Перейти до вмісту

Кількість і якість

Матеріал з Хабадпедії

Кількість і якість — різні поняття, через які в талмудичних і галахічних дослідженнях виникає практичний наслідок — «нафка міна» — залежно від розгляду з боку «кількості» чи з боку «якості». В ученні Ребе ці поняття обговорюються докладно. Це дослідження багато обговорюється в книгах ахароним, і насамперед у книгах рабі Йосефа Розіна («Рогачовера»). В ученні Ребе цьому дослідженню було надано особливого значення, коли Ребе пов'язав з цим дослідженням багато суперечок між танаями та між амораями.

Суперечка раббана Гамліеля і мудреців

Одне з рішень раббана Гамліеля — відома суперечка про те, чи виконує шаліах ціббур обов'язок за багатьох також у молитві пошепки чи ні; раббан Гамліель вважає, що краще, щоб шац виконував обов'язок за громаду, на відміну від думки інших мудреців Ізраїлю, які вважали, що кожен має сам молитися молитвою пошепки.

Ребе[1] пов'язує це з відомою суперечкою, що переважає — якість чи кількість: тоді як мудреці вважали, що переважає кількість, і тому краще, щоб кожен молився сам, ніж один молився за всіх[2], рабі Гамліель, насі Ізраїлю, вважав, що краще, щоб один молився, а всі виконали з ним свій обов'язок, бо така молитва, що здійснюється за участю й наміром усієї громади, має більшу вагу за своєю якістю, а якість переважає кількість. Згідно з рабі Гамліелем, та постанова, що громада виконує обов'язок за багатьох, була зроблена саме як справа бедіавад — для того, хто не вміє молитися сам.

Визнання того ж роду, що й позов

מחלוקת דומה יש גם במסכת שבועות[3] כאשר אדם טוען את חבירו בחיטים והודה לו בשעורים, שלמרות שלשיטת חכמים הוא פטור, כי ההודאה אינה ממין הטענה ואין זה נחשב כמודה במקצת, סבור רבן גמליאל שהוא חייב שבועה כמודה במקצת. יסוד המחלוקת הוא שווה: מצד האיכות, אין חילוק בין חיטים לשעורים, ומכיוון שהכל נכלל כטענה אחת, ומצד נפשו רואים אצלו נטייה של הודאה לתובע, הרי הוא מודה במקצת הטענה. אבל אם מתחשבים מצד הכמות וחיצוניות הדברים הרי שחיטים ושעורים הם שני טענות נפרדות.

Це також суперечка між мудрецями і раббаном Гамліелем[4] щодо «милість народів — гріх». Мудреці вважають, що народи дають цдаку, щоб звеличитися, — це довголіття, за поясненням Магарші, що не є вадою, коли йдеться про нееврея, який діє задля себе, тоді як раббан Гамліель вважає, що вони роблять це, щоб загордитися перед бідним, а це тяжкий проступок. Мудреці вважають, що головне в цдаці — це кількість, щоб оживити душі його домашніх, і тому головна вада — якщо він завдає шкоди кількості цдаки й дає кількість відповідно до нагороди, яку отримає. Тоді як раббан Гамліель вважає, що головне в цдаці — якість, — як Він милосердний, так і ти будь милосердний, і тому головний гріх — коли він завдає шкоди наміру цдаки, і хоча той, хто дає цдаку не заради неї самої, є досконалим праведником, то замість того щоб самому здійснити очищення якостей — «Всевишній освітлює очі обох», тут протилежний намір — дає, щоб загордитися.

Потрійна новизна

Разом із тим новація в усіх місцях потрібна, і не досить було одного місця, щоб висловити цю новацію. Оскільки цдака, як відомо, — більше справа якості, аж до того, що сказали: якщо хтось загубив селу, а її знайшов бідний і прогодувався нею, то той, хто загубив, отримує винагороду, оскільки фактично з його грошей було виділено цдаку, тоді як у молитві навпаки: головне в молитві — справа внутрішня, служіння серця, і тому новація подвійна: в обох випадках застосовна суперечка про якість і кількість.

З іншого боку, у випадку «позивався за пшеницю, а той визнав ячмінь» також існує окрема новація: хоча йдеться про справи дозволені, щодо яких можна було подумати, що тут не застосовні питання важливості якості й кількості, — і як пояснюється в коментаторів трактату «Бейца»: хоча яйце, знесене в Йом-Тов, що настає після Шабату, заборонене, оскільки воно було приготоване в Шабат для Йом-Тову, а Шабат не готує для Йом-Тову, яйце, знесене в неділю, не заборонене, хоча воно було приготоване в Йом-Тов, оскільки в буденній трапезі поняття «приготування» взагалі не застосовне, — і тому новація в тому, що й тоді є справа якості й кількості.

Рабі Йоханан і Реш Лакіш

Ребе наводить від імені Рогачовера, що це також суперечка рабі Йоханана і Реш Лакіша у трактаті Йома (74а) про те, чи заборонена половина міри за Торою. На думку рабі Йоханана, заборона завжди стосується кількості, і тому й половина міри заборонена, адже в ній є половина забороненої кількості, «кейван де-хазі ле-іцтарофей». Реш Лакіш же вважає, що саме через особливу якість, яка народжується при поєднанні певної міри, Тора заборонила це ; саме через насичення та їжу, які є якістю їжі, діє заборона, «ахіла амар Рахмана ве-лейка», і тому не застосовно забороняти половину міри, коли в ній зовсім немає якості, що існує в повній мірі.

Цим Ребе пояснює і суперечку рабі Йоханана і Реш Лакіша наприкінці трактату Ніда про закон зави: за Торою лише зава, яка бачила виділення протягом трьох днів поспіль протягом одинадцяти днів зіви (які починаються після семи днів ніди), вважається великою завою, тоді як зава, яка бачила лише протягом одного чи двох днів, вважається малою завою. Рабі Йоханан і Реш Лакіш розійшлися в тому, який закон зави, що бачила виділення на десятий день своєї зіви: чи вважається вона малою завою, закон якої — «шомерет йом кенегед йом», і на неї поширюються закони нечистоти, чи ж, оскільки дні ніди не «придатні до приєднання» до інших днів, вона не вважається нідою; адже можна сказати, що вся заборона малої зіви походить з можливості для зави перетворитися на велику заву, але у випадку, коли немає можливості, що вона перетвориться на велику ніду, — на неї не поширюються закони зави. Рабі Йоханан вважає, що й на десятий день зава, яка бачила виділення, вважається «завою», тоді як Реш Лакіш вважає, що так само, як в останній, одинадцятий день вона не стає нідою, так і на десятий день.

Ребе робить висновок, що це і є суперечка рабі Йоханана, про якість і кількість. На думку рабі Йоханана, закон про три дні в «зави гдоли» — лише питання кількості, і тому і в одному чи двох днях з них, і навіть у таких, які не придатні для поєднання в три, є ця якість, а Реш Лакіш вважає, що головне — якість.

Постійне чудо порівняно з одноразовим чудом

Ребе досліджує щодо дружини Лота, яка перетворилася на стовп солі: чи йдеться про постійне чудо, за якого тіло Лота по суті залишилося у своїй колишній сутності, але чудо перетворює його кожної миті наново на соляний стовп, чи ж ідеться про одноразове чудо, яке перетворило її тіло на соляний стовп, і відтепер і надалі вже не потрібне чудо, щоб він був соляним стовпом, бо він перетворився зі своєї сутності на нову сутність солі.

ברור הדבר, כי הדבר תלוי מה מהם נס גדול יותר; האם נס תמידי, שהינו קטן יותר, כלומר - הפיכה תמידית של גופה לנציב מלח הינו נס גדול יותר בכמות, שהרי הינו נס תמידי, אם כי באיכותו הנס קטן יותר, שהרי הנס לא הפך את גופה למהות אחרת של מלח, אלא הגוף נותר במהותו, וישנו דבר זמני ההופך אותו למלח. מצד שני אם הנס היה נס חד פעמי שהפך את מהות גופה למלח מוחלט, נמצא כי באיכותו הנס גדול יותר, שהרי הבשר נתהפך למלח מוחלט, אם כי בכמות הנס קטן יותר, מכיוון שהינו נס חד פעמי.

Ребе пов'язує це із суперечкою, про яку йдеться в трактаті Шабат, у питанні про людину, якій потрібно перенести глеки вина, щоб звільнити місце для гостей: чи краще їй нести за один раз велику кількість, що зробить зусилля більшим за якістю, чи, може, краще їй переносити менші кількості багато разів, що зробить зусилля меншим за якістю, хоча й більшим за кількістю. Виходить, що та сама суперечка — чи слід брати до уваги якість чи кількість — вирішить справу і в нашому питанні.

Ребе пояснює, що це суттєва відмінність для практичної галахи: адже якщо її тіло залишилося у своїй сутності, а чудо перетворює його на реальність солі, то воно передає нечистоту мертвого, але якщо її тіло повністю перетворилося на нову реальність солі, то, безумовно, воно не передає нечистоти мертвого[5].

Додаткова література

Зовнішні посилання

Примітки

Повідомити про помилку на цій сторінці