Перейти до вмісту

«Ло тігьє мешакела» 5712

Матеріал з Хабадпедії
Маамари наших Ребе
«Га-амнам»  •  «Дер фрумер Вора»  •  «Аль тецар ет Моав»  •  «Іта бе-Мідраш Тегілім»  •  «Ве-гадарта пней закен»  •  Старий рукопис хасидуту невідомого автора  •  «Баті ле-гані»  •  «У-шеавтем маїм бе-сасон»  •  «Ве-ядата» 5657 — Москва  •  «Гехалцу» 5659  •  «Ахат шаальті»  •  «Ве-кібель га-єгудім»  •  «Решит гоїм Амалек»
Маамари Ребе
«Ашрей тівхар»  •  «Ба-йом аштей асар»  •  «Гадоль їге»  •  «Ве-хазакта ве-гаїта ле-іш»  •  «Ве-шавті бе-шалом»  •  «Кі їшальха вінха»  •  «Ло тіге мешакела»  •  «Ве-ата тецаве ет бней Ісраель»  •  «Аль кен кару га-ямім га-еле Пурим»  •  «Боре нів сфатаїм» 5748  •  «Анохі Гашем Елокеха» 5749  •  «Ва-їгію хаєй Сара» 5751  •  «Маргела бе-фумей де-Рава» 5746
Гемшехи
Гемшех «Маїм рабім» 5636  •  Гемшех «Ве-ехерім»  •  Гемшех «Ве-каха» 5637  •  Гемшех «Самеах тесамах» 5657  •  Гемшех 5659  •  Гемшех 5666  •  Гемшех 5672 Гемшех Тішрей 5723
Поняття
Нігун підготовки до маамару  •  Дібур га-матхіль  •  «Яїр натів»  •  Біхлах  •  Невідредагований  •  Відредагований  •  Гемшех

«Ло тігьє мешакела» — назва (дібур га-матхіль) хасидського маамару, який Ребе виголосив на фарбрейнгені Шабату мевархім місяця адар 5712 року (лютий–березень 1952). Ганаху маамару записали хасиди, і частину її відредагував Ребе, і вона вийшла друком у лікуті до Шабату тижневої глави «Мішпатім» 5739 року (1978/1979)[1].

Перша частина маамару присвячена кореню заповідей у Б-жественності та мірі їхньої важливості в очах Святого, благословенний Він. У маамарі роз'яснюється, що, хоча вірш каже: «Якщо ти праведний, що даєш Йому? І якщо помножилися провини твої, що зробиш Йому?» — тобто виконання заповідей і їхня протилежність не мають значення щодо Ацмут у-мегут, — щодо заповідей загалом, суть яких — перетворення темряви на світло, це стосується Ацмут у-мегут, і тому внаслідок цього людина буде благословенна з боку Самого Святого, благословенний Він, як Він вищий за ім'я Гаває і ступінь Моше Рабейну. У другій частині маамару Ребе тлумачить благословення (як повеління) «Не буде тієї, що скидає плід, і безплідної… число днів твоїх сповню». Та, що скидає плід, і безплідна — це різні речі, які заважають людині в породженні емоційних якостей любові і трепету в її душі. Крім того, завдання людини — бути зайнятою виключно виконанням своєї місії, і якщо в цьому в неї є нестача, вона вкорочує свої дні. А завдяки тшуві в ній здійсниться сказане: «Число днів твоїх сповню».

Зміст маамару, його характер і манера виголошення справили сильне враження на присутніх під час його виголошення. Під час виголошення другої частини маамару Ребе дуже схвилювався і довго плакав, а потім, стримуючись, продовжив виголошення. Тому цей маамар набув широкої відомості серед хасидів і тмімім.

Стислий зміст

Маамар ґрунтується на віршах із тижневої глави «Мішпатім»:

«...І служіть Всевишньому, Б-гові вашому, і благословить Він хліб твій і воду твою, і відверну Я хворобу з-посеред тебе. Не буде тієї, що скидає плід, і безплідної в землі твоїй, число днів твоїх сповню...»

— Книга Шмот, 23, 26–27.

Вірш говорить про винагороду, яку отримує той, хто служить Всевишньому, благословенний у дітях («Не буде тієї, що скидає плід, і безплідної»), у житті («І відверну хворобу...», «Число днів твоїх сповню») і в прожитку («І благословить хліб твій і воду твою»). Однак слова «Не буде» — крім звичайного тлумачення як благословення й обіцянки — можна витлумачити і як повеління: людина має подбати про те, щоб не було тієї, що скидає плід, і безплідної, і це — за допомогою того, що буде «І служіть Всевишньому, Б-гові вашому».

Вплив служіння людини нагорі

Однак спершу треба з'ясувати суть служіння та його сенс. На перший погляд, усе поняття служіння стосується лише людини, яка за своєю суттю «недосконала» і може «доповнити себе», — але яку досконалість і яке додавання можна додати служінням Всевишньому Йому, Який є «досконалістю всього»? Окрім труднощів для розуміння, є суперечність і у висловлюваннях мудреців: в одних із них роз'яснюється, що заповіді не мають значення для Творця[2], проте, з іншого боку, роз'яснюється, що заповіді здійснюють додавання (наче) нагорі.

Про це роз'яснюється в книгах[3], що на вищому ступені («Єдиний Владика, Корінь коренів») заповіді не мають стосунку. Діяння людини стосуються ступенів, починаючи з тих, на яких її існування має значення, проте на ступенях, що вищі за рамки творіння, її діяння не спричиняють ні зміни, ні вади, оскільки там немає значення й зачіпки для існування будь-чого, крім Всевишнього (зокрема, головна дія діянь людини — у посудинах Ацилуту, оскільки посудина, на відміну від світла, суть якого — розкриття джерела і яке не пристосовується до рамок іншого й не визнає його, — посудина якраз співвідноситься з іншим, і вся її суть — пристосування світла до неї, і тому діяння людини додають або вбавляють у ній. Але оскільки і світло (і навіть світло, що не вбирається в посудини) має своєю метою і призначенням зрештою світити в посудинах, у ньому теж виникає вада від діянь людини, і лише на ступені внутрішньої суті Кетера — Атік, який відокремлений і цілковито відособлений від ієрархії світів, діяння нижніх не мають впливу).

Однак за такого пояснення виникає труднощ: сенс вірша в тому, що служіння людини стосується найвищого ступеня і значуще для нього — Ацмут у-мегут. Адже тоді як початок вірша викладено як «третій, що говорить» про інші ступені — що «І служіть» стосується ступенів «Всевишній, Б-г ваш», і винагорода, яка буде дана, також буде притягнута з цього ступеня («І благословить...»), — продовження вірша «І відверну...» описує дію Самого оповідача? І сенс цієї зміни такий: ступінь «третій» — це Ацмут у-мегут, оскільки весь порядок ієрархії світів загалом поділяється на два (світла і посудини, мемале і совев, світло для себе і світло для іншого), а Ацмут називається третім. І в цьому вірші роз'яснюється, що, хоча служіння людини впливає лише на ступені «Всевишній, Б-г ваш», служіння стосується і важливе також для Ацмут у-мегут, аж до того, що від Нього той, хто служить, благословляється тим, що «І відверну хворобу...». А причина цього в тому, що, хоча деталі служіння та його спосіб не «стосуються» Його Сутності, результат служіння — очищення і з'ясування творінь і перетворення темряви на світло — стосується Його Сутності й важливий для Нього.

Суть служіння — «І служіть»

«І служіть» — від слова «служіння раба», головне в якому — прийняття ярма; це початок служіння та його основа, і тому молитва щодня починається словами «Дякуйте Всевишньому», зміст яких — самоскасування і самовіддача, що приходять без урахування стану людини в емоційних якостях, розумі та її поглядах. Однак у слова «І служіть» є і додатковий сенс — це служіння молитви, згідно з тлумаченням мудреців[4]: «Що є служіння в серці? Це молитва». І тому, крім служіння з трепету (— прийняття ярма), є служіння любові до Всевишнього, яке є суттю молитви. Бо завдання молитви — поєднати душу зі Всевишнім, а також очистити й облагородити тваринну душу. І те, і інше здійснюється саме за допомогою любові: саме її силою можна очистити тваринну душу, і саме через очищення душа поєднується з Творцем. І ще одна причина цього — особливе значення праці, яку людина «докладає» для очищення тваринної душі, що є в служінні любові, яке вимагає великих зусиль, на відміну від трепету, адже є люди, що мають природний трепет без зусиль.

— «Не буде тієї, що скидає плід, і безплідної»

Щоб служіння Всевишньому в любові та трепеті було належним, треба подбати, щоб не було тієї, що скидає плід, і безплідної. Безплідна — це жінка, у якої немає дітей, і це внаслідок того, що в неї немає матки, або матка є, але тим не менш плід не розвивається. У служінні людини матка — це інтелектуальне піднесення, те піднесення, яке виникає в розумі внаслідок споглядання, і з цього піднесення потім розвиваються емоційні якості в почутті серця в явному вигляді. І є люди, у яких, попри належне споглядання в їхньому розумі, не пробуджуються ні емоційні якості, ні навіть інтелектуальне піднесення, і це тому, що вони сповнені особистих бажань, включно з бажаннями Б-жественної душі, які заважають людині бути посудиною, здатною сприйняти споглядання і породити емоційні якості. І є людина, у якої з її боку немає перешкоди для піднесення розуму, але вона не народжує, бо їй бракує сили Ейн Соф, необхідної для народження, суть якого в служінні — допомога, яку людина отримує від Тори і заповідей, і сутнісне потрясіння, необхідне людині хоча б раз на рік. А після народження емоційних якостей знову треба подбати, щоб не було «тієї, що скидає плід», — тієї, що народжує і ховає.

— «У землі твоїй»

Після того як її загальне служіння досконале, людина має подбати, щоб у неї не було задоволення своїм служінням, бо інакше може бути «та, що скидає плід». І такий сенс слів «що скидає плід у землі твоїй» — «ерец» (земля) від слова «рацон» (бажання): є задоволення, яке свідчить, що її служіння все ще пов'язане з її бажаннями і тому їх задовольняє.

І порада для цього — пам'ятати, що її дні полічені і на кожну мить у неї є місія і завдання, а отже, у неї немає ні можливості, ні дозволу думати про свої переваги й досягнення, і тому вона не отримує задоволення. І таке пояснення слів рабі Йоханана бен Закая, який у миті перед смертю сказав: «Не знаю, яким шляхом мене ведуть», — і звідси видно, що всі дні свого життя він був цілком зайнятий виконанням своєї місії і зовсім не розмірковував про своє становище і ступінь; лише перед смертю він звільнився, щоб провести звіт свого становища і стану.

— «І відверну хворобу», «Число днів твоїх сповню»

Людина, яка виконує своє завдання і робить усе, що в її силах, можливо, все ж пропустила дні й миті, і також вона ще бореться з «хворобою» — хворобою «відчуття себе», що призводить до задоволення, яка є навіть у великих праведників. На це прийшли благословення: «Число днів твоїх сповню», «І відверну хворобу з-посеред тебе» — що «третій, що говорить» — Ацмут у-мегут — сповнює дні, яких бракує, і вони стають сяйливими («міспар» — «сапір»), і більше того — силою Ацмуту навіть усувається і віддаляється хвороба відчуття себе.

Опис події

Ребе почав маамар одразу на початку фарбрейнгену, без жодних передмов, крім нігуну-підготовки до маамару; виголошення маамару тривало набагато довше, ніж зазвичай, — 55 хвилин[5].

Наприкінці маамару, описуючи людину, що служить Всевишньому без задоволення, Ребе роз'яснив, що, коли людина думає про своє становище і стан, виходячи зі свого задоволення, вона бунтує «проти Царя над царями царів, Святого, благословенний Він», Який дав їй завдання і місію на цю мить, а вона її не виконує і замість цього думає про себе. Ці слова Ребе виголосив у величезному хвилюванні та з плачем, а коли згадав «Царя над царями царів», перервав потік мови і поклав голову на стіл, плачучи кілька хвилин, і лише потім продовжив: «Святого, благословенний Він»..[5]. Потім Ребе докладно описав думки людини, коли в неї виникають думки про свої переваги, і в хвилюванні сказав: «Коли її питають: як у тебе справи з „у землі твоїй“, вона кричить із гіркотою душі: що мені бажання, що мені насолода, що мені любов, що мені трепет?! [Коли в неї питають, яке твоє становище, вона волає: що мені бажання, що мені насолода, що мені любов, що мені трепет?!] Як може вона думати про справи ступенів, тоді як їй треба стояти на сторожі, щоб не минуло жодної миті в стані бунту проти Царства, не дай Б-г, через нестачу у виконанні місії в цю мить!»

Хасид р. Моше Гурарі перебував тоді в «Бейт хаєйну»; у листі, який він тоді надіслав своєму другові, він описав цю подію з великим піднесенням:

У святий Шабат був фарбрейнген, був маамар на вірш «Не буде тієї, що скидає плід, і безплідної» тощо, «Число днів твоїх сповню», і багато слів Тори. Глибинні ридання Його святості буквально розривали серце, навіть кам'яне серце. Він щосили намагався стриматися і не міг, і сльози текли на стіл. І кожне слово виходило з внутрішньої глибини душі.

Ніколи я не розумів, що таке потрясіння душі та гіркота глибини внутрішньої суті душі. Неможливо викласти це на письмі, і немає в мене сил описати те, що я бачив і відчував. Він говорив про те, як треба цінувати кожну мить, що можна було б зробити і що роблять...

Правду скажу вам: я не вмію написати те, що чув, бо настільки його глибинні ридання виходили з самої глибини серця й душі і настільки ми були в піднесенні, ун цурірт [потрясіння], що я не знаю точно слів, але сенс мені ясний: кожна мить, і година, і день дорогі...

А головне — те, що не передається словами. Я стояв просто поруч із ним і бачив, як він стримується і докладає зусиль, щоб не виказати біль і гіркоту і не плакати так сильно, але внутрішнє дуже переважило всі перепони душі. Після маамару кілька хвилин він не міг заспокоїтися і витирав сльози...

— «Оцар га-хасідім — Ерец га-Кодеш», с. 123, газета «Кфар-Хабад», випуск 235, с. 16.

Цей маамар — перший маамар Ребе, який був таємно переправлений через залізну завісу і дійшов до хасидів у Росії.[потрібне джерело]

Хоча зазвичай маамари хасидуту, виголошені Ребе, друкувалися окремо й не включалися до серії «Лікутей сіхот», частини цього маамару були відредаговані й включені до «Лікутей сіхот»[6].

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ «Лікутей сіхот», т. 16, «Мішпатім» (4).
  2. ^ Див. Мідраш «Берешит раба», розділ 48, «Танхума», гл. 8: «Яке діло Святому, благословенний Він, до того, чи ріже хтось із горла чи з потилиці? Заповіді дані лише для того, щоб очищати ними творіння», та інші місця.
  3. ^ «Аводат га-кодеш», ч. 2, гл. 3.
  4. ^ Вавилонський Талмуд, трактат Тааніт, 2, кінець сторони а.
  5. ^ 1 2 З листів р. Йоеля Кагана.
  6. ^ Т. 16, четверта сіха до тижневої глави «Мішпатім», у поєднанні із сіхою Шабату тижневої глави «Мішпатім» 5715 року (1954/1955).

Повідомити про помилку на цій сторінці