Світла й посудини
Світла й посудини — загальна ідея і поняття у вченні хасидуту; цю ідею світел і посудин можна знайти й розрізнити в будь-якій речі. Світло — загальна назва для розкриття речі з її сутності (як, наприклад, матеріальне світло, що поширюється від світила). Посудина — загальна назва для всякої речі, яка отримує від іншої речі, — тим, що посудина сприймає розкриття згідно зі своїми власними визначеннями, будучи іншою реальністю, що отримує світло (і тим самим світло розкривається в іншому місці за допомогою посудини).
Однак термін «світла й посудини» стосується головним чином світел і посудин сфірот світу Ацилут (хоча в ньому є деталі, що стосуються всіх видів світел і посудин), де світло — це Б-жественне розкриття, що притягується з Ацмуту світла Ейн Соф, благословенний Він, щоб світити і здійснювати свою дію за допомогою посудин, які є сфірот, чия суть — визначати й обмежувати Б-жественне світло в його дії та формі. Ці посудини (попри те що вони — окрема реальність, яка вважається «іншим» щодо Б-жественного світла) також є Б-жественною реальністю, і вони — від сили межі Ацмуту світла Ейн Соф.
Обоє разом служать посередником між світлом Ейн Соф і створеними. І з цих світел і посудин сходять ланцюгом світла й посудини такими, якими вони є внизу.
Корінь світел і корінь посудин
Світла й посудини символізують дві протилежності, бо світло за своєю суттю безмежне у своєму поширенні, якому немає кінця, і оскільки в нього немає обмеження, що визначає образ його форми, воно за своєю суттю абстрактне; і хоча в ньому є певна форма — адже є світло Хесед і світло Гвура, — усе ж це обмеження не таке, як обмеження в посудинах, і щодо посудин воно вважається простим, вільним від визначень (аж до того, що можливий стан «Ахліфу духтайгу» — коли світла міняються місцями в різних посудинах, що показує, що світло насправді не оформлене одним образом і може вбиратися в усі види посудин); посудина ж, з іншого боку, обмежена у своєму поширенні[1], оскільки вона оформлена й обмежена своїми рамками.
Загалом це виражає дві лінії: світла — лінія розкриття, а посудини — лінія приховування (однак є місця, де пояснюється, що світло — лінія приховування, оскільки природа світла — підніматися до свого кореня і джерела, а не розкриватися, а посудина — лінія розкриття, оскільки її природа — сходити й розкривати те, що в ній).
Корінь — причина поділу на розкриття і приховування
Причина відмінності між світлом, яке за своєю суттю — розкриття і не обмежене, і посудиною, яка приховує й обмежує, випливає з їхнього відношення до світла Ейн Соф: світло злите зі світлом Ейн Соф, яке не обмежене, і оскільки світло цілковито злите зі світлом Ейн Соф і не має жодного власного існування, а все його існування — це розкриття і поширення світила — світла Ейн Соф, тому воно подібне до світила; і це також причина того, що світло не обмежене.
Посудини ж, хоча вони теж Б-жественність[2] і в цьому відношенні вони теж злиті зі своїм джерелом, усе ж вважаються Б-жественністю так, що вже вважаються відокремленою реальністю (і, як сказано вище, це окрема реальність, яка також злита, але не як одна річ), і тому вона вже обмежена й оформлена.
Однак сама ця відмінність випливає з відмінності, яка є в корені світел і посудин:
Коли виникло[3] у волі Всевишнього створити світ, світло Ейн Соф заповнювало весь простір, і тоді Всевишній усунув світло, і залишився порожній простір, а потім Він знову притягнув кав, з якого зрештою ланцюгом сходять світи АБЕА. Однак унаслідок усунення безмежного світла залишилося й розкрилося решимо — сила межі й приховування, тобто здатність Всевишнього приховати світло Ейн Соф.
І притягнення світел — з каву, суть якого — сила розкриття, і тому їхнє відношення до світла Ейн Соф таке, що вони — розкриття світла Ейн Соф; посудини ж притягуються з решимо, суть якого — сила приховування і межі, і тому їхня суть у тому, що в них не відчувається світло Ейн Соф[4].
Корінь змушує світло сходити в посудину
Як буде пояснено нижче (розділ «Розкриття і приховування світла за допомогою посудин»), світла самі по собі не розкриваються, а за своєю природою «піднімаються вгору», тоді як посудини за своєю природою «сходять униз»; і попри їхню протилежність, посудина може ніби змусити світло сходити і вбиратися в посудину, оскільки решимо, з якого походять посудини, вище від каву, з якого походять світла[5].
І хоча посудина, будучи приховуванням, не відчуває гідності свого кореня, проте світло, будучи розкриттям, відчуває корінь посудин і через цей піднесений рівень воліє сходити в посудину всупереч своїй власній природі; і тому це називається примусом (але насправді це не примус, адже всякий вплив має бути з радістю і з бажанням[6]).
І в цій деталі світла й посудини подібні до прикладу душі й тіла: і в них душа сходить, щоб убратися в тіло, хоча за своєю природою вона піднімається, а природа тіла — сходити; усе ж у тіла є корінь вищий, ніж у душі, бо тіло вкорінене в Совев коль алмін, а душа вкорінена в Мемале коль алмін, і завдяки своєму піднесенішому кореню тіло може змусити душу вбратися в нього.
Рівень двейкуту світел і посудин
«Двейкут» — поняття, що описує дві речі, які були окремими, об'єдналися і стали однією реальністю[7].
Щодо двейкуту наводять із Тори два вірші: в одному місці[8] наведено вірш[9] «А ви, що прилипли до Г-спода, Б-га вашого», а в іншому місці наведено[10] вірш[11] «Як прилягає пояс до стегон людини». Але зміст[12] цих двох віршів говорить про два різні види двейкуту — один про двейкут світел, а другий про двейкут посудин.
І у світел, і в посудин є відношення двейкуту до свого джерела, але є різниця між способом відношення і двейкуту світел до свого джерела та способом відношення і двейкуту посудин до свого джерела (див. розділ «Корінь світел і посудин»). У світлах відчувається, що вони справді одне ціле зі своїм джерелом — світлом Ейн Соф[13], і про це єднання сказано: «А ви, що прилипли до Г-спода», — що стають справді одним цілим. Інакше в посудинах: стан їхнього двейкуту подібний до двох окремих речей, приліплених одна до одної, і навіть після злиття вони залишаються як дві речі; і тому про це сказано вірш «Як прилягає пояс до стегон людини», що виражає чужу річ, приліплену до людини, але яка залишається окремою річчю[14].
Окрім цієї відмінності між світлами й посудинами щодо їхнього відношення до свого джерела, є ще одна різниця в самих посудинах — між відношенням посудин до світел і відношенням посудин до їхнього джерела. Відношення посудин до світел, що перебувають у них, подібне до відношення душі й тіла, які хоча і є двома окремими речами, але повністю об'єднуються[15] (а те, що вони повністю об'єднуються, не суперечить тому, що вони все ще дві окремі речі. І див. нижче про непомітний двейкут), тоді як відношення між посудиною та її джерелом подібне до відношення батька й сина, які залишаються двома окремими реальностями, хоча між ними є двейкут[16].
Помітний двейкут і непомітний двейкут
У визначенні того, що таке помітний двейкут і що таке непомітний двейкут, ми знаходимо два підходи:
- Перший підхід[17]: акцент у словах «двейкут» — на силі відчуття близькості. І про це сказано, що двейкут світел — річ помітна і явна, оскільки світло зливається і стає справді одним цілим зі своїм джерелом, і помітно, де воно злите; посудини ж хоча й злиті, але оскільки вони і джерело все ще залишаються окремими реальностями, двейкут у них непомітний (як у прикладі батька й сина, коли при поверхневому погляді непомітні відношення і двейкут між ними).
- Другий підхід[18]: акцент у словах «двейкут» — на тому, наскільки дві речі відокремлені й потребують дії двейкуту, щоб об'єднатися. І про це сказано, що у світлах, оскільки у світлі відчувається саме світило, непомітно, що вони дві речі, які злиті, а вони виглядають як одна річ; посудини ж, оскільки видно, що вони дві окремі речі, тому й після їхнього єднання помітно, що є дві злиті речі.
Іху ве-хаюгі хад, іху ве-гармогі хад
Основна стаття – Іху ве-хаюгі хад, іху ве-гармогі хад
Вислів Зогару «Іху ве-хаюгі хад, іху ве-гармогі хад»[19] описує відношення між «Іху» (значення «Іху» буде пояснено нижче) і світлами («хаюгі») та посудинами («гармогі») — відношення єдності й двейкуту. І ось, з подвоєння виразу, де двічі сказано «іху» і двічі «хад», замість того щоб написати «іху ве-хаюгі ве-гармогі хад», пояснюється, що Зогар говорить про два різні рівні єдності й двейкуту, і це пояснюється двома способами:
- Перший спосіб[20]: перше «іху» стосується світла Ейн Соф щодо світел, а друге «іху» стосується світел щодо посудин, і причина подвоєння в тому, що це не один і той самий рівень двейкуту і єднання.
- Другий спосіб[21]: перше «іху» стосується відношення між джерелом світел і світлами, а друге «іху» — відношення між джерелом посудин і посудинами, що це не одне й те саме єднання, як сказано вище (і див. ще нижче, що у світел і посудин різні корені).
Імена Святого, благословенний Він, у світлах і посудинах
Серед імен Святого, благословенний Він, є сім імен, які не стираються: Ад-най, Е-ль, Е-лоа, Е-локім, Еке, Ш-дай, Цва-от. Значення цих семи імен — опис певних якостей і дій у Святого, благословенний Він (ім'я Е-ль — у Хесед, ім'я Е-локім — у Гвурі), і ці імена стосуються посудин, оскільки вони вказують на межу у світлі Ейн Соф у певній якості. Інакше ім'я Гаває — воно стосується світел[22], бо ім'я Гаває не має жодного значення[23] і не описує певної дії чи якості, і тому ім'я Гаває називається «іменем сутності», оскільки воно стосується світел, які є розкриттям із сутності, а розкриття сутності подібне до самої сутності.
З цього випливає те, що ми знаходимо, що ім'я Гаває супроводжує решту семи імен, наприклад: «У день створення Гаває Е-локім землі й неба»[24], «Гаває Цва-от»[25], бо те саме просте світло вбирається в усі посудини.
Це пояснення зв'язку між посудинами та іменами Святого, благословенний Він, стосується деталей посудин — того, що в кожній посудині є інша якість Святого, благословенний Він; але сама суть того, що посудини обмежені й приховують, походить від імені Е-локім в усіх посудинах однаковою мірою[26].
Виникнення посудин зі світел
Основна стаття – Згущення світел
Попри те що посудини походять із решимо, усе ж посудини не могли виникнути з самого лише решимо, оскільки всяке виникнення — це справа позитивного творення і потребує сили розкриття, а суть решимо — негативна сила, сила приховування світла, з якої вони не можуть виникнути в розкритті посудин; і тому в посудин є ще одне джерело — «згущення світел»[27].
А те, що у світлах є щось, що стосується посудин, — це тому, що й світло каву, з якого походять світла, притягується за допомогою решимо, і тому у світлах міститься в прихованні сила решимо та обмеження, яка є силою посудин, і це називається «грубістю, що у світлах»; але поки воно ще у світлі, у нього визначення світла, яке цілковито злите, а виникнення посудин — це коли світло згущується ще більше.
Виникнення посудин зі світел — це нове творіння, а мовою хасидуту — щось із нічого; і правило таке, що у всякої речі, існування якої створено наново, умова її існування — щоб те, що творить, перебувало у створеному; і в нашому випадку теж: якщо світла усунуться з посудин, посудини припинять своє існування[28]. І це те, що наводиться в хасидуті: справжнє творення чогось із нічого — саме в посудинах, оскільки суть світла — поширення вже існуючого світила, і навіть у світлах, які не у світі Ацилут, хоча й відбувається згущення світла, усе ж зрештою світло — це поширення зі свого джерела; посудина ж — нова реальність, суть якої — приховувати, і вона виникає за допомогою світла, і це справжнє творення чогось із нічого (але й світло — щось із нічого, оскільки щодо того, що вище від цімцуму, воно зовсім не займає місця, і це те, що сказано: «Той, Хто набуває (тобто Творець, як відомо) усе (включно зі світлами)»).
Приклад, який наводять для цього, — літери: хоча вони вкорінені на найпіднесенішому рівні — у сутності душі, усе ж явне джерело літер — розкриті сили: розум і емоції, як ми бачимо на власні очі, що літери виражають зміст розуму й емоцій, а якщо так, то видно, що вони виникли з них; і це тому, що кореня літер у сутності душі недостатньо, щоб стати явною реальністю літер, а те, що з розуму й емоцій можуть виникнути літери в розкритті, — це тому, що в них у прихованні є аспект літер, у який убирається інтелектуальний чи емоційний зміст перш ніж розкривається; і в прикладі теж: якщо припинить існування те, що творить, — розум чи емоції, — літери припинять своє існування.
Подібно до цього і в загальному виникненні створених (у світах БЕА): головне виникнення нової реальності створених відбувається за допомогою сфіри Малхут, оскільки вона вкорінена в Ацмуті Всевишнього, і проте потрібна сила розкриття Зеїр Анпіна, щоб він пробудив силу сутності, що в Малхут, здійснити свою дію[29].
Ще одна причина того, що посудини виникають зі світел, у тому, що, оскільки вся мета посудин — щоб у них у розкритті світили світла, тому потрібно, щоб самі посудини виникли зі світел.
Розкриття і приховування світла за допомогою посудин
Необхідність посудини для розкриття світла
У світлі є загалом два рівні: перший рівень — «яке воно саме по собі», і він також називається внутрішнім боком світла; тобто на цьому рівні у світлі відчувається річ такою, якою вона є у своїй простоті, сама по собі, без жодного зовнішнього визначення, як, наприклад, людина, що осягнула якусь думку: у себе в мисленні вона може відчувати цю думку такою, якою вона є у своїй чистоті — у її розумі; це те, що вона не зможе передати іншому, не визначивши сказане відповідно до людини, з якою говорить. Другий рівень у світлі — «яке воно для іншого», і він називається також зовнішнім боком світла; тобто цей рівень у світлі — частина, що стосується розкриття для іншої реальності, відмінної від її джерела, як, наприклад, у людини, що мислить: окрім того, що вона знає світло таким, яким воно є в неї самої, у неї є також здатність пояснити думку, але це не внутрішній бік думки і не така, якою вона є по суті. Що стосується світел і посудин, рівень світла, що вбирається в посудину, — це зовнішній бік світла, другий рівень.
У відношенні між світлом і посудиною ми знаходимо одне і протилежне йому: з одного боку, посудина обмежує і приховує світло, а з другого боку — розкриває його, і, як згадано, світло потребує посудини, щоб могти розкритися. Щодо причини того, що світла не можуть розкритися самі, а лише за допомогою посудин, пояснено дві причини:
- Перша причина:[30] оскільки світла настільки абстраговані від форми й обмеження, у них немає можливості розкритися іншому — тому, хто сприймає речі відповідно до своїх певних рамок; і поки вони не вберуться в посудини, вони залишаться в прихованні; тому світлам потрібно вбратися в посудини, суть яких — обмеження і певна форма, що дають світлу змогу розкритися.
- Друга причина:[31] природа світла — бути в русі рацо і потягу до свого джерела — світила, а не сходити й розкриватися; тому потрібно, щоб посудина притягнула світло, щоб воно розкрилося (див. вище розділ «Корінь світел і корінь посудин»).
Відмінність між цими двома підходами в тому, що згідно з першим підходом світло не так уже й розкривається створеним, однак можливо, що світло притягується вниз; а згідно з другим підходом світло зовсім не притягується, оскільки воно включається у своє джерело.
Попри те що світла й посудини протилежні одне одному, світла вбираються в посудини внутрішнім чином. Це подібно до душі й тіла, які теж дві повні протилежності, і все ж душа вбирається в тіло внутрішнім чином.
Посудина приховує внутрішній бік і розкриває зовнішній
Спосіб, яким посудина дає світлу змогу розкритися, полягає в тому, що вона розкриває світло в обмеженій і оформленій формі; виходить, що сама суть світла не розкривається, бо світло, яке воно саме по собі, не обмежене, а те, що розкрилося, називається зовнішнім боком світла; і приховування внутрішнього боку та розкриття зовнішнього залежать одне від одного: завдяки тому, що безмежний внутрішній бік приховується, сам собою розкривається зовнішній бік світла[32].
Зовнішній і внутрішній бік посудини
І ось у посудині є два аспекти: зовнішній і внутрішній бік. «Зовнішній бік посудин — це сила впливу і дії поза їхньою сутністю, як і в матеріальному сила дії — це дія в речі, яка поза ним самим; і суть цього в зовнішньому боці посудин — світло, що стосується нижніх світів.
А внутрішній бік посудин — це сутність і суть посудини, яка вона сама по собі, суть якої в тому, що вона об'єднується із сутністю світла, яке набагато вище від рівня світів».
Пояснення справи: у Б-жественному світлі, що в сфірот Ацилуту, є сутність світла — його внутрішній бік, який він сам по собі, і є в ньому також частина світла, що стосується того, щоб бути переданою і сприйнятою створеними.
Так само і в посудині є сутність посудини — її внутрішній бік, тобто те, що вона готова і здатна прийняти і вмістити сутність світла (як приклад — органи тіла людини, які Святий, благословенний Він, створив у такій будові і фізіологічному складі, що здатний прийняти в себе світло й життєвість душі), а з другого боку, є в ній також властивість обмежувати і звужувати світло, що вбирається в них і розкривається за їхньою допомогою, щоб воно було передане створеним.
І згідно з цим буде зрозуміло, що внутрішній бік посудини об'єднаний із внутрішнім боком світла, тоді як зовнішній бік посудини служить переходом для передачі зовнішнього боку світла.
І приклад цього — посудина в матеріальному: головна її суть — бути вмістилищем, що містить напій, який усередині неї, а можливість наливати з неї напій назовні — це щось додаткове до головної її суті, тобто другорядне.
І як у самому матеріальному: внутрішня стінка посудини перебуває в близькості — і дотикається — з напоєм, що всередині неї, тоді як зовнішній бік посудини не торкається вмісту, і вся її суть лише в тому, щоб наливати й доставляти напій туди, куди хоче людина. Так само і у світлах і посудинах, що в сфірот Ацилуту.
Єдність Всевишнього також із боку посудин
Однак наведений вище приклад з органами тіла щодо посудин, що в сфірот, — приклад не подібний до того, що він ілюструє, в усіх деталях. Адже органи тіла не виникли з душі, що вбирається в них, тоді як посудини, що в сфірот, «теж є аспектом Б-жественності й теж притягуються із сутності Б-жественності, але це за допомогою багатьох і могутніх цімцумів, так що скоротилося і приховалося просте світло, поки з нього не виникла реальність Хохми і Даату».
Тобто: зі згущення світел виникли посудини. І про це сказано у святому Зогарі: «Іху ве-хаюгі хад, іху ве-гармогі хад», щоб показати, що «Іху» — Ацмут світла Ейн Соф, благословенний Він, — одне з «хаюгі» — світлами, і «гармогі» — посудинами, і вони не окрема реальність, борони Б-же, а Він і Його якості — одне.
Світло Ейн Соф — яке його ім'я, такий і він: у нього немає кінця й межі. Тобто він не обмежений, борони Б-же, навіть своєю безмежністю: як у нього є безмежна сила, так є в ньому і сила межі, і обидві вони — рівноцінні лінії в ньому.
І ці дві сили не є силами, окремими одна від одної, борони Б-же, — будучи включені у світло Ейн Соф, благословенний Він, — а вони лише в категорії здатності, що у світлі Ейн Соф, — яке єдине і єдиновладне, — у тому, що в його можливості світити й розкриватися і в його можливості не світити і, навпаки, приховувати світло.
І з лінії безмежного у світлі Ейн Соф випромінилися світла, що в сфірот, тоді як з лінії і сили межі у світлі Ейн Соф випромінилися посудини сфірот.
Виходить, отже, що всяка межа у створених — із боку посудин. А посудини об'єднані з Ейн Соф, благословенний Він, і вони — сама Б-жественність, щоб творити щось із нічого. А якщо так, усі створені об'єднані з Його Ацмутом, благословенний Він.
Див. також
Джерела для поглибленого вивчення
- «Танія», розд. 38.
- «Шаар га-їхуд ве-га-емуна», розділ 4.
- «Ігерет га-кодеш», розділ 20.
- «Танія», «Кунтрес ахарон» — розділ 4.
- «Дерех міцвотеха», заповідь віри в Б-жественність[потрібне джерело: який розділ?], корінь заповіді молитви.[потрібне джерело: який розділ?]
- «Сефер га-маамарім 5695» — маамар, що починається словами «Ва-їках Гашем Елокім», і маамар «Цогар таасе».
- «Сефер га-маамарім 5704», маамар «Ба-сукот тешву».
- «Сефер га-маамарім — Мелукат» — т. 4, маамар, що починається словами «Ата гореета ладаат».
- «Сефер га-маамарім — Мелукат» — т. 5, маамар, що починається словами «Бе-шаа ше-ала Моше».
Примітки
- ^ Як сказали наші мудреці, благословенної пам'яті (у «Піркей гейхалот»): «Міра зросту Творця початку — 236 тисяч міріад парс», і ця міра говорить про посудини.
- ^ Див. «Ігерет га-кодеш», розділ 20, с. 130, кінець стп. а і далі, і в маамарі «Коль га-шоне галахот бе-холь йом» 5667 (надрукований у «Сефер га-маамарім» Йом-тов шель Рош га-Шана 5666 (30 вересня 1905), с. 429).
- ^ «Ец хаїм», і див. статтю Перший цімцум.
- ^ «Ец хаїм», наводиться в маамарі «Лулав ве-арава» 5659.
- ^ Маамар «Єхаєйну мі-йомаїм» 5659.
- ^ Маамар «Єхаєйну мі-йомаїм» там само.
- ^ Про перевагу гіткашруту над двейкутом див. маамар «Патах рабі Шимон» 5734 (надрукований у «Сефер га-маамарім — Мелукат», т. 3, с. 151 і далі), що двейкут — зовнішнє єднання, тоді як гіткашрут — внутрішнє єднання. І див. «Біурей га-Зогар» Мітлер Ребе, «Трума» 49а, наводиться також у «Сефер га-маамарім 5677», с. 86. І див. у «Лікутей сіхот», т. 14 (с. 62, прим. 56), де пояснюється перевага двейкуту над гіткашрутом: при двейкуті дві речі стають справді однією. І див. у згаданому маамарі «Патах рабі Шимон», прим. *27, де наводиться з Гемшеху 5672 відмінність між «знизу вгору» і «згори вниз», і з боку «згори вниз» є перевага в двейкуту; однак насправді пояснення в тому маамарі таке, що з обох боків є перевага в гіткашруту.
- ^ Зогар, ч. 2, 86а.
- ^ Ваетханан 4, 4.
- ^ Мідраш «Ваїкра раба», розд. 2, 4.
- ^ Ірміягу 13, 11.
- ^ Гемшех 5666, кінець маамару «Адам кі якрів мікем» (кінець с. 195 і далі).
- ^ А причина того, що це називається двейкут, а не гіткашрут, у тому, що зрештою і світло — лише поширення, що виходить із сутності
- ^ У всьому викладеному вище див. згаданий маамар «Патах рабі Шимон», с. 154.
- ^ Див. у маамарі «Ба-йом га-Шміні Ацерет» там само.
- ^ Маамар «Тіку» 5664.
- ^ Гемшех Рош га-Шана 5704 (30 вересня 1943), розд. 15 і далі.
- ^ Маамар «Зе га-йом» 5706, розд. 6.
- ^ «Тікуней Зогар», у вступі (3, кінець стп. б).
- ^ Так наводиться в «Ігерет га-кодеш», розділ 20, і в маамарі «Ва-єдабер гу' Пінхас» 5673.
- ^ «Ва-єдабер гу' Пінхас» там само.
- ^ «Тора ор» 60а.
- ^ У Гемшеху 5666 (с. 476–477) пояснено те, що написано в «Шаар га-їхуд ве-га-емуна» — розділ 4, що ім'я Гаває — від слова «мегаве» (той, що творить): це не значення, яке виводиться з самого слова, а факт у тому, що виникнення — від імені Гаває, але насправді неможливо вивести це з самого слова, яке не має жодного значення.
- ^ Берешит 2, 4.
- ^ Шмуель I 15, 2.
- ^ Маамар «Ве-ядата» 5693.
- ^ Див. маамар, що починається словами «Квод малхутха» 5661, «Хасидім» 5670, «Ваїхан» 5672 та ін.
- ^ Маамар «Ве-ель мі тедамйуні» 5665.
- ^ Див. докладно в маамарі «Ле-хол тіхла раїті» 5659 («Сефер га-маамарім 5659», с. 98).
- ^ Маамар «Ба-йом га-Шміні Ацерет» 5673, і так само маамар «Ве-ядата га-йом» 5657, «Ве-гу омед алейгем» 5673.
- ^ Маамар «Ве-гу омед алейгем» там само.
- ^ Маамар «Ве-ядата га-йом» там само.