Місто-сховище


Місто-сховище — місто, до якого, згідно з Торою, мусить утекти людина, що вбила іншу людину з необережності. Перебування в місті має дві мети: порятунок убивці від помсти месника за кров і покарання за те, що він убив людину внаслідок необережності. З другої причини втеча до міста-сховища обов'язкова, навіть коли вбивці не загрожує жодна небезпека. Згідно з поским і тими, хто перелічує заповіді, облаштування міст-сховищ у Землі Ізраїлю — заповідь-повеління[1].
За Геули додадуться ще три міста.
Джерело в Торі
Заповідь-повеління Тори — виділити[2] міста-сховища. І так написано в Торі:
Коли винищить Г-сподь, Б-г твій, народи, землю яких Г-сподь, Б-г твій, дає тобі, і ти успадкуєш їх і оселишся в їхніх містах і в їхніх домах, — три міста відокрем собі посеред землі твоєї, яку Г-сподь, Б-г твій, дає тобі у володіння. Приготуй собі дорогу і поділи на три частини межі землі твоєї, яку Г-сподь, Б-г твій, дасть тобі в спадок, і буде це для того, щоб утікав туди кожен убивця. І ось яка справа вбивці, який утече туди і залишиться живим: той, хто вб'є ближнього свого без наміру, а він не ненавидів його ні вчора, ні позавчора. І той, хто піде з ближнім своїм у ліс рубати дерева, і замахнеться рука його сокирою, щоб зрубати дерево, і зіскочить залізо з топорища, і влучить у ближнього його, і той помре, — він утече до одного з цих міст і залишиться живим. Щоб не погнався месник за кров за вбивцею, коли розпалиться серце його, і не наздогнав його, якщо дорога буде довга, і не вбив його, — а йому не належить смертний вирок, бо він не ненавидів його ні вчора, ні позавчора. Тому я наказую тобі, кажучи: три міста відокрем собі
| " | Подібно до того як у матеріальному — окрім того що дороги до міст-сховищ були справними й широкими, щоб полегшити вбивці втечу до міст-сховищ, — на кожному роздоріжжі було встановлено покажчик, що показував дорогу, куди тікати, так само і в духовному: окрім того що шлях до слів Тори легкий і широкий, — Святий, благословенний Він, вказує, в якому напрямку йти.
.. І таке завдання, покладене на кожного: стояти на роздоріжжі й вигукувати: «Сховище, сховище!», вказувати шлях, яким іти. Хоча через це він увесь час перебуває на роздоріжжі, у місці, де є дорога, що веде ліворуч, йому не слід перейматися цим, адже саме цим він виконує покладене на нього завдання. .. Ця місія.. вигукувати: «Сховище, сховище!», вказувати шлях до життя і добра, бути покажчиками, що показують шлях, але покажчиками живими, а не кам'яними покажчиками, вбитими в одне місце, — іти з жвавістю і вказувати кожному шлях до сховища. |
" |
– Уривки із сіхи Ребе, «Лікутей сіхот», частина 2, тижнева глава «Ваетханан». | ||
Як функціонує місто-сховище
У містах-сховищах жили когени або левіти. Убивця з необережності або умисний убивця одразу після вбивства тікав до одного з міст-сховищ. Мета втечі полягала в тому, щоб не дати месникові за кров прийти й помститися за свого вбитого родича. Якщо месник за кров убивав убивцю поза містами-сховищами, він звільнявся від покарання.
Коли вбивця прибував до міста, старійшини міста досліджували характер убивства. Якщо вбивство було скоєно умисно, старійшини передавали вбивцю в руки рабинського суду, щоб судити його і покарати, як він того заслуговує. Якщо ж убивство було з необережності, як каже Писання: «без наміру вбив ближнього свого, і не ненавидів його ні вчора, ні позавчора», — убивця мусив оселитися в місті-сховищі до смерті первосвященника того часу, і вбивати його було заборонено. Після того як помер первосвященник[4]. смерті вбивця мав право повернутися до свого міста (тому розповідається в Талмуді, що матері первосвященників роздавали різну їжу тим, хто перебував у містах-сховищах, щоб ті не молилися про смерть їхніх синів). Якщо вбивця виходив зі свого міста до закінчення строку, месникові за кров дозволялося вбити його без суду. Покарання перебуванням у місті-сховищі називається «вигнанням».
Згідно з Талмудом, покарання вигнанням поширюється лише на того, хто поводився з розумною обережністю і все-таки вбив людину. Людина, яка поводилася недбало, називається «ненавмисним, близьким до умисного» і не може знайти прихисток у місті-сховищі. З іншого боку, людина, яка вжила всіх заходів обережності і все-таки вбила людину, звільнена від вигнання, оскільки вона називається «вимушеною» або «ненавмисним, близьким до вимушеного».
Обговорення законів міст-сховищ міститься в Талмуді, у трактаті Макот, розділ другий. Закони вбивці з необережності та міст-сховищ описано в Рамбама в книзі «Незікін», Закони про вбивцю і збереження життя, розділи 5-8.
Закони міста-сховища
Щодо міст-сховищ уживали численних заходів, щоб дати змогу вбивці швидко дістатися, аби месник за кров не наздогнав його.
Є обов'язок вирівнювати й позначати дорогу до міст-сховищ чіткими покажчиками, щоб забезпечити якнайшвидшу втечу до міста-сховища. Щороку 15 адара, під кінець зими, рабинський суд зобов'язаний лагодити дороги, щоб забезпечити швидку втечу до міст-сховищ.
Виділення міст-сховищ
У книзі Дварім, розділ 4, розповідається, що Моше виділив три міста-сховища на східному березі Йордану: Бецер у наділі коліна Реувена, Рамот у наділі коліна Гада і Голан у наділі коліна Менаше.
У книзі Єгошуа (20, 1-9) розповідається, що сини Ізраїлю посвятили ще три міста-сховища: Кедеш у горах Нафтали, Шхем на горі Ефраїма і Кір'ят-Арба (Хеврон) у наділі коліна Єгуди.
Згідно з думкою Абає у Вавилонському Талмуді (трактат Макот, аркуш 10, сторінка а), усі сорок вісім левітських міст були містами-сховищами, тільки шість міст захищають також того, хто втік до міста, не знаючи, що це місто-сховище для нього, чого не можна сказати про решту сорок два. Так само постановив і Рамбам, як він написав: «Усі левітські міста приймають, і кожне з них — місто-сховище. Адже сказано: „А крім них дасте сорок два міста... усіх міст, які дасте левітам, сорок вісім міст“, — Писання зіставило їх усі одне з одним щодо прийняття» (Закони про вбивцю і збереження життя, розділ 8, закон 9); однак уже Рамбан[5] зазначив, що це тлумачення суперечить простому змістові віршів, згідно з якими було лише шість міст-сховищ. Згідно з Радбазом, його слова відповідають галахі, описаній в Єрусалимському Талмуді.
Міста-сховища за Геули
За Геули додадуться ще три міста до шести, як зазначено в Писанні[6]: «А якщо розширить Г-сподь, Б-г твій, межі твої, як клявся Він батькам твоїм, і дасть тобі всю землю, про яку говорив, що дасть батькам твоїм, — 9 якщо будеш дотримуватися всієї цієї заповіді, щоб виконувати її, яку я заповідаю тобі сьогодні, — любити Г-спода, Б-га твого, і ходити путями Його по всі дні, — то додай собі ще три міста»[7], до цих трьох.
הערים הנוספים יוקמו בארצות קיני, קניזי וקדמוני.
Потреба в містах за Геули
Коментатори[8] обговорюють питання, навіщо будуть потрібні міста-сховища за Геули, у час, про який сказано «Не підніме народ на народ меча», тож не буде вбивць навіть з необережності[9].
Ребе пояснює[10] це тим, що втеча до міст-сховищ буде для вбивць часів вигнання, а переслідування кровного месника буде не тому, що «розпалилося його серце»[11], а оскільки переслідування кровного месника — заповідь Тори[12].
Міста-сховища як доказ Геули
Рамбам у Законах про царів[13] наводить заповідь про міста-сховища як додатковий доказ[14] Геули. Ребе пояснює[15] потребу в додатковому доказі тим, що цим посилюється вирок тому, хто заперечує Геулу, оскільки про заповідь, яка має силу, яка «стоїть навіки і на віки віків, немає в неї ні зміни, ні зменшення, ні додавання»[16], неможливо сказати, що вона зміниться або що вона не в прямому сенсі.
Зв'язок саме цієї заповіді з Геулою: подібно до того як місто-сховище приймає в просторі, так є прийняття в часі. Час Геули прийме всі проблеми часу вигнання, і тоді завершиться їхнє прийняття і спокута народу Ізраїлю.
У служінні людини
Ребе пояснив в одній зі своїх сіхот[17] служіння Б-гу, якого навчаються від (дороги до) міста-сховища. Подібно до того як на дорозі в прямому сенсі був дороговказ для людини, що втікала до міста-сховища, який показував їй шлях і робив його доступним для неї, так людина має бути як дороговказ для євреїв, які втікають до сховища — життя за Торою і заповідями, і має показувати їм шлях, хоча внаслідок цього завдання вона може зіткнутися з речами, здатними заважати їй у служінні Б-гу.
«І таке завдання, покладене на кожного: стояти на роздоріжжі й вигукувати „Сховище, сховище!“, вказувати шлях, яким іти. Хоча через це він увесь час перебуває на роздоріжжі, у місці, де є дорога, що веде ліворуч, йому не слід перейматися цим, адже саме цим він виконує покладене на нього завдання».
Ребе додає, що єврей мусить бути живим «покажчиком», бо тільки так він зможе оживити інших євреїв.
Додаткова література
- Потреба в містах-сховищах за Геули, «Лікутей сіхот», частина 24, с. 107.
Див. також
Зовнішні посилання
- Нехама Грейзман, Духовне сховище
(посилання не працює) - Яке очевидне питання ніхто не ставить?

- Навіщо Тора наказує додати міста-сховища за Геули?, урок рава Менахема-Мендла Хадада

- ערי מקלט לעתיד לבוא, התמים גיליון נ"ה עמוד 32
Примітки
- ^ ספר המצות להרמב"ם - מצוות עשה קפב, רמב"ם יד החזקה - הלכות רוצח ושמירת נפש ח' א', סמ"ג - מצוות עשה עו, ספר החינוך - מצווה תקכ.
- ^ До заповіді входить також підготовка міст-сховищ.
- ^ Заповідь про міста-сховища трапляється в Торі ще раз — у книзі Бемідбар, розділ 35, 13.
- ^ Щодо тривалості його перебування в містах-сховищах (оскільки його перебування в містах-сховищах не лише (для порятунку від небезпеки помсти —) для того, щоб месник за кров не вбив його, але це також закон: якщо він вийшов, месник за кров має право вбити його, бо його кров не захищена, — він убивця вбитої людини) є два пояснення — 1. Оскільки суть первосвященника — продовжувати дні людини, а він скоротив дні людини, йому не личить стояти перед первосвященником. 2. Оскільки його спокута буде через смерть первосвященника (смерть праведників спокутує), і саме смертю первосвященника, бо це він мав молитися, щоб за його днів не сталося лиха, і не молився; і доти на ньому ще лежить обов'язок смерті через його провину: якщо він вийшов зі свого міста-сховища, його кров не захищена, і тому йому слід залишатися там до смерті первосвященника. (Згідно з коментарем Раші, Бемідбар 35, 25, і «Лікутей сіхот», частина 33, с. 206 і далі).
- ^ На Бемідбар 35, 14, наприкінці його слів.
- ^ Дварім, 19, 8.
- ^ Раші на цей вірш пояснює, що всього буде дев'ять міст.
- ^ «Шаар га-міцвот» на цей вірш, а також Шах на цей вірш, Шла, «Бейт Давид», 24а.
- ^ У згаданому «Шаар га-міцвот» він також ставить запитання: адже за Геули не буде смерті.
- ^ «Лікутей сіхот», частина 24, с. 107. І там він відкидає решту відповідей коментаторів.
- ^ Бо за Геули не буде «заздрощів і суперництва».
- ^ «Тіферет Ісраель» на Мішну, трактат Макот, пояснює, що це заповідь, а в подібних місцях Тора назвала це «дозволом».
- ^ Розділ 11, 2.
- ^ На додачу до доказів із тижневої глави «Ніцавім» і з глави про Білама, які він навів у попередньому законі.
- ^ «Лікутей сіхот», частина 34, тижнева глава «Шофтім», с. 114.
- ^ Рамбам, Закони основ Тори.
- ^ «Лікутей сіхот», частина 2, тижнева глава «Ваетханан».