Перейти до вмісту

Міква

Матеріал з Хабадпедії
Міква очищення за методом Хабаду у штаті Монтана в Сполучених Штатах

Міква — це водойма з ненабраною водою, занурившись у яку людина очищається від своєї нечистоти (хоча за деяких видів нечистоти потрібні додаткові дії, окрім занурення).

Хто зобов'язаний занурюватися

Опис устрою мікви — у редакції хасида рава Шмуеля Левіна

Згідно з галахою, є кілька ситуацій, у яких зобов'язані зануритися:

  • Нідда після днів свого нідуту занурюється у води мікви, очищається і стає дозволеною своєму чоловікові.
  • Той, у кого було сім'явиверження, — хоча, згідно з наведеним у «Шулхан арух»[1], встановлення Езри скасоване, але в Гемарі в трактаті Брахот[2] наводиться, що кожному, хто суворо дотримується цього занурення, подовжують його дні й роки.
  • Зав.
  • Занурення для гіюру.

Для мікви можна використовувати джерело живої води, море, річку або будь-яке скупчення води, що містить не менше сорока сеа (330 або 650 літрів, згідно з різними думками).

Езра встановив, що нечиста людина не може вивчати Тору, доки не зануриться в мікву. Це встановлення було скасоване, оскільки не поширилося серед більшості громади. Проте великі адмори вказували все ж занурюватися, і розповідають про одну людину, яка прийшла до гаона рава Аврагама-Хаїма Нае і сказала йому: «Адже сказали, що слова Тори не приймають нечистоти». Гаон рав Аврагам-Хаїм відповів їй: «Так, але питання в тому, чи може нечиста людина прийняти слова Тори».

Закони мікви

Вхід до мікви Арі в Цфаті

У Торі сказано:

Але джерело й колодязь, скупчення води, будуть чисті

— Ваїкра 11, 36.

. З цього вірша наші мудреці вивели, що не можна занурюватися в набраній воді — воді, збір якої в одне місце здійснено руками людини, а тільки у воді, що зібралася в одне місце природним чином: «Як джерело — руками Небес, так і міква — руками Небес».[3]

Ці води поділяються на два види:

  • Маїм зохалін — текучі води джерела, у них можна занурюватися, навіть якщо конкретне місце, де занурюються, не містить сорока сеа. Коли води чисті, вони називаються живою водою.
  • Зібрана дощова вода — на відміну від води джерела, у цій воді можна занурюватися, тільки якщо вона не тече, а стоїть на своєму місці («ашборен» у галахічній термінології); крім того, є обов'язок, щоб міква містила сорок сеа — кількість, якої, згідно з мірою мудреців, досить, щоб покрити тіло пересічної людини.

Сьогодні більшість міквот зроблено не зі справжньої дощової води, а з водопровідної води, яку зроблено придатною для використання в мікві (див. нижче).

Передісторія

У минулому в місцях, де не було джерел, було заведено занурюватися в справжній дощовій воді. Як правило, водойми розташовувалися всередині печер, оскільки це дозволяло тому, хто занурюється, зняти одяг поза полем зору перехожих. З цієї причини Мішна зазвичай називає мікву «печерою», як пояснює рабі Овадья з Бартенури: «І оскільки більшість їхніх занурень була в печерах, мікву називають печерою»[4]. Проте вода в печері не змінюється і з часом забруднюється й каламутніє. «Сказав рав Біві від імені рава Асі: спочатку занурювалися в зібраній і смердючій воді печер».[5]

Іншою можливістю було занурюватися в річці, проте в Шасі та в посеків є суперечка про те, чи придатна вона для занурення, бо вода в річках складається із суміші води джерела («зохалін») і дощової води («нотфім» — вода, що падає згори), а оскільки річка тече, то, здавалося б, дощова вода в ній непридатна для занурення через ваду «зохалін». Галахічно встановлено в «Шулхан арусі»[6], що коли «зохалін більше, ніж нотфім» (улітку, у сезон, коли не випадають дощі й у річці переважно вода джерела), річка придатна для занурення, а коли «нотфім більше, ніж зохалін» (узимку, коли в річці переважно дощова вода), занурюватися в ній заборонено. Щоправда, є такі, що дозволяють занурюватися в них цілий рік, але й це тільки «в місці, де немає мікви, і не слід протестувати проти тих, хто дотримується полегшення, бо вони мають на кого спертися»[7] — тобто тільки постфактум, коли немає вибору.

З цих причин перевагу віддавали зануренню в джерелі, у якому немає вади дощової води, як у водоймах і печерах, оскільки вода джерела тече й змінюється, і немає також галахічної проблеми, пов'язаної з річками.

Звичай батька Шмуеля

Проте все ще залишаються інші галахічні проблеми, спільні як для занурення в джерелі, так і для занурення в річці (на додаток до згаданої вище проблеми річок), і головні з них: а) побоювання, що виникне хаціца через річковий мул, який може потрапити між пальцями ніг; б) річка — відкрите місце, і є побоювання, що жінки боятимуться, що їх побачать, і тому занурюватимуться поспіхом і без належної уваги. І з цієї причини батько Шмуеля приготував для своїх доньок мапацім [= рогожі] у річці, у якій вони занурювалися,[8] і Тосафот наводять цьому два пояснення: а. пояснення Раші — рогожі лежали на дні річки (щоб розв'язати проблему хаціци); б. пояснення Рабейну Тама — рогожі стояли вертикально, як стіни (щоб розв'язати проблему сорому).

Ідею батька Шмуеля поступово вдосконалювали впродовж поколінь, і замість того, щоб класти рогожу в річку, стали всюди, де було можливо, будувати будівлю поруч із джерелом або річкою; воду джерела чи річки відводили до неї за допомогою підземного каналу, а занурення відбувалося у водоймі всередині будівлі, у яку втікала вода (і з якої вона витікала назовні — подібно до мікви Арізаля в Цфаті).

Коли вода надходила з джерела, не було жодних сумнівів щодо кошерності мікви, але коли вода надходила з річки, питання поверталося на своє місце: чи дозволено занурюватися в ній від початку і взимку, коли «нотфім більше, ніж зохалін». Це питання обговорювали ахароним, і думка Цемах Цедека[9]: «Коли копають поруч із річкою, це не вважається джерелом... оскільки лише невелика ділянка землі відділяє річку від порожнини викопаного... але коли вода річки проходить крізь великий простір ґрунту й земного пороху, так що завдяки цьому вона очищається і просвітлюється, як усяка вода джерела, вона вважається джерелом... І все ж щодо заборони Тори потребує вивчення, чи можна спиратися в цьому на полегшення».

Хай там як, так було збудовано більшість міквот у минулому — або біля річки, або біля джерела, і лише в небагатьох місцях, де джерел не було зовсім, були змушені занурюватися в дощовій воді (яка не змінюється і починає смердіти).

Щоправда, будівництво поруч із джерелом розв'язало більшість галахічних побоювань, але все ж залишилися інші проблеми, що перетворювали занурення на важке й небезпечне завдання, і серед них: розташування мікви біля дна джерела змушувало спускатися в нічні години в темне місце численними сходинками (які, звісно, не були зручними й гладенькими, як у наші дні), що було лячним, відштовхувальним і небезпечним. Ще однією проблемою був холод води в джерелах, особливо в зимові дні, а тим більше в холодних країнах, а через швидку течію води в джерелі її було цілком неможливо нагріти. І так кожне занурення було пов'язане з труднощами й небезпеками, які не раз призводили до послаблень і навіть до серйозних порушень меж чистоти. Крім того, існує галахічна проблема: через холод води м'язи можуть скоротитися, і є побоювання, що жінка «не розправить своїх складок» належним чином, бо через холод і напруження вона поспішить вийти з води, і їй буде важко розслабитися й розправити свої складки, а отже, занурення не буде повноцінним, не кажучи вже про побоювання, що жінка застудиться й захворіє, хай Б-г боронить.[10]

Встановлення Алтер Ребе

З цієї причини Алтер Ребе, автор «Танії», запровадив велике встановлення: усередину водойми, у якій занурюються, ставлять продірявлену скриню, у неї наливають гарячу воду, і там занурюється жінка. Оскільки скриня продірявлена, вона не вважається посудиною і тому ніби зовсім не існує, а отже, занурення в скрині вважається зануренням у самій воді джерела, що тече у водоймі. Це встановлення (роз'яснене в кунтресі «Діней тікуней га-мікве ва-асіята», надрукованому в його «Шулхан арусі» наприкінці законів нідди [у новому виданні «Кегот» — частина п'ята, «Йоре деа», с. 439 і далі]) розв'язало всі галахічні проблеми й більшість людських проблем, і при цьому було бездоганним за всіма думками й з усіма суворостями, як засвідчили про це великі люди поколінь.[11]

В останні 200 років становище змінилося. У великих і розвинених містах було прокладено водогін (що усунуло потребу покладатися на черпання з колодязя), і кожен дім мав регулярне водопостачання. Люди стали вибагливішими, і багато жінок уникали занурення, бо міквот не були зручними (опалення було не дуже добрим, спуск до мікви був пов'язаний зі спуском десятками сходинок, якими жінці доводилося спускатися в темряві й холоді, і сходинками, що не були гладенькими), і особливо в порівнянні з зручною домашньою ванною (яка вважалася тоді новою «технологічною розробкою»). Проблема загострилася головним чином тому, що в той час почав з'являтися рух Гаскали й реформи, який поставив собі за мету боротися не на життя, а на смерть із чистотою сімейного життя, стверджуючи, що мета заповіді — лише питання гігієни, а отже, «чим погана добра ванна»? Хай урятує нас Милосердний.

Ще одним чинником було розширення районів поселення, коли будувалося дедалі більше міст і поселень, не розташованих поруч із джерелом води, а отже, треба було знайти інше рішення, яке дозволило б використовувати «міську воду» — міську водопровідну воду.

Тут почалася суперечка між рабинами Ізраїлю, яка стосувалася питань: яка міква кошерна і який метод будівництва міквот найбездоганніший; і було запропоновано кілька рішень і методів будівництва мікви.

Метод зріа

Одне з рішень, запропонованих в останніх поколіннях, — міква «зріа». Суть устрою цієї мікви полягає в тому, що поруч із міквою для занурення наповнюють водойму сорока сеа дощової води, і вона називається «оцар зріа», і роблять отвір у стіні між двома міквами, а мікву для занурення наповнюють, виливаючи міську воду [= набрану воду] у водойму дощової води, доки вона не переллється назовні в мікву для занурення. І це називається «зріа»: непридатна вода змішується з придатною і ніби засівається в неї, і засівання очищає її. У мікві зріа є багато побоювань, зокрема побоювання, що наводиться в ахароним, — через «натан сеа ве-натал сеа», тобто що вже немає 40 сеа дощової води, а 39 дощової і сеа набраної, і так далі, щоразу, коли змішують.

Метод гашака

Інше запропоноване рішення — міква «гашака», тобто поруч із міквою для занурення роблять ще одну мікву й наповнюють її сорока сеа дощової води, і вона називається «бор гашака», і роблять отвір у стіні між двома міквами, а мікву для занурення наповнюють міською водою [= набраною водою] вище за отвір, щоб міква для занурення з'єдналася з водоймою дощової води через отвір. І це називається гашака: придатна вода торкається непридатної і тим самим робить непридатну воду придатною.

У мікві гашака теж є багато побоювань, зокрема побоювання, що отвір гашака не буде відкритий увесь час, поки тривають занурення, або побоювання щодо самої гашаки: оскільки отвір гашака не відкритий увесь час наповнення мікви, і лише після наповнення відкривають отвір на мить тільки для того, щоб зробити мікву придатною; або що банниця не простежить, щоб вода в мікві для занурення була вище за отвір гашака, — а якщо так, то міква для занурення ніколи не з'єднувалася з водоймою гашака, і вода мікви ніколи не ставала придатною, і міква непридатна за всіма думками.

Закони, вказівки та звичаї

Бор аль габей бор

Основна стаття – Бор аль габей бор

Бор аль габей бор — це метод будівництва мікви в такий спосіб, щоб він став розв'язанням усіх побоювань, що існують у міквах, з'єднаних шляхом гашака з дощовою водою. «Бор аль габей бор» означає будівництво мікви над міквою.

Викопують глибоку водойму, нижня її половина — сховище дощової води, над нею роблять підлогу, а над підлогою розташована ще одна міква (тобто стеля нижньої мікви — це підлога верхньої) зі звичайною водою, у якій і занурюються. У підлозі між двома міквами є два отвори [розміром у тефах кожен], щоб з'єднати воду верхньої мікви з нижньою.

Цей метод запровадив Ребе Рашаб, і сьогодні він прийнятий у хасидів Хабаду в усьому світі.

Вказівки Ребе

  • Умовою Ребе для подружньої пари, що вирушає в шліхут до міста, де немає мікви, було те, що вони збудують мікву протягом першого року після свого прибуття[потрібне джерело].[12]
  • Хоча загалом хасиди відчували відразу до зовнішнього, Ребе заохочував будувати мікву з найбільшою розкішшю та красою і вказував на те, що в нашому поколінні є речі, у яких саме вкладення в зовнішню пишноту тощо впливають на загальне ставлення до них, зокрема й до найголовніших і внутрішніх речей.[13]
  • Ребе кілька разів відкидав найменування мікви на честь приватної особи,[14] але в наступні роки дозволив це в багатьох випадках.[15]

Занурення в мікву перед молитвою

Основна стаття – Занурення в мікву

У хасидів Хабаду зокрема і в учнів Бешта загалом[16] заведено ходити до мікви вранці перед молитвою, для додаткової чистоти.

Ребе пояснив це на основі слів Рашби — наведених у «Маген Аврагамі» на початку розділу 4, — що людина, яка встає вранці, подібна до когена, що готується до служіння, а до служіння ж не приступають без попереднього занурення. Ребе пояснює, що хоча цього й не встановили обов'язком, як не встановили й того, що більше за це, — омивання Езри, причина цього в тому, що громада не має сил це витримати.

У перші роки єшиви в Лоді рав Шломо-Хаїм Кесельман заохочував ходити до мікви тричі на тиждень. І як розповів рав Моше-Ліпа Рабінович, рав Шломо-Хаїм сказав, що натяк на це — закон: м'ясо, яке не було обполоснуте три дні, заборонено їсти. Проте в наступні роки він заохочував ходити занурюватися в мікву щодня.[17]

Див. також

Додаткова література

Обкладинка книги «Міква — основа успішного єврейського дому»
  • «Міква — основа успішного єврейського дому», книга англійською мовою, що містить слова Ребе та його листи на тему чистоти сімейного життя, поряд з історіями про самопожертву і порятунки у зв'язку з будівництвом міквот і зануренням у них
  • «Бе-діней мікве», у тшурі з весілля Менахема-Мендла і Стерни-Сари Мінцберг, 14 кислева 5783 (8 грудня 2022), сторінка 19
  • «Міква... щоб виконати всі думки й суворості», тижневик «Кфар-Хабад», випуск 2108, с. 16 (рубрика «Мі-бейт га-малхут»)

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ «Орах хаїм», розділ 88
  2. ^ Розділ «Мі ше-мето».
  3. ^ Сіфра, розділ «Шміні», параша 9, 1
  4. ^ Коментар Бартенури до Мікваот 6, 1, що починається словами «Хорей га-меара», і так само пояснили коментатори Мішни там.
  5. ^ Шабат, 14а.
  6. ^ «Йоре деа», розділ 201, пункт 2.
  7. ^ Рама, там само.
  8. ^ Шабат, 65а. Там наводиться, що так він робив лише в дні тішрея, але в дні нісана побоювався, що зохалін виявиться більше, ніж нотфім, і тому збудував їм міквот.
  9. ^ Див. у «Сефер Цемах Цедек», респонси, «Йоре деа», розділи 167 і 330, і в його хідушім до Шасу 171–172.
  10. ^ Докладніше про це див. у респонсах, «Йоре деа», відповіді 172 і 176.
  11. ^ Див. респонси «Імрей еш», розділ 79, респонси «Бейт Шломо», «Йоре деа», частина 2, розділ 83, «Хібур ле-тагара», правило 4, пункт 5, та інші.
  12. ^ Див. у статті Ельханан Фогель схожу вказівку.
  13. ^ «Ігрот кодеш», частина 21, сторінка 337.
  14. ^ «Шулхан Менахем», частина 4, сторінка 169.
  15. ^ Рав Ельазар Айзикович, «Найменування мікви та подібне до цього», «Гаарот у-біурім — Огалей Тора», тижневий розділ «Корах», 3 тамуза 5782 (2 липня 2022), сторінка 119.
  16. ^ І навіть було так заведено серед наших братів, синів Ізраїлю, сефардів — див. у книзі «Ве-Тора євакшу мі-піу».
  17. ^ «Га-Машпіа», частина 1, с. 460

Повідомити про помилку на цій сторінці