Царство Мелех га-Мошіаха
Царство Мошіаха — вічне продовження царства дому Давида; Мелех га-Мошіах — нащадок царя Давида, і його завдання — впливати на весь світ, підносячи релігію та виправляючи світ, і приносити досконалість у розкритті Б-жественності.
Його піднесеність буде вищою, ніж у всіх царів Ізраїлю, що були до нього (оскільки він буде «царем за суттю»), і тому через своє царство він виливатиме найвищі розкриття, які ніколи не розкривалися, і спричинить дивовижний бітуль у душах усього народу Ізраїлю, його народу.
Походження і визначення
Тора описує Мошіаха словом «шевет», як у словах праотця Яакова[1] «Не відійде шевет від Єгуди... доки не прийде Шіло». А також у словах Білама, що пророкують про Мошіаха[2]: «І підніметься шевет від Ізраїлю... і розгромить усіх синів Шета» Сенс прізвиська «шевет» — у тому, що цей визволитель буде «царем, що панує і владарює»[3].
У багатьох місцях у словах пророків Мошіах описується як цар, а в частині з них навіть описуються подробиці про характер царювання і про об'єднання десяти колін із коліном Єгуди, щоб поставити над собою царем одного царя для всього народу[4].
Царство Мошіаха — головне й центральне в ньому; згідно з галахою, прихід Мошіаха — не лише пророча обітниця, у яку є обов'язок вірити, а час, коли повернеться царство до Ізраїлю і всі закони Тори виконуватимуться досконало[5].
Царство Мелех га-Мошіаха буде на вершині досконалості — і за ступенем та піднесеністю його царства, і за його діями, успіхом і впливом загалом (як описано нижче).
Рівень його царства
Мелех га-Мошіах описується як «цар із дому Давида»; цей титул визначає саму суть його існування: він описує не якість чи роль, додані до суті його існування, а сам опис суті його існування — те, що він «цар». Бо він буде «царем за суттю».
Царі бувають двох видів: а. такі, у яких уся суть їхнього царювання — їхнє піднесення над народом, а не те, що вони самі по собі піднесені. Такі царі стають царями завдяки тому, що народ підносить їх і робить їх царем над собою, і царство в таких царів — щось додаткове до самої суті їхнього існування (адже їхнє царство «дане» їм народом). б. «Цар за суттю» — ті, хто піднесений за суттю і не потребує народу, щоб бути царем, оскільки самою суттю своєї душі вони підносяться над тими, хто довкола, і в народу немає існування перед лицем їхнього сутнісного піднесення.[6] Мелех га-Мошіах — цар за суттю, цілковито несумірний із народом.
Те, що Мелех га-Мошіах — «цар за суттю», пояснюється тим, що він удостоїться, щоб у його душі розкрився ступінь єхіда, суть якого в тому, що він отримує від Єдиного у світі, Який цілковито вищий за світ[7].
Його роль як царя
Його головне завдання — «повернути царство дому Давида до колишнього стану», суть якого — «піднести істинну релігію, наповнити світ справедливістю, зламати силу нечестивих і вести війни Всевишнього, бо царя ставлять не інакше як для того, щоб чинити суд і вести війни»[8], і це буде також завданням Мошіаха як царя: і у виправленні світу, і в його завданні «піднести істинну релігію» — досконалість у Торі та її заповідях.
Виправлення світу
Зміцнюючи й утверджуючи релігію, він «змусить увесь Ізраїль іти ним (— шляхом Тори) і зміцнювати його проломи»,[9] і у війнах із нечестивими та народами світу — «і вестиме війну Всевишнього»[9], і він виправить світ, щоб служити Всевишньому, — «щоб не грабували й не губили» і «не буде заняття в усього світу, окрім як пізнавати Всевишнього»; і все це — його дії з виправлення світу — це дії Мошіаха як царя.[10]
Піднесення релігії
Мошіах приведе до досконалості у виконанні Тори і заповідей через будівництво Храму[11] і збирання вигнанців, завдяки чому додасться досконалості у виконанні заповідей, таких як служіння жертвоприношень, шміта і йовель.[5] Через нього повернуться суди до Великого бейт-діну, і в його дні буде досконало виконано заповідь виділення міст-сховищ.
Ці дії будуть здійснені ним досконало, як «новація», несумірна з усіма царями до нього. Виправлення світу, яке буде через нього, полягає в тому, що в світу не буде заняття, окрім як пізнавати Всевишнього, що є величезною новацією в управлінні світом[12]; і так само в досконалості, яку він принесе в Тору у своїй ролі царя — «піднести істинну релігію», — що буде найдосконалішим чином.
І тому царство — це головне в приході Мошіаха, оскільки згідно з галахою суть Днів Мошіаха в тому, що буде досконалість заповідей, а це досягається саме через царя, як зазначено вище (і в цьому причина того, що від Мошіаха не вимагаються знамення і чудеса, як від пророка, бо це не його суть і не його визначення, а цар, суть якого не в тому, щоб змінювати природу, а в тому, щоб піднести істинну релігію)[5].
Однак, хоча його завдання — виправити світ, його царство за суттю вище виправлення світу і не виражається у виправленні світу, оскільки Мошіах — «цар за суттю», як згадано вище. Тому виправлення світу через нього не є вираженням його сутнісного царства, і головна перевага приходу Мошіаха — це сама його поява і прихід у світ: «постане цар із дому Давида», — у цьому розкривається сама сутність Мошіаха («дух Мелех га-Мошіаха»), а всі його дії у війнах і його перемоги — наслідок і розкриття самої його суті — «цар за суттю»[13].А виправлення світу, яке буде через нього, відбудеться само собою[14].
Досконалість його царства настане саме після збирання вигнанців у Ерец-Ісраель, оскільки лише тоді можливо, щоб був цар, причому над усім світом. Також з огляду на внутрішній зміст збирання вигнанців, яке є досконалістю завершення служіння бірурім, коли зберуться всі іскри й піднімуться, — тому саме тоді буде розкриття його царства в досконалості[15].
Його роль як царя згідно з хасидутом
Окрім ролі царя як провідника народу, що оберігає його шляхи, як сказано в Мішні[16]: «Якби не страх перед нею, люди живцем ковтали б одне одного», у царя є внутрішній вплив на народ — вплив, що підносить служіння народу в його бітулі перед Всевишнім.
Цар Ізраїлю втілює у світі царство Святого, благословенний Він. Оскільки царство і піднесення царя над народом за своїм змістом і внутрішньою суттю — це царство Святого, благословенний Він, і цар — посередник між народом Ізраїлю і Святим, благословенний Він, щоб розкрити царство Святого, благословенний Він у світі. І бітуль народу перед царем — це їхній бітуль перед Святим, благословенний Він, і так само трепет, який відчувають перед царем, — це трепет перед Святим, благословенний Він, що розкриває Своє царство через царя[17][18].
У цьому бітулі є різні ступені: буває, що трепет, який навіює цар, — це нижній трепет, так що люди, якби не цар, зовсім не відчували б трепету перед Святим, благословенний Він. Однак на людей вищих ступенів, які самі по собі відчувають трепет і бітуль перед Всевишнім, вплив царя приводить їх до глибших трепету й бітулю — вищого трепету.
А оскільки царство Мелех га-Мошіаха — це сутнісне піднесення, бо він «цар за суттю» (як зазначено вище), так що його царство не створюється народом (як в інших царів), тому бітуль і відсутність осягнення з боку народу щодо нього — найбільші; тому він царюватиме над усім народом Ізраїлю, також і над найвищими душами, оскільки через своє царство він зведе і в найвищі душі найвищі ступені бітулю й трепету перед Небесами.[19]
У хасидуті наводиться ще одна особливість його царства, яка випливає з його дивовижного осягнення внутрішньої суті й сутності Тори: хоча Мошіах навчатиме весь народ внутрішньої суті Тори, сам він знатиме й осягатиме набагато більше[20]; і ці ступені він теж передасть народові, однак не шляхом внутрішнього впливу, як «рав», а як «цар», вплив якого на народ — це вплив у вигляді макіфа[21][22].
Його царство у вигнанні
Основна стаття – Імовірний Мошіах
Мошіах виконуватиме роль царя вже під час вигнання, ще до Визволення, раніше за інші свої дії з примушення народу йти шляхом Тори і раніше за свої війни[23][24]. Його царство буде не за рішенням бейт-діну і не за рішенням пророка[25], а отже, і не через помазання олією[26], а через те, що Ізраїль прийме на себе його царство, а себе — як рабів йому, і через його власне правління за звичаями царя[27].
Див. також
Примітки
- ^ Берешит 49, 10.
- ^ Бемідбар 24, 17.
- ^ Раші, Бемідбар, там само, і див. Раші, Берешит, там само.
- ^ Єхезкель 37, 21–25.
- ^ 1 2 3 «Лікутей сіхот», т. 18, с. 182, сіха до тижневої глави «Балак»
- ^ Див. «Шаарей емуна», розділ 46. І див. Гемшех 5672, частина 1, розділ 122, і маамар, що починається словами «Ва-єдабер Елокім», 5674, про відмінність між сутнісним піднесенням (коли інший зовсім не є існуванням) і піднесенням над народом (коли інший є існуванням, але він стоїть у піднесенні щодо нього).
- ^ «Лікутей сіхот», т. 27, с. 256. І в примітці 36 і 37
- ^ Рамбам, Закони про царів, кінець розділу 3
- ^ 1 2 Рамбам, розділ 11 Законів про царів, закон 3
- ^ «Лікутей сіхот», т. 35, с. 208
- ^ Про зв'язок царя з будівництвом Храму див. «Лікутей сіхот», т. 16, с. 301
- ^ Навіть за думкою Рамбама, що світ іде своїм звичаєм, це лише щодо природи світу, яка не зміниться, але «управління» світом, безумовно, зміниться, як він сам написав, як в основному тексті, і особливо в другому періоді — «Лікутей сіхот», т. 35, там само
- ^ Сіха тижневої глави «Толдот» 5752 «Гітваадуйот» року 5752, т. 1, тішрей — кислев на сайті «Оцар 770»
- ^ «Лікутей сіхот», т. 27, с. 256.
- ^ «Ігрот кодеш» Ребе Рашаба, частина 1, с. 309 і далі. І див. «Лікутей сіхот», т. 27, там само, і в примітці 38.
- ^ Авот, розд. 3, мішна 2.
- ^ «Дерех міцвотеха», заповідь призначення царя.
- ^ «Лікутей сіхот», т. 24, с. 104 і далі.
- ^ «Торат Менахем», фарбрейнген Шабату Берешит 5742
- ^ «Дерех міцвотеха», там само.
- ^ Маамар, що починається словами «Ве-наха», — 5725, «Сефер га-маамарім — Мелукат», т. 2, с. 45.
- ^ Див. сіху Шабату Тазріа-Мецора 5751 («Сефер га-сіхот» 5751, т. 2, с. 498) — нове в цьому: що через його суть як «рава» — Тори — макіфім («цар») притягуються всередину.
- ^ «Торат Менахем — Гітваадуйот» 5751, т. 3, с. 159, примітка 66, на підставі Рамбама, «Закони про царів», розділ 11
- ^ Див. роз'яснене вище, що в цьому його царюванні розкривається суть його царства, яка вища за його дії як царя.
- ^ «Лікутей сіхот», т. 8, с. 361, у примітці. (Доказ від Бен-Козиви — «царя» (див. Рамбам, там само))
- ^ Хоча в другому періоді, імовірно, так і буде, адже з цієї причини він називається «Мошіах» — «Лікутей сіхот», т. 23, с. 105 і в примітці.
- ^ Див. «Лікутей сіхот», т. 8, там само, і див. «Лікутей сіхот», т. 23, с. 105, і в примітці на полях, звідки випливає, що є вада в тому, що він не цар за рішенням пророка і бейт-діну. І в усякому разі статус царя буває тільки або через пророка, або через прийняття його царства всім Ізраїлем (або його більшістю) — див. Радбаз, Закони про царів, Закони про царів, розділ 3, закон 8, і в листі Рашаба, частина 1, с. 310, — що в нього не буде статусу царя до збирання вигнанців (і неминуче, що визначення царя буде раніше, як у Рамбама: він царюватиме над частиною Ізраїлю, які будуть у бітулі, однак статус «царя Ізраїлю» буде при збиранні вигнанців, коли всі приймуть його царство). І див. «Пардес Хабад», випуск 1, с. 45. І див. у збірнику «Гаарот у-біурім» «Огалей Тора» 5729, с. 12 і далі. (І див. «Торат Менахем — Гітваадуйот» 5743, т. 1, с. 472 і далі.)