ребе Раяца), яка перебувала в полоні в сусідньому жіночому таборі і була засуджена на десять років (тоді як його було засуджено лише на два роки)[9]. Зрештою завдяки цій поступці він удостоївся вибратися за залізну завісу (як описано нижче).
Через півтора року його було звільнено з ув'язнення і переправлено до російського кордону, де його залишили в місті Бриськ на польському боці й сказали йому: «Іди куди хочеш»[10]. Передумовою звільнення була угода між Росією і Польщею про те, що ті, кого було заарештовано за незаконний перехід кордону і хто не мав ні російського, ні польського паспорта, будуть звільнені й перейдуть до Польщі[11]. Логіка цієї угоди була незрозуміла, і невдовзі її було скасовано, але рав Гуревич устиг звільнитися завдяки їй. Ця угода поширювалася лише на в'язнів, і тому, якби він не рекомендував звільнити пані Козлінер раніше за себе (як сказано вище), угода про звільнення між Росією і Польщею не поширювалася б на нього, і він залишився б невиїзним у Радянському Союзі.
Багато років рав Гуревич насилу говорив про пережите, про свої поневіряння і тортури в ув'язненні, і лише після заохочення з боку Ребе і розуміння, що розповідь принесе користь молодому поколінню, він наважився розповісти і навіть стисло описати історію свого життя та ув'язнення за залізною завісою (див. врізку)[12].
Шлях до Франції

Рав Гуревич дістався до Кракова, а звідти продовжив шлях до Лодзі. У Лодзі один з анаш направив його до тамима Файвла Грінера, який дав йому адресу рава Іцхака Голдіна з Парижа. Рав Гуревич надіслав раву Голдіну телеграму з проханням передати дружині, що він живий, перебуває в Польщі й має намір здобути документи, щоб дістатися до Німеччини, а звідти до Франції. За словами пані Гуревич, вона жила в готелі, де розміщували біженців за допомогою організації «Джойнт», а рав Голдін жив поверхом вище. За кожної нагоди рав Голдін підбадьорював її, що чоловік повернеться, і зрештою саме він удостоївся повідомити їй добру звістку про звільнення чоловіка.
У місяці нісані 5708 року (квітень–травень 1948) рав Гуревич нелегально перейшов польський кордон до Чехословаччини, до міста Прага, де йому видали офіційний паспорт біженця. Через економічні труднощі та геополітичні конфлікти[13] він був змушений поневірятися і затримуватися в Австрії та Німеччині, доки після поневірянь не прибув у місяці адарі 5709 року (березень 1949) до Парижа, у Франції. Там він возз'єднався з дружиною і родиною. У наступні роки займався викладанням у талмуд-торі.
Шліхут у «Бейт Рівка»

Близько 5713 року (1952/1953), з благословення Ребе, його було призначено директором школи для дівчат «Бейт Рівка» в містечку Йер поблизу Парижа. На цій посаді він служив понад п'ятдесят років. Спершу — як генеральний директор старшої школи і семінару. У цей період він утвердив дух цього місця і був домінантною духовною фігурою в установі. Потім, унаслідок розширення установи, він особисто разом із равом Біньяміном-Еліягу Городецьким, представником Ребе в Європі та Північній Африці, дбав про те, щоб знайти і призначити заступників директора, зосередившись сам на керівництві старшою школою.
Щотижня він виїжджав до Парижа, де удостоївся наблизити багато єврейських родин, у яких збирав пожертви на «Бейт Рівка» і на які впливав у питаннях юдаїзму; ці родини були прив'язані до нього узами любові. Майже щороку він також вирушав у поїздку для збирання коштів для установи, що розвивалася, до країн Європи, до Сполучених Штатів і Канади.
За час своєї роботи він отримав понад сто листів від Ребе, в яких було безліч вказівок і настанов з різноманітних питань виховання, таких як: заняття учениць під час літніх канікул, порядок вивчення «Танії» зі старшими ученицями, вибір відповідних для вивчення предметів, збільшення кількості учениць, уникати за можливості виключення учениці з установи навіть у крайньому разі, вибір відповідних вихователів та інше. Частину цих листів було надруковано в серії «Ігрот кодеш».
Тисячі учениць здобули виховання в рава Гуревича. Багато з них були уродженками Марокко, надісланими до Франції без батьків, і рав Гуревич дбав про всі їхні потреби, матеріальні і духовні. Деяких він навіть видав заміж і займався покриттям витрат на їхнє весілля. Рав Гуревич із дружиною всі роки жили на території «Бейт Рівка», і їхній дім завжди був відкритий для кожної, хто потребувала поради чи будь-чого іншого; час від часу навіть звільняли дитячі ліжка для учениць, яким потрібен був нічліг.
Одного року Ребе відповів на запитання рава Гуревича на єхідуті, що його головний шліхут (його «загір тфей») — займатися вихованням учениць і керівництвом установою «Бейт Рівка». Унаслідок цього рав Гуревич незмінно продовжував керівну роботу на повну ставку до вісімдесяти з гаком років. Лише в цьому похилому віці він почав скорочувати робочі години і передав більшу частину своїх повноважень і обов'язків, при цьому до останніх днів перед відходом з життя був у курсі того, що відбувалося в установі, і впливав на це.
Відхід з життя і особистість
Перед святом Песах він приїхав у гості до міста Ліон у Франції, де двоє його синів служать шлухім. У Шабат, напередодні свята Песах, закінчивши вчетверте читати книгу Тегілім, він пішов зануритися в мікву перед настанням свята (удруге за цей день). Перебуваючи в мікві, він знепритомнів, і його стан почав погіршуватися. Наступного дня, у перший день Песаху, 15 нісана, його було взято до його вічного дому. Раву Гуревичу був дев'яносто один рік на момент відходу з життя, і його було поховано в холь га-моед поруч із його дружиною на Оливковій горі в Єрусалимі.
Члени його родини та знайомі розповідають про особистість, у якій вирізнялися особливі риси: він ретельно використовував кожну хвилину свого часу. У вільні хвилини в «Бейт Рівка» він навчався сам або займався з наближеними. Щоранку перед молитвою він вивчав урок хасидуту, а щовечора в нього була хеврута в єшиві «Томхей Тмімім» у сусідньому містечку Брюнуа для вивчення Гемари і «Шулхан аруху». Це на додачу до особливої ретельності в щоденних уроках Хітас і Рамбама. А також вивчення уривка з книг «Кетер Шем Тов» Бешта і «Магід дварав ле-Яаков» рава Магіда з Межиріча перед відходом до сну. Поводився просто і скромно. Присвячував себе допомозі нужденним і остерігався казати про інших будь-що, окрім доброго. Був відомий як людина абсолютної правди, чесний і прямий, який навіть ретельно записував в особливу книжечку, яку носив із собою, кожен гріш, який витрачав, побоюючись, що він із каси установи. Багато займався встановленням миру між чоловіком і дружиною та серед анаш. Дуже суворо дотримувався громадської молитви, а в Шабати і свята проходив кілька кілометрів до сусіднього містечка Брюнуа, навіть у негоду, щоб молитися в міньяні. Був пов'язаний з Ребе і присвячував себе його справам, зокрема заохоченню очікування Геули і Мошіаха.
Родина
Його брат: рав Нохум-Залман Гуревич, з шлухім Ребе Раяца в Австралії
Його дружина: пані Хана Гуревич. Померла напередодні Рош ходеш іяр у 5760 році (1999/2000) у віці сімдесяти чотирьох років
Його сини:
- Рав Шмуель Гуревич — шаліах Ребе в Ліоні, Франція
- Рав Йосеф-Іцхак Гуревич — з шлухім Ребе у Святій Землі і машпіа в єшиві «Томхей Тмімім» Мігдаль-га-Емек
- Рав Менахем-Мендл Гуревич — член керівництва єшиви «Томхей Тмімім» у Брюнуа у Франції
- Рав Шалом Гуревич — шаліах Ребе в Ліоні, Франція
- Рав Песах Гуревич — працює в єшиві «Томхей Тмімім» у Брюнуа у Франції
- Рав Шнеур-Залман Гуревич — шаліах Ребе у Франкфурті-на-Майні, Німеччина
Його дочки:
- Пані Раскін — дружина рава Шломо Раскіна, голови установ «Бейт Хана» у Цфаті і члена правління громади Хабаду в Цфаті.
- Пані Ліберман — дружина рава Яакова-Шломо Лібермана, з шлухім Ребе у Святій Землі і директора мережі дитячих садків Хабаду у Святій Землі.
- Пані Шпрінгер — дружина рава Йосефа-Іцхака Шпрінгера, Кфар-Хабад.
- Пані Бідерман — дружина рава Яакова-Іцхака Бідермана — шаліаха Ребе у Відні, Австрія.
- Пані Пінсон — дружина рава Нахума Пінсона — шаліаха Ребе в «Бейт Рівка», Франція.
- Пані Абрахамс — дружина рава Мендла Абрахамса — машпіа «шіуру бет» малої єшиви — «Томхей Тмімім» у Брюнуа.
Додаткова література
- Єгуда Тейхер, «В останні дні він відчував задоволення від двох речей», стаття в тижневику «Кфар-Хабад», випуск 1280
- Шалом-Дов-Бер Фрідланд, «Діяльність через кордони», «Великий вихід — 5707»[14]
- «Скарб у Йері», тижневик «Бейт Мошіах», 3 адара 5780 (28 лютого 2020), с. 30
- Залман Рудерман, книга «Хасидім аншей маасе», с. 231–237
Зовнішні посилання
- Шнеур-Залман Рудерман, «Р. Берл — хасид і вихователь», біографічна книга, 5780, на сайті «Оцар га-хохма»
- Тшура до весілля Гуревич — Мішуловін: живі щоденники про історію ув'язнення і порятунку рава Гуревича з додатком листів Ребе до нього
- Зейде, який був не символом і не портретом, а самим собою — лист, який написав його зять рав Яаков Бідерман своїм дітям після відходу з життя свого тестя.
- Тшура з весілля Бідерман — Дейч — містить збірку листів, які Ребе надсилав дідові нареченого (батькові його матері), раву-хасиду р. Іссахару-Дову Гуревичу (мир праху його), до Франції
- Спогади про людину самопожертви і виховання — бесіда з його сином, машпіа р. Йосефом-Іцхаком Гуревичем, у зв'язку зі відходом з життя його батька.

- Погляд на нову книгу: розділи життя рава-хасида р. Берла Гуревича (мир праху його)

- Моше Лауфер, «Іскри з вказівок Ребе до нього», у випуску «Гіткашрут», Шабат тижневої глави «Емор» 5780
Примітки
- ^ Його лист від третього дня тижня глави «Мішпатім» 5694 року (1933/1934). Наводиться в «Толдот Хабад бе-Русія га-совєтіт», с. 304.
- ^ «Толдот Хабад бе-Русія га-совєтіт», с. 324.
- ^ Так згідно з «Толдот Хабад бе-Русія га-совєтіт», с. 302.
- ^ Звіт наводиться в книзі «Толдот Хабад бе-Русія га-совєтіт», с. 297.
- ^ Докладний опис його ув'язнення див. у тшурі
- ^ Подробиці історії наводяться в тижневику «Кфар-Хабад», випуск 1394, і в тшурі, яку наведено в «Зовнішніх посиланнях».
- ^ Так описує рав Гуревич у своїх записах ув'язнення: «У дні Песаху я був дуже голодний. Так минуло свято в голоді й тяготах, а головне — відсутність пиття, яка дуже мене мучила. Я не пив, бо воду приносили в'язням у тому самому посуді, в якому приносили суп. Після роздачі супу його не дбали мити, і у воді було видно крихти. Наскільки я знав, це були залишки бобових. Я терпів до останнього дня Песаху, восьмого дня, і не пив. Того дня я зустрів одного чоловіка, який ніс дві посудини з водою. Мені було важко терпіти далі, і я згадав тоді те, що колись чув: Ребе Рашаб сказав в останній день Песаху: „Слава Б-гу, що ми позбулися заборони ‚найменшої домішки‘ на Песах“. З цього я зробив висновок, що в такому сумніві можна виявити поблажливість. І я зробив цьому чоловікові знак, щоб він дав мені попити, і мені полегшало».
- ^ Шалом-Дов-Бер Фрідланд, «Діяльність через кордони», с. 258. Тоді йому сказали, що це стало можливим завдяки грошовим сумам, які зібрав його шурин р. Ісраель Певзнер, який усе ще перебував у Росії, однак, згідно з нещодавно виявленими документами, стало відомо, що сума надійшла від Ребе Раяца і з позик, узятих на себе хасидами, які були з ним у потязі й зуміли перейти кордон до Польщі. Гроші було таємно переправлено вглиб Радянського Союзу до рук пані Каценеленбоген, щоб викупити його.
- ^ Тим паче що за галахою, оскільки вона жінка (і старша за нього), вона має право першості під час викупу полонених.
- ^ За два тижні до цього раву Гуревичу наснилося, що він перебуває в кімнаті з Ребе Рашабом і його сином Ребе Раяцем: «І ось один збирається вийти з кімнати. Я сказав: „Ребе, ір лозт мір ібер?!“ (= ви залишаєте мене?!), і він відповів: ні, я зараз же повернуся; і так і було — він одразу повернувся, і коли ввійшов, уся кімната засяяла і стала вся світлом, і я голосно вигукнув у захваті: „Ребе, гелфт мір“ (= Ребе, допоможіть мені). І від цього я прокинувся, і в мене було відчуття, що це натяк і підготовка до порятунку»
- ^ Хід звільнення був сповнений чудес і проявів особливого провидіння. Див. посилання на «тшуру», наведене в «Зовнішніх посиланнях».
- ^ Тижневик «Кфар-Хабад», випуск 1280
- ^ Шлях із Праги до Франції пролягав через німецьку територію, що перебувала під контролем британців. Британський уряд, який перебував у конфлікті з єврейським ішувом в Ерец-Ісраель, не дозволяв євреям, які бажали їхати до Франції, проходити через свою юрисдикцію, побоюючись, що вони мають намір потім здійснити алію до Ерец-Ісраель.
- ^ Конкретні відомості про рава Гуревича можна знайти на сторінках: 111, 114, 116, 117, 152, 167, 183, 186, 189, 232, 233, 246, 247, 253, 256-262, 266-269, 399, 410.
Код особи: № 5368254200