Перейти до вмісту

Смуга осілості

Матеріал з Хабадпедії

Смуга осілості (російською: Черта оседлости) — це назва, якою називалися зосереджені території, відведені для євреїв Росії. Ці території були визначені владою Російської імперії (яка правила тоді також частиною Польщі). Застосування закону почалося в 5564 році (1803/1804) і тривало до 5568, чотири роки, за які було завершено вигнання євреїв з їхніх сіл.

Відтоді смуга осілості час від часу дедалі звужувалася; у 5642 році (1881/1882), після погромів, які були в 5641 році (1880/1881), були ухвалені «Тимчасові правила» щодо євреїв, які ще більше ускладнили їхнє життя і ще більше звузили смугу осілості; у цих правилах було постановлено, що євреям заборонено жити в селах, а лише в містах і містечках, що ще більше звузило джерело їхнього прожитку.

За межами смуги осілості дозволено було проживати лише євреям з особливими професіями, як-от лікарі тощо, або великим купцям, яким вдалося отримати дозвіл, а також звільненим кантоністам.

Території «смуги осілості» були визначені внаслідок поділу Польщі наприкінці XVIII століття; унаслідок цього поділу Росія приєднала низку територій, що належали королівству Польському до поділу, і ці частини були заселені багатьма євреями.

Також до «смуги осілості» були додані і частини узбережжя Чорного моря (від Туреччини) і південна Україна, і вона простягалася загалом приблизно на мільйон кв. км. Більша частина територій смуги осілості перебуває сьогодні в межах держав Україна, Білорусь, Литва, Латвія і Польща. Межі смуги осілості раз у раз змінювалися, як і дозвіл чи заборона проживання у великих містах чи селах усередині «смуги осілості», — зміни, які тягли за собою болісні виселення і вигнання євреїв.

Близько п'яти мільйонів євреїв жили в областях, визначених як «смуга осілості», і їм було заборонено проживати в областях «святої Росії». Євреї, які населяли смугу осілості, близько 10% усього населення області, жили здебільшого в селах і містечках («штетлех») у тяжких умовах і у великій тісноті й заробляли на прожиток головним чином торгівлею і рознощицтвом.

Хасиди здебільшого жили в селах і містечках, що в смузі осілості, і містечко Любавичі також було в смузі осілості. Поодинокі хасиди, які були здебільшого заможними купцями з торговельними зв'язками з очільниками влади, отримали дозволи проживати у великих містах, таких як Петербург і Москва.

Наші Ребе, провідники поколінь, будучи справжніми пастирями Ізраїлю, дуже дбали про тих вигнаних євреїв, починаючи з Алтер Ребе, який вирушив у подорож заради вигнаних євреїв приблизно в 5570 році (1809/1810), і коли р. Барух з Меджибожа прийшов з претензією до Алтер Ребе, чому той з'явився в його околицях, на це відповів Ребе, що він не міг витримати страждання і мук сільських мешканців, вигнаних і кинутих на вулицях, опухлих від голоду, і тому вийшов їм на допомогу.

Ребе Цемах Цедек, перебуваючи в Петербурзі в 5603 році (1842/1843) на Рабинському з'їзді, багато старався заради євреїв смуги осілості і вимагав, щоб розширили смугу і дали євреям проживати в маєтках і селах, власники яких це дозволяють. Його слова вплинули частково, і було постановлено, що заборона триває, але євреїв, які проживають у цих певних місцях, заборонено виганяти.

Ребе Рашаб і його син Ребе Раяц також багато займалися справами євреїв смуги осілості; безліч листів Ребе Рашаба обговорюють шляхи допомоги цим євреям.

В одному зі своїх листів Ребе Рашаб звертається до багатих братів Полякових з проханням, щоб вони заснували на гроші фонду, який вони заснували, фабрики в областях смуги осілості, оскільки майже немає зайнятості для євреїв, які там живуть, і кожен намагається відкрити якусь крамничку для продажу бакалійних товарів тощо, але продавців більше, ніж покупців...

У 5662 році (1901/1902) Ребе Рашаб заснував ткацьку і прядильну фабрику в Дубровно, щоб дати на ній роботу євреям. Для заснування Ребе просив підтримки в братів Яакова й Еліезера Полякових[1], а також у єврейської організації ЄКО, щоб вона профінансувала створення підприємства[2]. Гроші, що надійшли від організації ЄКО, спочатку призначалися для фінансування діяльності Товариства поширення освіти, але завдяки тому, що Ребе Рашаб зайнявся цією справою, гроші були передані на будівництво прядильні в Дубровно, з якої годувалися кілька сотень єврейських родин у Дубровно, що працювали на прядильні[3].

Ребе Раяц у своїй книжці про те, як він увійшов із самопожертвою до кабінету міністра внутрішніх справ Калініна, гнобителя євреїв, описує себе як «єврея смуги осілості».

Закони смуги осілості були скасовані після комуністичної революції та краху царської влади, і євреям на територіях Росії було дозволено проживати в містах по всій країні.

Примітки

  1. ^ «Сефер га-сіхот» 5681. І там само — що фабрика дала роботу майже трьом тисячам єврейських робітників у смузі осілості.
  2. ^ «Шалшелет га-яхас».
  3. ^ Передмова до «Кунтрес у-мааян», с. 21.

Повідомити про помилку на цій сторінці